Мовлення — це процес



Сторінка1/6
Дата конвертації26.10.2017
Розмір1.32 Mb.
ТипЗакон
  1   2   3   4   5   6

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

1.Основні категорії психології

Психологія – наука,що вивчає факти,закономірності і механізми психіки.

Предметом психології є закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізмів.

До основних категорій психології відносять психіку і поведінку.



Психіка – властивість високоорганізованої матерії (мозку), що проявляється у відображенні об”єктивної дійсності і об”єктуванні відображеного в поведінці (діяльності).

Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об’єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Структура психіки включає:



  1. психічні процеси:

    • пізнавальні (відчуття, сприймання, мислення, уява, пам'ять);

    • емоційні (емоції, почуття);

    • вольові (механізми вольових дій, вольові якості);

  2. психічні стани:

  1. психічні властивості:

  • спрямованість (життєва позиція);

  • темперамент;

  • характер;

  • здібності.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

Поведінка – система дій і вчинків, які мають моральне значення і підлягають моральній оцінці, незалежно від того, з яких причин їх зроблено. Поведінка — це набір дій, реакцій на середовище (подразники) свідоме та несвідоме. Поведінка людини біологічними соціальними чинниками. Біологічну основу поведінки складають інстинкти, наприклад,інстинкти самозбереження, розмноження, турбота про потомство. Такі особливості поведінки, як емоційність, агресивність, прагненя до успіху, любов, і тому подібне мають біологічну природу. У сучасному суспільстві поведінка людини багато в чому визначається соціальними чинниками; людина дотримується певних поведінкових норм. Успіх людини визначається умінням дотримуватись певних поведінкових норм.
2.Раціональна сфера пізнавальної діяльності

До раціональної сфери пізнавальної діяльності відносять мислення,уяву і пам’ять.



Мислення —узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда,засіб творчості особистості.

Класифікація мислення:

- за формою:наочно-дійове,наочно-образне,словесно-логічне.

- за рівнем узагальнення:емпіричне,теоретичне.

- за характером задачі,що розв’язується:теоретичне,практичне.

-за ступенем розгорнутості:дискурсивне(усвідомлення етапів розумової дії),інтуїтивне.

- за ступенем новизни і оригінальності:репродуктивне,продуктивне(творче).

- за адекватністю відображення реальної дійсності:реалістичне,аутичне.

- за впливом на емоційну сферу особистості:патогенне (негативне-відчуття ревнощів, сорому),саногенне.



Професійне мислення – інтелектуальна діяльність щодо розв’язання професійних задач.

Прийоми мислення:

1)Аналіз – розчленування складного об’єкту на частини

2)Синтез – перехід від частин до цілого.

3)Порівняння

4)Узагальнення – об’єднання предметів за їх суттєвими ознаками.

5)Абстрагування.



Форми мислення: поняття,асоціації,судження,умовиводи,розуміння.

Індивідуальні особливості мислення: широта, глибина, самостійність, критичність, гнучкість, швидкість, послідовність, діапазон.

Інтелект – загальна здатність мислити раціонально,діяти цілеспрямовано та ефективно взаємодіяти з оточуючим світом.

Пам'ять – процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду.

Психологічні теорії пам’яті: асоціативна, гештальд-психологічна, біхевіористична, когнітивна, діяльнісна, фізіологічна, фізична, біохімічна.

Види памяті:

- образна,рухова,емоційна,словесн-логічна.

- сенсорна,короткочасна,довготривала.

- мимовільна,довільна.

- смислова,механічна.

Процеси памяті:запам’ятовування, збереження,відтворення,пригадування,забування.

Індивідуальні відмінності пам’яті:швидкість,точність,міцність,готовність до відтворення.

Уява – процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Індивідуальні особливості уяви: широта, гнучкість,сила,яскравість.

Розрізняють уяву мимовільну і довільну; творчу і репродуктивну; художню,технічну і наукову.



3.Я-концепція особистості

Я-концепція" - це динамічна система уявлень особистості про себе, що існують в усвідомленій та неусвідомлюваній формі, в поєднанні з їх емоційно забарвленою оцінкою та поведінковою реакцією, чинником яких виступають уявлення про себе та їх оцінка.


До структури „Я-концепції" відносяться:
1) „образ Я" – уявлення індивіда про себе (когнітивна складова);
2) самооцінка – ефективна оцінка цього уявлення (емоційна-оцінна складова);
3) потенційна поведінкова реакція, тобто конкретні дії, викликані і „образом Я", і самооцінкою (поведінкова оцінка).
Психологам виділяються такі основні модальності в структурі „Я-концепції" як установки – реальне „Я", ідеальне „Я" та дзеркальне „Я". Реальне „Я" – уявлення індивіда про себе на даний момент (в дійсності). Ці уявлення можуть бути як істинними, так і хибними. Ідеальне „Я" – уявлення про те, яким індивід прагне стати. Дзеркальне „Я" – уявлення індивіда про думки відносно нього з боку інших людей. Все ж, незважаючи на множину різних образів „Я", „Я-концепція" існує в цілісній єдності її структурних компонентів, що забезпечується ідентичністю особистості.
Самооцінка виступає одним із найважливіших складових елементів „Я-концепції" і водночас, є одним із основних джерел її створення.Самооцінка – оцінка особистостю самої себе,своїх можливостей,властивостей і місця серед інших людей.

Визначальним компонентом «Я-концепції» є самоповага.Самоповага – узагальнене ставлення особистості до самої себе,яке характеризується співвідношенням дійсних її досягнень до рівня її вимог.

Виявлено, що основними детермінантами формування "Я-концепції" особистості є спілкування з друзями, коханою людиною та батьками.

4. Вищі почуття та їх види. В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей.

Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об’єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія пов’язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує душу. Ці почуття викликають твори мистецтва.Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов’язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності — трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Праксичні почуття виникають у діяльності.Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби зависоку продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю.
5. Міжособистісні стосунки, їх типи

Важливим аспектом у життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на грунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визначають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосунки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об’єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб’єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спостереження. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування,опитування, інтерв’ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних стосунків є запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим стосовно нього є принцип синтонності — емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосунках між членами групи і визначають їх характер. Популярність членів групи, їх статус має такий характер: “зірки” — ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються “бажані”, які мають по три–чотири вибори; менш популярних називають “малобажані” — один–два вибори; поза вибором залишаються “ізольовані”, з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером.

Виділяють такі основні типи стосунків: знайомства, приятулювання, дружба. Також розрізняють таку класифікацію: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні стосунки.

Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових і соціокультурних особливостей.

Середня кількість осіб, уведених в знайомства особистості 150-200,приятелювання 70-150,дружби 2-3 особи.
6. Психічні процеси

Психічні процеси – різні форми єдиного,цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому.

1)До пізнавальних психічних процесів належать:

- відчуття — пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Відчуття — це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини.

- сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття. У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйманих об’єктів — уявлення.

- мислення — узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда,засіб творчості особистості.

- пам’ять - процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду.Пам’ять є підгрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного.

- уява — це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала. До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.

2)До емоційних психічних процесів відносять:

- емоції — відображення ситуаційного ставлення людини до певних об’єктів. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції та почуття. Характерна ознака складних емоцій полягає в тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення (наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу).

- почуття — стійке і узагальне ставлення до об’єктів.Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо

3)Виділяють також вольові психічні процеси:


  • механізми вольових дій

  • вольові якості


7. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Психічні процеси – це емоційно-вольові (почуття, воля) та пізнавальні (відчуття, сприймання, мислення, уява, память, увага) процеси.

Почуття – це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції – радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо.

Воля – психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях

Уява – це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Память – це закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.
8. ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Психічні властивостіце здібності, темперамент, характер.

Темперамент характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Вчення про темперамент започатковане лікарем і філософом Гіппократом. Він виділяв 4 типи темпераменту: сангвініки, холерики, флегматики, меланхоліки. Сангвініку властві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність, емоційні переживання здебільшого неглибокі. Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність, яркість емоційних переживань, нестримані, запальні, нездатність контролювати себе в емоціогенних обставинах. Флегматик характеризується низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, млявість, слабкість емоцій, схильність лише до виконання звичних дій. Меланхоліку властві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість, приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість.



Здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння, навички, на системи тимчасових нервових зв’язків, що є засадовими стосовно них, вони формуються і розвиваються у процесі набування людиною нових знань, умінь, навичок. Існують загальні та спеціальні здібності. Загальні виявляються в усіх видах діяльності – навчанні, праці, грі, розумової діяльності. Спеціальні – уява, музичний слух та ін.

Характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої діяльності та самої себе.Характер найбільше пов’язаний з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших і про саму себе, які манері їй властиві.
9. СПІЛКУВАННЯ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, якій породжується потребами спільної діяльності, включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини. Особливість спілкування – у його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є основним середовищем і необхідною умовою виникненню і розвитку контактів між людьми, передавання необхідної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій. Спілкування може бути засобом передавання певних умінь та навичок. За допомогою словесного опису та пояснення дій, її демонстрування та вправляння в ній людину можна навчити виконувати будь-яку діяльність. Змістом спілкування може бути людини. Реальні контакти між людьми, у процесі яких вони безпосередньо сприймають одна одну, створюють середовище для об’єктивного виявлення особливостей їхньої поведінки , манер, рис характеру та емоційно-вольової сфери. Іноді виразний погляд або жест можуть нести набагато більше інформації, ніж вимовлене слово. Важливий вплив на характер спілкування справляють відносини, що склалися між членами контактної групи. Від того, якими є взаємовідносини, залежать система спілкування конкретної особистості, її манера, колорит, використовуванні засоби.

Функції спілкування: комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну та передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей. Обмін інформацією, що відбувається в усіх царинах життя суспільства між людьми в різних видах діяльності, забезпечується комунікативною функцією спілкування.

Контакти між людьми не обмежуються лише потребами передавання інформації. Спілкування завжди передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому разі виявляється інтерактивна функція спілкування, функція впливу. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканням до дії та регулятором її поведінки. Взаємодія людей, які грають кілька ролей, регулюються рольовими очікуваннями. Рольові очікування – це сподівання на таку поведінку іншої людини, яка відповідає її рольовому статусу. Свідоме ігнорування очікувань іншої сторони, що часто спостерігається в повсякденних ситуаціях спілкування є нетактовність. Нетактовність – це деструкція очікувань у процесі спілкування, яка порушує ефективну взаємодію сторін, що спілкуються, і яка може призводити до конфліктних ситуацій.

Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв’язки для досягнення цілей діяльності, взаємодіючи і здійснюючи різнобічні впливи на інших партнерів по спілкуванню, люди безпосередньо сприймають один одного й мають можливість пізнавати фізичні, психологічні, індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні. У цьому виявляється перцептивна функція спілкування.

Перший етап у механізмі пізнання людини людиною – ідентифікація. Ідентифікація – це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення її самому суб’єкту, що пізнає. Усвідомлення суб’єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню, називається рефлексією. Рефлексія поглиблює сприймання іншої людини, оскільки дає уявлення про ставлення до себе як суб’єкта сприймання. Стереотипізація – це класифікація форм поведінки та інтерпретація їх причин через співвіднесення із зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотипізація є свідченням проникненням у психологічну сутність особистості та виявлення найхарактерніших її рис.




10. ДІЯЛЬНІСТЬ. ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ

Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення.

Діяльність людини – це свідома активність , що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Структура діяльності: мотиви, цілі, дії (зовнішні, внутрішні), засоби діяльності (уміння, навички).

Мета (цілі) – це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти у своїй діяльності. Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснення віддаленої мети, що висувається на далеку перспективу. Суспільно важлива, змістовна мета стає джерелом активності особистості. Тільки велика мета народжує велику енергію. Така мета викликає єдність розумової, емоційної, вольової діяльності, цілеспрямовану зосередженість свідомості на поставлених цілях.

Мотив – це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов’язані з її органічними та культурними потребами. Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане і найближчим часом) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час).

Дії. Предметні або зовнішні дії спрямовані на оволодіння предметами, контакти з людьми , з тваринами, рослинами і т. ін. Розумові (внутрішні) дії виявляються у сприйманні, діяльності памяті, мислення та ін. Розумові дії утворюються на грунті зовнішніх, предметних дій. Предметні дії в результаті інтеріоризації, тобто перенесення у внутрішнє життя людини, стають змістом розумової діяльності. Винесення внутрішніх, розумових дій назовні називають екстеріоризацією.

Засоби діяльності. Вміння – це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, що ґрунтується на знаннях і навичках. Вміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю у виконанні дій, з яких складається ця діяльність. Навички – це удосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій.



11. КОНФЛІКТ.ВИДИ КОНФЛІКТІВ


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка