Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 4 / березень 1990



Сторінка1/6
Дата конвертації16.01.2018
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6

незалежний культурологічний часопис «Ї»

число 4 / березень 1990


Головний редактор Тарас Возняк

Зміст


незалежний культурологічний часопис «Ї» 1

число 4 / березень 1990 1

Зміст 2

Орест Зибачинський-Орлан. Воля до свободи (фраґмент) 3



Григорій Комський, Ігор Клех, Тарас Возняк. Ще один діалог довкола великого мосту 8

Ігор Клех. Ковбаса як політична величина 18

Ролянд Барт. Від твору до тексту 20

Олег Лишега. Лис 25

Юрко Гудзь. Великий міст і розірваний простір (уроки поезії і прози Олега Лишеги) 29

Хома Брут. Теми для візуально-метаболічних імпровізацій (фраґменти) 34

Микола Біденко 37



Орест Зибачинський-Орлан. Воля до свободи (фраґмент)


Признання духа

Признання – усвідомлення світопадіння первісної людини, що єднається з індивідуальними аспектами природи. Індивідуальний розум індивіда був здатний своїми первинними інстинктами ввійти в контакт з природою, її усвідомити.

Пошанівне відношення індивіда до світодіяння призводило до засвоєння його підсвідомістю цього признання та до поставання міту як його відображення. Стародавні міти людства – це своєрідна осмоза космічної історії крізь первинну свідомість індивіда в його поставанні.

Міт – це алеґорична побудова не через пізнання схопленої істини, що базується на внутрішній візії світодіяння. Форми його вияву є примітивні, а засоби вираження – відповідні. Зовнішній аспект міту – це пам’ять про надзвичайну подію або надзвичайну людину, якій припала надзвичайна доля, що в надзвичайний спосіб торкається світу й людства. Надзвичайна подія – це світова пожежа чи світовий потоп, надзвичайна людина – володар вогню або вод, надзвичайна доля – герой, що стає пророком, богом.

Як постав світ? З вогню? З води? З яйця? Внаслідок вбивства прабога? Як плід кохання богів? Через магію слова? Як жертва Тіямат, Пєян, ку, Озіріса, Мардука, Діоніса, Пуруші, Мітри, Дажбога?

Міт пов’язує світ і людину значимістю, що зрозуміла на всіх ступенях інтеліґенції. Мітологія, це символічне відображення світодіяння шляхом безпосереднього просвітлення примітивного індивіда. Коли людина вперше стала чоло-в-чоло сама з собою, вона опинилася в стані виснажливого перенапруження та загрозливої дезорієнтації. Міт став її перемогою, подвигом внутрішнього освітлення й психічного визволення.

У мітології людина порвала з спадщиною звіринності в собі й шляхом вражаючих космічних візій засвітила негасимі вогні своєї людської гідності та божественних обріїв. Еони зовнішнього поставання світу і внутрішнього розвитку людини пов’язалися в одне ціле. Один з кращих мітологів виразив це так: “Темрява опівночі й світанок на-зорі зустрічаються у міті, й полудень застає людину сформованою”.

Міт – це примітивне знання про поставання космосу, богів і людей. Це не так з’ясування їх поокремішнього становлення як радше їх таке чи інакше пов’язання, розуміння їх взаємозв’язаності. Міт знаменує світодіяння, ідентифікує богів, функціоналізує людину, впорядковує спільноту. У міті, що є іскрою духа, стрічаються знання підсвідомости й постуляти душі. Проте мітологія це не космоґонія, ні історія, ні психологія, а дещо більше. Це перше цілісне відображення трансцендентних джерел та їх іманентних процесів як живої чинної єдності, яку жоден з складових елементів індивіда не був би в стані зрозуміти. Тож не дивно, що міт, як празнання духа, став творчою динамікою, яка не тільки спромоглася на експресію, але теж еонами впорядкувала життя індивіда.

Людина, твердять мітологи, засвітила від себе до космосу прожектор міту, який висвітлив космос, богів і людей як цілість, що життєтворча, одуховлена і світодіяльна. На початку був хаос, але потім постав міт і в його дзеркалі боги, світ і людина стали зрозумілі, творчі, вагомі.

Отже виміри міту є всеохопні. Це пам’ять еонів безродильна підсвідомість і біопсихічне осягання, мовна образотворчість і стихійне розуміння, патос життя й воля тріюмфу, катаклізми й новонародження, ритуали жертвенного заклання й спасенного воскресання. Людська стихія стала небуденним потенціалом космосу.

Мітичне знання є передрелігійне, а його свідомість стоїть на межах світів, внутрішнього і зовнішнього, єднаючи їх в єдність. Тому мітична інтеґрація і виявилась такою всевладною.

Старожитні єгиптяни вважали піраміду Хеопса центром світу; імператор Китаю був “Сином Неба”; мікадо Японії – “Сином Сонця”; боги Геллади богували з Олімпу; русичі – це “внуки Дажбога”; Ґанґес – “свята ріка”; Рим – “Вічне Місто”; Київ – “Матір Городів”; Париж – “місто Світла”.

Міт спричинився до еволюційної побудови людини, що незнищенна. Мітична свідомість підчиняє мітові все, що існує. У такій своїй пов’язаності вона незламна. Однак, розлука з мітом внутрі, підриває цю людину назовні. Коли міт гасне, його людина теж гасне.

Поставання індивіда та його спільнот це плодоносність мітотворчого лона історії. Індивід почався з міту. А далі релігія упритомнює в ньому душу, філософія зміцнює його конституцію, наука робить можливим світодіяння.



Знання душі

Релігія пов’язує індивіда з душею, іманентне з трансцендентним, людину з Богом, річку з океаном, у який вливається. Це змагання до рівноваги первинного з вершинним, ідеалу з появністю, істини людини з Істиною Абсолюту.

Таким чином релігія стає віссю, що пов’язує внутрішнє в єдність знання, що стосовне, гармонійне й оперативне. Це знання про існування світів, у яких індивід є нічим, уявністю, безрухом. Релігія усвідомлюється, як необхідність вдосконалення людини, що встановлює її вартість у всіх світах. Релігійне зосередження викликає в особі дію душі, об’єднуючи приземну дію зовнішнього й безконечний лет внутрішнього, внаслідок чого індивід гармонізується душею.

Тож безрелігійний індивід це ренеґат досконалення, що розминається з цілеспрямованістю світодіяння. Природа релігії це життєтворча афірмація ідеальної людини, яка процесує феноменальну людину по лініях найбільшої мети, найглибшої вартости, найвищого ідеалу.

Бог це найглибше пізнання, найбільший досвід людини, весь сенс її постання. Заперечення Бога зводиться до заперечення значимості людського явища, а тим самим це самозаперечення заперечника. Кожна справжня релігія це експльозія трансцендентного в іманентному, вічного в довгочасному, досконалого в постаючому, що як правило має універсальний характер. Релігія постійно супроводжує людство.

Заратустра вважав, що світ побудований в пасивних та активних елементів добра й зла, що їх урівноважує Світлоновець. Він проповідував “добрі думки, добрі слова, добрі діла”.

Бог це для Пітаґора Абсолютна Істина, сповита Світлом, яку він намагався вдягнути в досконалу математичну формулу. Всі речі постали в Тетраді, засобом якої є число, що маніфестується як форма.

Веданта знає Трімурті, Трійцю в Єдності. Це Брама, Вішну й Шіва, творчість-зберігання-знищення, що є єдністю у невимовному Брамі. Дійсність починається як Атман, Дух. Світ це Майя, Ілюзія. Людина це індивідуальна душа, атман індивіда, що може об’єднатися зі сповненою дійсністю, Брам, шляхом абсорбції в Атмані, Світовому Духові з допомогою медитації.

Лаотце відкрив Досконалий Шлях, тао. “Тао створив одно, Одно створило Два, Два створило Три, а Три створили всі речі”. Тао це всемогутній принцип, що існує сам по собі, розвинув Сам Себе, створив небо, всесвіт та життя й залишився в єдності з ними.

Будда проповідував визволення в трансцендентності Нірвани.

Христос проголосив божественну природу людини як свободу вдосконалення на взір Всевишнього Батька.

(...) На таких основах поставали народи, Культури, держави. синів людських творили Сини Божі.

Можна сказати, що таоїзм це інтуїтивний містицизм, буддизм – раціональна метафізика, герметизм, юдаїзм і гіндуїзм – окультні (такими ж є і їх деривати – франкмасонство, розенкранцство і теософія), конфуціанство і дажбожівство – суспільницькі, магометанство – інспірований патріархалізм, християнство – проповідь вдосконалення.

Вони не різняться в проголошуваних ними істинах та своїй суті, а тільки уподобаннями та шляхами. (...) Є елементи притаманні всім релігіям6 наприклад, очищення індивіда, незнищенність чи безсмертність душі, одухотвореність людини, всецілість світодіяння, триєдиність Божества.

Порівняльні життєписи Гермеса, Крішни, Будди, Христа встановлюють лінію Синів Божих. Життєпис Заратустри, Орфея, Аменґотепа IV-го, Мойсея, Магомета, Рамакрішни продовжують лінію релігійних пророків, реформаторів чи відновників. В обох випадках метеорна поява на землі надзвичайної людини, що приземлює вагомість Духа, стає надією людства та відрадою історії.

Міт і релігія поєднуються в містерії. Основна ідея давніх містерій це свідомість того, що все, що існує та живе, існує й живе в бутті-житті іншого вищого єства. Така всепов’язаність починається в несвідомості й закінчується у всесвідомості. Релігійна містерія відкриває світ душі, що необхідний для досконалення всіх ступенів буття-життя. Душа це носитель законів світодіяння, що витікають з празакону, яким є Богодіяння.

Герметичні містерії знають Божество як зумовленість космосу, пекло – як зрівноваження неба, гармонію – як єднання протилежностей, нижче – як умову вищого, темряву – як умову світла, глибінь – як умову мілкоти, єдине – як умову множинного. Перемогти аспекти минулого, теперішнього й майбутнього часу, вростаючи у всесутність вічного “тепер”, – ось завдання людини. Знання добра і зла це компас її мореплавства в космосі. Людина раз-народжена живе відчуттями, двічі народжена – живе душею, треба тричі народитися, щоб жити духом.

В езотериці юдаїзму аїн це Прасуть, Не-Річ, Первопричина, Пращось, що саме в собі є невловимим, неуявним і невимовним. З аїн постало аїн соф, вічний безконечний Зміст, соф аур, Прасвітло, абстрактний рух, вібрації. Коли аїн соф це безкінечний простір, аїн соф аур це Праенергія, що наповнює весь простір. Центробіжне – відцентроване всмоктування – викидання Праенергії до-із все – я встановлює ритм, що творить Світло, з якого постає Всесвіт.

Таким чином постає трійця – первопричина Не-Річ, другопричина Все-Я й третьопричина Прасвітло, що разом складають Абсолют. З цієї трійки людський розум може зрохумітитільки аїн соф аур, Прасвітло, Ідеальну Мисль. Все, понад-поза цим, для розуму – невловиме, неіснуюче, містерія. Справжня природа аїн соф аур це Я–Є–Те–Що–Я–Є, Єгова, Єдиний, Абстрактний Мислитель, Кітер дерева Життя, з якого постають Елогим, боги, конкретні мислителі.

Рабини юдаїзму говорять про чотири “упадки” світотворчості. Перший з Аїн соф привів до Адама Кадмона в аїн соф аур у світі Азілут; другий – від Адама до Метатрона в світі Брія; третій – від метатрона до Сасуїла в світі Єзіри; четвертий – від Самуїла до Асії в світі фізичного буття. Іншими словами, всі чотири “упадка” це необхідні ступені світової інволюції. Світ Асії це горідном вивернутий світ Єзіри; Єзіра це випромінювання світу Брія, а той – світу Азілут.

На ділі вся інволюція це тільки променистість Єгови. Для людини Єгова маніфестується як світло, любов і життя. Однак, це не сам Єгова, а лише променисті шляхи, що ведуть до Нього. “Обіцяна земля” Ізраїля це реабсорбція світу в Єгові. Сам Єгова – це Прасвітло; люди, світ і життя – тільки різні обумовлені Ним стани, Слово “Єгова” – ЇГВГ – означає Буття. Це Комократор, який вимагає абсолютного послуху, що є етичним змістом юдаїзму й призводить до “обраності народу”, який слухається Єгови. “Обраний народ” це “світло народу”. Спершу це світло бліде “як перед світанком”, згодом стає як “світло місяця”, потім “сяє як сонце”, нарешті “приголомшує як військо з прапорами”. “Тоді весь Ізраїль перетвориться в шін, Божий Маєстат, Господній Язик звільниться й коли Він вимовить ім’я Господнє, всесвіт зникне в Прасвітлі Єгови”.

Езотерика юдаїзму це (...), незалежно від впливів ззовні, органічний витвір багатьох поколінь (...).

Христос це людинотворчий символ Божества, драма інтеґрального процесу, що викристалізовує мудрість вдосконалення. Його хрест це архітектура космічного одухотворення, що робить світодіяння всеохопним. Світопоставання це хрест духа, людина – хрест душі, поставання – хрест індивіда. Хрест це символ всеохопності, об’єднуючого руху трансцендентного та іманентного до трансманентного тріумфу. Коли надсвідомість душі єднається з самосвідомістю індивіда, людина христодіється.

Христос пов’язує індивідуальний розум з Універсальним Розумом свідодіяння, що призводить до “новонародження” людини, як подвижника “нової землі й нового неба”. З такої точки зору Христос це космічна матриця здійснення можливостей, що дрімають в людині, але прагнуть визволення.

Христодіяння це дух душі згори-вділ, що зустрічає відповідь у самосвідомості індивіда, причому за його згоди, щоб спільно прямувати здолу-вгору. Це імплозія трансцендентного, що намагається заповнити собою виміри підсвідомості, свідомості та самосвідомості . (...)

Ісус видвигнув істину Христа, як етичний абсолют. Істина це нерозривний зв’язок людини з істиною духа. Дух має три аспекти, – аспект мети – це прямування до Всевишнього Батька як епотеози Божества; аспект шляху – це безмежна любов, яка дозволяє сповнити долю життя; аспект засобів – це віра сина в Батька, що окрилює їх єдність. Етос Христа це зрівноваженння сил індивіда любов’ю душі, що одухотворює, а одухотворення веде до Богосутнення. Етос, що не триєднить людину й духа, а заперечує їх єднання, це облуда й насильство, які поневолюють. Син людський, на шляху бути-стати Сином Божим, проміниться любов’ю, яка розриває волю, що перемагає поневолення. “будьте досконалі, як батько ваш у небі”. Вдосконалення визволяє!



Те, що Христос виніс і закріпив на небозводі людської еволюції, це Ідеал Свободи як довічний постулят розвитку, що простує до всебічного визволення. Христодіяння оперізує людину мечем духа, тобто жагучістю не моралі, а живої душі, плекання не якогось одного фраґменту індивіда, а людини в цілому. Мораль це досвід минулого, що відійшов і скам’янів. Ісус це найвище, на що Ізраїль спромігся, тож Христос це перемога єврейської “обраности” чи будь-якої іншої виключности, тобто це рівність всіх людей і народів людства! (...)

З усіх релігій світу п’ять залишилося в живих. Це християнство, юдаїзм, гіндуїзм, буддизм та іслам. Всі вони в кризі. Криза релігії постає внаслідок нехтування внутрішньою езотеричністю її змісту на користь зовнішніх екзотеричних форм. Розкривання глибоких таємниць езотерики широким масам вірних призводить до їх спрощеного тлумачення або хибного розуміння, які їх знецінюють. Маси розуміють істини, подані як образи, що оперують крайностями, – чорне-біле, добро-зло, життя-смерть, істина-облуда. Однак, світодіяння це безкінечна містерія, що вимагає співмірного заглиблення, до чого маси не готові. Християнство Христа це нездолання, всеспрямована воля, містерія богосутнення, ґностика; християнство церков це доґматизм, моралізм, церемоніальність. (...)

... Церковні Батьки перетворили християнство Христа в практичну церкву, в християнство для найширших мас. Христова езотерика відійшла в тінь. Містерію перемогло церковництво. Живого духа замінила квазі суспільницька організація, людинотворче христодіяння – просвітницька вербалістика. Церковництво, що відійшло від езотеричних основ релігії, дістало нову екзотеричну природу. Воно почало “раціонально-доречно” компромісувати з кожною владою, зберігаючи швидше себе, ніж езотерику, яка занадто вимоглива. (...)

Висуваючи індивідуально-моральний зміст християнства на перший план та іґноруючи його універсальний свободоносний месіанізм, Церковні Батьки виграли бій за перемогу християнської церкви, як зберігача доктрини, але програли бій за перемогу Христа як визволителя людства. Тож після відсунення Христа “до неба”, як “бога-Сина по правій руці бога-Батька”, людство осиротіло. Цезарі почали вимагати від індивіда не тільки зовнішнього послуху відносно золота й крові, але також послуху перед всякими спробами його внутрішнього поневолення різнорідними ідеологіями включно до тоталітаризмів.





Орест Зибачинський-Орлан – сучасний еміґраційний український мислитель. Автор філософських праць як “Свободарність” (Сідней, 1955), “Інтеґральна революція ” (Мюнхен, 1960), “Ренесанс-Реформація-Революція” (Чікаго, 1968), “Свободарний маніфест” (1978, Вінніпеґ), “Меч духа” (Вінніпег, 1980), “Містерія свободи” (Канберра, 1985). Ми подаємо тут дещо адаптований для читача в Україні фраґмент його останньої книги “Воля до свободи” (Сідней-Париж, 1988).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка