Музична наукова конференція «Українська естрадна пісня»



Скачати 230.22 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір230.22 Kb.

Теребовлянська спеціалізована школа I-III ступенів №3

з поглибленим вивченням іноземних мов



Музична

наукова

конференція

«Українська естрадна пісня»

У формі «Наукової конференції» восьмикласники можуть ознайомитися з історією популярної естрадної музики в Україні. Учні розподіляються за секціями, секції отримують від учителя матеріал, який стане основою інформаційного забезпечення конференції (музичні твори учні підбирають самостійно за власними вподобаннями)

Теребовля



СЕКЦІЯ 1

Зародження української естрадної пісні

Інформація для ознайомлення

Українська естрадна лірична пісня стала продовжувачем українського солоспіву та пісні-роман. В 50 - 60-ті роки XX ст. вона набула нового забарвлення. Класикою зазначеного жанру в даний період були вокальні твори П.Майбороди, І.Шамо, А.Кос-Анатольського, О.Білаша, пізніше - І.Поклада, В.Михайлюка, С.Сабадаша. Лірична пісня уособлювала певні традиції масового, гуртового співу, насамперед у його спорідненості з фольклорними джерелами, причому в 40-80-х роках (у радянський період) вона відображала панування відповідної ідеології.

60-ті роки характеризуються злетом популярності української естрадної пісні завдяки чудовій виконавській майстерності вітчизняних оперних співаків, зокрема таких, як Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Юрій Гуляєв, Анатолій Кочерга, Зоя Гайдай, пізніше - Костянтин Огнєвой, Діана Петриненко, Анатолій Мокренко, Анатолій Солов'яненко та багато інших. У другій половині 60-х років створюються перші вітчизняні професійні колективи традиційної естрадної пісні - це вокально- інструментальні ансамблі (ВІА) «Березень» (1964 р.), «Мрія» (1965 р.), «Смерічка» (1966 р.), «Кобза» (1969 р.). «Світязь» (1970 р.).

Серед найпопулярніших ВІА 70-х років можна назвати гурти «Червона рута» (1971 р.), «Червоні гітари» (1975 р), «Краяни» (1975 р.), «Водограй» (1975 р.), «Ватра», (1974-75 рр.). а пізніше - у 80-90-ті роки — «Львів» (1980 р.), «Медобори» (1980 р.), «Дзвін» (1989 р.), «Соколи» (1990 р.), котрі у своєму творчому доробку використовували автентичні елементи народної мелодики.

У процесі поліжанрового синтезу в 70-х роках зароджується особливий різновид пісенної творчості - шлягер. Характерними особливостями шлягеру є стандартизована тема кохання, спрощеність віршованих рим, танцювальний підтекст, відсутність психологічної розробки теми, стереотипність у лексиці, образах, співвідношенні поетичних рим, плакатність висловлювання, наявність слів-операторів, ключового образу. Український шлягер у своїх кращих проявах явище неоднозначне. Він перебуває під впливом європейської музики (диско, рок-н-ролу), а також деяких різновидів танців (твісту, вальсу, танго, шейку). Крім того, через осмислення джерел західноукраїнського фольклору вітчизняний шлягер асимілював елементи угорського стилю «вербункош» та деякі особливості циганського співу.

На початку 80-х років українська традиційна естрадна пісня переживає кризовий період, що виявляється у переважанні російськомовного репертуару. В цей час особливо значущою для розвитку стала творчість групи «Тріо Маренич». Цей колектив підніс естрадну пісню на якісно новий щабель, справив вирішальний вплив на подальший розвиток традицій ліричної пісні, пісні-романсу, канту в сільському та міському варіантах (фольклорні аматорські зразки), солоспіву як особливого різновиду професійної камерної вокальної лірики, багато в чому випередив відродження акустичної музики (авторської пісні).

Яскравими представниками поп-автентичного жанру в естрадній пісні цих часів можна назвати дует «Два кольори» та вокально-естрадне мистецтво Ніни Матвієнко.

СЕКЦІЯ 2

Перші вокально-інструментальні ансамблі

Інформація для ознайомлення

«Березень». Гурт було створено 1964 року гітаристом і композитором Олександром Авагяном. «Березень» був, мабуть, не тільки першим біг-бітовим складом в Україні, а й одним із перших у світі виконавців такої музики, яка згодом оформилася в стиль фолк- рок.

До складу гурту ввійшли гітарист Олександр Безцінний, піаніст Вячеслав Криштофович, барабанщик Олесь Ольшанський, басист Віктор Кушнір, 1966 року до них приєднався співак Валерій Вітер.

1968 року гурт «Березень» заборонили, звинувативши його в націоналізмі, а як пам'ять про нього лишилися такі чудові перлини, як пісня Авагяна «Либідь» та обробка В.Криштофовича «Не сходило вранці сонечко». Записала їх тодішня солістка гурту Ніна Матвієнко.

«Мрія». На початку 1965 року композитор Ігор Поклад створив гурт «Мрія», куди ввійшли молоді співачки хорів заводу «Арсенал» та Будинку піонерів.

Провідною солісткою стала Ліна Прохорова, а серед перших учасниць ансамблю були Галина Кондратюк, Ніна Злобіна, Валентина Мухарська, Тетяна Забашна, Валентина Решета, Людмила Саченко, Людмила Бубнова, Тамара Вітесян.

Гурт «Мрія» швидко виробив свій оригінальний стиль і власний репертуар, основу якого складали пісні І. Поклада - «Глаза на песке», «Рыжая», «Олененок», а згодом такі всім відомі хіти, як «Коханий», «Тиха вода», «Забудь», «Чарівна скрипка», «Зелен клен», «Два крила».

«Кобза». Гурт «Кобза» було засновано 1969 року як інструментальний колектив у складі електробандуристів Володимира Кушпета та Костянтина Новицького. З часом до них приєдналися співак, флейтист Георгій Гарбар, клавішник Олександр Зуєв та ударник Володимир Траховенко. Це був перший в Україні колектив, який використовував електронні інструменти.

1973 року гурт став лауреатом Всесоюзного конкурсу виконавців радянської пісні в Мінську, пропустивши вперед тільки «Піснярів».

«Кобза» брала участь у фестивалях «Київська весна», «Київська осінь». Найпопулярніші твори «Поки не впав», «Ой поїхав за снопами», «Гаю, гаю, зелен роз- маю», «А ми удвох» та інші. До 1980 року гуртом керував бас-гітарист Олег Ледньов. З колективом працювали такі відомі співаки, як Дмитро Гнатюк, Микола Гнатюк, Володимир Засухін, Ліна Прохорова. На початку 1980 року басист Олег Ледньов і співачка Людмила Гримальська створили дует «Два кольори», який досить швидко став самостійним, і зірка «Кобзи» почала згасати.

Після нетривалого періоду пошуку нового обличчя (пісні «Ой з-за гори кам'яної», «Ой сад-виноград», «Біля річки, біля озера») «Кобза» повернулася до вже випробуваного іміджу. Деякий час у колективі грали такі музиканти як Кость Новицький (бандура), Євген Коваленко (клавішні), Володимир Васютинський (труба).

1982 року група поїхала з гастрольним турне до Канади, де було видано платівку «Кобза-82», а 1985 року гурт було запрошено на виставку до Японії «Експо-85».

До 175-річчя від дня народження Т.Шевченка «Кобза» записала цикл пісень Є.Коваленка «Зацвіла в долині червона калина». 2002 року було випущено шість компакт-дисків гурту, в яких відображено творчий доробок автентичного ВІА «Кобза» за весь період його творчої діяльності.



«Соколи». Ансамбль «Соколи» зібрали на початку 1990 року в Дрогобицькому будинку культури колишні учасники гурту «Дзвін» Михайло Мацялко та Марія Шалайкевич. До складу гурту ввійшли Роман Наконечний (клавішні, акордеон), Іван Остапчук (бас-гітара), Ігор Піхоцький (гітара), Роман Каісперський (клавішні, скрипка), Роман Остапчук (звукорежисер) і вокаліст Іван Мацялко. Наївно-сентиментальна патріотка «Соколів» припала до душі певній частині слухачів і вони швидко випродукували відеофільм та три магнітоальбоми: «З Києва до Мукачева», «Гілка калини», «Все це - дари Божі». Майстер пісень-візиток Генадій Татарченко написав для них і «Слов'яночку».

Соліст гурту Іван Мацялко відзначив присвоєння йому титулу заслуженого артиста України сольним відеоальбомом «Дві зорі». З часом на перші ролі в «Соколів» вийшла з власними піснями Марія Шалайкевич - вона посіла перше місце на телеконкурсі «Мелодія - 95» та отримала Гран-прі фестивалю «Пісенний вернісаж - 95» за пісню «Соломія». 1996 року побачили світ сольні альбоми Мацялка «Дві зорі» та Шалайкевич «Усі ми прагнемо любові». 1998 року було випущено СD- збірник кращих пісень гурту «Усі ми прагнемо любові».


СЕКЦІЯ З

Життя та творчість Володимира Івасюка і

Інформація для ознайомлення

Народився Володимир Івасюк 3 березня 1949 року в місті Кіцмань на Буковині в учительській родині. Чотирирічним він уже грав у дитячому оркестрі народних інстру- ментів, а в п'ятирічному віці вступив до місцевої музичної школи.

1965 року В.Івасюк створив «Буковину» - один із перших українських ВІА. Тоді ж з'явилися його пісні, що принесли перемогу на самодіяльних конкурсах. 1967 року

В.Івасюк з родиною переїжджає до Чернівців. Там він деякий час працює на заводі й

створює робітничий хор.

Через рік хлопець вступає до Чернівецького медичного інституту, де бере участь у студентській художній самодіяльності, грає в ансамблі пісні й танцю, а згодом створює камерний оркестр. У цей період він пише пісні, одна з яких - «Я піду в далекі гори» (у виконанні Лідії Відаш) - лунала на всю Україну.

У жовтні 1970 року українське телебачення вперше транслювало його пісні «Червона рута» та «Водограй». За підсумками 1971 року «Червону руту» було визнано найкращою піснею в колишньому СРСР. На заключному концерті першого Всесоюзного телефестивалю «Пісня - 71» разом із Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком її співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став, хоч інколи й виїжджав на гастролі. На телебаченні зберігся запис лише однієї пісні у виконанні автора - «Літо пізніх жоржин».

1972 року В.Івасюк переводиться до Львівського медичного інституту й паралельно вступає на композиторський факультет Львівської консерваторії ім. М.Лисенка. За роки навчання в консерваторії Володимир Івасюк написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів, велику кількість інструментальної музики. 1977 року фірма «Мелодія» випустила платівку «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару».

18 травня 1979 року Володимир Івасюк трагічно загинув - загадку його смерті ще й досі не розкрито.

СЕКЦІЯ 4

Фестиваль «Червона рута»

Інфомація для ознайомлення

Початком активного сценічного життя для вітчизняних виконавців став фестиваль «Червона рута» (1989 р.), який відбувся в Чернівцях - на батьківщині В.Івасюка. Головна мета фестивалю - пошук талановитої молоді, творчих ідей, національної автентики в широкому спектрі жанрів і стилів популярної естрадної музики та виведення їх на «велику сцену». Варто зазначити, що основною умовою фестивалю було виконання пісень виключно українською мовою.

На першому фестивалі «Червона рута» відбулося чимало яскравих прем'єр, прозвучало багато нової музики, серед якої особливо вирізнялася пісня «Суботів» гурту «Кому вниз» (Київ), що стала гімном, символом фестивалю. Тут було представлено і різножанрову музику арт-рок (гурт «Зимовий сад»), панк-рок (гурт «Брати Гадюкіни», Сестричка Віка, «ВВ», політ-рок (гурт «Незаймана земля»), фольк, автентика (Василь Жданків, Едуард Драч, Марія Бурмака, Віктор Морозов, Андрій Панчишин, сестри Тельнюк) тощо.

Фестиваль «Червона рута» дав поштовх створенню перших інфраструктур із шоу-бізнесу в Україні, котрі виявили інтерес до найяскравіших виконавців завдяки запису й тиражуванню аудіопродукції (платівок, касет). Серед перших аудіокомпаній, що продукували вітчизняні пісні, була аудіокомпанія «Кобза».

Другий «рутівський» фестиваль, котрий відбувся в Запоріжжі 1991 року, вивів на

широкий музичний простір такі групи, як «Плач Єремії», «Табула Раса», «Мертвий

півень», «Скрябін» та ін. В числі лауреатів і дипломантів фестивалю були гурт «Мертвий півень» (Львів) з піснею «Ми помремо не в Парижі» - гран-прі, у жанрі поп- музики перше місце не було присуджене, друге місце отримав гурт «Пліч-о-пліч», співачка Жанна Боднарук, виконавець В'ячеслав Хурсенко, третє місце - гурт «Бункер Йо», Тарас Житинський, сестри Тельнюк, Андрій Кіл, у жанрі рок-музики перше місце не було присуджене, друге дісталося гурту «Табула Раса», «Форте», третє місце отримали гурти «Лівий Берег», «Жаба в дирижаблі», «Плач Єремії», у жанрі бардівської пісні перше місце посів гурт «Мертвий півень», друге - Віктор Царан, третє - Андрій Чернюк, гурт «Мак-Дук».

Фестиваль «Червона рута», що відбувся в Севастополі дав путівку на всеукраїнську

сцену О.Пономарьову, А.Кравчуку, Р.Лижичко, В.Павліку, Ані Лорак, гурту

«Піккардійська терція».

Важливо зазначити, що саме завдяки фестивалю «Червона рута» талановиту молодь незалежної України почули і в Канаді, і в США, і в Європі, оскільки вперше тут відбулися виступи представників української діаспори з усього світу.

Під впливом першого такого фестивалю в українській естрадній пісні починається

«нова фольклорна хвиля», яка характеризується сучасною розробкою різних пластів національної пісні. Даний період характерний також стилістичним поділом традиційної естрадної пісні (власне, традиційна естрадна пісня - ВІА, сольні виконавці та поп-музика) й початком усвідомлення колосального музичного потенціалу нації та активним творенням власної оригінальної музичної культури задля того, щоб ідентифікувати себе у світовому музичному просторі.

СЕКЦІЯ 5

Українська поп-музика

Інформація для ознайомлення

Початок історії поп-музики в Україні можна віднести до другої половини 80-х років, які ознаменувалися стрімким злетом підліткової поп - та електро-поп музики (Руся, Ірина Білик, пізніше - Наталя Могилевська, Віктор Павлік), «української мелодики» (К.Чілі, І.Шинкарук, Х.Руденко, М.Одольська, Росава), популярної естрадної пісні (Т.Повалій, Р.Лижичко, О.Пономарьов, К.Бужинська).

Так звану примоднену естрадну пісню виконують групи «Капучіно», «Іграшки», «Ла-Манш», «ВІА Гра».

Ю.Лорд, дует «Автентичне життя», «Д.Шифер» презентують «альтернативну музику» кінця 90-х років.

Період 1993 - 1998 років позначений активним проведенням всеукраїнських конкурсів і фестивалів поп-музики, найпопулярнішими серед яких стали «Червона рута» (Чернівці, Запоріжжя, Донецьк, Сімферополь, Київ), «Вивих» (Львів), «Таврійські ігри» (Крим, Вітебськ), конкурс імені В.Івасюка (Чернівці, Київ), «Оберіг» (Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно), «Марія» (Трускавець), «Пісня року», «Шлягер», «Фант-лото Надія», «Крок до зірок» (Київ), «На хвилях Світязя» (Володимир- Волинський).

Починаючи з 1995 року спостерігається активізація процесу входження вітчизняної поп-музики у світовий шоу-бізнес. Першою продюсерською агенцією в українському шоу-бізнесі стала група «Ростислав-Шоу» (1992 р.), яка спланувала, організувала та здійснила грандіозний на той час проект, що мав назву «Нова українська хвиля». Однак він виявився нетривалим, оскільки суспільство було ще не готове мислити новими категоріями.

Згодом з'являється ціла низка структур шоу-бізнесу. Серед них агенція «Нова», яка організувала небачені на той час за ресурсами і масштабами концерти Ірини Білик, гурту «ВВ», Андрія Данилка (Вєрки Сердючки), Асії Ахат, що супроводжувалися продажем ти­сяч касет і компакт-дисків.

Досить часто, агенція на чолі з О.Бригінцем та А.Рудницькою організовувала виступи молодих українських виконавців на найпрестижніших концертних майданчиках країни, що були висвітлені в телеефірі (програма «Територія А») та пресі (журнал «Музичний тиждень»), Продюсерський центр «Музична біржа» під орудою Є. Рибчинського теж проводить концертні тури та видає під власною маркою компакт-диски А.Кравчука, Т.Повалій.

Агенція «Єврошоу», починаючи з 1996 року, що два роки видає об'ємний «Музичний реєстр» з інформацією про всі прояви вітчизняного шоу-бізнесу за кожним регіоном. Варто зазначити, що на той час це була чи не єдина можливість для новостворених гуртів і виконавців безкоштовно і професійно заявити про себе в Україні. Ця організація досить успішно організовує концертні тури Т.Повалій, Ані Лорак, гуртів «Табула Раса», «Грін Грей».

Наприкінці 90-х років було започатковано дитячі фестивалі поп-музики, зокрема такі як «Фант-лото Надія», «Крок до зірок», «Зірки «Утренней звезды», «Веселад».

Тривалий час пальму першості в популярній музиці тримали дві різнопланові співачки: в поп-музиці - Ірина Білик, у жанрі традиційної естрадної пісні - Таїсія Повалій, а серед чоловіків цю нішу заповнювали Андрій Кравчук, як представник стильного кабаре, та модернізатор традиційної пісні Олександр Пономарьов.

Про успіхи вітчизняної естрадної пісні та поп-музики свідчать численні перемоги наших співаків на міжнародних імпрезах, серед яких найпотужнішим є «Слов'янський базар».

На жаль, поки що в Україні немає чітко структурованої музичної індустрії, яка б визначала конкурентоспроможність кожного виконавця. Проте існує ціла система аудіокомпаній, які працюють за світовими зразками, маючи у своєму активі каталоги, контракти з виконавцями, власну сітку реалізації аудіопродукції. Показовою в цьому відношенні є компанія «Караван СД», яка першою почала видавати компакт-диски та му­зичні відеокасети. Серед найбільш резонансних альбомів можна назвати такі: «Я піду в далекі гори» («Плач Єремії»), «Романсеро про ніжну королеву» («Мандри»), «Кому вниз». Активним популяризатором фольклору автентики та джазової музики є київська компанія «Оберіг». На її рахунку - видання добірок творів Ніни Матвієнко, Марії Бурмаки, сестер Тельнюк, Ерджей Оркестра, Енвера Ізмайлова тощо.

Після виступу доповідачів виступає керівник секції та зважаючи на специфіку теми конференції, пропонує всім присутнім прослухати або заспівати уривки з пісень, про які згадували доповідачі (вчитель, знаючи інформаційний матеріал, допомагає в цьому кожній секції).

Заключним етапом подібної конференції може бути лекція-концерт для учнів старших класів, оформлення стенду.

І знову ж таки, вивчаючи теми восьмого класу, можна провести «Прес-конференцію» із зірками української популярної музики Іриною Білик та Ані Лорак. У даному разі «консультантами» (висококваліфікованими фахівцями в галузі сучасної української поп-музики) будуть учні, котрі грають роль естрадних зірок.

«Репортери» мають на меті розпитати «зірок» про їхнє життя та творчість, творчі плани і спробувати створити свої «творчі звіти» (в групах) — радіо, телепрограми, газетні статті.

У процесі підготовки подібного уроку для учнів, що гратимуть ролі естрадних співаків, допоможе наступна інформація.


Ірина Білик. Киянку Ірину Білик (06.04.70) слухачі вперше почули 1987 року,

коли вона записала на радіо дві власні пісні («До весни» та «Детство»), які принесли їй перемогу в радіоконкурсі «Нові імена». Після закінчення школи Ірина вступила до музичного училища ім. Р. Глієра в клас відомої естрадної співачки Ліни Прохорової.

Дівчина взяла участь у першому фестивалі «Червона рута» та через хворобу стала лише дипломанткою. 1990 року з допомогою композитора-аранжувальника Миколи Павліва вона записала дебютний міні-альбом, куди увійшли її шість пісень «Зоряна ніч», «Люби мене, Юро», «Годі вже», «До тебе», «Кувала зозуля», «Дивний сон».

Дуже швидко Ірина Білик стала найпопулярнішою поп-співачкою в Україні.

1990 року вона очолила власний гурт «Цей Дощ надовго» (Юрій Нікітін — бас, ударні, продюсер, Жан Болотов - клавішні, аранжування, Єгор Учайкін - гітара, директор).

На початку 1992 року співачка порадувала своїх фанів новими піснями - «Тільки ми», «Божевільна», «Після кохання», а восени 1993 - «Я розкажу», «Нова».

Згодом Ірина створила власне продюсерське агентство «Нова», а потім і однойменну студію звукозапису. На той час Ірина Білик була єдиною співачкою, що здійснювала повноцінні гастролі по всій Україні, крім того в неї був підписаний контракт з найпрестижнішим нічним клубом «Голлівуд». До запису чергового альбому «Просто» Ірина запросила «живих» рок-музикантів - барабанщика Едуарда Коссе («Табула раса») та гітариста Генадія Д'яконова (екс- «Вервольф», «Мопкеу'з Wогк»). Касетний варіант альбому був презентований влітку 1996 року на Таврійських іграх, де Ірині вручили «Золоту Жар-птицю» як кращій співачці року. У вересні 1996 року Ірині Білик було присвоєно звання заслуженої артистки України.

На «Таврійських іграх - VI» Ірина Білик знову отримала «Золоту Жар-птицю» як краща співачка.


Ані Лорак. Перший відчутний успіх прийшов до вихованки музичного центру

«Буковина» чотирнадцятирічної Кароліни Куєк (27.09.78) на чернівецькому фестивалі «Первоцвіт-92». Потім були перемоги на фестивалях «Веселад» і «Доля» (1994 р.), після чого Кароліну було запрошено до Києва.

Гран-прі російського телеконкурсу «Утренняя звезла - 95» започаткував сценічне ім'я Кароліни - вона стала Ані Лорак (в Москві Кароліною себе вже називала російська співачка Тетяна Корнєва). Тоді ж вона була визнана як відкриття 1994 року.

Восени 1995 року на студії «Аркадія» було зроблено запис першого альбому «Хочу летать», витриманого в досить рідкісному для жіночого вокалу (навіть для всієї Європи) стилі джаз-рок і соул. Пісні, що ввійшли до альбому, були створені Сергієм Круценком, Романом Суржею та Андрієм Вінцерським спільно з «Братами блюзу». Компакт-диск було випущено на початку 1996 року англійською фірмою «Ноlу Мuzік» накладом 6000 екземплярів. Проте в Україну він так і не потрапив.

А тим часом Ані Лорак знову перемагає в супер-фіналі «Утренней звезды» і її знову проголошують відкриттям року, тепер уже 1995-го («Золота Жар-птиця» Таврійських ігор). У жовтні цього ж року фірма МАС перевидала альбом «Хочу летать» на компакт-диску. А через місяць Ані отримала Гран-прі Нью-Йоркського фестивалю «Велике Яблуко».

Зима-весна 1997 року пройшла у виборі пісень до нового альбому (основним автором-аранжувальником став Владислав Лещенко). А влітку на «Таврійських іграх - VI» Ані Лорак знову виступала в супроводі дещо оновлених «Братів Блюзу» в номінації «Краща співачка». Восени вона підписала контракт із московським філіалом концерну «Poly Cram» - фірмою «BIZ Enterprises».

Наступного літа на сьомих Таврійських іграх відеокліпом «Я вернусь» Ані Лорак анонсувала вихід однойменного альбому. В грудні 1998 року вийшов другий альбом Ані Лорак «Я вернусь» - його премастеринг було зроблено у США, там же було відзнято ще два відеокліпи.

1999 року Кароліна стала наймолодшою заслуженою артисткою України. Восени вона підписує контракт із московською фірмою АРС – тепер пісні для співачки писатиме керівник АРСу Ігор Крутий. Навесні 2000 року вийшов CD-збірник її кращих пісень. А в травні 2002 року відбувся сольний концерт співачки в Національному палаці «Україна».









Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка