Моделювання етапів прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень як психологічна проблема



Скачати 154.63 Kb.
Дата конвертації23.06.2019
Розмір154.63 Kb.

УДК 159.923

Л.В.Помиткіна,

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри авіаційної психології НАУ,

м. Київ
Моделювання етапів прийняття особистістю стратегічних



життєвих рішень як психологічна проблема
Розглядається моделювання етапів прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень, поданий аналіз наукових досліджень прийняття рішень у філософських, педагогічних та психологічних працях вчених і практиків.

Ключові слова: рішення, прийняття рішень, стратегічні життєві рішення.
Моделирование этапов принятия личностью стратегических

жизненных решений как психологическая проблема

Рассматривается моделирование этапов принятия личностью стратегических жизненных решений, подан анализ научных исследований принятия решений в философских, педагогических и психологических трудах ученых и практиков.

Ключевые слова: решения, принятие решений, стратегические жизненные решения.
Modeling of stages of the adoption of strategic
life decisions by individual  as a psychological problem

Considered the  modeling of stages of the adoption of strategic life decisions by individual, submitted an analysis of science research of decision-making in philosophical, pedagogical and psychological writings of scientists and practitioners.


Keywords: decision, decision making, strategic life decisions.

У науковій літературі проблема прийняття рішень розглядається здавна і займає одне з провідних місць щодо впливу як на професійну діяльність особистості так і на життєдіяльність в цілому. Прийняття рішень з різних боків розглядали філософи (Р.Декарт, Б.Спіноза, М.Вольтер та ін.), письменники (Г.Сковорода, Л.Толстой, Ф.Достоєвський та ін.), педагоги та психологи (М.Я.Грот, О.Келлі, Г.С.Костюк, Р.Мей, О.К.Тихомиров, В.О.Моляко, В.М.Чернобровкін та багато ін.). Однак проблема прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень залишається недостатньо дослідженою.

Метою даної статті є висвітлення особливостей моделювання етапів прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень. Стратегічні життєві рішення, за нашим робочим визначенням, є ті, які носять визначальний, доленосний характер і мають суттєвий вплив на подальше життя особистості. До цих рішень ми відносимо рішення щодо професійного самовизначення, рішення щодо вибору супутника життя та рішення щодо вибору життєвої позиції особистості [8]. Для з’ясування особливостей моделювання процесу прийняття стратегічних життєвих рішень необхідно розглянути, перш за все, теоретичні та практичні напрацювання вчених щодо процесу прийняття рішень взагалі.

У словнику психологічних понять К.К.Платонова зазначається, що прийняття рішень (англ. decision making) – психічне явище отримання відповіді на питання, що виникло на основі домінування різних форм психічного відображення та ієрархії видів прийняття рішення [7, С.102]. Прийняття рішень – розумова і вольова навичка, у якій може проявлятися інсайт. Прийняття рішення на основі умовиводів – результат процесу мислення, який здійснюється, зазвичай, за етапами (що можуть іноді розтягуватися або перекривати один одного): усвідомлення питання, поява асоціації, відсів асоціацій, поява пропозиції, її перевірка, підтвердження, рішення. На етапі перевірки виникають як уточнення, так і нові мисленнєві дії по цій же схемі.

У психологічній енциклопедії О.М.Степанова прийняття рішення розглядається, передусім, з позиції волі, мислення та бажань особистості, як етап або фаза вольового акту, пов’язана з остаточним вибором цілі чи способу виконання дії [9, С.264]. Прийняти рішення – означає відділити одне бажання від інших і в такий спосіб створити ідеальний образ мети. Прийняття рішення ґрунтується на оцінці суб’єктом даної ситуації, поставленого завдання, можливостей самого суб’єкта і передбачає появу нових психологічних утворень у вигляді цілей, мотивів, оцінок, установок тощо. У прийнятті рішень задіяні майже всі психічні процеси, але провідна роль належить мисленню та волі.

У великій психологічній енциклопедії прийняття рішення розглядається як у вольовому так і в діяльнісному аспектах, як акт волі, спрямований на створення у невизначеній ситуації ряду послідовних дій для досягнення мети, в основі якого лежить перетворення наявної інформації [2, С.348]. Будь-яка цілеспрямована діяльність бере початок у прийнятті рішення. Процес прийняття рішення починається із підбору або виокремлення необхідної для рішення інформації, потім розглядаються, порівнюються різні альтернативи рішення, і здійснюється суб’єктивний вибір найбільш оптимальної із них, далі вибудовується ідеальна гіпотеза способів досягнення цілей або створюється програма конкретний дій.

Структура прийняття рішення включає в себе ціль, результат і способи його досягнення, правила вибору і критерії оцінки. І структура прийняття рішення і його механізми можуть видозмінюватися в залежності від рівня психічного відображення. Частіше за все прийняття рішення є частиною мисленєвого процесу в рішенні будь-яких задач, або може бути і самостійною мисленєвою діяльністю, наприклад, прийняття управлінського рішення [9, С.348].

У великому психологічному словнику Б.Г.Мещерякова і В.П.Зінченко зазначається, що прийняття рішення у психології традиційно розглядається як етап вольового акту, пов’язаний із вибором цілі і способу дії [3, С.499]. Продуктивний процес прийняття рішення включає в себе появу нових цілей, оцінок, мотивів, установок, смислів.

Поняття «прийняття рішення» розглядається в технічних галузях, в управлінській діяльності з урахуванням специфіки цих сфер. Зокрема, термін “прийняття рішення” в технологічній літературі та документах має досить певний смисл і просторово-часове визначення: прийняття рішення про виліт, на злітно-посадочній смузі під час розбігу — про зліт, на кінцевому участку гліссади — про посадку, під час поганої погоди в аеропорту призначения — про зміну маршруту тощо. Прийняття рішення за таких умов означає оцінку ситуації і вибір одного з можливих варіантів дії.

У другій половині ХХ ст. виникла формальна (математична) теорія прийняття рішень, у якій під рішенням розуміють будь-який акт вибору з даної кількості альтернатив одного за певним критерієм. Основні етапи процесу прийняття рішень поєднують інформаційне забезпечення рішення і, власне, саму процедуру прийняття рішень, яка охоплює пошук і зіставлення альтернатив та побудову програми дій. Крім тлумачення прийняття рішення як фази вольового акту, іноді його розглядають як особливу форму мисленнєвої діяльності, або як етап у процесі розв’язування задач.

Прийняття управлінського рішення розглядається в літературі як вибір керівником оптимального, адекватного конкретній ситуації, способу розв’язання управлінської проблеми з кількох можливих варіантів, з його аргументацією як для себе, так і для оточуючих.

В.А.Кушнір, здійснюючи моделювання процесу прийняття рішень у педагогічних дослідженнях за допомогою системного аналізу, виділяє п’ять етапів [4]. Першим етапом прийняття рішення є процес цілеутворення. Другим - визначення значущості кожного критерію у вигляді вагових коефіцієнтів експертним шляхом. Вагові коефіцієнти в моделі прийняття рішень є одним з проявів неадекватності процесу.

На третьому етапі прийняття рішень здійснюється вимірювання критеріїв, тобто процес оцінки їх інтенсивності у вигляді числових значень за певною шкалою. В основі процесу оцінювання покладені психофізичні закони Вебера-Фехнера. На цьому закінчується процес аналізу проблеми і розпочинається процес синтезу, що полягає в отриманні нових знань про об’єкт, виходячи з даних про його складові як частини цілого. Критерії можуть бути зовсім різні за природою, а отже і вимірювання здійснюватиметься за принципово різними шкалами як за природою, так і за розміром.

Четвертим етапом прийняття рішення є відображення різних типів шкал на одну безрозмірну шкалу за допомогою психофізичної функції оцінювання, яка має нелінійну S-подібну форму. Нелінійність S-функції є ще одним проявом у моделі прийняття рішення нелінійності процесу. На п’ятому етапі прийняття рішення відбувається синтез уже безрозмірних оцінок критеріїв за допомогою лінійних чи нелінійних функцій, з метою отримання нових знань про цілісний об’єкт [4].

Отже, весь процес прийняття рішення вчені подають у вигляді алгоритму послідовності дій особи, яка приймає рішення:


  1. формування ієрархії цілей у процесі цілеутворення, на нижньому рівні якої будуть критерії;

  2. визначення вагових коефіцієнтів критеріїв;

  3. вибір відомих чи створення суб’єктивних шкал вимірювань;

  4. вибір чи створення методик вимірювань;

  5. вимірювання значень критеріїв;

  6. вибір чи побудова психофізичної функції цінності і відображення шкал вимірювання;

  7. вибір чи створення функції синтезу інтегральної оцінки;

  8. обрахування інтегральних оцінок та ранжування багатокритеріальних альтернатив;

  9. аналіз отриманих результатів та прийняття рішення про подальші дії.

Аналізуючи результати прийняття рішення, людина ними або задоволена або ні. В іншому випадку розпочинається діалоговий процес уточнення моделі. Діалоговий (інтерактивний) характер процесу означає: кожен пункт алгоритму може повторюватися скільки завгодно разів; в будь-який момент процесу прийняття рішення можливий перехід з одного пункту алгоритму в інший; в будь-який момент можливе коригування процесу прийняття рішення. Весь процес буде закінчено, якщо черговий варіант моделі задовольнятиме особу, яка приймає рішення.

Зарубіжні дослідники І.Джаніс і Л.Манн (1982 р.), аналізуючи діяльність суб’єкта в екстремальних ситуаціях, визначають наступні етапи прийняття рішення:

1) Оцінка проблеми. — Чи велика втрата, якщо взагалі нічого не зроблю?

2) Огляд варіантів. — Цей варіант дії сам по собі дозволить вирішити проблему? Чи достатньо я розглянув варіантів?

3) Зважування варіантів. — Який варіант найкращий? З якими вимогами він пов’язаний?

4) Повідомлення оточуючим про обрану дію. Прийняття обов’язку. — Чи потрібно повідомляти іншим?

5) Прийняття рішення, не зважаючи на ризик. — Чи великий ризик, якщо я нічого не зміню?

Наведений перелік етапів-питань вказує на специфіку підходу І.Джаніса і Л.Манна: приймаючи рішення, людина повідомляє про нього оточуючим, виносячи його тим самим назовні й істотним чином змінюючи хід ситуації. Відповідно змінюються й погляди на механізм прийняття рішення: його слід розглядати як соціально опосередкований, який виконується під тиском прийнятих обов’язків і в присутності інших людей.

Процедура прийняття рішення вміщує процеси пошуку необхідної й корисної інформації та моменти зважування й оцінки результату і величини втрат. Тут у процес включаються соціальні аспекти: у ході пошуку інформації приймається до уваги будь-яка інформація, яку повідомляють експерти, навіть якщо вона знижує до нуля значення цілі; приймаючи рішення, суб’єкт повинен врахувати не тільки його ризик і користь, але й те, як оцінюють його інші люди.

Емоційний стан суб’єкта у процесі аналізу ситуації і прийняття рішення І.Джаніс та Л.Манн характеризують негативним чином: через аналіз неефективності тих паттернів поведінки, коли суб’єкт пробує взагалі нічого не робити, або діяти звичним чином, або повністю сумніватися щодо можливості знайти найкращий засіб уникнути небезпеки, або проявляє надмірну тривогу. Розкриваючи стан суб’єкта, автори позначають паттерни поведінки відповідно: безконфліктна інертність, безконфліктна зміна ситуації, захисне уникнення загрози та зверхтривожність. Ефективною є така поведінка й емоційний стан, коли суб’єкт уважний і зібраний у небезпечній і складній ситуації.

Отже, умовами прийняття оптимального рішення є:


  • повнота списку варіантів і всебічний аналіз;

  • точна і детальна оцінка кожного з них;

  • увага до будь-яких, у тому числі й негативних висловлювань оточуючих людей з приводу кожного можливого варіанту.

На думку Г.О.Бала, роль і значущість актів прийняття рішень, відповідальність, яку має виявити суб’єкт при їх здійсненні, істотно залежать від типу виконуваної діяльності [1]. Якщо предмет діяльності перебуває у просторі моделей (побудованих чи то в ідеальному плані, чи в рамках добре контрольованої ділянки матеріального буття), – умови для трансцендування вибору є більш сприятливими; крім того, суб’єкт часто у змозі повернутися до вибору, який виявився хибним, і замінити його на кращий. Якщо ж предмет діяльності занурений у простір реального життя, – питома вага актів вибору є вищою, оскільки: а) доводиться більшою мірою рахуватись із вищезгаданою нормативною «решіткою»; б) суб’єктові бракує часу на знайдення нестандартних рішень, й тому він частіше змушений обмежуватись вибором з відомих альтернатив. У просторі реального життя кожний акт вибору є більш відповідальним, бо «переграти» його тут неможливо; у кращому разі вдається виправити більшою чи меншою мірою його негативні наслідки.

Таким чином, чіткою є позиція автора щодо того, що «процес прийняття й реалізації особою рішень (зокрема, стратегічних життєвих рішень) не зводиться до актів вибору. Та це, як кажуть, один бік медалі. Зворотний полягає у тому, що ці акти посідають у структурі вказаного процесу істотне місце. І це великою мірою зумовлено тим, що соціальні норми, котрі регулюють людську поведінку, прив’язані, як правило, до «решіток» з дискретних альтернатив, між якими треба робити вибір. Такі «решітки», будучи необхідними для структурування і впорядкування соціальної поведінки особи, постають для неї і джерелом певних обмежень. Найчіткіше це виявляється у разі норм, що встановлюють її правовий статус (зокрема, її перебування у громадянстві тої чи тої держави, у шлюбі чи поза ним, участь у певних трудових, цивільно-правових та інших відносинах тощо). Є очевидною суперечність між жорсткістю правової «решітки» і принциповою незводимістю людської свободи до виборів між фіксованими альтернативами. Цю суперечність люди долають або неправовим, у принципі шкідливим для суспільства шляхом (елементарний приклад – фіктивний шлюб), або вибудовуючи й реалізуючи у правовому полі оптимальний поведінковий «маршрут».

Моделюючи етапи прийняття стратегічних життєвих рішень слід навести принципові положення щодо прийняття творчих рішень, розроблені В.О.Моляко. Вчений глибоко дослідив психологію творчості людини, зокрема описав структуру та стратегію процесу рішення творчих задач [6, С.24-25]. Розглядаючи у якості моделі творчої діяльності процес рішення конструкторської задачі, дослідник виділив три основні цикли:


  • розуміння умови задачі (оцінка умови);

  • формування проекту майбутньої конструкції (формування замислу);

  • попереднє рішення (прогнозування успішного чи неуспішного закінчення розробки проекту).

В.О.Моляко наголошує, що кожний із цих циклів закінчується прийняттям відповідного рішення, а саме: розуміння закінчується прийняттям рішення про початок пошуку чи про відмову від рішення (тут відбувається оцінка і самої задачі і своїх можливостей); формування замислу – прийняттям рішення про адекватність проекту конструкції вимогам даної задачі; попереднє (в тому числі здогад) – прийняттям рішення про ескізну побудову проекту (або іншим прийняттям рішень). Попереднє рішення може співпадати з формуванням проекту, може виникати раніше, а може проявлятися лише після достатньо тривалого пошуку у вигляді ескізного уявлення конструкції. Стратегія рішення, таким чином, буде відповідно представлена цими трьома циклами у рішенні задачі [6, С.25].

В.М.Чернобровкін глибоко дослідив процес прийняття педагогічних рішень у проблемних ситуаціях як теоретично, так і практично [13]. У працях вченого процес прийняття рішень у педагогічній діяльності розглядався на трьох рівнях: причинної детермінації, поведінковому та діяльнісному. На основі аналізу різних форм детермінації активності педагога — причинної, цільової та ціннісної — узгоджується положення про ієрархічну будову психологічних механізмів, на основі яких здійснюється процес прийняття рішень у проблемних ситуаціях педагогічної діяльності. На думку В.М.Чернобровкіна, прийняття педагогічного рішення є процесом самоорганізації й саморегуляції діяльності суб’єктом у проблемних педагогічних ситуаціях.

У процесі прийняття рішень на поведінковому рівні активності вчителя діють такі закономірності [13, С.258]:


  • домінування самозахисної спрямованості дій та їх зв'язок з функціонуванням різних механізмів психологічного захисту;

  • заміщення об’єкта агресії й розрядка емоційної напруги;

  • дезорганізація діяльності в ситуаціях високого рівня напруженості й у ситуаціях «звинувачення».

На рівні діяльнісної активності вчителя процес прийняття рішення забезпечується «специфічно функціонуючою системою мотивації, в основі якої лежать смислотвірні внутрішні мотиви, що виконують функції спрямування та енергетизації дій педагога в напрямку до мети діяльності [13, С.103].

Аналізуючи різні наукові підходи до процесу прийняття рішень необхідно зауважити, що етапи прийняття стратегічних життєвих рішень мають свої особливості. Ці особливості стосуються їх специфіки, яка визначається відповідальністю та впливом на подальше життя, а також пролонгованістю у часі.

Зокрема, особливості прийняття стратегічних життєвих рішень певною мірою досліджували вчені у контексті стратегії життя (К.О.Абульханова-Славська), життєвих виборів (Г.О.Балл), життєвого шляху особистості (В.Г.Панок), життєтворчості (Л.В.Сохань), життєвої перспективи та психологічного часу (Т.М.Титаренко) та ін. Аналізуючи праці вчених-дослідників, приходимо до висновку, що прийняття стратегічного рішення щодо професійного вибору є надзвичайно відповідальним, життєво значущим, пролонгованим у часі процесом, який вимагає кваліфікованих знань, практичних навичок і рішучих дій.

Життєва позиція – це ідеали, переконання і цінності особистості, які концентрують у собі основоположні принципи її поведінки і діяльності і тому прийняття стратегічного рішення щодо вибору життєвої позиції є важливою складовою особистісного розвитку.

Прийняття стратегічного життєвого рішення щодо вибору супутника життя є відповідальним і складним психологічним процесом, який суттєво відрізняється від вибору професії та життєвої позиції, передусім тим, що це рішення є актом взаємодії партнерів і вибір одного ще не означає згоди іншого партнера. Результатом однобічного вибору може бути нещасне кохання «на все життя», а результатом взаємного вибору – злагода та сімейне щастя.

Слід також відмітити, що кожне з наведених стратегічних життєвих рішень, з одного боку, має свою специфіку, а з іншого – актуалізує психологічні механізми особистості, які багато в чому можуть бути спільними.

Узагальнюючи наведений матеріал, етапи прийняття стратегічних життєвих рішень можна представити таким чином:


  1. усвідомлення значущості цілей;

  2. вибір життєвих альтернатив;

  3. прийняття попереднього рішення;

  4. уточнення та прийняття остаточного рішення;

  5. реалізація стратегічного життєвого рішення.

Кожний етап у загальному процесі прийняття стратегічних життєвих рішень є надзвичайно важливим і відповідальним; кожний попередній етап є основою для наступного; кожний етап детермінує спрямованість діяльності особистості та вибір засобів досягнення мети. Вчені наполягають також на необхідності останнього п’ятого етапу, оскільки у разі, коли суб’єкт прийняв рішення, але не перейшов до його реалізації, то процес прийняття рішення вважається таким, що не відбувся.

Закономірно, що процес прийняття стратегічних життєвих рішень здійснюється в особистісному вимірі через актуалізацію психологічних механізмів, які будуть висвітлені нами у наступних публікаціях.


Список використаних джерел

  1. Балл Г.О. Феномен вибору в контексті соціальної поведінки / Соціальна психологія. – 2005. – № 1. – С. 3-13.

  2. Большая психологическая энциклопедия. - М.: Эксмо, 2007. - 544 с.

  3. Большой психологический словарь. - 4-е изд., расширенное / Сост. и общ. ред. Б. Г. Мещеряков, В. П. Зинченко. - М. : АСТ : АСТ МОСКВА; Спб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2009. – 811 с.

  4. Кушнір В. А. Моделювання процесу прийняття рішення в педагогічних дослідженнях. – С.59-62.

  5. Ларичев О. И. Принятие индивидуальных решений. Итоги науки и техники. Серия: Техническая кибернетика. – Том 32: Информационные системы и управление. – М. : ВИНИТИ, 1991. – С. 59-92.

  6. Моляко В. А. Психология решения школьниками творческих задач. – Киев: Рад.школа, 1983. – 94 с.

  7. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий: Учеб. пособие для учеб. заведений профтехобразования. – М.: Высш. школа, 1984. – 174 с.

  8. Помиткіна Л. В. Психологічні особливості становлення у студентів життєвої позиції особистості / Соціальна психологія. – Полтава: "Інтер Графіка", 2010. -№ 5 (43 ). – С. 130-137.

  9. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О. М. Степанов. – К.: «Академвидав», 2006. – 424 с.

  10. Саати Т. Принятие решений : Метод анализа иерархий. – М. : Радио исвязь, 1993. – 320 с.

  11. Тихомиров О. К. Психология мышления. – М. : МГУ, 1984. – 270 с.

  12. Человеческий фактор. – Т. 1. -1991 / Под ред. Г. Салвенди. – М. : Мир, 1991. – 509 с.

  13. Чернобровкін В. М. Пихологія прийняття педагогічних рішень : монографія / Володимир Миколайович Чернобровкін : Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». – Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. – 448 с.


Відомості про автора

Помиткіна Любов Віталіївна – кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри авіаційної психології Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету м. Києва; докторант Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України.

Тел. Роб. 406-72-78; тел.дом. 592-55-65; моб. 093-499-0550

Lyubvit@bigmir.net



РЕФЕРАТ

на статтю Л.В.Помиткіної, канд. психол. наук, доцента кафедри авіаційної психології Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету

«Моделювання етапів прийняття особистістю стратегічних

життєвих рішень як психологічна проблема»

Актуальність проблеми. У науковій літературі проблема прийняття рішень розглядається здавна і займає одне з провідних місць щодо впливу як на професійну діяльність особистості так і на життєдіяльність в цілому. Прийняття рішень з різних боків розглядали філософи (Р.Декарт, Б.Спіноза, М.Вольтер та ін.), письменники (Г.Сковорода, Л.Толстой, Ф.Достоєвський та ін.), педагоги та психологи (М.Я.Грот, О.Келлі, Г.С.Костюк, Р.Мей, О.К.Тихомиров, В.О.Моляко, В.М.Чернобровкін та багато ін.).

Однак, важливо зазначити, що проблема прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень залишається недостатньо дослідженою. Стратегічні життєві рішення, за нашим робочим визначенням, є ті, які носять визначальний, доленосний характер і мають суттєвий вплив на подальше життя особистості. До цих рішень ми відносимо рішення щодо професійного самовизначення, рішення щодо вибору супутника життя та рішення щодо вибору життєвої позиції особистості.



Метою даної статті є висвітлення особливостей моделювання етапів прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень.

В основній частині статті розглядаються моделювання процесу прийняття стратегічних життєвих рішень, перш за все, теоретичні та практичні напрацювання вчених щодо процесу прийняття рішень у різних галузях діяльності особистості. Зокрема, висвітлюються процес та структура прийняття рішень у педагогіці, психології, в технологічній літературі, у математичній теорії, в управлінні організаціями, в екстремальній діяльності, у психології творчості, у контексті життєвого шляху особистості та ін.

У висновках подані етапи прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка