Навчальний посібник Дніпропетровськ, 2010 ббк в



Сторінка4/14
Дата конвертації08.07.2018
Розмір3.69 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Ми виділили шрифтом один з індикаторів у рейтингу Times саме тому, бо він має пряме відношення до частини якостей випускників, які напряму залежать від "Фізичного виховання" і мають відношення до їх загальної конкурентоспроможності (здатності витримувати різноманітні, у тому числі й психоемоційні, навантаження, відновлюватись до наступного робочого дня, тижня і т.п.). Як видно, тут мова вже йде не лише про можливості загальної і професійно-прикладної фізичної підготовки, бо ж мобільність особи на ринку праці не лише припускає, але й передбачає можливість і потребу змінювати не тільки місце роботи, але й напрям самої професійної діяльності. Тож особливим чином освічена і підготовлена через цю навчальну дисципліну особа має сама, на свій розсуд, складати власні програми досягнення і підтримання свого оптимального психоемоційного і фізичного стану, включаючи й індивідуальні оздоровчі та рекреаційні заняття, що й відрізняє її від інших як будівничого власного здоров’я.

Що ж торкається переліку найбільш рейтингових сучасних університетів, то він доволі сталий і до кола найбільш шанованих вишів, а отже й країн, де вони знаходяться, відносяться наступні (табл.2). Що ж до зв’язку між станом вищої освіти у цих країнах та увагою до активного способу життя, пригадайте успіхи вказаних країн на Олімпійських іграх. При цьому зауважимо, що жоден український вуз ніколи не потрапляв до 500 кращих ВНЗ світу.

Таблиця 2.

Кількість кращих університетів в країнах світу



Країна

Рейтинг ARWU

Рейтинг Times

20 кращих ВНЗ

100 кращих ВНЗ

200 кращих ВНЗ

20 кращих ВНЗ

100 кращих ВНЗ

200 кращих ВНЗ

1. США

17


54

87

11

33

55

2. Велика Британія

2

11

22

4

15

29

3. Японія

1


6

9

1

3

11

4. Німеччина

0

5

15

0

3

10

5. Канада

0


4

8

1

3

7

Як наслідок, не шанують іноземні студенти, особливо з провідних економічно розвинених країн світу, наші університети. Саме тому на республіки колишнього СРСР (країни СНД і Балтії) припадає усього лише 1% доходів від міжнародного ринку академічних освітніх послуг. При цьому основні докори іноземців торкаються поганого, із змістовної та організаційної точок зору, навчання, незадовільного викладання і застарілих методик - 48,3% опитаних (10). Очевидно, що й фізичне виховання не є виключенням, адже його реформа так і не була поставлена в українських вишах до порядку денного.

Стан "Фізичного виховання" у вишах України ніяк інакше, як кризовий, кваліфікувати не можна. При цьому криза (від грецьк. krisis) дослівно означає нове рішення, поворотний пункт, а отже й вимагає різкого, крутого перелому ситуації (22, 662). Вірне тлумачення сутності цього поняття дає підстави стверджувати, що кризовий стан сам по собі "не розсмоктується". Його не можна подолати за рахунок бажання відсидітись, перечекати у сподіванні на кращі часи, адже за гострою кризою у такому випадку обов’язково наступає стан, який у медичній практиці має назву колапсу і несе загрозу життю людини, а в даному випадку самому існуванню дисципліни "Фізичне виховання", що нашкодить як нашим студентам, так і вітчизняній вищій школі взагалі.

То ж розберемось, що в самій дисципліні є "хворим", віджилим, не життєздатним, поміркуємо й над тим, якою вона має бути, для того, щоб повернути свою привабливість, образно кажучи, "щоб не викладачі фізичного виховання просили, аби дисципліну залишили у навчальних планах, але щоб їх просили" про допомогу вітчизняній вищій школі?

На цьому етапі роздумів ми змушені повернутись до основних положень нашої відносно давньої статті, опублікованої у науково-методичному журналі "Теорія і практика фізичного виховання" Донецького національного університету (12). У статті були подані наступні зауваження.

По-перше, сучасна навчальна дисципліна не може містити в своїй назві вказівки на якійсь один з педагогічних процесів, що мають реалізовуватись під час викладання (це процеси навчання і освіти, підготовки і виховання, розвитку і соціалізації). Ставлячи питання так, що в цій дисципліні мова йде виключно про фізичне виховання, ми з одного боку невиправдано збіднюємо її зміст, а з іншого нагромаджуємо низку питань, на які самі не знайдемо достойних відповідей. Приміром, чи можливе дієве виховання іншої, у нашому складному випадку ще й дорослої людини, мається на увазі особа студента, якщо цією справою займається викладач, який часто сам не є прикладом у засвоєнні різноманітних областей людської культури, включаючи культуру фізичну? У чому, в даному випадку, полягає сутність виховання в ході навчального заняття: у подачі стройових команд і прагненні підкорити студентів до їх виконання, опануванні основами техніки запропонованого студентові одного чи декількох видів спорту і фізичної активності і так далі?

Отже, перш за все потрібно відмовитись від цієї не адекватної часу назви дисципліни. Вона не може називатись ніяк інакше, ніж "Фізична культура", і обов’язково давати чітку і зрозумілу відповідь як викладачу, так і студенту, про що йде мова, коли справа торкається в цій дисципліні процесів навчання і освіти, підготовки і виховання, розвитку і соціалізації молодої людини. Адже саме через якнайбільш повне розкриття усіх вказаних педагогічних процесів, до яких обов’язково потрібно додати ще й повноцінну навчальну діяльність студента, що свідомо і послідовно опановує життєво необхідним обсягом культури фізичної, й можливе оновлення, дійсна реформа нинішнього фізичного виховання, коли ця вже якісно інша дисципліна набуде привабливості і важливості не лише для студентів, але й для їхніх батьків та широких кіл громадськості України.

Не дивно, що існує гостра проблема з нинішнім вузівським фізичним вихованням, у його теперішньому стані, коли відповідно до наших досліджень за п’ятибальною оцінкою фактору "Займаюсь виключно для того, аби отримати залік з фізичного виховання", середня арифметична усіх відповідей опитаних студентів складає 4,6 бали (14, 174). Тобто переважна кількість відвідують фізичне виховання лише тому, що не знайшли спосіб відкараскатись від нього, не мають ніяких інших мотивів.

По-друге. Фахівцям з вузівської "Фізичної культури " необхідно осмислити принцип epimelia, або ж турботи про себе, який застосовувався в освіті ще у часи античності. На нашу думку, ця навчальна дисципліна у період студентства, тобто на заключному етапі багаторічних організованих занять фізичною культурою, які тривали до цього у дитячому садочку й загальноосвітній школі, повинна мати власну специфіку і аж ніяк не відтворювати шкільну фізкультуру, котра очевидно має сприяти перед усім оптимальному фізичному розвитку юнацтва. Ця специфіка як раз логічним чином й полягає у підсиленні під час отримання студентською молоддю вищої освіти, власне освітньої складової "Фізичної культури" через вже напрацьовану і апробовану практику непрофесійної фізкультурної освіти у прагненні сприяти становленню майбутнього випускника вузу, як будівничого власного здоров’я (14).

Мова йде про наповнення змісту майбутньої "Фізичної культури" компонентом непрофесійної фізкультурної освіти людини. Непрофесійної не у сенсі поверхневого засвоєння цього аспекту людської культури, але виключно тому, що тут культура фізична напряму "не кормить" дану особу безпосередньо через її професійну діяльність.

Але все ж таки не прямо кормить, бо такий фахівець, освічений у питаннях використання засобів фізичної культури і загартуванні організму, психологічній розрядці і психотренінгу, в організації раціонального харчування і побудови свого режиму дня, в якому неодмінно має бути зарезервований час на турботу про себе, очевидно має більш високий ресурс на ринку праці, на що зреагують рекрутингові компанії. У такий спосіб до отриманих фахових знань приплюсовується ще здатність за рахунок свідомої, систематичної і результативної турботи про себе запобігати виникненню сезонних захворювань, підтримувати стабільно високий рівень працездатності незалежно від специфіки трудової діяльності тощо.

Нарешті, по-третє. Аби бути корисними вітчизняній вищій школі, науковці і практики вузівської "Фізичної культури" мають виконати низку потрібних додаткових вимог. Серед них назвемо лише наступні.

Важливо окреслити "кінцевий результат" занять, тобто чітко виписати, випускників з якими якостями отримає роботодавець після того, як студент опанує зміст дисципліни "Фізична культура". Очевидно, це не тільки особа з якимись виміряними і встановленими як обов’язкові норми фізичними якостями, скільки та, котру можна вважати будівничим власного здоров’я. Тобто, вона має не декларативну, але актуалізовану і "взяту до роботи" цінність бути здоровим, має також усвідомлені мотиви досягати і утримувати оптимум власного здоров’я, знає як та вміє відслідковувати динаміку свого здоров’я, котра ще й озброєна засобами ефективного впливу на свою психофізичну сферу.

Важливо, також, логічним чином вийти до нової системи оцінювання ступеню успішності оволодіння змістом такої "Фізичної культури". Очевидно, що поточні і підсумкова оцінки успішності студентів мають віддзеркалювати усе те, що окреслене у попередньому абзаці. Або скажемо інакше, моторна складова вузівської дисципліни не може бути єдиною і визначальною. Тут очевидно потрібен комплексний підхід, до якого має додаватись ще освітня і власне діяльна складові (16).

Як видно, вузівське "Фізичне виховання" у його нинішньому стані знаходиться у глибокій кризі і навряд чи вийде з неї без глибокого реформування цієї навчальної дисципліни, а отже не спроможне сприяти подоланню кризи й у самій вищій школі. Саме цьому ми показали напрям і шляхи реформи дисципліни у частині підсилення її освітньої складової і переведення до стану дійсної "Фізичної культури".


2.3.РОЛЬ "ОБРАЗУ" У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ОСВІТІ



СТУДЕНТІВ

Нові складні завдання, що нині постали перед вітчизняною системою освіти і, насамперед, прийняте на державному рівні рішення про якнайшвидшу рівноправну, партнерську інтеграцію у загальноєвропейський освітній простір пришвидшують розгортання різноманітних наукових досліджень з проблем подальшого розвитку вищої школи.

Не торкаючись нагальних кадрових та різноманітних ресурсних проблем зазначимо, такі дослідження мають бути засновані виключно на сучасних засадах методології гуманістичної педагогіки і безумовної поваги до особи студента, вибудовані на концепції провідної ролі діяльності у формуванні особистості громадянина і фахівця. У якості більш конкретних орієнтирів мають бути обрані завдання розробки педагогічних і навчальних технологій, здатних дієво впливати на основні результати навчального процесу. В тому числі сприяти становленню не лише фахової але й патріотичної, відповідальної та професійно-діяльної особистості (1-3, 5, 6, 17, 20, 21).

Принагідно відмітимо, що застосування технологій у провідних країнах світу переконливо показує їхні переваги над класичними дидактичними формами і методами навчання, заснованими на поширеному ілюстративно – пояснювальному підході. Так, у США вони знижують вартість навчання на 30 – 60 %, а його тривалість на 20 – 40 %. Відповідно у Німеччині сьогодні за бакалаврськими програмами працюють вищі навчальні заклади, які за допомогою технологій „стискають” зміст 3 – 4-річного терміну навчання до року – півтора (23, с.10).

Серед першочергових пріоритетів і кроків на цьому шляху ми відзначаємо необхідність поглиблення перед за все наших знань про такі важливі педагогічні процеси як навчальна діяльність і освіта студентів, дійсне забезпечення яких в сучасному їх розумінні та наповненні у вирішальній мірі буде визначати високу якість освіти, що формується. Причому, за безпосередньої участі зацікавлених, само визначених та мобільних студентів, здатних після закінчення вузу самостійно поповнювати багаж необхідних знань та вмінь.

Адже навчальна діяльність примітна свідомим і вольовим, на 100% повним, тривалим та всебічним включенням студента у процес оволодіння необхідними йому поняттями та знаннями, а також опанування способами їх застосування. Дійсна освіта студента неможлива також без усвідомлення ним ролі і місця культури, а також відповідних знань і діяльностей, якими він опанував, у власній подальшій життєдіяльності; без прагнення до глибокого оволодіння ними.

Останнє вказане дозволяє акцентувати увагу на визначальній ролі "образу" того, до чого мусить прагнути студент у породженні, розгортанні і збереженні своєї навчальної діяльності. Без "образу" неможлива й освіта (у російській мові "образование"). Тож метою даного педагогічного проекту у контексті викладеного стала розробка навчальної технології створення у студентів такого мобілізуючого "образу" під час вивчення окремої гуманітарної дисципліни. Сформований "образ" визначить надалі їхні намагання до самовдосконалення за рахунок навчальних можливостей, притаманних саме цій та суміжним дисциплінам, включаючи фізичне виховання.

Під "образом" ми мали на увазі таку надійно вибудовану у індивідуальній свідомості і зрозумілу студентові сукупну цілісність необхідних і бажаних рис та якостей, які вони повинні надалі поступово виховати у собі під час вдосконалення своєї природи через власну систематичну навчальну діяльність і освіту. Очевидно, що такий образ мав містити риси людини, що піклується про себе, тобто риси будівничого власного здоров’я.

Практична реалізація педагогічного проекту із пробного застосування навчальної технології була започаткована у процесі засвоєння студентами економічних спеціальностей Національного гірничого університету вибіркової дисципліни "Педагогіка вищої школи". На цю роботу ми виділили майже повністю першу лекцію за темою "Вступ" на одному з лекційних потоків.

Як визначальну передумову успіху формування такого систему утворюючого "образу" ми поклали наступне твердження. Аби вже під час напрацювання "образу" були створені передумови для поступового запуску і розгортання у студентів навчальної діяльності із вказаної дисципліни уся змістовна робота повинна виконуватись власне самими студентами. Задля цього їм спочатку був зачитаний приведений нижче фрагмент із раніше написаного реферату однією з наших вправних студенток, що викликало значну цікавість і довіру до викладеного та спонукало до подальшого розгортання наведених тез до стану розгорнутого "образу" на підставі заданої змістовної та емоційної тональності. Далі цитуємо за текстом цього студентського реферату.

"Слово" учитель" багатозначне та в містке. Учитель, викладач – це професія для тих, як мені здається, хто має мужню совість. Дивна професія: подаючи заяву до педагогічного інституту, сімнадцятирічний юнак фактично бере на себе обов’язки стати ідеальною людиною. По крайній мірі для його майбутніх учнів. Адже для них він єдиний і вони не мусять страждати із за того, що жарти статистики дали їм не найкращого учителя.

Учитель вимушений грати роль прекрасної людини. Одного разу прийнята роль виконується на протязі років і внаслідок цього перестає бути лише "роллю" – вона стає рисами характеру. Звичайна людина перетворюється у незвичайну, в учителя не лише наукам але й життя.

Тож таку людину створює не інститут, але тривале спілкування з дітьми, для яких вона вимушена бути найкращою на землі. Їй просто нема куди подітись, їй професійно необхідно ставати прекрасною людиною!

Учитель – це артист, але слухачі і глядачі не аплодують йому. Це скульптор, але його робіт ніхто не бачить. Це лікар, але його пацієнти вкрай рідко дякують за лікування, та й взагалі не бажають лікуватись. Це батько й мати – але він як батько не отримує відповідної частки синовньої любові.

Де ж йому брати сили для щоденного натхнення? Тільки у самому собі, тільки в усвідомленні величі своєї справи. І тільки у підтримці всього суспільства, у повазі суспільства до нього.

Буденність поглинає учителя: плани, журнали, заняття, оцінки, зібрання... Все це він мусить залишити біля порогу аудиторії і зайти до свої учнів із гарно настроєною душею”.

Після цього, ми запропонували аудиторії: "Давайте сформуємо ідеал успішного викладача сучасного вузу, незалежно від навчальної дисципліни, що він викладає. До такого ідеалу включимо важливі якості за трьома блоками: Яким він повинен бути (вимоги до рис його особистості); Що він повинен уміти; Що він повинен знати".

Після цього викладач просить студентів, уважно розмірковуючи над завданням, виголошувати свої пропозиції щодо бажаних рис та якостей такого омріяного ними викладача, виходячи у тому числі із власного позитивного і негативного досвіду навчання. Коли якась думка студентом висловлювалась, викладач під час її обговорення і уточнення впевнюється, що пропозиція зрозуміла, прийнятна, та підтримується всіма іншими. Тільки після цього вона чітко і недвозначно записується на навчальній дошці та до конспектів. І так набирається у межах 10 позицій за кожним блоком ідеальної особи викладача, який за рахунок вказаного способу побудови, поступово ставє "особистою справою", а отже фрагментом можливої навчальної діяльності кожного із студентів, присутнього на занятті.

Потім викладач просить студентів аби вони, працюючи самостійно, помітили по 7 найбільш значущих для себе рис і якостей уявного ідеального викладача. Відтак, проводиться рейтингове голосування студентів піднятою рукою за всіма записаними пропозиціями по кожному з блоків, коли вони підтримують тільки помічені найбільш значущі на їхню думку риси і якості. Так за рахунок найбільшої кількості голосів врешті решт відмічаються по 7 найбільш важливих якостей та рис, підтриманих основним числом студентів в аудиторії, за кожним з блоків. Важливо, що за наявності підказки викладача, навіть якщо студенти оминають цю тему, без коливань до змісту "образу" включаються риси, які характеризують людину, що піклується сама про себе, виступає як будівничий власного здоров’я.

Як завдання для подальшої самостійної (домашньої) роботи викладач просить усіх студентів виконати наступне. Повернутись кожному окремо до 7 виділених в аудиторії більшістю голосів студентів головних позицій по блоках і, з огляду на сьогоднішній стан своєї власної підготовленості, оцінити ступінь притаманності для себе і "розвину тості" тієї або іншої риси або якості у відсотках (починаючи з 10% і далі – 20%, 30% і т.д.) з огляду на можливу майбутню викладацьку діяльність у вузі. Потім виконати аналіз цієї самооцінки та накреслити траси власного самовдосконалення.

Наприкінці викладач пояснює важливе значення вже виконаної в аудиторії роботи для кожного студента. Так, за рахунок безпосередньої участі у формуванні ідеалу успішного викладача і, потім, оцінки власної йому відповідності, кожен із студентів врешті – решт буде мати не лише у власному конспекті але й у свідомості "образ", який повинен надалі визначати направленість його навчальної діяльності і освіти. Отже, цей створений в аудиторії "образ" буде виконувати направляючу роль як для викладача при уточненні ним змісту, форм та методів організації подальшого навчального процесу, так і мобілізуючу функцію при самоорганізації студентів у ході наступних лекцій, систематичної самостійної роботи, а також відповідного опанування іншими навчальними дисциплінами, включаючи "Фізичне виховання".

Що ж торкається змісту позицій, вказаних студентами по кожному з блоків, то наприклад на першому з таких занять серед інших були вказані такі риси та якості успішного викладача.



Яким він повинен бути (вимоги до рис особистості).

Відповідальним (гарним виконавцем); акуратним (з огляду на зовнішність); мати гарно поставлену річ; мати почуття гумору; бути справедливим; бути відкритим до спілкування; бути впевненим у собі; він має любити свою роботу; помічати у студентові сильні сторони; бути сильною особою, що привертає до себе увагу студентів; відновлюватись після різноманітних навантажень у ході своєї життєдіяльності.

Що він повинен уміти.

Привертати до себе увагу; бути підтягнутим, "спортивним"; зацікавити аудиторію; сприяти формуванню у студентів знань і вмінь; володіти ораторським мистецтвом; організовувати самого себе; постійно вчитися; вислухати учасника діалогу(можливого опонента) і вести з ним змістовну бесіду; навчити студентів застосовувати отримані знання на практиці; уміти контролювати себе.

Що він повинен для цього знати.



Історію провідної діяльності, до якої має безпосереднє відношення дисципліна, що він викладає; мати глибокі професійні знання відносно своєї дисципліни; мати різнобічні знання у суміжних дисциплінах; мати педагогічні і психологічні знання; знати основи риторики; знати, як турбуватись про себе; знати основи етики спілкування.

З огляду на чисельні позитивні наслідки представленого педагогічного ходу, на достатніх підставах ми репрезентуємо його як приклад дієвої навчальної технології, котра може бути поширена на різноманітні вузівські дисципліни, що мають пряме відношення до опанування студентами обраною професією. Застосування технології буде сприяти активізації процесів пізнання, самовизначення до опанування даною навчальною дисципліною і, власне, до розгортання власної навчальної діяльності студентів.



2.4.УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ ЯК НОВИЙ НАПРЯМОК

МЕНЕДЖМЕНТУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

Очевидно, для того, аби реформувати вузівське "Фізичне виховання", має бути сформований відповідний педагогічний проект. Тема залучення технологій управління проектами особливо гостро постала перед спортивною Україною після рішення щодо проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року у Польщі та Україні. Те, що питання підготовки інфраструктури міст до зустрічі спортивних делегацій та уболівальників у терміни, які не можуть змінені, є справою аж занадто важкою і не завжди підйомною, з гіркотою переконалась громадськість Дніпропетровська та Одеси, котрі швидко втратили можливість приймати ігри у підгрупах.

Що ж це за така особлива робота, з якою не змогли упоратись досвідчені мери міст та депутатський корпус, чому не допомогли їм організатори фізичної культури і спорту? Справа в тім, що за останні десятиліття у науковому менеджменті як самостійний підхід виділився та оформився напрямок управління проектами, в якому накопичені специфічні знання, прийоми й важливий досвід планування та організації робіт для досягнення цілком конкретних цілей (приміром, проведення Олімпійських ігор, чемпіонатів світу, підготовки та управління спортивними командами). Зазначимо, управління проектами має допомогти накопичити ресурси та організовувати справу в умовах ринкової, не командної економіки, частіше на регіональному, а не на національному рівні. Адже Олімпійські ігри нині фактично проводить не країна, але окреме місто, чемпіонати Європи з футболу, які останнім часом доручають не одній, а двом країнам – визначені для цього міста у цих країнах.

Ми можемо почути заперечення, що в СРСР були успішно проведені ХХІІ Олімпійські ігри у Москві та ще чимало подібних масштабних заходів. Тож, мовляв, у нас існує подібний багатий власний досвід. І так, і ні. Не треба забувати, що в умовах СРСР були реалізовані окрім Олімпійських ігор також інші унікальні за масштабами проекти (будівництво Біломорканалу, Дніпрогесу, освоєні цілинні землі Казахстану, побудована Байкало-Амурська залізнична магістраль). Але це стало можливим в особливих, не відтворюваних випадках: в одному за рахунок залучення безоплатної праці сотень тисяч ув’язнених ГУЛАГу, в іншому подібної кількості примусово рекрутованих селян чи загітованої молоді, але так чи інакше примушених, заляканих й "централізованих"; за можливості мобілізації на конкретній ділянці величезних людських, фінансових та матеріальних ресурсів. Є усі підстави вважати, що саме цим шляхом, за рахунок "управління з центру", який майже усе (відповідальність й очікувані зиски) замкне на себе, відбувається підготовка російського міста Сочі до проведення зимових Олімпійських ігор 2014 року.

Але в країнах, що розпочали шлях демократизації суспільства та розвитку ринкової економіки, обрали курс посилення ролі регіонального управління й визначення конкретних осіб, відповідальних за реалізацію проектів, а не покладання усіх надій в організації справ на центральну державну владу, такий шлях є неможливим. І Україна тут не є виключенням, тож ми маємо, переживши моменти гіркоти розчарування й розпачу, послідовно опановувати напрацьовані технології управління проектами. Точніше, це мають робити фахівці різних спеціальностей, у тому числі й фізичної культури та спорту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наш час управління проектами визначають як новий ключовий бізнес-процес, саме тому управління проектами отримує все більш широке визнання як окремий спосіб менеджменту, застосування якого не залежить від того, чи мова йде про корпорацію, орієнтовану на отримання прибутків, чи про некомерційну (неприбуткову) організацію або ж державну установу.

Вважають, що витоки сучасної системи управління проектами варто шукати в програмі військово-морських сил США "Поларіс", а пізніше в програмі НАСА "Apollo space program". Існує думка, що ці проекти не могли бути успішно завершеними, якби не відповідні механізми управління ними, включаючи спеціально створені команди проекту. Тож з кінця 60-х р. декілька спеціалістів, які вже професійно займались управлінням проектами, дійшли висновку, що цей вид діяльності перестав бути усього лише різновидом управлінської роботи будь-якого менеджера. Вони вирішили дати визначення управлінню проектами як окремій професії і створили професійну асоціацію фахівців – Інститут управління проектами (Project Management Institute - PMI), метою якої стало надання допомоги й підтримки в реалізації проектів.

Щодо вітчизняного спорту зазначимо, досягнення радянських й українських спортсменів були б неможливі без випереджаючого розвитку теорії управління цією сферою. Особливо інтенсивно цей напрямок галузевої науки почав розвиватись в нашій країні з 70-тих років минулого століття, коли в Київському державному інституті фізичної культури за ініціативи Ю.М. Теппера було створено першу в Україні кафедру організації та управління фізичною культурою, пошукувачами якої були підготовлені й захищені близько двадцяти кандидатських дисертацій. Подальший розвиток цього важливого напрямку науки про фізичну культуру і спорт в незалежній України тісно пов’язаний з діяльністю Харківської державної академії фізичної культури.

Зауважимо, що підходи до оптимізації управління фізичною культурою, спортом і туризмом мають неперервне вдосконалюватись, не відстаючи від розвитку наукового менеджменту. Це стає очевидним з аналізу практики спортивного менеджменту і маркетингу за кордоном. Адже тут вже на межі ХХ-ХХІ століття усі масштабні заходи (Олімпійські ігри, Чемпіонати світу), а також інші великі й більш дрібні бізнес-проекти фізичної культури, спорту і туризму реалізуються із залученням такої галузі знань як управління проектами. Тож знання, якими оперує вітчизняна наука і практика спортивного менеджменту, включаючи систему фізичного виховання, мають бути поповнені накопиченими важливими відомостями про управління проектами.

Нині управління проектами є не допоміжною функцією менеджменту, але ефективним засобом досягнення організаціями стратегічних цілей. Крім того, управління проектами одна з ключових компетенцій сучасної організації. Це відображено й в оновленому Стандарті управління проектами (2000 р.), у якому, до речі, є таке визначення: "Управління проектами – це застосування знань та умінь, інструментів і технологій для виконання вимог проекту. Управління проектом здійснюється за допомогою таких процесів, як ініціація, планування, виконання, контроль і завершення. Проектна команда управляє проектною діяльністю, котра, зазвичай, включає в себе:

■ конкурентні вимоги – обсяг (зміст), строки, вартість (витрати), ризики та якість;

■ усі зацікавлені сторони з різними потребами та очікуваннями;

інші важливі вимоги, пов’язані з даним окремим проектом".

Цей новий підхід, який ми й розкриваємо у статті, а саме підхід до організаційного контексту, означає, що менеджер проекту не є стороннім незалежним спеціалістом-практиком консалтингової фірми (організації - консультанта). Тепер існують чітка назва посади в своїй рідній організації (керівник і члени команди проекту), особливі функції, пов’язані з підготовкою й реалізацією проекту, визначене керівне місце в організаційній структурі.

Менеджер проекту, для того аби дати результат, повинен використовувати ідеї та уміння своєї команди, а для цього він має отримати виключне право щодо прийняття рішень відносно проекту. Тож головне для успіху проекту – покладання персональної відповідальності на одну особу, а саме менеджера проекту. Передбачені конкретні поточні роботи за проектом згідно плану виконує його команда, яка й звітує перед своїм менеджером. Якщо невеликі проекти можна реалізувати силами декількох спеціалістів, то проекти дійсно масштабні, критичні для майбутнього усієї організації, виконуються на між функціональній основі, коли участь фахівців з різних відділів і служб організації забезпечує наявність різних точок зору, важливих для вірної оцінки ходу виконання проекту.

Менеджер "веде проект", диригує ним, органічно поєднує в єдине ціле роботу команди, прагнучи до отримання намічених результатів. Надзвичайно складним є завдання управління командою із фахівців не лише різних спеціальностей і знань, але й з різними людськими цінностями та досвідом, воно вимагає від менеджера видатних здібностей та сформованих якостей. Перед за все, він має налагоджувати людські відносини усередині команди, а також ефективно застосовувати свої навички спілкування. Тут доречно пригадати керівників проектів зі спорту, чиї прізвища відомі в Україні (це, приміром, у 80-тих роках минулого століття прізвище організатора дніпропетровського центру олімпійської підготовки важкоатлетів З.С. Архангородського, організатора успіхів російських тенісистів Ш.А. Тарпіщева, це й інші постаті, відомі після перемог на Пекінській Олімпіаді наших фехтувальниць, стрільців тощо). Зазначимо, також, вкрай важливе значення у ході управління командою, яка складається з людей, що мають різні культурні цінності, набувають такі якості особистості, як професійна чесність й відкритість її менеджера.

У світі все більше й більше спеціалістів прагнуть оволодіти майстерністю менеджера проекту, хоча самих лише засвоєних фахових знань для цього недостатньо. Очевидно, керівник проекту у фізичній культурі, спорті і туризмі це людина, - яка не лише досконало знає свій вид спорту та усвідомлює основні тенденції його розвитку, але й має очевидні здібності і талант до професії менеджера, є харизматичною постаттю, випромінює енергію та викликає довіру, може повести за собою навіть найбільш затятих скептиків.

Нарешті зазначимо, причини появи проектів в різних сегментах фізичної культури, спорту і туризму є також різними. Це, наприклад, можуть бути:

■ нові технології, які починають використовувати в системі підготовки спортсменів (так, наприкінці ХХ століття почав вживатись термін "фармакологічна підготовка");

■ нові джерела прибутків за рахунок подальшої професіоналізації спорту, розвитку системи домашніх тренажерів, фізкультурно-оздоровчих центрів тощо;

■ високі національні прагнення, як то бажання керівництва України і Польщі взяти відповідальність за проведення футбольного Євро-2012;

■ зміни традиційного розкладу сил у окремому виді спорті й структури конкурентного середовища в ньому тощо.

У наш час організації фізичної культури, спорту і туризму мусять приймати рішення про розробку окремого проекту, якщо результати його реалізації можуть дати суттєві позитивні результати, заради яких варто витрачати додаткові кошти та ризикувати. Адже передбачається, що цінність змін, отриманих від реалізації проекту, варті усіх чималих зусиль, що будуть докладені. При цьому невід’ємною умовою можливості дати старт конкретному проекту є наявність відповідних "проектно" підготовлених фахівців фізичної культури і спорту та схильність керівників організацій, де вони працюють, до назрілих змін й бажання гарантовано досягти нових результатів.

Очевидно, до найбільш актуальних проектів галузі "Фізична культура і спорт" має бути віднесене реформування вузівського фізичного виховання. Як було показано, це позитивно позначиться не лише на відповідній дисципліні, але й на підвищенні якості освіти та підготовки майбутніх фахівців.

Питання до самоконтролю

1.Поясніть, сутність принципу epimelia (грецьк.) або турботи про себе, та його значення для вдосконалення змісту освіти в сучасній вищій школі.

2.Поясніть, роль по реформованої вищої школи в подоланні антропологічної катастрофи в Українському суспільстві.

3.Поясніть, які існують можливості у вузівського фізичного виховання для підвищення якості освіти і підготовки випускників.

4.Поясніть, чому автори посібника наголошують, що "Фізичне виховання" має допомогти вищій школі відновити свій авторитет у світі.

5.Поясніть, чому гуманітарні дисципліни мають сприяти формуванню "образу", в якому існує потреба формування будівничого власного здоров’я.

6.Поясніть, хто такий, будівничий власного здоров’я.

7.Поясніть, чому для реформування вузівського "Фізичного виховання" має бути залучена технологія управління проектами.

Після опанування змістом розділу студенти повинні уміти:

- визначати основні риси, притаманні такому явищу, як вища освіта;

- тлумачити принцип epimelia (грецьк.), тобто турботи про себе;

- пояснити потребу становлення особи будівничого власного здоров’я;

- пояснити сутність будівництва власного здоров’я;

- пояснити за рахунок чого "Фізичне виховання" може сприяти підвищенню якості вищої освіти;

- пояснити, як сформований "образ" власного майбутнього може сприяти становленню студентів як будівничих власного здоров’я.
Література до 2 розділу

1.Буркова Л. Технології в освіті // Рідна школа. – 2001. - № 4.

2.Груздев Г., Груздева В. Педагогическая технология эвристического типа // Высшее образование в России. – М., 1996. - № 1.

3.Змеёв С.И. Технология обучения взрослых // Педагогика. – М., 1998. - № 7.

4.Кареев Н. Идеалы общего образования // Alma mater. – 1992. - № 1.

5.Назарова Т.С., Шаповаленко В.С. От экстремальных педагогических технологий к традиционной практике // Педагогика. – М., 2001. - № 5.

6.Освітні технології: Навч. – метод. посібник / О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін. За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001.

7.Особливості державного регулювання економіки в сучасній Україні: Навч. посібник / [В.В. Приходько, В.Г. Вікторов, О.М. Пшинько та ін.] ; під ред. А.А. Покотілова, І.В. Шереметьєвої. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. – 2007.

8.Педагогика: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. Ю.К.Бабанского. – М.: Просвещение, 1983.

9.Перминова Л., Шарай Н. Какого руководителя ждет российское образование // Вестник высшей школы. Alma mater. – 2006. - № 7.

10.Плаксий С. О конкурентоспособности российских вузов и "гамбургском счете" // Вестник высшей школы. Alma mater. – 2008.-№1.

11.Приходько В.В. Економіка, педагогіка і вузівська дисципліна „Фізичне виховання” / В.В. Приходько, В.Г. Савченко //Теорія і практика фізичного виховання. Науково–методичний журнал. – Донецьк, 2005.-№ 1-2.

12.Приходько В.В. Навчальний предмет "Фізична культура": тенденції розвитку з ХІХ по ХХІ сторіччя // Теорія і практика фізичного виховання. Наук.-метод. журнал. – Донецьк, 2003. - № 1.

13.Приходько В.В., Вікторов В.Г. Чи потрібно "готувати солдатів до минулої війни" ? (Від забаганок викладачів до формування діяльної особистості студента) // Освіта. – 2005. - № 34.

14.Приходько В.В., Кузьмінський В.П. Креативна валеологія. Концепція і педагогічна технологія формування студентів технічних і гуманітарних спеціальностей як будівничих власного здоров’я: Навч. посібник / Заг. ред. і передм. А.Г.Чічкова. – Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004.

15.Приходько В., Шевченко С. Ранжування ВНЗ як інструмент державно-громадського управління якістю вищої освіти // Вища школа. – 2008. № 7.

16.Приходько В.В., Шуба В.О., Шуба В.В. Проблеми оцінювання і оцінки у "Фізичному вихованні" // Теорія і практика фізичного виховання. Наук.-метод. журнал. – Донецьк, 2004. - № 3.

17.Репецкий Ю.А. Концепция личностного самоопределения: исходные положения и попытка их верификации / Нова парадигма. Вип. 2. – Запоріжжя, 1997.

18.Розанов В.В. Сумерки просвещения / Сост. В.Н.Щербаков. – М.: Педагогика, 1990.

19.Рясса С.О. До проблеми образу професійної діяльності як важливого чинника в освіті студентів інститутів фізичної культури / С.О. Рясса, В.В. Приходько // Спортивний вісник Придніпров’я. Науково – теоретичний журнал. – 2007. - № 1.

20.Скрипкина Т.П. Доверие к себе как условие развития личности // Вопросы психологии. – М., 2002. - № 1.

21.Смирнов С. Технологии в образовании // Высшее образование в России. – М., 1999. - № 1.

22.Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М.Прохоров. – 4-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия. – 1989.

23.Тихомиров В. Современные образовательные технологии: Мировой опыт и положение дел в России // Alma mater. – 2002. - № 2.

24.Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. – 6-е изд., перераб. и доп. – М.: Политиздат, 1991.

25.Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов. – СПб: Питер, 2001.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка