На могилі Шевченка



Скачати 104.47 Kb.
Дата конвертації06.01.2018
Розмір104.47 Kb.






На могилі Шевченка
Не зима, але уже не осінь

Йде по схилах канівських горбів.

До Тараса їдемо у гості,

Щоб самим знайти себе в собі.

На святому місці вітру думи

Нам заснути серцем не дають.

Тихо тиша гра на кобзі суму,

Ковалі у грудях міць кують.

Стоїмо у центрі України.

Вітер круто б’ється об чоло.

Наші болі й радощі нетлінні

Обнялися, як добро і зло.

На могилі пломеніють квіти.

З чим прийшли ми?

Що ми тут взяли?

Ми, Тарасе – батьку, твої діти,

Як твої дуби ці й шум ялин.

1989



ТАРАСУ ШЕВЧЕНКУ-

ІНТЕЛІГЕНТУ

Він не мужик, хоч з мужиків !

Вдивляйтеся в автопортрети.

Широкий розмах чорних брів,

Чоло художника й поета.

Задумався чи задививсь.

Інтелігентні бакенбарди.

Його звеличити взялись

Минулі і майбутні барди.

А він себе залишив нам

Таким, як був, до чого прагнув.

Це не образа мужикам,

Це ще одна про нього правда.

***


Я вишня Шевченка у тому саду,

Що в люті морози почав засихати.

Коріння зміліло в моєму роду,

Водиці я ним ледве можу дістати.

Зболіле коріння шукає води,

У землю Шевченка вростається

глибше,

Дістане джерел - і наллються плоди,



І листя зелене хрущів заколише.

***


Тридцять три було Шевченку в сорок

сьомім.


І не менше, і не більше – тридцять три.

Розпинали його душу, як відомо,

В казематах царські наймити-хорти.

І поніс тоді життя він на Голгофу,

Буде мучитись, каратися весь вік,

А того, що вже вогнем лягло у строфи,

Не зречеться сильний духом чоловік.

До псалмів дійде й Давидових мотивів,

І попросить: Сохрани й оборони!

І помолиться він правді, й ранньосивий

Скаже нам : Злоначинающих спини !

***


Великий смуток і великий плач –

То українських віршів укладач.

Ті сторінки історії сумні

Комусь до серця, а комусь і ні.

Навіщо плач Шевченкових Ярем?

У руки ми “Онегіна” візьмем :

Багатий дядя, гувернант мусьє,

Шампанське молодь аж до ранку п’є.

А там варнак знайшов уже ножа...

Звичайно, Пушкін нам не заважа.

Там пан Державін є серед предтеч.

У Пушкіна ж є дещо і про меч.

Протиставляємо кого із ким?

Кріпацьку душу з паном молодим?

В них різний світ, із пекла діамант,

Хоча обох об’єднує талант.

А те, що в нас історія сумна,

То зовсім не Тарасова вина.



Василю Стусу

I

І біла ніч. І квіти на снігу.



І вигуки, і крики, і ридання,

І перша мить, і тільки мить остання…

Чия земля ? Хто перед ким в боргу ?

І сіє сніг, як біла сіль, до ран,

Могилу хоче перебинтувати.

Червона квітка там, на білій ваті…

Умри, невіглас! Сам умри, тиран.

Умри, не народившись у душі.

Дай людям вільно землю цю любити!

Об мерзлу землю серце так копитить.

Неначе муки я прийняв чужі

І ними волочу цей свіжий сніг.

Угледів кров, а то червоні квіти.

Він вже нажився. Мусимо радіти,

Що був, що є , що в рідну землю ліг.
II

Та й поїдемо додому в домовині.

Кров червона з-під червоного весла.

Ще Шевченкова дорога в Україну

Полинами забуття не заросла.

Ще поетів в цьому світі не забули,

Припасли на тіло й душу досить мук.

Сорок сім було Шевченку.

Знов проснулись –

Скільки ж має загратований онук.

Духом матері сини на світі сильні,

Чорна ніч ще Чорне море має зла.

Знову їдемо додому в домовині,

Ще дорога полином не заросла.



Коментар

до умов одного конкурсу
Щоб любов ви свою не ховали

І в майбутнє повірили всі,

Напишіть через два інтервали,

Покажіться у повній красі.

Та пишіть на потрібнім форматі

І вкладіться в потрібне число.

Про природу, звичайно, про матір,

Про добро, піввідсотка про зло.

Пригадайте Тараса і Мавку,

Нехай серце у грудях стриба,

Та завірити треба заявку,

Бо інакше творінню труба.

Можна щось з філософського саду,

Щось підійде, дивись, з “Кобзаря”.

Треба вірити в нинішню владу,

Яка творить, а чи витворя…

***

Один з дитинства проявляв таланти



І в юності уже заслуги мав,

Той душу записав у емігранти

І півжиття до того продрімав.

Який суддя, де він, в якій туніці ?

Який параграф явить він у світ ?

То третьорядно – у якому віці,

Важливо дуже те, що “Заповіт “.


Можна
Вірші душам людським тотожні,

Глибше корінь – то кращий плід.

Пишуть хлопці про те, що можна,

І дівчата за ними вслід.

У любові, що по коліна,

Бродять довго і вже давно,

А Шевченкова Україна

Десь там далі, де глибше дно,

Де народу в тумані страху

Вже не віриться у вождів...

О, за це приготують плаху,

А на плаху хто б сам схотів?!

Там душі треба йти на муки,

Щоб звеличить рабів німих...

Гарні вірші є у онуків,

Та Шевченка немає в них.



Думи на Тарасовій могилі
Правічний берег миють хвилі,

Та ще брати не обнялись.

Тут, на Тарасовій могилі,

У чому тільки не клялись.

Стоїть Тарас і мовчки слуха,

І думу думає свою,

Де нам узяти силу Духа

Здобути Долю у бою,

Здобути Волю!

На могилу

Йому кладуть вінки брехні,

Несуть любов бліду, безсилу,

Й від того мулько у труні.

Немає серцю відпочинку,

Перетворилось на граніт,

Але душі малу частинку

Дає він тим, хто йде у світ,

Щоб українську чути мову,

Незрячу душу розкувать,

Бо то його пророче слово

Нам не дає на волі спать.

Ликері
У кожного в житті своя Ликера,

Пробач, Тарасе, той Ликерин гріх.

Безслідно не зникає атмосфера,

Яка водилась за часів твоїх.

Могло, не сталось, час утік пісочний,

Здаля війнуло щастям нетривким.

Ликера буде каятись, це точно,

І зрозуміє, знехтувала ким.



Кобзар

Слова – душі живі перлини,

В устах людини Божий дар.

Словами рідної Вкраїни

Шевченко вишив свій „Кобзар” ,

Бо ж він Шевченко! Здавна шити

Уміли предки у роду,

Із сонцем лагідним дружити

Та соловейком у саду.

Ой, закували Україну

Царі з царицями в ярмо,

І він почув, що мати гине,

Гукнув: „Умерти не дамо!

Борітеся! Кайдани рвіте!

Братайтесь! Не втоніть у злі!..”

Якби Шевченка зрозуміти

Всім українцям на землі…

Тарас Шевченко у Переяславі
Тарас Шевченко. Переяслав.

Гарячий піт вкриває лоба.

Якби усім така хвороба!..

„Кавказ” , „ І мертвим...”

Ясність ясна.

Вставайте! Вільні обніміться!

Любіть Вкраїну! Годі спати!

Вона не наймичка, а мати!

Просніться, добре придивіться,

Чим можна, люди, торгувати,

Що обміняти на кайдани.

Ви ж люди! Люди!

На майдани

Виходьте правду рятувати,

Щоб вільна воля не вмирала,

Для неї це остання спроба!..

І відступилася хвороба,

П’ятнадцять літ подарувала.



Монолог про щастя Тараса Шевченка
Ви долю знаєте мою

Від сироти до Кос-Арала.

Я не завів собі сім’ю,

Щоб за язик мене тримала.

Мені поезія ім’я

Дала на українськім полі.

Багато щастя звідав я,

Навіщо скаржитись на долю?

Коли народ в борні конав,

Я, корінець зміцнивши кожен,

Вкраїну-матір врятував.

Такої долі дай вам, Боже!


Помолимося батькові Тарасу
Минає ніч. І день новий світає.

Травневе сонце в небо поспіша.

Тараса-батька знов рідня вітає,

І тріпотить любов’ю вся душа.

Та з’являться забутих предків тіні,

Наллють у серце повен кіш журби.

Без України жити в Україні

Навчилися розбещені жлоби.

Ці яничари до пори до часу!

На перехресті душ, курних доріг

Помолимося батькові Тарасу

За те, що Україну нам зберіг!



Рефлексія з портретом
Сто тисяч, двісті тисяч „Ні!”

Порі, що чорно суне в хату,

Де п’яний син і хвора мати!

(Портрет у рамці на стіні).


Ні, не однаково мені,

Як яничари Україну

Поставить хочуть на коліна!

(Портрет у рамці на стіні).


Палає серце у вогні,

Мов тінь багряна Яна Гуса,

Чи то горить калина Стуса?!

(Портрет у рамці на стіні).



Спогад про 22 травня
Пам’ять знову засвітила свічку.

Травень був, пливла народу маса.

Загатила охорона річку,

Що текла на гору до Тараса.

На горі в той час були вельможі,

Там без нас молитися хотіли.

Хтось казав якісь слова негожі,

Охорона злякано потіла.

Не при ділі у вінках стояли

Із піснями на вустах дівчата,

А весна йшла мимо і буяла.

Їй хотілось всіх перекричати.

Врешті до Шевченка нас пустили.

Хтось радів, хтось думав щось похмуро.

Ми вождям гріхи не всі простили,

Їм гикнеться перед другим туром.



Подорожній

Неначе писанка село ”



Т.Шевченко

Дозрівали й жались ниви,

Вітер в липах тріпотів,

Віз Тарас із батьком сливи

В Шполу через Васильків.

Потихеньку віз котився,

Зріла осінь в небесах.

Тут він, певно, зупинився,

Воду пив, набрав в баклаг.

Довго на село дивився,

Малював в уяві рай.

Цей малюнок знадобився,

Як писав про рідний край,

Як нестерпний біль розлуки

Допікав – аж серцем млів...

Пам’ятаймо: ми – онуки

На оцій святій землі.

***


Наш Тарас чоло підставив небу,

Задивився в хвилю на Дніпрі.

Скільки він наслухався про себе,

На Чернечій стоячи горі!

Як йому, хто знався так на людях?

Мабуть, серце в камінь запеклось

Від брехні і щирої облуди,

І від того, що не все збулось.

Та в народу не вмира надія.

Просить люд Тараса:

- Говори!

Ми почуєм , як на серце діє

Справжня енергетика гори!

Щоб змогли ми все що є віддати,

Не злякались жодної біди,

Щоб щасливий син, щаслива мати

Й Україна з нами назавжди.


Марія
Все починається просто.

Імпульс кохання - краса.

Вище середнього зросту,

Довга русява коса.

Духу козацького генів

Бог їй у спадок послав.

Ось закохався Тергенєв,

Твори її переклав.

Біля порога ще зранку,

Потім надовго диван.

Твори її - росіянки

Дав він тим, хто з росіян.

Слід в небесах і чужинських

Метеорит залиша .

Мало що по-українськи,

В них українська душа.

Хай буде що буде пізніше,

Їй щастя всевишній послав.

Донею ж бо не хто інший,

Батько Шевченко назвав.

30.12.2012

На Батьківщині Кобзаря
Тут музей. Портрет з іконостаса

Теплу випромінює ясу.

Йду й любов до матері Тараса,

Мов до Богородиці, несу.

Тут навколо рідна Україна,

Шлях у вирій рушником прославсь.

Тут Вона подарувала Сина,

Що за Україну розіп`явсь.

Тут за нашу душу вічна битва,

Тут за нашу волю вічний бій.

Наша найщиріша тут молитва,

І спасіння у молитві тій.

Україна стала тут на силі,

Апогею досягла свого…

Уклоняюсь з трепетом могилі,

Скромній жінці - Матері Його.



27.10.2013



Скачати 104.47 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка