Мистецтво, 9 клас Урок 12



Скачати 351.54 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір351.54 Kb.
ТипУрок

Мистецтво, 9 клас

Урок 12

Тема: Модернізм: у пошуках гармонії та краси. Гармонія та краса в живописі, графіці та текстилі. Український живописний модернізм. Андрій Коцко, Тетяна Яблонська, Йосип Бокшай, Федір Манайло, Марія Приймаченко. Перлини творчості Міколаса Чюрльоніса, Анрі Руссо, Ніко Піросмані. Особливості графіки Миколи Реріха, Георгія Нарбута. Гобелени Михайла Біласа.

Мета: Ознайомити учнів із українським живописним модернізмом, з творчістю видатних вітчизняних представників модернізму.

Розвивати вміння аналізувати твори мистецтва.

Виховувати цікавість до творів мистецтва модернізму.

Тип уроку: урок уведення в тему

Обладнання: комп’ютер, мультимедійна дошка, презентація до уроку, проектор.

Хід уроку


  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання

  2. Актуалізація опорних знань учнів

  3. Подача нового матеріалу. Український живописний модернізм.

Модернізм як стиль у художній культурі мав свої особливості. Цей стиль
досягає успіхів у Росії та Україні. Для нього властива декоративність,
синтез мистецтв, поєднання музики і живопису, живопису і театру. На
рубежі ХІХ–ХХ століть відбувається безпрецедентне явище – злиття театру
та живопису, небачений розвиток сценографії. Сценографія – мистецтво створення театральних декорацій, костюмів,
інтер’єрів, завіс, оформлення вистав. Сценографією займаються практично
усі представники модернізму, течій авангарду в Росії та Україні. В Росії
цей рух започаткували художники В.Васнецов та В.Полєнов, продовжили
М.Врубель, В.Коровін, художники таких об’єднань, як «Світ мистецтва»,
«Блакитна троянда», «Бубновий валет».

У Росії сценографією захоплювалися такі відомі художники як К.Сомов,


В.Сєров, Н.Гончарова, Л.Бакст, О.Бенуа, М.Шагал, А.Лентулов. Серед
українських митців сценографією займалися К.Малевич,
В.Хвостенко-Хвостов, А.Петрицький, О.Екстер, П.Челіщев та ін.

Типовою рисою модернізму була аналітичність, тобто сприйняття робіт


модерністів потребувало духовного напруження, їх мистецтво
розраховувалося на інтелектуалів.

Важливою ознакою модернізму було те, що під його впливом і в його межах


виникали нові види мистецтва – кінематограф, фотографія. Кінематограф
поступово починає витісняти таких усталених лідерів індустрії розваг, як
драматичний та оперний театри.

В губернських центрах з’являються великі кінотеатри на 800–1000 місць: у
Катеринославі – «Колізей», «Гігант», «Модерн», у Харкові – «Аполлон»,
«Двадцятий вік» тощо. Поступово кіномистецтво, кінотеатри стають
складовою міської культури індустріального суспільства. «Сінематографи»
почали виникати і в повітових містечках, наприклад, у
Новоград-Сіверському в 1909–1910 рр., Вовчанську – 1912 р., Куп’янську –
1911 р.

Кінематограф був типовим явищем епохи індустріалізму: мав масовий


характер, що сприяло перетворенню його на справжнє культурне виробництво
– індустрію розваг. Власники кінотеатрів влаштовували прем’єрні покази,
в Харкові, наприклад, «Вітчизняна війна 1912» (1912, до ювілею), «Камо
грядеши» (1913). Вартість квитків на прем’єрні покази сягала до 5 крб. і
наближувалися до ціни театральних. Народжувалося мистецтво кінореклами
(наголошувалася приналежність фільму до певної серії фільмів,
ексклюзивні права на прокат того чи іншого кінотеатру, масштабність
зйомок, знімальні ефекти). В містах, губернських центрах існувало два
типи кінотеатрів: 1) першокласні, де демонструвалися нові фільми,
вартість квитка сягала від 0,25 до 2,6 крб.; 2) другокласні, де йшли
старі стрічки, вартість квитка не перевищувала 20-35 коп. Така система
прокату забезпечувала масовість кінематографу, який був доступний
практично усім прошаркам міського населення і перетворювала кіно на
атрибут міської культури.

Кінотеатри перебували у власності компаній по виробництву фільмів, які


насичували український кіноринок своєю продукцією. Мешканці великих
український міст (Києва, Катеринослава, Харкова, Одеси) дивилися новітнє
кіно майже водночас із Петербургом та європейськими столицями. В перші
десятиліття ХХ ст. в Україні спостерігався справжній кінобум.

Модернізм як стиль пройшов певні етапи розвитку і був репрезентований
численними напрямками та течіями. Біля витоків українського модернізму
була французька художниця українського походження М.Башкирцева.

  1. Представники українського живописного модернізму. Андрій Коцко

Народився в Ужгороді у 1911 році. Народний художник УРСР з 1982 року. Навчався в 1927 — 1931 в УХШ у А. Ерделі. У 1931 році Коцка отримав диплом народного вчителя і направлення працювати в село Тихий, на Верховині.

В 1940–1942 роках навчався у Римській Академії мистецтв у Ф. Ферраці.

Помер у 1987 році.

Твори А. Коцки оригінальні за стилем і відрізняються бездоганним колоритом. Своєрідною візитівкою художника є ряд жіночих портретів «гуцулок» та «верховинок». Його стиль впізнаваний, але в багатьох картинах повторюються однакові мотиви, що відкриває поле для продажу крадених картин або підробок. Протягом 2006–2007 років з музеїв і приватних колекцій було вкрадено декілька його робіт.верховинка_у_червоній_хустині. андрій коцка.jpg

Усе найвизначніше у мистецтві Андрія Коцки, зазначає Ігор Шаров, пов'язане з рідною землею і визначає його приналежність до закарпатської школи українського мистецтва. Закарпаття на все життя залишилось улюбленою темою митця. Це справді його життя, його творча наснага. Прохолодна голубінь неба і зелень полонини, празникове вбрання горянок дали палітрі Коцки дуже важливі складові елементи. Гори вчили його бачити світ розпростореним і цілісним, гірське повітря наповнює художникові картини живим диханням, народжуючи в них мерехтливе й трепетне сфумато.

Андрій Коцка багато пише з натури. Він зображує знатних людей Закарпаття. Для його мистецтва необхідні зустрічі з живими людьми, з природою, і коли вони приходять, Коцка вміє бути дуже точним, чутливо вловлювати характерні рисочки облич і краєвидів.

Тетяна Яблонська

Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська (11 (24) лютого 1917СмоленськРосійська імперія — 17 червня 2005КиївУкраїна) — українська художниця-живописець, професор (1967 рік), академік Академії мистецтв СРСР (1975), Народний художник СРСР (1982), дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997—2005), лауреат Державних премій СРСР (1945, 1951, 1979) та Національної премії України імені Тараса Шевченка (1998), Герой України (2001)





Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно в сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму). У 1960-х звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема в таких творах:

  • «На ярмарку в Солотвині» (1960)

  • «Весілля» (1963)

  • «Разом з батьком» (1962)

  • «Травень» (1965)

  • «Літо» (1967) та ін.

У багатьох творах вона наблизилася до руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності.

Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1953 року), дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1975 року), учасниця міжнародних виставок радянського мистецтва. Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997 — 2005)

Картина «Хліб» зберігається в Третьяковській галереї (Москва) як зразковий твір «соціалістичного реалізму».

Яблонська — автор картини, на якій намальована стара хата Чендеїв.

Полотно «Наречена» належить до «Українського циклу», воно написане під впливом і у дусі народного мистецтва, будучи програмним у цьому циклі картин. 
У музейну колекцію ця життєстверджуюча картина надійшла з Дирекції художніх виставок УРСР ще в 1971 р. З того часу знаходиться в постійній експозиції музею і прикрашає виставку «Наша Батьківщина в образотворчому мистецтві ХХ ст.». 
У світлих радісних фарбах художниця доносить до глядача день-«щастя», день-«свято» сільської дівчини, у якої відбувається найважливіша в житті подія – весілля. Рудоволоса красуня милується собою в оповитому паперовими квітами дзеркалі, заплітаючи косу. Жіночий образ, улюблений Яблонською, сповнений чарівності. На цій картині він втілюється як традиційний образ нареченої в народному уявленні. Не випадково художниця уникає темних кольорів і тіней. На полотні присутній елемент таїнства: наречена обернена спиною до глядача, але одночасно глядач посвячений у це таїнство, тому що бачить веселе і сяюче обличчя дівчини у дзеркалі З цією метою художниця зовсім відмовляється від деталізації, зображаючи обличчя, фігуру і подробиці обстановки за допомогою одних лише плям локальних кольорів. Колір і втілює в даному випадку собою світло. 
Яблонська прагне відволіктися від прозаїчної конкретності речей і передати за допомогою емоційності кольору узагальнені етичні цінності, які зберігаються у глибинах народного життя, а також утілити життєстверджуюче світовідчування народу. Народне мистецтво стало для Яблонської справжньою школою добра, світла і краси. наречена. тетяна яблонська.jpg

Йосип Бокшай



Бокшай Йосип Йосипович (02. 10. 1891, с. Кабола-Поляна Тисодолинянського пов. Марамороського окр., нині смт Кобилецька Поляна Рахівського р-ну Закарпатської обл. — 19. 10.1975, м. Ужгород) — народний художник СРСР і України, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР, один з ініціаторів створення Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі, фундатор Ужгородської художньої школи.

Народився Йосип Йосипович Бокшай у с. Кобилецька Поляна на Закарпатті. Перші юнацькі спроби майбутнього майстра були помічені й підтримані вчителем Мукачівської гімназії Т. Кальмаром і другом батька, художником І. Рошковичем. У 1910—14 рр. Йосип Бокшай навчався в Будапештській академії образотворчих мистецтв, у Імре Ревеса (Чебрая). Повернувшись 1918 р. в Україну, жив в Ужгороді і працював учителем гімназії. Виставлятися почав з 1919 р. Перша персональна виставка, яка всебічно репрезентувала художника, була організована 1926 р. у Празі, а потім продемонстрована в Ужгороді.осінні дерева над озером синевир. йосип бокшай.jpg



У творах Й. Бокшая оспівується краса рідного йому Закарпаття, в краєвидах якого він уміє побачити і передати епічну велич, яскраву багатобарвність природи та органічне буття людини в ній. Його твори захоплюють віртуозністю та енергією авторської манери, вишуканими нюансами поетичного переживання, безпосередністю бачення і водночас злагодженістю композиційної побудови. Митець тонко відчував багатобарвний колорит Закарпаття, де поруч живуть українці й угорці, румуни й цигани, росіяни і євреї. Самобутність його творчості полягає в умінні синтезувати культурні впливи всього розмаїття національних традицій, звичаїв, обрядів, використати багату палітру життя закарпатців. Ця здатність художника сприймати впливи різних культур — характерна риса української еліти, яку видатний учений і громадський діяч Д. Антонович визначив як «передумову культурного розвою і поступу кожного народу».

Федір Манайло

Український живописець і графік. Закінчив Вищу художню школу у Празі. Самобутній майстер зі своїми оригінальним художнім стилем.


Застосував досягнення найновіших течій у європейському мистецтві-від експресіонізму до сюреалізму. Жив та працював в Ужгороді. Один з найпомітніших представників закарпатської школи живопису. Народний художник України.

Працював у галузі монументально-декоративного живопису. Фор-ескізи для мозаїчних панно, мозаїки для фасадів та фойє клубів, кінотеатрів, залів ресторанів, готелів, турбаз, автобусних зупинок. А проекти ресторанів-колиб залишаються незвичним явищем в художній біографії митця.

Своїм художнім кредо Минайло обирає народне мистецтво, його дослідження і творчу переробку. Він опановує закони мистецтва, пронизаного невмиручим духом українського народу, його віковічними мріями, естетичними й етичними ідеалами. Як стверджує Ігор Шаров, наприкінці 30-40-х років ХХ століття остаточно формується художня програма митця. Минайло вважає, що художник так само, як і народний майстер, мусить відчувати породжену життям необхідність того, що він робить, необхідність кожної картини, яку він збирається написати. Естетична система Федора Минайла ґрунтується на народних ідеалах краси, справедливості, добра. Основним у мистецтві, за ствердженням митця, є принцип доцільності, як і в народній творчості, принцип заощадження засобів виразності, принцип простоти – простоти справжнього мистецтва.

У цей період художник створює певною мірою програмні твори, утверджуючи свої мистецькі ідеали. Найважливішим серед них є картина "Гуцулка" (1939). Правда народного життя і правда почуттів, точність спостережень, широта і сміливість художнього задуму – все реалізовано талантом майстра. Минайло вимальовує жіночу постать у всій її величі й домірності. Вона займає мало не всю площину портрета, підкреслюючи і стверджуючи вагомість зображуваного. Усі елементи наче сплощуються, стають лініями контуру, плямами кольору, становлять декоративну систему твору. Художник достовірний у передачі етнографічних дрібниць, що надає його творам глибокого національного звучання. Широкі шорсткі мазки пензля дарують творові матеріальність, із них складається реальність і життєва правда. Упродовж 1939-1940 років Минайло кілька разів повертається до образів, що нагадують втілене в "Гуцулці", ніби обживається у новому, відкритому ним творчому просторі.manaylo_f.f._“girska_panorama”_70-roki._thumb.jpg

Звернувшись до книжкової графіки в 1947 році, проілюструвавши перше в області видання повісті Івана Франка «Захар Беркут», митець неодноразово повертається до роботи над книжковими оформленнями. В їхньому числі: ілюстрації до творів Марка Черемшини та Ольги Кобилянської, цілого ряду збірок народного фольклору. В другій половині 50-х років народжується яскрава співдружність Федора Манайла з Антоном Кашшаєм, вершиною якої стала збірка «Народні балади Закарпаття».

Відомі роботи : «Вересень» (1956), «Колочава» (1956), «Село в Горах» (1958).

Марія Приймаченко

Марія Примаченко - українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»). Марія Примаченко об'єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Це - і живописна графіка, і графічний живопис водночас.марія приймаченко. гороховий звір.jpg

 

Приймаченківська «звірина серія» - явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Примаченко - при усій їхній самобутності - мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі - це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі - порівняння тут зайві. «Дикий чаплун» - від слова чапати - таку назву придумала Примаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь таємничі хащі життя.



 

Приймаченківські фантастичні звірі - це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах.

 

Справжнім шедевром серії про звірів став «Гороховий звір» (1971 р.). З усіх тварин, що малювала Марії Приймаченко він - найліричніший. У нього великі вуха і грива як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі і щоках - трикутники ластовиння та рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Та і сам звір - яскрава кольорова пляма - зітканий із сонячного проміння і рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, в якому живе звір, разом з синіми квітами утворюють рослинний орнамент.



  1. Перлини творчості Міколаса Чюрльоніса, Анрі Руссо, Ніко Піросмані.

Мікал́оюс Константі́нас Чюрль́оніс (лит. Mikalojus Konstantinas Čiurlionis; * 22 вересня 1875 — † 10 квітня1911) — литовський художник і композитор («Соната сонця», «У лісі»).

Чюрльоніс сприяв символізму та югендстилю, був представником періоду кінця століття. Він вважається одним із піонерів абстрактного югендстилю в Європі. За своє коротке життя Мікалоюс створив близько 400 музичних п'єс, 300 картин, а також безліч літературних творів, віршів. Більшість картин художника розміщені в М. К. Чюрльоніса Національному художньому музеї в Каунасі, Литва. Його праця вплинула на сучасну литовську культуру.

Дитинство провів в місті Друскінінкай, де його батько був органістом. Професійна музична кар'єра почалася в музичній школі і оркестрі князя М. Огінського в Плунгянах (1889–1893). Музиці навчався у Варшавському музичному інституті (1894–1899) і Лейпцігській консерваторії (1901–1902).

Вчився живопису в художній школі Я. Каузика (1902–1905) і художньому училищі (1905) у К. Стабровського у Варшаві. Вперше експонує свої роботи в Варшаві в 1905. У 1906 його роботи виставляються на виставці учнів Варшавського художнього училища в Петербурзі. Один з ініціаторів і учасників першої литовської художньої виставки в у Вільнюсі в 1907. У 1908 живе у Вільнюсі, де керує хором, частину часу в Друскінінкай і Паланзі.

Восени 1908 в Петербурзі за сприяння М. В. Добужинського увійшов до кола художників, що пізніше утворили об'єднання «Світ мистецтва».

Помер після важкого нервового захворювання в санаторії під Варшавою.

У Каунасі знаходиться Національний художній музей імені Чюрльоніса; у Друскінінкаї є меморіальний будинок-музей Чюрльоніса (філіал музею в Каунасі). Ім'я Чюрльоніса носить заснована в 1945 році Національна школа мистецтв М. К. Чюрльоніса у Вільнюсі, єдина в Литві школа мистецтв з повним 12-річним циклом навчання.

У 1985 Йонас Вайткус зняв фільм «Зодіак» про Чюрльоніса. Григорій Гладій виконав головну роль, а Майя Плісецька — роль Музи митця



Автор перших литовських симфонічних поем «У лісі» (19001901) і «Море» (19031907), увертюри «Кястутіс» (1902), кантати для хору і симфонічного оркестру «De profundis» (1899), струнного квартету, творів для хору а capella на тексти псалмів. Записав і обробив понад 60 литовських народних пісень. Склав понад 200 творів для фортепіано (прелюди, варіації, «пейзажі», твори для струнного квартету і органу).

Написав близько 300 творів, в дусі модерну і ар нуво що поєднують вплив символізму з елементами народного декоративно-прикладного мистецтва, цитатами і ремінісценціями з японської, єгипетської, індійської культур і прагнення до синтезу мистецтв і пошуків аналогій музики і образотворчого мистецтва. Останнє особливо виразно в таких творах, як «Соната сонця», «Соната весни» (1907), «Соната моря», «Соната зірок» (1908). Створював символічно-узагальнені твори, що переносять до світу казки (триптих «Казка», цикл «Казка королів»; 1907), міфів (цикли «Сотворення світу», 19041906, «Знаки Зодіаку» 1907) космогоній, народних уявлень (цикли «Весна», «Зима» 1907; «Жемайтські хрести», «1909»). Твори знаходяться в Каунаському художньому музеї імені Чюрльоніса.чюрльоніс. соната весни.jpg

2. Риси особистості


Це була жива, серцева і відкрита людина, любив ділитися своїми враженнями. У спілкуванні з людьми поводився скромно і не намагався виділитися. Володів деякими гіпнотичними здібностями. Однак він незабаром припинив свої експерименти, зрозумівши, що вони нерідко засмучують людей.  527px-pavasario_sonata.finale.jpg

Незважаючи на свою скромність, він чинив сильний вплив на своє оточення. Його близький друг Влодзімеж Моравський говорив: "Всі ми відчували, що серед нас знаходиться незвичайна людина, відзначений не тільки видатним інтелектом, а й величезної моральної силою". "Коли Чюрленис був з нами, всі ми були кращими. Поруч з ним не могло бути ні поганого людини, ні злих почуттів. Він розливав навколо себе якесь світло", - згадувала дружина англійського консула у Варшаві Галина Вельман. 

Єдине, що могло його вивести з себе - це звернена до нього прохання "пояснити" зміст тієї чи іншої його картини. Він обурювався "... чому вони не дивляться. Чому не напружують свою душу! Адже кожен по - іншому підходить і інакше сприймає твори мистецтва"

Чурляніс ... порушив закон натовпу, закон, яким ніколи не поступиться натовп і за яким кожен говорить повинен говорити зрозуміло ... В більшості своїй глядач вважає, що картина Чурляніса все одно незрозуміла і тому сприймає її як музичні співзвуччя і переживає лише жалюгідні уривки власних почуттів і пігмейська трагедій ... Чурляніса потрібно дивитися, розуміючи, що в його картинах взагалі немає зайвих подробиць, як немає подробиць взагалі - в них все головне. Мова картин простий, зрозумілий і цілісний, а сама творчість Чурляніса є зорове одкровення прекрасного гармонійного миру, вічної безмежної життя.

... Відправною точкою його живопису служить, як це засвідчує вивчення його картин, зрима реальність. Від неї він спрямовується до того, що їй внеположено, що прозріває він за її межами ... Мальовнича обробка елементів зорового споглядання за принципом, запозиченого з музики ... ось його метод ... Його творчість ... є досвід синтезу живопису, яка передбачає зображення речей у трьох вимірах. На противагу цьому музика знає лише один простір - час ... Творчість Чурляніса є спроба, без сумніву, ненавмисна, наївна і все ж проведена з тою несвідомої закономірністю, яка становить сталість істинного дару. Якби ця спроба була розрахованим дією, підказаним теоретичними дослідженнями, вона б навряд вдалася. Жодне мистецтво не повинно прагнути до виходу в чужу область зі своїх природних меж. ... Чурляніс уникнув небезпек поганого суміщення і знеособлення обох мистецтв. Він ... змушує нас відчути себе в іншому просторі, що поглинула час і рух

Анрі Руссо

Анрі-Жульєн Фелікс Руссо (фр. Henri Julien Félix Rousseau, на прізвисько Le Douanier, «Митник»; 21 травня1844ЛавальФранція — 4 вересня 1910) — французький живописець-примітивіст, музикант і літератор.

Анрі Жюльєн Фелікс Руссо народився 21 травня 1844 року в Лавалі. Коли Анрі виповнилося сім років, їхній будинок був проданий для оплати боргів батька. Оскільки родина була змушена покинути Лаваль, Анрі залишили жити при школі, де він здобував освіту.

В 1864 році Руссо зарахували добровольцем в 52-й піхотний полк. Був демобілізованим 15 липня 1868 року.

У 1869 році в Парижі Руссо одружився на Клеманс Буатар. Семеро з дев'яти дітей Руссо померли в дитинстві. Дружина померла в 1888 році.

Спочатку Анрі служив у судового пристава.Кілька місяців потому йому вдалося знайти місце на міській митниці, звідси його прізвисько - «Митник». У податковому управлінні Руссо довіряли лише самі нескладні доручення. Він почав малювати вже близько 1870 року. У 1885 році у вільному художньому салоні на Єлисейських полях Руссо виставив свої перші картини «Італійський танок» та «Захід сонця».

Картина «Карнавальний вечір» у 1886 році викликала глузування публіки, але справжні знавці, такі як Піссарро, оцінили його по достоїнству. Піссарро був в захваті від цього мистецтва та багатства тонів. Потім він почав нахвалювати творчість Руссо своїм знайомим.

Дуже скоро Руссо став знаменитим диваком.Оскільки  мало хто міг зрозуміти новизну і оригінальність його творчості.

Руссо мав не тільки талант живописця,а й музиканта. В 1886 році його нагородили дипломом  Літературної і Музичної академії Франції за складений ним вальс, який автор виконав в Бетховенському залі. У 1889 році Руссо написав водевіль в трьох актах і десяти сценах «Відвідування Всесвітньої виставки», а в 1899 році створює драму «Помста російської сироти».

У 1893 році Руссо вийшов у відставку і повністю присвятив себе мистецтву.

В 1897 році з'являються картини «Я сам, портрет-пейзаж» і знаменита «Спляча циганка». Художник був так задоволений останньою роботою, що навіть запропонував купити її меру Лаваля,але його пропозиція була відхилена. У 1946 році це полотно надійшло в Лувр і було оцінено в 315000 нових франків.

2 вересня 1899 року Руссо одружився з Жозефіною Нурі.Через нестачу кошті, він разом з дружиною відкрив невеличку крамничку канцелярських товарів.Також  художник постійно виставляв в ній дещо з своїх полотен в надії знайти покупців і став  інспектором-розповсюджувачем газети «Пті парізьєн».

Після невеликої перерви в 1901 році Руссо виставив картину «Неприємний сюрприз», що викликала захоплення Ренуара.

У 1903 році померла Жозефіна, і Руссо овдовів вдруге.

У кінці серпня 1910 року художник поранив собі ногу, він не надав цьому значення і коли  рана нагноїлась, почалася гангрена. Руссо помер 4 вересня 1910 року.Після його смерті всіх його послідовників стали називати «примітивістами».

У 1891 пише перше екзотичне полотно — «Буревій у джунглях». Тема тропічного лісу стає одною з головних у творчості художника.руссо. напад в джунглях.jpg

У 1894 році в Салоні «Незалежних» представлена велика картина Руссо «Війна», яка справила значне враження на глядачів.

У 1896 році він створює ще одну значну картину — «Спляча циганка».

Відомим став після картин «Тигр, що атакує розвідників» (1904), «Голодний лев», «Заклинателька змій» (1907).

В його домі почалися збиратися відомі гості: Уде, Пікассо, Вебер.

В 1910 році Анрі Руссо написав одне з головних своїх творінь — «Сон Ядвіги»



Ніко Піросмані

Ніко́ Піросма́ні (груз. ნიკო ფიროსმანაშვილი, Микола/Нікола Асланович Піросманішвілі; нар. 1862, Мірзаані, Тифліська губерніяРосійська імперія — пом. 5 травня 1918ТбілісіГрузія) — всесвітньо відомий грузинськийхудожник XX століття, самоучка, яскравий представник примітивного стилю в живописі.

Чимало фактів з життя Ніко Піросмані є здогадками експертів, що вивчали його творчість в пізнішу добу, або почерпнуті й відомі зі слів самого митця.

Ніко Піросмані (Микола/Нікола Асланович Піросманішвілі) народився в 1862році в селі Мірзаані (Кахетія, Грузія) в селянській родині. Він був четвертою і останньою дитиною в родині (старші брат Георгій, сестри Маріам і Пепуца).

В 1870 році помер батько Ніко, невдовзі потому мати і старший брат. Ніко Піросмані, єдиний з родини, лишився жити в селі Шулавері в услужінні в батькової роботодавиці, вдовиці бакинського фабриканта Епросіне Калантарової. В родині Калантарових Піросмані, не враховуючи незначних перерв, прожив близько п'ятнадцяти років, спочатку в Шулавері, згодом разом з сином Епросіне Георгієм Калантаровим в сер. 1870-х рр. переїхав до Тіфлісу.

Ніко Піросмані вивчився грамоті — читати й писати грузинською і російською, так ніколи і не отримавши формальної освіти. Декілька місяців Піросмані навчався типографської справи, потому залишив типографію й проживав у домі Елізабед Ханкаламової (сестри Калантарових), а згодом — в її брата. Згідно з припущеннями в 1876 році Піросмані тимчасово повернувся до сестри в рідне село Мірзаані, де працював пастухом.

Живопису Піросмані вивчився в мандрівних художників, що розмальовували вивіски крамниць і духанів. В сер. 1880-х рр. разом з художником Гіго Зазіашвілі, також самоучкою, Піросмані відкрив в Тіфлісі майстерню декоративного розпису. За переказом, першу вивіску Піросманішвілі і Зазіашвілі виконали безкоштовно, але інших замовлень тривалий час не отримували.

У 1890 влаштувався на залізницю гальмівним кондуктором. На цій роботі його неодноразово штрафували за різноманітні порушення, й 17 січня 1894 року Піросмані звільнився за власним бажанням.

Отримавши виплату за звільненням, Піросмані вклав гроші в торгівлю молокопродуктами, відкривши разом з компаньйоном Дімітрою Алугішвілі молочну крамничку, для якої, звичайно, власноруч оформив вивіску. Однак, Піросмані не проявив особливого інтересу до підприємництва — неодноразово покидав крамницю, їздив до родичів у Мірзаані. Наприкінці 1890-х рр. Алугішвілі видавав йому по карбованцю добових.

Приблизно з 1900 року Піросмані зав'язав з торгівлею і надалі заробляв на життя виключно малюванням.

Серед оточення Піросманішвілі мав стійку репутацію психічно неврівноваженої людини, з яким важко мати до діла. За свідченнями, що збереглися, Піросмані стверджував, що здатний бачити святих наяву, а його пензель «малює сам».

З 1895 року Ніко активно малює, створюючи вивіски й декоративні панно, переважно для закладів торгівлі й духанів. Писав Піросмані здебільшого фарбами власного виробництва на клейонці. Жодних художніх зв'язків з митцями Тбілісі він не мав. Аж до смерті Піросмані жив у крайні бідності, постійно жебраючи й ночуючи нерідко по підвалах.

Влітку 1912 року творчістю Піросмані нарешті зацікавились фахівці — спершу його почали пропагувати молоді митці-футуристи — брати поет Ілля та художник Кирило Зданевичі, французький художник Мішель Ле Дантю. Кирило Зданевич, зокрема, придбав у Піросмані велику кількість полотен, чимало з яких останній виконав на замовлення. 10 лютого 1913 року Ілля Зданевич опублікував в газеті «Закавказская речь» статтю про творчість Піросманішвілі під заголовком «Художник-самородок». І вже трохи більше ніж за місяць, 24 березня 1913 року, на виставці живопису художників-футуристів «Мішень» у Москвіпоруч з роботами маститих футуристів було виставлено декілька картин Піросмані, привезених із Тбілісі Іллєю Зданевичем. У липні ц.р. (1913) в тіфліській газеті «Закавказзя» (рос. Закавказье) критик Є. К. Псковітінов надрукував ще одну статтю про Піросмані. Одночасно з тим творчістю Піросмані зацікавилися молоді грузинські художники Давид Какабадзе, Ладо Гудіашвілі і Давид Шеварднадзе, що тільки-но повернувся з навчання в Німеччині, заходився збирати колекцію його робіт.

У серпні 1914 року після того, як розпочалась Перша світова війна, в Російській імперії було запроваджено «сухий закон». Відтоді фінансове становище Піросмані, який здебільшого існував за рахунок малювання вивісок для шинків і різного штибу корчмів, значно ускладнилося.

5 травня 1916 року в майстерні Кирила Зданевича в Тіфлісі пройшла одноденна виставка творів Піросманішвілі. Вона мала відносний успіх, і в 1916 році було вирішено запросити Піросмані у щойно утворене Товариство грузинських художників. Піросмані нарешті зазнав деякої популярності, його творчістю зацікавилась тіфліська інтелігенція. Втім, на жаль, це майже на вплинуло на фінансовий стан митця.

Ніко Піросмані помер в Тбілісі 5 травня 1918 року від голоду й хвороб. Три доби він у напівсвідомому стані пролежав у підвалі будинку № 29 по вул. Молоканській. Коли його виявили, то відвезли до лікарні, де за півтори доби він помер. Місцезнаходження могили митця дотепер лишається невідомим.

За життя, згідно з припущеннями, Ніко Піросмані створив бл. 2 тис. робіт, однак дотепер збереглися лише бл. 300 з них.

Суттєва частина робіт Піросмані, як тих, що збереглися, так і тих, що не дійшли до нас, є рекламними вивісками різних закладів, переважно винниць, пивниць і шинків. У Тіфлісі поч. XX ст. цей жанр був одним із найпопулярніших.

На вивісках Піросмані зазвичай присутні надписи російською та грузинською, причому перші нерідко з помилками, що, здається, було звичною справою в ті часи у неросійських регіонах імперії. Найчастіше вивіски є доволі сюжетними і яскравими, втім часто основним тлом виступає чорний колір.піросмані. сарна на тлі пейзажу.jpg

Чорне тло взагалі притаманне Піросмані, зокрема, для його портретних робіт. З метою уникнення різких контрастів між білим (наприклад, обличчями людей) і чорним, художник нерідко додавав у білу фарбу пігмент.

Портрети Піросмані виконані нерідко за фотографіями. Так, зокрема, було створено портрети Іллі Зданевича (1913) і Олександра Гаранова (1906).

Значне місце в творчому доробку Піросмані посідають анімалістичні образи. Зазвичай Піросмані малював звірів у оберті на три чверті. Створеній митцем галереї тварин не стільки притаманна схожість на праобрази, як схожість однієї роботи на іншу. Відмічаючи це, Ладо Гудіашвілі, припускав, що тварини на картинах художника мають очі свого творцяпіросмані. рибалка.jpg

Дуже популярним і раз-по-раз повторюваним сюжетом творчості Піросмані є сцена свята, бенкету або гулянки. Причому ці застілля можуть бути як деталлю, скажімо пейзажу, так і доволі часто основною темою твору.

До найвідоміших творів Піросмані належать: «Подвір'я» (1904); «Продавець хмизу»; «Рибалка серед скель» (1906); «Ведмідь місячної ночі» (1905); «Гумно» (1915); «Лань» (1916); «Бенкет трьох князів», «Маргарита (1909)», «Жираф» тощо.

Картини Піросмані експонуються в музеях світу, містяться в колекціях приватних збирачів мистецтва тощо. Найбільші зібрання зберігаються в Державному музеї мистецтва Грузії (Тбілісі, Грузія), а також у російських Східному музеї і Третьяковській галереї в Москві.

Цікаві факти


  • За свідченнями очевидців, Піросмані дуже швидко малював, наприклад, відомо, що портрет Зданевича було написано за три дні від початку до кінця. При цьому митець навіть не намагався покращити чи коли-не-коли виправляти вже намальоване.

  • Найпопулярніший сюжет творів Піросмані, а саме зображення святкувань, бенкетів і застіль дуже контрастують з напівголодним існуванням самого митця.

  • Перекази про особисте знайомство Піросмані з класиком грузинської поезії Важа-Пшавелою та про нерозділене кохання до актриси Маргарити, яку він зображав, наразі лишаються легендами, адже не знаходять документального підтвердження.

  • Відомим є факт, що Піросмані також складав вірші, однак вони не збереглися до сьогодення.

  • Вірш А. Вознесенського про Піросмані, покладений на музику відомого латвійського композитора Р. Паулса, є дуже популярним радянським шлягером «Мільйон червоних троянд» (рос. Миллион алых роз), який виконує поп-діва Алла Пугачова.

  • Піросмані зображено на національній валюті — на 1 ларі.

  1. Особливості графіки Миколи Реріха, Георгія Нарбута. Гобелени Михайла Біласа.

Я думаю, кожен погодиться, що Микола Реріх художник абсолютно незвичайний. Його не сплутаєш ні з одним іншим художником. Кожна його картина - це прекрасна симфонія барвистих співзвуч, гармонійність поєднання всіх її частин, майстерність виконання. Однак головне в картинах Реріха - краса і невичерпність думки, виражена в величних і простих, часом навіть зворушливих, образах. З кожним мазком пензля цей художник-реаліст нашаровуються ідеї, справжні враження дійсності, не бажаючи слідувати буденності і трафарету, властивих очевидності. Стверджуючи свободу творчості, Реріх своїм прикладом підтверджував слова Вчення Живої Етики про мистецтво: «Все велике в ньому незвично. Дух дійсного трудівника мистецтва безстрашно руйнує стіни обмежень, споруджені невіглаством ... Свобода творчості під стати тільки сильному духу ».

Мистецтво тільки тоді стає справжнім, здатним пережити століття, коли в творіння рук людських вкладається ідея. Таке мистецтво стає магнітом творчості. «Люди дуже чутливі до відчуття ідеї, вкладеної в фарби, музику або мармур. Правда, не всі, але справжні цінителі - завжди. Так, справжнє мистецтво передає через зовнішню форму ідею, укладену в ній », говориться в Учення.

Які ж ідеї вкладав Реріх в свої живописні твори? Їх багато і кожна глибока і багатошарова. Зупинимося хоча б коротко на деяких з них.

Почавши шлях живописця, як історичний художник, як художник-археолог, Реріх прагнув усвідомити минуле, яке могло дати деякі пояснення про причини всіляких життєвих проявів. Він розумів, що потрібно навчитися не принижувати минуле, бо, як то кажуть в Учення, «на потенціалі минулого народжується майбутнє».

Вивчаючи далеку епоху, зіставляючи її з сучасністю, Реріх мріяв побачити в майбутньому прекрасний світ єднання природи і людського духу. Саме це мав він на увазі, коли писав: «З чудесних сивого каменів минулого будуйте світле майбутнє».

Прагнення передати дух далекої епохи з її віковими традиціями, з відчуттям радості життя і мрією про світову гармонію, знайшли своє відображення в картинах: «Гонець. І встав рід на рід »,« Сходяться старці »,« Заморські гості »,« тягнуть волоком »,« Чи замислювалися одяг »та інших. При цьому для художника важливо було не так показати реальний предметний світ, скільки передати свої потаємні думки, світовідчуття, що вимагало певної символіки. Тому кожен образ Реріха, за внутрішнім змістом і способом вираження, сприймається як якийсь творчий знак.

«Або майбутнє, або мудрість століть». йдеться в Живій Етиці. Уміння поєднувати знання минулого з прагненням в майбутнє, з яким Реріх дотримувався все життя, знайшло своє відображення в мальовничих полотнах, що зображують світлі образи великих Вчителів людства: Заратустри, Христа, Сергія Радонезького, Ярослава Мудрого, Франциска Ассизького, Лао Цзи та інших подвижників людства. Відроджуючи забуті образи, Реріх за допомогою символів як би сповіщав про забутих або перекручених знаннях, повертаючи з небуття давню мудрість великих мислителів і трудівників на Загальне Благо.

Особливо чуйним до збереження давніх знань і досвіду був Схід, прабатьківщина всіх релігій і філософських ідей. Саме тому Реріх звернув свій погляд на країну потужних духовних традицій, де саме повітря, здавалося, насичений думкою про Вічне. У картинах, присвячених Сходу, художник знайомить нас з життям народів Сходу, їх уявленнями про навколишній світ, їх прагненнями, надіями на оновлення світу, пов'язаними з легендарними героями. «Душа народів Сходу», відбита Реріхом, може бути, не завжди зрозуміла тим, хто не стикався з нею так близько, як він сам, багато подорожуючи і підлягає живучи поруч з ними, тому не завжди відразу зрозумілий сенс картин.

Людям Заходу важко зрозуміти філософські роздуми Сходу, яку дбайливо зберіг мову символів. Але бажаючий осягнути сенс зображеного може знайти безліч роз'яснень в літературних творах Реріха. Наприклад, щоб зрозуміти картини «Скарбниця Світу - Чинтамани», «Палден Лхамо», «Чинтамани», допоможуть рядки: «У прекрасних символах старий подорожній розповість вам, як за давніх літ з інших світів впав чудовий камінь - Чинтамани індусів або Норбу Римпоче тибетців і монголів. І з тих пір частина цього каменю блукає по землі, сповіщаючи нову еру і великі світові події ... »В Учення про Нового Життя також є відомості про чудесне Камені.

Всі картини Реріха реалістичні. У нього немає картин, за які його можна було б назвати містиком. Він вірив, що всесильна наука відкриє будь-які таємниці і пояснить будь-які чудеса. Саме тому, подорожуючи по Центральній Азії, Тибету, Гімалаїв, Микола Костянтинович, крім картин і безлічі замальовок, зроблених під час переїздів верхи на коні, привіз і багатющий етнографічний, лінгвістичний, археологічний і мистецтвознавчий м Увічнення Краси, виховання Красою, духовне перетворення Красою - головна ідея творчості Реріха. Про це говорили ще до нього, але Микола Костянтинович істотно уточнив формулу: «Усвідомлення Краси врятує світ». Бо, «можна стояти в повній темряві перед прекраснейшими творами мистецтва, бо темрява в нас». Реріх розумів дієвість Краси, її здатність будити до творчої праці, до створення нових цінностей і нової Краси.

Реріх мріяв Красою об'єднати людство в єдине братство, адже основи Буття, закони еволюції, духовні цінності і шляхи вдосконалення єдині для всіх. «Від повсякденності нашого життя Реріх веде нас до вершин безмежній променистою краси, - пише Рудзитис в книзі« Зустрічі з Юрієм Реріхом », - в світ більш реальний, ніж усе те, що відчувають і осягають наші органи чуття. Бо це світ найдорожчих серцю вібрацій, найпіднесеніших наших думок, сокровенних наших почуттів і сподівань ». Мабуть, краще не скажеш.



Георгій Нарбут

Гео́ргій (Ю́рій) Іва́нович На́рбут (25 лютого (9 березня) 1886, Нарбутівка, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія  23 травня 1920, Київ, УНР) — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один із засновників і ректор Української Академії Мистецтв.георгій нарбут. українська абетка.jpg

Його творчість — це яскрава сторінка в українському мистецтві. Його цілком справедливо називали одним з найвизначніших графіків сучасності. Рання творчість зазнала значного впливу широковідомого об'єднання художників «Світ мистецтва». Крім творчості художників «Світ мистецтва» у галузі театрально-декораційного мистецтва та книжкової графіки, визначальний вплив на Нарбута справило давнє українське малярство і графіка XVII–XVIII століть, геральдикаукраїнських родів, графіка українських рукописів і стародруків. З часом Нарбут виріс у глибоко оригінального митця, довкола якого утворилась ціла школа з його послідовників у галузі графіки й ілюстрування книжок. Ним, разом з його сучасниками: Василем Кричевським, Тимофієм і Михайлом Бойчуками, Іваном Падалкою, Василем Седлярем, Оленою Кульчицькою, Антоном Середою, Олексою Новаківським, Петром Холодним та іншими майстрами започаткував стильові ознаки українського мистецтва 20 — 30-х років в графіці.

Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська абетка» (1917), в якій художник досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. У вирішенні літер абетки Нарбут об'єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту. Нарбутівська «Українська абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва.

Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію.

Мав величезний вплив і на становлення інших художників, таких як Сергій Конончук та Микола Алексєєв. Сергію Конончуку особливо імпонувала і була близькою творчість видатних російських радянських графіків і особливо Г. Нарбута, який був серед тих, хто поклав початок українській радянській графіці. Творча спадщина Г. Нарбута була для С. Конончука справжньою школою і джерелом творчого натхнення. Властиві йому тонка стилізація мотивів ампіру, звернення до традицій українського бароко, до орнаментики та геральдики старовинних українських гравюр вплинули на формування образної мови Конончука.

Є оформлювачем банкнот української гривні доби УНР.



Гобелени Михайла Біласа

Михайло Якимович Білас (1 серпня 1924, с. Креховичі, нині Рожнятівського району Івано-Франківської області — 25 січня 2016ТрускавецьЛьвівська область) — український майстер гобелену, модельєр. Народний художник України (1955), член Спілки художників України (1967).

 У 27 років батька — лісничого в третьому поколінні — перевели на Дрогобиччину у село Медвежа. Михайло закінчив Дрогобицьку гімназію, потім вчився в хореографічній студії. Мав чудовий голос, навчився добре танцювати. Закінчивши клас вокалу, пішов відразу на другий курс художнього училища І. Труша у Львові.

У 29 років знову став студентом відділення художнього текстилю Львівського інституту ужиткової і декоративної майстерності (нині Львівська Академія Мистецтв). Шість років напруженого навчання в інституті, яке закінчив у 1959 році вже зі званням «Народний художник України» (1955).

У 1959—1973 роках Михайло Білас — старший і головний художник-модельєр будинків моделей у Львові, Харкові, Києві. Від 1967 року він — член Львівської Спілки художників України.

Михайло Білас — автор експозиції давнього періоду Національного музею народного мистецтва Гуцульщни та Покуття (м. Коломия), побудованої у 1970—1972 роках.

Асортимент творів Михайла Біласа: гобелени, килими, міні-гобелени, аплікації, вишиті килимки, сервети, ляльки. Застосовуючи різні техніки ткання, Михайло Білас створив неповторні художні роботи — шедеври українського мистецтва.

Митець постійно проживав і творив у місті Трускавці Львівької області. У 1992 році тут відкрили Художній музей Михайла Біласа. Твори майстра зберігаються також у багатьох музеях України, за кордоном та у приватних збірках, зокрема в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського — 32 роботи митця.

Михайло Білас — учасник виставок у містах Коломиї, Києві, Львові, а також закордонних — у Канаді, США, Югославії, Бельгії, Франції, Німеччині, Індії тощо. Пишноту зробленого цим українським художником з тріумфом побачив світ у 1960 році на міжнародній виставці в Делі. Через рік виставки відбулися у Польщі, Болгарії, Канаді, Франції, Німеччині, Румунії. Лише вдома, в СРСР, у місті Львові, виставка Біласа відбулася аж через 7 років. Потім — у 1970, 1977, 1984, 1991, 1992, 1999 роках; у Києві — в 1978, 1992, Умані, Каневі — в 1978, Дрогобичі — 1986, Бельгії, Югославії, Тарту — в 1972, Харкові — в 1991, Москві — 1971, 1972, Івано-Франківську — 1979, Коломиї — з 1971 по 1999 роки — 6 щорічних виставок. Польща організувала ще одну виставку в 1991 році.



  1. Узагальнення вивченого матеріалу.

  • Які почуття викликають у вас твори А.Коцка, Амадео Модільяні?

  • Чи з’явилося у вас після споглядання картин бажання відтворити найулюбленіші куточки природи? Що саме Вас захоплює в картинах М. Реріха?

  • Що відбувається на картинах Тетяни Яблонської? Як вирішено композицію картини «Наречена»?

  • Що відбувається на картині Анрі Руссо «Тигр підчас тропічної грози»? Як ви гадаєте, чи було вдалим полювання тигра?

  1. Домашнє завдання.

Поповніть своє електронне порт фоліо творами митців, які ми сьогодні вивчали на уроці.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка