Навчально-методичний посібник Одеса ону 2014 (075. 8) Ббк 65. 291. 551я73 В61



Сторінка6/8
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.74 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8

Діапазони коливань показників (застосування) інноваційного розвитку інноваційно розвинених країн

Показник інноваційного розвитку

Діапазон коливань показника

Застосування

Частка людського капіталу з науки і технологій, що зосереджена в послугах

Від 19,6% в Японії до 44,09% в Люксембургу

Частка ескпорту товарів високотехнологічних галузей

Від 0,5% в Чилі до 46,9% в Ірландії

Частка товарообігу нових для ринку продуктових інновацій

Від 4,7% в Норвегії до 35,4% в Греції великих компаній і від 2,6% в Німеччині до 20,4% в Греції МСП

Джерело: складено автором за даними [28].
В науці та технологіях задіяно від 41,6% усього зайнятого населення в Люксембургу до 12,7% в Туреччині. Більша частка людського капіталу з науки і технологій зосереджена в послугах (від 19,6% в Японії до 44,09% в Люксембургу людського капіталу у галузях). На виробництво приходиться від 6,78% в Японії до 29,02% в Швейцарії. Щорічний приріст людського капіталу в науці та технологіях в послугах коливається від 6,3% в Іспанії до 1,1% в США, а в виробництві – від -2,1% в Люксембургу до 7,6% в Італії.

Структура розподілення людських ресурсів між виробництвом і сферою послуг є відображенням структури господарювання країни. Якщо людський капітал переважає в секторі послуг, то це свідчить про те, що в країні науковою та технологічною діяльністю займаються більшою мірою в невеликих комерційних компаніях та наукових інституціях. А переважання у виробництві відповідає наявності в країні потужних інноваційних виробничих підприємств.

Динаміка приросту дослідників на підприємствах і працівників в промисловості з 1982 року показує, що за весь період темпи приросту кількості працівників в промисловості не перевищували 2% і більшою мірою становили 1-2%, кризовими були 1982-83, 1992-93 та 2002-03 роки, коли темпи приросту були біля -0,5%. Темпи приросту дослідників на підприємствах коливаються більшою мірою від 4% до 7,5%. Гірші роки приросту становили 0,5-2% (1992-94, 2000, 2002 та 2007 роки), і лише в 2004 році було зниження до -0,44%. У більшості країн кількість дослідників переважає у комерційному секторі, сума коливається від 0,5 дослідників на тисячу зайнятого населення в ПАР до 8,8 дослідників – у Фінляндії. Коливання кількості дослідників в некомерційному секторі становить від 0,6 дослідників на тисячу зайнятого населення в Мексиці до 8 дослідників – в Новій Зеландії. В середньому, по країнам ОЕСР, ці показники становлять в 2007 році – 4,8 дослідників на тисячу зайнятого населення в комерційному секторі і 2,6 – в некомерційному. В середньому в світі середній щорічний рівень приросту кількості дослідників в комерційному секторі в 1997-2007 роках коливався від 21,9% в Португалії до -7,2% в Словаччині.

Незважаючи на порівняно низький відсоток приросту дослідників, загальна позитивна динаміка зростання кількості науковців вже відіграє позитивну роль у розвитку глобального інноваційного ринку.

Технологічний платіжний баланс в країнах коливається від -1,02% ВВП (Швейцарія) до 1,23% ВВП (Швеція). Торгівля середньо-високотехнологічними товарами в 2007 році становила 39%, високотехнологічними - 23%, середньо-низькотехнологічними – 20% і низькотехнологічними – 18% всього обсягу торгівлі технологічними товарами. Середньорічний приріст ескпорту товарів високотехнологічних галузей в світі коливається від 2% (Японія) до 33,8% (Словаччина), а середньо-високотехнологічних галузей – від 4,8% (Великобританія) до 25,7% (Китай). Частка ескпорту товарів високотехнологічних галузей в усьому експорті товарів в світі коливається від 0,5% (Чилі) до 46,9% (Ірландія), а середньо-високотехнологічних галузей – від 4% (Ісландія) до 56,6% (Японія). Більшість країн є чистими імпортерами високотехнологічної продукції. В більшості країн за десятиліття 1997- 2007 роках різниця між експортом і імпортом високотехнологічної продукції зменшилася. В середньо-високотехнологічній торгівлі зміни в торговому балансі в країнах коливаються від -17% (Чилі) до 15,2% (Японія), і за десятиліття сам торговий баланс у більшості країн покращав.
5. Показники патентної активності є відображенням результативності нововведень і відноситься до елементів їх комерціалізації. Відповідне збільшення кількості пантентів в країні свідчить про подальший розвиток НІС, поліпшення економічної ситуації в країні. В залежності від потужностей підприємств і стратегічного спрямування на широту ринку збуту, підприємство обирає і тип патенту. Коли підприємство вирішує зареєструвати патент з розповсюдженням більше ніж тільки в своїй країні, то найчастіше обирають країни з погляду культурної та географічної близькості.

В табл. 5 виділені сучасні діапазони коливань показників (інтелектуальна власність) інноваційного розвитку інноваційно розвинених країн.

Таблиця 5

Діапазони коливань показників (інтелектуальна власність) інноваційного розвитку інноваційно розвинених країн


Показник інноваційного розвитку

Діапазон коливань показника

Інтелектуальна власність

Кількість зареєстрованих патентів в EPO, USPTO та JPO

Від 1 на Кіпрі до 15805 у США

Частка зареєстрованих торгових марок на товари та послуги

Від 2,94% в Китаї до 50% в Словаччині

Джерело: складено автором за даними [28].
З 1987 року тенденції щорічного приросту патентування дуже подібні до тенденцій приросту державних витрат на НДДКР і коливаються від -5% (характерно для 1991 та 2001 років) до 8-10% (1988, 1989. 1995 та 1996 роки). З 2005 року обсяги приросту впали до 0,2-2,2%. Для всіх країн характерним є те, що чим більше державних витрат на НДДКР, тим більше реєструється патентів у трьох патентних організаціях (европейській, американській і японській). Найменші такі пропорції характерні для Кіпру (1 патент – 8 млн. дол. в 2005-07 роках), а найбільші – для Японії та США (відповідно 14258 патентів на 86 млрд. дол. та 15805 патентів на 184 млрд. дол.).

Порівняння патентної активності на технології в сфері зовнішнього середовища в 1996 та 2006 році показує, що за десятиліття зросла увага в країнах до забруднення повітря (кількість реєстрації патентів зросла на 0,1% - з 0,7% до 0,8% всієї кількості зареєстрованих патентів) та відновлюваної енергетики (зростання з 0,3% до 0,7%), і впала – до менеджменту сонячного випромінення (знизилась з 0,9% до 0,4%) і контролю забруднення води (з 1% до 0,7%). З усіх країн, що підписали Угоду про патентну співпрацю (PCT), лідерами патентної активності по всім чотирьом категоріям зовнішнього середовища є США, Японія і Німеччина (на них приходиться більше 50% всіх зареєстрованих патентів). Аналіз показників патентування в сфері оздоровлення показує, що в розвинених країнах за останнє десятиліття патентування медичних технологій зросло і коливається від 5,1% всіх патентів (Японія) до 12,2% (США), а фармацевтичних препаратів – зменшилося і коливається від 5% (Японія) до 10% (США). В країнах, що розвиваються, ситуація протилежна: збільшення патентування з 9% до 11% фармацевтичних препаратів, і зменшення патентування медичного устаткування з 8,9% до 4,3% всіх патентів. За обсягами патентування як медичних приладів, так і фармацевтичних препаратів, лідирує США (відповідно, 48,49% та 42,06% частки всіх патентів в 2004-06 роках) і Японія (10,53% та 10,59%). Лідером в патентуванні НДДКР в біотехнологіях та нанотехнологіях також є США та Японія, частка яких в світі складає відповідно 43,5% та 11,63% всіх патентів в біотехнологіях і 43,01% та 17,27% всіх патентів в нанотехнологіях. Серед груп нанотехнологічної сфери найбільше реєструється патентів на наноматеріали (34,1% всіх патентів на нанотехнології в 2004-06 роках), далі йдуть електронні частини і оптоелектроніка (33,3%), вимірювання і виробництво (23,4%), медицина і біотехнологія (16,8%), зовнішнє середовище і енергетика (2,5%). За останнє десятиліття підприємства майже всіх країн почали більше співпрацювати з іноземними партнерами щодо патентування, що виражається у збільшенні відсотку спільних патентів від 0,06% (Ізраїль) до 13,1% (Угорщина), виняток у зменшенні характерний для Бразилії, Ірландії, Італії, Китаю, Кореї, ПАР, Росії, Японії. Частка патентів, отриманих разом з іноземними партнерами, в світі в 2004-06 роках коливалась від 3,1% в Японії, до 44,4% в Бельгії. Більшість країн своїми партнерами в патентуванні обирають компанії США та країн ЄС.

Приріст реєстрування торгових марок в Організації патентів та торгових марок США, підчас сучасної світової кризи з червня 2007 року, почав стабільно знижуватись з 0,12% до -0,19% у грудні 2008 року, після чого темпи приросту почали поступово зростати, хоча і залишались від’ємними. В липні 2009 року приріст становив -0,1%. Найбільше всього криза вплинула на реєстрування торгових марок в фінансуванні та страхуванні, збільшивши розрив між динамікою приросту реєстрування торгових марок в фінансуванні та страхуванні та товарів і послуг: якщо в червні 2007 року приріст реєстрування торгових марок в фінансуванні і страхуванні дорівнював 0,105%, товарів – 0,095%, послуг – 0,141%, то в липні 2009 року ці значення становили відповідно -2%, -0,9% та -0,7%. Кількість трансграничних торгових марок в 2007 році коливалась в країнах від 28 (Словаччина) до 17954 (США). В часовому просторі різкий підйом обсягів трансграничних торгових марок на 30% простежувався в 2000 році, після чого обсяги зменшувались впродовж двох років на 20% і надалі поступово зростали щорічно на 6-8%. Відсоток зареєстрованих торгових марок на товари становить від 42,46% (Словаччина) до 89,3% (Китай), виняток становить Ісландія (27,08%), на послуги – від 3,04% (Ізраїль) до 37,5% (Ісландія), одночасно на товари і послуги – від 2,94% (Китай) до 50% (Словаччина).

Зменшення реєстрування торгових марок у США підчас кризи показує високу залежність цього процесу від фінансової кон’юнктури.


Практичне завдання студентам

  1. Студентам необхідно побудувати єдиний глабальний інноваційний рейтинг країн за останній рік, використовуючи 19 показників інноваційного розвитку і джерело [28]. Це виконується поступово таким чином:

- 19 показників розподіляються між студентами (студенти повинні працювати групами по обраному показнику);

- по обраному показнику вони повинні зробити презентацію щодо зміни рейтингових позицій країн за останні 10 років;

- студенти будують власний глобальний інноваційний рейтинг.

Питання для підготовки до семінарських занять:


  1. Світовий рейтинг країн за показниками «інноваційні керуючі».

  2. Світовий рейтинг країн за показниками «створення знань».

  3. Світовий рейтинг країн за показниками «інновації та підприємництво».

  4. Світовий рейтинг країн за показниками «застосування».

  5. Світовий рейтинг країн за показниками «інтелектуальна власність».


Контрольні питання:

  1. Назвіть головні світові тенденції інноваційних показників «інноваційних керуючих».

  2. Оцініть сучасний стан фінансування інноваційної діяльності в країнах.

  3. Перерахуйте основні світові тенденції венчурного фінансування інноваційної діяльності.

  4. Порівняйте роль малих, середніх та великих підприємств у глобальній інноваційній системі.

  5. Оцініть сучасний стан країн за показниками застосування інновацій.

  6. Назвіть світові тенденції активності країн в сфері реєстрації прав на інтелектуальну влісність.

Тема 6. Світовий досвід використання ефективних інструментів інноваційного розвитку




  1. Формування інноваційної культури підприємств

  2. Державне заохочення інноваційної активності

  3. Міжнародне співробітництво в інноваційній діяльності

1. Інноваційна культура розглядається як цілісна система вироблених в організації і притаманних її членам моделей поведінки, що впливають на модус, спосіб життєдіяльності організації. Інноваційна культура є результатом соціальних взаємодій і передається через навчання, численні контакти між групами людей, поведінку, настанови, норми, систему ціннісних орієнтацій, манери одягатися, етику трудових відносин, символи, стиль керівництва, церемонії, комунікації, мову.

Інноваційна культура - історично стійка система норм, правил і способів здійснення нововведень в різних сферах життя суспільства, характерна для даної соціокультурної спільноти. Це історично пристосована в конкретному соціумі структура моделей і алгоритмів інноваційних дій. Вона відіграє роль соціокультурного механізму регуляції інноваційної поведінки соціальних суб'єктів.

Інноваційна культура підприємства сприяє формуванню його позитивного іміджу серед зовнішніх контрагентів (партнерів, споживачів, потенційних співробітників, тощо), як такого, що активно розробляє та впроваджує інноваційні ідеї і є відкритим для сприйняття нової ідеї. Такий образ підприємства робить його привабливим для творчих людей-інтелектуалів. Завдяки цьому, в поєднанні із відповідною кадровою політикою, формується колектив працівників з високим рівнем інтелектуальних здібностей. А робота в умовах ефективно сформованої інноваційної культури стимулює цих фахівців виявляти і реалізовувати свій потенціал через постійне генерування, відбір, апробування та впровадження в дію нових ідей. При цьому важливо, щоб інноваційна активність працівників мала не хаотичний, а впорядкований характер, спрямований на реалізацію стратегії інноваційного розвитку підприємства. В результаті проходження усіх стадій інноваційного процесу – від виникнення інноваційної ідеї і до її реалізації – відбувається накопичення нових знань, умінь, навичок та досвіду.

Елементами інноваційної культури підприємства є:

1. інноваційна культура працівників (за винятком керівників): їх освіта, рівень науково-технічних знань; творчий та інтелектуальний потенціал; кваліфікація робіт; трудовий досвід, здатність до саморозвитку; інноваційні цінності; ергономічні умови на робочому місці; внутрішній настрій працівника, відносини з безпосереднім керівником; сукупність мотивуючих факторів на підприємстві, рівень корпоративної культури підприємства; усвідомлення стратегічного напрямку діяльності організації;

2. інноваційна культура керівників: їх освіта, рівень науково-технічних знань; переважний стиль управління; інноваційні цінності; схильність до ризику / уникнення ризику; усвідомлення стратегічного напрямку діяльності організації;

3. інноваційна історія підприємства: історія змін на підприємстві (негативна історія породжує більш сильний опір змінам);

4. інноваційний потенціал підприємства: менеджмент організації; виробництво; технологія, маркетинг, кадри, фінанси; корпоративна культура; організаційна структура; інформаційні ресурси;

5. інноваційні можливості підприємства: можливості реалізації інноваційного потенціалу підприємства в конкретних умовах зовнішнього середовища.

Завданнями інноваційної культури в системі інноваційної діяльності підприємства є:

- виявлення творчих сил і здібностей, талантів, розвиток і реалізація креативного потенціалу працівників;

- оптимізація кадрового, виробничого, фінансового та науково-технічного потенціалів для здійснення інноваційного процесу;

- стимулювання інтелектуальної та творчої активності на досягнення певних цілей завдяки використанню інноваційних ідей;

- активізація та оптимізація інноваційних процесів на підприємстві:

- формування і впровадження інноваційних стратегій розвитку підприємства;

- застосування демократичного стилю управління;

- ліквідація бар’єрів всередині організаційної структури підприємства для вільної комунікації та передачі інформації;

- співпраця з усіма учасниками інноваційної інфраструктури;

- у поєднанні із корпоративною культурою формування інтенсивно-інтелектуального клімату всередині підприємства, а також створення інноваційного іміджу підприємства;

- організаційно-управлінське забезпечення інноваційного процесу [29].

На рис. 1 зображена модель взаємодії інноваційної культури та інноваційного процесу.



Рис. 1. Концептуальна модель взаємодії інноваційної культури та інноваційного процесу. Джерело: [30]


Діапазон інноваційної культури досить широкий: від створення умов ефективного використання інноваційного потенціалу (особистості, підприємства, організації) до його реформування.

Сутність інноваційної культури організації розкривається в таких характеристиках, як: мотивованість робітників до знань і розробки інновацій; націленість на результат; робота в команді; прагнення досягти високого професіоналізму; можливість спілкування з колегами на семінарах, виставках, конференціях (поза роботою); свобода висловлювання думок, ідей; свобода творчості.

Реально діюча культура щоденно реалізується через різні конкретні форми, такі як: культурні ритуали, процедури, церемонії, комунікації з використанням особливої, притаманної даній організації мовної культури, символів.

Існують три різновиди культурних процедур в організації:

- процедури, що супроводжують інноваційно-виробничий процес, утілюючи в певні форми професійні дії (наприклад, процедура обговорення ідеї або способи взаємодії з колегами в творчій групі чи виробничими підрозділами). Ці процедури називаються робочими;

- процедури, що забезпечують координацію інноваційного процесу, наприклад проведення виробничих нарад. Такі процедури називаються управлінськими;

- процедури, що опосередковують завершення інноваційного процесу, підведення підсумків упровадження нововведень, одержання результатів, винагороди учасників розробок, винаходів. Це ритуали винагород і визнання.

Культурні церемонії втілюють цінності організації у вигляді святкових подій, які мають як постійний, повторюваний, так і випадковий характер, наприклад, нагородження переможців конкурсів винахідництва або церемонії, пов'язані зі значними подіями в житті фірми. У рамках культурних комунікацій передається інформація за допомогою різних засобів - це історії, легенди, перекази, плітки і т. ін. Як правило, вони виражають у неявній формі основні цінності інноваційної культури. Інформація про цінності, яка обертається в культурних мережах, набуває специфічної форми, характерної для даної організації, тобто культурний простір різних фірм має свою, відмінну від інших, мову. У межах кожного специфічного простору мова культури уніфікована, тобто існує єдина термінологія для всіх учасників організації. Наявність власної мови в інноваційній культурі дає змогу найбільш виразно сформулювати сутність цінностей організації, які поділяють усі.

Інноваційна культура виконує наступні функції:

- трансляційну — передача з минулого в теперішній час і з теперішнього часу в майбутнє усталених типів інноваційної поведінки соціальних суб'єктів, які пройшли тривалу апробацію і набули певного ціннісного забарвлення в рамках даного суспільства;

- селекційну — відбір знову створених або запозичених інноваційних поведінкових моделей, які в щонайбільшій мірі відповідають потребам суспільства на певному етапі його розвитку;

- інноваційну — розкриття креативних можливостей описуваного соціокультурного механізму, вироблення нових типів інноваційної поведінки на основі зразків інноваційної діяльності, які виникли всередині самої культури або були щеплені ззовні.

Досвід становлення світових цивілізацій свідчить про те, що не існує єдиного для всіх оптимального балансу у функціональному полі інноваційної культури. Її розвиток — це постійна зміна стабільних і «гіперфункціональних» періодів, коли має місце різкий зсув в роботі соціокультурного механізму у напрямі форсованої реалізації тієї або іншої функції.

Проблемам формування інноваційної культури, як пріоритету і фундаменту успішного соціально-економічного і духовного розвитку держави, у розвинених країнах приділяється значна увага. Одним із важливих завдань країн Європейського Союзу є формування і розвиток інноваційного мислення суспільства, зокрема, в рамках Європейської комісії з науки і техніки створено постійно діючий форум «Навчання в інформаційному суспільстві». В Росії ще у 1999 р. діячі науки, культури, освіти, представники ділових кіл та органів державного управління підписали Національну хартію інноваційної культури. У 2001 р. в Москві відбувся форум «Інноваційна культура на зламі століть».

Що ж до України, можна зауважити, що проблемам інноваційної культури увага майже не приділяється. У 2003 р. за участю Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України було розроблено Концепцію інноваційного розвитку економіки України, яка містила спеціальний розділ «Формування сучасної інноваційної культури суспільства».
2. Чинники об'єктивного відторгнення економічних реформ передусім пов'язані з неспроможністю суспільства забезпечити потік науково-технічних інновацій, опанування та поширення нових технологій [31]. Ані ринок, ані командно-адміністративна система, взяті у чистому вигляді, не забезпечують динамічності технологічних змін у країні. Вільна конкуренція сама по собі не максимізує можливості суспільства щодо технологічних змін. Найефективнішим механізмом стимулювання технологічних змін є ринкове конкурентне середовище, куди держава втручається таким чином, щоб захистити й підтримати тих суб'єктів ринку, які беруть на себе тягар інноваційної ініціативи.

Виділяють декілька причин необхідності державної підтримки інноваційних зусиль приватних фірм:

1. Окремі приватні фірми не взмозі привласнити адекватну частку загального зиску, що виникає від їх інноваційності в суспільстві, не можуть привласнити собі весь прибуток, який отримає суспільство внаслідок дифузії їх інновації, але цього сумарного прибутку не було б у разі нездійснення цією приватною фірмою даної інновації.

2. Ризик, що існує в інноваційній діяльності, часто не під силу приватній фірмі, бо означає для неї високу вірогідність банкрутства.

3. Має місце неможливість організації відповідного науково-технічного інформаційного простору для потреб інноваційної поведінки на рівні окремої фірми.

4. Існує недосконалість ринку капіталів для звичайного отримання позики під інноваційний проект. Не враховуючи суспільний зиск, ціна такого капіталу залишається надто високою для багатьох іннова­ційних проектів.

5. Забезпечення можливості уникнути розпорошення ресурсів суспільства при нераціональному дублюванні робіт з наукових досліджень, розробок та впроваджень.

6. Потреби національної безпеки. Особливо це стосується військової техніки, де інновації вирішують переваги країни в озброєнні.

7. Зовнішні стосунки країни й окремих фірм. На цьому етапі часто стає важливим підтримати вітчизняні інноваційні ініціативи всупереч ринковій поточній ситуації з огляду на майбутні перспективи.

Вплив держави розрізняється з точки зору стимулювання чи то попиту на інноваційні продукти (укладення відповідних контрактів на розробку й виробництво), чи пропозиції таких продуктів (фінансової та технічної допомоги), чи створення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців-інноваторів (податкової політики, політики щодо промислової власності, сприятливого для інновацій загального стану економіки, тощо).

Стимулююча інноваційна політика, орієнтована на економічне зростання - це комплексне явище, яке охоплює елементи, з одного боку, національної макроекономічної політики щодо створення сприятливого інвестиційного клімату реалізації інноваційних проектів, а з другого - запровадження на державному рівні спеціальних стимулів інноваційних технологічних змін, які пов'язані з реалізацією таких управлінських дій, як: - пряме державне фінансування інноваційних інвестицій по реалізації програм структурної перебудови економіки; - пряме державне фінансування інвестицій в розвиток сучасної інноваційної інфраструктури; - застосування системи пільг щодо податку на прибуток за умови його використання на інноваційні інвестиції; запровадження статистичного обліку щодо обсягів та результатів використання інвести­ційно-інноваційних податкових пільг; - введення системи податкового кредитування приросту обсягів витрат підприємств на дослідження та розробки; - запровадження системи стимулювання кооперації науки і виробництва в інноваційному процесі; - дозвіл прискореної амортизації основних фондів підприємств; - забезпечення сприятливих торговельних умов для розвитку процесів ефективного формування конкурентоспроможного національного товаровиробника інноваційних продуктів, відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів на зовнішніх ринках; - удосконалення економічних відносин щодо охорони прав промислової власності.

Останнім часом безпосередня підтримка інноваційної діяльності в розвинутих країнах дедалі більше замінюється непрямими методами регулювання: - наданням позик, в тому числі безвідсоткових; - державними дотаціями; - зниженням ставок податків на прибуток; - податковим кредитом на приріст обсягів досліджень та розробок; - виключенням з прибутку, що оподатковується, поточних видатків на НДДКР; - пільговим режимом оподаткування видатків на НДДКР при міжфірмовій кооперації; - звільненням від прибуткового податку або зменшенням його ставки; - звільненням від деяких відрахувань до бюджету;

- звільненням від сплати податку на прибуток та капітал власників акцій ризикових інноваційних фірм.

Прикладами державної підтримки інноваційної діяльності в різних країнах є [11, с. 179-186] наступне.

В Австралії інвестиції в наукомісткі галузі обкладаються 50% податку, встановлених для інших галузей, і амортизаційні відрахування складають 150% і виплачуються впродовж 3-х років.

В Австрії використувується метод прискореної амортизації в 105%, пільги діють впродовж п’яти років.

В Бельгії використовується пропорційний метод амортизації на 3 роки в 100%, а для будівель 20 років, пільги діють впродовж п’яти років.

В Бразилії введено скорочення до 50% податку на прибуток для покриття витрат бразильських та іноземних компаній на наукові дослідження і розвиток технології в галузі мікроелектроніки, звільняється продукція цієї галузі від 10-15% податку на промислові вироби, скорочується на 1% податку на прибуток компаній, що інвестують капітал у національні фірми, пов’язані з виробництвом засобів інформатики чи розвитком технологій.

У Великобританії, у будь-якій сумі, списуються витрати на НДДКР на собівартість продукції (послуг); пільги діють впродовж 5-ти років; існує зменшення податку на прибуток для венчурних фірм з 35% до 25%; в системі страхування коштів, які надаються венчурним фірмам, впроваджується повернення 70% середньострокових позик, які надаються на 2-7 років; видаються субсидії на проведення досліджень з розроблення нових видів продукції чи процесів в розмірі 75% витрат (не більше ніж 50 тис. фунтів стерлінгів) фірм, на яких зайнято до 50 осіб; згідно з державними програмами субсидування малих інноваційних фірм відшкодовуються 50% витрат на нововедення.

В Ізраїлі видаються дотації на проведення НДДКР в розмірі 50% витрат промислових компаній.

В Іспанії видається податковий кредит в розмірі 15%, пільги діють впродовж 5-ти років.

В Італії впроваджені пільгові кредити до 80% вартості проекту на термін 15 років на технологічні нововведення (30% суми кредиту видається протягом реалізації програми і до 20% на її завершальній стадії); видаються субсидії в розмірі 25% (32% для південних районів країни) від вартості ЕОМ малим і середнім підприємствам видобувної і обробної промисловості на купівлю та лізинг ЕОМ; зменшується оподатковуваний дохід на 50% витрат на НДДКР протягом року або на 100% витрат на НДДКР (якщо результати досліджень не можуть знайти застосування на практиці) протягом року; протягом 3 років з моменту придбання устаткування, обладнання списуються амортизаційними відрахуваннями по 15% на рік; існують податкові пільги до 25% від суми інвестицій при купівлі передових технологій для підприємств із чисельністю зайнятих до 100 осіб; знижуються податкові платежі до 40-50% витрат на купівлю послуг, що сприяють придбанню нової технології залежно від розміру підприємства.

В Канаді нараховуються субсидії на реалізацію проектів промислових досліджень у сумі до 50% витрат на заробітню плату науково-дослідного персоналу; зменшується сума корпораційного податку на суму, еквівалентну частині приросту власних витрат фірми на НДДКР відносно попереднього рівня; впроваджується податковий кредит в обсязі 10-25% капітальних і поточних витрат на НДДКР залежно від масштабу корпорації та її териториального розміщення; пільги переносяться на 7 років; податок на прибуток зменшується на 15% для тих працівників, які вкладають свої кошти у венчурні фонди; впроваджене поетапне зниження податку на прибуток корпорації з 28% до 21% протягом 4-х років; впроваджуються пільги з оподаткування приросту капітальних активів, половина яких включається в оподаткований прибуток; не оподатковуються прибутки від продажу цінних паперів або об’єктів власності за реінвестування у виробництво; податок на опціони сплачується після реального отримання прибутків від продажу акцій.

В Нідерландах існують державні гарантії на інвестиції приватним компаніям в розмірі 50%; впроваджений податковий кредит від 12,5% до 25% від витрат на оплату праці; існують пільгові кредити до 40% вартості проекту на термін 10 років для венчурних фірм, а також можливість неповернення кредиту у випадку технічних чи комерційних підрахунків; впроваджені пільгові безпроцентні державні кредити для нових високотехнологічних фірм.

В Німеччині надаються цільові безплатні субсидії підприємствам, що освоюють нову технологію, дотації на підвищення кваліфікації науково-дослідного персоналу (не більше ніж 5 співробітників від кожної фірми), а саме: на стажування у вищих наукових закладах, наукових інститутах, інших державних чи приватних науково-дослідних організаціях на термін до 3-х років; впроваджені цільгові кредити фірмам, що вкладають кошти в модернізацію підприємства, освоєння випуску нових товарів, а також у заходи щодо раціонального використання енергії в обсязі до 50% коштів, що вкладає власник фірми; держава сплачує витрати на технічну експертизу проектів, оцінку можливостей патентування результатів проведення НДДКР, до 80% витрат на інженерні та інші консультації; існують пільгові кредити малим і середнім підприємствам, що вступають у промислову кооперацію з іншими фірмами; пільгові кредити передбачаються фірмам, що впроваджують ЕОМ, терміном на 15 років; надаються субсидії малим та середнім фірмам для придбання майна (до 7,5% від вартості придбаного майна) з метою досягнення економії витрат енергії; перебдачаються дотації в розмірі 20% придбаного чи утвореного майна в межах його вартості малим підприємствам на інвестування в НДДКР під час придбання патентів і рухомого майна, а також на час вкладень у нерухоме майно, що використовується для НДДКР; надаються дотації малим та середнім фірмам на наукові дослідження або розроблення нової технології для виготовлення продукції в розмірі 30% від договірної чи контрактної суми проекту; виплачуються дотації до 50% вартості робіт підприємствам з кількістю зайнятих до 1000 осіб на науково-дослідні роботи, що виконуються за їх замовленням у навчальних і науково-дослідних закладах; впроваджена система страхування кредитів, яка гарантує приватним банкам 80% вартості позик на 15-23 роки; фірми з обмеженою відповідальністю, що займаються НДДКР, повністю звільняються від податку; використовується прискорена амортизація 10% від витрат виробництва нового обладнання; надаються дотації наукомістким підприємствам, що існують не більш ніж два роки і нараховують не більше ніж 10 зайнятих в обсязі 75% витрат, пов’язаних з їх створенням чи розвитком; передбачені дотації комунальній владі, навчальним, науково-дослідним установам, торгово-промисловим палатам на створення технологічних центрів в обсязі 75% витрат, що виникають на стадії планування і підготовки, а також на стадії безпосереднього будівництва центру; надається податкова знижка на приватні інвестиції у НДДКР до 7,5%.

В США існує податковий кредит в сумі 20%, що передбачає виключення витрат на приріст НДДКР, пов’язаних з основною виробничою і торговою діяльністю, із суми доходу, який оподатковується; передбачається перенесення пільг на майбутнє від 3 до 15 років; запроваджений пільговий режим амортизаційних відрахувань для обладнання до 3-х років, а для інших фондів – до 5-ти років; пільгове оподаткування в обсязі до 20% для венчурних фірм та фірм, що здійснюють НДДКР, застосовується у відношенні до приросту витрат на НДДКР порівняно із середньорічним рівнем цих витрат за попередні 3 роки, а також 20% витрат компаній на програми фундаментальних наукових досліджень, що виконуються університетами за контрактами з ними; запроваджене вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової апаратури та обладнання, яке безкоштовно передається компаніям університетами та науково-дослідними організаціями; немає податку на оренду венчурних фірм; не підлягє оподаткуванню юридична форма ризикового капіталу; передбачений інвестиційний податковий кредит у формі зменшення податку на прибуток, установленого в розмірі від 6 до 10% загальної вартості інвестицій в устаткування; існує зменшення податку на прибуток від організацій з цінними паперами венчурних структур, а саме 60% доходу не оподатковується взагалі, а 40% оподатковується звичайними податками; Адміністрація в справах малого бізнесу (АМБ) гарантує повернення до 90% приватного капіталу, який вкладається у венчурний бізнес; АМБ – надає субсидії венчурному бізнесу на розширення зовнішньоекономічної діяльності, різні види управлінської допомоги; федеральні відомства зобов’язані виділяти зі свого бюджету не менш ніж 1,25% зі свого бюджету на фінансування венчурного бізнесу; згідно з законодавством США залучають венчурні фірми до виконання всіх інноваційних проектів, вартість яких більше ніж 100 тис. дол.; запроваджені пільги з оподаткування приросту капітальних активів, при яких оподатковується 2/3 отриманого доходу; податок на опціони сплачується після реального отримання прибутків від продажу акцій.

У Франції передбачені державні дотації організаціям, що проводять науково-дослідні роботи за контрактами в розмірі до 50% суми витрат на проведення робіт за замовленнями МСП; надаються субсидії МСП до 50% витрат підприємств на наймання наукового персоналу; передбачений податковий кредит на приріст витрат на НДДКР в розмірі 50% приросту витрат компаній на НДДКР порівняно з рівнем минулого року; запроваджений пільговий податок для нових компаній в розмірі 25% прибутку протягом 3-х років; не обкладаються податками кошти, що вкладаються в ризиковані проекти.

В Швейцарії існує податковий кредит для завершення НДДКР; існує можливість перенесення пільг на 2 роки.

В Швеції амортизаційні відрахування сплачуються пропорційно по 30% на рік для НДДКР і 4% - для будівель.

В Японії існує податковий кредит в обсязі 20% витрат на приріст НДДКР (але не більше, як 10% від загальної суми податкових зобов’язень); введений пільговий податок на прибуток венчурних підприємств в розмірі 30%, тоді коли звичайний податок становить 42%; передбачається отримання субсидій з державних фондів до 2 млн. ієн; надаються пільгові кредити венчурним фондам під 5-6% річних; існує урядова гарантія повернення до 80% обсягу фінансових коштів, які були вкладені у венчурний бізнес.


3. В забезпеченні інноваційного розвитку важливу роль може відіграти співробітництво з іноземними партнерами.

Міжнародне наукове і науково-технічне співробітництво у широкому значенні є спільною і злагодженою діяльністю у сфері науки і техніки, являє собою форму міжнародних економічних відносин. Його сутність у вузькому значенні конкретизується стосовно різних суб'єктів, спрямованості і забезпеченості міжнародними угодами, а саме:

1) міждержавне науково-технічне співробітництво – це спільна наукова і науково-технічна діяльність, яка здійснюється у рамках відповідних міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод про науково-технічне співробітництво, проводиться державними установами (різної приналежності) і суспільними організаціями (які об'єднують науковців і фахівців). Таке співробітництво носить некомерційний характер і фінансується за рахунок коштів державного бюджету певної країни, країн-партнерів, міжнародних організацій, суспільних організацій і добродійних фондів. У межах такого співробітництва суб'єкти можуть приймати участь у виконанні міжнародних науково-технічних програм і проектів, долучатися до діяльності іноземних і міжнародних наукових товариств, асоціацій і спілок на правах їх членів, укладати контракти з іноземними організаціями і юридичними особами, брати участь у міжнародних симпозіумах та інших заходах в області розвитку науково-технічних зв'язків;

2) міжнародне науково-технічне співробітництво у сфері інновацій – це спільна наукова і науково-технічна діяльність, яка здійснюється у межах міжнародних інноваційних проектів і спрямована на розробку і реалізацію інновацій, проводитися як державними установами, так і комерційними структурами. Таке співробітництво носить переважно комерційний характер і фінансується в основному за рахунок коштів приватних структур однієї або декількох країн, а також за рахунок коштів державного бюджету у межах цільових програм. Співробітництво забезпечується відповідними міжнародними контрактами на виконання науково-технічних робіт, проведення розробок, впровадження інновацій та ін.

Міжнародне науково-технічне співробітництво тісно переплітається з поняттям «міжнародний науково-технічний обмін», яке розкриває сутність науково-технічних зв'язків дещо з іншої точки зору. Міжнародний науково-технічний обмін визначається у широкому і вузькому значеннях. У широкому сенсі під ним мається на увазі проникнення будь-яких науково-технічних знань та обмін виробничим досвідом між країнами, а у вузькому – передача науково-технічних знань і досвіду, що відноситься до відтворення конкретних технологічних процесів. Він також трактується як сукупність економічних відносин між суб'єктами різних країн з приводу обміну і використання результатів науково-технічної діяльності. Особливості міжнародного науково-технічного обміну зумовлені специфікою предмету обміну – нові знання, які мають вільний характер і можуть використовуватися неодноразово, що є проявом економії на масштабі (обмеженням стає тільки моральне старіння).

Перетворення НТП в один з найважливіших чинників порівняльних переваг країн, що визначає їх позиції на світовому ринку, істотно підвищує роль міжнародного науково-технічного обміну у системі міжнародних економічних відносин. Його форми розглядаються, перш за все, з погляду їх платності: комерційні і некомерційні. «Левова частка» міжнародного науково-технічного обміну припадає на ліцензійну торгівлю.

Головним предметом міжнародного науково-технічного обміну є міжнародна передача (трансфер) технології, яка виділяється як самостійне явище і позначає увесь спектр економічних відносин з приводу купівлі-продажу результатів наукової і інноваційної діяльності, які підпадають під категорію «технологія», а також надання послуг у сфері використання технологій. У методологічних і прикладних документах, розроблених Організацією економічного співробітництва і розвитку, у поняття «трансферт технологій» включено широке коло комерційних угод: щодо передачі технічних засобів за допомогою патентів і ліцензій, передача ноу-хау; щодо трансферту (продажу, ліцензування, франчайзингу) проектів, торговельних марок і зразків; щодо надання послуг технічного характеру(включно з технічним й інжиніринговим навчанням) і технічної допомоги; щодо трансферту результатів НДДКР.

Основними формами міжнародного співробітництва у сфері інноваційної діяльності є [32]: впровадження міжнародних проектів, консорціуми університетів, організація та проведення міжнародних науково-практичних конференцій, інноваційне співробітництво з підприємствами, міжнародні програми.

У першу чергу міжнародне співробітництво, головною метою якого є інноваційний розвиток країни, реалізується шляхом розробки та подальшого впровадження міжнародних проектів. Загалом, спільна робота представників різних країн світу над інноваційним проектом є найбільш поширеною формою міжнародного співробітництва у сфері інноваційної діяльності. Як правило, робота суб’єктів інноваційної діяльності у рамках спільного інноваційного проекту носить тривалий характер, завдяки чому між теоретиками-науковцями та практиками-інноваторами складаються міцні ділові стосунки, що після завершення проекту поглиблюються і розширюються. Значною перевагою тривалого міжнародного співробітництва є також напрацювання і постійне вдосконалення механізму обміну інноваціями, досвідом, знаннями, надбаннями та здобутками у сфері інноваційної діяльності.

Наступною формою міжнародного співробітництва, націленого на забезпечення інноваційного розвитку країни, є консорціуми університетів. Провідну роль в інноваційному розвитку відіграють учені різних країн світу. Основним місцем зосередження і професійної діяльності вчених, як правило, є вищі навчальні заклади (ВНЗ), у стінах яких нерідко проводяться дослідження, апробація та експлуатація новітніх винаходів. Разом з тим, науковців часто запрошують до роботи над певними інноваційними проектами у рамках окремих підприємств, установ та організацій різних форм власності. Основна перевага формування консорціуму ВНЗ різних країн полягає у наступному: об’єднання зусиль учених різних університетів відкриває широкі можливості для отримання високоякісних результатів спільної діяльності у сфері інноваційної діяльності. При створенні спільних ВНЗ об’єднуються зусилля та потужності кількох закладів вищої освіти, що у свою чергу розкриває широкі можливості проведення різноманітних досліджень. Характерною тенденцією сучасності є диверсифікація форм організації освітньої діяльності: поява величезних кампусів, з поширенням інформаційно-комп’ютерних технологій розвивається дистанційна освіта, міжнародні спільні освітянські та наукові проекти, спільні навчальні заклади, можливість одночасного отримання дипломів ВНЗ різних країн. Так звані мережеві університети створюються завдяки науковій співпраці інтелектуальної еліти різних країн: наукові товариства вчених різних країн не мають чітко визначеної територіальної організації, вони збираються на тематичні конференції, конгреси, зустрічі, тощо.

Ще одним видом міжнародного співробітництва ВНЗ є організація та проведення міжнародних науково-практичних конференцій. Причому, або конференція в цілому, або окремі її секції за сучасних умов, як правило, орієнтовано на обговорення актуальних питань інноваційного розвитку. Процес підготовки, організації та проведення міжнародних конференції є досить тривалим і складним. У рамках самої конференції відбувається обмін знаннями, досвідом і пропозиціями між загальновизнаними науковцями та практиками-інноваторами, а також молодими вченими. Наряду з міжнародними науково-практичними конференціями досить регулярно проводяться різноманітні міжнародні семінари, симпозіуми, присвячені питанням інноваційного розвитку та інноваційної діяльності. Регулярне проведення подібних заходів цілком спроможне чинити суттєвий вплив на інноваційний розвиток країни.

У багатьох випадках інновації потребують впровадження на практиці, чого у повному обсязі не можуть забезпечити заклади вищої освіти. У зв’язку з цим, окремі університети або консорціуми університетів прагнуть до налагодження сталих контактів з підприємствами відповідного профілю діяльності. Причому досить привабливим є розширення зв’язків не тільки з вітчизняними, а й з іноземними підприємцями-суб’єктами інноваційної діяльності. Міжнародне інноваційне співробітництво університетів з підприємствами, окрім прямого впливу на інноваційний розвиток країни, активно сприяє поліпшенню іміджу ВНЗ. Останнє, на нашу думку, можна пояснити тим, що співробітництво з підприємствами надає студентам університету можливості набуття практичного досвіду, а випускники здобувають реальний шанс отримання першого робочого місця, що у свою чергу приваблює до ВНЗ більшу кількість абітурієнтів. Разом з тим, зв’язки закладу вищої освіти з іноземними підприємствами відкривають для студентів можливості професійної та творчої самореалізації і набуття досвіду діяльності за фахом за кордоном.

Наступною формою міжнародного співробітництва, що забезпечує інноваційний розвиток країни, є міжнародні програми. На сьогоднішній день у сфері інноваційної діяльності функціонує кілька міжнародних програм, у рамках яких міжнародні фонди присуджують гранти на реалізацію найбільш перспективних та актуальних інноваційних проектів. Окрім того, міжнародні фонди нині віддають перевагу проектам, учасниками яких є представники різних держав (міжнародні проекти інноваційного характеру).

Перевагами міжнародного співробітництва у сфері інноваційної діяльності є дослідження, інновації, знання, досвід, досягнення, консультації, ідеї, підтримка, мобільність учених, фінансові можливості, технічні потужності, саморозвиток, інформація, імідж, конкурентоспроможність, міжнародне визнання, розширення масштабів співробітництва, навички міжетнічних комунікацій.


Практичне завдання студентам

  1. Навести приклади інноваційної культури на підприємствах будь-якої країни світу.

  2. Проаналізуйте, в якій країні держава забеспечує найсприятливіший інноваційний клімат.


Питання для підготовки до семінарських занять:

  1. Формування інноваційної культури підприємств.

  2. Державне заохочення інноваційної активності.

  3. Міжнародне співробітництво в інноваційній діяльності.



Контрольні питання:

  1. Визначте поняття інноваційної культури.

  2. Назвіть структурні елементи інноваційної культури.

  3. Які завдання виконує інноваційна культура.

  4. Охарактеризуйте функції, які виконує інноваційна культура.

  5. В чому полягає необхідність державної підтримки інноваційних процесів.

  6. Назвіть механізми держаного стимулювання інноваційного розвитку.

  7. Назвіть форми міжнародного інноваційного співробітництва.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка