Нині нам потрібна не просто нова педагогіка виховання, а педагогіка сильного виховного впливу, тобто моральна педагогіка. І



Скачати 117.81 Kb.
Дата конвертації27.03.2019
Розмір117.81 Kb.

Нині нам потрібна не просто нова педагогіка виховання, а педагогіка сильного виховного впливу, тобто моральна педагогіка. І. Бех Одним із першочергових завдань системи виховної роботи НВК ми обрали формування в особистості загальнолюдських моральних рис. Що ж це за риси? На основі логіко-семантичного й лінгвістичного аналізу дослідниками було визначено близько ста моральних понять, які характеризують ці риси. Наприклад, благородство, старанність, смирення, делікатність, піклування, шанобливість, скромність, лагідність тощо. Окремою групою було виділено моральні риси особистості, покликані підвищити рівень моральної ви­хованості: доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, любов, прощення, великодушність, мудрість, відповідальність, вірність, толерантність, гостинність, відкритість, мужність, героїзм, злагода, рішучість, доброзичливість, правдомовність, оптимізм, поміркованість, лагідність, урівноваженість, терплячість, старанність, ініціативність, працьовитість, самостійність, шляхетність, ощадливість тощо. Саме ця група рис склала основу нашої подальшої роботи.

Наступним кроком був пошук шляхів реалізації зазначеного завдання. Ознайомившись із багатьма освітніми методиками і технологіями, дійшли висновку, що ефективним може бути поєднання традиційної педагогічної системи з інноваційною. Цікавими в цьому для нас стали два автори, дві позиції, дві ідеї, дві технології, а саме: гуманна педагогіка В. О. Сухомлинського та теорія розв ’язання винахідницьких завдань

Г. С. Альтшуллера. За умови їх інтеграції самодостатня сама по собі виховна система В. О. Сухомлинського отримає нові можливості: можливість прийняти і зрозуміти іншу, часто діаметрально протилежну думку, негативний вчинок, не засуджуючи його відразу; вміння аналізувати причини проблем морального характеру і знаходити різні способи їх розв’язання; вміння передбачувати і прогнозувати результати власних дій. Здатність до творчості, креативності, які формує ТРВЗ, у свою чергу, сприятиме кращому розумінню, переосмисленню та засвоєнню моральних правил, сформульованих гуманістичною педагогікою. Практика доводить, що в умовах, які весь час змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень. Водночас готовність до творчості, творчого розв’язання проблеми, креативність є загалом одним із механізмів психологічного захисту людини в складних умовах, кризових життєвих ситуаціях тощо. Творча самореалізація в широкому розумінні становить основну якість, невід’ємну характеристику психічно здорової людини.

Особливістю нашого підходу до організації виховної роботи є її оновлення на основі кращих зразків традиційного та інноваційного досвіду.

Об’єктом модернізації ми обрали виховний захід як основну форму здійснення виховної діяльності в початковій школі.

Метою нашої роботи є моделювання системи виховних заходів на основі творів В. Сухомлинського з використанням елементів ТРВЗ. Для досягнення цієї мети було визначено низку конкретних завдань:

  • вивчити та проаналізувати літературну спадщину Сухомлинського на предмет використання творів при розробці виховних заходів;

  • опрацювати творчий доробок Альтшуллера;

  • вибрати доцільні методи та прийоми ТРВЗ для застосування в процесі проведення виховного заходу;

  • розробити цикл виховних заходів морального спрямування.

Досліджуючи й аналізуючи педагогічну спадщину В. Сухомлинського. ще

раз переконуємося, що особливу роль у вихованні педагог відводив рідній мові, рідному слову. Як вчитель-словесник, завжди приділяв увагу розвиткові дитини засобами художнього слова. У своїй педагогічній практиці він спирався на українську етнопедагогіку, вводив її в усі ланки педагогічного процесу. Розширюючи педагогічний простір, він починає сам створювати для павлиських дітей казки, оповідання, притчі, які лежать у площині української ментальності, українського світосприйняття, й широко застосовує їх у навчально-виховному процесі.

Однією з праць В. О. Сухомлинського є створена ним «Хрестоматія з етики для читання учням Павлиської середньої школи». Це п’ятитомний рукописний посібник, який і тепер зберігається в Державному педагогічному меморіальному музеї В. Сухомлинського в селі Павлиш. У хрестоматії вміщено художні твори-мініатюри Василя Олександровича (казки, легенди, притчі, новели, нариси, оповідання тощо) відповідно до віку, світоуявлень та інтересів дітей, а саме: для дошкільнят, учнів 1—2, 5—4, 5—7, 8—10-х класів. Праці педагога присвячені формуванню духовності як визначальної, провідної риси особистості через моральноетичне виховання, прищеплення таких цінностей, як «культура почуттів», «культура бажань» краси і любові. Зміст художніх творів- мініатюр В. О. Сухомлинського сприяє зародженню у дитячих душах високих моральних гуманістичних почуттів -любові до своїх батьків, рідних, поваги до людей похилого віку, милосердя до немічних і нещасних. Вони є своєрідною «філософією для дітей».

Своєрідну програму етичної освіти можна віднайти у відомій книзі педагога «Як виховати справжню людину». Уміщені в ній поради, повчання становлять зміст конкретної етичної норми та авторські роздуми Василя

Олександровича, адресовані дітям, підліткам, юним і дорослим. Звертаючись до аналізу багатовікового досвіду різного народу, історії, власного педагогічного досвіду і досвіду своїх колег, В. Сухомлинський послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини. Він показує, якими мають бути: ставлення до батьків, рідних, близьких, до людей і обов’язок перед ними; любов до Батьківщини, розуміння життя, добра і зла в ньому; виховання високих моральних якостей і норм поведінки, любові до знань, школи, вчителя, дружба, любов, сім’я, ставлення до краси в природі і суспільстві.

Проблема виховання моральних цінностей засобами слова, зокрема й художнього, на думку В. О. Сухомлинського, — одна з найскладніших і найгостріших проблем, над якими треба працювати і в теоретичному, і в практичному планах. Адже слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця, нічим не замінити. Майстерність, мистецтво виховання словом виявляється в тому, що вихователь створює для учнів атмосферу, насичену душевністю, атмосферу шукань, відкриттів не тільки наукових, суто пізнавальних, а й морально-естетичних. І ця атмосфера в школі — початок морального розвитку: «Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Словом можна створити красу душі, а можна і спотворити її.

Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!»

На думку В. О. Сухомлинського, найглибший слід у душі свого вихованця залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, прагнення до добра, правди, честі, краси, хто здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностей душу дитини, і плекати у неї паростки духовності. Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той піднімається на сходинку високої людської культури. І навпаки, низька мовна культура збіднює духовний світ людини. Із живої думки і слова «почалося становлення людини: мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами і явищами, над епохами і століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радості й болі народу-всі його духовні цінності, творені століттями... Слово — найважливіший інструмент. Воно повинно увійти в душі дітей, стати їх надбанням. Педагогові володіти словом — мистецтво, тому що через слово, яке несе в собі духовне призна­чення, народжуються в людини риси, які є моральними цінностями вихованої людини: людяність, стриманість, благочестивість, терпеливість, працьовитість, виваженість, сердечність, добродушність, благородність».

Сам педагог був справжнім Майстром слова, про що свідчать не лише його педагогічні праці, а й понад 1500 оповідань і казок для дітей. Особлива роль у літературній спадщині письменника щодо виховного впливу на дитину належить саме казці, до якої він звернувся ще на початку свого творчого шляху. У листі до вірменського педагога і письменника Р. Атаяна павлиський директор зазначає: «Чим довше я працюю, тим більше переконуюсь, яку величезну роль грає казка в духовному розвитку дитини. Не дивлячись на перевантаженість, сам я написав тисячі казок для дітей і коли-небудь видам їх (написані вони з вузько практичною метою—для наших дітей, тобто учнів нашої школи)». Герої його казок-мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, білокора береза, горобці, калюжа, жук, ворона. Це навколишнє життя має ввійти в душу дитини і залишитися в ній назавжди, щоб потім прорости чуйністю, добротою, дбайливістю, людяністю і відпові­дальністю, — вважав В. О. Сухомлинський. Майстерність і мистецтво Василя Олександровича як письменника полягають у тому, щоб моральні цінності розкривалися перед юними серцями в яскравих образах, які захоплюють і хвилюють душу, пробуджували прагнення до ідеалу. Адже не секрет, що діти молодшого шкільного віку не завжди спроможні усвідомити важливість і необхідність дотримання визнаних у суспільстві норм та правил поведінки. Зважаючи на це, у вихованні школярів досить часто Повчання переважає над переконанням. Істотна особливість творів Сухомлинського полягає в тому, що повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплива фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Проте, попри свою опосередкованість, вони активно та ефективно виховують в учнів найкращі почуття щиросердності й любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями.

Кожна казка чи оповідання письменника спрямовані на виховання певних моральних рис дитини. Так, на прикладі казки «Не загубив, а знайшов» Василь Олександрович допомагає школярам усвідомити осо- бистісну й соціальну значимість праці як необхідного обов’язку і духовної потреби людини, формує бажання сумлінно і відповідально працювати, а також, крім трудової активності, працьовитості, як високої моральності, виховує в дітей почуття совісті, обов’язку і відповідальності як найвищої загальнолюдської цінності. Зрозуміти суть дружніх стосунків, гуманних взаємин допоможе дітям оповідання «Про що думала Марійка». Відомо, що одне з найбільш значущих людських почуттів, яке робить людину людиною, є совість. Непросто сформувати уявлення про це почуття, розуміння його сутності в молодших школярів. Досягається це поступово, у результаті переживання

дитиною різних морально-етичних ситуацій, у яких проявляється її або чиясь совість. Василь Олександрович засобами оповідання-казки «Як Наталя у Лисиці хитринку купила» дає дітям уявлення про совість у протиставленні з хитрощами, які між собою є несумісними. Так само в оповіданні «Дідова колиска» педагог формує в дітей поняття Батьківщини, здавалося б віддаленим засобом, суто побутовим предметом — дитячою колискою, у якій колись колисали дідуся сучасного хлопчика. І від думки про єдність поколінь, через зберігання пам’яті про предків педагог-письменник проводить таке просте, але таке вагоме і водночас доступне для дитячої свідомості метафоричне узагальнення: «Наша сучасна колиска — це наше рідне село, рідна хата, мати, батько. З рідної хати починається для нас Наша Батьківщина. Цілу низку оповідань і казок В. О. Сухомлинський присвячує темі філософії життя, місцю кожного в цьому житті на землі: «Соловей і жук», «Як же все це було без мене?», «Який слід повинна залишити людина на землі». Близьким до цієї дитячої, але по-дорослому філософської казки, і дуже істотним за своїм значенням є пласт оповідань, присвячених етиці дитячого спілкування, їхнього Шкільного співжиття: «Горбатенька

дівчинка», «Палець у чорнилі», «Як Павлик списав у Зіни задачу». Цей перелік можна продовжувати і далі.

Усі створені казки В. Сухомлинський об’єднав у рукописну збірку «Казки вечірніх присмерків». Твори педагога -новатора спочатку були опубліковані білоруською мовою, у книжці-збірці «Голубьіе журавли» (1971), потім російською мовою «Поющее перьішко» (1974) і лише в 1978 р. у збірці «Гаряча квітка» - українською. Пізніше, вже по смерті письменника, вийшли друком збірнички «Чиста криниця» (1993), «Вічна тополя» (2003).

Педагогічно-літературна спадщина В. О. Сухомлинського є цінною як для учнів, так і для їхніх учителів.

Зміст та ідеї дитячих творів письменника наголошують, що мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити і передбачати складні ситуації, які виникають у житті людей, а й у тому, щоб навчити дитину самостійно орієнтуватися в життєвих обставинах, і вже змалку привчати хоча б до найпростіших, але самостійних рішень, бо лише так у неї може розвиватися «внутрішнє бачення» і поступово складатися стійка потреба у відповідальній поведінці — найсуттєвішій ознаці становлення особистості. Школярам же вони допомагають комфортно входити у світ людських стосунків, закладають основи самопізнання, потреби саморозвитку, самореалізації осо­бистості, дають ціннісні орієнтири та настанови, вчать розуміти складність і красу людського буття. Уся творчість В. О. Сухомлинського як дитячого письменника є своєрідною програмою виховання і розвитку дитини. Кожна казка, кожне оповідання є основою для морально-етичних роздумів, висловлювання учнями власних оцінних суджень, імпульсом до самоаналізу. В них знайшли своє предметне відображення низка надзвичайно актуальних в усі часи проблем морального виховання, які заслуговують на творчу реалізацію сучасними педагогами. Саме тому творчою групою вчителів та вихователів ГПД початкових класів нашого НВК розроблено цикл виховних годин морального спрямування «Уроки людяності» на основі художніх творів В. О. Сухомлинського.

Добираючи методичний інструментарій щодо роботи з художніми творами, зупинили свій вибір на ТРВЗ не випадково. Адже заклад вже кілька років використовує цю технологію як у дошкільній, так і в шкільній ланці. Педагогами відмічено ефективність її систематичного застосування як одного з варіантів проблемного розви- вального навчання дітей.

Спочатку, як показує наше дослідження, ця теорія була розроблена здебільшого для інженерної сфери. Її автор, Генріх Саулович Альтшуллер (псевдонім Генріх Альтов), був винахідником, письменником-фантастом. Теорію розв’язання винахідницьких завдань розпочав розробляти в 1946— 1948 рр. і працював над її удосконаленням все своє подальше життя — понад 50 років. У 1970 р. створив у Баку (Азербайджан) Школу молодого винахідника, яка 1971 р. переросла в Азербайджанський суспільний інститут винахідницької творчості — перший у світі центр навчання ТРВЗ. Організовував у країні школи винахідницької творчості, суспільні університети науково-технічної творчості в багатьох містах. Загальне число таких шкіл перевищувало у 80-ті роки 500.

1970 р. Альтшуллер почав викладати ТРВЗ учням 8—10-х класів. З 1974 — вік його учнів знизився до 10 років. І протягом 12 років (1974—1986) у Росії проводився експеримент із навчання ТРВЗ школярів 5—10-х класів, що не мало аналогів у світі. Заняття друкувались у «Пионерской правде», що виходила багатомільйонним тиражем.

У 90-ті рр. російська педагогіка, завдяки технології Альтшуллера, «перевідкривала» для себе проблемне навчання.

Література

  1. Альтов Г. И Тут появился изобретатель. М.: Дет. литература. — 1984 (1-е изд.); 1987 (2-е изд); 1989 (3-є изд., перераб. и доп.); 2000 (4-е изд.).

  2. Альтшуллер Г. С., Селюцкий А. Б. Крылья для Икара. — Петрозаводск: Карелия, 1980.

  3. Альтшуллер Г. С. Найти идею. — Новосибирск: Наука, 1-е издание, 1986; 2-е издание, 1991; 3-є изд., доп. — Петрозаводск: Скандинавия, 2003.

  4. Антонець М. Гуманізм педагогічних нововведень

в. О. Сухомлинського // Початкова школа. — 1997. — № 9. — с. 35—38.

  1. Бик А. Мислення як категорія педагогіки В. Сухомлинського в контексті новітньої освітньої парадигми // Наук, зал. — Серія: Педагогічні науки: вил. 52. — Ч. 2. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім В. Винниченка, 2003, — С. 7—11.

  2. Богуславський М. Сухомлинский Василь Александрович / Российская педагогаческая энциклопедия: в 2 т. М., 1999, —Т. 2.

  3. Закон України «Про освіту» // Освіта, 1991.

  4. Закон України «Про загальну середню освіту» // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. — 1999.—№ 15, — С. 6—31.

  5. Мухин М. И. Гуманизм педагогики В. А. Сухомлинско- го. М., 1994. ю. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні //

Світ виховання, 2004. — № 4 (5). — С. 6—31.

и. Сухомлинський В. О. Бібліографія. 1987—2000 рр. / Уклад. Г.І. і О. В. Сухомлинські.

п. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5 т. — К.: Рад. Школа, 1976. — Т. 5: Вчити вчитися. — С. 426—436.

із. Сухомлинський В. О. Вічна тополя. — К., 2003.

и. Сухомлинський В. О. Гаряча квітка. — К., 1978.

  1. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // Вибр. твори: у 5-ти томах.—Т. 1. — К., 1976. — С. 209—401.

  2. Сухомлинський В. О. Казки школи під блакитним небом. — К., 1991.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка