Морське право



Сторінка10/33
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.62 Mb.
ТипРегламент
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

Прилегла зона - визначення, види, межі, правовий статус.


Прилегла зона - це район морського простору, прилеглий до зовнішньої межі територіального моря. Прибережна держава має право встановлювати прилеглу зону шириною не більше 24 морських миль від вихідних ліній, від яких здійснюється відлік ширини її територіального моря. Відповідно до міжнародного права прилеглу зону можна створювати в цілях контролю, необхідного: а) для запобігання порушень митних, фіскальних, іміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави в межах її території або територіального моря; б) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, скоєних в межах її території або територіального моря. Відповідні норми є і в Конвенції про відкрите море 1958 р. (ст. 24), і в Конвенції ООН з морського права 1982 р. (ст. 33). Приймаючи рішення про створення прилеглої зони, прибережна держава на свій розсуд визначає її вид. Вона може бути митною, фіскальною, імміграційною або санітарною. У прилеглій зоні військові судна прибережної держави або її спеціальні судна, що виконують прикордонні, митні, фіскальні, імміграційні або санітарні функції, вправі за наявності підстав зупиняти іноземні невійськові судна, перевіряти документи й оглядати суднові приміщення, вживати заходи, передбачені законодавством прибережної держави.

  1. Правовий статус дна й надр дна Світового океану.


Дно становить все більший інтерес для держав. Частково цей інтерес був задоволений визнанням у міжна­родному праві деяких прав держав на континентальний шельф. Про режим морського дна за межами шельфу домовитися виявляється значно складніше. Проблема полягає в тому, що високорозвинуті держави, яких меншість, вже приступили до експлуатації ресурсів морського дна та розглядають таку діяльність у межах свободи відкритого моря. Держави, які за рівнем розвитку не спроможні мати або користуватися технологіями освоєння морського дна, а їх більшість, наполягають на встановленні для нього особливого правового режиму. Саме під впливом цієї більшості 1970 р. Генеральна Асамблея ООН рекомендувала виробити для нього спе­ціальний правовий режим1. Це питання стало одним з центральних на ІІІ Конференції ООН з морського права. Простір, що охоплює дно морів та океанів і його надра за межами дії національної юрисдикції, називають міжнародним районом морського дна, а за термінологією Конвенції з морського права 1982 р. це «район». Встановлений у Конвенції режим району є спробою знайти компроміс між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Однак відсутність під Конвенцією підписів найбільших індустріальних держав робить проблематичним функціонування всього механізму користування районом.

  1. Архіпелажні води - визначення, межі, міжнародно-правовий статус.


Архіпелаг означає державу, яка складається з групи островів, включаючи їх частини, які єднають їх водні та інші простори і настільки тісно зв'язані, що такі острови, води та інші природні простори складають єдине географічне, економічне і політичне ціле або історично вважаються такими.

Архіпелажними водами називають води держави-архіпелагу, які розташовані між островами, з яких складається держава-архіпелаг, та відокремлені від інших частин моря навкруги нього прямими вихідними лініями, які з'єднують точки, які найбільш видаються у море.

Довжина таких ліній не повинна перевищувати 100 мор. миль і лише 3% від заг. їх числа можуть мати довжину 125 мор. миль. Співвідношення між площею води та площею суши в середині цих ліній повинне складати від 1:1 до 1:9, отже не кожна держава, що складається з островів може мати архіпелажні води. Їх не мають, наприкл., Великобританія та Японія.

На архіп. води та на їх дно і надра пошир. суверенітет держави-архіпелагу. Суда всіх держав користуються правом мирного проходу через архіпел. води. У випадках, коли в межах архіп. вод лежать мор. шляхи, що використ. для м-н судноплавства – застосов. правило архіпел. проходу. Архіпел. прохід – право судноплав.

і прольоту з єдиною метою неперервного, швидкого і безперешк. транзиту з однієї частини відкритого моря або ек. зони в ін. частину. Для здійсн. архіп. проходу і прольоту держава-архіп. може встановл. мор. та повітр. коридори шириною 50 мор. миль.

Осн. документ – Конвенція ООН з Мор. права.



  1. Суверенітет держави-архіпелагу, закони держави-архіпелагу при здійсненні іноземними суднами проходу по морським коридорам такої держави.


Питання про правовий статус вод архіпелагу — морських вод, що з'єднують сухопутні території держав, розташованих винятково на островах, виникло й актуалізувалося в 60-і роки XX сторіччя в зв'язку з тенденцією, що намітилася, ряду держав-архіпелагів в односторонньому порядку підпорядкувати ці води своєму контролю на шкоду традиційній практиці використання таких вод для цілей іноземного судноплавства, рибальства, прольоту літаків, прокладки кабелів і т.д. Оскільки ці води історично мали статус відкритого моря, у наявності була неправомірна спроба підриву загальновизнаних свобод відкритого моря.

Нормативне регулювання вод, що оточують держави-архіпелаги, відбулося на III Конференції з морського права. До цього при визначенні меж територіального суверенітету розрізнення між континентальною й острівною державою не провадилося. У статті 46 Конвенції ООН з морського права 1982 року дане визначення держави-архіпелагу. Держава-архіпелаг - це держава, що складається з одного або більше архіпелагів і може включати також інші острови. Архіпелаг же означає групу островів, включаючи частини островів, що з'єднують їхні води й інші природні утворення, що настільки тісно взаємозалежні, що такі острови, води й інші природні утворення складають єдине географічне, економічне і політичне ціле або історично вважаються такими. Термін «архіпелаг» має свою давню історію. У період панування Венеції в східному Середземномор'ї архіпелагом іменували простір між Балканським півостровом і Малою Азією, що усіяний дрібними і середніми островами. Згодом так стали іменувати море, усіяне островами, а потім — групи островів, що лежать недалеко один від одного й утворюють деяку цілісність. Слід зазначити, що ще до III Конференції з морського права ряд держав, здійснюючи радикальні заходи до захисту своєї самобутності, оголосили себе державами-архіпелагами. Так вчинили в 1957 році Індонезія, у 1961 році — Філіппіни, у 1970 році — Маврикій та ін. Це призвело до того, що свою територію держави-архіпелаги обмежували методом прямих вихідних ліній, замикаючи їх навколо всього архіпелагу. Таке становище, як відзначалося, призвело до загрози інтересам інших країн, оскільки створювало в міжострівних водах архіпелагу режим внутрішніх морських вод, — як правило, там, де проходили шляхи інтенсивного торгового судноплавства.

Конвенція 1982 року створила умови для усунення протиріч між острівними державами і всіма іншими користувачами моря, уточнивши і наново визначивши цілий ряд понять. Так, об'єктом міжнародно-правової регламентації явилися води архіпелагів — морські простори держав-архіпелагів, обмежені прямими вихідними лініями, що з'єднують найбільш видатні точки найбільш віддалених островів і рифів архіпелагу, що всихає. У межі таких вихідних ліній включаються головні острови і район, у якому співвідношення між площею водної поверхні і площею суші, включаючи атоли, складає від 1:1 до 9:1. Довжина таких вихідних ліній не повинна перевищувати 100 морських миль, проте припускається, що до 3% від загального числа вихідних ліній, що замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 5 морських миль. При проведенні таких вихідних ліній не припускається скільки-небудь помітних відхилень від загальної конфігурації архіпелагу. Таким чином, для створення нормальних умов морського судноплавства в статті 47 Конвенції не було заборонене проведення прямих вихідних ліній (їх іменують прямими вихідними лініями архіпелагу), хоча цей документ і встановив деякі особливості їх проведення. Крім того.держава-архіпелаг належним чином публікує карти з зображенням вихідних ліній архіпелагу такого масштабу, що є прийнятним для точного встановлення їхнього стану, або переліки їхніх географічних координат і здає на зберігання копію кожної такої карти або перелік Генеральному секретарю ООН. Результатом такого підходу явилося таке: води архіпелагів набули статусу не внутрішніх морських вод, а, по суті, територіального моря, із правом мирного проходу через них, як і правом прольоту над ними.

У відповідності зі статтею 53 Конвенції держава-архіпелаг управі встановлювати морські і повітряні коридори з метою «безперервного і швидкого проходу іноземних суден... і прольоту іноземних літальних апаратів над ними». Якщо держава-архіпелаг не встановила таких коридорів, то для забезпечення безперешкодного проходження (прольоту) через води архіпелагу (або над ними) можуть бути обрані шляхи, звичайно використовувані для міжнародного судноплавства (польотів). Встановлений конвенцією статус вод архіпелагу одночасно не відміняє існуючі угоди і традиційні права на рибальство й існуючі підводні кабелі.





  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка