Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка7/11
Дата конвертації11.05.2018
Розмір2.55 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

САМООЦІНКА

студента __________________ з дисципліни _______________________

1. У ході опрацювання дисципліни я:

узнав ____________________________________________________

зрозумів _________________________________________________

навчився _________________________________________________

2. Краще за інше у мене виходило ___________________________

3. Основними труднощами у мене були _______________________

4. Зміни, які відбулись у мене:

у знаннях з дисципліни ____________________________________

у вмінні відчувати і розуміти _______________________________

у моїх творчих здібностях (ставити цілі, формулювати гіпотези тощо) ________________________________________________________

у вмінні усвідомлювати себе (здійснювати рефлексію) _________.

5. Сам собі я бажаю у подальшому __________________________.


РЕФЛЕКСІЯ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ

Прізвище, ім’я студента_______________________ група____________

1. Моя найбільш значна справа за навчальний рік.

2. У чому я змінився за минулий рік?

3. Мій найбільшій успіх.

4. Мої найбільші труднощі.

5. Що раніше у мене не виходило, а тепер виходить?

6. Чому я навчився:

з математики

з фізики


з іноземної мови тощо.

І у такий спосіб на підставі своїх рефлексивних суджень студент здійснює власну оцінку своєї навчальної діяльності, спираючись, у тому числі й на основні пункти індивідуальної освітньої програми. Після самооцінки студента викладач може також додатково скласти письмову оцінку його навчальної діяльності, які разом обґрунтують більш об’єктивну картину навчання особи.


Питання до самоконтролю

1. Назвіть і прокоментуйте подані принципи організації контролю й оцінки знань.

2. Розкрийте зміст контролю знань, умінь і навичок.

3. Поясніть сутність контролю засвоєних способів діяльності і рівня розвитку здібностей особи.

4. Укажіть, у чому полягає діагностика особистих якостей студентів.

5. Прокоментуйте діапазон рівня розвитку особистісних якостей студента згідно змісту першої таблиці даного розділу.

6. Розкрийте сутність діагностики й оцінки творчої діяльності студента.

7. Дайте тлумачення оцінки наведеної у розділі формули для застосування ступеня творчості особистості.

8. Дайте приклад, як можна використати подані схеми рефлексії (самооцінки і рефлексії навчального року) у конкретній близькій Вам вузівській дисципліні.

10. Педагогічний контроль в умовах різних форм навчання




Контроль у ході проведення лекцій

Контроль в ході практичних і лабораторних занять

Контроль під час семінарських занять

Курсові проекти і роботи

Виробнича практика

Основні вимоги до контролю за НДС




Контроль в умовах лекційних занять, очевидно, не є пріоритетним завданням для цієї форми організації навчання. В поняття лекції вкладається подвійний зміст, по-перше, лекція – це вид навчальних занять, у ході яких в усній формі викладачем подається основний теоретичний зміст дисципліни і, по-друге, лекція – це спосіб подачі навчального матеріалу шляхом логічно стрункого, систематично послідовного та чіткого його викладання. Цільове призначення головних зусиль лектора полягає в тому, аби допомагати студентам розуміти зміст лекції, подавати історію й етапи формування явища, що розкривається, забезпечувати достатню наочність та доказовість винесених на обговорення закономірностей.

Але саме тому лектори неодмінно мусять узяти під щоденний контроль відвідування цього виду занять, адже вони незамінні з точки зору першого глибокого знайомства з науково-теоретичними положеннями в даній галузі знань. Результативна подальша самостійна робота студентів без роботи на лекціях, неможлива. Як видно, лекція – неодмінна умова, перший крок у НДС і у такій її важливій складовій, якою є СРС. Розуміючи, що на лекції зазвичай присутній "потік" студентів, викладачі, аби не витрачати час на перекличку, повинні напрацьовувати власні способи поіменної перевірки студентів і заносити відомості про відсутніх у журнали навчальних груп.

На лекціях студенту надається можливість мислено "зазирнути" у творчу лабораторію викладача, а лекції, як правило, доручають читати найбільш фаховим спеціалістам, які уособлюють одночасно й науковця, й досвідченого педагога вищої школи. Тому, аби виконати свою функцію активізації мислення студентів, сучасна лекція, як мінімум, повинна містити елементи проблемності у поданні змісту, а не як норма бути своєрідним діалогом між викладачем і студентами. Контроль за "включенням" студентів в активну мислитель ну роботу полягає, наприклад, у періодичному зверненні до студентів із запитаннями: "Як ви зрозуміли тезу про...", "Чи можете ви заперечити твердження про...", "Чи можете ви запропонувати іншу логіку розгляду..." тощо.

У ході лекцій важливо постійно стимулювати критичне сприйняття студентами почутого від викладача, "будити" притихлих студентів, якщо складається враження, що вони здатні сприймати почуте "на віру". Звідси викладач мусить після кожного змістовного фрагмента, залучати студентів задавати запитання і вибудовувати змістовну опозицію логіці педагога.

Особливість андрагогіки, як зветься педагогіка дорослих, і викладання у вищій школі підпорядковане її закономірностям, полягає в тому, що педагог дієво сприяє "присвоєнню" нового матеріалу, нових знань людиною із вже сформованим світоглядом тоді, як сам упевнено демонструє володіння ними не лише під час монологічного викладення змісту, але й у момент відповідей на поставлені "незручні" запитання, одержує у такий спосіб часті, наочні й переконливі маленькі перемоги під час відкритих і взаємно поважних дискусій із студентами.

Можливі й інші прийоми активізації. Цікавим є педагогічний прийом, коли викладач, продиктувавши план лекції, одне з більш-менш зрозумілих для студентів питань не розкриває з необхідною повнотою, а лише просить надписати аркуш конспекту з цим питанням і самостійно, вдома заповнити його самим студентам. При цьому можлива як повністю самостійна робота без залучення літературних джерел, так і опрацювання необхідної додаткової літератури. Тоді на наступній лекції або ж на семінарському занятті, повертаючись до того, як студенти виконали його навчальне доручення, знайомлячись із конспектами студентів, викладач сприяє народженню дійсно творчої СРС та їх навчальної діяльності.

Все більше залучають до наших ВНЗ позитивні надбання організації навчального процесу, накопичені в провідних університетах світу. Наприклад, оголошують тему наступної лекції і просять студентів підготуватись за рекомендованою літературою до майбутнього обговорення. Тоді чергова лекція відбувається як заняття, на якому викладач зосереджується лише на окремих, вузлових питаннях, всіляко заохочує студентів задавати "незручні" запитання, прагне поставити до порядку денного обговорення важливих проблемних підтем.

Контроль у ході практичних і лабораторних занять. Під практичними заняттями мають на увазі заняття, на яких розв’язуються задачі, виконуються розрахункові, графічні, розрахунково-графічні роботи, вправи у читанні, перекладі під час вивчення іноземної мови тощо. Тож їхнє цільове призначення полягає у поглибленні і закріпленні знань, набутих на лекціях і за допомогою підручників, у формуванні вмінь і навичок застосування знань, у виконанні на їхній основі визначених дій і операцій.

Структурно–практичні заняття, як правило, складаються з декількох етапів: підготовчого, що включає перевірку готовності студентів і пояснення викладачем порядку виконання навчальних завдань; основного, протягом якого здійснюється практична діяльність студентів із розв’язування задач і виконання запропонованих вправ; заключного, коли викладач підводить підсумки заняття і дає завдання для СРС в поза аудиторний час. На практичних заняттях студенти також виконують письмові контрольні роботи або ж усно відповідають на запитання. Все більш широко застосовується програмований контроль за допомогою відповідних навчальних програм на ПК.

Практичні заняття, на відміну від лекцій, передбачають значно більший обсяг СРС, адже студентам доводиться постійно розв’язувати різноманітні практичні завдання, вправи, приймати рішення. Нижче на прикладі задач з фізики наведений орієнтовний порядок розв’язання природничо-математичних і технічних задач. Так, студентам рекомендується:

уважно прочитати умови задачі і скорочено записати їх у робочий зошит, зводячи всі одиниці до однієї системи;

провести аналіз описаної в умові задачі ситуації, встановити можливі причини даного явища, з’ясувати головний механізм протікання процесу. Корисно також зробити рисунок із зображенням векторів, даних та величин, які мусять бути знайдені, позначенням відповідних точок, відрізків тощо;

скласти систему рівнянь, що віддзеркалюють фізичний процес або ж будь–які інші явища і включають дані задачі та величини, які треба знайти;

розв’язати цю систему рівнянь відносно величин, які мусять бути знайдені, і отримати робочу формулу (або декілька формул);

перевірити правильність робочої формули шляхом підстановки розмірностей величин, що входять до неї. Якщо отримана розмірність не відповідає розмірності величини, яка мусить бути знайденою, зрозуміло, що робоча формула не правильна і потрібно відшукати помилку;

підставити числові значення в робочу формулу і розрахувати величину, яка мусить бути знайденою;

провести аналіз отриманих результатів.

Якщо під час розв’язання задач або виконання інших вправ "на закріплення" виникають ускладнення, студенти повинні прагнути подолати їх самостійно, використовуючи конспект занять, навчальні посібники і методичні рекомендації. Тільки у випадку, коли всі його спроби виявилися невдалими, студент мусить звертатись до викладача, який у ході педагогічного контролю прагнутиме встановити дійсні причини нездатності студента діяти: це прогалини у відповідних розділах шкільних знань, не засвоєний навчальний матеріал попередніх тем, нерозуміння основного правила, визначення, яке знаходиться в основі виконання практичного завдання тощо.

Після встановлення причин неспроможності студента діяти і отриманих нових доручень викладача щодо ліквідації прогалин у знаннях студент повинен повторити спробу виконати завдання практичного або ж лабораторного заняття. Адже чим більше практичних вправ успішно виконано студентом, тим якіснішою буде його практична підготовка.

Під час виконання розрахункових робіт зазвичай припускаються великої кількості помилок. Частина з них виникає внаслідок неуважності, інші зумовлені поверховим і несерйозним підходом до справи. Отже, необхідно підштовхувати студентів до постійного контролю своїх дій, кожне отримане у розрахунках число повинно бути проаналізованим. Дуже важливо прагнути попередньо оцінити проміжну або кінцеву величину, знайти якісь засоби "побачити" результат.

Під лабораторними заняттями розуміють навчальні заняття, на яких студенти здійснюють самостійні експерименти, відтворюють, спостерігають і досліджують явища природи, технологічні на інші процеси, вивчають об’єкти техніки, будову і принципи дії вимірювальної та іншої апаратури. Під час навчання у ВНЗ лабораторним заняттям відводиться чільне місце (залежно від характеру спеціальності від 20 до 30% навчального часу).

Така увага обумовлена тим, що робота в лабораторіях потребує від студентів прояву ініціативи, спостережливості й самостійності у рішеннях. Як наслідок, у ході виконання практичних та лабораторних робіт багато теоретичних положень, "відсторонених" розрахунків і формул, які здавались студентам "голою теорією", стають цілком очевидними, конкретними.

Лабораторні заняття проводяться або фронтально (на одному занятті всі студенти групи або підгрупи виконують завдання з однієї теми на однотипному устаткуванні), або ж методом різних робіт (на одному занятті різні частини групи студентів виконують різні роботи).

За призначенням лабораторні заняття ділять на такі категорії:

вступні або ж вимірювальні, які проводяться з фізики, хімії та інших дисциплін. Їхнє завдання – ознайомити студентів з технікою експерименту, теорією похибок і методами обробки експериментальних даних, з будовою і принципом роботи типових вимірювальних приладів;

практикуми із загальнонаукових дисциплін, під час яких значна увага приділяється усвідомлення студентами сутності явищ і законів, що вивчаються, на основі проведення відповідних експериментів;

практикуми підвищеної складності, які є перехідним етапом від накопичення знань до практичних умінь і навичок;

практикуми з дисциплін спеціалізації (спеціальні практикуми), які є заключним етапом практичної, фахової підготовки спеціалістів.

Лабораторні заняття, незалежно від їхнього призначення та змісту, мають приблизно однакову структуру:

початковий етап – допуск до заняття, під час якого викладач перевіряє готовність студентів до виконання лабораторних робіт: рівень теоретичної підготовки, розуміння сутності майбутньої роботи, наявність заздалегідь підготовлених допоміжних матеріалів (чистих бланків таблиць для запису експериментальних даних, передбачених заготівок для графіків тощо);

проведення студентами дослідів і збір експериментальних даних;

обробка експериментальних даних і оформлення звітів;

здача викладачу звітів і контроль результатів виконаної роботи.

В окремих випадках студентам не вдається оформити звіти під час поточного заняття, особливо тоді, коли експериментальні дані потребують серйозного опрацювання. Отже зарахування звітів відбувається на наступному занятті або ж у спеціально відведений час.

Кожна лабораторна робота забезпечується інструкцією, в якій зазначається її тема, мета, необхідне для виконання оснащення, конкретні задачі й етапи виконання. В окремих випадках також стисло подаються теоретичні основи досліджуваного експерименту або явища. У практикумах підвищеної складності та спеціальних практикумах інструкції зазвичай більш короткі, розраховані на те, що студенти старших курсів здатні самостійно знайти в літературі необхідні теоретичні відомості і на їх підставі спланувати та поставити експеримент.

Під час опрацювання інструкцій і методичних рекомендацій студентам досить корисно у своєму конспектові зробити короткі записи, які є своєрідними "вижимками" такого матеріалу. Це сприяє кращому засвоєнню змісту дисципліни, а під час модульного контролю ці записи можуть використовуватись як додаткові навчальні відомості.

Студенти, прибувши до лабораторії на заняття і зайнявши своє робоче місце, повинні підготуватись до бесіди з викладачем, яка є допуском до безпосередньої роботи. Варто зосередитись на головних теоретичних положеннях, викладених на лекції, візуально ознайомитись із лабораторною установкою, на якій буде проводитись експеримент. Оглянути прибори й обладнання, з’ясувати їхнє вихідне положення, правильні способи включення, і те як прилади повинні бути з’єднані поміж собою тощо. У приборах, що мають шкали, варто уточнити ціну поділок на шкалах, границі вимірювання, можливе навантаження. Часто безпосередньо на робочому місці маються таблички такого типу: "Не більше 12 В" або "Струм не більше 1 А", на які потрібно звернути увагу.

Після того, як отриманий допуск до роботи, важливо починати налагоджувати прибори, якщо необхідно, відновлювати електричний ланцюг, виконувати всі підготовчі операції, продовжуючи ознайомлення з приборами. Особливо варто звертати увагу на те, яким чином вони вмикаються, у який бік повертаються важелі, які треба нажимати клавіші. Для цього якраз знадобляться робочі записи у конспектах, важливо поставити необхідні уточнюючі запитання викладачу. Тільки після отримання дозволу від викладача або лаборанта, які нарешті впевнені у готовності як студента, так і установки, можна розпочинати дослід.

Звіт про лабораторні роботи є письмове оформлення відпрацьованих експериментальних даних з таблицями, підрахунком помилок у вимірах, побудовою графіків або діаграм, накресленими схемами або ж інших відповідних зображень, сформульованих висновків тощо.

Здача лабораторної роботи являє собою подання викладачу письмового звіту про результати дослідження, а також усний захист, тобто відповіді на запитання, що виникли як під час перевірки звіту, так і тоді, коли викладач перевіряє наявні знання та вміння студента. Лабораторна робота зараховується, якщо студент правильно поставив експеримент і отримав задовільні дослідні дані, знає і розуміє сенс досліджуваних явищ, порядок виконання роботи, підрахунок похибок та обробку експериментальних даних, правильно й акуратно оформив звіт, відповів на поставлені викладачем запитання.

Контроль під час семінарських занять. Семінарські заняття, які зазвичай називають семінарами, – це широко розповсюджені своєрідні практичні заняття із суспільних та інших загальнонаукових, гуманітарних і спеціальних дисциплін. Їхня особливість у тому, що головний зміст НДС полягає у виступах з повідомленнями, доповідями, рефератами, в обговоренні наукових і навчальних питань під орудою викладача. Семінари є продовженням опрацювання питань, поставлених на лекціях. Вони не дублюють лекції, а тільки поглиблюють знання студентів з принципових положень дисципліни, стимулюють творчу самостійність, інтерес до науки і наукових досліджень, допомагають пов’язувати науково-теоретичні положення з практикою життя.

Семінари на першому курсі інколи називають просемінарами, адже їхнє основне завдання у тому, аби привчити студентів-початківців до специфіки СРС у вищій школі, навчити працювати з навчальною літературою, довідниками та іншими джерелами відповідно до методики роботи з ними. Семінари й особливо спеціальні семінари, що проводяться на старших курсах, вирішують більш серйозні завдання: основна увага приділяється напрацюванню у студентів навичок майбутньої професійної діяльності, дослідницькому підходу до змісту матеріалу, що вивчається, вмінню оперувати теоретичними положеннями та фактами, аналізувати й узагальнювати наукову інформацію, власний досвід.

Теми, що виносяться на семінар, як правило закріплюються за студентами заздалегідь, а їхній свідомий вибір має для студентів суттєве значення, визначаючи інколи характер подальшої наукової роботи. Щоб підготувати доповідь студент повинен:

уточнити й осмислити тему;

сформулювати для себе мету, наприклад, викласти стан справ відносно вирішення такого-то питання в теорії і практиці; розкрити сутність конкретного процесу тощо;

визначити основні підпитання, які підлягають висвітленню;

підібрати фактичний матеріал (теоретичні положення, приклади з практики, дані експериментальних досліджень тощо);

відібрати й проаналізувати матеріалу;

побудувати композицію і план виступу;

написати текст виступу або ж його тези, а в окремих випадках лише розгорнутий план доповіді.

У вступній частині обов’язково повинні бути вказані: тема, аргументація вибору даної теми, ступінь її актуальності. Окрім того, важливо повідомити про виконану студентом роботу (яка і в якому обсязі використана література, чий досвід досліджено й узагальнено тощо). Головна частина виступу на семінарі містить вихідні теоретичні положення й факти, розкриває зміст і методи проведених досліджень, дає аналіз отриманих результатів, їхнє узагальнення. У заключній частині необхідно зробити висновки і твердження відносно викладеного. Відповідно всі частини доповіді, а також якість відповідей на запитання як викладача, так і студентів оцінюються.

Науково-дослідна робота студентів. Формування сучасного мислячого, творчого, здатного самостійно поповнювати багаж знань фахівця передбачає прилучення студентів до наукових досліджень та конструкторсько-винахідницької діяльності, до оволодіння навичками наукового пошуку й стимулювання отримання важливого для науки результату шляхом включення їх до науково-дослідної роботи студентів (НДРС). Тому викладач у ході педагогічного контролю має оперувати основними поняттями, які використовуються для визначення й оцінювання досягнутого тут результату.

Термін "відкриття" означає встановлення раніше невідомих, об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ навколишнього світу, що привносять принципові зміни в рівень пізнання. "Винаходом" визнається нове й таке технічне рішення задачі у будь-якій галузі народного господарства, соціально-культурного будівництва країни, що відзначається суттєвими відмінностями від існуючих, і дає очевидний позитивний ефект. Рішення визнається новим, якщо перед подачею заявки на закріплення прав інтелектуальної власності сутність його раніше не була відома. "Раціоналізаторською пропозицією" визнається технічне рішення, яке є новим і корисним для виробництва, на якому можливо воно буде впроваджено, і яке передбачає зміну конструкції виробу, технології виробництва, зміну складу матеріалів тощо.



Курсові проекти і роботи. Вивчення окремих загальнонаукових, загально технічних і спеціальних дисциплін завершується виконанням курсових проектів (робіт). Їхня кількість визначається навчальними планами за спеціальністю, але в багатьох технічних ВНЗ виконується загалом 4–5 курсових проектів (з них із загальнонаукових дисциплін 2 проекти і ще 2–3 зі спеціальних).

Під курсовим проектом мається на увазі інженерна розробка технічних або ж технологічних питань, що викладені у письмовому вигляді і містять техніко-економічний аналіз інженерних рішень, розрахунки і креслення запропонованих варіантів конструкцій, споруд, машин, верстатів і т.п., матеріалів дослідження їхньої надійності і строків служби, плану організації праці або виконання окремих видів робіт. Отже, курсовий проект являє собою письмовий звіт про проведене дослідження якихось питань або ж проблем і отриманих при цьому результатів.

Курсовий проект складається з графічної частини (креслень) і розрахунково-пояснювальної записки. Креслення є графічним відображенням інженерної розробки і повинні чітко та ясно виражати технічну думку автора. Пояснювальна записка містить обґрунтування розробленої споруди, машини, конструкції на основі техніко-економічного аналізу та проведених розрахунків.

Незалежно від обраної студентом структури як у курсових роботах, так і в курсових проектах повинно бути відображене таке:

обґрунтування актуальності теми і досліджуваних питань;

аналіз існуючого стану їх розв’язання в науці і практиці;

формулювання вихідних тез, гіпотез і завдань дослідження або ж виконуваної практичної роботи;

методика і зміст дослідження;

аналіз отриманих результатів;

формулювання висновків і рекомендацій.

У курсових роботах, окрім цього, необхідно вказати: особливості проведеного експерименту, умови, в яких проводились досліди, кількість досліджуваних об’єктів і поставлених дослідів, а також їхня тривалість, способи фіксації вимірювань та методика визначення будь-яких кількісних показників, ступінь точності виконаних вимірювань або ж обґрунтування достовірності кількісних характеристик, методика обробки даних із зазначенням похибки отриманих результатів.

Нині такі роботи використовуються із застосуванням ПК, а отже, повинне відображатись:

формулювання математичної моделі;

вибір, обґрунтування і дослідження коректності алгоритму розв’язання задачі;

описання методичних особливостей алгоритму з прикладами розв’язання контрольних задач і аналізом точності даних;

результати виконаних систематичних розрахунків.

Найбільш цінними є так звані реальні (реалізовані) проекти й роботи або ж такі, які відповідають сучасним науково-технічним вимогам і застосовуються або можуть бути використані на практиці (у виробничій чи культурній сфері суспільного життя). Отже студентам варто саме таким напрямкам надавати перевагу під час вибору тем.

Курсові проекти і роботи захищаються студентами перед спеціальними комісіями з двох–трьох викладачів кафедри за участі своїх керівників, які подають письмові відгуки. Захист проекту (роботи) складається з короткої доповіді студента (до 10 хвилин) і відповідей на запитання.

У доповіді потрібно зазначити прізвище, науковий ступінь і вчене звання керівника, тему, обґрунтування її вибору, дані аналізу розв’язань, що вже існують, викладений характер проведеного дослідження чи розробки, а також сформульовані висновки. Доповідь рекомендується ілюструвати заздалегідь підготовленими кресленнями, схемами, діаграмами. Можуть також демонструватись розроблені й виготовлені студентом прибори, механізми тощо. Відповіді даються як на отримані запитання, так і на критичні зауваження керівника , які містяться у відгуку.

Виробнича практика. Практика – один з видів навчальної діяльності, основним змістом якої є виконання практичних навчальних або ж виробничих завдань на підприємстві або в установі, які відповідають характеру професійної діяльності фахівця. Дозволяє ефективно поєднувати теоретичні знання з практичною підготовкою в умовах виробництва і направлена на формування у студентів умінь і навичок, притаманних фахівцям за обраною спеціальністю.

За весь строк навчання студенти проходять, як правило, 2–3 і більше практик залежно від профілю ВНЗ і спеціальності. За цільовою спрямованістю, змістом і характером роботи ці практики діляться на навчальні і виробничі. Останню з них часто називають переддипломною або ж такою, що передує дипломному проектуванню.

Виробнича практика мусить сформувати у випускників професійні вміння й навички приймати самостійні рішення на конкретній ділянці роботи в реальних виробничих умовах шляхом виконання різних обов’язків, притаманних майбутній професійній, організаційно-управлінській і суспільній діяльності. Вона проводиться переважно на підприємствах та у різних закладах, оснащених сучасною технікою, що мають прогресивну організацію праці.

У процесі виробничої практики студенти вивчають:

найновіше обладнання, апаратуру, обчислювальну техніку та інше оснащення;

загальну структуру підприємства, наукового або ж навчального закладу, функції і взаємозв’язок окремих цехів, відділів, ділянок тощо;

організацію праці і робочого місця, організацію управління, систему забезпечення, основні техніко-економічні показники виробництва;

техніку безпеки й охорону праці стосовно тих робочих місць, на яких відбувається практика;

досвід організації наукової, раціоналізаторської та винахідницької діяльності, суспільно-масової роботи на підприємстві.

Напрацювання професійних умінь і навичок засновується, в основному, на вивченні та засвоєнні наявного виробничого досвіду та регламентів, провідних методів праці і форм її організації. З цієї причини студентам рекомендують бути уважними до того, як працюють найбільш кваліфіковані спеціалісти, помічати за рахунок чого вони домагаються більш помітних виробничих показників, задля того аби запозичити усе найкраще.

Завершальна частина практики передбачає ряд таких заходів: наприкінці практики студент повинен ще раз розглянути свій календарний план і перевірити, чи все передбачене виконане; з’ясувати у керівника практики, чи є до нього претензії відносно виконаних навчальних доручень. Письмові звіти за підсумками практики і матеріали, що додаються, визначаються особливостями спеціальностей студентів, вони повинні бути заздалегідь підготовлені і наприкінці практики подані керівнику групи.

За підсумками практики студент, як правило, здає диференційований залік, який зазвичай проходить у формі захисту поданого звіту перед комісією за місцем проходження практики або на кафедрі. Оцінка виставляється з урахуванням якості виконаної роботи на підставі відгуків керівника організації, де відбувалась практика, у тому числі ступеня ініціативи і самостійності, творчого характеру праці практиканта, його участі у житті виробничого колективу.

Завершується практика зазвичай проведенням підсумкової конференції, у якій беруть участь студенти, викладачі і керівники практики. Часто на ці конференції запрошуються знані фахівці з виробництва або ж ці конференції проводяться безпосередньо на виробництві.

Основні вимоги до контролю за НДС. Як видно з усього наведеного у попередніх розділах, НДС контролюється протягом усього навчання. Окрім вже вказаного, відмітимо тут деякі важливі аспекти цієї теми.

Рівень підготовки студентів у справі розв’язання задач, виконання будь-яких професійних завдань найчастіше перевіряється під час написання ними контрольних робіт, які проводяться в обмежений час (10–15 хвилин), а також розрахункових або розрахунково-графічних робіт відповідно до запропонованих тем, які можуть виконуватись також і в поза навчальний час.

Контрольні задачі підбираються таким чином, аби їхнє виконання дозволяло об’єктивно судити про рівень і якість набутих знань, вмінь і навичок на відповідному етапі навчання. Найчастіше студентів заздалегідь попереджають про день, коли їм належить виконати контрольні завдання. Нерідко у ВНЗ вивішуються графіки контролю із зазначенням їхнього виду і строків проведення, що дозволяє студентам завчасно до них підготуватись.

Важливим етапом завершення НДС є складання заліків та екзаменів. Консультації, що проводяться перед іспитами, зазвичай, несуть таке навантаження:

по-перше, викладач перевіряє результати СРС, допомагає сформулювати необхідні узагальнення;

і по-друге, консультація вкрай важлива для студентів, які мають значну кількість пропущених занять з поважних причин.



Заліки – це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), засвоєння ними змісту лекцій, матеріалу семінарських робіт і практик. Проводяться, як правило, без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача із студентами. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами робіт, передбачених навчальною програмою. Якщо студент якісно працював на протягом семестру, викладач має можливість проставити залік без його присутності.

Екзамени складаються за білетами, в останній час переважно у тестовій формі. При цьому такий білет рекомендовано готувати з 10–12 запитань різного рівня складності: шість – із закритими питаннями (поставлене питання і даються 4–5 варіантів відповіді на них, лише одне з яких є правильним); три – з відкритими, тобто студент вписує у залишене для відповіді місце відповідне правило, визначення, поняття. Нарешті, ще одне питання підвищеного рівня складності, яке передбачає застосування напрацьованих умінь, коли студент описує свої дії відповідно до поставленої досить складної виробничої задачі (Додаток Д).

Державні випускні екзамени бакалаврів і магістрів приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному й затвердженому складі.
Питання до самоконтролю

1. Розкрийте сутність педагогічного контролю під час лекцій.

2. Поясніть зміст контролю в ході практичних і лабораторних занять.

3. Розкрийте сутність контролю під час семінарських занять.

4. Розкрийте особливості педагогічного контролю під час виконання курсових проектів і робіт.

5. Поясніть сутність педагогічного контролю у ході виробничої практики.

6. Розкрийте основні вимоги до контролю за НДС

7. Укажіть, основні вимоги до проведення заліків і екзаменів у ВНЗ.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка