Нев'януча чарівність інтимної лірики Івана Франка Мета: ознайомити учнів зі збіркою «Зів'яле листя»



Скачати 195.87 Kb.
Дата конвертації06.01.2018
Розмір195.87 Kb.
ТипУрок

Нев'януча чарівність інтимної лірики Івана Франка
Мета: ознайомити учнів зі збіркою «Зів'яле листя», історією її створення, через художнє слово поета розкрити його духовне багатство та велич, світ почуттів і пристрастей; розвивати виразне читання; виховувати усвідомлення того, що любов – найвеличніше із людських почуттів, яке необхідно берегти і цінувати.

Тип: урок-дослідження; інтегрований урок

Обладнання: епіграф до уроку, збірка поезій, аудіозапис пісень на слова Франка, портрети, картина Івана Дряпченка «Українки» (у підручнику), комп’ютер

Оформлення класу:

1.Клас поділений на 4 групи, кожна сидить за окремими столами. На столах вишивані рушники, жмутки зів’ялого (кленового) листя, зошити, підручники.

2.На дошці: тема уроку, епіграф (на великому аркуші форми кленового листя), портрети композиторів; на звороті – домашнє завдання.

3.Визначення «Інтимна лірика»

(До інтимної лірики належать ті поезії, в яких виявляються найрізноманітніші почуття, зв’язані з особистими переживаннями людини (кохання, радість, дружба, сум)

4.Виставка книг:

Петро Колесник «Терен на шляху»; повість – есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов»; збірка І.Я.Франка «Зів΄яле листя».

5.На столах кожної групи – картка з назвою теми дослідження

1 група - «біла лілея»

(Ольга Рошкевич)

2 група - «гордая княгиня»

(Юзефа Дзвонковська)

3 група - «женщина чи звір?»

(Целіна Журовська)

4 група - «дружина»

(Ольга Хоружинська)



Хід уроку

І. Організація класу.

Вступне слово вчителя

Перегортаючи сторінки творчості І.Я. Франка, ми прагнемо збагнути й осягнути багатогранний талант цієї людини. Цей діамант, який щоразу виблискує новими гранями, дивуючи нас, зачаровуючи…

Поет на весь голос заявив усьому світові:

Я син народу, що вгору йде,

Хоч був запертий в льох…

Громадянська лірика поета будить сумління, допомагає вистояти в будь – яких життєвих випробуваннях, кличе на боротьбу.

«Людина,- сказав М.М. Коцюбинський, роздумуючи над творчістю І. Франка, - яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагедія особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів'яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові – лірикові, співцеві кохання і настроїв.

Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в музику».



ІІ. Повідомлення теми, мети уроку

Епіграф

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром святості й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні.

Ці слова поета, що розкривають світ почуттів і пристрастей, я взяла епіграфом до сьогоднішнього уроку «Нев'януча чарівність інтимної лірики Івана Франка», який ми проведемо за збіркою поета «Зів'яле листя» і книгою – есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов.

Ми спробуємо через художнє слово поета розкрити духовне багатство і велич закоханої душі, познайомимося з життєвими обставами, що викликали появу цих поезій – «зів'яле листя» кохання /запис теми уроку й епіграфа у зошити/.
/учитель продовжує

Готуючись до сьогоднішнього уроку, ми заздалегідь поділилися на чотири групи, кожна з яких одержала завдання дослідити глибоку душевну трагедію ліричного героя зі збірки «Зів'яле листя», написаної протягом 10 років (1886-1896). Збірка має підзаголовок «Лірична драма» або «три жмутки», зміст яких – життя, нещасливе кохання ліричного героя.



ІІІ. Актуалізація опорних знань.



  • Як ви розумієте поняття інтимна лірика?

  • Словник літературознавчих термінів так пояснює це поняття…/записи в зошиті…/

ІV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу
Учитель

/на фоні ніжної мелодії/

Тричі мені являлася любов.

Одна насміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обнов,

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май, на пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвітлий свіжо гай.





  • Хто ж була та «біла лілея», виткана із юнацького кохання і палких мрій?



Слово 1 групі «біла лілея»

/див. додаток 1/



  • /у ході розповіді на екрані проектується портрет Ольги Рошкевич /


Учитель

Ось так буває … Усе життя кохали одне одного, але щасливими бути так і не судилося…


/продовжує

на фоні музики і портрета Юзефи Дзвонковської /

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня,

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно, -

писав І.Я.Франко у вірші «Тричі мені являлася любов»
Слово 2 групі «гордая княгиня»

/див. додаток 2/


Учитель

Франко так вірив, що кохання врятує його від отих земних незгод. Але…

Не прийняла його любові Юзефа, якої вже немає на світі.

Прощай, Ольго. Прощай, Юзефо… Що робити далі? Де порятунок?

Тільки праця, тільки праця – ось що його врятує.
Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!


Дай теплоти, що розширює груди,

Чистить чуття і відновлює кров,

Що до людей безграничную будить

Чисту любов!


Дай і вогню, щоб ним слово налити,

Душі стрясать громовую дай власть,

Праці служити, неправду палити,

Вічну дай страсть!

Силу рокам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам – в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати,

В праці сконать!




/продовжує

А згодом… Явилась третя – женщина чи звір?


Слово 3 групі «женщина чи звір?»

/див.додаток 3/


Учитель

А я хочу додати, що і наше покоління не залишає байдужим поезія І.Франка.

Близько 200 композицій стали популярними піснями і на крилах музики линуть до

людських сердець завдяки композиторам /портрети/



Миколі Віталійовичу Лисенкові

найвидатнішому українському композиторові ІІ пол. 19 – поч. 20 ст., основоположнику української класичної музики; він увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, педагог, вчений – фольклорист.



Віталію Йосиповичу Кос - Анатольському

українському композиторові, народному артисту України (1969р.), Лауреату Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка (1980р.).



Георгію Іларіоновичу Майбороді

заслуженому діячеві мистецтв УРСР (1957 р.), народному артистові СРСР (1960 р.),

Лауреату Республіканської премії ім. М. Лисенка (1984р.), Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1963р.), Голові правління Спілки композиторів України (1967-1968р.).

Завдяки Миколі Левицькому, Якову Лопатинському, Якову Степовому та багатьом іншим.


Одна з найкращих і найхвилюючих поезій «Чого являєшся мені у сні»

покладена на музику композитором Надененком і виконується у стилі народних пісень як ліричний квартет.

Сьогодні часто можна почути цю пісню у сучасній інтерпретації композитора Олександра Яшина у виконанні відомого співака Віталія Козловського /звучить пісня/

/Учитель продовжує

Щоб краще і глибше зрозуміти поезії збірки «Зів΄яле листя», зверніть увагу на слова Франкового зізнання: «Хвилини, в котрих я любив… були, може, найкращі в моїм житті - жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».

Трьох коханих послала доля поету, але дружиною стала четверта – Ольга Хоружинська, «жінка, котра була поруч»



Cлово 4 групі «дружина»

/див. додаток 4/
Учитель /на фоні музики/

Така вже доля поета – жити і вмирати, любити і страждати привселюдно.

Поети відходять у вічність, лишаючи свої шедеври, сповнені гарячих почуттів і життєвого драматизму. Більше ста літ «Зів΄яле листя» бентежить людські серця, обпікає вогнем пристрастей, болем нерозділеного кохання. Найбільші таємниці своєї душі поет довірив світові, нам з вами. Кожен вірш – це відлуння великої драми кохання.

Запитання до учнів


  1. З якими творами світового письменства перегукується образ коханої у збірці «Зів΄яле листя»? /підручник ст.122 *Міжпредметні зв’язки*/

  2. Розгляньте картину І. Дряпченка «Українки» на обкладинці підручника.

*чим вас приваблюють образи на полотні?

*наведіть зі збірки цитати, які характеризують дівочу красу *у чому полягає краса жінок за уявленням живописця та поета?



(живописець змальовує зовнішню красу, поет – зовнішню і внутрішню, уміє збудити найпотаємніші почуття…)

  1. Як оцінюють збірку Франка його сучасники й прийдешні покоління?

(Наш сучасник поет Дмитро Павличко ось так відгукується на появу збірки:

«Є в «Зів΄ялому листі» - особливо в його другій частині - речі такої краси і глибини, що їх сміливо можна зарахувати до найгеніальніших творінь світової любовної лірики (ідеться про поезію «Як почуєш вночі…»)»

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що хтось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй мені сна,

Не дивися в той бік, моя пташко, Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко,

Се розлука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

«Здається, цей вірш існував завжди,- пише Д.Павличко,- здається, він був не написаний, а знайдений, як діамант – самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо».
/звучить пісня «Як почуєш вночі …»/

Які образи постали у вашій уяві, коли слухали поезії «Зів΄ялого листя»?



Учитель

  • А я уявила кохання Франка у вигляді дерева, на якому одна пора року змінює іншу.

Весна – це перше, ніжне кохання до Ольги;

літні гілочки – це стосунки з Юзефою Дзвонковською;

зимові засніжені гілки – це холодні почуття Целіни Журовської;

осінні гілки з плодами – це зріле, подружнє життя Франка з Ольгою Хоружинською.

Але одна вічнозелена весняна гілочка проходить через усе дерево до верхівки – це Ольга Рошкевич.


От і підійшла до кінця наша зустріч із прекрасним.

Мудрі люди кажуть: горіх без зерня – ніщо, так і людина без серця. Кохання – це найсвітліше почуття, що народжується в серці людському. Кожен закоханий – поет, тільки не кожен може передати це віршами, як Франко.

Я думаю, що більшість із вас уже звідали це почуття, тому звертаюся до вас, кохані й закохані. Я хочу, щоб кришталево чиста поезія запала вам глибоко в душі, щоб згодом прорости такими ж чистими почуттями. Почуте сьогодні на уроці – лише краплина тієї зливи почуттів, яка лине до читача. Той, хто бажає побути у храмі Кохання, прочитайте всю збірку «Зів΄яле листя» до кінця, не минаючи ні рядка.

V Домашнє завдання (на вибір учнів)


  1. Питання до вас поставив сам Франко:

«Чи варто було трудитися, щоб пустити у світ пару жмутків зів’ялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних песимізмом?»

  1. Інтерв΄ю з автором збірки «Зів΄яле листя»

  2. Реклама збірки «Зів΄яле листя»

(за підсумками письмового завдання й усних відповідей виставлю оцінки за урок)
Література:

  1. Збірка І.Я.Франка «Зів΄яле листя»

  2. Повість-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов»

  3. Петро Колесник «Терен на шляху»

  4. Г.Семенюк…Підручник «Українська література. Рівень стандарту. Академічний рівень. 10 клас». - Київ «Освіта» 2010 р.

  5. Міністерство освіти і науки України. Науково – методичний центр середньої освіти. Кращі конкурсні уроки. – Харків.»Основа». 2008 р., ст.131.

  6. Інтимна лірика І.Франка…// Дивослово, №8, 96 р.,ст..11.

Додаток 1

Слово 1 групі

  1. Про це ми дізналися з книги Романа Горака «Тричі мені являлася любов»…

Директор Львівського музею Франка все своє життя присвятив справі дослідження творчості письменника. Його повість-есе ( есе – це нарисовий жанр літературної творчості, для якого властива вільна трактовка питання зі своїми враженнями, роздумами) - це сторінки особистої драми Івана Франка, які розповідають нам про кохання поета.

Біла лілея – це Ольга Рошкевич.



  1. Перший раз Іван побачив Ольгу в 1874 році. Тоді їй було 20 років. Він закохався у неї з першого погляду. Вона відповіла йому взаємністю. 10 років тривала їхня любов. Батьки дівчини зразу були прихильні до нього, сподівалися, що він зробить блискучу кар’єру й буде хорошою парою для їхньої доньки, адже вона була розумницею: збирала і друкувала етнографічні матеріали, бралася до літературної праці, у майбутньому стала письменницею.

А коли через рік Франка і його друзів заарештували й протримали у тюрмі до слідства 7 місяців, піп Рошкевич, батько Ольги, склав на нього неправдиві зізнання і так допікав доньці знайомством і дружбою із поетом-революціонером, що та примушена була залишити сімю і вийти заміж за богослова Володимира Озаркевича. Шлюб,що відбувся у вересні 1879 року, дуже пригнітив Івана: лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалила Франка з ніг, у нього стався крововилив.

Після тюрми, перед їхнім весіллям, таємно від усіх Франко приїздить до Лолина, щоб побачитися з Ольгою. Більше він туди не їздив, бо дуже добре усвідомлював своє становище: розумів, що зв'язок із цією дівчиною не може продовжуватися.



  1. Розсталися, але серце продовжувало любити.

/читає уривок вірша «Так, ти одна моя правдивая любов»/

…Як згублену любов, несповнене бажання,

Невиспіваний спів, геройське поривання,

Як все найвищеє, чим душу я кормлю,

Як той вогонь, що враз і гріє й пожирає,

Як смерть, що забива й від мук ослобоняє,-

Отак, красавице, і я тебе люблю.



  1. Драма Ольги Рошкевич та Івана Франка – типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він сплів зі свого болю поезії, вона на сім замків закрила своє серце. Іван написав Ользі прощального листа:

« Кохана Олю! Не можу не написати тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи дійде до тебе мій лист, та всеодно пишу. Ти сама знаєш, що приємніше і легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з чиїхось рук їси і маєш власну волю у всьому…

При щирій любові наше щастя повинно рости, не зменшуватись! Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхнеться нам,- жити хороше, любити хороше!

Прощай, моє серце! Цілую тебе щирою душею.

Твій Іван»



  1. Вони зустрілися після цього лише один раз. Про цю зустріч Франко пише в поезії «І ти лукавила зі мною!»

Учень'>Інсценізація поезії.

/звучить ніжна мелодія/

Учень

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

Учениця

Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила…

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила.

Аж поки нас не розлучила.



Учень

Ох, чи не в сні

Любились щиро ми з тобою?

А ти злукавила зо мною!



Учениця

Ти ж думаєш, я сліз не лила,

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю –

Дороги наші віддалило.



/продовжує/

Жорстокі умови життя розлучили закоханих, вони пішли різними дорогами. А кохання? Хто може його у них відібрати? Хто?



Учитель

Я хочу дати відповідь на це питання словами Петра Колесника з книги «Терен на шляху» .

« Іван подумав: хто може відібрати? Ніхто. Вона сама згасне. Одружившись, Ольга піде битою дорогою, якою йшли тисячі жінок. Час усе зруйнує. Обсядуть її діти, щоденні турботи, і гнила твань дрібниць покриє всі надії. Їхня любов зівяне, як вирвана з грядки квітка, і нагадуватиме про себе тільки у сні».


  1. Він думав, що так буде. А от серце говорило інше /читає поезію « Хоч ти не будеш цвіткою цвісти «/

Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,

Левкоєю пахучо – золотою,

Хоч ти пішла серед юрби плисти

У океан щоденщини й застою,

То все ж для мене ясна, чиста ти,

Не перестанеш буть мені святою,

Як цвіт, що стужі не зазнав , ні спеки,

Як ідеал всеясний – бо далекий.

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні…

Мов золотая мушка, в бурштиновий

Хрусталь залита, в нім віки триває,

Цвістимеш ти,- поки мій спів лунає.



  1. Так, він любив її все життя. Не якихось 10 літ, як писав Агатангел Кримський у своїх спогадах. Ідеал ніколи не перестає бути ідеалом,навіть якщо його і втрачають. Коли чуття брало гору над розумом,усі жіночі образи ставали схожими на Ольгу. Він буде писати про жіночу долю в галицьких народних оповіданнях, а єством відчувається присутність Ольги – то ще дівчиною, то вже заміжньою жінкою,такою,яка запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті», буде еталоном, до якого рівнятиме він усіх інших жінок.

«Він бачив скрізь Ольгу. Від того трагедія ставала ще відчутнішою. Франко ствердив життям і творчістю, як Петрарка і Данте, що геній і любов народжуються не так уже і часто, щоб доповнити один одного», - стверджує Роман Горак у своїй повісті – есе «Тричі мені являлася любов»…



  1. А що ж Ольга?

У шлюбі з іншим Ольга не була щаслива. Завжди підкреслювала, що побралася з ним не по любові, а внаслідок тяжких обставин. Поселилася у Львові дуже близько будинку Франка. Коли 31 травня 1916 року повз її вікна проходив похорон і везли тіло її коханого, Ольга з невимовним жалем дивилася на похід, але приєднатися до нього не мала сил – була немічна.

Вона пережила свого коханого рівно 19 років. Перед смертю Ольга попросила свою сестру Михайлину, аби та вволила її останню просьбу: листи від нього, перев’язані голубою стрічкою. Нехай покладе в труну, під голову. Воля Ольги була виконана.



Додаток 2

2 група « гордая княгиня»

Юзефа Дзвонковська

  1. Про стосунки Франка з цією дівчиною йдеться у ІІ частині повісті – есе «Тричі мені являлася любов».

У Нагуєвичах поетові було дуже важко. Рідне село не дало йому захисту. Ольга Рошкевич втрачена назавжди. Немає ні матері, ні батька. Замінила їх мачуха і вітчим, Грець Павлик. Іван Якович їде в Дрогобич, одержує там паспорт, потім їде у Станіслав, щоб зібрати матеріал про еміграцію, гуртки, повстання.

Тут він знайомиться із Юзефою Дзвонковською. Це вродлива, розумна дівчина, в яку закохані члени гуртка, але вона нікому не відповідає взаємністю. На Франка вона справила сильне враження. Він покохав її. Вони писали одне одному листи. Якось у листі він звернувся до її матері, Антоніни Дзвонковської, просити руки Юзефи. З відповіді було зрозуміло, що дівчина відмовляла йому. Франко знав, що вона хвора на туберкульоз, тому, мабуть, і відмовляє всім. Іван Якович не порвав зв’язків, допомагав, як міг, і сподівався…



  1. А вона писала йому в одному листі:

« Високоповажний пане Франко! Наскільки знаю Вас особисто із листів, я ціню Ваш шляхетний характер і маю щире співчуття до Вас. Я знаю, як багато Ви перестраждали поміж несприятливих обставин і відсутності громадського життя, відповідного вашим прагненням. Але поза тим симпатії, які я маю до Вас, не є такого характеру, щоб можна було обґрунтувати згаданий союз. По-моєму, щира і правдива дружба, оперта на спільність прагнень,- цього було б досить».

  1. Відмова дівчини дуже вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в цьому. У другому

жмутку збірки «Зів΄яле листя» є вірш, у якому ліричний герой словами Франка говорить:

Я й забув, що то осінь холодна!

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара,

Що між нами народнії сльози,

Що любиться нам зовсім не слід,

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід.

Я й забув, що вже цвіти пов΄яли

І ні з чого віночки плести,

Що вони й не мені розцвітали,-

Я забув, і тяжкую нести

Довелось мені кару за теє!

Я забув, моя біла лілеє,

Що моєю не можеш назватися ти,-

Я забувся, прости.


  1. І тут же поряд – інша поезія – «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», у якій чарівний образ дівчини бентежить душу юнака, а нерозділена любов важким тягарем лягає на його серце. Поезія покладена на музику композитором Анатолієм Кос-Анатольським і сьогодні звучить як прекрасний романс, що бентежить і наші душі.

/звучить в аудіозаписі романс «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»/

  1. Юзефі Дзвонковській судилося прожити на світі лиш 30 років.

Лиш біль страшенний, пекучий в серці там

Усе заповнив, всю мою істоту

Лиш біль і се страшне: бам, бам, бам,

І сліз нема, ні крові, ані поту.

І меркне світ довкола, і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.

Ридать! Кричать! – та горло біль запер.

Вона умерла! – Ні, се я умер!



Додаток 3

3 група «женщина чи звір?»

Целіна Журовська

  1. Третя частина повісті Романа Горака «Тричі мені являлася любов» присвячена Целіні Журовській.

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.


Спершу я думав, що бокує, тоне

Десь в тіні, що на мене й не зирне –

Та враз мов бухло полум’я червоне

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп΄ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене.


Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне…Та дарма! Дарма!

Вона мене й на хвилю не пустилась…


  1. У листі до свого друга Агатангела Кримського Іван Якович писав:

«Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою дружиною, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався у неї. От ся перемучила мене… Її впливом були мої писання «Маніпулянтка», дві п’єски у збірці «Мій ізмарагд» і лірична драма «Зів΄яле листя».

Про Целіну широкому читачеві вперше розповів син Франка Тарас у книжці «Про батька». Журовська завжди твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи – а він за нею. Вона зупиниться – і він зупиниться. Потім Франко зник. Аж одного дня з΄явився у супроводі однієї жінки. Вони стояли збоку і, поглядаючи на Целіну, щось говорили. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Франка. Панна Целя полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.




  1. У листі до Целіни Іван писав:

«Ви, панні, не любите мене, не хочете й знати про мене й були настільки щирі, що дали мені пізнати се зовсім недвозначно. Спасибі вам за се! І Богу дякувати, що так воно сталося… Ви мене не любите, не можете любити, гордуєте мною… Спасибі Вам, дорога панні, стократ спасибі за ті хвилини болю, які заразом пробудили в мені моральне єство, повернули мене до свідомості свого обов’язку!»

Целіні Журовській поет присвятив поезію «Моїй не моїй» (у збірці «Мій ізмарагд»)

Поклін тобі, моя зів΄яла квітко,

Моя розкішна. невідступна мріє,

Останній се поклін!

Хоч у житті стрічав тебе я рідко,

Та все ж мене той спогад серця гріє,

Хоч як болючий він.

Тим, що мене ти к собі не пустила,

В моїх грудях зглушила і вгасила

Любовний, дикий шал,

Тим ти в душі, сумний і одинокий,

Навік вписала ясний і високий

Жіночий ідеал.




  1. Настав довгожданий спокій. Зовнішньо, звичайно. Тільки час від часу в записнику з΄являються вірші. Франко писав у передмові до збірки «Зів΄яле листя»: « Я сподіваюся, що й теперішнє покоління знайде у віршах таке, що відгукнеться в душі зовсім не песимістичними тонами».

Додаток 4

4 група «дружина»

Ольга Хоружинська

  1. У березні 1885 року Франко знайомиться з розвиненою освіченою жінкою з демократичними поглядами, привітною й дотепною.

Він дивився на неї як на жінку – друга, товариша й сподвижника в боротьбі. Із листування Ольги й Івана відомо. що він не кохав її так, як Рошкевич. Дружина це знала, але вона любила його й погодилася стати дружиною. Їй було 20, Франкові – 30. Ольга народила йому 4 дітей – синів Андрія, Тараса, Петра, доньку Ганну. Вона переживає з ним і радість, і горе. Він був вдячний дружині за все. Але відповісти на її глибокі почуття так і не зміг.

  1. У вірші «Моїй дружині» поет писав:

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій – щире словечко! Як промінчика не здобуть притьмом, Слова щирого не купить сріблом,



В сльоту зимнюю, в днину млистую Я дорогою йду тернистою; Кого я любив, ті забулися, А з ким я дружив – відвернулися.

Відвернулися та й цураються, З труду мойого посміхаються, В порох топчуть те, що мені святе,- А недоля й тьма все росте й росте. Важко дерево з корнем вирвати, Друга давнього з серця вигнати. Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою, Де брехня сичить вкруг гадюкою. Та як радісно серед трудного Шляху темного і безлюдного Вгледіть – світиться десь оконечко! Так у горі нам щире словечко. То ж за дар малий, а безцінний твій, Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій, За той усміх твій не впослід журбі Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка