«Не тоді, коли очі сумні, а коли руки вільні, розцвітає надія»



Скачати 149.24 Kb.
Дата конвертації14.01.2019
Розмір149.24 Kb.





«Не тоді, коли очі сумні,

а коли руки вільні,

розцвітає надія»
(175 років з часу видання українського

альманаху «Русалка Дністрова»)

Пам’ятка
Суми 2012


УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ і ТУРИЗМУ

СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА

НАУКОВА БІБЛІОТЕКА





«Не тоді, коли очі сумні, а коли руки вільні, розцвітає надія» : 175 років з часу видання українського альманаху «Русалка Дністрова» : пам’ятка / Сумська обласн. універс. наук. б-ка ; уклад. А. М. Кожина. – Суми, 2012. – 12 с.

Відповідальна за випуск Т. І. Фролова, директор
Матеріал підготувала А. М. Кожина, завідувачка

загального читального залу


Редактор С. І. Отенко
Комп’ютерний набір: А. М. Кожина
Комп’ютерна верстка С. І. Отенко

Відгуки та пропозиції просимо надсилати

за адресою:
40030, м.Суми,

вул. Героїв Сталінграду, 10

Обласна наукова бібліотека


22-47-65


library_on@sm.ukrtel.net

sumy_lib@mail.ru,
http://www.ounb.sumy.ua
«Русалонько Дністровая»,

Доню нещаслива,

Ізгнаннице красивая,

Дівонько тужлива!

Коб ти була іздавненька

Братчикам запіла…

Ф. Білоус
175 років тому побачила світ «Русалка Дністровая» - перша книжка українською мовою на Галичині. Її видали три побратими — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Вони творили у романтичну епоху, в час культурного й національного відродження України. Це були діячі нової української літератури на західноукраїнських землях, які здійснили справді рішучий і революційний переворот в ідеях та умонастроях галицьких українців. Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцю називають “будителями Галичини”.

Маркіян Шашкевич народився 6 листопада 1811 року в селі Підлисся Золочівського повіту на Львівщині в сім’ї священика. Початкову освіту здобув у дьяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях. З 1829 року юнак навчається у Львівській духовній семінарії і водночас є слухачем філософського відділу університету. Але традиційна наука не цікавила його.

Я. Головацький згадував пізніше: “Він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях”. У гімназійний період Маркіян почав писати вірші. 21 лютого 1831 року Шашкевича було виключено з семінарії за порушення режиму й “вільнодумство”. Розгніваний батько відмовився від сина. Тому Маркіян залишився у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського. У ці роки Шашкевич активно займається самоосвітою. Читає все, що стосується слов’янських культур, знайомиться з “Енеїдою” І. Котляревського, граматикою О. Павловського, зі збіркою народних пісень М. Максимовича. В 1833 році помер батько Шашкевича і треба було дбати про сім’ю. Він знову поступив у семінарію і потім став попом на селі. На літературну ниву Шашкевич вступив 1835 року, надрукувавши у Львові оду до Цісаря Франца І “Голос галичан”. Наступного року вийшла в Перемишлі польською мовою полемічна брошура Шашкевича “Азбука і абецадло”. Це була відповідь патріота на намагання української шляхти ввести в українську мову польську абетку. Йому належать понад тридцять віршів, казка “Олена”, переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької мов. Дбаючи про розвиток народної освіти він склав у 1836 році першу “Читанку” українською мовою, яку, незважаючи на настійну потребу для дітей, вороже зустріла цензура. Тільки 1850 року “Читанку” видав у Львові Яків Головацький і відтоді вона з успіхом використовувалась в початкових школах Галичини. Матеріальні нестатки, постійне цькування властей вкрай погіршили стан здоров’я Шашкевича (з студентських років він хворів на сухоти). 1842 року поет остаточно занедужав. Втративши зір і слух, паралізований він ще кілька місяців страждав і 7 червня 1843 року його не стало.

В особі Шашкевича в українську літературу ввійшов талановитий поет, перекладач, патріот, гуманіст, людина високої культури й громадянської мужності. Провідний мотив Шашкевичевої творчості - заклик до національного єднання на демократичній основі, ідея захисту рідної мови, культури. Маркіян Шашкевич справедливо вважався одним із основоположників громадянської лірики в українській літературі.

Іван Вагилевич народився 2 вересня 1811 року в с. Ясен Горішньому на Прикарпатті. Навчався в Львівській семінарії. У двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Вагилевич писав як українською, так і польською мовами (наприклад, „Думи” - поезії в прозі, побудовані на ремінісценціях „Слова о полку Ігоревім” - написані саме польською мовою). Письменник досліджував „Слово...”, переклав його українською та польською мовами. Крім того, працював над перекладами з чеської, редагував газету „Дневник руський”. Написав „Граматику малоруського язика”, видану в 1845 р. Він збирав матеріали для словників, зокрема українсько-німецько-латинського. Останні роки життя працював архівістом. На основі біографії Вагилевича Я. Захар`ясевич написав повість „Учений”. Помер Іван Миколайович 10 травня 1866 р. у Львові.

Яків Головацький народився 20 жовтня 1814 р. в с. Чепелях на Львівщині. Одночасно з навчанням в семінарії Головацький був слухачем філософського факультету Львівського університету. Він багато подорожував по Галичині, Закарпаттю та Буковині, збираючи фольклор та вивчаючи народний побут. У 1834-35 рр. Головацький навчався в духовній академії в Кошіці та в університеті в Пешті (Угорщина). У 1842-48 рр. був сільським священиком. З 1848 р. - викладач, а з 1863 року - ректор Львівського університету. Після революційних подій 1848 року примкнув до табору слов`янофілів , за що був звільнений з посади ректора. У 1867 році переїхав до Вільна, де працював головою Археографічної комісії. Перу Якова Головацького належать статті про І. Котляревського та І. Квітку-Основ`яненка, розвідки про видатних літераторів давнини Лазаря Барановича та Феофана Прокоповича.

У 1849 р. письменник видав свою „Граматику руського язика”. Головацький плідно займався історичними дослідженнями та бібліографією, склав „Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран” (1847). Вагомий внесок до скарбниці вітчизняної культури становить чотиритомна збірка „Народные песни Галицкой и Угорской Руси”(1878). Йому також належить цілий ряд романтичних віршів. Помер Я. Головацький 13 травня 1888 року у Вільно.

Саме вони, М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, створили демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що вони активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська). Члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості. Свою діяльність учасники гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспівування козацьких ватажків - Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини.

Але альманах «Зоря» був заборонений цензурою і гуртківці зазнали переслідувань. Осени 1835 року в кімнаті Шашкевича було здійснено ревізію (обшук). Його викликали до директора поліції, який випитував його «про бажання молодих русинів».

Та після цієї невдачі молоді патріоти не втратили ентузіазму. Вони були одержимі творенням народною мовою літератури у наддністрянському краї. Шашкевич переконував друзів: «Коли не можна друкувати руської книжки у Львові, то повеземо її до Відня, а коли й там не пустять на світ божий, то лишається іще свобідна Угорщина».

У цей час Я. Головацький перебуває у Пештському університеті. Він налагоджує дружні контакти з відомими діячами слов’янського відродження, зокрема з Яном Колларом, хорватом Франьом Курелацем, словаком Карлом Кузмані, але особливо — із сербським видавцем Теодором Павловичем та студентом-сербом Григорієм Петровичем. У Пешті він домовляється про видання тут українськогоо альманаху під назвою «Русалка Дністровая». Шашкевич і гуртківці упорядковують альманах , шукають кошти: основну суму вніс директор головної школи в Коломиї, палкий поборник літературного відродження в Західній Україні Микола Верещинський, про якого з вдячністю згадує в передмові Шашкевич. Решту — 20 дукатів — дав Маркіян Шашкевич, позичивши їх у священика І. Авдиковського (на той час це була чимала сума).

І ось 4 вересня 1836 року Головацький надсилає рукопис альманаху Г. Петровичу, а 6 жовтня угорський цензор Надь дозволяє його опублікувати. Так 1837 року у Будимі (Угорщина) побачила світ «Русалка Дністровая», книжка, якій судилося відкрити нову епоху в національно-культурному житті Західної України. Це був фольклорно-літературний альманах, перша книжка народною мовою на теренах підавстрійської України, написана українським алфавітом. Книжку відкриває передмова М. Шашкевича, яка є своєрідним маніфестом відродження української літератури в Галичині.

Альманах «Русалка Дністровая» складається із чотирьох розділів: «Пісні народні», «Складання», «Переводи», «Старина».

Перший розділ «Пісні народні» відкривається епіграфом з Я. Коллара:

«Пісні народні є найбільш певна основа освіти, живої ученості, підпора народності, щит і окраса мови». Упорядники цими словами підкреслювали актуальність народної пісні в духовному бутті нації. У передмові «Передговор к народним руським пісням» Іван Вагилевич окреслює просторовий континіум України — «з-поза гір Бескидських за Дон», а український народ — один із стародавніх слов’янських народів, що зберіг неоціненні «передвіцькі» (споконвічні) скарби усної словесності, обрядів, поведінки. Вагилевич дотримувався романтичної моделі історії з її утвердженням теперішнього як недосконалого, що втратило божественну першооснову, але повного прагнень до її повернення, відтворення, возз’єднання з вищим, гармонійним раєм: «Святая Русь була селом райських птиць і дивів; ясні небеса одівали її чистою опанчею, мир віддихав любов’ю. Руський нарід був великим і величаним; порозумів, обняв природу, чтив і до серця її пригортав — і був мир, і гаразд, і любов взаємна».

Як редактор альманаху «Русалка Дністровая» Шашкевич дуже ретельно з багатющої колекції записів фольклору вибрав 50 пісень, які, на його погляд, найповніше розкривають мужню і поетичну душу його народу. Серед дібраного репертуару переважають історично-побутові твори, центральною дійовою особою яких є козак. Зокрема було опубліковано таку знамениту пісню як «Ой Морозе, Морозине, преславний козаче» (запис Я.Головацького). Було вперше оприлюднено і пісню «Гей, попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький».

У розділі «Складання» було поміщено десять художніх творів засновників гуртка. Сім належать М. Шашкевичу: «Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечерній», новела «Олена». Я. Головацький опублікував поезію «Два віночки», І. Вагилевич — балади «Мадей», «Жулин і Калина». Саме ці твори заклали основи нової української літератури в Західній Україні, їм судилося започаткувати естетичну стратегію в розвитку письменства з орієнтацією на народ як носія духовності. Це були самобутні твори, пройняті романтичними ідеалами, народністю та гуманізмом. За словами І. Франка, це був своєрідний протест — «вести в літературну бесіду і пісні того народу, котрий між освіченими панами вважається худобою, а не чоловіком», протест проти церковної традиції, яка нав’язувала письменникам сам предмет літератури, диктувала, яких тем та образів можна торкатися, а яких — ні, «згори назначувала спосіб і дух їх оброблення», саму мову, засуджуючи «все писане не по-церковному і не церковним правописом». Була новою і тематика цих творів, незвична для попередників «Руської трійці». Ліричні захоплення, поривання душі до вищого ідеалу і дії, подвигу, життя серця, громадянський пафос, плідне воскресіння народних, міфологічних та історичних сюжетів і мотивів, протест проти «національного й соціального гніту народу» (Франко), нові жанрові форми — все це принесли з собою оригінальні твори Шашкевича, Вагилевича і Головацького, закладаючи основи самобутньої, нової української літератури.

Надзвичайно важливим у цьому аспекті був розділ «Переводи» — переклади М. Шашкевичем та Я. Головацьким сербських народних пісень. Шашкевич подав і уривки свого перекладу «Короледвірського рукопису» із чеської мови. Переклади виконували кілька завдань. По-перше, вони знайомили українського читача із сербським фольклором і знаменитим романтичним твором Вацлава Ганки, відомого поета і діяча слов’янського культурного відродження, що своїм «рукописом» доводив споконвічність чеських земель і відкидав зазіхання на них німецьких колонізаторів, які твердили, нібито Чехія була «давніми землями тевтонських племен». Шашкевич розумів актуальність для Галичини «Короледвірського рукопису». По-друге, сам переклад творів із чужих мов народною мовою мав переконати широкі кола читачів про життєспроможність «руської» мови для вислову й вираження найрізноманітніших сфер духовного буття народу. Українська мова, отже, є рівноправною у колі сербської, чеської та інших слов’янських мов. Молоді митці започаткували не просто нову стилістику, а працю художньої думки, її непростий рух, розширюючи жанрово-стильові можливості літератури, застосовуючи суб’єктно-ліричну рефлексію, психологізм, метафорику і двопланову модель образу, гострі конфлікти й антитезу, що відповідало їхній картині світу.

Розділ «Старина» також відповідав романтичним поглядам М.Шашкевича та його побратимів, які минуле, історію України трактували як вік героїзму й волелюбності, як неоціненне джерело для наслідування сучасниками. Водночас цей розділ мав показати читачам, якою глибоко древньою, «передвіцькою» (М. Шашкевич) є історія їхньої країни, відкривши її праслов’янську давнину як своєрідний Золотий вік, цілісний і гармонійний світ.

У передмові Шашкевич подає свою романтичну концепцію історії українців та її джерел. На його погляд, «старина» — живе джерело для пізнання душі народу, його історичного поступу в майбутнє. Історія осягається ним як процес, що тече від сьогодення в минуле, примушуючи стрепенутись душі українців то «дзвенячою» народною піснею, що «різним способом в наші часи загомонює, різним настроєм озивається з передвіка до нас», то старовинними рукописами, книгами, що «придержались донині — переховались по церквах, по монастирських книжницях (бібліотеках)», у приватних зібраннях. Шашкевич закликає зберігати і збирати ці історичні пам’ятки, бо для нього «старина» — то «великий образ», «дзеркало, як вода чисте, в котрім незмущенноє являєся лице століть».

Книга та її видавці зазнали переслідувань властей. Із 1000 надрукованих примірників "Русалки Дністрової", 800 конфіскувала поліція, а решту розійшлося між людьми.

В друге "Русалка Дністровая" була надрукована в 1910 році у Тернополі, тобто вперше в Україні. Це видання присвячене 100-річю від дня народження Маркіяна Шашкевича, яке підготував до друку Йосип Застирець. Він був викладачем Бережанської, а потім Тернопільської гімназій. В організації та фінансуванні видання "Русалки Дністрової" Й. Застирцеві допомагало культурне жіноче товариство ім. княгині Ярославни в Тернополі. Це товариство постановило видавати книги, альманахи до ювілейних дат класиків. Першим таким виданням, на якому бачимо гриф "Ювілейна бібліотека, том 1 була "Русалка Дністрова" 1910 року.

Роль альманаху «Русалка Дністровая», виданого живою народною мовою, аналогічна тій, яку у Східній Україні відіграла поема І.Котляревського «Енеїда», але його значення не обмежується локальними західноукраїнськими рамками, бо альманах став явищем загальноукраїнським. Закликаючи до літературного відродження, діячі «Руської трійці» водночас проголосили єдність українського народу, розчленованого й колонізованого сусідніми державами, неподільність його духовності та культури, яку творить цей народ. Вони були творцями вічних духовних цінностей — гуманізму, свободи і дружби. Світло «Русалки Дністрової» і сьогодні опромінює нас своєю глибокою духовністю.

Визначаючи громадський подвиг діячів «руської трійці», О. Гончар писав: «Шашкевич та його сподвижники – це ті, хто дав своїм сучасникам урок патріотизму, національної гідності, урок того, як людина свідомо бере на себе максимальні життєві навантаги і в мужній невсипущій праці для народу, у вірнім служінні йому знаходить для себе втіху. Відразу й надію, і найвищий життєвий сенс».



Література:
Білецький, О.І. «Русалка Дністровая» // Русалка Дністровая. – К. : Дніпро, 1972. – С. 3-31.

Галицьке літературне Відродження // Зеров М. Лекції з історії української літератури (1798 – 1870). – Канада : Мозаїка, 1977. – С. 125-133.

Гончар, О. Віки перебуде : слово про «Руську трійцю» // Гончар О. Чим живемо. – К. : Укр. письменник, 1992. – С. 137-142.

Дем’янчук, Г.С. Українське краєзнавство : сторінки історії. – К. : Просвіта, 2006. – С. 54-57.

Жулинський, М. Слово і доля : навч. посібник. – К. : Видавництво А.С.К., 2006. – С. 60-72.

Кирчів, Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». – К. : Наук. думка, 1990. – 338 с.

Культурно-літературне Відродження в Західній Україні : альманах «Русалка Дністрова» // Історія української літератури (перші десятиріччя XIX століття). – К. : Либідь, 1992. – С. 439-454.

Літературне Відродження на західноукраїнських землях // Хропко П. П. Становлення нової української літератури : посібник для вчителів. – К. : Рад. школа, 1988. – С. 167-183.

Нахлік, Є. К. Нова література в Західній Україні // Історія української літератури XIX століття. – К. : Либідь, 1995.

Кн. 1. Перші десятиріччя XIX ст. – С. 313-340.

«Русалка Дністровая» : фольклорно-літературний альманах «Руської трійці». – К. : Дніпро, 1987. – 203 с.

Шалата, М. Подвиг, про який не забуває український народ // Русалка Дністровая. – К. : Дніпро, 1987. – С. 7-23.


Про засновників «Руської трійці» та авторів «Русалки Дністрової»:

Галицьке літературне Відродження (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький) // Зеров, М. Лекції з історії української літератури (1798 – 1870). – Канада : Оквіл, 1977. – С. 125-133.

Нова література на західноукраїнських землях (перша половина XIX ст.) // Історія української літератури : в 2-х т. Т. 1. Дожовтнева література. – К. : Наук. думка, 1987. – С. 241-249. – (Про М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького).

Петраш, О. «Руська трійця» : М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники. – К. : Дніпро, 1986. – 229 с.

«Руська трійця» : Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866), Яків Головацький (1814-1888) // Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини XIX століття : підручник. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – С. 253-269.

Українська література XIX століття : хрестоматія. – К. : Либідь, 2006. – С. 176-189.


Про І. Вагилевича

Вагилевич Іван (1811-1866) // Енциклопедія українознавства : в 10-х т. Т. 1. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. – С. 203.

Василишин, Р. Із ясеня – у світ широкий // Вагилевич, Іван та Кость. Твори. – Рівне : Азалія, 2006. – С. 3-8.

Гончар, О. І. Фольклоризм творчості українських романтиків 20-40-х років // Гончар, О. І. Українська література перед шевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. – С. 283-284. – (Про І. Вагилевича).


Про Я. Головацького

Яків Головацький : (до 150-річчя від дня народження) // Дзюба, І. З криниці літ : у 3 томах. Т. 3. – К. : Києво-Могилянська академія, 2006-2007. – С. 138-143.

Яків Головацький (1814-1888) // Енциклопедія українознавства : в 10-х т. Т. 1. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. – С. 394.

Федченко, П. М. Яків Головацький (1814-1888) // Історія української літературної критики : дожовтневий період. – К. : Наук. думка, 1988. – С. 99-108.


Про М. Шашкевича

Бурлака, Г. М. Літературна спадщина Маркіяна Шашкевича : проблеми текстології. – К. : Наук. думка,1988. – 113 с.

Гончар, О. І. Фольклоризм творчості українських романтиків 20-40-х років // Гончар, О. І. Українська література перед шевченківського періоду і фольклор. – К., 1982. – С. 270-282. – (Про М. Шашкевича) : С. 270- 282.

Дідюк, В. Маркіян Шашкевич // Дідюк, В. На народній ниві. Т. 2. – Торонто : Гомін України, 1985. – С. 100-103.

Луців, Л. Талант, що згас передчасно : (о. Маркіян Шашкевич) // Луців, Л. Література і життя: літературні оцінки. – Нью-Йорк : Вид-во УНС «Свобода», [б. р.] – С. 275 -283.

Пачовський, М. Маркіян Шашкевич // Пачовський, М. Ілюстроване українське письменство в життєписах. – Вінніпег, 1917. – С. 30-36.

Федченко, П. М. Маркіян Шашкевич (1811-1843) // Історія української літературної критики : дожовтневий період. – К. : Наук. думка, 1988. – С. 89-94.

Шалата, М. Й. Маркіян Шашкевич: життя, творчість і громадсько-культурна діяльність. – К. : Наук. думка, 1969. – 253 с.

Шах, С. Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження : ювілейне видання у
150-ліття народин поета. – Париж ; Мюнхен : Вид-во УХР, 1961. – 229 с.


«Не тоді, коли очі сумні,

а коли руки вільні,

розцвітає надія»
(175 років з часу видання українського

альманаху «Русалка Дністрова»)
Пам’ятка
Підписано до друку 01. 08. 12.  Комп’ютерний набір 25. 07. 12.

Формат 60х84/16. Замовлення № 18. Тираж 10.



Ксерокс Сумської ОУНБ




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка