Міністерство оборони україни



Сторінка11/22
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.96 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

Російська Федерація – держава у північній Євразії, федеративна змішана республіка. Столиця – місто Москва. З площею 17 098 246 км² Росія є найбільшою за територією країною у світі, що охоплює більше однієї восьмої площі Землі, дев’ятою за чисельністю населення з 143 мільйонами (2012). Простягається по всій північній Азії, приблизно на 26,5% у Східну Європу.

Економіка Росії посідає восьме місце за величиною номінального ВВП, третє – за рівнем військового бюджету. За розвитком економіки відноситься до країн, що розвиваються. Обширні мінеральні й енергетичні ресурси зробили її одним з найбільших виробників нафти і природного газу в світі.



Збройні сили Російської Федерації. Станом на 2013 рок Збройні сили РФ складались з 1 млн. осіб (5-е місце у світі). З бюджету на потреби армії у 2012 році було виділено 71,2 млрд. американських доларів.

Російські Збройні сили поділяються на три види: Сухопутні війська; Військово-повітряні сили; Військово-морський флот і три самостійних роди військ: Космічні війська; Ракетні війська стратегічного призначення; Повітряно-десантні війська. Крім того, в них входять Тил Збройних сил; внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ; Війська цивільної оборони Міністерства у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих; Служба зовнішньої розвідки; органи Федеральної служби безпеки (в тому числі прикордонні, спеціального зв'язку та інформації); органи Федеральної служби охорони.

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил є Президент Російської Федерації. У даний час реалізується реформа Збройних сил Росії. Збройні сили Російської Федерації вважаються одними з найпотужніших у світі.

Політика Росії щодо України. Дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією встановлені в 1991 році, після розпаду Радянського Союзу. Вони часто були складними, виникали різні спірні питання. Одним з них була приналежність Кримського півострова. Проблему було вирішено, коли Росія погодилася на те, щоб Крим залишився у складі України, зберігаючи при цьому автономний статус.

Ще одним спірним питанням стала приналежність м. Севастополь та розміщеного в його порту Чорноморського флоту СРСР. Після довгих інтенсивних переговорів було вирішено поділити Чорноморський флот, за російською його частиною зберегти право використовувати Севастополь як базу до 2017 р. У 2010 р. Харківські угоди подовжили термін до 2042 р.

Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найсприятливішими і, певною мірою, добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України. Найгострішим із суперечливих питань часів Леоніда Кучми стало протистояння в районі острова Тузла (Крим).

Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р.

У квітні 2010 року були укладені Харківські угоди, що передбачали збереження бази російського флоту в Севастополі до 2042 року й знижки для України на російський газ. У липні 2010 року Прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що уряд України веде переговори про створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією.

У серпні 2013 року Росія почала проти України торговельну експортну блокаду, метою якої, на думку аналітиків, було змушення державної влади України відмовитись від підписання договору про асоціацію з ЄС.

Негативним явищем в російсько-українських відносинах став інцидент в Азовському морі 17 липня 2013 року. Далеко за межами територіальних вод Росії катер берегової охорони прикордонної служби РФ влаштував погоню за українським риболовецьким човном, наздогнав його і протаранив, унаслідок чого загинуло четверо з п’ятьох українських рибалок, а щодо вцілілого і врятованого переслідувачами п’ятого порушили карну справу за “браконьєрство та порушення кордону”. Російські прикордонники були без форми, замовчували той факт, що відразу знайшли тіла всіх загиблих, і не віддавали їх, бо хотіли приховати кульові поранення. Вцілілий українець Олександр Федорович, госпіталізований у російському Єйську, стверджував, що російські прикордонники стріляли в українців без попередження і потопили човен.

Зміна політичного керівництва в Україні у лютому 2014 року призвела до сплеску антиукраїнської діяльності Росії. Починаючи з кінця лютого 2014 року розгорнуто російську диверсійну діяльність в Україні – комплекс дій, спланованих, організованих та втілених російськими спецслужбами Україні за допомогою місцевих російських агентів впливу, проросійських сепаратистів, кадрових диверсантів російських військ і співробітників ФСБ, починаючи з кінця лютого 2014 року, метою яких є дестабілізація політичної ситуації в Україні, провокування міжетнічних та міжрегіональних конфліктів, посилення сепаратистських рухів у Східній Україні. Ці диверсійні дії є складовою більш широкої, на геополітичному рівні, атаки на українську державність, частинами якої єінформаційна війна проти України та пряма військова агресія – окупація Росією Автономної республіки Крим.

Найбільш драматичною подією стала Російсько-українська війна або Вітчизняна війна 2014 року – політичний та військовий конфлікт між України з одного боку, і Росією та створеними нею невизнаними самопроголошеними Республікою Крим, “Донецькою народною республікою”, “Луганською народною республікою” з іншого. Назва цієї війни як “Вітчизняної” була дана Президентом України П.Порошенком під час його виступу з нагоди 23-ї річниці Незалежності України. Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з української сторони війна розглядається як неоголошена.

Першою частиною зазначеного збройного конфлікту між Росією та Україною стала російська інтервенція до Криму, розпочата Російською Федерацією з метою встановлення контролю над територією Кримського півострову, а саме територіальними одиницями України – м. Севастополь та Автономною республікою Крим. Анексія Криму та Севастополя Росією здійснювалась шляхом захоплення держустанов і військових об’єктів України з використанням привезених з Росії “козаків” та так званих “сил місцевої самооборони” (російських військовослужбовців без знаків державної приналежності на уніформі). Україна втратила контроль на територією Криму у другій половині березня 2014 року, коли Автономна республіка Крим, вслід за проведенням фіктивного референдуму, в односторонньому порядку проголосила незалежність як Республіка Крим, після чого одразу була прийнята до складу Російської Федерації як новий суб’єкт зі статусом республіки.

Україна та переважаюча більшість країн світу різко засудили незаконні дії РФ. Парламентська асамблея ОБСЄ в ухваленій 1.07.2014 р. резолюції під назвою “Очевидне, грубе та невиправлене порушення Гельсінських принципів Російською Федерацією” визнала “неспровоковані та засновані на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах” дії Росії “військовою агресією на догоду власним інтересам”.

Особливого загострення та ескалації підривна діяльність на Сході набула на початку квітня 2014. У період з 12 по14 терористами було захоплено ряд адміністративних будівель у містах Донецької області: Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Красний Лиман, Дружківка, Єнакієве, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Жданівка і Кіровське .

Згідно із Законом України “Про боротьбу з тероризмом” 14 квiтня 2014 року на сході України була розпочата антитерористична операція – комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Початок проведення антитерористичної операції – дата набрання чинності Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Район проведення антитерористичної операції був визначений Кабінетом Міністрів України у затвердженому переліку, розпорядження № 105. Для оперативного керівництва антитерористичною операцією був створений Штаб АТО, який очолив керівник Антитерористичного центру при СБУ України. До антитерористичної операції були залучені сили СБУ, МВС, пiдроздiли Міністерства оборони та Прикордонної служби, а також центральні та мiсцевi органи влади.

Під час антитерористичної операції багаторазово була доведена причетність Росії до військового конфлікту. МЗС України офіційно стверджує, що саме Росія контролює і забезпечує зброєю сепаратистів на Донбасі. Зокрема, МЗС оприлюднило докази незаконного постачання Росією важкої зброї до України, а саме переносних зенівтно-ракетних комплексів з військової бази Збройних сил Російської Федерації ув м. Єйск, що на Кубані.

За оцінками експертів, у терористів на Донбасі зброї приблизно на 400 мільйонів доларів за цінами “чорного ринку”, при цьому 50-60% цієї зброї – російського походження, а решта дісталася бойовикам шляхом нападів на відділення МВС, СБУ, військові частини.

Російською Федерацією розгорнуто безпрецедентну інформаційну війну проти України, спрямовану на введення в оману свого населення задля виправдання російської політики щодо України. Характерною ознакою цієї війни є використання відвертої брехні першими особами держави і заохочення ними брутального перекручення інформації про події в Україні. Так, журналісти телеканалу Міністерства оборони Росії “Звезда” Євген Давидов та Микита Конашенков, які таємно знімали блокпости українських силовиків та передавали інформацію про них, визнали, що спотворювали та вигадували інформацію про події на сході України за вказівкою керівництва каналу, зокрема, про використання українськими силовиками фосфорних бомб та установок “Град” проти мирного населення.

24-27 серпня відбулося масштабне введення військ РФ на територію України. Президент США Обама порівняв агресію Росії по відношенню до України з нацизмом.

За даними ООН, станом на середину листопада 2014 року внаслідок збройного конфлікту на сході України загинуло 4132 людини, а ще майже 10 тисяч зазнали поранень. Разом з тим у доповіді вказано, що це стримані цифри, а в реальності вони значно вище, а станом на 25 листопада кількість загиблих сягнула 4356, а поранених – 10016 осіб.

Таким чином, Україна межує із країнами, які мають різний економічний і військовий потенціал і більшість з яких підтримує в цілому нормальні стосунки з нашою державою. Проте головною загрозою нашій державі на теперішньому етапі є неоголошена військова агресія Росії, окупація нею частки української території (Автономної республіки Крим та часини Донецької та Луганської областей), нанесення колосальних людських і матеріально-технічних втрат нашій державі. Це несе пряму загрозу незалежності та територіальній цілісності України.

У таких надзвичайно складних умовах Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями виконують свою конституційну функцію щодо захисту своєї держави, демонструючи з боку особового складу взірці героїзмі і вірності військовому обов’язку. Реалії сьогодення вимагають від кожного військовослужбовця і державного посадовця надзвичайних зусиль щодо подальшого зміцнення боєготовності української армії.


Рекомендована література:

  1. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України” від 6 жовтня 2000 р., №2019 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – С. 990–996.

  2. Закон України “Про основи національної безпеки” від 11 червня 2003 року №964-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № . – с. 22-26.

  3. Історія Центрально-Східної Європи. – Львів: Львівський національний університет, 2001. – 660 с.

  4. Основні напрями реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року. К. – Міністерство оборони України, 2013. – 20 с.

  5. Державна влада Румунії веде окупаційну політику.18.11.2013 //1political geographer http://politicalgeographer.wordpress.com/2013/11/18.

  6. Порошенко: зі Сходу прийшла війна http://www.bbc.co.uk/ukrainian/ news_in_brief/2014/10/141028_rl_poroshenko_anniversary.



17. Особливості суспільно-політичної обстановки в регіоні, де дислокується військова частина. Порядок та основні форми роботи посадових осіб з її оцінювання
Локальні війни та конфлікти останніх років у світі, агресія Російської Федерації проти України, спеціальні операції зі дестабілізації обстановки у нашій державі продемонстрували, що необхідно враховувати сукупність всіх факторів, які мають місце в регіонах постійної дислокації військових частин та районах воєнних дій.

Суспільно-політична обстановка в районі дислокації військових Частин. Володіння командирами (начальниками) всіх рівнів достовірною інформацією щодо суспільно-політичної обстановки (далі – СПО) в районі дислокації військових частин дозволить забезпечити підтримання високого рівня бойової готовності та морально-психологічного стану особового складу.

Суспільно-політична обстановка – це сукупність соціально-економічних умов, внутрішньополітичних, релігійних, історико-культурних, міжнаціональних (міжетнічних) відносин та інших суспільних факторів у визначеному регіоні країни в певний період часу.

Для повної оцінки СПО військовим керівництвом важливо знати її внутрішній зміст, структурні елементи, тобто умови та фактори, які утворюють конкретну обстановку, формують тип та характер відносин, визначають їх стан і тенденції, формують ставлення населення до військ (сил) та до їх дій.

Військові частини та підрозділи Збройних Сил України сьогодні виконують різні за призначенням бойові завдання. Їх здійснення ускладнюється в умовах складної суспільно-політичної обстановки. Особливо це стосується Донецької та Луганської областей, де проводиться антитерористична операція. З метою прийняття адекватних рішень на виконання різного роду завдань, у тому числі й бойових, кожен командир (начальник) повинен враховувати стан суспільно-політичної обстановки в районі розташування військової частини, підрозділу. Серед основних складників прийняття рішення – оцінювання і прогнозування суспільно-політичної обстановки з метою визначення факторів і обставин, які зумовлюють оперативну обстановку, що склалася (або може скластися) на визначений момент часу в районі відповідальності військової частини або районі виконання ними службово-бойових завдань.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки – це комплекс заходів щодо збору, аналізу та прогнозування відносин між суб’єктами суспільно-політичних відносин у певний період та в заданих часових показниках

До суб’єктів, що формують суспільно-політичну обстановку, слід відносити:

органи державної влади та місцевого самоврядування;

політичні партії, рухи або інші організації, об’єднання (блоки);

засоби масової інформації;

громадські, релігійні та інші організації.

Тобто, суспільно-політична обстановка формується в результаті взаємодії всіх зазначених суб’єктів.

Мета оцінювання суспільно-політичної обстановки – забезпечення командира (начальника) повною та достовірною інформацією щодо ставлення населення у зазначеному регіоні до військ та до їх дій.

Основним змістом оцінювання суспільно-політичної обстановки є цілеспрямована діяльність органів військового управління, командирів, штабів, органів по роботі з особовим складом усіх рівнів щодо системного комплексного вивчення суспільно-політичних відносин, розкриття основних складових елементів та властивостей, зіставлення і порівняння яких дають змогу їх оцінити.

Основні завдання щодо оцінювання суспільно-політичної обстановки:

об’єктивна оцінка подій, що відбуваються у суспільному середовищі регіону;

встановлення зовнішніх чинників, які впливають на виконання завдань особовим складом Збройних Сил України у районах дислокації військових частин;

характеристика об’єктів та суб’єктів, які впливають на стан суспільно-політичної обстановки;

встановлення соціальних груп, які можливо використати як потенційну цільову аудиторію для здійснення інформаційно-психологічного впливу;

вивчення напрямків та тенденцій розвитку суспільно-політичної обстановки, їх взаємозв’язок та взаємозалежність;

прогнозування розвитку суспільно-політичної обстановки та її впливу на виконання завдань військами (силами);

визначення напрямів організаційної та практичної роботи щодо використання суспільно-політичної обстановки в інтересах виконання завдань управління військами та організації роботи з особовим складом;

організації та здійснення заходів морально-психологічного забезпечення, які спрямовані на виконання завдань за призначенням;

інформування особового складу про стан суспільно-політичної обстановки в пунктах постійної дислокації та районах виконання завдань за призначенням;

попередження зростання соціальної напруги в суспільстві під час проведення мобілізації.

Для оцінювання суспільно-політичної обстановки використовуються:

офіційні документи, інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали органів державної влади та місцевого самоврядування, органів військового управління, а також впливових суспільних організацій (виступи керівників, заяви, декларації, звернення, маніфести, офіційні повідомлення, ноти тощо);

інформаційні і довідкові матеріали з різних сфер суспільного життя, в тому числі і з військових питань, які відкрито друкуються різними відомствами, організаціями та закладами;

інформаційні матеріали та повідомлення засобів масової інформації;

інформація з обмеженим доступом, яка добувається спеціальними органами і службами.

Слід зазначити, що ефективна оцінка СПО можлива лише за умов плідної співпраці офіцерів по роботі з особовим складом з органами військової розвідки, їх взаємодії з відповідними органами Служби безпеки України, Державного департаменту прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ України, підрозділами Міністерства з надзвичайних ситуацій, органів державної і місцевої влади тощо.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки здійснюється постійно, залежно від умов виконання військами (силами) завдань за призначенням. Правильний підхід до його здійснення сприятиме якісному прогнозуванню суспільної-політичної обстановки, що представляє собою процес передбачення майбутнього стану суспільної-політичної обстановки на основі аналізу її минулого і сучасного та систематичного збору та аналізу достовірної інформації про якісні і кількісні характеристики її розвитку.

Можливість прогнозування СПО сприятиме прийняттю правильних рішень, які у бойових умовах допоможуть уникнути небажаних втрат особового складу та техніки й досягти перемоги над противником.



Діяльність посадових осіб з оцінювання суспільно-політичної обстановки. Загальне керівництво роботою з оцінки суспільно-політичної обстановки покладається на командирів (начальників) військових частин.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки здійснюється та координується штабами військових частин. Це комплексна робота, до якої залучаються заступники командирів військових частин, начальники родів військ та служб.

За узагальнення відомостей формування висновків з оцінювання суспільно-політичної обстановки у військовій частині відповідають заступники командирів по роботі з особовим складом.

Основними формами роботи посадових осіб військової частини з оцінювання суспільно-політичної обстановки є:

моніторинг інформаційних повідомлень у регіональних друкованих, електронних засобах масової інформації та мережі Інтернет;

прослуховування та перегляд регіональних телевізійних та радіопрограм;

вивчення друкованих та електронних документів органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій;

участь у робочих нарадах, зустрічах з представниками органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості, засобів масової інформації, правоохоронних органів та інших військових формувань.

Основним змістовним документом з оцінювання суспільно-політичної обстановки є текстовий електронний та друкований документ Висновки з оцінювання суспільно-політичної обстановки, що включає:



  • загальну оцінку суспільно-політичної обстановки (визначається на підставі критеріїв оцінювання суспільно-політичної обстановки);

  • характеристику та висновки з оцінки стану суспільно-політичної обстановки за напрямками:

соціально-економічного розвитку регіону та його впливу на добробут населення;

діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування;

впливу діяльності політичних партій та громадських організацій;

ставлення місцевого населення та громадськості регіону до Збройних Сил України;

впливу криміногенної ситуації;

ролі релігійних організацій у регіоні;

рівня соціальної напруженості у регіоні;

розвитку та рівня впливу регіонального медіа-простору у регіоні;

визначення чинників, які можуть негативно вплинути на підготовку та виконання завдань за призначенням особовим складом військової частини.

Критерії оцінювання суспільно-політичної обстановки. За рівнем соціального напруження суспільно-політична обстановка визначається як:

“звичайна” – характеризується відсутністю соціального напруження у взаємовідносинах суб’єктів суспільно-політичної обстановки;

“загострена” – характеризується соціальним напруженням у взаємовідносинах суб’єктів суспільно-політичної обстановки, унаслідок чого органи державної влади і місцевого самоврядування змушені перейти до посиленого режиму функціонування;

“кризова” – характеризується соціальним напруженням у взаємовідносинах суб’єктів суспільно-політичної обстановки, яке проявляється у перешкоджанні встановленому режиму функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, правоохоронних органів;

“надзвичайна” – характеризується значним соціальним напруженням у взаємовідносинах суб’єктів суспільно-політичної обстановки та підвищеним ступенем загрози життю громадян.

За рівнем стабільності суспільно-політична обстановка визначається як:

“стабільна” – чинники, які визначають її зміст, протягом певного часу перебувають у встановлених межах і під управлінням органів державної влади та місцевого самоврядування;

“нестабільна” – чинники, які визначають її зміст, протягом певного часу ведуть до зміни обстановки в кращий або гірший бік, а заходи органів державної влади та місцевого самоврядування досягають (або не досягають) успіху в її стабілізації.

Оцінювання суспільно-політичної обстановки здійснюється поетапно.

Перший етап – підготовчий, включає визначення заступником командира військової частини по роботі з особовим складом практичних завдань службовим особам частини щодо оцінювання суспільно-політичної обстановки в зазначеному районі, порядку та особливостей збору інформації, часових показників (термінів) вирішення завдань з оцінювання суспільно-політичної обстановки, форму та порядок звіту – доповіді висновків за напрямками оцінювання.

Другий етап – передбачає збір первинної інформації, фактів, їх підбір та групування за елементами суспільно-політичної обстановки, методом вивчення документів, спостереження, опитування тощо.

Третій етап – систематизації даних, інформації, фактів їх оцінку, аналіз та класифікацію за значимістю (важливістю), виявлення проблемних ситуацій, чинників, які формують негативне ставлення у місцевого населення до військ та їх дій. Результатом систематизації даних є загальний опис суспільно-політичної обстановки в районі дій.

Четвертий етап – прогнозування можливих подій змін суспільно-політичної обстановки, вироблення загальних гіпотез щодо напрямків можливого розвитку суспільно-політичної обстановки, а також її можливих змін внаслідок співпраці з різними групами населення, верствами населення в зазначеному районі, керівництвом політичних партій та громадських об’єднань, представниками засобів масової інформації, міжнародних організацій тощо.

П’ятий етап – формулювання висновків та відпрацювання звітно-інформаційних документів.

Для оцінювання суспільно-політичної обстановки вивчаються такі питання:

значення регіону (району) та його основні характеристики (адміністративно-територіальний устрій, історична довідка, соціально-економічна обстановка, перелік, класифікація та місцезнаходження об’єктів, які знаходяться під захистом Міжнародного гуманітарного права;

у прикордонних районах – суспільно-політична обстановка у сусідній державі (розстановка політичних сил, політика правлячих кіл, можливі воєнно-політичні цілі щодо України, економічна обстановка, діяльність партій та рухів антиукраїнського спрямування, участь у міжнародних воєнно-політичних організаціях);

розстановка політичних сил і соціально-політичні процеси у регіоні (найбільш впливові політичні партії і громадські рухи, їх представництво у місцевих органах влади; характер діяльності політичних сил; соціальна база політичних партій, рухів і об’єднань; зони можливого впливу та діяльності екстремістських та сепаратистських угруповань; ставлення партій, рухів, населення до органів державної влади);

міжнаціональні відносини і демографічна ситуація (щільність населення району; ступінь однорідності регіону за національною ознакою; райони компактного проживання національних меншин; наявність і ступінь міжнаціональних суперечок; ставлення населення різних національностей до захисту територіальної цілісності і незалежності держави, військ; соціально-демографічні аспекти населення; прогнозування можливих дій сепаратистських рухів і угруповань; ступінь їх загрози військам; національні особливості населення);

релігійна обстановка (ступінь впливу релігії на населення регіону, кількість релігійних організацій, основні центри їх діяльності; коротка характеристика міжконфесійної ситуації, спрямування діяльності основних конфесій, їх ставлення до служби в збройних силах і збройної боротьби; кількість і впливовість антидержавницьких та пацифістських релігійних організацій);

криміногенна ситуація (загальна характеристика криміногенної обстановки у регіоні; кількість та розташування виправно-трудових установ та орієнтовна кількість в’язнів, що в них утримуються; криміногенна обстановка серед місцевого населення; прогнозування розвитку криміногенної ситуації, райони можливої діяльності незаконно створених збройних угруповань, ступінь загрози з їх боку для військ, об’єктів та комунікацій);

екологічна та санітарно-епідеміологічна обстановка (наявність в регіоні екологічно-небезпечних об’єктів; вплив руйнування цих об’єктів на особовий склад, населення; кліматичні особливості місцевості, можливість виникнення надзвичайних природних явищ (землетруси, селі, затоплення); наявність небезпечних інфекційних захворювань у регіоні; можливість виникнення та поширення епідемій;

інформаційний простір (наявність в регіоні телерадіоцентрів, друкарень, редакцій газет, журналів, їх кількість, місцезнаходження, частка державних, комунальних та комерційних засобів масової інформації, їх спрямованість; можливості технічних засобів інформації, які знаходяться на території регіону та можливість їх використання для організації і проведення інформаційної роботи серед військ та населення; оцінка діючих та ймовірних інформаційних каналів, наявність засобів ведення інформаційно-психологічного впливу).

Отже, події 2014 року в Україні засвідчили, що анексії Криму Росією, організації сепаратистських рухів та подальшому захопленню частини Донецької та Луганської областей російсько-террористичними військами сприяла недооцінка суспільно-політичної обстановки в державі та по регіонам. Лише врахування СПО при прийнятті рішень на будь-якому рівні сприятиме їх якісному виконанню. При цьому важливим є співпраця всіх силових структур з місцевою владою, громадськими та релігійними організаціями.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка