Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки



Скачати 47.64 Kb.
Дата конвертації15.01.2018
Розмір47.64 Kb.

Чорновіл В’ячеслав Максимович (24 грудня 1937 - 25 березня 1999) – літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу.

Кілька разів ув'язнений за "антирадянську пропаганду" (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні.

Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки.

В’ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року (узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім — у виїзній редакції газети “Київський комсомолець”). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”, ще донедавна забороненого письменника.

З липня 1960 до травня 1963 років В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість

Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка. У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність

Б. Грінченка.

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, Л. Танюком,

М. Плахотнюком, В. Стусом, Г. Севрук та ін. В’ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60ті – 70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді.

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, – безробіття, обшуки й допити.

Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті “Молода гвардія”. Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті “Друг читача”.

За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В’ячеслава Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням "Правосуддя чи рецидиви терору?" (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року – жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку "Лихо з розуму" (Портрети двадцяти "злочинців"), де подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників.

За свої книжки В.Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув'язнення.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові.

1970 року він починає випуск підпільного журналу "Український вісник”, в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він – його організатор, редактор і видавець. Під час відомої страхітної загальноукраїнської "зачистки" 1972 року його арештовують знову – попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання.

22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української гельсінської групи. У квітні 1980 року знову заарештований та засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.

У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.

Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання “Українського вісника”, редактором та автором якого був протягом двох років.

11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема “Декларації принципів Української гельсінської спілки”, яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові.

Від часу створення (8-10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) – член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 – співголова, а з грудня 1992 року – голова НРУ.

У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради – Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року – голова Львівської облради та облвиконкому.

Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%). У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді його було обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 року – на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань – 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети “Час/Time” (з січня 1995 до травня 1998) і “Час” (з жовтня 1998 до березня 1999).

Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) у галузі журналістики й публіцистики (у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські) — за збірку “Правосуддя чи рецидиви терору?”, “Лихо з розуму”, книгу “Хроніка таборових буднів”, публіцистичні виступи в пресі.

Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997).

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища.

2000 року В’ячеславу Чорноволу посмертно присвоєно звання Героя України.


Відділ державної реєстрації



та правової роботи



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка