Монографія Кривий Ріг «Видавничий дім»



Сторінка1/22
Дата конвертації22.12.2017
Розмір4.8 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Міністерство освіти і науки України

Криворізький державний педагогічний університет


З. П. Бакум

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ

НАВЧАННЯ ФОНЕТИКИ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


В ГІМНАЗІЇ
Монографія

Кривий Ріг

«Видавничий дім»

2008

УДК 372.811.161.2’34

ББК 74.261.5 Ук



Б19

Бакум З. П.

Теоретико-методичні засади навчання фонетики української мови в гімназії : Монографія / Зінаїда Павлівна Бакум. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. – 338 с.

ISBN 978-966-177-010-1


У монографії запропоновано концепцію, згідно з якою українська мова в гім­назії є предметом вивчення і засобом навчання, що уможливлює розвиток мовної особистості, оволодіння різними формами роботи над мовленнєвим матеріалом з орієнтацією на майбутню професію. Обґрунтовано сучасні підходи (компетентнісний, системний, комунікативно-діяльнісний, функційно-стилістичний) та принципи (загальнодидактичні, лінгводидактичні, специфічні) у навчанні фонетики; розроблено систему роботи, спрямовану на формування компетенцій старшокласників (мовну, мовленнєву, комунікативну, соціокультурну) у процесі поглиблення, узагальнення та систематизації знань із фонетики; репрезентовано низку ефективних методів навчання, систему вправ, інноваційних технологій, що забезпечує всебічну підготовку майбутнього фахівця.

Книга призначена для вчених-методистів, викладачів вищих закладів освіти, аспірантів, магістрантів, студентів і вчителів-словесників.

УДК 372.811.161.2’34

ББК 74.261.5 Ук


Рецензенти:

доктор філологічних наук, професор Л. І. Мацько

доктор педагогічних наук, професор М. І. Пентилюк

доктор педагогічних наук, професор Т. В. Симоненко



Рекомендовано до друку на засіданні вченої ради
Криворізького державного педагогічного університету
(протокол №11 від 12 червня 2008 р.)

Рекомендовано до друку на засіданні вченої ради
Київського міського педагогічного університету імені Б. Д. Грінченка
(протокол №6 від 26 червня 2008 р.)


ISBN 978-966-177-010-1 © З. П. Бакум, 2008
ЗМІСТ

Вступ 7

Розділ 1.
Лінгвістичні засади
навчання фонетики
української мови в гімназії 13

1.1. Ключові питання фонетичної теорії


в гімназійному курсі мови 13

1.2. Фізіолого-акустичний та лінгвістичний аспекти вивчення звуків мовлення 23

1.3. Проблема статусу фонеми як функційно значущої одиниці в теорії та практиці навчання мови 50

1.4. Поглиблення знань про словесний наголос,


інтонацію як суперсегментні засоби фонетики 64

1.4. Членування мовленнєвого потоку


з опорою на смисл, контекст,
фонетико-семантичні закономірності рідної мови 91

Розділ 2.
Психолого-дидактичні основи поглиблення, узагальнення
і систематизації знань із фонетики 113

2.1. Психологічні та психолінгвістичні чинники


на завершальному етапі навчання фонетики 113

2.2. Сучасні підходи, принципи в навчанні фонетики 123



Розділ 3.
Змістова характеристика
навчання фонетики в гімназії 149

3.1. Зміст фонетики


в шкільних варіативних програмах 149

3.2. Аналіз матеріалу з фонетики


в підручниках і посібниках з української мови 167

3.3. Підсумковий контроль


досягнень учнів старшої школи 177

Розділ 4.
Технологія поглиблення, узагальнення та систематизації знань із фонетики 191

4.1. Формування мовної, мовленнєвої,


комунікативної компетенцій учнів 10 класу гімназії 191

4.2. Методи навчання фонетики 204

4.3. Система завдань і вправ
для формування мовної особистості 223

4.4. Інноваційні технології в навчанні фонетики 230

4.5. Навчання фонетики
у зв’язку з орфоепією, графікою та орфографією 245

4.6. Взаємозв’язок у навчанні


фонетики, граматики та пунктуації 262

4.7. Елементи фоностилістики


на етапі поглиблення знань з української мови 280

Висновки 301

Список використаної літератури 305

Додатки 339


Вступ


Зростання соціальної ролі особистості, її активне творче самовиявлення, самореалізація вимагають модернізації української освіти, створення моделі національної школи, зорієнтованої на органічну єдність змісту навчання, сучасних форм організації освітнього процесу, інноваційних технологій, новітніх форм оцінки якості. Одним із провідних напрямів професійного становлення інтелектуально-культурного розвитку особистості в умовах сьогодення є перехід до профільного навчання, що забезпечує виконання програми „Освіта (Україна ХХІ століття)”, положень Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Державних стандартів мовної освіти, концепцій, пов’язаних із профільним навчанням.

Уведення профільного рівня в старших класах уможливлює створення підґрунтя для суттєвої диференціації змісту навчання, ефективної підготовки випускників школи до засвоєння в подальшому програми вищої професійної освіти, „забезпечує поглиблення знань із предмета, обраного учнем за основу в його майбутній професійній діяльності” [247, с. 10]. Заклади з профільною диференціацією є „експериментальними майданчиками для апробації ефективних форм і методів навчання та виховання, дозволяють підтримувати й розвивати пізнавальні інтереси випускників, стимулювати їхнє професійне самовизначення” [128, с. 77].

Особливе місце в системі національної профільної освіти відводиться гімназії як складному педагогічному утворенню, „середньому загальноосвітньому навчальному закладу, що забезпечує гуманітарну, а також професійно зорієнтовану підготовку обдарованих і здібних учнів” [220, с. 4]. Диференціація навчально-виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашої держави стала визначальним чинником та умовою відродження культуротворчої функції національної школи; саме в ній педагоги справедливо вбачають нові можливості максимального розвитку дітей із різним рівнем здібностей.

В освітньому просторі України з’являється все більше навчальних закладів, які обирають головною спеціалізацією поглиблене вивчення української мови. У системі гімназійної освіти українська мова посідає одне з чільних місць, оскільки є рідною мовою народу, частиною його духовної культури, основною формою вираження національної й особистісної самосвідомості. Окрім того, є державною мовою України, засобом спілкування, знаряддям пізнання й відображення дійсності. Оволодіння рідною мовою забезпечує здатність і готовність випускника школи до комунікації в повсякденному житті та професійній діяльності. Як засіб пізнання українська мова забезпечує розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учня, розвиває мислення, пам’ять, формує навички самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й самореалізації.

Зміст гімназійного курсу мови має свої особливості й передбачає поглиблення знань старшокласників про лінгвістику як науку, мову як багатофункційну систему, усвідомлення взаємозв’язків основних одиниць і рівнів мови, освоєння мовних норм та мовленнєвої поведінки в різноманітних сферах спілкування, розуміння функційно-стилістичної системи мови. До того ж на профільному рівні забезпечується оволодіння учнями такими вміннями і навичкам, як: аналіз, зіставлення, класифікація мовних явищ, фактів із урахуванням їхніх різноманітних інтерпретацій; подача історичних коментарів до мовних явищ; оцінювання мовних фактів із позицій нормативності, відповідності до ситуації спілкування; розмежування варіантів норм, мовленнєвих порушень. І, нарешті, профільний рівень сприяє застосуванню отриманих учнями знань і вмінь у власній мовленнєвій практиці, зокрема у професійно зорієнтованій сфері навчання.

У лінгводидактиці відсутні спеціальні дослідження, присвячені вивченню основних розділів гімназійного курсу мови. Не з’ясовано, яким формам і методам надавати перевагу під час вивчення фонетики, морфології, синтаксису, поза увагою залишається загальноосвітня мета – закласти підвалини лінгвістичної підготовки здібних та обдарованих учнів, сформувати в них уміння самостійно поповнювати, творчо застосовувати набуті знання в різних мовленнєвих ситуаціях. За словами Л.Скуратівського, не розроблено „ні належного дидактичного забезпечення якісного функціонування цих освітніх установ, ні методичних рекомендацій щодо поглибленого вивчення основних розділів української мови” [319, с. 102–121].

Пріоритетним теоретичним завданням вивчення фонетики є усвідомлення учнями звукового аспекту мови. Роль фонетичних знань, розвинутого фонематичного чуття в лінгвістичному вихованні школярів має неабияке значення. Від уміння чути і розмежовувати звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх зі слова і складу великою мірою залежить становлення навичок читання, бо читання (синтез) можливе лише на ґрунті активної дії зі звуками. Фонематичне чуття необхідне для свідомого оволодіння нормами літературної вимови, під час формування артикуляційних навичок. Знання з фонетики, систематична звукова робота сприяють усвідомленню і засвоєнню фонематичного характеру більшості українських написань на етапі продуктивних умінь, оскільки значна частина орфографічних правил орієнтує на дію зі звуками.

У Державному стандарті базової та повної середньої освіти йдеться про виховання особистості, її всебічний розвиток [144, с. 13]. Відповідно, у навчанні фонетики важливе місце мають посісти закономірності формування і відображення в мовленні властивостей особистості, їх загальне й індивідуальне: „не можна індивідуальність голосу зводити лише до фізичних особливостей мовленнєвого апарату людини” [273, с. 212]. Адже разом зі смисловою інформацією звук передає інформацію і про мовця, його вік, статеву належність, його фізичний і „внутрішній” стан.

Проведений нами експеримент, аналіз наукової літератури спонукають до констатації того, що в загальноосвітніх навчальних закладах упродовж тривалого часу була відсутня система роботи над усним мовленням, хоч ця форма виникла значно раніше від писемного. Саме для звуків дібрані відповідні знаки – букви, а не навпаки. Тому нині науковцям, учителям-словесникам необхідно реабілітувати усне мовлення. Відомий фонетист М. Панов висловлює думку про переваги звукового мовлення над писемним і констатує, що людина говорить більше, ніж пише. Навички писемного мовлення нашаровуються над навичками усного і від них залежать. Коли ми читаємо про себе, навіть, коли думаємо, ми не позбавлені навичок говоріння [349, с. 4].

Потребують серйозних досліджень зв’язки звукового мовлення з орфоепією, графікою, орфографією, граматикою, стилістикою, на що в розділі, присвяченому методиці вивчення окремих аспектів української мови, указує С. Караман. Учений наголошує на поетапному формуванні орфоепічних та орфографічних умінь і навичок у зв’язку з вивченням фонетики, морфеміки, словотвору, морфології, обґрунтовує думку про вивчення звукової системи української мови з урахуванням принципів перспективності та спадкоємності. Практично знання фонетики сприяє оволодінню нормами літературної вимови, створює міцне підґрунтя для навчання орфографії [220, с. 243].

Аналіз наукових джерел із психології, дидактики, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики засвідчує, що в теорії та практиці навчання української мови в гімназії накопичено певний досвід, який може стати основою модернізації професійного спрямування:


  • визначення наукових засад у навчально-виховному процесі закладів нового типу (О. Біляєв, О. Глазова, О. Горошкіна, В. Горя­ний, Т. Донченко, С. Караман, М. Пентилюк, Л. Скуратівський, М. Плющ, В. Тихо­ша та ін.);

  • з’ясування психологічних основ навчання мови загалом і фонетики зокрема (Д. Богоявленський, Л. Божович, Л. Виготський, І. Зимня, Н. Жинкін, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Л. Проколієнко, І. Си­ниця та ін.);

  • дослідження фонетичної системи мови (Р. Аванесов, А. Баг­мут, І. Бодуен де Куртене, Л. Бондарко, В. Винницький, Л. Зіндер, П. Коструба, О. Курило, І. Петлич­ний, О. Си­няв­ський, Ф. де Сосюр, Є. Тимченко, Н. Тоцька, Л. Щерба та ін.);

  • теорія та практика навчання фонетики в середніх освітніх закладах (М. Вашуленко, С. Дорошенко, О. Ка­раман, С. Караман, В. Масальський, Л. Мацько, А. Медушевський, Г. Передрій, Л. Симоненкова, Н. Тоцька, І. Хом’як, С. Чавдаров, Н. Шкуратяна, І. Ющук та ін.);

  • оволодіння основами різних видів мовленнєвої діяльності (Н. Голуб, Є. Голобородько, Н. Дика, В. Капінос, Л. Мацько, В. Мель­ничайко, Г. Михайловська, А. Нікітіна, Е. Палихата, Т. Симоненко, М. Стельмахович, Г. Шелехова та ін.).

Не всі порушені дослідниками актуальні проблеми знайшли своє висвітлення в підручниках, навчальних посібниках, довідниках, словниках. Це є однією з причин того, що методисти й учителі-словесники досить часто не мають належної бази для широкого використання фонетичного матеріалу в практиці навчання. Так, донині не розроблена єдина система понять, термінів, які повинні розглядатися в гімназійному курсі фонетики, відсутні розробки вивчення фонетики у взаємозв’язку з іншими розділами мовознавства (особливо з морфологією та синтаксисом), не визначено роль фонетики у процесі комунікації (наприклад, значення семантичної природи інтонації в мовленні), відсутні технології впровадження інновацій у процес навчання тощо. Недостатнє теоретичне осмислення фонетичних проблем методичною наукою, безперечно, ускладнює і затримує вирішення практичних завдань.

Отже, причин незначної кількості наукових доробків у методиці навчання фонетики, як видно, чимало: дотримання традицій старої школи, відсутність розробки лінгвістичних основ навчання, складність у засвоєнні фонетичного матеріалу через брак науково обґрунтованих технологій навчання й ін. До того ж сьогодні кардинальних змін зазнає українська освіта загалом і методика навчання української мови в гімназії зокрема.

Усе це свідчить про необхідність розроблення концепції, що забезпечує розвиток мовної особистості, діяльність якої ґрунтується на досконалому знанні української мови і володінні різними формами роботи над мовленнєвим матеріалом з орієнтацією на майбутню професію, на положенні про освоєння української мови в гімназійних класах (маємо на увазі класи філологічного профілю) як предмета вивчення та засобу навчання. Це зумовлює своєрідність побудови змісту навчання, добір відповідних форм його організації, а також засвоєння фонетики української мови з урахуванням етапів пізнання, вимог до внутрішньої логіки навчання, установлення асоціативних зв’язків між фонетичними поняттями, явищами, які сприяють міцності знань, проникненню у внутрішню та зовнішню систему мови з урахуванням здобутків сучасної лінгвістичної науки, досягнень психології, педагогіки, методики навчання мови.

Розвиток мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенцій гімназиста на профільному рівні передбачає поглиблення знань про фонетичну систему української мови з наявними двома рівнями (лінійний, або сегментний, нелінійний, або суперсегментний). Тому навчання є ефективним за умови реалізації таких сучасних підходів, як компетентнісний, особистісно зорієнтований, комунікативно-діяльнісний, системний, етнокультурологічний, проблемний та функційно-стилістичний. За науково-методичну основу доцільно обрати сучасну теорію принципів засвоєння рідної мови: загальнодидактичних (традиційних і сучасних); лінгводидактичних (загальнометодичних), а також специфічних (навчання фонетики у взаємозв’язку з орфоепією, орфографією, графікою, морфологією, синтаксисом, пунктуацією, стилістикою; співвідношення між звуковим та писемним мовленням; урахування особливостей місцевої говірки; фізичного розвитку органів мовлення, принцип аналізу звука в морфемі).

В організації процесу навчання фонетики апелюємо до того, що вчитель керує ним, робить повідомлення, навчає спостерігати за тими чи тими явищами мови та мовлення, власного й чужого. Учень сприймає, запам’ятовує, відтворює мовленнєві зразки, виконує пізнавальні завдання, оволодіває певними компетенціями (мовною, мовленнєвою, комунікативною, соціокультурною). Саме такий взаємозв’язок і враховано під час розгляду методів на етапі поглиблення, узагальнення та систематизації знань із фонетики в гімназії: надано перевагу класифікації методів навчання за способом взаємодії вчителя й учнів. Застосовано також і методи навчання, в основу яких покладено якісні чинники, пов’язані з особливістю пізнавальної діяльності (дослідницький, проблемного викладу, гіпотеза), інтерактивні методи (інформаційні, пізнавальні мотиваційні, регулятивні).

Запропонована система знайшла висвітлення, по-перше, у тому, що роботу над теоретичними відомостями включено в систему вправ (фонетико-лінгвістичні, фонетико-мовленнєві, фонетико-комунікативні) та завдань, якими передбачено виклад дискусійних питань, тлумачення лінгвістичних термінів і понять за чинними підручниками, посібниками, довідковими джерелами; по-друге, гімназистам запропоновано опрацювання відомостей із фонетики дедуктивно-індуктивним, проблемно-пошуковим шляхом із використанням узагальнювальних таблиць, схем, словесних ключів, а також проведення лінгвістичних експериментів, спостереження над мовою та мовленням, що дає можливість старшокласникам дискутувати, зіставляти, аналізувати, узагальнювати, висловлювати власні аргументи, формулювати висновки; по-третє, пропоновані вправи розраховані на закріплення, усвідомлення та розширення відомостей про природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації, їх функцій, диференціацію звуків і букв, розуміння співвідношень між ними; особливості фонетико-графічного, графіко-фонетичного і фонетико-фонемного розборів, під час виконання яких вимовляються звуки, склади, називаються букви, визначаються варіанти фонем у потоці мовлення, чергування, з’ясовується відмінність між вимовою та написанням слів, особливості наголошування слів, характеристика інтонації.

Концептуальна ідея передбачає використання інноваційних технологій (блокові технології, проектні технології, комунікаційно-інформаційні технології, мовний архів учня) в навчанні фонетики.

Автор висловлює щиру подяку докторам педагогічних наук, професорам С. Караману, М. Пентилюк, Т. Симоненко, докторові філологічних наук, професорові Л. Мацько за інтерес до роботи, слушні зауваження й поради, урахування яких сприяло вдосконаленню змісту монографії.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка