Морське право



Сторінка31/33
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.62 Mb.
ТипРегламент
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Конвенція ООН з морського права 1982 р та її значення для світового співтовариства.


Конвенція ООН з морського права встановлює правовий статус і юридичний режим тих морських просторів Світового океану, про які в ній мова йде. Але хоча ці простори і пов'язані в єдиному природному комплексі, кожний окремо, із погляду права, представляє різноманітні юридичні поняття. Одні з них, відповідно до Конвенції, мають правовий режим, що передбачає їхню приналежність певним суб'єктам (наприклад, внутрішні морські води, на які поширюється суверенітет прибережної держави в повному обсязі), інші — правовий статус, що містить тільки визначені права й обов'язки належних суб'єктів з їхнього дослідження і використання (наприклад, континентальний шельф, у відношенні котрого держави не здійснюють суверенні права, а наділені лише виключними правами з його дослідження, а також використанню ресурсів його дна і надр). У такий спосіб Конвенція ООН з морського права визначає юридичний статус позначених у ній морських просторів (територіальне море, зона що прилягає, відкрите море, континентальний шельф і т.д.) і їхні межі (межа) із метою встановлення їхнього юридичного режиму, тобто сукупності прав і зобов'язань учасників Конвенції щодо простору, що має даний статус. Слід звернути увагу і на деякі невідповідності окремих положень Конвенції, що стосуються насамперед суб'єктного складу її учасників. Так, у частині І Конвенції, названій «Вступ», визначаються деякі базові терміни-поняття Конвенції, у тому числі і з проблеми, що нас цікавить. Це ж, звичайно, насамперед «держава-учасниця» — держава, що погодилася на обов'язковість для неї Конвенції і для якої вона знаходиться в силі (подп. 1 пункт 2 статті 1). Проте в другому підпункті цієї статті закріплено, що Конвенція застосовується до перерахованого в пункті 1 «b» — «f» статті 305 Конвенції суб'єктам права, що стають учасниками Конвенції відповідно до умов, характерними для кожного з них. Під такими суб'єктами Конвенція розуміє «самоврядні асоційовані держави», що мають компетенцію з питань, регульованих Конвенцією, у тому числі компетенцією укладати відповідні договори. Слід зазначити, що на практиці учасниками Конвенції поки стають тільки лише держави, що ж стосується правосуб'єктності асоційованих держав, то про неї що-небудь сказати поки неможливо. У той же час, згідно зі статтею 305, учасниками Конвенції можуть стати і «міжнародні організації відповідно до Додатка IX». Стаття 1 Додатку IX, названа «Вживання терміна «міжнародна організація», говорить: «Для цілей статті 305 і профільного додатка термін «міжнародна організація» означає засновану державами міжурядову організацію, котрій її держави-члени передали компетенцію в питаннях, регульованих дійсною Конвенцією, у тому числі компетенцію по висновку договорів, що ставляться до таких питань». Проте з інших статей цього Додатка випливає, що промова в ньому йде не про міжнародні організації як таких, а про об'єднання держав, іменованих конфедераціями або наднаціональними організаціями. Стосовно до морського права промова практично йде про Європейський союз (ЄС), колишній ЄЕС, якому держави-члени передали повноваження укладати міжнародні договори про використання їх виняткових економічних зон. Інших подібних конфедерацій держав (наднаціональних організацій) поки немає. Практичним підтвердженням сказаного є те, що ЄЕС, підписавши документ, є учасником Конвенції. Таким чином, можна зробити висновок про те, що у відношенні суб'єктного складу її учасників Конвенція ООН з морського права має суттєвий перспективний потенціал, що враховує навіть зміни, що відбуваються в майбутній державній організації світового співтовариства. У цілому, можна констатувати, що розроблення і прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року явилося важливим історичним етапом у кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного права. її стратегічною метою є стабільний розвиток міжнародних відносин у зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права у Світовому океані. У зв'язку з цим вважається необхідним відрізняти міжнародне морське право від морського права. Перше — засновано винятково на нормах міжнародного права і належить до поводження держав за межами власної території. Друге — є правом конкретної держави і містить норми внутрішньодержавного (національного) права. Його основу складають внутрішньодержавні акти, що регламентують правове положення і порядок користування внутрішніми територіальними водами (територіальним морем), а також приналежній державі морськими і річковими суднами.

  1. Основні міжнародно-правові акти, що стосуються безпеки мореплавства.


На початку XIX ст. виникли суттєві розбіжності у практиці держав, що віддзеркалили історичні особливості їх розвитку. Небачений раніше розвиток морського судноплавства і морської торгівлі стикнулися з національними бар’єрами у морському праві, що поставило питання про повернення до уніфікованих норм морського права. Ці розбіжності діяли у супереч інтересів цих держав, що виступали у ролі експортерів і імпортерів вантажів, з одного боку, і країнами власниками великих торгівельних флотів, з іншого боку.

Брюссельський конгрес 1888 р. розробив принципи подальшого розвитку міжнародно-правового регулювання торгівельного мореплавства і міжнародного співробітництва в цій області. Конгрес прийняв резолюцію, що містила проект у вигляді Міжнародного морського кодексу. У ньому були сформульовані правила стосовно запобігання зіткнення суден у відкритому морі, з питань взаємної допомоги під час морських катастроф, відповідальності судновласника, морських перевезень по чартеру, ліквідації аварій та інші питання. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. були прийняті ряд конвенцій, зокрема: Міжнародна конвенція для об’єднання деяких правил стосовно зіткнення суден 1910 р., Міжнародна конвенція для об’єднання деяких правил стосовно допомоги і рятування на морі 1910 р., Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р., конвенція про вантажну марку 1930 р., та інші, які сприяли уніфікації норм міжнародного морського права у сфері безпеки мореплавства. Значною подією стало створення Міжнародної морської консультативної організації (ІМКО). На ІМКО були покладені важливі задачі стосовно забезпечення співпраці між державами-членами в області міжнародного мореплавства з точки зору виконання суднами всякого роду технічних вимог, а також допомоги загальному прийняттю найвищих практично можливих норм і стандартів відносно безпеки на морі та ефективності мореплавства. У 1982 р. ця організація була перейменована у Міжнародну морську організацію (ІМО). Вона сприяє співробітництву між державами насамперед в рішенні технічних проблем розвитку міжнародного мореплавства, з питань запобігання забруднення морів із суден і забезпечення безпеки людського життя на морі.

Незважаючи на ці здобутки міжнародного співтовариства у сфері забезпечення безпеки мореплавства, статистика свідчить, що рівень аварійності світового морського флоту все ще залишається дуже високим. При цьому негативні наслідки аварій великих морських суден поширюються не тільки на учасників морського підприємства, судно, його екіпаж і пасажирів, судновласників, але і на прибережні країни та широкі соціальні групи людей, життя яких нерідко зачіпається морськими аваріями.

Важливим для безпеки мореплавства є співвідношення національного морського права і міжнародного морського права. Звернення дисертанта до цієї проблеми зумовлене тим, що найчастіше норми однакового змісту містяться як у національних законах, так і в міжнародних інструментах, які регулюють ту ж саму сферу морської діяльності, що має розв’язувати проблему взаємодії цих норм права.

Значним кроком уперед у регламентації співвідношення міжнародно-правового і національно-правового регулювання, стала Конвенція ООН з морського права 1982 р.. Вона розмежовує універсальні норми міжнародного морського права, з одного боку, і національне законодавство держав, з іншого боку. Якщо перші норми мають лише регулятивний характер, то національні норми держав виступають як регулятивні та імплементаційні норми.

У рішенні питань, зв'язаних з забезпеченням безпеки торгівельного мореплавства, важлива роль належить координації зусиль всіх держав. Це зв'язано з двома факторами. По-перше, мореплавство завжди було однією з найбільш небезпечних видів діяльності людини. По-друге, внаслідок міжнародного характеру мореплавства, мабуть, що і заходи для підвищення безпеки можуть бути більш ефективними, якщо вони будуть прийматися на міжнародному рівні, а не окремими країнами в односторонньому порядку. Отже, тільки виконання державами міжнародних договорів у галузі використання Світового океану може сприяти прогресу і рішенню проблем торгівельного мореплавства.




  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка