Объекты и цели макроэкономического регулирования



Сторінка1/3
Дата конвертації25.08.2018
Розмір0.51 Mb.
  1   2   3

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА
Кафедра міжнародних економічних відносин

та економічної теорії



Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання
Курсова робота з дисципліни

"Макроекономіка"


Розробила

студентка групи 201 _________
"До захисту"_______________
Результат захисту

______ "___" _________200_р.


Херсон –


МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

(м. Херсон)


Кафедра __________________________________________________

Дисципліна ___________________________________________________

Спеціальність _________________________________________________

Курс _______________Група _____________Семестр ____________


ЗАВДАННЯ

НА КУРСОВУ РОБОТУ СТУДЕНТА

_____________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

1. Тема ______________________________________________________

_____________________________________________________________

2. Термін сдачі студентом закінченої роботи ______________________

3. Вхідні дані до роботи _______________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, що їх належить розробити і терміни їх виконання) ____________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу _________________________________

_____________________________________________________________

6. Дата видачі завдання ________________________________________

Керівник __________________________________________________

(прізвище, ініціали)

Студент ___________

(підпис)



РЕФЕРАТ
Курсова робота "Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання" вміщує 41 сторінку тексту, 16 літературних джерел. Так як курсова робота має теоретичну специфіку, то вона не містить графічного матеріалу.

Предметом дослідження є теоретичний аспект макроекономіки як науки, її головні риси та відмінності від інших наук, значну увагу приділено об’єктам та цілям макроекономічного регулювання в залежності від вивчення різних типів економічної системи і специфічних рис притаманних саме їм, описано чотири основні види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну, політику доходів, зовнішньоекономічну політику, а також переглянуті різні методи та прийоми, що використовуються для вивчення закономірностей функціонування національної економіки макроекономістами.

Результати дослідження показують, що трансформація економічної системи, формування ринкової економіки передбачає теоретичне осмислення суті економічних явищ, що відбуваються на макроекономічному рівні, обумовлює розробку дієвих, а головне ефективних, з передбачувальними економічними і соціальними наслідками моделей розвитку.

Тема курсової роботи має велике теоретичне та практичне значення особливо в умовах переходу на ринкові терена управління в Україні.



РЕФЕРАТ
Курсовая работа "Объекты и цели макроэкономического регулирования" состоит из 41 страницу текста, 16 литературных источников. Так как курсовая работа имеет теоретическую специфику, то она не содержит графического материала.

Предметом исследования является теоретический аспект макроэкономики как науки, ее основные черты и отличия от других наук, большое внимание уделено объектам и целям макроэкономического регулирования в зависимости от изучения разных типов экономической системы и специфических черт, которые присущи только им, описано четыре основные виды стабилизационной политики: фискальную, монетарную, политику доходов, внешнеэкономическую политику, а также рассмотрены разные методы и прийомы, которые используются для изучения закономерностей функционирования национальной экономики макроэкономистами.

Результаты исследования показывают, что трансформация экономической системы, формирование рыночной экономики предусматривает теоретическое осмысление сути экономических явлений, которые происходят на макроэкономическом уровне, обуславливает разработку действенных, а главное эффективных, с предвиденными экономическими и социальными последствиями моделей развития.

Тема курсовой работы имеет большое теоретическое и практическое значение особенно в условиях перехода на рыночные тернии управления в Украине.



ЗМІСТ
ВСТУП

1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

1.1. Місце макроекономіки в системі економічних наук

1.2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів

1.3. Ефективність національної економіки на макрорівні

2. ОБ’ЄКТИ ТА ЦІЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Різні типи економічних систем як об’єкти макроекономічного регулювання

2.2. Механізм функціонування економічної системи

2.3. Макроекономічна політика та її цілі

3. МЕТОДОЛОГІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ

3.1. Стабілізаційна політика в макроекономічному вимірі

3.2. Методи дослідження національної економіки

3.3. Економічне моделювання макроекономічних процесів

ВИСНОВКИ


ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП
Трансформація економічної системи, формування ринкової економіки передбачає теоретичне осмислення суті економічних явищ, що відбуваються на макроекономічному рівні, обумовлює розробку дієвих, а головне ефективних, з передбачувальними економічними і соціальними наслідками моделей розвитку.

Саме на вивчення існуючих теорій економічного розвитку та розробку нових моделей їх впровадження спрямовує свої зусилля економічна теорія та господарююча практика.

При цьому в центрі уваги макроекономіки – причини та наслідки спільної діяльності всіх агентів національної економіки, які знаходять своє відображення через такі узагальнюючі категорії як валовий внутрішній продукт, сукупні витрати, зайнятість та безробіття, інфляція, державний бюджет, платіжний баланс, валютний курс тощо.

Перелічені макроекономічні показники характеризують економічний стан країни. Тому вони перебувають під постійним контролем з боку органів державної влади. За ними зацікавлено стежать широкі верстви населення. Це обумовлено тим, що доходи кожного члена суспільства, його добробут залежать не лише від результатів індивідуальної трудової діяльності, а й від того, як спрацьовує економіка в цілому.

Від макроекономіки очікують не лише пояснення суті причинно-наслідкових зв’язків в економіці, а й розкриття можливостей суспільства в особі держави впливати на хід економічного розвитку країни. Тому макроекономіку можна назвати теоретичною базою економічної політики держави. Від рівня і динаміки макроекономічного розвитку значною мірою залежить суспільно-політична та соціальна ситуація в країні та її місце у світовому співтоваристві.

Макроекономіка має справу зі складною системою взаємопов’язаних між собою економічних процесів. Будь-яке макроекономічне явище знаходиться в певній взаємозалежності від інших.

Тема курсової роботи „Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання” має велике теоретичне та практичне значення особливо в умовах переходу на ринкові терена управління в Україні.

Робота складається з трьох розділів. На першому етапі висвітлюється теоретичний аспект макроекономіки як науки, її головні риси та відмінності від інших наук. На другому етапі значну увагу приділено об’єктам та цілям макроекономічного регулювання в залежності від вивчення різних типів економічної системи і специфічних рис притаманних саме їм. На третьому етапі описано чотири основні види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну, політику доходів, зовнішньоекономічну політику, а також переглянуті різні методи та прийоми, що використовуються для вивчення закономірностей функціонування національної економіки макроекономістами.

При написанні роботи використовуються в основному підручники з макроекономіки і економічної теорії та наукові роботи видатних вчених-економістів, що зумовлено теоретичною специфікою теми курсової роботи.


  1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА




    1. Місце макроекономіки в системі економічних наук

Макроекономіка — одна з наук, що вивчає закономірності функціонування економіки. Але економіка є складною системою. Тому крім макроекономіки її вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Разом із тим макроекономіка як наука насамперед спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, що відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес розширеного відтворення. Не визначаючи безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка завжди виступає її теоретичною основою. Це свідчить про те, що вона не тільки досліджує фактичний стан національної економіки, а й дозволяє виробити різні варіанти впливу на процес економічного розвитку [4].

Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі економічних наук, треба насамперед з'ясувати її практичну функцію, тобто визначити, для чого потрібна людям така наука.

В основі макроекономіки, як і будь-якої економічної науки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють люди для їх задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, —обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається з позиції не окремих суб'єктів економічної діяльності (фізичних або юридичних осіб), а всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національної економіки в цілому. Звичайно, макроекономіка не може бути нейтральною до цієї суперечності. Вона, як і інші економічні науки, має бути одним з інструментів її розв'язання.

У чому ж конкретно полягає роль макроекономіки як економічної науки? Щоб відповісти на це запитання, необхідно з'ясувати зміст зазначеної суперечності [14].
1.2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів
Макроекономіка виходить із двох фундаментальних обставин. По-перше, матеріальні потреби людей необмежені й невтоленні. По-друге, економічні ресурси, тобто засоби виробництва товарів і послуг, обмежені, або рідкісні.

Матеріальні потреби — це бажання людей використовувати різні товари й послуги, які приносять їм корисність. Предмети споживання, як відомо, слугують для задоволення особистих потреб людей. Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємствам потрібні виробничі будівлі та споруди, устаткування і т.п., що дають змогу реалізувати їхні виробничі завдання. Державні установи потребують меблів для своїх приміщень, комп'ютерів тощо.

Потреби в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція апендициту не передбачає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримуємо і не можемо отримати їх усіх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах, не кажучи вже про такі предмети розкоші, як яхти або приватні літаки. Він буде вражаючим. І хоча у процесі розвою цивілізації рівень задоволення потреб постійно зростає, із плином часу під впливом розвитку виробництва, реклами й телебачення потреби постійно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що цілком задовольнити їх неможливо.

Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було б повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послуга виробляються у необмеженій кількості; 2) утратили б сенс багато проблем розподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів і послуг, відносно обмежених, і усі продукти були б безплатними. Проте у житті цього немає. Т це зумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, — обмеженістю, або рідкісністю, ресурсів [3].

Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурси обмежені.

Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени.

Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доведеться вибрати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом мають безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.

Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами, або факторами, виробництва. Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

1. матеріальні ресурси — земля й капітал;

2. людські ресурси — праця і підприємницький хист.

Земляце насамперед просторово-географічний фактор. На землі живуть люди, на ній розташовані держави — великі й малі. Однак території цих держав, хоч якими би значними вони були, все ж обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують сільськогосподарські культури. Крім цього, в землі зосереджені великі багатства — корисні копалини, вода. Отже, земля як економічний ресурс — це ті дарові блага природи, які застосовують у виробництві, а саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин, водні ресурси тощо.

Природа постачає людині усі ті матеріали, з яких та виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність.

Основними природними умовами, які істотно впливають на розвиток національної економіки, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне розташування.

Капітал, або капітальні блага, охоплює усі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому він обмежений; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання (як споживчі блага), а для подальшої участі у процесі виробництва. Економісти нерідко називають капітал фізичним капіталом, або засобами виробництва.

Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а є тільки представником капіталу, що може перетворюватися на капітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.

Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичних і розумових здібностей, які застосовують у виробництві життєвих благ. Значення цього ресурсу полягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того високого ступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який слугує основою нашої цивілізації.

Особливим видом людських ресурсів є підприємницький хист, що виявляється у здібності певного відсотка людей поєднувати й організовувати використання трьох інших економічних ресурсів у процесі виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші ресурси.

Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність усебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, — це домагатися якнайповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнути повнішого задоволення потреб, виходячи з наявних ресурсів, підвищуючи ефективність використання ресурсів [10].
1.3. Ефективність національної економіки на макрорівні
Під ефективністю економіки розуміють відношення між її результатами й витратами. Вона характеризує зв'язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, одержаних у результаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг, одержаних від даної величини витрачених ресурсів, означає підвищення ефективності, зменшення ж обсягу продукції, одержаної від даної величини спожитих ресурсів, свідчить про зниження ефективності. Є багато способів підвищення ефективності національної економіки на макрорівні. Їх можна об'єднати за такими напрямами:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг. Йдеться про повну зайнятість працездатного населення, відсутність вимушеного безробіття; максимальне залучення до сільськогосподарського виробництва орних земель; повне завантаження виробничих потужностей та ін. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки, знижує її ефективність.

2. Досягнення повного обсягу виробництва. Економічні ресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхнього призначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продуктивні можливості ресурсів використовуються найповніше. Наприклад, орна земля не повинна використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери не повинні збирати врожай косою або серпом, якщо є зернозбиральні комбайни; кваліфікований інженер не повинен використовуватися не за фахом тощо.

3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності як надвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективність економіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективними потребами, тобто правильно визначена альтернатива: «більше зараз і менше потім» або «менше зараз і більше потім». У цьому полягає гостра проблема вибору напрямів економічної політики держави.

4. Зростання технічного рівня виробництва. На пій основі забезпечується підвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів й удосконалення технології їх виробництва. Підвищення ефективності економіки забезпечує у даному випадку збільшення обсягу виробництва продукції за незмінної кількості ресурсів, що рівнозначно їх збільшенню.

Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеженості ресурсів підвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівня споживання є головною проблемою людського суспільства. З цього випливає практична функція макроекономіки, або її головне завдання. Воно полягає в тому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу на економіку, за допомогою яких вони можуть забезпечити її ефективне функціонування з метою досягнення найвищого рівня задоволення матеріальних потреб.

Ефективність використання ресурсів характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів.

Збільшення кількості товарів і послуг, яку виробляє національна економіка з даного обсягу ресурсів, означає підвищення ефективності використання ресурсів. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективності використання ресурсів [10]. Ефективне використання ресурсів передбачає досягнення: а) повної зайнятості ресурсів; б) повного обсягу виробництва.

Повна зайнятість означає використання усіх наявних для виробництва ресурсів. У національній економіці не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишаються без роботи. Зауважимо, що йдеться тільки про придатні для виробництва ресурси. У кожному суспільстві усталена практика визначає, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавство та звичаї передбачають, що працю малолітніх дітей використовувати не слід; для збереження родючості частину орних земель потрібно залишати під паром тощо.

Однак використання усіх наявних ресурсів не гарантує ефективного їх використання. Слід ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовуються так, що вони найповніше задовольняють потреби суспільства. Якщо економіка країни не досягла повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсяг виробництва продукується за наявності двох видів ефективності — розподільної та виробничої.

Перед кожним суспільством із його обмеженими ресурсами стоїть проблема їх розподілу між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі відвести під пшеницю, а скільки під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучити у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки у перукарні й т. п.?

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства.

Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна при цьому досягти високої ефективності використання ресурсів?

Ресурси є рідкісними, тому економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Саме тому суспільство має вибирати, які продукти виробляти, а від яких відмовитися [11].



  1. ОБ’ЄКТИ ТА ЦІЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ




    1. Різні типи економічних систем як об’єкти макроекономічного регулювання

Щоб визначити об'єкт макроекономіки як науки, необхідно насамперед провести межу між нею і мікроекономікою. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних суб'єктів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо). Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. Отже, макроекономіка формулює наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.

Але в реальній дійсності немає економіки взагалі, а завжди є економіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують адекватну їм економічну систему. Це означає, що об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система [12].

Задоволення матеріальних потреб людей і саме існування людського суспільства неможливі без систематичного відновлення процесу виробництва, в результаті чого постійно відтворюються не тільки матеріальні блага, а й умови їх виробництва: економічні ресурси, виробничі відносини та відповідні їм регулюючі механізми. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва за даних виробничих відносин. У будь-якій економічній системі процес цього відтворення включає в себе безпосередню виробництво, а також реалізацію його результатів та їх споживання.

Регулювання процесу відтворення здійснюється за вимог об'єктивних економічних законів та на основі відповідного економічного механізму, який реалізується в господарській практиці через систему ринкових інститутів ти органів державного управління економікою. Характер економічного механізму та інститутів, які його реалізують, залежить від характеру виробничих відносин і насамперед від форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головною ознакою, яка відрізняє одну економічну систему від іншої.

Виробництво товарів і послуг здійснюється у межах національної економіки. У широкому розумінні національна економіка — це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. У вузькому розумінні під національною економікою передовсім розуміють ділові підприємства та об'єкти інфраструктури.

Сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або подібну продукцію, називають галуззю. Тому кажуть, що національна економіка складається з галузей. Співвідношення між обсягами продукції, які створені в окремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. У галузевій структурі прийнято виокремлювати галузі матеріального і галузі нематеріального виробництва.

У галузях матеріального виробництва виготовляються продукти у вигляді речей, у галузях нематеріального виробництва надаються послуги. Серед галузей матеріального виробництва провідними є промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін. До нематеріального виробництва відносять культуру, освіту, охорону здоров'я, науку, побутове обслуговування населення тощо [13].

Історично національна економіка формується з утворенням централізованих держав та витісненням натуральної форми виробництва товарною. Товарна форма виробництва, як відомо, ґрунтується на поділі праці і передбачає виготовлення продуктів для обміну на ринку. За цієї форми виробництва люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці.

У національній економіці можна виділити дві сторони:

1) матеріально-речову, або фізичну, економіку;

2) монетарну, або грошову, економіку.

Фізична економіка охоплює ресурси — працівників, природні багатства, капітал (засоби виробництва) та виготовлені життєві блага. Розвиток фізичної економіки характеризують за допомогою різних показників обсягів виробництва й споживання конкретних товарів і послуг, зайнятості населення тощо.

Основними складовими монетарної економіки є гроші й ціни. Вони слугують своєрідним цементом, що пов'язує окремі частини товарної економіки. Через гроші й ціни розподіляються ресурси між підприємствами та галузями, визначається обсяг споживання. Гроші — це питання життя й смерті кожної господарської одиниці в товарній економіці. Монетарна економіка обслуговує фізичну, але впливає на неї і має власні закономірності розвитку. Фізична й монетарна економіки утворюють складну єдність.

У національній економіці діють три основні економічні суб'єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава.

Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домогосподарство як поняття не завжди збігається з поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні.

Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств, а в економіці США їх більше 20 млн.

Держава виконує важливі економічні функції. Вона формує правове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватися економічні суб'єкти. Через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх і внутрішніх збурень держава намагається стабілізувати національну економіку і виконує низку інших економічних функцій.

У національній економіці у зв'язку з виробництвом величезної кількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економічних суб'єктів доводиться розв'язувати безліч господарських проблем. Наприклад, що виробляти, тобто які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага? Які ділові підприємства мають це робити — приватні чи державні? Для кого виробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці мають існувати відповідні механізми розв'язання цих проблем, тобто способи її організації. Спосіб організації національної економіки називають економічною системою.

Якщо розглядати розвиток економічних систем в історичному аспекті, то можна виділити три основні їх типи: ринкову, командно-адміністративну і змішану економіку. Без визначення головних особливостей окремих типів економічної системи неможливо зрозуміти суть об'єкта макроекономіки [8].

Ринкова економіка характеризується приватною формою власності на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується його Особистими інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес —це одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним здійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам Сміт, який проголосив принцип "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи його, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука» ринку — це його закони та стимулятори. Насамперед це закон вартості, закон попиту та пропозиції, закони спадної ефективності та корисності. Згідно з цими законами встановлюються ціна, зарплата і прибуток. Останні є тими стимуляторами, що регулюють діяльність виробників товарів та дають відповідь на такі три запитання: що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами?

Основним рушієм ринкової економіки е конкуренція. Конкурентна економіка — це економіка, в якій панує споживач.

Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна, що склалася на основі вільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових цін до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із купівельно-спроможними потребами суспільства і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб.

Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують її здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотрібним державне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.

Командно-адміністративна (або планова) економіка прямо протилежна ринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний, характер стосовно всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.

Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка — це економіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментом виступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій не виконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Тому ринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.

Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.

Можна виділити три найтиповіші моделі змішаної економіки.

Американська модель. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставиться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.

Японська модель. Для цієї моделі характерним є активне втручання держави в економіку. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв'язанням соціальних завдань безпосередню займаються корпорації та об'єднання.

Шведська модель. Характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50 % валового внутрішнього продукту.

Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед від індивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни у світовому господарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики. За зміни цих умов вносяться зміни й у модель змішаної економіки.

Суб'єктами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства (фірми) й держава. Вступаючи в економічні відносини між собою, кожний з них виконує відповідні функції. Так, домашні господарства є власниками економічних ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів.

Функція підприємств (фірм) полягає у тому, що вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою одержання доходу.

Держава виконує в економіці важливі функції. Насамперед вона як власник державних підприємств здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, особливо послуг; як суб'єкт влади держава забезпечує регулювання відносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структуру валового внутрішнього продукту. Держава є також отримувачем і розпорядником доходів. Через оподаткування і державні витрати вона істотно впливає на економічні відносини, здійснюючи урядові закупки товарів і послуг, трансфертні виплати, а також надаючи домашнім господарствам колективні (суспільні) блага й послуги та ін.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Він обумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави, так і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручання держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношення змінюється, виникає перехідний період. Він зумовлюється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка с перехідною.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей, зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами та ін.

До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманні перехідній економіці України, зокрема, законодавство, яке не враховує специфіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державного регулювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову економіку, але водночас недостатньо ефективний її вплив на виробництво у межах власної країни та ін.

Усе це визначає певні вимоги до економічної теорії і практики перехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:

1) використання як базових таких економічних теорій, які б відповідали особливостям перехідної економіки та об'єктивним можливостям України і забезпечували їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;

2) визначення раціонального співвідношення між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням, яке в найбільшій мірі відповідає перехідному етапу розвитку країн зі змішаною економікою;

3) розробка стратегії з відродження конкурентного національного виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу та з метою підвищення життєвого рівня населення [14].



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка