Міністерство оборони україни



Сторінка15/22
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.96 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22

Утворення Співдружності незалежних держав (СНД). Результати референдуму та виборів президента в Україні створили цілком нову політичну ситуацію. Тому 7–8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі Президент Росії Б. Єльцин, України – Л. Кравчук і голова Верховної Ради Білорусії С. Шушкевич заявили: СРСР припиняє своє існування, а натомість з метою налагодження співпраці колишніх республік створюється Співдружність незалежних держав. Наступного дня вони підписали угоду про створення натомість СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД). Верховна Рада України ратифікувала цю угоду, зробивши певні застереження.

21 грудня того ж року в Алма-Аті відбулася зустріч керівників незалежних держав колишнього СРСР (виняток становили Грузія та країни Балтії). У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Та лише після того, як 25 грудня 1991 р. пішов у відставку з посади Президента СРСР М. Горбачов, радянська імперія остаточно перестала офіційно існувати. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік.



Історичне значення проголошення незалежності України. Проголошення незалежності України – подія надзвичайної історичної ваги, яку так прокоментував американський тижневик “Тайм”: “Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився”.

Появу на політичній карті світу нової незалежної держави – України – зумовила низка чинників.

Зовнішні чинники:

• поразка соціалістичного табору в “холодній війні”, порушення світового балансу сил у зв’язку з розпадом соціалістичної системи;

• помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

• втрата центром контролю за подіями на місцях, синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

• поразка ДКНС, тимчасова деморалізація консервативних сил;

• намагання Росії зберегти домінуючу роль.

Внутрішні чинники:

• існування в Україні системи легітимних органів державного управління;

• бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

• певна стабільність українського товарного ринку;

• активізація націонал-демократичного крила політичних сил;

• посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

• дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

• багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, суть якого – у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері – від тоталітаризму до демократії; в економічній – від командної до ринкової економіки; у соціальній – від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній – від об’єкта до суб’єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища “уламка імперії” – до власної державності, від формальної незалежності – до реального суверенітету.
Рекомендована література:

1. Алексеев Ю.М., Вертерел А.Г. Історія України.: Навчальний посібник. – К: Каравела, 2004. – 256 с.

2. Білоцерківський В. Я. Історія України: навчальний посібник. – К: Центр учбової літератури, 2007. – 535 с.

3. Бойко О.Д. Історія України. К: ВЦ “Академія”, 2001. – 656 с.

4. Історія України. Документи. Матеріали: посібник для студентів вузів / Укладач В.Ю. Король. – К: Академія. – 2001. – 448 с.

5. Історія України: Навчальний посібник / Під загальною ред. В.А. Смолія. – К: Альтернатива, 1997. – 424 с.

6. Історія України: Навчальний посібник / Під ред. М.О. Скрипника. – К: Центр навчальної літератури, 2003. – 366 с.

7. Історія України: нове бачення / Під ред. В.А. Смолія. – К: Альтернатива, 2000. – 464 с.

8. Історія України: Посібник / за загальною ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. – К.: Вид. центр “Академія”, 2002. – 480 с.

9. Комаринська З.М. Історія України: посібник для самостійного вивчення та підготовки до семінарських занять. – Львів: ЛБІ НБУ, 2005. – 191 с.

10. Кудряченко А.І. Політична історія України XX століття: підручник / Кудряченко А.І., Калінічева Г.І., Костиря А.А. – К: МАУП, 2006. – 694 с.

11. Станкевич С. Беловежские соглашения: как уходила Украина // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://newsland.com/news/detail/id/

12. Шаповал Ю. Як гекачепісти країну з кризи виводили // Дзеркало тижня, № 31, 19.08.2006.



22. Є така професія – Батьківщину захищати. Підготовка військових кадрів в Україні
Є така професія – Батьківщину захищати!

Справа захисту рідної Батьківщини – це святий обов’язок усіх громадян України, які вважають за честь нести особисту відповідальність за мирне сьогодення країни, продовжувати традиції, обумовлені віковою історією нашого народу.

Професія воїна зародилася в давні часи і, пройшовши складний шлях свого становлення на різних етапах Української державності, стала не лише справжньою важливою справою всього життя, а й долею багатьох її найкращих представників, які присвятили себе служінню інтересам свого народу та своєї держави. Любов до Батьківщини, готовність до самопожертви, доблесть і вірність солдатській присязі – це риси солдатів та офіцерів, що у всі часи стояли на захисті Вітчизни. Значним випробуванням на стійкість і мужність, віру і вірність вищим моральним цінностям для них стала Велика вітчизняна війна. І вони вистояли, забезпечивши мир і свободу не лише для свого народу, а й для усієї світової спільноти.

Їхній героїзм став прикладом для наслідування майбутніх поколінь. У роки Великої Вітчизняної війни героїзм в армії і на флоті став масовим. Бойові подвиги багатьох десятків тисяч воїнів у битвах за Київ, під Москвою і Сталінградом, на Курській дузі, під час форсування Дніпра, Вісли і Одра, при штурмі Берліна та в інших битвах – яскраві свідчення масового героїзму захисників Вітчизни в ім’я перемоги над фашистськими загарбниками.

Саме за такі зразки мужності, патріотизму, самовідданого служіння своєму народові, готовності до самопожертви в ім’я незалежності своєї Вітчизни, представники цієї професії навічно отримали в суспільстві почесне звання – “Захисник Батьківщини”.

Нажаль, були потім й інші війни в історії нашого народу. І там на сторожі безпеки стояли часом зовсім молоді солдати – призовники. І теж, так як колись їхні діди, ризикували життям, щоб не дати померти іншим, заради миру на землі.

І сьогодні, в умовах мирного часу, військовослужбовці ЗС України стоять на варті, проявляючи високий професіоналізм, патріотизм, мужність, успадковані з минулого українського козацтва, героїчних визвольних воєн і Великої Перемоги над фашизмом. Під час повсякденного бойового навчання на полігонах і танкодромах, на морі і в повітрі українські військовослужбовці набувають досвіду і бойової майстерності, підвищують рівень знань і професійних навичок, роблять усе можливе, аби бути готовими гідно виконати свій конституційний обов’язок. Крім захисту недоторканності й територіальної цілісності своєї держави, наші військовослужбовці під національним Прапором несуть мир і безпеку народам інших континентів земної кулі, обстоюють загальнолюдські принципи гуманізму, співчуття і милосердя, виявляючи зразки мужності і самопожертви. За роки незалежності благородну місію миротворців виконали понад 35 тисяч українських військових.

Основним представником професії захисника Вітчизни виступає офіцерський корпус, роль і значення якого, в умовах переходу ЗС України на професійну основу, неухильно зростає.

У чому ж полягає сутність та специфіка професії офіцера?

Професія офіцера являє собою складне утворення, яке об’єднує кілька самостійних і достатньо різнорідних за цілями і механізмами впливу на об’єкт видів діяльності: виховання, навчання, керівництво підлеглими у мирний час, управління підлеглими під час бою, психологічна робота і самовдосконалення.

На плечах офіцера лежить така відповідальність, яку не можна порівняти з відповідальністю у будь-якій іншій професії. В умовах сьогодення саме офіцер як військовий керівник (командир, начальник) особисто відповідає перед державою за постійну бойову та мобілізаційну готовність довіреного йому військової частини (підрозділу), за бойову підготовку, виховання, дисципліну, моральний і психологічний стан особового складу. А під час війни командир має надзвичайну владу і повноваження, які виділяють його із ряду найбільш підготовлених керівників будь-якої соціальної організації.

Професія офіцера – це інтелектуальна професія. Військова справа вимагає від сучасного офіцера знань такого рівня, який на порядок перевершує знання іншої цивільної спеціальності. Бойова техніка ракетно-ядерно-космічної складності, величезна кількість елементів, з яких складається сучасний бій, необхідність миттєво приймати і виконувати рішення, розумний ворог, який не пробачає помилок, – все це і багато іншого призводить до того, що сучасна війна – це не хто кого перестріляє, а хто кого передумає. Якщо допустити, що можна бути посереднім в якому-небудь іншій справі, то в тому, від чого залежить доля Батьківщини, необхідно досягати повної досконалості.

Професія офіцера – це героїчна високоморальна професія. В її основі любов і відданість Батьківщині та своєму народові, готовність жертвувати собою і вміння, якщо буде потрібно, “гідно померти”.

Професія офіцера – це педагогічна професія. Саме офіцер щоденно займається навчанням та вихованням особового складу ввіреної йому військової частини (підрозділу), виконує завдання по формуванню у військовослужбовців якостей справжніх воїнів-патріотів, свідомих громадян Української держави. Він – педагог, він – вихователь. Рідко знайдеться солдатів або матрос, який не був би вдячний своєму командиру за науку. А займатися вихованням молодих людей дуже непросто, але благородно і вдячно. Якщо завгодно, армія – це своєрідний військовий університет.

Професія офіцера – це професія лицаря. Лицарство та військові звичаї набули значного розвитку ще у давньому українському війську. Йому були властиві хоробрість, відвага та вірність ідеалам. Лицарі свято й шанобливо ставилися до тих, хто поклав свою голову в бою, проводили урочистий ритуал поховання, вшановували місця загибелі побратимів. Традиції офіцерського корпусу сучасного українського війська, їх моральні чесноти та принципи, етичні норми поведінки втілені у Кодексі честі офіцера Збройних Сил України.

Професія офіцера – це безкорислива професія. Обираючи свою професію офіцер присвячує себе служінню Вітчизні, чітко усвідомлюючи, що його життя буде належати країні, що він буде обмежений у своїх потребах і можливостях. Його мозок, душа і серце повинні бути зайняті службою. А тому офіцер завжди був людиною держави. Вища цінність для українського військового не гроші – Батьківщина. Провідними ознаками офіцерів завжди були честь та відповідальність. Саме тому в період економічних труднощів в Україні, значного недофінансування потреб армії з боку держави, падіння престижу військової служби в суспільстві, офіцери ніколи не припиняли добросовісно виконувати своє функціональне призначення.

Крім того, слід зазначити, що ряди офіцерського корпусу покинути значно складніше, ніж порвати з якою-небудь іншою спеціальністю. Офіцерська служба пов’язана з багатьма стражданнями, незручностями, які не відчувають представники інших професій. Високий ступінь відповідальності, обмеженість громадянських та особистих прав і свобод важким тягарем лягають на душу офіцера і вимагають найвищого рівня самосвідомості.

Цей аналіз далеко не вичерпує всієї різноманітності специфіки професії офіцера та переліку професійних якостей, які характеризують справжнього захисника Вітчизни. Проте, він дозволяє нам з упевненістю стверджувати, що українські офіцери – це свого роду, подвижники, які будують нову армію на засадах патріотизму. Подвижник – це самовіддана людина, яка цілком віддає себе справі і переслідує високі цілі. Такі офіцери живуть і діють за рахунок внутрішніх духовних ресурсів. Їх служба – подвиг.

Розмірковуючи над вибором професії військовослужбовця, необхідно чітко усвідомлювати, що лише той, хто має покликання, хто серцем прикипів до мрії про офіцерське майбутнє, той стає щасливою людиною і справжнім професіоналом – захисником своєї Батьківщини.

Які б складні часи ні переживала зараз Україна, для офіцерів ЗС України її інтереси понад усе. Армія – це вічний вартовий, який ніколи і ні за яких обставин не покидає свого поста. Слід завжди пам’ятати про те, що наше військове товариство і єдність необхідні не тільки для успішного розвитку військової справи, а й для процвітання держави.

Професія офіцера – це подвиг. Справа їхнього життя – найнеобхідніше. найважче, саме відповідальне. Офіцери – це люди, перед якими стоїть важливе завдання охороняти і захищати народ своєї країни. Холодна голова, гаряче серце і чисті руки. Офіцер – це більше, ніж просто професія. Офіцер – це покликання. Образ мислення, стиль життя. Це доблесть і честь, вікові військові традиції відображені у тисячах людських долей. Саме цим людям народ в усі часи довіряв найдорожче – захист рідної землі та її свободи.

Підготовка військових кадрів в Україні. Підготовка висококваліфікованих військових кадрів в Україні здійснюється у загальній системі військової освіти, яка, в свою чергу, є складовою частиною державної системи освіти.

Вітчизняна система військової освіти включає: органи управління, мережу вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України.

В Україні власна політика у галузі військової освіти, яка була зорієнтована на забезпечення сучасного рівня підготовки усіх військових кадрів, почала формуватися відразу після проголошення незалежності. На той час до юрисдикції України перейшла досить потужна мережа закладів військової освіти СРСР, які знаходились на її території: 34 військово-навчальні заклади (2 академії, 30 вищих та 2 середніх військових училища), 74 кафедри військової підготовки студентів цивільних вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, 204 учбові центри. Така досить розрізнена мережа військових навчальних закладів, з одного боку, мала сприяти створенню нової системи військової освіти, а з іншого – створювала значні проблеми щодо її трансформації відповідно до реальних потреб і можливостей ЗС України.

Розроблена на той час в Україні Концепція системи військової освіти у Збройних Силах України стала програмою діяльності органів управління військовою освітою та військових навчальних закладів. Її реалізація мала забезпечити безперервну підготовку фахівців для ЗС України за визначеними військовими спеціальностями та відповідати світовим стандартам. Головним результатом процесу тривалого (понад 20 років) реформування системи військової освіти в Україні стало створення сучасної мережі військових навчальних закладів, що здійснюють освітню діяльність на підставі ліцензій відповідно до прийнятих стандартів освіти і передбачає видання випускникам ВВНЗ документів про вищу освіту державного зразка за умови акредитації напрямів, спеціальностей підготовки випускників.

Сучасна мережа військових навчальних закладів України включає 5 академій; 2 університети; 3 військові інститути; 2 факультети військової підготовки у складі ВНЗ; 22 кафедри військової підготовки у складі вищих навчальних закладів та 4 військових коледжі сержантського складу у складі у вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів.

Вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів України (далі – ВВНЗ, ВНП ВНЗ) готують офіцерів тактичного, оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів усього переліку спеціальностей, в яких мають потребу сучасні збройні сили.

Випускники військових навчальних закладів України здобувають освіту та професійну підготовку за 4-ма освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст та магістр.

Починаючи з 2011–2012 навчального року, підготовка військових фахівців за всіма освітньо-кваліфікаційним рівнями проводиться за новим Переліком галузей знань, напрямів, спеціальностей та спеціалізацій підготовки військових фахівців. Перелік, в основному, враховує сучасну організаційно-штатну структуру ЗС України та європейські принципи формування напрямів та спеціальностей підготовки військових фахівців.

Метою сучасного етапу розвитку військової освіти є нарощування її інноваційного потенціалу, інтеграція у європейський та світовий військово-освітній і правовий простір, підготовка військових фахівців з високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професійної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання щодо національної безпеки та оборони Вітчизни, готових до самонавчання, розвитку власної творчої індивідуальності, невтомного, наполегливого самостійного засвоєння нових знань протягом життя, їх примноження, орієнтації в широких потоках різноманітної інформації, прийняття оптимальних рішень в нестандартних умовах.

Основні зусилля військової освіти спрямовані на:

підвищення обороноздатності держави, авторитету армії в суспільстві, створення матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей;

задоволення освітніх потреб особистості, суспільства та держави в підготовці військових фахівців, спроможних ефективно виконувати покладені на них завдання в мирний та воєнний час;

підготовка офіцерів до самостійної діяльності в якості військових представників держави при відстоюванні національних інтересів за межами своїх кордонів;

формування знань та вмінь офіцерів співробітничати в галузі військової безпеки з державними, суспільними, релігійними, іншими організаціями і засобами масової інформації;

удосконалення системи, пріоритетна підтримка її як структури, що забезпечує відтворення кадрового потенціалу збройних сил.

Система вищої та післядипломної військової освіти інтегрована у державну систему освіти на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази. Вона реалізує ступеневу систему безперервного навчання військових фахівців та забезпечує підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації офіцерів для Збройних Сил України.

Підготовка військових фахівців для ЗС України здійснюється на підставі державного замовлення відповідно до чинного законодавства з урахуванням специфічних особливостей військової професії, реальних матеріальних та фінансових ресурсів.

Зокрема, навчання офіцерських кадрів проводиться у ВВНЗ та ВНП ВНЗ України за державною ліцензією на підготовку військових фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста і магістра. Навчання проводиться за освітньо-професійними програмами, які відповідають вимогам державних, галузевих стандартів вищої освіти і стандартів вищої освіти ВНЗ та передбачають проведення державної атестації випускників з отриманням ними документа про вищу освіту державного зразка.

У відповідності із Законом України “Про вищу освіту” освіта в Україні розподілена за галузями освіти – по групам спеціальностей, споріднених за ознакою спільності основ знань, на яких базується освітня і професійна підготовка.

При цьому підготовка військових фахівців здійснюється за 15-ма цивільними галузями знань, як правило, гуманітарного, соціально-економічного та інженерного профілів тактичної ланки. Підготовка військових фахівців командного профілю тактичної та оперативно-тактичної ланок військового управління здійснюється у галузі знань “Військові науки, національна безпека, безпека державного кордону”. Специфічні категорії використовуються для підготовки решти офіцерів оперативно-тактичної ланки військового управління.

Для успішного виконання службово-бойових функцій та типових завдань діяльності на посадах по спеціалізації підготовки випускник вищого військового навчального закладу повинен мати знання, вміння і компетенції з відповідної спеціальності згідно з вимогою освітньо-кваліфікаційної характеристики. Виконання цієї вимоги забезпечує проведення узгоджених дій всіх підрозділів військової частини, оснащених різними зразками озброєння та військової техніки при вирішенні завдань у стандартних і нестандартних ситуаціях, а також забезпечує ротацію та кар’єрне зростання офіцерських кадрів.

Відповідно до наказу Міністра оборони України встановлено такі рівні підготовки військових фахівців за їх призначенням на посади:

тактичний;

оперативно-тактичний;

та оперативно-стратегічний.

Підготовка офіцерських кадрів тактичного рівня. Підготовка офіцерів військового управління тактичного рівня здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. Навчання може проводитися за різними схемами підготовки.

Перша схема. Підготовка офіцерів командного фаху. Вона здійснюється у ВВНЗ за напрямом “Військове управління” протягом 4 років за суто військовими спеціальностями. За цією схемою підготовки ті, хто навчаються, мають статус курсанта протягом всього терміну навчання.

Випускники отримують диплом про здобуття базової вищої освіти (освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра). Їм присвоюється кваліфікація “бакалавр – офіцер військового управління тактичного рівня”.

Навчання курсантів командного фаху у галузі знань “Військове управління” обумовлено неможливістю викладання необхідного обсягу навчальних дисциплін, що формують військового командира, на протязі 3,5–4 років в рамках навчання в інший цивільній галузі знань за відповідною бакалаврською програмою.

Друга схема. Підготовка офіцерів інженерного та гуманітарного (психологи, політологи, фінансисти тощо) фахів. Вона здійснюється у ВВНЗ та ВНП ВНЗ України в цивільних напрямах підготовки (“Радіотехніка”, “Інженерна механіка”, “Психологія” тощо), як правило, за військовими спеціальностями. За цією схемою ті, хто навчаються, також мають статус курсанта протягом всього періоду навчання.

Курсанти після 4 років навчання проходять першу державну атестацію. Тим, хто успішно пройшов атестацію, присвоюється кваліфікація “бакалавр за фахом” та видається диплом державного зразка про здобуття базової вищої освіти за відповідною галуззю знань. Вони продовжують навчання у ВВНЗ, ВНП ВНЗ за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів протягом 1–1,5 років. По закінченню навчання передбачається друга державна атестація випускників. Тим, хто успішно пройшов атестацію, видається диплом державного зразка про здобуття повної вищої освіти (освітньо-кваліфікаційного рівня магістра) за відповідною галуззю знань та присвоюється кваліфікація “магістр за фахом, офіцер військового управління тактичного рівня”.

Третя схема. Підготовка військових фахівців за спеціальностями, наближеними до цивільних. За такою схемою доцільно здійснювати підготовку військових фахівців з метеорології, правознавства, військової ветеринарії тощо. Підготовка проводиться у ВНП ВНЗ на базі відповідних цивільних напрямів, як правило за цивільною спеціальністю з військовою спеціалізацією. За цією схемою ті, хто навчаються, мають статус студента протягом 4 років навчання (під час навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра).

Після закінчення 4 курсу проводиться державна атестація, за результатами якої студенти отримують диплом цивільного бакалавра з військовим професійним спрямуванням. Перед початком 5-го року підготовки студенти складають Військову присягу і продовжують навчання в статусі курсанта. Протягом п’ятого року навчання курсанти опановують дисципліни магістерської програми підготовки у цивільній галузі знань. Випускники після державної атестації отримують диплом державного зразка про здобуття повної вищої освіти (освітньо-кваліфікаційного рівня магістра) за відповідною галуззю знань та їм присвоюється кваліфікація “магістр за фахом, офіцер військового управління тактичного рівня”.

Випускникам ВВНЗ, ВНП ВНЗ тактичного рівня встановлюється рівень військової освіти – вища військово-спеціальна освіта.

Підготовка офіцерських кадрів оперативно-тактичного рівня. Для підготовки військових фахівців оперативно-тактичного рівня на конкурсній основі приймаються офіцери, які перебувають на військовій службі у ЗС України та в інших військових формуваннях України, мають базову чи повну вищу освіту, позитивно характеризуються по службі, включені до резерву кандидатів для просування по службі та направлення на навчання і проходять службу на посадах за обраною спеціальністю (спеціалізацією).

Підготовка офіцерів оперативно-тактичного рівня здійснюється в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського за окремими освітньо-професійними програмами підготовки офіцерського складу командно-штабного та інженерного профілю. По завершенню підготовки випускники отримують диплом про повну вищу освіту (магістра військового управління) та їм присвоюється кваліфікація офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня із зазначенням виду (роду військ) Збройних Сил України. Навчання проводиться за суто військовими спеціальностями у галузі знань “Військове управління” або “Специфічні категорії” у залежності від спеціальності підготовки.

Випускникам встановлюється рівень військової освіти – вища військова оперативно-тактична освіта.

Підготовка офіцерських кадрів оперативно-стратегічного рівня. Підготовка офіцерів оперативно-стратегічного рівня – це освіта військових фахівців вищого командного складу (для заміщення посад оперативно-стратегічної ланки).

На навчання приймаються кандидати з числа генералів, адміралів та офіцерів, які включені до резерву для просування по службі та направлення на навчання, мають оперативно-тактичний рівень підготовки і не менше двох років займають посади, перебування на яких потребує наявності оперативно-тактичного рівня підготовки.

Підготовка здійснюється на оперативно-стратегічному факультеті Національного університету оборони України імені Івана Черняховського за відповідною програмою підготовки за суто військовою спеціальністю підготовки у галузі знань “Державне управління”.

Випускники отримують диплом про повну вищу освіту (магістра державного військового управління) та їм присвоюється кваліфікація офіцера державного військового управління оперативно-стратегічного рівня із зазначенням виду (роду військ) Збройних Сил України.

Випускникам встановлюється рівень військової освіти – вища військова оперативно-стратегічна освіта.

Підготовка фахівців у ВВНЗ здійснюється в ході навчально-виховного процесу заочною, дистанційною та екстернатною формами навчання, що спрямований на реалізацію стандартів вищої освіти як сукупності норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засоби діагностики якості вищої освіти військових фахівців та нормативний термін навчання.

Вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів України мають досвідчений склад наукових та науково-педагогічних працівників, які здійснюють підготовку військових фахівців з використанням сучасних інноваційних педагогічних та інформаційних технологій. У більшості з цих закладів функціонує система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації наукових та науково-педагогічних кадрів.

Таким чином, в Україні створена і функціонує система підготовки військових фахівців, яка набула (змістовно) всіх ознак кращих світових зразків і дозволяє на високому рівні проводити освітню, навчально-методичну та наукову діяльність щодо забезпечення військ (сил) висококваліфікованими кадрами. Її подальший розвиток чітко орієнтований системний підхід, основою якого є захист національних інтересів і гарантування національної безпеки держави, відтворення кадрового потенціалу армії, забезпечення високої якості підготовки військових фахівців усіх освітніх рівнів з одночасною оптимізацією витрат на функціонування військової освітньої системи.


Рекомендована література:

1. Конституція України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc.

2. Військове будівництво в Україні у XX столітті: Історичний нарис, події, портрети / За заг. ред. О.І. Кузьмука. – К. : Ін Юре, 2001. – 448 с.

3. Демченко В.О. Авторитет армії в суспільстві // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 3. – с. 57.

4. Наказ Міністра оборони України від 31.12.1999 р. № 412 “Про введення в дію Кодексу честі офіцера Збройних Сил України”. – К.: МО України, 1999. – 7 с.

5. Національна доктрина розвитку освіти: Затверджена Указом Президента України від 17.04.2002 р. № 347/2002 // Проф.-техн. освіта. – 2002. – № 3. – С. 2–8.

6. Офіцерський корпус – військова еліта українського народу. Виконання вимог кодексу честі офіцера – основа службової діяльності офіцера Збройних Сил України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/index.php?part=patriot&lang=ua&sub=oficer.

7. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20.– Ст. 134.

8. Про створення єдиної системи військової освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року № 1410 // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 51. – С. 32–33.

9. Становлення та розвиток структур виховної роботи в Збройних Силах України: (Монографія) / Мін-во оборони України, Наук.-дослід. центр гуманітар. проблем Збройних Сил України: М.В. Герасименко, А.О. Кобзар, Ю.І. Костенко, В.М. Малюга. – К.: НДЦ ГП ЗС України, 2012. – 160 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка