Міністерство оборони україни



Сторінка16/22
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.96 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22

23.  Формування російськими засобами масової інформації

образу ворога з України
Один з ключових пунктів плану захоплення України полягає в інформаційно-психологічній обробці населення Росії, маніпулюванні громадською думкою. Вирішальна роль в цьому відведена засобам масової інформації. Загалом російські ЗМІ і, в першу чергу, телебачення дуже сильно сприяли агресивній політиці В. Путіна. Вони допомогли не лише у створенні образу ворога-українця у свідомості більшості росіян, але й сприяли захопленню Криму та приєднанню його до Російської Федерації на правах суб’єкта. Завдяки ЗМІ росіяни вважають за необхідне підтримувати “так звані” Донецьку та Луганську народні республіки всіма засобами, у тому числі й військовими.

Етапи формування образа ворога з України. Авторитарні системи для власного виживання шукають “ворога”, бажано – зовнішнього. Саме на нього відволікатиметься увага від корупції, зубожіння населення, відсутності будь-яких перспектив. Якщо такого ворога не існує, то його потрібно обов’язково створити. Допомогти у цьому можуть засоби масової інформації. Вони ж допоможуть сформувати суспільну думку про необхідність захисту “свого” населення на територіях інших держав, про відновлення “історичної справедливості” та приєднання до себе нових територій.

Для сьогоднішнього кремлівського авторитарного режиму таким ворогом є Україна. Той факт, що наша країна більше не є частиною єдиної з Росією держави, викликає у більшості росіян незрозумілість, подив, а у декого навіть жах. Звідси і поширена на рівні обивательської свідомості претензія до України: “Навіщо ви від нас відділилися?”. Примітно, що стосовно балтійських країн, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, середньоазіатських країн і навіть Білорусі подібна претензія настільки жорстко не формулюється.

Із погляду російських громадян Україна стає все менше “своєю” – вона йде до супротивника, потенційного ворога. Якщо зараз намагатися переконати росіян про те, що ми не просили нас захищати від “так званих” бандерівців, то вони і чути не хочуть. Коли бачиш реакцію простих росіян (знайомих, друзів навіть родичів) на події в Україні, зокрема агресію РФ в Криму, на Донбасі – стає страшно. Сучасні, розумні, прогресивні люди з вищою освітою безапеляційно підтримують політику Путіна. Чому і коли українці стали ворогами для росіян?

Ситуація, яку ми можемо спостерігати в Росії сьогодні, виникла не на порожньому місці. Це – результат довготривалих процесів в російському суспільстві. Потрібно розуміти, що, починаючи з 2000 року, росіяни існують в дуже специфічному інформаційному просторі. На відміну від України, де, незважаючи на всі негативні тенденції останніх років, суспільство мало інформаційний вибір, медіа в Росії відстоюють переважно одну точку зору. Всі месиджі, які транслюються місцевими ЗМІ, контролюються і направляються владою. Фактично там з’явилося ціле покоління з перекрученими уявленнями про світ.

З метою впливу на громадян Росії та формування у них образу ворога з України залучаються значні сили. Це – державні органи влади, спеціальні органи Федеральної служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, засоби масової інформації, Інтернет, політичні партії та окремі політики, релігійні, громадські організації та рухи, навчальні та наукові установи, державні та приватні дослідницькі організації, соціологічні фірми тощо. До цього залучаються можливості театру, кіно, наочної агітації, книгодрукування.

Створення образу ворога з України включає:

звинувачення у зраді, розвалі СРСР, відході від братської дружби, розриві економічних та культурних відносин;

формування міфів стосовно загрози росіянам з боку України;

обґрунтування штучності України як держави;

формування з росіян “наднації”, обґрунтування її “обраності”, історичного призначення;

дискредитація політичного керівництва України;

переписування історії;

висміювання української мови, традицій, державних символів та ін.

На основі аналізу відносин між Україною та Росією, спрямованості діяльності ЗМІ у певні періоди пострадянського існування можна виділити наступні етапи у формуванні образа ворога з України:

І етап – до листопада 2004 року (до Помаранчевої революції). Українофобія серед росіян існувала вже з розпадом СРСР, але переважно на побутовому рівні. З приходом до влади В. Путіна окреслюються кордони боротьби між державами, а сама вона отримує ідеологічне наповнення. У 2003 році спорудженням Росією дамби в Керченській протоці від Таманського півострова в бік острова Тузла значно загострило відносини між державами. Вперше заговорили про можливість застосування зброї між Росією та Україною для вирішення конфлікту.

ІІ етап – листопад 2004 року – лютий 2010 року (від початку Помаранчевої революції – до закінчення каденції В. Ющенка на посаді Президента України). У 2004 році в Україні відбулася Помаранчева революція, що позначила проєвропейський вектор української зовнішньої політики. В Росії ці зміни були зустрінуті негативно. “Газова війна” 2005 року ще більше ускладнила відносини між Україною та Росією. Розпочався якісно новий етап відносин України з НАТО – підготовка до вступу до цієї організації. Підтримка Україною у серпні 2008 року Грузії у війні з Росією ще більше ускладнюють відносини з Російською Федерацією. Систематично звучали заяви російського керівництва, політиків та повідомлення в ЗМІ про постачання української військової техніки та озброєння до Грузії, допомогу їй військовими спеціалістами під час війни з Росією. Після війни 82 % росіян оцінили відносини між Росією і Україною як ненормальні (прохолодні, напружені, ворожі). Крім економічної боротьби починається відкрита боротьба в ідеологічній сфері. Недаремно звучать слова В. Путіна (квітень 2008 року), що Україна – це навіть не держава. Йде сплановане переписування історії, формуються погляди зверхності російської нації. Російські ЗМІ подають масу інформації з метою дискредитації України як держави та її політичного керівництва.

Підтвердженням того, наскільки змінювалися відношення росіян до українців, є результати соціологічних досліджень російської недержавної дослідницької організації “Левада-центру”. Загалом як нормальні (дружні, добрі, нормальні) відносини між Україною та Росією у жовтні 2004 року (до Помаранчевої революції) вважали 79 % громадян Російської Федерації. Вже через рік (жовтень 2005 року) менше половини росіян (44 %) так оцінювали відносини між двома країнами. Після російсько-грузинської війни відносини між Росією та Україною значно погіршилися. Про це свідчить те, що лише 15 % росіян оцінювали відносини між країнами як нормальні.

ІІІ етап – лютий 2010 року – жовтень 2013 року (від вступу В. Януковича на посаду Президента України – до Революції гідності). 25 лютого 2010 року відбулася інаугурація В. Януковича. Позаблоковість та відмова від вступу України до НАТО сприяли зближенню з керівництвом Російської Федерації, покращили на певний час економічні та політичні відносини. У цей час формування з українців ворогів не призупинялося, а прийняло більш латентну (приховану) форму. Продовжують зніматися антиукраїнські фільми, удосконалюється теорія історичного призначення російської нації та необхідності повернення до наддержави (Російської імперії). Образ українця-ворога починає закріплюватися у певної частини населення РФ. Законодавче закріплення курсу на Європейську інтеграцію погіршують взаємовідносини України та Росії. Рішення українського уряду призупинити процес підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом у листопаді 2013 року підтримувалося Кремлем, однак призвело до затяжної політичної кризи та початку Революції гідності.

ІV етап – з листопаду 2013 року (від Революції гідності) – до теперішнього часу). Події на Євромайдані у Києві та викликана ним хвиля протестів по всій Україні призвели до втечі В. Януковича та перезавантаження влади. У березні 2014 року Росія захоплює Крим. Безпосередня підтримка “так званих” Донецької та Луганської народних республік призвели до гібридної війни між Росією та Україною. Завершилося ідеологічне наповнення образу українця-ворога. Державна путінська політика створила з України та її громадян “неонациського”, “націоналістичного монстра”, “фашистів”, що спочатку захопити владу для безперешкодного вчинення грабунків, погромів та знищення російськомовного населення України, а потім стали реально загрожувати національній безпеці Росії. Через ЗМІ звучать прямі заклики російських політиків, діячів культури і мистецтва, простих громадян до розправи з “бандерівцями”, “неонацистами”, “бойовиками”, до захоплення українських земель. Революція гідності та подальші події стали роздільним бар’єром не лише у відносинах двох країн, а у свідомості громадян. Значна частина населення РФ стала готова до застосування всіх можливих засобів, у тому числі й військових, проти вчорашніх братів-українців. За результатами дослідження російської недержавної дослідницької організації “Левада-центр” у липні 2014 року 40% опитаних росіян розглядають відносини між Росією і Україною як “ворожі”, 39% – “напружені”. Громадяни РФ покладають відповідальність за погіршення відносин між країнами на українську владу. Тільки 3% опитаних вважають Росію винною в зростанні напруги.

Саме засоби масової інформації найбільш ефективно здійснюють інформаційно-психологічний вплив на великі групи людей, в тому числі й при створенні образу ворога.

Найпотужніших ресурс для послідовної обробки населення має телебачення. Не всі віддають перевагу Інтернету, газетам, радіо, а от телевізор дивиться переважна більшість росіян. Телебачення є основним джерелом інформації для більшості з них, незалежно від їх місця проживання, соціального статусу чи рівня освіти. За випусками телевізійних новин слідкують практично всі, в тому числі і ті, хто дізнається про події “в країні і світі” з інших джерел. Однак у жителів великих міст, більш освічених і забезпечених респондентів “інформаційні набори” різноманітніше, ніж у країні в цілому. Телевізійні новини росіяни дивляться насамперед по трьом державним каналам: “1 – й”, “Росія – 1” і “НТВ”. Помітно збільшилося число глядачів каналу “Росія – 24”. Аудиторія інформаційних передач на відносно незалежних телеканалах, таких як “Рен – ТВ”, “Euronews” і “Дощ” в сукупності не перевищує 17–18%.

Завдяки телебаченню Кремль віртуозно формує потрібну йому свідомість. Ми стали свідками як з початку 2014 року російська влада залякує не лише населення Півдня і Сходу України, але і співгромадян. “Бандерівець” в очах росіян – це фашист, бандит-вбивця. Саме завдяки Кремлівській пропаганді ім’я провідника національно-визвольних змагань України часів Другої світової війни Степана Бандери місяцями не сходить з вуст провладних російських журналістів та носіїв “промитих мізків”. Більше 70% жителів РФ довіряють інформації, що надається російськими ЗМІ, але не довіряють зарубіжним ЗМІ. В цілому можна стверджувати, що люди довіряють практично всьому, що говорять по телевізору про ситуацію на Україні. Довіра тільки зміцнюється з лютого 2014 року, коли була розгорнута масована неприкрита пропаганда проти України.

Показовим прикладом щодо участі ЗМІ у формуванні образа ворога з України став телеканал “Росія - 24”, що запустив проект “Розлучення по-українськи”, котрий прогнозує лише негативні наслідки підписання Угоди про асоціацію з ЄС, маніпулюючи при цьому свідомістю громадян.

Телевізійні канали Росії доводять до своїх громадян, часто прямо фантастичні, версії по знищенню 17 липня 2014 року в Донецькій області пасажирськго літака “Boeing 777” компанії “Малайзійські авіалінії”. При цьому звинувачуючи українську армію. Підтвердженням ефективної роботи російських ЗМІ є дослідження російського “Левада центру”, які показали, що більше 80 % росіян вважають, що малазійський “Боїнг – 777” над Україною збила українська армія.



Прикладом того, як російські канали телебачення обманюють не лише своїх громадян, але й весь світ, розповідаючи про події на Сході України, є показ пункту переходу на польському кордоні з чергою автомобілів. При цьому диктор сповіщав, що це черги українців, які тікають з Донбасу до Росії. Тобто, російські телевізійники виходять з принципу – чим більше брехня, тим швидше в неї можуть повірити.

Довідково. На сьогоднішній день в РФ віщають: 16 загальноросійських телеканалів, близько 117 супутникових і кабельних телеканалів, 7 телеканалів, що віщають за межі Росії, близько 180 регіональних телеканалів і близько 30 каналів малих міст і сіл. Загальна кількість телеканалів приблизно 330.

Друковані видання, і, в першу чергу, газети і журнали входять до системи обробки населення Росії і сприяють у формуванні з українця ворога. Найбільшою популярністю у читачів, наприклад столиці Росії, користуються масові видання, такі як “Аргументи і факти” (24 %), “Метро” (19%), “Московський комсомолець” (18%) і “Комсомольська правда” (12%). Аудиторія аналітичних і ділових щоденних видань набагато менше. Загалом, за останні десять років у Росії помітно скоротилося число регулярних читачів газет.



Довідково. Друковані видання – найпоширеніший вид ЗМІ в РФ. У Російській Федерації зареєстровано 27 425 газет і тижневиків, але в постійному обороті знаходяться не більше 14 тисяч з них. Також зареєстровано 20 433 журнали, 787 альманахів, 1297 збірок, 1519 бюлетенів.

Хоча радіо є важливим способом донесення інформації, однак серед радіослухачів Росії переважає установка на розвагу або пасивне слухання звичних радіостанцій. Найбільш популярними радіостанціями, що передають інформацію та новини на сьогодні є: “Радіо Росії”, “Ехо Москви”, “Радіо Юність”, “Радіо Маяк”, “Голос Росії”, “Радіо Свобода”. Разом з телебаченням і друкованими виданнями радіо доволі успішно впливає на свідомість росіян.

З появою і поширенням Інтернету він став сам по собі багато в чому використовуватися як засіб масової комунікації, і в його рамках стали діяти традиційні засоби масової комунікації, з’явилися інтернет-ЗМІ. Швидко розвивається інтернет-радіо та інтернет-телебачення.

Інтернет, як джерело новин, випереджає газети і радіо за рахунок сайтів, які повідомляють уривчасту інформацію, відібрану більш-менш випадковим чином, і не надають глибокий аналіз того, що відбувається. Частка Інтернет-ресурсів, які проводять відбір значимих подій і надають якісний аналіз того, що відбувається – навіть у Москві, не кажучи про країну в цілому – невелика і порівнянна з аудиторією газет та інформаційних радіостанцій. Тому Інтернет в Росії сьогодні не в змозі конкурувати з телебаченням у впливі на населення Росії та формуванні образу ворога з українців.

Разом з ростом інтернет – аудиторії в Росії збільшується і число користувачів соціальних мереж. Як і у випадку з Інтернетом, таких на сьогоднішній день близько 45% по країні. Найбільші російські соцмережі – Mail.ru, “Одноклассники”, “ВКонтакте”. На сьогодні соціальні мережі дуже широко використовуються спеціальними службами Росії для пропагандистської діяльності.

Проте вплив Інтернет-ресурсів в Росії на сьогоднішній день незначний. Люди, які отримують новини по Інтернету (і при цьому не дивляться телевізійні канали), складають по Росії не більше 5%, у решти 20% населення Інтернет “йде додатком” до телебачення. Російське телебачення – і перш за все три державні канали (“1 – й”, “Росія – 1” і “НТВ”) – володіють на сьогоднішній день практично безроздільною монополією на формування світогляду всередині країни. Будь-які інші джерела інформації, у тому числі в Інтернеті, мають незрівнянно менші аудиторії. Загалом можна стверджувати, що якісні, аналітичні ЗМІ, що вважаються незалежними, помітно поступаються державним аналогам по числу читачів, слухачів і глядачів. Фактична безальтернативність засобів масової інформації в Росії є важливою умовою підтримки існуючого політичного порядку.

Дуже важливим і не до кінця зрозумілим стосовно формування з українців ворогів, є питання не того наскільки спотворюють інформації про Україну російські ЗМІ, а чому навіть найосвіченіші люди готові в цю неправду вірити. Підтвердженням цього служить такий довгий список російських діячів культури (більше п’ятисот осіб), які підтримали агресію В. Путіна в Криму. Частина з них, можливо, переживає за долю свого бізнесу, за свої посади, але ж значна частина свято вірить у визвольну місію Росії, у необхідність повернення Криму, у важливість захисту росіян на території “бандерівської” України.

Дивує також позиція деяких російських інтелектуалів-істориків, які займаються українським питанням. Наприклад, Олексій Міллер – автор відомої книги “Українське питання в політиці Російської імперії”, який у нас вважається класиком серед російських дослідників української історії, також неадекватно оцінює нинішню ситуацію. І це люди, які начебто повинні були б краще інших розуміти, що відбувається в Росії та Україні!

У той же час серед росіян, інтелігенції є люди, здатні до критичного мислення, і вони підтримують Україну (Лія Ахеджакова, Олег Басілашвілі, Армен Джигарханян, Ельдар Рязанов, Юрій Шевчук, Борис Гребенщиков, Сергій Юрський, Андрій Макаревич та інші). На них путінська пропаганда не подіяла, вони не бачать в українцях ворогів. 

Так як важливою складовою створення образу ворога з українців є сучасна російська освіта, повністю були перероблені шкільні та вузівські підручники з історії. У них, наприклад, відображено “своєрідний” підхід до місця і ролі Київської Русі, її правонаступності; особливостей українського козацтва та причин знищення Запорозької Січі; ходу та ролі української національної революції (1917–1920 рр); не визнається штучний характер голоду 1932–1933 років, як геноцид українців; заперечується справедливий і правомірний характер збройної боротьби українського національно-визвольного руху проти іноземних, у тому числі й російських, загарбників тощо. Загалом шельмуються українці та Українська держава.

Це свідчить, що Російською Федерацією:

фактично не визнається незалежність України;

порушуються чинні українсько-російські міждержавні угоди про дружбу й добросусідські відносини;

ставиться під сумнів суверенітет і територіальна цілісність України;

розпалюється українофобія (україноненавистництво) та міжнаціональна ворожнеча як на території Російської Федерації, так і в Україні, сусідніх із нею державах Європи, скрізь, куди сягає інформаційний вплив Росії.

Доволі дієвими, з точки зору формування суспільної свідомості, є операції з дискредитації політичного керівництва держави, приниження його всілякими засобами.

Складовою частиною при формуванні образу ворога з України є торгівельні війни (газові, сирні, кондитерські тощо). Населення Росії закликали купувати свої сири, так як українські ніби-то шкідливі, тому й не слід їх вживати та ввозити до Російської Федерації. Реально створювався міф. Хоча українські сири були не гіршими за аналогічні російські і, крім того, дешевшими.

Торговельні та інформаційні війни з кожним роком все більше проектуються для сприймання широким загалом прихильників “сильної Росії” та населення країни загалом. Керівництво держави намагається нав’язати свою волю, завдаючи абсолютно ірраціонального удару по сформованих економічних та міжособистісних зв’язках між народами України та Росії. У той же час звучать заяви В. Путіна, що це єдиний народ, а тому “приречені рано чи пізно знову зустрітися”.

Досить масовими були операції, спрямовані на дестабілізацію політичного і економічного становища. Зрозуміло, що дестабілізація не була самоціллю. Такі масові кампанії спрямовувалися на формування негативного іміджу України. Слід згадати про обстріли з гранатометів та вогнеметів влітку та восени 2014 року оборонних підприємств у Харкові, Конотопі, будівель військоматів, управлінь МВС та СБУ у Одесі, Маріуполі, Запоріжжі, Харкові та ін.

Характерними для російських пропагандистів були заходи щодо приниження ролі України у відомих історичних подіях та у сьогоднішні дні. У цьому контексті доцільно привести слова президента Росії В. Путіна, адресовані президенту США Д. Бушу під час зустрічі Росія – НАТО у Сочі (5 квітня 2008 року). “Щодо наших стосунків з Україною… Я дозволю з вами не погодитись, коли ви зараз сказали, що якщо б ми були розділені, ми не перемогли б у війні (мається на увазі Велика Вітчизняна війна – прим.). Ми все одно б перемогли, тому що ми країна переможців. Це означає, що війна виграна, не хочу нікого образити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все є в документах”. Схожі заяви щодо визначальної ролі Росії у перемозі над ворогом у ІІ Світовій війні зроблені В. Путіним (на той час вже прем’єр-міністром РФ) і під час прямого включення з росіянами 16 грудня 2010 року.

У ході формування образа ворога здійснювалися операції, спрямовані на компрометацію, шкоду українцям і Україні, як державі. При подачі матеріалу, що компрометував українців, використовувалися національні особливості та історичні події, факти та постаті. Особливо багато інформації про забуті сторінки історії, які дискредитували українців, подавали канали телебачення та радіо (художні та документальні фільми, як окремі передачі так і цикли передач), художні, наукові та науково-популярні видання. Так, з українського поета, художника, світоча боротьби українського народу за незалежність Тараса Шевченка роблять п’яницю, “стукача” та ловеласа. У читачів виникає резонне запитання: “Якщо в українців такий національний герой, то хто тоді вони самі?”

З метою дискредитації України як держави, що не дотримується міжнародних норм, російські засоби масової інформації вдаються до брехні. Так, працівники російської телекомпанії “Зірка” – кореспондент Євгеній Давидов та звукоінженер Нікіта Конашенков розповсюдили матеріал про нібито використання українськими військовими фосфорних бомб під Слов’янськом проти мирного населення. Хоча при арешті вони розповіли, що робили свідомо неправдиві сюжети за завданням керівництва телекомпанії. Свої сюжети про Слов’янськ вони робили з Донецька, а відеоряд накладали в Москві. Тому журналіст навіть не мав уявлення ні про те, що відбувається на місці подій, ні про те, як виглядає його сюжет.

Показовими, стосовно дискредитації України як держави, є слова президента Росії В. Путіна під час зустрічі Ради Росія–НАТО у Бухаресті 4 квітня 2008 року, де він сказав президенту США Джорджу Бушу: “Ти ж розумієш, Джордже, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території – це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами”.

З’явилися принципово нові технології ведення інформаційної війни. Зокрема, кадри про ситуацію в Україні, в Києві часто створювалися в спеціально побудованих знімальних павільйонах, або на вулицях української столиці за допомогою засобів імітації та спеціально найнятих “акторів”.

Силами підрозділів Служби зовнішньої розвідки Росії за кордоном готуються і проводяться заходи з дискредитації України. Спеціально оплаченими журналістами друкуються неправдиві статті, знімаються репортажі про події в Україні. Все це подається у вигідному для Росії світлі.

Останнім часом російські можновладці починають ототожнювати Росію з СРСР. При цьому російська пропаганда використовує вплив на ностальгічні почуття населення (не лише Росії, але й частини населення України). Паралельно ці почуття посилюються – відбувається ідеалізація радянського минулого, лунають заклики до відродження СРСР.

Загалом російські ЗМІ і, в першу чергу, телебачення дуже сильно сприяли агресивній політиці В. Путіна. Вони допомогли не лише у створенні образу ворога-українця у свідомості більшості росіян, але й сприяли захопленню Криму та приєднанню його до Російської Федерації на правах суб’єкта, що було здійснено протягом березня 2014 року. Саме цим можна пояснити всенародну радість у Росії з приводу анексії півострова, не дивлячись на те, що його окупація ляже величезним економічним і політичним тягарем на росіян. Завдяки ЗМІ росіяни вважають правильною підтримку “так званих” Донецької та Луганської народних республік.

У Росії систематично відбувається безперервний зондаж громадської думки. Існує ціла система опитувань, велика увага приділяється репрезентативності, точному з’ясуванню умонастроїв конкретних груп населення. Це дозволяє вносити своєчасні корективи у пропагандистську діяльність, усувати неузгодженості офіційної ідеології та суспільної свідомості.

Таким чином, один з ключових пунктів плану захоплення України полягає в інформаційно-психологічній обробці населення Росії, маніпулюванні громадською думкою. Для цього президент Російської Федерації В. Путін залучив всю ідеологічну машину, а це не лише ЗМІ, а й наукові, в тому числі академічні структури, соціологічні служби, авторитетних особистостей, зокрема з шоу-бізнесу, діячів культури, котрі мають вплив на громадську думку. Так поступово серед росіян сформувалася ідея, що українець – ворог, Української держави не існує, що в Україні проживає велика кількість росіян і вони в небезпеці. У нинішній Росії образ України-ворога виконує функції політичної мобілізації суспільства в інтересах владної верхівки.

Саме засоби масової інформації і, в першу чергу телебачення, відіграють вирішальну роль у формуванні образа ворога з України. Не випадково на телебаченні найжорсткіша цензура, жорсткий ідеологічний і політичний контроль з боку правлячого режиму. Навіть Інтернет зараз сприймається максимум як доповнення, а не як альтернатива телебаченню, тому що на більшості території Росії люди отримують інформацію переважно від федеральних телеканалів.


Рекомендована література:

  1. Корсун С. .Як знищують українців. 25 кадр у російських новинах “Кременчугский ТелеграфЪ”, 2014 – №26 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telegraf.in.ua/topnews/2014/07/05/yak–znischuyut–ukrayincv–25–kadr–u–rosyskih–novinah_10038122.html

  2. Лисичкин В. А. Третья мировая (информационно-психологическая) война / В. А. Лисичкин,  Л. А. Шелепин. – М. : Ин-т соц.-полит. исслед. АСН, 2000. – 304 с.

  3. Литвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії: Монографія. – К.: ВКФ “Сатсанга”, 2000. – 222 с.

  4. Отношение россиян к другим странам [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.levada.ru/

  5. Путин: ты же понимаешь, Джордж, что Украина это даже не государство! [Електронний ресурс]. – Режим доступу:: http://www.unian.net/politics/108325–putin–tyi–je–ponimaesh–djordj–chto–ukraina–eto–daje–ne–gosudarstvo.html

  6. Рудюк С. Як створити образ ворога? Україна в російських підручниках [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/09/18/54961/




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка