Обласні шевченківські читання «спадщина великого кобзаря» Звучить пісня



Сторінка1/3
Дата конвертації14.01.2018
Розмір0.83 Mb.
  1   2   3


ОБЛАСНІ ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ЧИТАННЯ

«СПАДЩИНА ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ»
Звучить пісня «Дума про Кобзаря» під супроводом оркестру народних інструментів (виконують учні училища культури)
Ведуча. Є дні, що минають і непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.

З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.
Ведучий. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що ми думаємо ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія.
Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі.
Я.І. І знову, як щорічно, у цю весняну пору починає Україна день новий із Шевченковим іменем.

І наші обласні шевченківські читання приурочені світлій пам’яті Тараса Шевченка і проходять в рамках святкування 200 - річчя з дня народження геніального поета.

Велетню духу, лицарю могутньої творчої сили, співцеві волі народної Тарасу Григоровичу Шевченку присвячується!
До слова запрошується начальник відділу координації роботи вищих навчальних закладів, науки та професійно-технічних навчальних закладів Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Херсонської обласної державної адміністрації

Меренков Віктор Юрійович

„Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь...”



Т. Г. Шевченко

Серед тих видатних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена безмежної любові до рідного краю, Шевченко по праву займає почесне місце, бо з таким шаленим завзятям та відданістю захищав свободу й незалежність батьківщини, честь та гідність українського народу. Безсмертне ім’я великого поета і художника Т. Г. Шевченка відоме скрізь як ім’я людини, яка присвятила своє життя просвітницькій діяльності, відродженню та збагаченню національної культури України.

Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди – нероби.

Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту і наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно і морально.

Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в собі та в дітях наших.

9 березня 2014 року виповнюється 200 років від дня народження видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка.

Указом Президента України „Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка” від 11 квітня 2012 року № 257/2012 в Україні 2014 рік оголошено Роком Тараса Шевченка.

Тож слухаймо Кобзареве слово!



Я.І.: І БЛОК

Історія життя Т.Г.Шевченка – частина історії нашої Батьківщини - представляє викладач української мови та літератури Херсонського вищого професійного комерційного училища Вовк Ірина Петрівна

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Ведучий 1: Тарас Шевченко… З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, хто перечитає « Кобзаря », не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

Ведуча 1: Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу.

Ведучий 1: Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії? СЛОВОМ!

Сценка



Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати Так, синочку, правда.

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати Старайся, мій хлопчику.

Ведуча 1: Зоря осяяла маленьку хатину Шевченків 9 березня 1814 р. У родині кріпаків народився майбутній геній, якого нарекли Тарасом. Батько Григорій Іванович родом з козаків, був людиною письменною, кохався у слові Божому.

Ведучий 1: Мати – Катерина Бойко – була натурою чутливою і люблячою. Померла рано, залишивши сиротами шестеро дітей, Тарасові тоді було 9 років.

Ведуча 1: Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого.

Ведучий 1: Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.

Ведуча 1: Тепло материнського серця, вся розкіш материнських почуттів, - про все це переповість Тарас у віршах, баладах, поемах.

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою –

І пісня дивна полилась,

Повита вічною журбою.
Фільм «Розповіді про Шевченка» (уривок «Наука у дяка»)
Ведуча 1: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду.

Ведучий 1: читає поезію « І золотої й дорогої…»

І золотої й дорогої


Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки.Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Ведучий 1: Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати.

Ведуча 1: Змалку прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері.

Так сталося, що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.



Ведучий 1: «... Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком ...», - так писав Шевченко братові з Петербурга. Тут сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп. У Петербурзі пан Енгельгардт дозволив йому вчитися малювати. Вчителем Шевченка був Ширяєв, відомий в Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Тарас і здобув певну малярську підготовку.

Ведуча 1: Вирішальне значення для Шевченка мала зустріч з Сошенком, на той час учнем Академії мистецтв, який перший спостеріг талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка з неволі.
Уривок з к\ф «Розповіді про Шевченка» («Викуп з кріпацтва»)



Ведучий 1: Українські та російські діячі мистецтва і літератури – Є. Гребінка, В. Жуковський, Карл Брюллов, О. Венеціанов – викупили Тараса з неволі і дали можливість талановитому юнакові вчитися в Академії мистецтв. Це сталося 25 квітня 1838 року.

Ведуча 1: Спливав третій рік, осяяний сонцем свободи. Як художник, Тарас Шевченко нагороджений трьома срібними медалями Академії мистецтв. Вперше прийшла до нього слава і як поета: тут у Петербурзі явився світові найперший «Кобзар». Але разом із третім спливав одинадцятий рік вимушеної розлуки з Україною. А вона, змучена і розтерзана, боліла йому і вдень, і вночі.

На самоті й поміж людей,

Щомиті чую рідну землю,

Не все, що грішне і святе,

Довірив я перу і пензлю.

Ведучий 1: Шевченко – вартовий пам’яті народної. Традицію патріотичного ставлення до пам’яті національної історії ми ведемо від Тараса.

« Геній Шевченка широко розпускає крила і ударяє з великою силою в різні струни ,» - писав про Шевченка І. Франко.



Читець: читає « І мертвим, і живим і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє »

І смеркає, і світає,


День Божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,—
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не Шукайте, не питайте
ТОГО, ЩО немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,

Ведуча 1: Шевченко – художник не полишав надії побувати в Італії, аби краще оволодіти секретами малярства. Але невдовзі не тільки Італія, а й сама Україна залишилася мрією.

Ведучий 1: Навесні 1847 р. за участь в Кирило – Мефодіївському братстві Шевченка заарештували і відправили до Петербурга. При арешті вилучили поему «Сон», за яку звинувачено Кобзаря в політичному злочинстві і жорстоко покарано.

Ведуча 1: « Художника Шевченка за написання обурливих і зухвалих віршів віддати в рядові в Оренбурзький окремий корпус з правом на вислугу, зобов’язавши начальство вести найсуворіший нагляд.» Тут же цар власноручно дописав : « Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

Ведучий 1: У Петербурзі, чекаючи вироку, написав поет 14 поезій, які потім оформить у цикл « В казематі ».

Читець читає « Садок вишневий коло хати...»

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зірочка встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.



Ведучий 1: Важким докором лягають на душу Тарасові слова, якими він гнівно картав тих, що вірили, і , на сором, вірять в офіційну версію про те, що був єдиний російський народ, а українці та білоруси – це ті ж росіяни, тільки зіпсуті польським впливом.

Ведуча 1: Муза зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. Щасливий з цього Шевченко звертається до Пресвятої Богородиці.

...Ридаю,

Молю,ридаючи:пошли

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб словом пламенем взялось,

Те слово Боже і кадило,

Кадило істини.



МУЗИЧНАПАУЗА

Мирослав Скорик «Мелодія» під супроводом оркестру народних інструментів (виконують учні училища культури)

Я.І.: Поезія Т. Г. Шевченка стала нетлінною частиною духовного буття українського народу. Т.Г.Шевченко для нас це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії.

Із-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належить «Кобзар» Т.Шевченка, книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих у минулому національних духовних скарбів.

ІІ БЛОК

Провісник долі України. Літературна творчість Т.Шевченка

  • Таємниця Шевченкового «Кобзаря» - розкриє викладач української мови та літератури Херсонського професійного суднобудівного ліцею Яловіцька Ніна Дмитрівна


,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Cупровід бандуристки.

Читають учні 2 вірша.

У нашій хаті на стіні Я, маленька українка,

Висить портрет у рамі. Вісім років маю,

Він дуже рідний і мені, Про Тараса Шевченка

І татові, і мамі. Вже багато знаю

Він стереже і хату й нас, Він дитя з-під стріхи,

Він знає наші болі. Він в подертій свиті.

Я добре знаю − це Тарас, Він здобув нам славу,

Що мучився в неволі. Як ніхто на світі.

Такий ріднесенький – дивись А та наша слава

Він мов говорить з нами, Не вмре не загине

Він на портреті мов живий, Наш Тарас Шевченко −

Ось - ось і вийде з рами. Сонце України.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.
Виходить викладач, читаючи вірш Галини Алексєєвої (на фоні мелодії бандуристки), тримаючи в руках «Кобзар».
Слайд 1. Перше видання «Кобзаря» 1840 року.

Я знову повертаюся до нього, А сонце сяє і весна – в мені!

Читаю, перечитую «Кобзар». А голос віщий, віщий голос кличе,

Ні! Україна не була убога – В притиснутім до серця «Кобзарі».

Поклав ти серце на її вівтар! Карати зло, насильство і наругу,

Нове життя ти дав батьківській мові, І пам’ятать чиї ми діти є,

Ти віщі думи в пісню перелив, Бо сонце не засвітить нам удруге,

Де запеклась душа твоя у слові, Коли поділим на «моє» й «твоє»,

Яким страждав, ненавидів і жив, Коли у битві за людські права

Яким благословляв усі народи Не діло буде, а самі слова.

Боротись проти рабства та нужди, І я – нащадок твій – чоло схиляю,

Рости у дружбі, діяти у згоді, Молюся мудрості і доброті святій,

Позбутися навіки ворожди! Перед Всевишнім голову схиляю,

В історію відлунюють століття. Що Прометея дав землі моїй!


Немає з нами великого Кобзаря, та слова його бентежать і тривожать душу. Тарас Шевченко був, є і буде одним із тих, кого ми називаємо провісником нового життя, народним пророком, титаном духу.

У генія завидна доля – з кожним роком він все молодіє, набирається нової снаги і сили. Час не владний над геніальними творіннями, над тим прекрасним і вічно живим. Минають роки, одне покоління змінюється іншим, а дух генія не старіє, він живе, надихає і збагачує кожну нову людину на землі.

Творчість Шевченка – це своєрідна візитна картка українського народу. Недарма «Кобзар» як найбільшу святиню й чи не єдине посвідчення про особу брали з собою до невідомих далеких країн.
Слайд 2. «Емігранти їдуть з України».

Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. Шевченковi нiколи не було “однаково” щодо долi Украïни та ïï народу. І саме ця тема є провідною в його творчості.



Декламування поезії «Мені однаково, чи буду…»

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: “Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.



Ведуча 1: Сучасники поета при характеристиці «Кобзаря» захоплено відзначили саме його народність, що сприймалася як відкриття, як нове слово в мистецтві.

Ведуча 2: Шевченко і Україна… Ці слова не втратили своєї актуальності і сьогодні. Вони злилися в одне ціле, визначили собою наше минуле, сучасне й майбутнє. Усю свою снагу, своє життя, своє слово присвятив їй – Україні. Основним лейтмотивом його творчості є оспівування краси рідної землі.
Звучить пісня “Зацвіла в долині червона калина”.
Ведуча 1: Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своїх жертв, любові до свого народу. Дивна дія Кобзаревого слова – навіть через століття ми чуємо його. Коли звучить слово Шевченка всі замовкають, бо то говорить сила правди, сам Бог вустами нашого пророка. І лише тоді почнеться справжнє відродження добра і справедливості, коли ми всі почуємо те слово і засвоїмо Шевченкові уроки. Лише з наближенням до таємниці Шевченкового слова є наше розуміння чуттєвої глибини його поезії.

Ведуча 2: І справді: що не рядок – то із самого серця, що не строфа – енергія чуття і мислі, що не вірш – то про нас, українців, учорашніх і нинішніх.

Він показав силу і красу українського слова:

Ну щоб здавалося слова

Слова та голос – більш нічого,

А серце б’ється ожива,

Як їх почує. Знать од Бога

І голос той , і ті слова

Ідуть між люди.



Ведуча 1: Поет закликає любити свою мову і не цуратись її:

Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, а свого не цурайтесь.

Не цурайтесь

Того слова,

Що мати співала,

Як малого сповивала,

З малим розмовляла.

Ведуча 2: Шевченко геній не лише тому, що Слово йому дароване Богом, а тому, що це слово завжди сучасне, що його поява на світ була не випадковістю, а необхідністю, відгуком на благання і страждання народу. Та хоч би скільки ми дошукувалися суті цього дивовижного явища під назвою «Тарас Шевченко», все одно осягнути її, цю суть, не вдається.

Ведуча 1: Більш як півтораста літ уже вчені мужі, творці і знавці слова прагнуть розгадати таємницю Шевченка і його «Кобзаря», а вона, мовби жар-птиця, осяває кожного своїм гарячим крилом, але до рук не дається, як не піддається спрощеному тлумаченню, а доступна тільки душі вічна істина про вищу, божественну мудрість, яка панує над нами, чи біблійна істина про те, що на початку було слово.

Ведуча 2: У його віршах наскрізною темою є тяжка доля простих поневолених людей та возвеличення страдниці, жінки-матері.

Поезія “Сон”.

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася − нема нічого...

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.



Ведуча 1: Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». У наш час під цією назвою розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії.
Слайд 3. “Кобзар” та перелік восьми віршів.

Ведуча 2: Це видання вийшло у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка.
Лунає пісня «Думи мої, думи мої…»
Слайд 4. “Кобзар” 1844 року.
Ведуча 1: На час видання другої книжки у 1844 році Т.Шевченко був уже досить популярний поет. У це видання увійшло ще декілька творів: „Гайдамаки”, „Причинна”, Слепая”, „Тризна”, „Микита Гайдай” та „Назар Стодоля”. Це видання мало назву „Чигиринський Кобзар”.
Слайд 5. Каземат Третього відділу — місце ув’язнення Шевченка в 1847 р.
Монолог Т. Г. Шевченка 

П’ятого квітня 1847 р. під час переправи через Дніпро мене було заарештовано. Я був ув’язнений в казематі Третього відділу. Мені оголосили вирок: «Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений. Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». Уже на засланні я написав цикл «В казематі».


Читання вірша «Веселе сонечко ховалось»

Веселе сонечко ховалось

В веселих хмарах весняних.

Гостей закованих своїх

Сердешним чаєм напували

І часових переміняли,

Синємундирих часових.

І до дверей, на ключ замкнутих,

І до решотки на вікні

Привик я трохи, і мені

Не жаль було давно одбутих,

Давно похованих, забутих,

Моїх кровавих тяжких сльоз.

А їх чимало розлилось

На марне поле. Хоч би рута,

А то нічого не зійшло!

І я згадав своє село.

Кого я там коли покинув?

І батько й мати в домовині…

І жалем серце запеклось,

Що нікому мене згадати!

Дивлюсь: твоя, мій брате, мати

Чорніше чорної землі

Іде, з хреста неначе знята…

Молюся! господи, молюсь!

Хвалить тебе не перестану!

Що я ні з ким не поділю

Мою тюрму, мої кайдани!

Опинившись на чужині, в нестерпних умовах солдатчини, я не втрачав мужності. Зміна клімату позначилась на моєму здоров’ї. Спочатку я захворів на ревматизм, а потім на цингу. Втіхою зраненій душі стала поезія. Я робив невеликі книжечки і носив їх за халявою чобота. Поетичним заспівом до «невільницької» лірики став вірш «Думи мої, думи мої...», яким я відкрив свою першу «захалявну» книжечку.

Патріотичною тематикою пройняті всі вірші, які відкривають «захалявні» книжки. Велику увагу я приділив темі призначення поета і поезії. Покликання моє ─ «святую правду возвістить!» («Пророк»), адже мені «легшає в неволі», коли я знаю, що слова «радують одиноку душу» («Не для людей, тієї слави...»), що «серце б’ється ─ ожива, як їх почує» («Ну що б, здавалося, слова...»), адже душа «жива в святих своїх речах, і ми, читая, оживаєм і чуєм Бога в небесах» («Мені здається, я не знаю...»).

У 1850 р. мене переведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Умови тут були жахливими. Навколо пустеля, пісок і солона вода, до найближчого культурного центру тисячі кілометрів, доріг жодних, клімат такий шкідливий, що солдатів тут змінювали через два роки. Мене ж протримали в цій мертвій глухомані майже сім років. Тут, за розрахунком царських прислужників, я повинен був загинути якщо не від хвороб, то від нудьги та безнадії.
Слайд 6. «Кобзар» 1860 року



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка