Міністерство оборони україни



Сторінка2/22
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.96 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

нехтування агресором міжнародними нормами ведення бойових дій та чинними угодами і досягненими домовленостями;

взаємні заходи політичного та економічного тиску (за формального збереження зв’язків між двома країнами);

широка пропаганда та контрпропаганда із застосуванням “брудних” інформаційних технологій;

протистояння у кібернетичному просторі.


Оскільки Росія розв’язала військову агресію проти України, то необхідно зайвий раз звернутися до зазначеної тематики і узагальнити вже зроблені висновки та надані оцінки, врахувавши при цьому нові чинники у розвитку обстановки, спрогнозувати дії Російської Федерації щодо нашої держави та країн демократичного вибору колишнього СРСР.

У зв’язку з цим доцільно розпочати з причин виникнення самої концепції гібридних війн та пояснити, чому саме вона активно використовується різними країнами для досягнення своїх цілей.

Головною з таких причин є наявність нових потужних видів зброї (у т.ч. масового знищення), що робить класичні війни вкрай небезпечними, як для самого агресора, так і для всього світу. Адже це призведе до масових жертв серед мирного населення, з’являться масштабні потоки біженців, руйнуватимуться транспортні та промислові інфраструктури (включно з критично-небезпечними ядерними та хімічними об’єктами), розірвуться існуючі торгівельно-економічні зв’язки тощо.

Не менш важливим чинником є також бажання агресора применшити свою роль у розв’язанні конфліктів задля уникнення санкцій з боку інших країн та міжнародних організацій, а також для недопущення втрати свого авторитету та позицій на світовій арені.

Ще однією причиною відмови від масштабного застосування військової сили є намагання країн-агресорів встановити свій контроль над об’єктами агресії (у т.ч. інтегрувати їх до своїх політичних, економічних та безпекових систем) без надмірних для них збитків, що можуть зашкодити нападникам у реалізації власних геополітичних та економічних інтересів.

У той же час ведення гібридної війни потребує наявності або створення певних обов’язкових передумов внутрішнього та зовнішнього характеру. Насамперед, країна-агресор повинна мати сильну та дієву владу, спроможну, незважаючи на існуючі проблеми, згуртувати громадськість довкола єдиної національної ідеї. Це – по-перше.

По-друге, для успішного застосування методів гібридної війни у агресора має бути перевага над противником у військовій, економічній та інформаційній сферах, що надаватиме йому необхідні важелі тиску (впливу) на об’єкт агресії, виснажуватиме цей об’єкт морально-психологічно та економічно.

По-третє, успіх у гібридній війні з об’єктом агресії можливий лише за умов слабкості його влади, міжнародної ізоляції, розколу у суспільстві, деградації економіки, а також зниження дієздатності та деморалізації силових структур.

У будь-якому випадку країна-агресор має бути готовою до відсічі з боку об’єкта агресії, а також до того, що останній матиме підтримку інших країн та міжнародних організацій (у т.ч. в плані надання політичної, економічної, інформаційної та військової допомоги і запровадження санкцій проти агресора).

Етапи типової гібридної війни. З урахуванням вищенаведеного, а також наявного досвіду, типова гібридна війна складається з трьох основних етапів: підготовчого, активного та завершального.


Етап перший – підготовчий. На підготовчому етапі (який може тривати кілька років) керівництвом країни-агресора, за активного залучення спецслужб, вживаються заходи з формування ідеологічних, політичних та військових передумов майбутньої агресії. Ці заходи включають:

зміцнення системи державної влади в країні, включно з посиленням контролю над усіма сферами її життєдіяльності;

ідеологічну обробку власного населення задля об’єднання довкола ідей націоналізму, великодержавного шовінізму, захисту так званих “національних цінностей та інтересів”, боротьби із “зовнішнім ворогом” та в умовах “обложеної фортеці” тощо, а також максимальне послаблення опозиції у всіх її проявах;

захоплення інформаційного простору країни-противника та використання його у своїх інтересах для формування у суспільстві відповідного настрою;

руйнація державної влади країни-об’єкта агресії, у т.ч.: підкуп впливових урядовців, політичних діячів та керівництва силових структур; просування агентів впливу на посади у державних органах влади; розпалювання протистояння між різними політичними силами та встановлення контролю над ними (у першу чергу, з числа ідеологічно близьких і корумпованих партій та рухів);

внесення розколу серед населення країни-противника шляхом стимулювання внутрішніх суперечностей політичного, міжнаціонального та міжрелігійного характеру (зокрема, у рамках створення та підтримки різних партій, рухів та організацій відповідного, у т.ч. екстремістського спрямування);

всебічне послаблення країни-об’єкта агресії, підрив довіри населення до влади, а також поширення протестних та сепаратистських настроїв у суспільстві у спосіб провокування соціально-економічних та інших проблем (у т.ч. шляхом застосування елементів торгівельно-економічних та енергетичних війн);

дискредитацію зовнішньої та внутрішньої політики країни-противника, нав’язування її керівництву та населенню певних ідей та цивілізаційних цінностей шляхом проведення активної інформаційної кампанії із застосуванням спеціальних методів “зомбування” суспільства з широким залученням як державних, так і неурядових організацій.


Етап другий активний. На активному етапі (як правило, триває до року) проводиться прихована агресія проти обраної країни з метою безпосередньої реалізації поставлених цілей. Для цього передбачаються наступні кроки:


у країні-об’єкті агресії створюються незаконні збройні формування з представників місцевих антиурядових сил, до них залучаються співробітники спецслужб, найманці та бойовики;

у країні провокується внутрішній конфлікт на політичній, соціально-економічній, конфесійній та міжнаціональній основі, а також стимулюються процеси його переростання у масові виступи населення, акції громадської непокори, безлад та сутички демонстрантів з правоохоронними органами;

позиціюються (призначаються) лідери акцій протесту з числа представників опозиційних політичних сил загальнодержавного або місцевого рівнів, а також ними створюються альтернативні “органи влади”;

учасники акцій протесту захоплюють (у т.ч. за участю незаконних збройних формувань та спецслужб країни-агресора) урядові будівлі та важливі об’єкти транспортної і промислової інфраструктури, а також блокують діяльність силових структур (включно з використанням мирних жителів у вигляді “живих щитів”);

на територію країни-об’єкта агресії вводяться регулярні збройні сили агресора під виглядом місцевих збройних формувань (“загонів самооборони”, “ополченців” тощо) з метою допомогти опозиції та сепаратистам захопити владу в державі або в її окремих регіонах. При цьому можлива прихована участь регулярних збройних сил країни-агресора у бойових діях на боці противників чинного уряду країни-об’єкта агресії;

проводяться масштабні інформаційні кампанії з підтримки антидержавних сил в країні-об’єкті агресії, а також з дискредитації дій її керівництва щодо забезпечення конституційного ладу в державі.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка