Одеса місто, де народилося кіно І місто створене для кіно



Скачати 208.46 Kb.
Дата конвертації27.10.2017
Розмір208.46 Kb.





Одеса - місто, де народилося кіно і місто створене для кіно.

            

Фотографія - це правда.

А кіно - це правда 24 кадри в секунду.





 

Жан-Люк Годар

Що ми знаємо про історію виникнення сінематографу? Хто читав загальновизнаного історика кіно Жоржа Садуля і його "Загальну історію кіно", той досі переконаний, що кіно починалося в Парижі, і що його придумали брати Люмьєри.

На Другому християнському кладовищі в Одесі є пам'ятник з чорного лабрадора, на якому висічений напис: "Тут покоїться винахідник першого у світі кіноапарата Йосип Андрійович Тимченко".

Так, саме ця людина, головний механік учбових майстерень Одеського (тоді - Новоросійського) університету, сконструював і змайстрував своїми руками небачений апарат, після чого зняв з його допомогою дві стрічки: «Скачущий всадник» і "Копьеметатель". Було це влітку 1893 року, а вже 9 січня 1894 року він продемонстрував ці стрічки на екрані за допомогою того ж апарату на засіданні секції фізики 9-го з'їзду російських лікарів і дослідників природи в Москві. Цьому є документальне підтвердження. У протоколі засідання секції фізики, що зберігся, сказано: "Секція з цікавістю віднеслася до дотепного винаходу пана Тимченко... і за пропозицією головуючого на засіданні професора Пильчикова і професора Боргмана, вирішили виразити панові Тимченко...ВДЯЧНІСТЬ".

Йосип Тимченко показав свої стрічки "Скачущий всадник" і "Копьеметатель" майже за два роки до винаходу братів Люмьєр! Тимченко не запатентував цей винахід - хто ж міг тоді передбачати, що з усього цього, врешті-решт, розвинеться!

А брати Люмьєры не лише запатентували свій винахід, але і через мережу магазинів татка Люмьєра (його фабрика робила фотоматеріали) розповсюдили його по усій Європі. За що їм честь і хвала!

Кінематограф розпочинався з пана Йосипа Тимченко, а Тимченко жив тоді в Одесі!

А повноцінно зароджувалося кінематографічне життя в Одесі вже завдяки Мирону Осиповичу Гроссману - фотографові, який в 1907 році купив один з перших французьких апаратів тих, що потрапили в Одесу, і почав проводити перші професійні зйомки документальних стрічок для французьких кінофірм "Пате" і "Гомон".

Час існування Одеської кіностудії (кінофабрики ВУФКУ, потім "Першої комсомольської кінофабрики", потім "Студії Українфільм") відлічується від 23 травня 1919 року, коли на залишках студій Гроссмана, Харитонова, Борисова рішенням Одеського Губвиконкому і було створено перше в країні держпідприємство для зйомки фільмів.

Саме Одеська студія дала світу великого режисера, мислителя і патріота - Олександра Петровича Довженка.

А першу в Україні звукову стрічку, яка називалася "Коліївщина", на Одеській кінофабриці зняв
І. Кавалеридзе. Також уперше був створений образ Тараса Шевченка, у блискучому виконанні Амвросія Бучми (у фільмі "Тарас Шевченко" реж. П. Чардинін). В ті роки на Одеській кінофабриці часто екранізувалася українська класика - "Микола Джеря", "Борислав сміється", "Сорочинський ярмарок", "Захар Беркут", "Кармелюк" та ін. Такі видатні актори як - Марія Заньковецька, Наталія Ужвій, Амвросій Бучма, Микола Надемський набували тут незамінний кінематографічний досвід.

  Саме на базі Одеської кіностудії, і при безпосередній участі її творчих і технічних працівників був створений кінотехнікум, який готував кінематографістів-професіоналів в різних галузях, - від акторів, режисерів, сценаристів до фахівців з обробки плівки, кіномеханіків, освітлювачів та інше.

Сценарною справою на студії керували талановиті люди, які згодом зайняли провідні місця в молодій радянській літературі, - Юрій Яновський, Микола Бажан, Олександр Корнійчук. У 1928 році студія створила 27 художніх фільмів! Це - без урахування численної продукції ідеологічно-просвітницького характеру.

  Для Одеської кінофабрики писали сценарії Володимир Маяковський та Ісаак Бабель. І. Бабель запропонував студії сценарій, що розповідає про популярного в Одесі бандита Мішку Япончика. Володимир Вільнер поставив за цим сценарієм фільм "Беня Крик". Після виходу на екрани фільм відразу отримав широку популярність. У ньому настільки яскраво і сатирично-помітно були представлені типажі одеських бандитів, що фільм був випущений дуже обмеженим тиражем і швидко знятий з екрану, оскільки він, нібито, "ображав національні почуття євреїв".

  До 1929 року, коли в Києві, нарешті, була створена своя кінофабрика, проте, український кінематограф і на вітчизняному, і на світовому екрані був представлений тільки фільмами Одеської кінофабрики.

  Саме на Одеській студії, що знаходилася на самому березі Чорного моря, вперше у вітчизняному кінематографі був освоєний жанр мариністики, який студія успішно освоювала і в післявоєнні роки.

Напередодні нашестя німецько-фашистських окупантів студія була евакуйована в Ташкент, і частково - в Алма-Ату. У таких легендарних фільмах як "Два бійці" Леоніда Лукова, "Іван Грозний" Сергія Ейзенштейна і багатьох інших, знятих під час війни, є значна частина праці і одеських кінематографістів - асистентів режисерів, операторів, художників, звукооператорів, освітлювачів та адміністраторів.

 Після звільнення Одеси від німецько-фашистських загарбників, для студії був визначений статус технічної бази, і вона стала літнім натурним майданчиком "Мосфільму". Відроджені цехи студії якісно і професійно обслуговували складні у виробництві картини корифеїв вітчизняного кіно Всеволода Пудовкіна, Михайла Ромма, Олександра Птушко.

  Цех комбінованих зйомок, цех декоративно-технічних виробів відродилися після війни одними із перших і були у той час кращими в країні. Вражали своєю пишністю декорації фільму "Садко", які були побудовані в Одесі, у фільмі "Кораблі штурмують бастіони". Комбіновані зйомки вражаючих морських баталій були виконані настільки реалістично, що вражали своєю достовірністю. Нашим молодим читачам необхідно нагадати, що ні про яку комп'ютерну графіку у той час мови не йшло. Усе робилося вручну, бутафорами-макетниками, а потім знімалося операторами комбінованих зйомок на звичайну плівку.

Але, власного виробництва у той час на студії не було - занадто великі були творчі втрати студії за роки війни і репресій 30 років.

  У 50-і роки своє відродження Одеська кіностудія почала фільмом, який став знаменним не тільки для неї, але й для усієї країни. На екрани виходить кінокартина "Весна на Зарічній вулиці", знята початкуючим режисером Марленом Хуциєвим, за сценарієм молодого кінодраматурга Фелікса Миронера.

 "Весна на Зарічній вулиці" була першим фільмом, яка зламала традицію "лакованого кіно", офіційно заохочувану тоді владою. З неї розпочався новий етап осмислення і відтворення сучасного життя у кінематографі всієї держави. Цей фільм можна сміливо назвати предтечею французької "Нової хвилі" і сучасником італійського неореалізму, що набирав силу. Незабаром після цього фільму Марлена Хуциєва запросили в Москву, де на "Мосфільмі" Хуциєв зняв свій головний фільм - "Липневий дощ", який став гімном шестидесятників і першою ластівкою Хрущовської відлиги.

 Одеська студія стає стартовим майданчиком для творчої молоді з усієї країни. Василь Левін, Всеволод Воронін, Генріх Габай, Євгеній Ташков, Віктор Жилін здійснюють тут свої перші кроки, і їх дебюти відразу ж виводять режисерів у шеренгу високопрофесійних майстрів. "Зелений фургон", "Повість про перше кохання", "Моя дочка", "Сповідь" - ці фільми знову голосно заявили про те, що Одеська студія повернулася на великий екран.

   Петро Тодоровський, Радомир Василевський, Вадим Костроменко, Юрій Клименко, Геннадій Карюк, Вадим Авлошенко, Леонід Бурлака ці талановиті оператори, створили на студії свою, неповторну манеру зображення, потім більшість з них на Одеській студії здійснять свої перші режисерські постановки і займуть гідне місце в нашому кінематографі.

Вже потім, коли відлигу підморожувало, і на країну знову опустилася "залізна завіса", Одеська кіностудія здійснює прорив. На світовий екран виходить кінострічка "Вірність", режисерський дебют оператора "Весни на Зарічній вулиці" Петра Тодоровського і отримує головну нагороду Венеціанського фестивалю (1965 р.).

У кінці 60-х, початку 70-х років студія знову поповнюється молоддю, що подає надії : приходить Кіра Муратова, Георгій Юнгвальд-Хилькевич,  Станіслав  Говорухін, Валентин Гидулянов, Вадим Лисенко, Валентин Козачков і, трохи згодом Віллен Новак, Ярослав Лупій, Наталія Збандут, Олександр  та Леонід Павловські, Олександр Полинніков, Віктор Крутін.

  У 80-х, початку 90-х на студії вже заявляє про себе наступне покоління кінематографістів - Ігор Минаєв, Олександр Гришин, Михайло Кац, Ігор Апасян, Віктор Ноздрюхін-Заболотний, Микола Седнєв, Валерій Махнєв, Олег Іванов. Кожна подальша робота цих кінематографістів свідчила про їх професійну спроможність і творчий потенціал підкріпленим не однією фестивальною нагородою.

  На жаль, багатьом з цих кінематографістів не вдалося розкритися в повну творчу силу. Попереду були лихі 90-і з їх невизначеністю.

Одеська студія завжди вважалася найбільшим в Україні виробником фільмів для дітей і юнацтва. Серед фільмів цього жанру і напряму в країні лише один фільм був відмічений найвищою тоді в державі нагородою - Ленінською премією: "Приключения Электроника" виробництва Одеської студії.

Слід зазначити також, що Одеська кіностудія багато років на рівних конкурувала з найбільшою і шанованою студією країни з "Мосфльмом", з якою не могла змагатися ні по кількості фільмів, що випускалися у рік, ні по фінансовому забезпеченню. Одеська студія в 70 - 80 роки була найбільшим в Україні виробником телевізійних фільмів, які користувалися і досі користуються у глядача незмінною любов'ю. Досить згадати усіма улюблені "Место встречи изменить нельзя", "Д'Артаньян и три мушкетера", "Приключения Тома Сойера и Гекльберри Финна", "Секретний фарватер", "Чародеи", "Зеленый фургон", "В поисках капитана Гранта", "Приключения Электроника", "Выше Радуги", "Цыган", "Трест который лопнул", "Морской волк", "Приморский бульвар", "Берегите Женщин", "Криминальный талант", "Узник замка ИФ" та багато інших телевізійних фільмів до цього дня не сходять з екранів в усіх куточках СНД.

Зараз кіностудія переживає не найкращі часи. Перебудована в Закритому Акціонерному Товаристві, вона напружено шукає шляхи виходу з кризи.

 ІСТОРІЯ ОДЕСЬКОЇ КІНОФАБРИКИ











Лебедев Н. А. Очерк истории кино СССР / Н. А. Лебедев. - М. : Искусство, 1965. - 584 с. 

Книга відомого історика кіно, професора ВДІКу Миколи Олексійовича Лебедєва розповідає і виникнення та розвиток кінематографа в СРСР. Один із розділів присвячений історії української кінематографії, в тому числі Одеської кінофабрики. До революції на території України налічувалося близько двохсот п'ятдесяти кінотеатрів. У 1918 році, під час іноземної військової інтервенції, московський к кінопідприємець Д. Харитонов, який втік до Одеси з частиною своїх творчих кадрів (П. Чердыниным,


Ст. Холодної, О. Руничем, а також деякі інші кінороби намагалися налагодити на Україні кіновиробництво в більш крупних масштабах. Спостерігається пожвавлення і в тих кустарних кіноательє Одеси та Києва, які виникли ще в передреволюційний час. У 1920 - 1921 роках навколо колишнього ательє Харитонова будується кіномістечко з кількома знімальними павільйонами, лабораторіями, підсобними цехами.




Корниенко И. Киноискусство советской Украины / И. Корниенко. - M. : Искусство, 1975. - 240 с. : ил.

Книжка доктора мистецтвознавства професора В. С. Корнієнко являє собою першу спробу дати нарис історії українського радянського кіно. Характеризуючи найбільш суттєві, значні тенденції розвитку українського кіно, автор простежує творчий шлях найбільших його майстрів і дає уявлення про конкретні фільми, визначаючи їх своєрідність та місце в історії кіномистецтва, значне місце в якій займає історія Одеської кінофабрики, де працювали такі режисери як Н. Охлопков, А. Довженко, І. Кавалерідзе.









Корнієнко І. С. Півстоліттяукраїнськогорадянськогокіно: сторінкиісторії / І. С. Корнієнко. - К. :Мистецтво, 1970.
- 228 с. 

У книзі розказана історія становлення українського кінематографу, біля колиски якого стояли корифеї українського театру - Марія Зінковецька, Лесь Курбас, Амвросій Бучма. Золотими сторінками кінолітопису України є геніальна творчість А. Довженка, який почав свою роботу в кіно в 1926 р. на Одеській кінофабриці ВУФКУ. У книзі перераховуються українські фільми, в тому числі, зняті на Одеській кіностудії, удостоєні нагород на Міжнародних фестивалях, а також фільмографія українських художніх фільмів.





Островский Г. Л. Одесса, море, кино : страницы истории далекой и близкой : путеводитель / Г. Островский. - О. : Маяк, 1989. - 184 с. : ил.

Книга про кінематографічну Одесу писалася вперше.

Путівник веде читачів за адресами кінематографістів, які жили і працювали в Одесі, по її вулицях, площах, пам'ятних куточках, відображених у кінокартинах, розповість про фільми, пов'язані з південним містом, про зародження кінематографу в Одесі.

Книгу ілюстровано документальними фотографіями і фрагментами з кінофільмів





 

Малиновский А. От иллюзиона к кинотеатру /
А. Малиновский // Пассаж. - 2000. - нояб. - С. 78.

Вдячній пам'яті одеситів одним з найбільш енергійних і безкорисливих меценатів міста залишився банкір Артур Антонович Анатра. Саме він позичив гроші на придбання сінематографа одеського міщанина Ісидора Михайловича Розенблита. У 1904 році той відправився в Париж і закупив там кіноапарати та фільми, а потім відкрив в Одесі на вулиці Гаванній 13, перший стаціонарний ілюзіон. Перші ілюзіони в Одесі були, по суті, тими ж балаганами, з тією лише різницею, що кінематограф у них став стаціонарним. Глядачі могли навіть стояти, так як сеанс тривав не більше чверті години. Незабаром, однак, підприємці стали відкривати кінематографи в приміщеннях зі спеціально обладнаними зоровими залами.



 

Костроменко Д. Одесская киностудия : две истории мозаики / Д. Костроменко // Пассаж. - 1999. - апр.
- С. 44 — 47. 

У статті автор пропонує нам зануритися в історію Одеської кіностудії, а саме дізнатись більше про маєток графині Марії Сан-Донато.

На території Одеської кіностудії є невеликий затишний дворик, утворений старовинним особняком і прилеглими до нього флігелями. У флігелях зараз склади: декорацій, костюмів, в самому особняку - Одеське відділення Союзу кінематографістів України. Оцінимо скромність тих, за чиїм замовленням будувався особняк, і спробуємо трохи копнути пласти історії.




 



Росляк Р.  Матеріали до історії Одеської кінофабрики ВУФКУ з фондів Державного архіву Одеської області (др. пол. 1920-х рр.) / Р. Росляк // Пам`ять століть. Планета. - 2010. - № 4 — 5. - С. 133 — 158.

   Аналізуються секретні документи з фонду Державного архіву Одеської області, що стосуються стану справ на Одеській кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління у другій половині 1920-х років. Наприклад, такі документи: протокол засідання художньої Ради від 12 жовтня 1987 року, в якому взяли участь Н. Охлопков, А. Бучма, О. Довженко, а також спецсводка по Одеській кінофабриці окружного відділення ГПУ.

Цінність цих документів, яке публікується через десятиліття, неможливо переоцінити, тим більше, що чимало документів з історії українського кіно було знищено в перші дні війни за розпорядженням вищих органів. Документи свідчать про "велику увагу" ГПУ до українського кінематографу.

 



Одесская альтернатива / Н. Г. Юнгвальд-Хилькевич.
- О. : Маяк, 1988. - 64 с.

  2-7 жовтня 1987 в Одесі проведена дискусія-огляд «Одеська альтернатива», присвячена видовищності радянських кінофільмів.

Дискусія вилилася в відверту розмову про сьогодення і майбутнє нашого кіно. 

  Матеріали, пропоновані читачеві організаторами фестивалю, відображають оцінки і судження учасників дискусії, що стосуються проблем вітчизняного кінематографа, його ролі в соціальних перетвореннях. 

  Виступаючі також поділилися своїми враженнями про Одесу.








ЗІРКИ НІМОГО КІНО В ОДЕСІ







 

Соболев Р. Люди и фильмы русского дореволюционного кино / Р. Соболев. - М. : Искусство, 1961. - 175 с.
Історія кіно дожовтневогоперіоду забута так грунтовно, що можна подумати, ніби її не було взагалі. Кінодіячі і фільми тієї пори маловідомі не тільки рядовим глядачам, але навіть професіоналам-кінематографістам. А між тим до революції кілька сотень людей зробили кіно своєю професією і створили щонайменше дві тисячі фільмів (не рахуючи документальних і науково-популярних, яких було в багато разів більше).
І це були непогані фільми, багато з яких були зняті на Одеській кінофабриці. У книзі розповідається про творчість майстрів російського кіно - Якова Протазанова, Євгенія Бауера, Петра Чердиніна, а також про зірок німого кіно - Івана Мозжухіна і Віру Холодну.





 



 

Зоркая Н. Первая русская кинозвезда // Вопросы киноискусства. - 1968. - Вып. 11. - С. 150.
Стаття відомого мистецтвознавця Н. Зоркої присвячена зірці німого екрану Вірі Холодній.

Коротка і бурхлива кар'єра Віри Холодної, перервана смертю в самому зеніті, не тільки особиста, індивідуальна доля, але вираз загального процесу становлення кінематографа, що на її прикладі простежується дуже чітко.



 



 


Барицкий Е. Вера Холодная : по ту сторону экрана /
Е. Барицкая // Пассаж.- 2000. - июнь. - С. 20 — 22.

18 лютого 1919 р. одеські газети писали: "Вчора в 4 години ночі при величезному скупченні публіки відбувся винос тіла Віри Холодної з дому Попудова на Кафедральний собор... Тіло її не бальзамировано". Ці повідомлення аж ніяк не роз'яснювали раптової смерті актриси, а навпаки, тільки у вогонь підлили версій та домислів масла.



 



 

Коган С. Легенда немого кино / С. Коган // Пассаж. - 2004. - февр. - С. 22– 23.
Багато написано про Віру Холодну, однак кожен новий штрих у картині життя і смерті великої кіноактриси надзвичайно важливий у відтворенні її безсмертного вигляду. Любов до театру проявилася в дитинстві. Вона народилася в серпні 1893 року в Полтаві, в родині скромного вчителя словесності Ст. А. Левченко. 1918 рік - вершина слави Віри Холодної. І цей творчий підйом був пов'язаний з Одесою. Тут, в Одесі, планувалися зйомки декількох фільмів, у тому числі "Дама з камеліями". І Одеса проводжала велику актрису в останній шлях.









 

Юрченко А. Девушка моей мечты : [Вера Холодная] / А. Юрченко // Пассаж. - 2001. - сент. - С. 20 — 22.

Історія Віри Холодної, написана за спогадами родичів, знайомих і сучасників.





 

Аксенов И. А. Сергей Эйзенштейн : портрет художника / И. А. Аксенов. - М. : Всесоюз. творческо-произв. обьед. "Киноцентр",1991. - 127 с.

 Автор книги знав Ейзенштейна, що називається, змолоду. Вони зустрілися в Державних вищих режисерських майстеренях, де Іван Олександрович був не тільки педагогом, а й ректором. Тому "театральні" розділи книги унікальні в літературі про Ейзенштейна: вони поєднують достовірність чесного мемуариста, аналітичність компетентного критика і вимогливість суворого педагога. Тоді педагог навряд чи міг припустити, що стане першим біографом свого студента. Опинившись у цій ролі дванадцять років тому, він зберіг стриманість як до світової слави вихованця (схвальною для педагога), так і в проявах посвяченості в його особисте життя. Лише небагато що з обеззброююче щирих зізнань свого героя Аксьонов вніс у текст - і тільки те, що допомагало, на його думку, зрозуміти феномен Ейзенштейна як загальнокультурне і кінематографічне явище.







 

Никольский А. Эйзенштейн: между разумом и чувственностью / А. Никольский // Личности. - 2009.
- № 3. - С. 49 — 73.

У журналі "Особистості", в рубриці "Майстер" поміщена стаття Аркадія Нікольського про життя Сергія Ейзенштейна: про його дитинство в Ризі, про його батьків, про те як спалахнула пристрасть до театру, потім до кіно як "до вищої та заключної стадії розвитку театру". Історія культури знає чимало митців, чия творчість розділила мистецтво на "до" і "після". Таким став для кіно Сергій Ейзенштейн.











 

Довженко в воспоминаниях современников /
Л. И. Пажитнова, Ю. И. Солнцева. - М. : Искусство, 1981.
- 278 с., ил. 

 Про Олександра Довженка, видатного радянського кінорежисер, фільми якого «Арсенал», «Земля», «Щорс» увійшли в золотий фонд світового кінематографа, розповідають письменники, художники, кінематографісти:


М. Бажан, О. Гончар, К. Паустовський, М. Сарьян,
С. Ейзенштейн, Р. Козінцев, Е. Габрилович, Ст. Шкловський, а також соратники та учні А. Довженка.

  "Трудно сказать, какое место самое красивое в мире, но художники часто для того и родятся, чтобы доказать, что земля, где они выросли, самая красивая, это не связано с презрением к другим землям или слепотой к тому, что происходит вокруг" - Григорій Козінцев.






 ЗНЯТО В ОДЕСІ



Зінич С. Г. Знято в Одесі: Одеськійстудіїхудожніхфільмів - 50 літ / С. Г. Зінич, Н. М. Капельгородська. - О. : Маяк, 1969. - 76 с.
Серед численних творів багатонаціонального радянського кіно популярність широкого глядача завоювали і картини, зняті на Одеській студії художніх фільмів, - "Звенигора" і "Арсенал", "Коліївщина" і "Перекоп", "Два дні" і "Нічний візник", "Тарас Шевченко" і "Укразія", " Весна на Зарічній вулиці " і "Спрага", "Зелений фургон" і "Повість про перше кохання", "Вірність" та "Сторінки минулого", "Сповідь", "Приходьте завтра", "Наш чесний хліб". 

  У нарисі коротко розповідається про піввіковий шлях студії, про видатних режисерів, акторів, операторів, які працювали в її павільйонах, натхненні пошуком молодих майстрів.

 


 

Броненосец "Потемкин" : сб. / Н. И. Клейман,
К. Б. Левина. - М. : Искусство, 1969. - 370 с. : ил.

У "Вечірньому випуску" 24 серпня 1925 була замітка: "В Одесу очікується режисер Ейзенштейн, який буде знімати ряд моментів для великого історичного фільму "1905". Для фільму "1905 рік" Одеса повинна буде дати ряд значних кадрів. Будуть зняті ряд сцен страйку і один вельми істотний момент - вбивство на "Потьомкіна". 

  Ця книга має свою історію. У 1935 році, коли фільму "Броненосець Потьомкін" виповнювалося десять років, було розпочато збір матеріалів та досліджень про цей фільм і його долі. Книга мала вийти в 1941 році, але завадила війна. У 1969 році була завершена багаторічна праця з видання "Потьомкінської збірки".







 

Довженко О. П. Арсенал ; Щорс : кіноповісті /
О. П. Довженко. - К. :Дніпро, 1986. - 186 с.

До книги увійшли кіноповісті О. П. Довженка "Арсенал" (Одеська кінофабрика, 1929 р.) і "Щорс" (Київська кіностудія художніх фільмів, 1939 р.). У фільмах відображені події на Україні під час громадянської війни 1918-1920 рр.. Для ілюстрування використані кадри з кінофільмів


А. П. Довженко.



 




Корнієнко І. С. Олександр Довженко / І. С. Корнієнко; пер. з рос. С. І. Забужка. - К. : Наук.думка, 1978. - 108 с.
- (Наук. - попул. літ.).

Життєвий і творчий шлях О. П. Довженка досліджується в цій книзі як єдине ціле. Введено в науковий обіг чимало нових матеріалів особливо у зв'язку з аналізом фільмів "Сумка дипкур'єра", "Звенигора" і "Земля". Перші творчі роботи О. Довженка пов'язані з Одеською кінофабрикою. Довженко відразу звернув на себе увагу всього колективу Одеської кіностудії. Дуже, навіть занадто вимогливий до себе і до групи, яка брала участь у зйомці, і одночасно чуйний та уважний до людей, вдумливий, зосереджений і зібраний в роботі, він завжди викликав повагу.








 



Актеры советского кино. - М. : Искусство, 1964. - 224 с.

Шостий випуск книги "Актори радянського кіно" включає главу, присвячену творчості Василя Шукшина, свою першу роль який зіграв у фільмі Марлена Хуциєва "Два Федора" (Одеська кіностудія 1958 р.), де розповідалося про те, як повернувся з фронту самотній солдат та усиновив хлопчика-сироту і як складалося нове для них, мирне і спільне життя. Відразу ж виявилася і здатність артиста до найтоншого психологічного аналізу, і його разюче вміння буквально за одну-дві хвилини екранного існування, у сцені самої повсякденної, побутової, розповісти дуже багато про свого героя: його характер і долю, про те, який він є і яким може або міг бути.

Збірка цікавих статей з фотографіями і кадрами фільмів...

 





Козачинский А. В. Зеленый фургон : повесть /
А. В. Козачинский. - М. : Советский писатель, 1962. - 138 с.

У веселій та дотепній повісті «Зелений фургон»
А. Козачінського ми бачимо характерні риси життя Одеси влітку 1920 року. 

  Герої повісті — вчорашній гімназист Володя, який став начальником районного карного розшуку, молодший міліціонер Грищенко — молодець на словах і боягуз у важкі хвилини життя, старий метранпаж Шестаков, який виявив справжній талант слідчого-самородка, знавця людських душ.   Після вигнання інтервентів і білих Одеса заліковує рани, знищує залишки бандитизму, приступає до будівництва нового життя.  За однойменною повістю «Зелений фургон» знято художній фільм в 1959 році на Одеській кіностудії.



 






Тодоровский П. Военно-полевой роман : киносценарий /
П. Тодоровский. - М. : Искусство, 1986. - 70 с.

«Військово-польовий роман» - це сценарій про кохання. Але насамперед це розповідь про велику силу добра.

Повнометражний кольоровий фільм. Виробництво Одеської кіностудії, 1983 р.

Автор сценарію і режисер-постановник П. Тодоровський.


 



Владимир Высоцкий / Г. Лазарева, В. Миненко.
— О. : Астропринт, 2006. — 216 с. : ил. - (Сер. «Имена Одесской киностудии»). 

Немає сумнівів, що ім'я Володимира Висоцького по праву (хоча і не повністю) належить Одеській кіностудії, її золотому фонду, виправленому тепер бронзовим барельєфом в її фасад.

Тут, на Одеській кіностудії, були зіграні ним геолог Максим у "Короткі зустрічі" Кіри Муратової роль, про яку він сам говорив як про найкращу зі створених ним в кіно, феєричний Бенгальський в "Небезпечні гастролі" стрічці, ошельмованої критикою і затертої до дірок кінопрокатом, і нарешті - "Місце зустрічі змінити не можна", капітан Жеглов роль, за яку, вже посмертно удостоєний був Володимир Висоцький Державною премією СРСР.

У збірнику наводяться спогади про роботу над цими фільмами режисерів, акторів, художників, костюмерів, гримерів.



 


Маркина В. Станислав Говорухин: «Этот фильм я посвятил маме!» / В. Маркина // Пассаж. - 2003. - сент.
- С. 96. 

У 2002 р. одесити були свідками зйомок фільму Станіслава Говорухіна під робочою назвою "Господиня готелю".
З Одесою режисера пов'язує багато чого. Саме на Одеській кіностудії він зняв більшість своїх робіт, тому Станіслав Говорухін вперше показав свій новий фільм "Благословіть жінку" в Одесі.

У номері наводиться інтерв'ю зі Станіславом Сергійовичем Говорухіним.

— Этот фильм судьба женщины на фоне истории нашей страны, зізнався Станіслав Сергійович, и в первую очередь я посвятил своей маме, которая умерла в молодом возрасте от непосильной работы. 

 





Чичикова И. Кира Муратова и ее оркестр / И. Чичикова // Пассаж. - 2002 . - март. - С. 102 — 104.
В Одесі все починається з чуток. Стоїте ви собі як ні в чому не бувало на якійсь прес-конференції, раптом хтось пробігає повз, смутно знайомий і кидає на ходу: "А Муратова знову знімає".

Сценарій картини написаний за мотивами ранніх творів Антона Чехова. Драма з елементами водевілю. У фільмі знімаються такі відомі актори як Ніна Русланова, Юрій Шликов, "Маски" у повному складі, Філіп Панов, Жан Даніель, молоді артисти Українського театру.



І скільки б людей, нехай навіть дуже докладно, розповідали нам про фільм Кіри Георгіївни, абсолютно ясно, що переказати його неможливо, що Муратова знову зніме щось незвичайне, своє.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка