Міністерство оборони україни



Сторінка18/22
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.96 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

27. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України. Особливості їх реалізації у Збройних Силах України
Конституційне встановлення народовладдя в Україні обумовлює гуманістичну спрямованість конституційного ладу в нашій країні.

“Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”, а “права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Гуманістична спрямованість суспільного ладу завжди визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина у суспільстві та державі.

Закріплюючи основи сучасного суспільного й державного устрою, Основний Закон спрямований у майбутнє, містить ряд норм-принципів і положень, які ще потребують своєї реалізації. Таким чином, створено і конституційний простір для подальшого демократичного й соціального розвитку України.



Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Важливу роль у з’ясуванні природи конституційного статусу особи відіграють загальні принципи цього статусу. До таких принципів відносять свободу і рівність.

Для українського конституціоналізму тлумачення свободи полягає в тому, що вона розуміється як відсутність широких обмежень діяльності особи. Але це не означає абсолютної свободи. Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Ці ідеї знайшли своє відображення у відповідних конституційних нормах. Зокрема зазначається, що “кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості”. Правовий зміст принципу рівності виявляється перш за все у визнанні рівності всіх перед законом, що забезпечується через надання усім громадянам однакових прав і обов’язків. Цей принцип прямо забороняє закріплення у національному законодавстві дискримінації з будь-яких причин або ознак – “громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”.

Необхідно підкреслити, що загальні принципи правового статусу людини та громадянина уточнюються в Конституції через закріплення цілого комплексу спеціальних принципів правового статусу особи, до яких належать:

принцип вільності і рівності людей у своїй гідності та правах, який означає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21);

принцип гарантованості і довічності прав і свобод, який означає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (стаття 22);

принцип права на вільний розвиток особистості, який означає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов’язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (стаття 23);

принцип рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом, який означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24);

принцип права громадянства і його зміни, який означає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (стаття 25);

принцип національного режиму для іноземців і осіб без громадянства, який означає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов’язки, що й громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (стаття 26).

Потрібно зауважити, що система прав і свобод людини і громадянина, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейської Конвенції про права і основні свободи людини (1950 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.) та інших.

Основними видами прав і свобод людини і громадянина, передбаченими Конституцією, є такі: громадянські (особисті, фізичні), політичні, економічні, соціальні і культурні (духовні, гуманітарні). За Конституцією України до громадянських прав і свобод належать:

право на життя (стаття 27);

право на повагу до гідності (стаття 28);

право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29), недоторканність житла (стаття 30);

таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31);

невтручання в особисте і сімейне життя (стаття 32) тощо.

Слід підкреслити, що одним із пріоритетних видів прав і свобод особи в Україні, які передбачені Конституцією, є політичні права і свободи. До цих прав і свобод відносяться, зокрема, такі:

свобода пересування, вільний вибір місця проживання тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33);

право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38);

право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40);

право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (стаття 36);

право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (стаття 39) тощо.

Центральним видом прав і свобод людини і громадянина, які проголошує і гарантує Конституція України, є економічні права особи, тобто її суб’єктивні права у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав відносяться насамперед:

право власності особи, тобто право приватної власності;

право на підприємницьку діяльність;

право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної.

Одним з найбільш численних видів прав, проголошених і закріплених Конституцією, є соціальні права, до яких, зокрема, належать:

право на працю (стаття 43);

право на страйк (стаття 44);

право на відпочинок (стаття 45);

право на соціальний захист (стаття 46);

право на житло (стаття 47);

право на достатній життєвий рівень (стаття 48);

право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування (стаття 49) тощо.

Останнім видом конституційних прав і свобод людини і громадянина в системі прав і свобод, передбачених Основним Законом України, є культурні (духовні) права і свободи. За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина – це суб’єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За чинною Конституцією України безпосередньо до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і свободи, як:

право на освіту (стаття 53);

свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (стаття 54);

право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 54);

право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34);

право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (стаття 34);

право на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35) тощо.

Конституційний статус та завдання Збройних Сил України. Конституція України визначає місце і роль Збройних Сил у системі української державності, що визначаються головним призначенням, яке покладається на Збройні Сили України – “оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності”.

Важливими засадами діяльності Збройних Сил, закріпленими в Конституції України, є:

обов’язок усіх громадян України щодо “захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України” (стаття 65);

конституційний порядок “затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України” (пункт 22 стаття 85, пункт 17 частина 1 стаття 92);

порядок “схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України” (пункт 23 стаття 85; пункт 2 частина 2 стаття 92);

конституційні повноваження Президента України Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Голови Ради національної безпеки і оборони України (пункт 17–19 стаття 106);

призначення, функції та структура Ради національної безпеки і оборони України (стаття 107);

Проголошення незалежності України та будівництво української армії в умовах курсу держави на розбудову демократичного устрою зумовили департизацію Збройних Сил, яку в нашій країні можна вважати успішно завершеною. Конституційними гарантіями позапартійного статусу Збройних Сил України та їх деполітизації є наступні норми:

заборона будь-якої партійної активності у Збройних Силах, що знайшла своє відображення в основних концептуальних документах і законах України з військових питань. У статті 37 Конституції йдеться про недопущення створення і діяльності органів організаційних структур політичних партій у військових формуваннях;

підпорядкованість Збройних Сил парламентському, президентському та урядовому контролю, зафіксована статтями 85, 92, 106, 107, 116 Конституції, статтями 4–7 Закону України “Про Збройні Сили України”;

призупинення військової служби військовослужбовцями, обраними до органів місцевої або центральної влади (стаття 3 Закону “Про вибори народних депутатів України”);

припинення і заборона будь-якої дискримінації у Збройних Силах на політико-ідеологічних підставах, відповідна зміна критеріїв прийому у ВВНЗ і підвищення по військовій службі. У статті 15 Конституції України зазначається, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою обов’язковою.

Конституцією України, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, законодавчо закріплено права, свободи і обов’язки людини і громадянина. Крім цього політичного значення Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все, це Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і мають відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.

Таким чином, Конституція України – це основа подальшого розвитку законодавства (у тому числі і військового) і правової системи у цілому. Конституція України є своєрідним юридичним фундаментом держави, Збройних Сил України.


Рекомендована література:

1. Закон України від 25 березня 1992 року № 2232–ХІІ “Про військовий обов’язок і військову службу” / Відомості Верховної Ради України від 07.07.1992 р., № 27, стаття 385.

2. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011 року № 4061–VІ / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 10–11, ст. 73.

3. Закон України “Про Збройні Сили України” від 6 грудня 1991 року № 1934–XII.

4. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996.

5. Мартиненко П.Ф. Преамбула / Коментар до Конституції України. – Київ, 1996. – С. 24–25.

6. Указ Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 “Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” / Офіційний вісник України від 22.12.2008 р., № 95, стор. 9, стаття 3129, код акту 45142/2008.

7. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм. – Київ: Юрінком Інтер, 2005.



28. Практика організації та проведення заходів психологічного забезпечення та інформаційно-психологічної протидії в ході нав’язаної Україні Російською Федерацією гібридної війни
Тактика російської агресії в Україні викликала подив експертів по всьому світу. Події на території Кримського півострову та Сході України продемонстрували у широкому прояві новий тип війни – гібридної.

Гібридна війна та її особливості. Гібридна війна – війна із поєднанням принципово різних типів і способів ведення війни, які скоординовано застосовуються задля досягнення спільних цілей. Типовими компонентами гібридної війни є використання:

класичних прийомів ведення війни (із військовослужбовцями в уніформах, військовою технікою та ін.);

нерегулярних збройних формувань (повстанців, терористів, партизан та ін.);

та таких типів війни і прийомів як інформаційна і кібервійна.

За словами члена верхньої палати парламенту Нідерландів генерал-майора у відставці Франка ван Каппена: “Держава, яка веде гібридну війну, укладає оборудку з недержавними виконавцями – бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв’язок із якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами”.

При цьому країна-агресор залишається публічно непричетною до розв’язаного конфлікту. Експерти називають гібридну війну типом конфлікту, який все частіше буде застосовуватися у XXІ столітті.

Тепер, після відкритого військового вторгнення з Росії, ситуація дещо змінилася – прямим втручанням Кремль демонструє, що навіть підлу гібридну війну він Україні почав програвати. Але щоб зрозуміти, як боротися далі, потрібно зрозуміти, за якими принципами противник діяв раніше. А основні тактики ведення гібридної війни відомі вже давно.

В Україні немає і не було громадянської війни. А ось війна з Росією була. Для всіх, хто повернувся з передової – це очевидно. Так звані “ополченці” або “сепаратисти” – тільки частина чітко відпрацьованої технології розпалювання конфлікту – кажуть політологи, а по суті – красива упаковка для транспортування тероризму з іншої країни.

Гібридна або дивна війна починається задовго до власне бойових дій. Спочатку її “сіють”, так сказати, в душах людей. Прикладом розпалювання гібридної війни може послужити ситуація у місті Краснодоні. Жителі невеликого прикордонного містечка не хотіли воювати, були далекі від революції, і зовсім не знали, що таке федералізація. ЗМІ і пропаганда на підготовленому ґрунті швидко зробили свою справу. Але люди воювати так і не захотіли. Тоді з Росії приїхали перші гості – козаки. За ними вже кістяк гібридної війни – спецназ.

Схема проста і геніальна. Десяток завербованих у так званій “Луганській народній республіці” маргіналів або просто обдурених пропагандою місцевих жителів вже дали право на горду назву “ополчення”. З такою ж тотальною брехнею зіткнулася і Грузія – спочатку в 1993 році, коли втратила Абхазію, а потім у 2008 році. Пройшли роки, а Росія свою тактику не міняє, хіба що відточує. Очевидці війни в Абхазії згадують – все було один в один, як в Україні. Масова видача російських паспортів жителям Абхазії, захоплення місцевих адміністрацій, сила-силенна російської техніки, прихід російського спецназу, козаків і... чеченців.

Яніс Берзиньш з латвійської академії національної оборони описав вісім фаз гібридної війни:

перша – ідеологічна підготовка ґрунту для інтервенції;

друга – дезінформація щодо західних і локальних лідерів;

третя – залякування і підкуп високопоставлених людей з армії і адміністрацій;

четверта – поява збройних банд, захоплення будівель держустанов;

п’ята – заборона польотів над захопленими територіями;

шоста – точкові удари по ключових об’єктах;

сьома – повномасштабне вторгнення, в Україні таким вторгненням можуть стати миротворці;

остання фаза – ліквідація решти пунктів опору.

Мир у гібридній війні не досягається засобами традиційної війни. У гібридній війні традиційні стратегії не працюють. В гібридній війні демократичні держави приречені на поразку. Лише держава, яка може забезпечити повний контроль інформаційного простору на всій території, де ведеться війна, перевагу військових мобільних підрозділів й інфраструктур доставки фінансів, солдат, зброї та боєприпасів, має шанс на перемогу.

Гібридна війна планується не під стратегію фронтальної війни, а під стратегію інформаційної війни.

Саме в інформаційній війні відбувається побудова альтернативної (зомбі-) реальності, всередині якої є можливим перетворення супротивника на ворога (приреченого на фізичне знищення) і нелюдь (хто не має права вважатися людьми).

Метою військових дій у гібридній війні є не завоювання чи втримання території, а хаос, неперервний конфлікт і постійне генерування провокацій і постановочних для зомбі-ЗМІ військових подій.

Постановочні військові події це події, які за суттю призначені винятково для зйомки картинки, яка використовуватиметься для показу в зомбі-ЗМІ. Після зйомки постановочні військові події припиняються, і учасники постановки зникають з місця події.

Інформаційна війна є головною і управляючою складовою гібридної війни. Відповідно аналіз військової ситуації гібридної війни має включати аналіз сюжетів ЗМІ супротивника, бо саме там будується альтернативна зомбо-реальність, яка є базовою.



Суть інформаційної війни – ідентоцид, тобто знищення національної-державної-громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне – нелюдь і ворог. Суть ідентоциду – переконання більшості народу своєї країни, а в ідеалі і частини народу супротивника в злих намірах супротивника щодо своїх.

Маніпуляція реаліями в інформаційній війні відбувається так, що в неї попадає лише те, що вписується в зомбі-реальність.

Давайте для прикладу подивимося на дві ситуації:

1) “вантаж-200” повертається на територію Росії;

2) на російсько-українському кордоні відбувається військовий конфлікт.

Перша ситуація. У російській зобі-реальності “вантаж-200” (загиблі росіяни на Сході України) відсутній як факт, бо його переправлено на територію Росії приховано. Всі ж спроби поговорити про цей “вантаж” публічно класифікуються як брехня. Отже, якщо війну не буде розширено до відкритого нападу російських військ на Україну, то будь-які втрати залишаться поза гою росіян. А це означає, що загиблих росіян просто не існує в масовій зомбо-свідомості в Росії.

Друга ситуація. В російській зомбо-реальності не існує тієї маси колон техніки, що перетинають російсько-український кордон майже щодня з терористами-найманцями, зброєю і боєприпасами. Відтак, коли українські війська знищують ці колони, вони мають ще й піклуватися про те, щоб кулі не потрапляли у російських прикордонників, бо інакше Росія пред’являє протест про мовби напад українців на російських прикордонників. Інакше, кажучи якщо в зомбо-реальності росіян колон з терористами, зброєю і боєприпасами нема, то дії українських військових кваліфікуються як напад.

Допоки ми не контролюємо інформаційний простір на власній території Сходу України, ми не можемо розраховувати на підтримку там власного населення. А це означає постійне підкріплення терористів з боку зомбованого населення.



Інформаційно-психологічна протидія у ході гібридної війни. Профілактичні заходи в системі інформаційно-психологічної протидії (ІПП) являють собою широкий спектр організаційних, суспільно-політичних, соціально-економічних, спеціальних і інших заходів органів державного і воєнного управління, спрямованих на досягнення морально-психологічної переваги, нейтралізації негативного інформаційного впливу.

З метою профілактики негативного інформаційно-психологічного впливу (НІПВ) в бойовій обстановці на оперативно-тактичному рівні особлива увага звертається на роз’ясненні військовослужбовцям воєнно-політичної і оперативно-тактичної обстановки в районі виконання завдань, істинних цілей, завдань, тематики, форм, методів психологічних операцій.

Позитивний ефект дає ознайомлення військовослужбовців з конкретними фактами, що свідчать про найрізноманітніші прийоми, методи і наслідки інформаційно-психологічного впливу (ІПВ) протиборчих сторін. Так, наприклад, розвиткові негативних реакцій у поведінці військовослужбовців можна запобігти, завчасно попередивши їх про можливість використання противником нових, невідомих до цього часу форм і способів впливу тощо. Роз’яснення військовослужбовцям можливих форм і способів ІПВ протиборчими сторонами, а також з боку сил психологічних операцій зумовлює надійне перекриття каналів цього впливу на особовий склад. Важливо тримати під постійним контролем людей, чия діяльність пов’язана з прийомом і передачею інформації.

Для підвищення психологічної стійкості особового складу доцільно виявляти лідерів, створювати неформальні групи військовослужбовців, які б формували відповідні стереотипи про армію противника, були б носіями високого морально-психологічного стану.

При виконанні завдань в оперативному районі може виникнути необхідність призначення у кожному підрозділі відповідальних осіб, в частинах – спеціальних команд по збору і знищенню агітаційно-пропагандистських матеріалів противника. Зарубіжні фахівці вважають листівки найбільш ефективним засобом психологічного впливу на людей, тому закриття цього каналу впливу на військовослужбовців дозволить значно знизити його ефективність.

Ще одним важливим фактором, що позначається на оцінках впливу інформації, є подання інформації у незвичній, різкій формі. Так, інформація, яка шокує, випала із загального потоку і сприймається як така, що чинить сильний вплив.

Зрозуміло, що сила впливу також залежить від характеристик каналу. Так, за інших рівних умов більш впливовою є інформація, надана через телебачення та Інтернет, тому що вона подається з використанням аудіо-, візуального, емоційного каналів сприйняття. Джерела, які використовують лише один канал, є менш впливовими.

Крім цього, важливим є офіційний статус каналу інформацій. Попри те, що Інтернет має безліч переваг у передаванні інформації, він досить рідко і відверто формально використовується офіційними джерелами, у той час як опозиційні, асоціальні та інші елементи суспільства широко використовують його можливості.

Найефективнішим каналом передавання інформації є міжособистісне спілкування, тобто той канал, у якому мають місце вербальне передавання інформації, ставлення до неї (емоційне забарвлення повідомлення), власне ставлення до особи, яка передала інформацію, можливість дискусії тощо.

З метою визначення ступеню впливу ІПВ на військовослужбовців потрібно встановити рівень морально-психологічного стану військовослужбовців військової частини (з’єднання).

У системі інформування значну роль відіграють прес-центри, які поряд із суспільно-політичним інформуванням мають здійснювати оперативне висвітлення життєдіяльності українського війська, а також постачати інформаційні матеріали для військових ЗМІ.

Головною метою протидії інформаційно-психологічному негативному впливу противника на особовий склад є досягнення інформаційно-психологічної переваги над ним. Це можливо завдяки організації і проведення з військовослужбовцями підрозділів відповідних заходів інформаційно-психологічної протидії:

перш за все, визначаються морально-ціннісні установки особового складу і фактори бойової, соціально-політичної та психологічної обстановки, які можуть бути використані для інформаційно-психологічного впливу на особовий склад підрозділу;

по-друге, вивчаються сили та засоби ведення інформаційно-психологічних операцій противника (гучномовні станції, теле- і радіостанції і т.д.) і негайно вживаються заходи, щодо їх приглушення, знищення або придушення;

по-третє, своєчасно інформується особовий склад. Він знайомиться з методами дій сил і засобів інформаційно-психологічних операцій противника, при необхідності нейтралізуються канали розповсюдження чуток, дезінформації;

по-четверте, своєчасно збираються і знищуються агітаційно-пропагандистські матеріали противника, радіоприймачі з фіксованою частотою, обмежується індивідуальне використання теле- і радіоприймальних засобів;

по-п’яте, організовується робота з військовослужбовцями, які схильні до панічних настроїв, стресів, забезпечується висока пильність, здійснюється суворий контроль за використанням радіо засобів;

по-шосте, організовується співпраця з питань проведення заходів протидії інформаційно-психологічному впливу з державними та місцевими органами влади в регіоні перебування, правоохоронними органами, ведеться роз’яснювальна робота серед місцевого населення та ін.

Отже, маніпулювання свідомістю широких верств населення, агресивна пропаганда та контрпропаганда, насамперед через засоби масової інформації, набувають характеру збройних засобів. Методи та тактичні засоби ведення “нової війни” – це не тільки вогнепальна, а й ментальна та інформаційна зброя.

Сучасна “гібридна війна” – це також бойові дії у віртуальній реальності за допомогою засобів масової комунікації. Соціальні інженери та технологи за допомогою ЗМІ й Інтернету створюють віртуальну реальність, яка є “оперативним простором ” для ведення бойових дій.

Політологи стверджують, прийоми оборони проти нового типу війни розроблені погано. По суті, це міжнародний тероризм. Але ті, хто повернулися з бою живими, вірять – все просто. Потрібно тільки любити свою Батьківщину і захищати її від ворога. У них немає сумнівів, навіщо пішли воювати. Кожен вимовляє тільки одне – “хто, якщо не я”.
Рекомендована література:


  1. Корнієнко С. Путін веде в Україні гібридну війну – генерал Каппен // Радіо Свобода, 27.04.2014.

  2. Дацюк С. Стратегія перемоги України у війні з Росією” (2000-2014) // Українська правда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://blogs.pravda. com.ua/authors/datsuk.

  3. Іщенко Н. // Урядовий кур’єр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ukurier.gov.ua

  4. Росія проти України: основні принципи гібридної війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fakty.ictv.ua

  5. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.

  6. Макаревич О.П. Психологічна підготовка особистості до поведінки в складних ситуаціях: Навч.-метод. посіб. – К.: ВГІ НАОУ, 2000. – 188 с.

  7. Наказ Міністра оборони України від 5.05.99 р. №142 “Про затвердження Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України”.

  8. Методичні рекомендації щодо заходів інформаційно-психологічної протидії для офіцерів по роботі з особовим складом, офіцерів – психологів: метод. посібник. – К.: Соціально-психологічний центр Збройних Сил України.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка