Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка1/11
Дата конвертації11.05.2018
Розмір2.55 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


В.В.Приходько, В.Г.Вікторов
ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ

У ВИЩІЙ ШКОЛІ



Дніпропетровськ, 2009

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


Національний гірничий університет

Національна металургійна академія України


В.В.Приходько, В.Г.Вікторов

ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ


У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Дніпропетровськ

НГУ

2009
УДК 378.001.45



ББК 74.58

П 77


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № 4.1/18 – Г - 1177 від 23.05.2008 р.).
Рецензенти: Алфімов В.М., завідувач кафедри управління Донецького національного університету, доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник

освіти України;

Золотухіна С.Т., завідувач кафедри загальної педагогіки Харківського

національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;

Савченко В.Г., завідувач кафедри боксу Дніпропетровського державного

інституту фізичної культури і спорту, доктор педагогічних наук, професор.




Приходько В.В., Вікторов В.Г.

Педагогічний контроль у вищій школі: Навчальний посібник / Заг. ред. і передмова В.В.Приходько. – Д.: Національний гірничий університет, 2009. - 150 с.
ISBN
Зміст посібника відповідає навчальній програмі нормативної дисципліни "Педагогічний контроль у системі освіти" підготовки магістрів напряму 8.0000 "Специфічні категорії" за спеціальністю 8.000005 "Педагогіка вищої школи". Як стрижень педагогічного контролю розглядаються особливості формування й управління навчальною діяльністю студентів. Посібник охоплює широкий спектр питань педагогічної діагностики і контролю у вищій школі, які дозволяють повною мірою враховувати вимоги діючого Закону України "Про вищу освіту" щодо комплексного формування студентів як різнобічно освічених, вихованих, діяльних інтелігентів та фахово підготовлених спеціалістів. Містить результати власних наукових досліджень на тему вдосконалення системи педагогічної діагностики у вищій школі.

Навчальний посібник написаний також на допомогу викладачам ВНЗ і студентам магістратури інших спеціальностей, які вивчають дисципліни "Педагогіка вищої школи", "Методика викладання у вищій школі" тощо.

Іл. 4. Табл. 10. Бібліогр. 53 назв.
Зміст навчального посібника був апробований в навчальному процесі Національного гірничого університету та Національної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ).

© В.В. Приходько, В.Г. Вікторов, 2009

© Національний гірничий університет, 2009

ЗМІСТ
Передмова до діалогу з читачем.................................................. 4
1. Нормативні вимоги до освітньо-виховного процесу у

вищій школі.................................................................................. 7

2. Від системи вищої освіти без освіти до системи з

освітою людини............................................................................ 15

3. Педагогічна діяльність і контроль за результатами

навчання........................................................................................ 25

4. Від адаптації до навчальної діяльності студентів................. 33

5. Засвоєння як центральна ланка навчальної діяльності

студентів........................................................................................ 46

6. "Картини світу" і визначення пріоритетної картини

світу людини...................................................................... 55

7. Педагогічна діагностика і педагогічний контроль................ 64

8. Педагогічний контроль в умовах кредитно-модульної і

рейтингової системи..................................................................... 72

9. Діагностика результатів навчальної діяльності студентів... 80

10. Педагогічний контроль в умовах різних форм навчання... 90

11. Психолого-педагогічний аналіз навчального заняття........ 100

12. Кваліфікаційні роботи студентів.......................................... 109

Список літератури......................................................................... 119

Додатки.......................................................................................... 122



Передмова до діалогу з читачем

Головна турбота того, хто вирішив написати навчальну книгу, лише одна. Хвилює відповідь, як побудувати видання, аби сприяти поступу педагогічної практики, аби після прочитання книжки щось ставало іншим, більш досконалим у діяльності того, хто нею зацікавився. Як видно, навчальне видання, адресоване педагогу – практику, повинне відзначатись так званим "діяльнісним змістом", тобто збуджувати розвиток педагогічної діяльності.

Вчений-дослідник завжди має справу з минулим, з тим, що можна зафіксувати як об’єкт уваги науковця. Ряд схожих за суттю своєю типів діяльності людини можливі в принципі, якщо дещо існує як факт (чітко й наочно це видно у наведеному ряді спільнокореневих російських слів: исследование, обследование, расследование). Але ж погодимось, для того, аби закликати однодумців до спільних дій з реформування освіти, однієї лише дослідницької, констатуючої позиції авторам недостатньо.

"Діяльнісний зміст" з’являється у тому випадку, коли щиро написаний текст "бере за живе", коли у читача формується особисте ставлення до прочитаного. А це можливе за умови, якщо діалог автора і читача насправді відбувся (грецьк. dialogos – розмова, бесіда). "Ді–а-лог", як видно, у суті своїй припускає можливість наявності двох не збіжних і навіть протиставлених логік.

Саме у діалозі виникає ставлення до почутого або прочитаного, з діалогу людина виходить з більш чіткою власною позицією. У діалозі виникає той освітній феномен, який за суттю своєю відрізняє "яблука від ідей" (студенти швидко розуміють, якщо дві людини обмінялись яблуками, кожна з них піде далі лише з одним, але якщо вони обмінялись ідеями, то розійдуться, маючи вже по дві). Через діалог формується інтелігенція (інтелігентність, від лат. inteligens – обізнаний, тямущий, розсудливий), тобто стан освіченості, культурності, розумової розвиненості, підготовленості до розуміння теоретичних питань. Адже в той час, коли людина відмовляється бути такою, що сама аналізує дійсність і проектує майбутнє, вона перетворюється для когось на засіб і матеріал.

Дії педагога, вихователя, які він замислює, готує та здійснює, детерміновані різноманітними чинниками зовнішнього середовища й особливостями його студентів, які він повинен усвідомлювати. Але воля викладача лише засвідчує через педагогічну діяльність його людські і професійні пріоритети у темі вибору придатних способів підтримки формування студентів.

Таким чином, в один і той же час і в одному й тому ж вищому навчальному закладі поряд працюють викладачі, частина з яких надають перевагу так званому педагогічному керівництву студентами, відводячи останнім роль виконавців отриманих навчальних доручень, і ті, які самовизначились скоріше як наставники (або ж тьютори), що вбачають свою місію у всілякій підтримці позитивних прагнень і починань своїх студентів, сприймають студентів як особистостей, що мусять крок за кроком входити у самостійне життя.

Отже, до факторів зовнішнього середовища, які враховує педагог у повсякденній роботі, слід віднести, як мінімум, такі:

відомі викладачу й внутрішньо підтримані ним ті або ж інші цивілізаційні тенденції та актуалізовані освітянські підходи до розвитку особистості;

рівень розвитку громадянського суспільства, особливості господарювання й економіки, а також стан соціальної сфери його країни;

вже існуючу, більш менш сталу в останні десятиліття практику виховання та освіти, притаманну даній країні й регіону;

про декларовану державну стратегію розвитку вищої школи, визначену у діючих в країні законах та інших нормативних актах;

нарешті, раніше започатковані у ВНЗ, де працює викладач, освітні та виховні практики, а також професійні уподобання керівництва і педагогічного колективу вищого навчального закладу.

Вкрай бажаною можна вважати ситуацію, коли у вищому навчальному закладі створюється освітнє середовище, у якому гармонізовані усі вказані чинники. Наприклад, у навчально-виховний процес не закладається протиріччя між існуючою світовою тенденцію до індивідуалізації вищої освіти (з прагненням перевести студента у позицію суб’єкта освітнього процесу, який бере на себе свідому відповідальність за зміст і результати власної освіти) і намаганням зберегти за одиницю організації навчально-виховного процесу колектив студентської групи, коли окремий студент з його неповторною індивідуальністю в повсякденній реальності насправді випадає з поля зору викладача (як наслідок для такого педагога "за лісом дерев не видно").

Якщо ж такої гармонії не виникає, створюється загроза для вищого навчального закладу - тупцювання на місці. Саме тому не повинна дивувати існуюча світова практика визначати порівняльний рейтинг не для систем освіти різних країн, а окремо для вищих навчальних закладів. І ми побачимо у першій півсотні рейтингу за 2004 р., напрацьованому незалежними фахівцями з Шанхаю, двадцять вищих навчальних закладів США, вісім ВНЗ Великої Британії, окремі вищі Німеччини, Франції й Швейцарії. Щодо колишнього СРСР, до рейтингу потрапив лише Московський державний університет ім. Ломоносова, який посідає в ньому скромне 92-ге місце. При цьому жоден український університет за роки після отримання державної незалежності не увійшов до 500 найбільш рейтингових у світі.

Звичайно, можна декларувати про прагнення до розвитку того чи іншого вітчизняного вищого навчального закладу, про його сучасність з огляду на існуючі світові тенденції розвитку вищої освіти. Але не можна без реальних справ змінити дійсний стан у кожному ВНЗ, який врешті - решт оцінюється реальним котируванням отриманого випускником диплому на ринку праці, визнанням "грошима" дійсної вартості диплому роботодавцями.

За цими останніми оцінками серед українських ВНЗ попереду з - поміж інших, наприклад, Національний університет "Києво-Могилянська академія". Давайте замислимось, у який спосіб цей навчальний заклад набув свого нового, попри втрачені в його історії десятиліття, авторитету і поваги?

Правда відповідь на це питання буде полягати у тому, що він дуже сучасний цей один із перших вищих навчальних закладів України. Вже десь із 1992 р. за ініціативою ректора Могилянки Брюховецького тут послідовно, всебічно впроваджується рейтингова й кредитно-модульна система організації навчання (адже з досвіду США відомо, дієвим є саме таке сполучення, без постійного визначення рейтингу студентів сама по собі кредитно-модульна система не спрацьовує). А для того, аби в університет на навчання потрапляли найбільш підготовлені та найбільш самостійні, прийом відбувається виключно на конкурсній основі (ніякі вмовляння та інше кумівство батьків, аби їхня дитина потрапила сюди на навчання, тут не діють).

І це від самого початку навчання вже знають першокурсники, вони розуміють, що всі з них це дійсно кращі з кращих. Так утворюється конкурентне середовище, у якому кожному ясно, успішно навчатись можна лише за умови, якщо ти прагнеш не пасти задніх. Бо кожний, хто "випадає із строю", миттєво стає помітним, і виходів для нього лише два: або підтягуватись, або піти геть ("купити" поблажливість викладачів не можна).

З наведеного видно, у кожному ВНЗ існує неповторне освітнє середовище, одне мобілізує, мотивує і стимулює до перетворення своєї природи за рахунок копіткої щоденної ініціативної навчальної діяльності, тоді як інше, наприклад, може заохочувати до докладання зусиль лише задля того, аби студент своєчасно (фактично, у будь - який спосіб) складав передбачені навчальними планами екзамени і заліки. Існує своєрідне розшарування також за різними факультетами і спеціальностями навіть в одному й тому ж вищому навчальному закладі, нарешті, не рівними за складом є й різні навчальні групи.

Тож у навчальній групі одночасно діють ще й фактори внутрішнього середовища, які визначаються неповторною гамою особистих рис студентів із їхнім особливим ставленням до навчання, майбутньої професії, викладачів, інших студентів тощо. Вони також обов’язково враховуються викладачами не лише при плануванні вивчення своїх дисциплін, але й при проектуванні окремих навчальних занять, тобто уточненні попередньо, "позаочі" складених планів, коли ще не відбулись перші зустрічі із студентами групи.

Очевидно, дисципліна "Педагогічний контроль у системі освіти", для якої й написане це видання, - одна з найбільш важливих професійно зорієнтованих навчальних дисциплін для молодих викладачів вищої школи. Її зміст не можна уявити як перелік примітивних методичних рекомендацій щодо обліку й накопичення відміток, що отримують студенти під час занять.

Отже, мета навчального посібника полягає у наведенні тенденцій, що визначають зміст освітнього і виховного процесу в сучасній вищій школі, а також спрямованість педагогічної діяльності викладачів і навчальної діяльності студентів, методи й прийоми вимірювання і фіксації, оцінювання і виставлення відміток, що свідчать про ступінь успішності навчання студентів.

Підкреслимо, досить тривалий час вважалось, що зміст освіти фахівців цілковито зводиться до формування знань, вмінь та навичок. Що він повністю визначається так званим "соціальним замовленням", яке не передбачає можливості вибору студентами шляхів особистого професійного самовизначення, отже, не враховувались їхні індивідуальні особливості засвоєння змісту освіти. Одначе, в останні роки були виділені, наприклад, такі нові компоненти змісту вищої освіти, як досвід творчої діяльності, досвід емоційно ціннісного ставлення до навколишньої дійсності (Б.С. Гершунський), що підсилили значення культурного, морального й особистісного сенсу освіти.

Як результат екстенсивний підхід до формування навчального матеріалу, зорієнтований на вузько професійну підготовку особи, поступово став поступатись місцем діяльнісному підходу до визначення змісту освіти, що знаходить відображення також в особливостях педагогічного контролю.

Зважаючи на те, що дане навчальне видання є одним з перших, присвячених здійсненню педагогічного контролю в системі сучасної національної вищої освіти, воно не позбавлене недоліків. Тож змістовна критика і нові ідеї з боку читачів будуть сприйняті авторами із щирим зацікавленням та глибокою вдячністю.



1. Нормативні вимоги до освітньо-виховного процесу

у вищій школі




Закон України „Про вищу освіту” і нормативні вимоги

Соціальні вимоги до освітньо-виховного процесу у ВНЗ

Болонський процес і педагогічний контроль в системі освіти

Зміст нормативних вимог щодо направленості діяльності закладів вищої освіти визначає Закон України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 р., № 2984-ІІІ. Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання й професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

У Законі визначено, вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, що ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Виділений нами фрагмент ясно показує, що вищу освіту не надають (як таку собі "освітню послугу"), але власну освіту свідомо і важко виборює сам вмотивований та діяльний студент, засвоюючи зміст навчання і, звичайно, змінюючи себе, формуючи себе як громадянина і фахівця.

Якось на лекції один з авторів посібника спитав: "Освіта - це явище матеріальне чи ідеальне"? Одна із студенток без вагання відповіла: "Звісно, що матеріальне". Тоді він запропонував встати і піти до неї доторкнутись. Вона спитала: "Тож доторкнутись до чого"? "Звісно, відповів педагог, до освіти". Після нетривалого обговорення стало зрозумілим, освіченість – це особливий внутрішній стан інтелігентної людини, але ж свої власні уявлення і переконання, знання і поняття людина формує сама, це за неї ніхто інший зробити не у змозі.

Тож з вказаного цілком очевидно, зміст навчання – це структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації. Тоді як зміст освіти – обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Тут необхідно брати до уваги й низку зазначених нижче положень Закону України "Про вищу освіту". Стандарт вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання. Вищий навчальний заклад – це освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує згідно з наданою ліцензією освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Ліцензування – процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Акредитація – процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог

стандартів вищої освіти, а також державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.



Освітній рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності. Рівень професійної діяльності характеристика професійної діяльності за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов’язків, які виконує фахівець.

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні вміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань і обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання завдань і обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання професійних завдань і обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Але цей рівень, очевидно, здобувається лише внаслідок антропної, само утворюючої практики людини, яка набуває відповідних рис особистості.

Стандарти вищої освіти. Систему стандартів вищої освіти, тобто безумовних вимог до змісту вищої освіти у ВНЗ, складають державний стандарт, галузеві стандарти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти і професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності ВНЗ незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Державний стандарт вищої освіти містить такі складові:

перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

При цьому в пункті 3 ст.12 Закону виписане положення, яке повинне бути враховане під час здійснення педагогічного контролю у ході становлення фахівців: "Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови".

Суттєве зауваження відносно наведеного пункту полягає в тому, що забезпечення його дотримання на сьогодні у значній мірі залежить від структури професійної свідомості викладача. Якщо він має цінності сприяння особистісно-зорієнтованій освіті студента, ця вимога Закону буде ним дотримана, навіть якщо у ВНЗ, де він працює, пріоритети надані професійній підготовці.

Галузеві стандарти вищої освіти містять:

освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників ВНЗ;

освітньо-професійні програми підготовки;

засоби діагностики якості вищої освіти.



Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника ВНЗ відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й уміння для їх реалізації (див. Додаток А).

Освітньо-кваліфікаційна програма підготовки визначає нормативний термін і нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця. Тож, як видно, вона мусить забезпечувати й відповідний рівень сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України (див. Додаток Б).

Як бачимо, обидві ці складові, тобто особистісна й власне професійно-спрямована, мусять бути забезпечені за рахунок відповідного педагогічного контролю в системі освіти. Тож, як зазначено у Законі: "Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей".



Стандарти вищої освіти ВНЗ:

перелік спеціалізацій за спеціальностями;

варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик (ОКХ) випускників ВНЗ;

варіативні частини освітньо-професійних програм (ОПП) підготовки;

варіативні частини засобів діагности якості вищої освіти;

навчальні плани;

програми навчальних дисциплін.

Варіативні частини ОКХ випускників вищих навчальних закладів, ОПП підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями відповідно до спеціальностей з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні й мобільності систем освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

Навчальні плани визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність і час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять і терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

Програми навчальних дисциплін визначають їхній інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних і дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання (див. Додаток В).

Підкреслюємо, не повинне створюватись враження, що діяльність ВНЗ зосереджена лише на суто професійній складовій. Особа цілісна, тож погано вихована і не інтелігентна людина не є й високопрофесійною. Але ж вимога бути професіоналом своєї справи, це непорушний імператив ІІІ тисячоліття, саме з огляду на становлення професіонала й мусить діяти національна вища школа. Звідси мова йде також про очевидні суспільні вимоги до студентів і випускників вищої школи, які ВНЗ та їхні викладачі не можуть ігнорувати.

Як видно, на перший план серед низки інших гострих освітніх проблем об’єктивно виходить тема якісного державного управління вищою школою. Саме тут відбувається підготовка управлінських й виконавських кадрів для різних рівнів, ефективність роботи яких і визначає загальний стан справ у державі. Отже, зосередимось на важливій для держави темі визначення сутності явища професіоналізму управлінських кадрів, уявленні бачення цього аспекту зусиль щодо формування сучасних кадрів із вищою освітою.

Мабуть не треба нікого переконувати, що саме за ознакою невідповідності очевидним суспільним надіям і очікуванням в останні роки ми жорстко зіткнулись із гострим дефіцитом професіоналів серед керівників і відповідальних виконавців на всіх без виключення рівнях влади. Хоча й надалі пересаджування тих керівників, які ще себе остаточно не дискредитували, із одного крісла в інше відбувається під гучним гаслом надати перевагу професіоналам. Та наразі заклики "професіоналів на керівні посади" - це неправда або ж щира професійна помилка провідників партій.

Бо професіоналів, за дуже рідким виключенням, у нас тепер немає, як колишнього, так і нового розводу. Наприклад, називати усіх, навіть добре відомих країні керівників державних структур останніх років особами освіченими та професіоналами, означає грішити супротив істини.

Виходячи з розуміння, без перебільшення вирішальної ролі у найближчому майбутньому людських і професійних якостей осіб з вищою освітою, ми й обґрунтовуємо свою концепцію пріоритетів у діяльності вищої школи, де й формуються управлінці. Її суть можна сформулювати досить коротко.

Україна опинилась у такому переломному періоді свого розвитку, коли багато з того, що належить робити, треба організовувати зовсім інакше, ніж у часи СРСР. Бо раніше сформовані норми і правила здебільшого вже не підходять (інша країна, інша законодавча база, інші вектори розвитку). Отже, у випускника вищого навчального закладу, після закінчення якого йому скоріш за все запропонують ту або іншу управлінську посаду, повинні бути такі людські й професійні якості, без сполучення яких в одній особі, на жаль, можливе одне, отримавши змогу впливати на стан справ, нові "професіонали" все пустять шкереберть. Тож, підсумовуючи, стверджуємо: нинішнього фахівця треба зараз вирощувати як сучасного українського інтелігента.

Мова йде про те, що такого управлінця або ж відповідального виконавця (будь то педагог, інженер або економіст) без усяких виключень із вказаного нижче повинні відрізняти такі риси та якості:



по-перше, висока моральність і людяність, патріотизм і слухняність нормам закону, стрижнем чого у пострадянський період, коли утворився загрозливий світоглядний вакуум, виступає щиро сприйнята християнська ідея;

по-друге, глибокі й різнобічні знання за фахом, а також наявність вмінь їх використовувати у повсякденній професійній діяльності;

нарешті, по-третє, здатність успішно діяти в умовах численних невирішених проблем, притаманних часу розбудови нової країни, тобто за таких ситуацій і завдань, коли для них ще не напрацьовано відповідних і адекватних способів дій (тобто знань), отже, цим діям не можна й навчати у звичний спосіб.

Окрім того, не слід випускати з поля зору видатної ролі особи професійного викладача вищої школи, без участі якого не можна розраховувати на формування нової генерації фахівців і з часом професіоналів своєї справи. Чудово показав цю визначальну роль педагога історик В.О. Ключевський, звертаючись до постаті тодішнього ректора Московського університету С.М. Соловйова, який робив свій вклад у становлення особи студентів незрівнянно більшим, ніж просто передавав передбачені до засвоєння знання. "Голос, тон, склад мови, манера викладати – уся сукупність його педагогічних засобів і прийомів давала зрозуміти, усе, що говорилось, було ретельно й давно передуманим, зваженим і виміряним, вивіяним від усього зайвого, що зазвичай налипає на думку, яка визріває, і вже отримало свою дійсну форму, остаточну гранку. Ось чому його думка чистим і повноцінним зерном падала у душу і розум слухачів".

Таким чином, по суті є таке поняття: сучасним сформованим фахівцем і професіоналом може вважатись патріотична, моральна й високоосвічена, інтелігентна й законослухняна людина, яка здатна не лише будь за що і будь за яку ціну, але відповідно до існуючих норм культури та права розв’язувати нагальні виробничі завдання в інтересах подальшого розвитку незалежної України, незважаючи на рівень їхньої складності.

Як видно вже з наведеної дефініції, формування професіонала - це надто складний процес, який поєднує у роботі з дорослою людиною не лише її навчання за спеціальністю, але також повноцінну освіту і навчальну діяльність, виховання й підготовку, розвиток та соціалізацію.

Отож, аби ви, шановний читачу, змогли чітко визначити власну позицію викладача, яка у концентрованому вигляді реалізується через систему педагогічного контролю, пропонуємо вам виконати і ретельно проаналізувати тест, поданий у Додатку Г.

Нас можуть застерегти відносно наведеної вище першої складової, - освіта відділена від церкви. Але людина не відділена від духовності, тож система виховання й освіти завжди має змогу відшукувати можливість і дієво сприяти поступовому змінюванню недосконалої людської природи. Та й взагалі, щодо третьої складової, чи можна насправді вчити приблизно таким діям: "Йди туди, не знаю куди, роби те, не знаю що"? Мовляв, сучасна наука не надала нам необхідних для цього теоретичних і методичних підстав. А якщо так, то й спитати нема з кого.

Це не правильно. Вже до початку 90-х саме в СРСР було багато чого конструктивного напрацьовано у темі становлення креативної і діяльної особистості, отже, важливо зараз усім цим ефективно розпорядитись. Пригадаймо хоча б науковий доробок Василя Давидова і Мераба Мамардашвілі, Сергія Рубінштейна і Георгія Щедровицького.

А Евальд Ільєнков дав нам прямі дидактичні підказки, відрізнивши повсякденне думання від так потрібного фахівцю та управлінцю проблемного мислення: "Мислення, у власному розумінні цього слова, починається саме там і тільки там, де свідомість людини "втикається" у протиріччя, яке не може бути подолане за допомогою готових схем, готових рецептів, готових алгоритмів, готових знань. Тільки тепер інтелект (байдуже належить він дорослій людині, або ж дитині-школяру) постає перед необхідністю самостійно видобувати новий спосіб, новий алгоритм, нову схему дій. Тільки тут, власне, й просинається здатність, яку ми називаємо мисленням". І зазначив далі: "Якщо такі ситуації (в освіті) не виникають, в людині взагалі не пробуджується навіть потреба у самостійному розмірковуванні, а її інтелект орієнтується лише на дії за вже готовими, за вже протоптаними стежками, за заученими схемами. А для цих дій, безсумнівно, немає потреби ні у якому розумі".

Тож, як видно, тим більш важливо залучати до створення освітніх проектів формування нових національних кадрів вищої кваліфікації найбільш підготовлених науковців-педагогів і фахівців з педагогічної психології. Та й з відбором на навчання дійсно патріотичних і моральних, відповідальних і діяльних абітурієнтів не так вже важко й впоратись, якщо побажати розрубати вузол, сплетений із особливостей національного кумівства. Педагогічна психологія має серйозний доробок, який тут цілком може прислужитись.

Наш тип освіти примітний авторитарними суб’єктно-об’єктними відношеннями викладача і студента. У той же час потроху вималювались країни із більш сучасними системами вищої освіти. Цей суттєво інший тип вищої освіти відзначається помітним прагненням забезпечити суб’єкт–суб’єктні відносини між викладачем і студентом, коли кожний з них має бути у рівній мірі відповідальним за результати освітнього процесу (адже студент, власне кажучи, відповідно до сутності поняття, це той, хто старанно вчиться). Пріоритетні педагогічні процеси інші – навчальна діяльність, освіта, розвиток особистості та її соціалізації (набування вмінь для успішної подальшої самостійної адаптації у суспільстві).

Очевидно, що зміст педагогічного контролю в системі вищої освіти нині не може бути відповідним часу, якщо не враховуються також вимоги приєднання України до Болонського процесу, після того, як у травні 2005 р. у норвезькому місті Бергені міністр Міносвіти України поставив свій підпис під змістом Болонської декларації.

Саме тому необхідно мати на увазі дотримання встановлених обов’язкових параметрів Болонського процесу. До них належать:

триступенева система вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор);

міжнародні академічні кредити ECTS;

академічна мобільність студентів, викладачів та адміністративного персоналу ВНЗ;

європейський додаток до диплому;

контроль якості вищої освіти;

створення єдиного європейського дослідницького простору.

Рекомендовані параметри Болонського процесу, тобто такі, яких бажано дотримуватись й у вітчизняній національній вищій школі:

єдині європейські оцінки;

активне прилучення студентів до опанування змістом освіти;

соціальна підтримка малозабезпечених студентів;

освіта на протязі всього життя.

Факультативні параметри Болонського процесу або ж ті, які також можна брати до уваги в національній вищій школі:

гармонізація змісту європейської освіти за напрямами підготовки;

нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором;

кредитно-модульна система;

дистанційне навчання, електронні курси;

академічні рейтинги студентів і викладачів.



Контроль якості передбачає, що:

міністерство освіти країни використовує систему сертифікації;

вищий навчальний заклад контролює якість навчання;

ВНЗ контролює "вагомість" кредитів, порядок нарахування кредитів за семестр або за навчальний рік, взаємозалік кредитів;

ВНЗ контролює якість заповнення європейського додатку до диплому;

на підставі заяви можливий європейський контроль якості навчання у конкретному ВНЗ.



Умови забезпечення контролю високого рівня освіти передбачають.

Перше. Напрацювання спільних для країн-учасників Болонського процесу систем контролю, зорієнтованих на порогові стандарти вищої освіти, які встановлюють вимоги до рівня підготовки випускників (маються на увазі кінцеві результати), але не тимчасові й змістовні параметри процесу. Тож порогові стандарти як норми якості вищої освіти передбачають зміщення акцентів із кількісно-витратних показників на показники наступних результатів: набута компетентність, навченість та знання. Не важко помітити, що з точки зору цієї вимоги вітчизняна вища школа цілком може відставати від загальноєвропейського поступу, якщо державні освітні стандарти й надалі будуть триматись віджилої, але все ще існуючої установки на жорстке нормування змісту освіти, її тривалості та умов організації освітнього процесу.

Друге. Створення систем незалежного оцінювання, яке може привести до європейських "стандартів якості" для широких дисциплінарних сфер вищої освіти (тобто, контролю якості без національних кордонів).

Третє. Координування підходів до стандартів якості транснаціональної освіти (освітній франчайзинг, офшорні структури, приватні тренінгові компанії; провайдерні університети й агентства, віртуальні університети і т.д.). Транснаціональна освіта вже заполонила Європу, очевидно, не за горами її інтенсивне розповсюдження й в Україні, що значно підвищить конкуренцію поміж вищими навчальними закладами і "полювання на абітурієнтів".

Болонський процес формує модель європейської вищої освіти з урахуванням специфіки і традицій національних освітніх систем, але він покликаний сприяти підйому якості освіти, підвищенню конкурентоспроможності ВНЗ і взаємному визнанню дипломів країнами-учасницями. У той же час існує думка керівників національної освіти, що тільки 7% ВНЗ України нині відповідають критеріям європейської мережі забезпечення якості освіти, яка повинна буде провести поступову експертизу вітчизняних вищих навчальних закладів після того, як наша країна приєднана до Болонського процесу.


Питання до самоконтролю.

1. Поясніть, вища освіта – це те, "що дають" у ВНЗ, або ж те, що людина сама формує в собі під час навчання й освіти.

2. Розкрийте, що являє собою явище "вищий навчальний заклад".

3. Поясніть, що таке освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти.

4. Розкрийте, що являють собою стандарти вищої освіти.

5. Кого з випускників вітчизняних ВНЗ можна нині вважати фахівцем і професіоналом?

6. Поясніть, за рахунок яких прийомів формується мислення людини.

7. Розкрийте умови забезпечення контролю високого рівня вищої освіти країн-учасниць Болонського процесу.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка