Морське право



Сторінка3/33
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.62 Mb.
ТипРегламент
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Поняття та предмет морського права


Морське право— інститут міжнародного права, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права стосовно статусу, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря.

Предметом регулювання морського права є порядок взаємовигідного використання державами світового океану в мирних цілях.

Морське право (або право моря) регламентується великою кількістю міжнародних договорів. Серед них найбільш вагоме місце займають акти Женевської конференції з морського права 1958 р., котра прийняла чотири конвенції: про територіальне море і прилеглу зону, про відкрите море, про континентальний шельф, про риболовство й охорону живих ресурсів відкритого моря. Крім того, у морському праві діяли і продовжують діяти міжнародні звичаї. Великий масив відносин, також регулює внутрішнє законодавство держав.


  1. Принципи морського права.


Міжнародне морське право ґрунтується на визнанні основних принципів міжнародного права: рівності всіх держав, великих і малих, незастосування сили і загрози силою, вирішення спорів мирними засобами та ін. З цього випливають основні норми міжнародного права: свобода користування відкритим морем всіма державами світу як тими, котрі мають, так і тими, котрі не мають доступу до моря; право рівного користування природними ресурсами морських просторів і морського дна, принцип загальної спадщини людства.

Як основні принципи сучасного міжнародного морського права, відображені у Конвенції ООН з морського права 1982 року, можна зазначити:

- принцип свободи відкритого моря;

- принцип свободи використання просторів із міжнародним режимом;

- принцип поширення національної юрисдикції на судна та їхні екіпажі, де б вони не знаходилися при здійсненні правомірної діяльності;

- принцип забезпечення безпеки експлуатації суден і людського життя на морі та надання їм допомоги, незалежно від національної приналежності;

- принцип поширення суверенітету прибережних держав на морські простори, розташовані в межах дії національної юрисдикції;

- принцип неприпустимості підпорядкування національній юрисдикції просторів із міжнародним режимом;

- принцип неприпустимості забруднення морського середовища;

- принцип відповідальності за заподіяння шкоди іншим правомірним користувачам просторів і ресурсів Світового океану;

- принцип використання просторів із міжнародним режимом винятково в мирних цілях і на благо всього людства;

- принцип обов'язковості реєстрації національних суден і штучних

споруд у водах Світового океану.


  1. Поняття та структура морського права.


Сучасне міжнародне морське право — це галузь міжнародного права, що регулює дослідження і використання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном.

Отже, основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий океан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права — держав і їхніх об'єднань — міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов'язками в сфері дії морського права.

Тому що просторова сфера дії сучасного міжнародного права містить у собі не тільки води Світового океану, його дно і надра, але і повітряний простір над ним до межі з космічним простором, вважається обгрунтованою і правомірною позиція вчених, що вважають сучасне міжнародне морське право комплексною галуззю, що включає в себе визначені положення і міжнародного повітряного права.

Міжнародне морське право є однією з найстарших галузей міжнародного права, тому що з давніх часів Світовий океан, що займає 71% території планети Земля, грав важливу роль у задоволенні господарських потреб і потреб її народів, що населяють.

Морське право (або право моря) регламентується великою кількістю міжнародних договорів. Серед них найбільш вагоме місце займають акти Женевської конференції з морського права 1958 р., котра прийняла чотири конвенції: про територіальне море і прилеглу зону, про відкрите море, про континентальний шельф, про риболовство й охорону живих ресурсів відкритого моря. Крім того, у морському праві діяли і продовжують діяти міжнародні звичаї. Великий масив відносин, також регулює внутрішнє законодавство держав.


  1. Історія підписання Конвенції ООН з морського права 1982 року.


30 квітня 1982 року Конвенція була прийнята: за її прийняття проголосували 130 делегацій, проти — 4, і 17 утрималися. Разом із Конвенцією були прийняті 4 резолюції, що склали Додаток І до неї. На заключних засіданнях Конференції, що відбулися з 6 по 10 грудня 1982 року в Монтего-Беї (Ямайка), були заслухані заключні заяви делегацій, після чого був підписаний Заключний акт, а 10 грудня була відкрита для підписання Конвенція ООН з морського права 1982 року. У цей перший день Конвенцію підписали 119 делегацій, що представляли 117 держав. Острови Кука (самоврядна асоційована держава) і Рада Організації Об'єднаних Націй по Намібії. У цей же день Конвенцію підписала й делегація України. Фіджі — у той же день здала на зберігання свою ратифікаційну грамоту. Слід зазначити, що ніколи колись у день відкриття договору для підписання не демонструвалася настільки конкретно така переконлива його підтримка.

24 держави, що підписали Конвенцію, не ратифікували її.

Цей перший успіх Конвенції сам по собі не має прецеденту в історії договірного права. Проте цей успіх був обумовлений завдяки методу роботи конференції: прийняттю її тексту на основі консенсусу, і так званого «пакетного підходу», концептуальна основа якого складається в прийнятті рішень щодо різноманітних груп установлюваних норм з урахуванням нерозривного зв'язку між ними. У цьому випадку держави-учасниці виявляли готовність поступитися деякими своїми інтересами щодо якоїсь групи норм за умови, що їх суттєві права й інтереси будуть належною мірою відбиті в іншій групі норм. «Пакетне» рішення щодо Конвенції є результат унікального характеру обставин, при яких вона з'явилася, включаючи тісний взаємозв'язок багатьох різноманітних питань, велике число держав-учасниць і численність інтересів, що найчастіше зіштовхуються, що, як відзначалося, нерідко не вписувалися в традиційні рамки регіональних інтересів. Наріжним каменем «пакета» Конвенції є підхід, відповідно до якого користування правами і вигодами припускає прийняття на себе супутніх обов'язків і зобов'язань, із тим, щоб можна було створити загальний справедливий порядок. У основі Конвенції лежать і інші важливі підходи. Один із них закріплює повагу прав інших держав у якості найпершого обов'язку всіх держав-учасниць. Конвенція накладає на сторони зобов'язання вирішувати їхні спори мирними способами і надає вибір методів вирішення спорів у випадку, коли вони не можуть іншим чином досягти домовленості, навіть при втручанні третьої сторони.

Конвенція ООН з морського права набрала сили 16 листопада 1994 року після закінчення 12 місяців із дня здачі на збереження, згідно зі статтею 308 Конвенції, ратифікаційної грамоти 60 державою. Україна ратифікувала Конвенцію 3 червня 1999 року за допомогою прийняття Верховною Радою України Закону України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року й Угоди про імплементації Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року».






  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка