Навчальний матеріал Естетика



Сторінка1/7
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.3 Mb.
ТипЗакон
  1   2   3   4   5   6   7


Навчальний матеріал

Естетика ( від. грец. aisthetikos – чуттєвий, здатний відчувати) – наука про загальні закони художнього освоєння та пізнання дійсності на основі почуттів, про закономірності розвитку мистецтва та роль мистецтва в житті суспільства. Естетика охоплює всю сферу людських почуттів, вивчає стосунки між людиною і світом, між людиною та іншими людьми, впливає на формування естетичної культури особистості.

Поняття естетика традиційно пов’язують із грецьким словом ейсетікос – чуттєвий, пов’язаний із людською чуттєвістю. Воно є невіддільним також від грецьких термінів: естаномай, естесі, естаноме – почуття, процес вироблення людиною власного ставлення до предмета, якісна оцінка предмету сприйняття і бажання повторити сприйняття. Усі вказані терміни охоплюються поняттями «чуттєвий», «чуттєвість» як ключовими. Крім того зазначені терміни вказують на значущість та складність історичного процесу розвитку чуттєвого ставлення до предметів оточуючого світу, орієнтують людину на відомості зору, слуху як джерела інформації, наголошують на необхідності довіряти власним почуттям. Пізніше терміни естаномай, естесі, естаноме втратили прямий зв’язок з естетикою і відійшли на другий план. Предмет естетики почали осмислювати за допомогою більш змістовних та складних філософських понять. Такими поняттями були: гармонія, міра, пропорція, симетрія та ін.

Естетика є філософською наукою, її предметом є два феномена:

1) естетичність як вияв чуттєвого (ціннісного) ставлення людини до предметів і явищ оточуючого світу, до інших людей;

2) художня діяльність людини, що історично набувала найбільш досконалого вигляду в мистецтві.

Відтак предмет естетики можна розглянути в подвійному вимірі:

- з одного боку, естетика є наукою про історичний розвиток чуттєвої культури людства, форм пізнання та оцінювання життєвих явищ за допомогою почуттів. Предметом розгляду є питання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, аналізують категорії естетики як такі, що узагальнюють на теоретичному рівні процеси чуттєвого пізнання й оцінки життєвих явищ. Головними естетичними категоріями є парні категорії прекрасного і потворного, піднесеного й низького, трагічного і комічного, героїчного й драматичного.

- з іншого, естетика функціонує як теорія мистецтва, наука про закономірності та форми художньої творчості. Це розділ естетики вивчає походження та розвиток художньої діяльності людини, її структурну і функціональну своєрідність у порівнянні з іншими видами людської діяльності; естетика намагається розкрити творчу природу художнього таланту, аналізує процеси виникнення видів, жанрів і стилів мистецтва.

Обидві складові є тісно пов’язаними одна з іншою, проте є відносно самостійними.

Прочитайте наступний матеріал, зробіть висновки щодо причин історичної мінливості предмета естетики

Предмет естетики, зберігаючи загальну спрямованість на вивчення форм чуттєвого пізнання, одночасно є історично рухливим і мінливим. Предмет естетики ускладнюється в процесі суспільно-історичної практики, трансформується під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів. На кожному новому історичному етапі розвитку естетики виявляється неповнота сформованих уявлень про естетичне відношення людини до світу і самої себе, невідповідність історично набутого змісту естетичних категорій реальному стану мистецької практики. Ці та багато інших суперечностей між теорією естетичного та практикою мистецтва слугують поштовхом щодо розширення предмету науки естетики. Упродовж віків, починаючи від доби античності та середньовіччя предмет естетики пов’язували з прекрасним. Відтак історично першим визначенням предмету естетики було таке: естетика є наукою про прекрасне. Поняття прекрасного разом із поняттями істини та добра посідало важливе місце в структурі філософських та богословських понять. Починаючи від доби Відродження поряд із питаннями прекрасного як філософської категорії не менш важливе місце в естетиці посіла проблематика мистецтва. На основі спостережень за творчістю митця звернули увагу на питання практики мистецтва, на проблему естетичного смаку та естетичного сприйняття творів мистецтва. Під час подальшого розвитку естетика як наука узагальнила прояви естетичного в природі, матеріальній діяльності, різноманітних галузях духовного життя.

Починаючи з доби нового часу естетика сформувала розвинутий понятійний апарат, і на зрілих етапах розвитку (ХІХ – ХХІ ст.) в структурі естетичної проблематики виокремились кілька відносно самостійних дисциплін: теорія художньої творчості, теорія естетичного сприйняття, теорія естетичного виховання, психологія мистецтва, естетика виробничої діяльності та ін.

Предмет естетики постійно розширюється за рахунок розвитку видів людської діяльності, ускладнення форм творчості, виникнення інноваційних мистецьких стратегій. Можна сказати, що в історичній перспективі предмет естетики є відкритим, таким, що більш-менш синхронно реагує на зміни в художньому житті суспільства, на оновлення сфер художньої культури. На сучасному етапі розвитку суспільства сфера естетичного пізнання поширилася на різні види діяльності людини: труд, освіта, спілкування, відпочинок, розваги, спорт, реклама. Ці види діяльності виходять за межі художньої творчості, тим не менш підлягають процесам естетичного осмислення. На цій основі виникають такі напрямки естетичної науки, як виробнича естетика, технічна естетика, дизайн, естетика спорту, естетична організація середовища, естетика буденного життя та ін. Активне розширення предмету естетики почалося на початку ХХ століття. На сучасному етапі продовжується процес перетворення науки естетики на самостійну область гуманітарного знання за рахунок подолання меж філософії та мистецтвознавства, у руслі яких тривалий час відбувався розвиток класичної естетики.

Як наука, естетика, безумовно, носить філософський характер, але має свою специфіку, свій особливий предмет із властивими цьому предмету закономірностями – закономірностями естетичного освоєння дійсності. Оскільки закони естетичного освоєння світу найбільш повно, концентровано і безпосередньо виявляються в мистецтві, то естетику правомірно розглядати також і як науку про сутність і закони художньої творчості. Мистецтво як генератор естетичних цінностей впливає на розвиток естетики в цілому, розширює межі естетичної проблематики шляхом продукування нових ідей, створення нових мистецьких форм. Зі своєї сторони естетика має значення загальної теорії (метатеорії) відносно окремих мистецтвознавчих наук, таких як літературознавство, образотворче мистецтво, театрознавство, музикознавство та ін. Як метатеорія мистецтва естетика досліджує зв’язки і відносини між окремими мистецтвознавчими дисциплінами, аналізує методи дослідження і межі їхнього застосування, вивчає способи введення нових мистецтвознавчих понять.



У ході вивчення наступного розділу зверніть особливу увагу на питання специфіки естетики ХХ – ХХІ століть, спробуйте зробити узагальнення щодо місця сучасної науки естетики в структурі міжпредметних зв’язків. Для цього уважно прочитайте наступний матеріал і складіть схему міжпредметних зв’язків естетики ХХ – ХХІ століть.

Естетика і філософія. Історично естетика виникла і довгий час розвивалася в межах філософського знання. Зв’язок естетики з філософією визначався, з одного боку, характерною для давнього світу загальною синкретичністю форм духовного пізнання; з іншого боку, зв’язок естетики з філософією був опосередкований наявністю спільних проблем, а відтак – наявністю спільних методів розв’язання цих проблем. Такий стан речей зберігався впродовж всього періоду розвитку класичної філософії і класичної естетики, починаючи від доби античності до початку ХХ століття. У період філософсько-естетичної класики естетичні концепції існували як органічна складова загальнофілософської системи того чи іншого мислителя. Методологія естетичних досліджень була тісно пов’язаною із філософською методологією, обумовлена специфікою гносеологічного підходу до питань художньої творчості. Розмежування естетичної проблематики з філософською проблематикою почалося в кінці ХVШ століття завдяки працям німецького вченого О. Баумгартена. Саме цей науковець запропонував надати естетиці статусу окремої самостійної науки і визначив предмет естетики наступним чином: естетика є наукою про досконалість чуттєвого пізнання. О. Баумгартен наголосив на значущості пізнання на основі почуттів, тим не менш вказав, що такий вид пізнання є «неясним», «непевним», а отже нижчим порівняно з чітким логічним пізнанням на основі розуму. Чуттєве пізнання, на думку О. Баумгартена, здійснюється за допомогою смаку. В історію естетичної думки як класичні увійшли естетичні концепції представників німецької класичної філософії: І. Канта, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля. У наш час дискусійним залишається питання про доцільність повного відокремлення естетики від філософії, продовжуються дискусії щодо визначення предмету сучасної естетики.

Естетика й етика. Етика, подібно до естетики є складовою філософського знання. Якщо регулятором естетичних почуттів людини є уявлення щодо прекрасного, то регулятором моральних почуттів є уявлення стосовного доброго. І естетична проблематика, і етична проблематика є тісно пов’язаними зі сферою людських почуттів, ширше – зі сферою людського життя. Етичні ідеї відіграють особливу роль в мистецтві. Можна сказати, що та чи інша етична ідея за певних історичних умов набувала художнього втілення в мистецтві, а тим самим ставала зрозумілішою та доступнішою. І навпаки, кожна естетична ідея, зокрема ідея прекрасного певною мірою містить етичну ідеї, зокрема ідею доброго. Концепції естетичного виховання, педагогічні мистецькі технології обов’язково враховують здатність мистецтва щодо образного втілення та культурної трансляції моральних ідей.

Естетика і мистецтвознавство. Слід ще раз зауважити, що історично естетика виникла як розділ філософського знання, і довгий час в своєму розвитку дуже опосередковано торкалася питань мистецтвознавства. Так само і мистецтвознавчі проблеми поставали на тлі спостережень стосовно закономірностей того чи іншого виду мистецтва. Тенденція щодо взаємопроникнення естетичної та мистецтвознавчої проблематики виникла і почала розвиватися в добу Відродження. Сучасна естетика виступає як метатеорія мистецтва.

Естетика володіє комплексом фундаментальних категорій, які використовують для аналізу мистецтва, його окремих видів, художніх творів. Це насамперед категорії гармонії, мірі, пропорції, симетрії як загальнонаукові й загальноестетичні; важливими для аналізу мистецтва є суто естетичні категорії прекрасного та похідні від даної категорії поняття піднесеного, трагічного, героїчного, драматичного тощо; безпосередньо пов’язаними з аналізом мистецтва є поняття виду мистецтва, жанру мистецтва і стилю мистецтва; категорії художнього образу, форми і змісту художнього твору, поняття драматургії і композиції.



Естетика і психологія. Стосунки між естетикою та психологією не є давніми, подібно до стосунків між естетикою та мистецтвознавством. Питання психології сприйняття творів мистецтва, психології творчості досить тривалий час опрацьовувались науковцями, але оформлювалися або як складова загальної естетичної теорії, або як практичні поради щодо роботи митця, або як узагальнення естетико-педагогічного плану. Психологія сприйняття творів мистецтва оформилась як самостійна наукова теорія тільки на початку ХХ століття завдяки роботам Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, Б. М. Теплова. Подальшим поштовхом щодо встановлення міжпредметних зв’язків між естетикою та психологією були роботи засновника психоаналізу З. Фрейда. Ідеї Фрейда щодо складної будови людської свідомості, відкриття ним сфери підсвідомого в структурі індивідуальної психіки виявилися плідними для аналізу мистецтва. На основі ідей Фрейда аналізувалися процеси художньої творчості, науковці намагалися виявити в змісті твору прихований конфлікт між свідомістю та підсвідомим митця. Вважалося, що подібний конфлікт, будучи закладеним у дитинстві, постійно відтворюється в змісті твору і слугує джерелом творчості митця. Наступним кроком щодо встановлення міжпредметних зв’язків між естетикою та психологією були ідеї К. Юнга щодо існування колективного підсвідомого. Ключовим поняттям в теорії К. Юнга слугувало поняття архетипу, прадавнього міфологічну образу. Згідно ідеям К. Юнга вважалося, що архетип функціонує як прихована структура вже не індивідуальної, а масової свідомості. За даними естетичних спостережень масове мистецтво ХХ – ХХІ століть активно пропонує користувачам знайомі образи давніх героїв або героїнь в осучасненому вигляді. У наш час ідеї З. Фрейда та К. Юнга заклали основу методики «психодрами», тобто методики лікування психічно хворих або неврівноважених людей за допомогою театралізації життєвих конфліктів. Вважається, що застосування методик «психодрами» здатне допомогти людині не тільки розумово проаналізувати, але й реально пережити патологічний життєвий конфлікт в театральному інсценуванні, у певному сюжеті театральної дії. Театральне інсценування, на думку фахівців, допомагає людині позбутися болісних відчуттів, і тим самим гармонізувати власне життя.
Питання для самостійної роботи

  1. Розкрийте значення поняття «естетика».

  2. Назвіть складові предмету естетики.

  3. Які функції виконує естетика по відношенню до мистецтва?

  4. Визначте зв’язок між естетикою та мистецтвознавством.

Складіть схему міжпредметних зв’язків естетики ХХ – ХХІ століть. Поясніть процеси розширення міжпредметних зв’язків сучасної естетики. Навчальний матеріал

Прочитайте і законспектуйте основні положення. Зверніть особливу увагу на пояснення змісту опорних понять, на імена філософів, представників естетичної думки античної доби. Випишіть назви філософсько-естетичних творів доби античності, проаналізуйте основні естетичні ідеї, викладені в творах.

Становлення перших естетичних ідей в античну добу відбувалося в контексті натурфілософії, націленої на дослідження природного середовища, пошук природних першоелементів, закладених в основу будови природного Космосу. Намагання виявити закономірності будови Космосу були основою розробки загальнофілософських уявлень про красу, гармонію, міру, пропорцію, симетрію. Разом із тим в філософії Геракліта, Піфагора, Сократа, Платона, Аристотеля містився аналіз людських почуттів, спроби класифікації рис характеру, темпераментів, пошук протилежних почуттів. Засновуючись на міркуваннях щодо природи людських почуттів, давні філософи намагалися диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Антична філософія історично була представлена у вигляді численних шкіл, що існували впродовж віків, починаючи від доби грецької античності до часів руйнування Римської імперії. Філософську думку греко-римської античності уособлювали також і окремі філософи, видатні мислителі. Відтак кожна школа або кожен окремий філософ опрацьовували власні філософські концепції, а разом із ними пропонували і певні естетичні ідеї. Слід зробити висновок, що філософсько-естетична думка доби античності не була однорідною, а навпаки, була відмічена значними суперечностями та ідейними розбіжностями.



Піфагорійська школа. Перші спроби використовувати числові абстракції як основу для осмислення естетичних явищ здійснили піфагорійці, представники філософської школи, заснованої філософом та математиком Піфагором у VI ст. до н.е. Піфагор ототожнював поняття гармонії, досконалості, краси, а основою гармонії вважав число. Космос, на думку Піфагора був живим втіленням числової гармонії та числової краси. І навпаки, числові пропорції були тим засобом, за допомогою якого можна було наочно представити прекрасний Космос, дослідити пропорцію та симетрію як виміри будови Космосу. Серед видів мистецтва вищим носієм космічно-числової гармонії вважалася музика. Підкреслювалася чуттєва природа музичного мистецтва, зв’язок її зі слуховим сприйняттям людини. Піфагор зробив багато корисного для розробки проблем музичної естетики. Музика в його розумінні поставала носієм душевної та сердечної рівноваги, засобом набуття душевного спокою. Важливе місце у філософських поглядах Піфагора займало вчення про безсмертя душі і можливості її втілюватися в будь-яке тіло (метемпсихоз). Однак для «переселення» душі, на його думку, людині треба пройти через духовне очищення (катарсис), вищою формою якого є розумове оволодіння музично-числовою структурою Космосу.

Сократ. Починаючи з V-го століття до н.е. на зміну космологічним уявленням як головним щодо естетичної проблематики (уявлення про Космос як втілення краси, гармонії міри) приходять питання антропологічного спрямування. Ці питання націлені на вивчення людини, закономірностей людського пізнання, моралі, життєвої мудрості, необхідності накопичення знань. На тлі антропологічної проблематики виникає потреба знайти засадничі теоретичні принципи, котрі допомагали б переосмислити уявлення про красу як феномен, пов’язаний не тільки зі світом речей, але й людиною, з людським життям, людським розумом та почуттями. На новій теоретичній основі слід було по-новому систематизувати вже існуючі на той час естетичні ідеї та створити нові. Особливе місце тут належить філософу Сократу (470 – 399 р. до н.е.).

Прекрасне, на думку Сократа це те, що, по-перше, корисно, а по-друге, те, що має сенс по відношенню до людини, до її практичного життя. Тим самим Сократ заклав основи підходу до прекрасного як до утилітарного, тобто як до корисного. Сократ вважав, що прекрасною є та річ, що повністю відповідає своєму практичному призначенню. Наприклад, оздоблений зовнішньо бойовий щит є прекрасним з точки зору зовнішньої краси. Але якщо такий щит не захищає свого власника в бою, тобто не відповідає прямому призначенню, то він не є прекрасним. Побутова річ, скажімо, простий кошик, який слугує господарям і добре виконує свої функції, є прекрасним. У своїй теорії Сократ особливе місце відводив прекрасному в людині. Гармонія духовних і фізичних сил в людині є прекрасною. Завданням мистецтва є втілення духовної та фізичної краси людини в їх єдності. Сократ намагався прояснити зв’язок між прекрасним і корисним. Для цього він використовував одне з найголовніших понять античної естетики, поняття калокагатії. Цей термін можна перекласти як «прекрасно-добре». Давньогрецьке поняття калокагатії вказує на добро, моральність як суттєву складову людської краси в її духовному вимірі. Згодом поняття калокагатії трансформувалося в сферу вихованості людини.

Після Сократа поширеною серед грецьких філософів стала думка, що калокагатія як стан гармонії зовнішнього, фізичного і внутрішнього, духовного має стати нормою людського життя, визначати людське існування в його вищому призначенні. Якщо людина в своєму житті не спроможна досягти подібної гармонії, то їй слід принаймні тяжіти до такого стану через самовдосконалення, через розумове усвідомлення глибокої єдності краси і добра, естетичного й етичного. Мистецьким втіленням образів, досконалих як фізично, так і духовно стали скульптурні зображення богів роботи давньогрецьких скульпторів Мирона, Поліклета, Фідія.

Платон (427—347 р. до н.е.). Естетична спадщина цього давньогрецького філософа пов’язана із дослідженням питань прекрасного, мистецтва, художньої творчості. Особливу увагу філософ приділяв вивченню мистецтва. Платон чітко розумів, що вплив мистецтва на людину є потужним, але суперечливим. Під впливом мистецтва формуються як позитивні, так і негативні риси людського характеру. Від цієї думки бере початок подвійне ставлення філософа до мистецтва: визнаючи виховний вплив мистецтва, Платон у своїх філософських творах указував на ті види мистецтва, котрим можна дозволити існування в суспільному житті міста-полісу. В ідеальному місті-полісі, проект якого Платон запропонував в роботі «Держава» для робітників-селян дозволялись тільки хоровий спів і колективні танці під час відпочинку. Крім роздумів про мистецтво в роботах Платона містяться думки про тимчасову земну красу, про необхідність пошуків абсолютно прекрасного як вічного, незмінного. Одним із перших давньогрецьких філософів Платон припинив пошуки прекрасного в мінливому світі речей і визначив прекрасне як вічну ідею, що вказує людині шлях до морального вдосконалення. Визначення прекрасного у Платона візьме до уваги християнська естетика. Платон також наголосив на тому, що абсолютну красу створив Бог, а окремі предмети, в тому числі й твори мистецтва є лише блідими, недосконалими копіями універсальної божественної краси.

Аристотель (384 – 322 р. до н.е.). Теоретичну спадщину Аристотеля складають роботи «Поетика», «Риторика», «Політика», «Метафізика», «Етика». У цих роботах задіяне широке коло естетичних проблем, порушений комплекс мистецтвознавчих проблем, опрацьовані поняття мистецтва, виду мистецтва, катарсису. Крім того в роботі «Поетика» отримали подальше теоретичне опрацювання питання прекрасного, мімезису, катарсису, розроблені питання піднесеного, трагічного, комічного. Естетичні ідеї, викладені Аристотелем у роботі «Поетика» на довгий час визначили теоретичну основу розвитку європейської естетики класичної доби.

У поглядах Аристотеля можна прослідкувати характерне для античної філософської думки захоплення Космосом, Космічним Розумом як вічними взірцями прекрасного, носіями гармонії, порядку, досконалості. Космос у Аристотеля часто постає у вигляді прекрасного художнього творіння. Мистецтво він розглядає, з одного боку, як відображення Космічної краси, а з іншого, як людську діяльність наслідування, мімезис. Від інших видів наслідування мистецтво відрізняється предметом наслідування. Аристотель вважав, що, на відміну від історії, яка наслідує тому, що було, мистецтво наслідує тому, що могло б бути. Тим самим в структуру мистецької діяльності, крім пасивного наслідування космічним взірцям прекрасного, Аристотель увів моменти творчої уяви, активність людської фантазії. Мистецьке наслідування має бути досконалим за якістю виконання. Завдяки цьому зауваженню Аристотелем був зроблений наголос на значущості мистецтва як досконалої праці, техніки створення прекрасних речей. В основу мистецтва як виду діяльності людини покладені, по-перше, розумові знання законів мистецької праці, а по-друге, навички практичної роботи. Важливим поняттям, застосованим Аристотелем до естетичного аналізу мистецтва, було поняття катарсису. Катарсис з точки зору Аристотеля є специфічним видом духовної насолоди, що виникає як наслідок сприйняття твору мистецтва. Розробка питань катарсису здійснювалася Аристотелем в контексті його теорії трагедії, в якій поняття катарсису вказувало на морально-психологічний та виховний вплив трагедійної вистави на глядача.



Прочитайте наступний текст, зверніть увагу на суспільно-політичні зміни та культурні відмінності, що виникають під час переходу від доби античності до середніх віків.

В історії естетики важливе місце посідає етап християнського середньовіччя. Вивчення естетичних ідей часів християнського середньовіччя доцільно розпочати з аналізу тих змін, що відбувалися в суспільному житті під час тривалого переходу від доби античності до середніх віків. Починаючи з періоду ІV – VІ століть до н.е. на зміну римській цивілізації поступово став приходити християнський світ з його ідеями політичної й духовної спільності, заснованими на вірі. Середньовічне християнство прагнуло до перетворення на всесвітню релігію, до поширення свого впливу на світ через особливий інститут – церкву. Ставши державною релігією, християнство стало відповідати духовним потребам феодального суспільства, що народжувалося. Культура християнського cередньовіччя з самого початку пов’язала традиції Заходу і Сходу, у ній у трансформованому вигляді знайшли місце і східні містичні культи, і давні легенди, і релігійна поезія Ізраїлю, і філософські вчення античних філософів, перш за все Аристотеля. Разом з тим Церква, яка набирала силу, особливо її чернече крило, відкидали мистецтво античного світу. На межі двох епох, у боротьбі ідеологій народжувалась християнська культура, виникала храмова архітектура, церковна музика, церковна література, твори християнського живопису і скульптури.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка