Навчально-методичний посібник Одеса ону 2014 (075. 8) Ббк 65. 291. 551я73 В61



Сторінка1/8
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.74 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

ІНСТИТУТ МАТЕМАТИКИ, ЕКОНОМІКИ ТА МЕХАНІКИ

Є.І. Войнова

Інновації в системі міжнародних

економічних відносин
Навчально-методичний посібник

Одеса


ОНУ

2014


УДК 339.9:330.341.1(075.8)

ББК 65.291.551я73

В61

Рекомендовано до друку Вченою радою ІМЕМ.

Протокол № 2 від 20.12.2012 р.

Рецензенти:

Ю. Г. Козак, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою міжнародних економічних відносин Одеського державного економічного університету, академік АЕН України та Міжнародної Академії Регіональних Наук

В. М. Степанов, доктор економічних наук, професор, зав. відділом еколого-економічних проблем приморських регіонів Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України

С. А. Якубовський, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою світового господарства і міжнародних економічних відносин Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

І. Б. Насадюк, кандидат економічних наук, доцент кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Войнова Є. І.

В 61 Інновації в системі міжнародних економічних відносин : Навчально-методичний посібник / Є. І. Войнова - Одеса : «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова», 2014. – 132 c.

Навчально-методичний посібник «Інновації в системі міжнародних економічних відносин» призначений для студентів спеціальності міжнародні економічні відносини ОНУ імені І. І. Мечникова. У ньому розкривається значення інновації як економічної категорії, форми реалізації інновації через особливості національних інноваційних систем, і, зокрема, технопарки, інкубатори, технополіси. Велика увага приділяється світовій практиці розповсюдження інноваційної культури.


УДК 339.9:330.341.1(075.8)

ББК 65.291.551я73

Войнова Є.І., 2014

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2014

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………...4

Тема 1. Інновації – головний напрям розвитку економічних суб’єктів………………………………………………………..6

Практичні завдання студентам…………………………………25

Питання для підготовки до семінарських занять……………...25

Контрольні питання……………………………………………..26



Тема 2. Місце технопарків та технополісів в світовій економіці..27

Практичні завдання студентам…………………………………46

Питання для підготовки до семінарських занять……………..47

Контрольні питання….…….…………………………………...47



Тема 3. Моделі національних інноваційних систем………………48

Практичні завдання студентам…………………………………67

Питання для підготовки до семінарських занять……………..68

Контрольні питання…………………………………………….68



Тема 4. Законодавче забезпечення функціонування національної інноваційної системи в Україні…………………………….69

Практичні завдання студентам…………………………………79

Питання для підготовки до семінарських занять……………..80

Контрольні питання……………………………………………..80



Тема 5. Географія інноваційного розвитку країн…………………81

Практичні завдання студентам…………………………………95

Питання для підготовки до семінарських занять……………..95

Контрольні питання……………………………………………..96



Тема 6. Світовий досвід використання ефективних інструментів інноваційного розвитку……………………………………...97

Практичні завдання студентам………………………………..112

Питання для підготовки до семінарських занять…………….112

Контрольні питання……………………………………………112



Тема 7. Еволюція світових інноваційних рішень………………...113

Практичні завдання студентам………………………………..123

Питання для підготовки до семінарських занять…………….123

Контрольні питання……………………………………………123

Список використаних джерел………………………………………..124

Список рекомендованої літератури…………………………………..128


ВСТУП
Головною метою спецкурсу «Інновації в системі міжнародних економічних відносин» є вивчення теоретичних та прикладних аспектів інновацій, визначення інвестиційної складової розвитку інновацій, дослідження світового досвіду функціонування технологічних парків, технополісів та бізнесінкубаторів. У широкому сенсі мета полягає в ознайомленні студентів з ринком інновацій, впровадженні інноваційної культури серед студентів, навчанні мислити інноваційно, знаходити й обробляти статистичний матеріал з міжнародних джерел інформації, у тому числі з інновацій та прямих іноземних інвестицій.

У науково-методичному посібнику розкривається основна суть і структура кожної теми, визначаються головні проблеми, наведений матеріал для комплексного вивчення, зроблені рекомендації щодо використання літератури, фактичних матеріалів.

У посібнику визначається логіка кожної проблеми, запропоновано ряд проблемних ситуацій, завдань, запитань для перевірки знань. В кожній темі подаються питання для підготовки до семінарських занять.

Структурно спецкурс розрахований на 72 години, з яких 28 буде використано на аудиторну роботу (14 годин лекційних, та 14 годин семінарських занять), 10 годин – на виконання науково-дослідного завдання, а саме: написання реферату на тему «Динаміка й ефективність іноземного фінансування інноваційної діяльності країни (за вибором)», 34 години на самостійну роботу студента.



Спецкурс розрахований на два змістовних модулі:

Змістовий модуль 1. Національна інноваційна система як складова частина державної економічної моделі розвитку.

Тема 1. Інновації – головний напрям розвитку економічних суб’єктів

Тема 2. Місце технопарків та технополісів в світовій економіці

Тема 3. Моделі національних інноваційних систем

Тема 4. Законодавче забезпечення функціонування національної інноваційної системи в Україні

Змістовий модуль 2. Національна інноваційна система як елемент глобального інноваційного ринку.

Тема 5. Географія інноваційного розвитку країн

Тема 6. Світовий досвід використання ефективних інструментів інноваційного розвитку

Тема 7. Еволюція світових інноваційних рішень за галузями економіки



Тема 1. Інновації – головний напрям розвитку економічних суб’єктів


  1. Сутність, види, типологія інновацій

  2. Ринок інновацій: особливості попиту і пропозиції

  3. Життєвий цикл інновацій

  4. Суб’єкти інноваційної діяльності

  5. Інноваційні стратегії

  6. Фінансування інновацій

1. Винахід - технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промислової придатності). Нововведення – це потенційна інновація, нове рішення до його комерціалізації. Комерціалізація – це практичне використання нововведення, яке супроводжується його виходом на ринок. І тільки після комерціалізації нововведення та винаходи стають інноваціями. Саме інновації становлять основу перетворень соціально-економічних систем, визначають темпи і масштаби економічних процесів [1, с. 20].

«Новація» - кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок. Термін «новація» вживається щодо всіх новин, як у виробничій, так і в організаційній, фінансовій, науковій, навчальній, соціальній сферах, щодо будь-яких удосконалень, які забезпечують зменшення витрат або створюють умови для зміни способу життя [2, с. 14].

Вперше термін інновація було використано відомим австрійським економістом Йозефом Алоїзом Шумпетером, хоча сутність цього явища розглядалася ще його попередниками: видатним українським економістом М. Туган-Барановським та його учнем і послідовником М. Кондратьєвим. Й. Шумпетер 1911 року у книзі «Теорія економічного розвитку» запропонував концепцію інновацій, в основу якої поклав ідею про «нові комбінації». Серед комбінацій, які в цілому формують структуру інноваційного процесу, він називав такі, як випуск нового продукту, або відомого продукту нової якості; впровадження нового, досі невідомого в конкретній галузі методу виробництва; проникнення на новий ринок збуту – відомий чи невідомий; отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів; організаційна перебудова, зокрема, створення монополії чи її ліквідація.

У подальших працях Й. Шумпетера (у 1939 р. в роботі «Кон’юнктурні цикли») термін «нова комбінація» замінено терміном «інновація», що й став науковою категорією. Визначення і сутність поняття «інновація» перебуває у постійному розвитку й доповнюється певними аспектами, які враховують особливості і вимоги певного етапу розвитку [3, с. 13].

Існує безліч визначень терміну «інновація». З них наведемо ті, теоретична основа яких має практичне підтвердження. Так, згідно міжнародних стандартів («Керівництво Осло» 1992 р.), інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту чи технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг [2, с. 13]. В Законі України «Про інноваційну діяльність» зазначається, що інновації – новостворені (застосовані) i (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також органiзацiйно-технiчнi рішення виробничого, адмiнiстративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва i (або) соціальної сфери [4].

При аналізі поняття «інновації» в економіці виділяють шість етапів розвитку теорій інновацій [5, с. 411].

Класична теорія інновацій розвинена Й. Шумпетером, В. Зомбартом та В. Мічерліхом. Науковці сутність інновації зводять до виробничої функції, яка призводить до зміни технології виробництва. В рамках цієї теорії здійснилось обґрунтування ролі підприємця як носія технічного прогресу, введення поняття «інновації», визначення категорії інновації як нової функції виробництва, виникнення теорії «інноваційних пакетів», встановлення зв’язку між інноваціями і циклічним розвитком економічних процесів. Обмеженість даної теорії в тому, що вона не враховувала ролі освіти, науки та нових знань в інноваційному розвит­ку, не пояснювала джерела фінансування технічних нововведень, орієнтувалася в осноному на технічні, а не на інформаційні новації.

Другим етапом вважається розвиток теорії циклів, яка розроблялася М. Туган-Барановським та А. Шпідгоффом, М. Кондратьєвим. Інновації тут виступають як джерело циклічного відтворення основного капіталу, яке визначається закономірностями статики, динаміки і генетики, і є поясненням економічного зростання. Визначним фактором цієї теорії є те, що вона пояснює циклічність економічного розвитку закономірністю відтворення основного капіталу, особливостями інвестування та ступенем наукових відкриттів і технічних удосконалень. Завдяки ній виникає теорія «довгих хвиль», встановлюється закономірність розвитку інновацій, виділяються критерії для класифікації інновацій. Тим не менш, орієнтація на розвиток традиційних галузей промисловості, недооцінка ролі підприємницької активності в теорії економічного зростання, а також неврахування особистісних інноваційних характеристик людини як суб’єкта інноваційної діяльності, обмежують значення даної теорії.

Свій вклад до розробки неокласичних теорій інновацій внесли С. Кузнець, Г. Менш, М. Калецкі, В. Хартман, Б. Твісс та Х. Хауштайн. Вони розглядали інновації як «головний імпульс» довгострокового економічного розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм у промисловості. Провідним фактором впливу на виникнення, тривалість і інтенсивність кон’юнктурних циклів вони визначали динаміку нововведень, також виокремили стимулювальний характер державного регулювання інновацій, виділили базові, поліпшувальні та уявні інновації, обґрунтували тенденції розвитку суспільства через взаємодію інновацій та економічного досвіду. Але обмежувальним фактором цієї теорії є нездатність здійснити аналіз технологічних змін шляхом адекватних засобів, непояснення взаємозв’язку зростання економіки чи її окремого сегмента з процесами технологічних змін на мікроекономічному рівні, жорстка орієнтація на рівноважні стани, неврахування властивостей технологічного укладу окремих економік.

Встановлення тісного взаємозв’язку між підприємницькою та інноваційною діяльністю було здійснено в рамках теорії прискорення П. Друкера з точки зору «західної моделі». Інновації у нього виступають результатом діяльності й основним джерелом розвитку підприємництва.

З точки зору соціально-психологічної теорії (Х. Барнет, Є. Вітте, Е. Денісон), люди виступають особливими носіями інновацій, які визначаються як продукт оптимальної взаємодії соціально-психологічних і організаційно-соціологічних факторів людини. Особливість даної теорії полягає у визначенні ролі особистості, поведінки, рівня освіти в теорії інноваційного розвитку, аналізі соціально-психологічних і організаційно-соціологічних факторів інвестиційно-інноваційної діяльності. Але вона обмежена тим, що недооцінює зовнішні та внутрішні фінансово-мотиваційні механізми як особливі фактори впливу на поведінку особистості, а також відірвана від безпосередньо економічних джерел забезпечення інноваційно-орієнтованого економічного зростання.

І останнім етапом в розвитку теорії інновацій, хоча не всі економісти її виділяють як таку, є теорія «нової економіки». ЇЇ представниками є Р. Менселл, Ф. Махлуп, У. Мартін, Й. Масудо, А. Норман, Д. Ліон, С. Глазьєв, Ю. Яковець та В. Геєць, які визначають інновації специфічним інформаційним продуктом постіндустріальної економіки. Визначальними факторами наведеної теорії виступають: обґрунтування значущості гуманітарного капіталу, дослідження нової ролі й місця людини в інформаційному суспільстві, встановлення взаємозв’язку між процесами комерціалізації Інтернету та технологічними змінами, створення випереджаючої стратегії розвитку економіки на базі розвитку нанотехнологій. Але залишаються невирішеними проблеми поступового переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки, недооцінювання зростання безробіття під час переорієнтації економіки зі сфери виробництва на сферу послуг і зростаючих вимог до кваліфікації за несприятливих демографічних показників.

Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим вважається розподіл їх за змістом та сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій [2, с. 118]:

- технологічні - нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення – це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва. Базовою класифікацією технологічних інновацій, згідно з рекомендаціями національних експертів «Керівництва Осло», є розподіл інновацій на: по-перше, інновації, спрямовані на створення нових видів продуктів (склад такої продукції визначається відповідно до ступеня технологічних удосконалень: принципово нові вироби (радикальні продуктові інновації); вироби вдосконалені (поліпшуючі), вироби, що створені з використанням значно вдосконалених методів виробництва); по-друге, інновації, що спрямовані на створення нових процесів (це зміна технології виробництва певного виду продукції, зміна методів управління й організації самого виробництва);

- продуктові – створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання);

- організаційно-управлінські – нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об’єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури;

- економічні – нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності;

- соціальні – нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому;

Таблиця 1.

Класифікація «Максі-Міні»



Макрорівень класифікаційних видів інновацій

За мірою новизни: інновації нові у світі, нові у країні, нові у галузі та нові для фірми

За сферами розробки та поширення: промислові, торговельно-посередницькі, аграрні, правові, послуги, науково-педагогічні

За рівнем розробки та поширення: державні, регіональні, галузеві та корпоративні

За особливістю організації інноваційних проектів: внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні, проектно-програмні та конкурсні

Рівень «максі-міні» класифікаційних видів інновацій

За ступенем впливу на зміни: радикальні, революційні, модифіковані та комбіновані

За ступенем радикальності інновацій: базисні, поліпшуючі, псевдоінновації

Абсолютні, відносні, умовні, часткові, новий вид, нове покоління

Мікрорівень класифікаційних видів інновацій

За джерелом ідей: відкриття, винаходи, раціоналізація та інші

За видом новації: конструкція (пристрій), технологія, матеріал (речовина) та живі організми

За спадкоємністю: заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення

За інноваційним потенціалом та ступенем новизни: радикальні, комбінаторні та модифіковані

За темпами здійснення інновацій: швидкі, уповільнені, такі, що нарощуються, рівномірні та стрибкоподібні

Джерело: розробка автора.
- юридичні – нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку.

Універсальною класифікацією інновацій є класифікація «максі-міні». Сутність цієї класифікації полягає у тому, що все розмаїття класифікацій інновацій групується у три великі групи. До першої групи належать ті класифікації, які розмежовують інновації на макрорівні, тобто ті, які виходять за рамки однієї організаційної одиниці. До другої групи класифікацій належать ті, розподіл інновацій яких здійснюється на базі мікрохарактеру, тобто за основу беруться інновації в межах однієї організаційної одиниці. Третю групу займають ті класифікаційні види, які характерні як для першої, так і для другої групи (рівень «максі-міні»). Схематично класифікацію «максі –міні» можна зобразити так (Таблиця 1.).


2. Для інноваційної діяльності характерна ринкова орієнтація, спрямована на задо­волення вимог споживачів, поєднання можливостей виробників із потребами споживачів, виробництво необхідної інноваційної продукції, корисної споживачам. Тобто ринкова орієнтація на покупця спрямована на те, щоб вчасно запропонувати йому те, що потрібно. Тож ключовий вислів сучасного ринку, в тому числі й інноваційного, є: «Необхідно знати, що потрібно виробляти, а не реалізовувати те, що вироблено» [6, с. 126].

Для матеріалізації наукових ідей в комерційно значущу й затребувану ринком інноваційну продукцію, першочергово потрібно орієнтуватися на постійно зростаючі потреби суспільства. Потреба — це основний фактор, що впливає на швидкість і масштаб поширення інноваційної продукції, а головною умовою є визнання цієї продукції споживачами. Проте, слід враховувати, що стосовно задоволення суспільних потреб інновація характеризується двобічно, оскільки вона має здатність до зменшення традиційних економічних ресурсів, що використовуються для задоволення потреб суспільства, а також вона може спричинити збільшення нових потреб під дією нововведень. У першому випадку інновація виконує економічну функцію й характеризується економічною ефективністю, яка визначається вивільненням додаткових виробничих ресурсів від впровадження даного нововведення, а в другому — соціальну функцію, ефективність якої визначається розширенням потреб суспільства за рахунок нововведення.

Незадоволені потреби в інноваційній продукції визначаються як різниця між номінальною й фактичною кількістю інноваційної продукції з урахуванням її придбання протягом певного періоду.

Ринковий попит активізує наукову діяльність до пошуку принципово нових знань, оволодіння ними, розробки та продажу їх практичних застосувань в інноваційній продукції. Тобто успіх діяльності наукових організацій залежить від уміння створювати таку інноваційну продукцію, яка б користувалася попитом у споживачів, задовольняючи їхні потреби. Для цього в основу діяльності наукових організацій покладено принцип роботи безпосередньо зі споживачами інноваційної продукції, організовуючи пропагандистські заходи й рекламу, виставки та ярмарки. Крім того, передбача­ється відповідальність наукових працівників за результати такої діяльності. Головне – пам’ятати вислів Генрі Форда: «Если бы я спрашивал своих покупателей, что им нужно, они попросили бы быструю лошадь» [7, с. 37], та зробити свої висновки з нього.

Попит систематизують за видами, класифікація яких здійснюється за різноманітними ознаками. Так, за формами утворення, з урахуванням стадій життєвого циклу інноваційної продукції, розрізняють такі види попиту. Потенційний – виникає на стадії розроблення й підготовки інноваційної продукції до виходу на ринок. Попит, що формується на етапі виходу інноваційної продукції на ринок. Попит, що розвивається на етапі утвердження інноваційної продукції на ринку. Попит, що сформувався відповідно до стадії зрілості інноваційної продукції.

Залежно від стану ринку інноваційної продукції розрізняють такий попит: відсутність попиту – потенційний споживач не зацікавлений в інноваційній продукції чи не знає про неї; прихований – виробник не знає про існуючий попит на інноваційну продукцію, не поспішає задовольнити споживчий попит; нерегулярний – визначається коливанням попиту протягом тривалого періоду часу (інноваційний продукт слід виводити на ринок у період піку попиту на нього); повноцінний – інноваційна продукція повністю задовольняє запити споживачів, досягнута відповідність попиту і пропозиції; надмірний – розмір попиту перевищує розмір пропозиції (доцільно виробляти й виходити на ринок з інноваційною продукцією).

Попитові протистоїть пропозиція інноваційної продукції, тобто у визначенні того, яку продукцію слід виробляти, поряд з потребами споживачів, що утворюють попит, беруть участь витрати виробництва і рішення виробників про пропозицію інновацій­ної продукції.

Пропозиція інноваційної продукції — це результати наукових досліджень у вигля­ді нової продукції, нових технологій, нових форм організації й управління, об'єктів інтелектуальної власності, які здатні запропонувати наукові організації фундамента­льного і прикладного спрямування та виробничий сектор для реалізації на ринку інноваційної продукції.

Пропозиція інноваційної продукції має свою структуру. Це результат наукових і науково-технічних робіт; надходження заявок на видачу охоронних документів і використання об'єктів власності й раціоналізаторських пропозицій; продаж і придбання ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності.

Пропозиція інновацій формується на стадії створення й освоєння нового продукту (технології), і здійснюється організаційними формами галузі «наука та наукове обслуговування», підприємствами, які випускають нові види продукції, суб'єктами, які зайняті винахідницькою, раціоналізаторською, ліцензійною діяльністю.

Суттєво впливають на обсяг пропозицій інноваційної продукції на ринку такі фактори: забезпеченість наукових організацій кадрами вищої кваліфікації; динаміка нау­кових кадрів; обсяг і джерела фінансування інноваційної діяльності; винахідницька активність; рівень комп'ютеризації; доступ до інформаційної мережі; надходження й використання об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій; ри­зик. Проте головним фактором впливу залишається ціна, яка безпосередньо залежить від пропозицій інноваційної продукції.

Специфікою ринку інноваційної продукції є те, що пропозиція є провідним чинником, а попит слідує за нею, тобто пропозиції наукових установ значно переважають спожив­чий попит. Така ситуація зумовлена відсутністю відповідних організаційних форм на рин­ку інноваційної продукції, відмовою придбання споживачами інноваційної продукції через необхідність великих обсягів інвестицій, незадоволення якістю інноваційної продукції, небажання змінювати традиційні технології й постачальників сировини.

3. Інноваційний процес можна визначити як процес послідовного перетворення ідеї на товар. Він проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту. Це процес комерціалізації технологій.

Інноваційний процес може бути розглянутий з різних позицій і з різним ступенем деталізації. По-перше, як паралельно-послідовне здійснення науководослідної, науково-технічної, інноваційної, виробничої діяльності й маркетингу. По-друге, як тимчасові етапи життєвого циклу нововведення - від виникнення ідеї до її розробки й поширення. По-третє, як процес фінансування й інвестування розробки і поширення нового виду продукту або послуги. Тут він виступає як окремий випадок поширеного в господарській практиці інвестиційного проекту.

У загальному вигляді інноваційний процес являє собою одержання й комерціалізацію винаходу, нових технологій, видів продуктів і послуг, рішень виробничого, фінансового, адміністративного або іншого характеру й інших результатів інтелектуальної діяльності.

Рой Росвелл виявив декілька поколінь моделей інноваційного процесу [3, с. 30].

Лінійний підхід до визначення інноваційного процесу він відносить до 1950-х - середини 1960-х рр., тобто до першого покоління інноваційного процесу, що підштовхувався розвитком технологій. Простий лінійно-послідовний процес робить наголос на роль НДДКР і ставиться до ринку лише як до споживача результатів технічної активності виробництва. Кожен з сіми етапів лінійного інноваційного процесу слідує один за одним, а саме: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідний зразок, маркетинг, промисловий зразок, виробництво, збут.

Друге покоління інноваційного процесу за Росвеллом належить до кінця 1960-х - початку 1970-х рр. Та ж лінійно-послідовна мо­дель, але з наголосом на важливість ринку, на потреби якого реагують НДДКР (Рис. 1.).

Третє покоління: початок 1970-х — середина 1980-х рр. Сполуче­на модель. Значною мірою комбінація першого і другого поколінь, з акцентом на зв'язки технологічних спроможностей і можливостей із потребами ринку (Рис. 2.).


Рис. 1. Друге покоління інноваційного процесу.
Четверте покоління: середина 1980-х рр. - нинішній час. Це японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцентує увагу на паралельній діяльності інтегрованих груп та зовнішніх горизонтальних і вертикальних зв'язках. Головне тут - у паралельній діяльності: одночасній роботі над ідеєю декількох груп фахівців, які діють у декількох напрямах. Це прискорює вирішення завдання, оскільки тривалість реалізації технічної ідеї й перетворення її на готову продукцію — дуже важливий аспект у сучасному світі.

Рис. 2. Третє покоління інноваційного процесу.


П'яте покоління: сьогодення - майбутнє. Це модель стратегічних мереж, стратегічна інтеграція і встановлення зв'язків. Відмінність її полягає в тому, що до рівнобіжного процесу додаються нові функції. Це процес ведення НДДКР з використанням систем обчислювальної техніки та інформатики, за допомогою яких встановлюються стратегічні зв'язки.

Виділяють дев'ять типових економічних завдань та шість заважаючих факторів інновацій [8, с. 29]. Економічними завданнями інновацій є: підтримання та збільшення ринкової частки, відкриття нових ринків, зниження вартості продукції, заміщення продукції, що застаріла, розвиток продуктів дружелюбних до зовнішнього середовища, покращення продуктивної гнучкості, підвищення якості продукції, створення кращих умов праці, зниження шкоди середовищу. Заважаючими інноваціям факторами є: економічні фактори (великі ризики, висока вартість, недостатність фінансування, відносно довгий період окупності), підприємницькі фактори (недостатній інноваційний потенціал), недостатність досвідчених кадрів, недостатність інформаційних технологій та певні змішані фактори, такі як недостатній рівень інфраструктури, законодавства, оподаткування.

Зародження інноваційної ідеї і можливість використання нових наукових результатів відбуваються на етапі фундаментальних та пошукових досліджень, прикладних досліджень і розробок.

Процес створення й освоєння нової техніки починається з фундаментальних досліджень (ФД), спрямованих на одержання нових на­укових знань і виявлення найбільш істотних закономірностей. Мета ФД - розкрити нові зв'язки між явищами, пізнати закономірності розвитку природи і суспільства стосовно їх конкретного використання. ФД поділяють на теоретичні й пошукові.

Результати теоретичних досліджень виявляються в наукових відкриттях, обґрунтуванні нових понять і уявлень, створенні нових теорій. До пошукових належать дослідження, завданнями яких є відкриття нових принципів створення ідеї і технологій. Закінчуються пошукові ФД обґрунтуванням й експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб. Усі пошукові ФД проводяться як в академічних установах і вищих навчальних закладах, так і у великих науково-технічних організаціях промисловості і лише персоналом високої наукової кваліфікації. Пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку інноваційних процесів визначається тим, що вона виступає генератором ідей, відкриває шляхи в нові області знання.

Наступний етап інноваційного процесу - прикладні науково-дослідні роботи (ПД). Їхнє виконання пов'язане з високою імовірністю одержання негативних результатів. Виникає ризик втрат при вкла­данні засобів у проведення прикладних НДР.

Етап дослідно-конструкторських і проектно-конструкторських робіт пов'язаний з розробкою нового виду продукції. Він включає: ескізно-технічне проектування, випуск робочої конструкторської документації, виготовлення й випробування дослідних зразків.

Під дослідно-конструкторськими роботами (ДКР) мається на увазі застосування результатів ПД для створення (або модернізації, удосконалення) зразків нової техніки, матеріалу, технології. ДКР - це завершальна стадія наукових досліджень, своєрідний пе­рехід від лабораторних умов і експериментального виготовлення до промислового виробництва. До ДКР належать: розробка певної конструкції інженерного об'єкта або технічної системи (конструкторські роботи); розробка ідей і варіантів нового об'єкта; розроб­ка технологічних процесів, тобто способів об'єднання фізичних, хімічних, технологічних та інших процесів із трудовими в цілісну систему.

Залежно від складності інноваційного проекту (розробки й освоєння нового виду продукції) завдання, які розв'язуються на попередньому етапі інноваційної діяльності, можуть бути досить різними. Зокрема, при розробці й освоєнні великих інноваційних проектів здійснюється системна інтеграція результатів НДР, проведених у різний час іншими колективами, налагодження й доробка як окремих підсистем, так і технологій в цілому.

Виконавцями робіт на попередньому етапі є творчі колективи вчених та інженерно-технічних працівників ВНЗ, університетів, інститутів НАН України, державних та недержавних науково-технічних центрів (НТЦ).

Результати інноваційної діяльності (ІД) практично реалізуються на ринковому етапі, який включає впровадження на ринок, розширення ринку, зрілість продукту і спад.

На стадії передсерійного виробництва проводяться дослідні й експериментальні роботи. Експериментальні роботи спрямовані на виготовлення, ремонт і обслуговування спеціального устаткування, необхідного для проведення наукових досліджень і розробок.

Стадії промислового виробництва включають два етапи: власне виробництво нової продукції та її реалізацію споживачам. Перший - це безпосереднє суспільне виробництво матеріалізованих досягнень науково-технічних розробок у масштабах, зумовлених попитом споживачів. Другий - доведення нової продукції до споживача.

За виробництвом інновацій настає їхнє використання кінцевим споживачем з рівнобіжним наданням послуг, забезпечення безава­рійної економічної роботи, а також необхідна ліквідація застарілого і створення замість нього нового виробництва.

Інноваційний процес не закінчується так зва­ним впровадженням, тобто першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не переривається й після впровадження, бо в міру поширення (дифузії) нововведення вдосконалюється, стає ефективнішим, набуває раніше невідомих споживчих властивостей. Це відкриває для нього нову область застосування і ринки, а отже, й нових споживачів.


Інноваційна діяльність і маркетинг


Наукова та науково-технічна діяльність


Уповільнення зростання

Падіння обсягу продажу



Створення інновацій


Обсяг прибутку


Етапи


1

2

3


Інвестиції

Час

Момент повернення інвестицій



Інноваційний лаг

Комерціалізація новації

Бюджетне фінансування


Ризикоінвестиції



Інвестиції у виробництво


Життєвий цикл інновації


Рис. 3. Основні етапи життєвого циклу інновацій


Сутність дифузійних процесів на різних рівнях виникнення інноваційного середовища визначається рівноважним поширенням нововведень у ділових циклах науково-технічної, виробничої й організаційно-економічної діяльності, включаючи й сферу надання послуг. Врешті-решт дифузійні процеси дають новому технологічному укладу можливість посісти домінуюче становище в суспільному виробництві. Прицьому відбувається структурна перебудова економіки. Коли більшість технологічних ланцюгів виробництва продукції і надання послуг оновлюються, ділові цикли розвиваються в новому напрямі під впливом змін у системі цінностей.

Вітчизняні наукові діячі [2, с. 34] життєвий цикл інновацій розглядають з традиційної точки зору життєвого циклу товару (Рис. 3.).

Існує дещо інший підхід [7, с. 9] до життєвого циклу інновації. Він характерний для США (Рис. 4).


затоварювання

Рис. 4. Типова модель інноваційного розвитку


Це - модель інноваційного розвитку й характерні співвідношення між часом та грошовими потоками в ході розробки інновації з помірною доходністю та порівняно великим періодом досягнення беззбитковості.


пропозиція досягає першого клієнта

Рис. 5. Моделі повільного та стрімкого інноваційного розвитку


Існує ще одна модель інноваційного розвитку, яка знаходиться на етапі впровадження в практику західними фахівцями (Рис. 5). Це так звана модель стрімкої інновації.

Західні спеціалісти саме стрімкі інновації розглядають як необхідне джерело підтримання доходів акціонерів на рівні вище середнього. Тобто фінансовий аспект виходить на перший план цільового впровадження інновацій. Систему методів переходу інноваційного розвитку на стрімкий забезпечує комплекс заходів, які називаються «Шість сигма + бережливе виробництво». Серед цих заходів виділяють розвиток творчості в рамках компанії, використання платформових інновацій (різні інновації фірми пов’язані деякими спільними деталями, технологіями…), інноваційних бліців (обговорення інноваційного проекту з постачальниками, потенційними клієнтами та іншими зацікавленими суб’єктами в процесі розвитку інновації).

4. В загальному вигляді схема інноваційного процесу та інститутів його підтримки зображена на Рис. 6.

До структури інституцій у сфері інноваційної діяльності належать центральні органи виконавчої влади, на які покладають завдання проведення і координації державної політики; інноваційні загальнодержавні (бюджетні і позабюджетні), галузеві, регіональні та корпоративні фонди (вони переважно утворюються державою, галузевим міністерством, місцевими органами виконавчої влади або корпораціями для фінансової підтримки ІД відповідно на загальнодержавному, галузевому, регіональному, корпоративному рівнях; їх кошти формуються за рахунок відповідно бюджетного фінансування, встановлених відрахувань підприємств, що входять до сфери управління засновників фондів, або внесків самих засновників); венчурні фонди, що здійснюють венчурне інвестування підприємств-виконавців інноваційних проектів; спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи, які створюються як державні, комунальні, у формі акціонерного товариства для цільової фінансової підтримки відповідно загальнодержавних та регіональних інноваційних програм і пріоритетних інноваційних проектів; інноваційні структури за різними організаційно-правовими формами, зі статусом юридичної особи або без такого статусу на підставі договору про сумісну діяльність із визначенням галузі діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження інноваційної продукції або сприяння інноваційної діяльності (технополіси, технопарки, інноваційні центри, інноваційні бізнес-інкубатори); банківські установи та інвестиційні фонди.



Виробництво інноваційної продукції та технологій


Надання спеціального правового режиму стимулювання ІД учасникам ТП за їх зареєстрованими інноваційними проектами

Надання в оренду виробничих приміщень, наукового обладнання, консалтинг, інформаційні послуги

Розробка та управління інноваційними проектами, консалтинг, логістика, Центр інноваційного провайдингу

Технологічний парк (ТП)

Інноваційний бізнес-інкубатор

Консалтингова, інжинірингова фірма

Інноваційні структури та інфраструктура підтримки інноваційної діяльності

Рис. 6. Загальна схема інноваційного процесу та інститутів його підтримки. Джерело: [9, с. 17].

5. Ступінь реалізації стратегії фірми по досягненню конкурентоспроможності випускаємої продукції багато в чому залежить від оптимальності організаційної форми інноватора (фірми). Р.А. Фатхутдінов [10, с. 105] розглядає 4 типи компаній (стратегій) взалежності від їх цілей: віоленти, коммутанти, патіенти та експлеренти.

Віолентна (силова) стратегія характерна для фірм, які діють в сфері великого, стандартного виробництва, де головне – масове виробництво якісного продукту за низькими цінами. Перевагу такі фірми надають глобальному ринку з невеликим ступенем пристосування до змін в ньому, та самі не націлені на зміну напрямів діяльності самого ринку.

Патіентна (сегментна) стратегія типова для фірм, які встали на шлях вузької спеціалізації для обмеженого кола споживачів. Свої дорогі та високоякісні товари вони адресують тим, кого не задовольняє звичайна продукція. Вони намагаються відійти від прямої конкуренції з ведучими корпораціями шляхом винайдення недоступних для великих фірм сфер діяльності. Ці фірми називають «хитрими лисами» економіки, які пристосовуються до змін ринку та потреб споживачів.

Коммутантна (з’єднуюча) стратегія переважає при звичайному бізнесі в місцевих масштабах. Сила місцевого неспеціалізованого підприємства в його кращій пристосовуваності до задоволення невеликих за обсягом, а нерідко і короткочасних, потреб певного клієнта. Це шлях росту споживчої цінності не за рахунок зверхвисокої якості (як у патіента), а за рахунок індивідуалізації послуги. Ці фірми мають назву «сірі миші», які готові використовувати будь-яку можливість для бізнесу.

Експлерентна (піонерська) стратегія пов’язана зі створенням нових або з радикальним перетворенням старих сегментів ринку, це першопрохідці в пошуку та реалізації революційних рішень. Їх сила у впровадженні радикальних нововведень, отримуючи вигоду з першочергової присутності на ринку. В 85 випадках зі 100 вони програють, але за рахунок 15 випадків здобувають великий технічний, фінансовий та моральний успіх. Саме вони є двигунами науково-технічного прогресу.

Місце цих форм інноваторів можна розглянути на матриці «Витрати – споживча цінність» (Рис. 7).




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка