Міністерство оборони україни



Сторінка10/22
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.96 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22

16. Країни, що межують з Україною: політичний устрій, збройні сили та політика стосовно нашої держави
Україна – держава, розташована в Східній Європі. Це найбільша країна Європи із площею 603,7 тис. кв. км. і населенням майже 46 мільйонів осіб, включаючи населення тимчасово окупованої Автономної республіки Крим. Вона має вигідне географічне і геополітичне положення, потужний природно-ресурсний, трудовий і виробничий потенціал. Територія України простягається зі сходу на 1316 км. У найширшій центральній частині держави відстань між крайніми північною та південною точками – 896 км.

Україна межує по суходолу з сімома країнами: на півночі з Білоруссю, на півночі і сході – з Російською Федерацією, на заході – з Польщею, Словаччиною, на південному заході – з Угорщиною, Румунією та Молдовою. На півдні нашу державу омивають Чорне та Азовське моря.

Загальна протяжність державного кордону України становить 7698 км. З них: з Росією – 2484, Білоруссю – 952, Румунією – 608, Польщею – 542, Словаччиною – 98, Угорщиною – 135, Молдовою – 1194 км. Протяжність морської ділянки державного кордону – 1758 км (чорноморська частина – 1533 км, азовська – 225 км).

Республіка Білорусь – індустріально-аграрна держава в східній Європі із загальною площею території 207 600 км² і населенням країни 9,461 млн. чол. (за даними на 1 березня 2013 року). Білорусь є республікою. Основні галузі економіки: тракторна, металообробна, машинобудівна, торфорозробна, велосипедна, виробництво добрив, телевізійна. Столиця – місто Мінськ.

Збройні сили Білорусі були створені після проголошення державної незалежності у 1991 році. В білоруській армії є три види військ: Сухопутні війська, Військово-повітряні сили та війська протиповітряної оборони. Чисельність білоруської армії становить 65 тис. осіб, з них 15 тис. – цивільний персонал. Станом на кінець 2006 року на контрактній основі проходив службу 23,1 % військовослужбовців. Білоруська армія бере активну участь в різноманітних навчаннях, як всередині країни (“Неман – 2001”, “Березина-2002”, “Чисте небо-2003”, “Щит Союзу – 2006”, “Захід – 2009”), так і за її межами (“Бойова співдружність”).

Політика Республіки Білорусь щодо України. Дипломатичні відносини між Республікою Білорусь і Україною встановлено 27 грудня 1991 Посольство Республіки Білорусь в Україні функціонує з жовтня 1993 р. Орієнтири розвитку білорусько-української взаємодії на сучасному етапі визначені в посланнях Президента Республіки Білорусь О.Г. Лукашенко білоруському народу і Національним зборам: “З українським народом нас пов’язують сторіччя спільної історії, особлива духовна і культурна близькість. Прийшов час наповнити білорусько-українські відносини принципово новим змістом. Тим самим ми внесемо величезний внесок у забезпечення суверенного статусу наших держав, підвищимо геополітичне значення Східноєвропейського регіону” (2010 рік); “Зміцнення співпраці в різних областях з Україною та іншими партнерами буде залишатися нашою першочерговим завданням” (2011 рік). Відносини Білорусі та України не схильні до політичної кон’юнктури, відштовхуються від взаємних інтересів двох держав і народів. У вибудовуванні діалогу білоруська сторона на практиці демонструє повагу суверенного права України на вибір власної політичної та соціально-економічної моделі розвитку.

Між країнами укладено понад 170 двосторонніх міжнародних договорів, інших міжнародно-правових документів. Основоположні – Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво, Угода про вільну торгівлю. Вони надають широкі можливості для розвитку політичних, економічних та інших зв’язків на міждержавному рівні.

Дружня політика, що послідовно проводиться Мінськом і Києвом, дозволила сформувати довірчу атмосферу взаємодії, вийти на вагомі результати в різних сферах, визначити перспективні проекти на майбутнє. Нинішній рівень відносин Білорусі та України можна впевнено кваліфікувати як стратегічне партнерство, засноване на взаємній повазі, розумінні і співпадаючих інтересах.

Таким чином, є всі підстави говорити не просто про контакти двох країн у різних сферах, а про сформувалася системі довгострокового партнерства. Його характер ємко охарактеризував глава білоруської держави А.Г. Лукашенко: “Відносини Білорусі з Україною відрізняються тим, що сторони вміють домовлятися. Якщо є проблеми, ми сідаємо за стіл і обговорюємо їх. Ми намагаємося їх вирішити, зрештою, йде нормальний діалог”.



Румунія – індустріально-аграрна держава у південно-східній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю. Вона є республікою з парламентським правлінням. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна.

Збройні сили Румунії. Включають у себе Сухопутні війська, Військово-морські сили, Військово-повітряні сили.

До складу Сухопутних військ організаційно входять такі роди військ і служби, як: піхота, артилерія, танкові війська, ракетні частини і зенітна артилерія, розвідувальні частини, інженерні війська, частини і підрозділи РХБ захисту, парашутні частини, румунський спецназ, військова поліція та ін.

У Військово-морські сили включено: Головний штаб військово-морських сил, управління флоту, Військово-морську академію “Мирча Старий”, флотилію фрегатів, вертолітну групу, дивізіони ракетних кораблів, корветів, мінних загороджувачів і тральщиків, спеціальних кораблів, школу застосування ВМС “Віце-адмірал Костянтин Бэлеску”, Військову школу фахівців ВМФ “Адмірал И. Мургеску”, Морський технічний центр обслуговування та секції матеріально-технічного забезпечення, водолазний центр, радіоелектронний і спостережливий центр, інформаційний центр, Центр професійної підготовки, моделювання і оцінки, морське гідрографічне управління, Морський медичний центр, батальйон морської піхоти, а також пункти базування (військово-морські бази Констанца та Мангалія).

Військово-повітряні сили мають у своєму складі Головний штаб ВПС Румунії, оперативний центр, академії ВПС, авіабази, авіаційний інженерний полк і полк зв’язку, полігон ВПС Капу Мидиа, навчальні заклади, школу застосування ВПС, школу підофіцерів ВПС та пункти базування (чотири авіабази).

У 2006 році скасований загальний військовий обов’язок, відбувся перехід до контрактної армії.

Чисельність Збройних Сил Румунії – 90 000 чоловіків і жінок (75 000 військовослужбовців та 15 000 – цивільних осіб. Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015-й знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати сумісності з силами НАТО. У 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання новіших і досконаліших технологій, сумісних зі стандартами НАТО.



Політика Румунії стосовно України. Як вважають деякі фахівці сучасна державна влада Румунії відкрито проводить “імперську” політику стосовно деяких суміжних держав, зокрема України. Останні роки Румунія неодноразово висувала територіальні претензії до України та порушила справу проти нашої держави в Міжнародному суді 16 вересня 2004 року стосовно статусу острова Зміїний. Після позитивного для Румунії рішення румунська влада звернула свій погляд на гирло Дунаю. Зокрема, було висловлено претензії на український острів Майкан.

Також теперішній президент Румунії Траян Бесеску, ще коли вперше здобув президентську посаду у 2005 році, обрав курс політики румунської держави щодо приєднання Північної Буковини (Чернівецька область), частини Бессарабії (Хотинський район Чернівецької області і південна частина Одеської області) до Румунії.

8 травня 2013 р. парламент Румунії вніс поправку у Закон “Про надання підтримки румунам за кордоном”, згідно якого усі дакорумуни, молдовани, буковинці, бессарабці, істрорумуни, куцовлахи, молдовлахи, волохи, арумуни, армуни, рремуни, фершероти, мегленорумуни, македорумуни, марамурешани, херчани, дунайські латиняни називатимуться тепер “румунами звідусіль”. Тобто згідно цієї поправки до румунського законодавства, усі, хто проживають на території Молдови, Буковини, Бессарабії, а також певні національні меншини в Сербії, Болгарії, Греції, Македонії, Албанії відтепер вважаються румунами у Румунії. Отже, сучасна державна влада Румунії вважає румунами все населення Чернівецької та частини Одеської області України.

25 жовтня 2013 року румунські парламентарії зробили ще один недружній політичний крок щодо української держави, а саме проголосили нове румунське державне свято – День Буковини, яке буде святкуватись щороку 28 жовтня. У цей день в 1918 році Чернівецька область України (Північна Буковина) була окупована Румунією, однак румунська влада називає цю подію приєднанням Буковини до “Великої Румунії”. Більше того, у серпні 2013 року було повідомлено в ЗМІ, що у преамбулі нової редакції Конституції Румунії з’являться слова про румунського короля Фердинанда і королеву Марію та їхній внесок у приєднанні Бессарабії, Трансільванії, Буковини до румунської  монархії у 1918 році.

Окрім цього Румунія, починаючи з 1991 року, видає румунські паспорти громадянам тих держав, чиї території входили до складу Румунії у 1918-1940 рр., зокрема, й громадянам України. Особливо збільшилась видача паспортів Румунії громадянам інших країн з 28 жовтня 2009 року, коли президент Румунії Т. Бесеску ухвалив закон, який спрощує процедуру “відновлення” румунського громадянства, адже офіційний Бухарест вважає, що не надає іноземцям румунське громадянство, а лише відновлює “втрачене” громадянство людям, чи нащадкам тих людей, які жили в межах Румунії 1940 року. Серед українських громадян найбільше румунських паспортів мають громадяни Чернівецької, менше – Одеської і Закарпатської областей. Варто зазначити, що особи, котрі отримують румунський паспорт, складають у румунському консульстві України присягу на вірність Румунії.

Румунське влада ініціює процес румунізації молдован, проти чого активно виступає Молдовська спільнота України. Зокрема, 18 травня 2013 року Всеукраїнська національно-культурна молдавська Асоціація написала відкритого листа Генеральному секретарю Ради Європи Турбйорну Ягланду і Генеральному секретарю Організації з безпеки і співробітництва в Європі Ламбертові Заньєрі, де сказано: “Румунські дипломати, політики, церковні діячі (вони отримують заробітну плату від держави) постійно намагаються втручатися у внутрішні справи молдовської громади України з метою її румунізації, а отже – і у справи України… Молдовани України обурені прийнятим Румунським парламентом Закону, нехтуючи правом на самоідентифікацію, прираховуючи громадян різних держав, різних національностей…до “румун звідусіль”. Навіть більше, у 2012 році в румунській агітації серед молдовського населення України брав участь посол Молдови в Україні Іон Ставіле, який агітував молдован Чернівецької області записуватись румунами у разі нового Всеукраїнського перепису населення, про що написали керівники молдовських організацій Чернівецької області у своєму зверненні до МЗС України.

Таким чином, нинішній політиці Румунії стосовно України бракує конструктивності, а зазначені територіальні претензії вносять додаткову напруженість у взаємовідносини двох країн.

Республіка Польща – індустріально-аграрна держава у Центральній Європі, унітарна парламентська республіка із площею 312 575 км² і населенням близько 38 млн. осіб. Вона є дев’ятою державою Європи за площею та восьмою за населенням. Основою польської економіки є промисловість, а саме машинобудівна, металургійна, гірнича та хімічна промисловість. Вагому роль відіграє й сільське господарство.

Польща є членом багатьох міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, Європейського союзу, НАТО, ОБСЄ, Ради Європи тощо.



Збройні сили Республіки Польща. Неофіційна назва – Військо Польське. Складаються з сухопутних військ, військово-морських, військово-повітряних сил і спеціальних військ.

З 1 січня 2010 року в Польщі скасований загальний військовий обов’язок, відбувся перехід до контрактної армії.

Станом на 2013 рік загальна чисельність збройних сил Польщі складає близько 120 тис. осіб, у тому числі:

Сухопутні війська Польщі: 68 тис. чол.;

Повітряні сили Польщі: 25 тис. чол.;

Військово-морські сили Польщі: 8 тис. військовослужбовців;

Спеціальні війська Польщі: близько 3 тис. чол.

військова жандармерія: 2 тис. чол.

інспекторат підтримки: 11 тис. чол.

інспекторат військово-медичної служби: 1 тис. чол.

Крім того, нині йде формування Військ територіальної оборони (резерву).

Політика Польщі стосовно України. В історії мали місце різні, у тому числі негативні етапи українсько-польських відносин. Так, під час перебування українських земель у складі Речі Посполитої (1569 – 1795 рр.) польсько-литовська влада чинила шалений опір формуванню національної свідомості українців і проводила політику ополячення та покатоличення українців. Тим, хто приймав католицизм або уніатство, надавали різні привілеї, матеріальні винагороди.

Погляди більшості польських політиків кінця ХІХ – початку XX ст. базувалися на переконанні у необхідності відродження польської держави у її історичних кордонах, де українські землі також були б органічною часткою Речі Посполитої. Проголошену 1 листопада 1918 р. Західно-Українську Народну Республіку новоповстала польська держава буквально “задушила” в ході українсько-польської війни (1918–1919 рр.) за Східну Галичину. Польська сторона не могла допустити утворення в Східній Галичині незалежної української держави.

Ще яскравішим прикладом ігнорування Польщею прагнень українського народу була спільна польсько-українська війна 1920 р. проти більшовиків. 24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено т.зв. Варшавський договір, що містив визнання Польщею незалежної Української Народної Республіки. Проте, договір не був рівноправним. Користуючись безвихідним на тоді становищем Директорії, Польща залишала за собою Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину з Підляшшям і Полісся. Варшавський договір забезпечував широкий вплив поляків на адміністрацію, військо, фінанси і залізниці України. Договір вороже сприйняли західні українці та неприхильно – значна частина українців Наддніпрянщини.

Зрештою, польська сторона не дотримала умов договору і віддала УНР на поталу більшовицькій Росії. Польща уклала перемир’я, а згодом, 18 березня 1921 р., Ризький мир з РСФРР і УРСР. За Ризьким миром українські землі було поділено між Польщею і Росією. Поляки визнали Радянську Україну як самостійну державу. За Польщею залишалися, крім Галичини (Східна Галичина була анексована Польщею після рішення Ради послів 15 березня 1923 р.), Холмщина з Підляшшям та західні частини Волині й Полісся.

Друга світова війна поклала початок одному з найтрагічніших періодів в історії українсько-польських відносин. У результаті розподілу між Німеччини і СРСР та ними польських територій на підставі таємних протоколів угоди Ріббентроп – Молотов від 23 серпня 1939 р. західноукраїнські землі увійшли до складу Радянської України.

Спорадичні контакти діячів українського націоналістичного підпілля з поляками у 1941–1944 рр. не дали жодного результату. Обидві сторони представляли цілком протилежні позиції. Усе це призвело до кривавого українсько-польського конфлікту, що й до сьогодні отруює взаємини між двома народами. Розглядаючи причини українсько-польського протистояння американський та український історик Ярослав Пеленський, між іншим, зазначав: “Існують переконливі докази про те, що українське націоналістичне підпілля мало намір “деполонізувати” західноукраїнські території, зокрема, через примусове виселення польського населення та селективні винищувальні акції... З другого боку, польський уряд і його збройні сили намагалися зробити все можливе, щоб утримати так званий “стан польського посідання” (присутності) на українських землях, і вдавалися до терористичних та військово-винищувальних методів для здійснення цього плану”. Жертвами кривавого терору стали десятки тисяч мирних жителів з обох сторін.

На сучасному етапі склались якісно нові польсько-українські взаємини. Незважаючи на складну історичну спадщину, вони вступають у фазу конструктивного, прагматичного взаємовигідного розвитку. Останні роки Польща всіляко підтримує Україну на шляху її європейської інтеграції.

Як зазначила у жовтні 2014 року прем’єр-міністр Польщі Єва Копач, політика нового уряду Польщі щодо України буде прагматичною.



Словацька Республіка – країна на сході центральної Європи із площею 49 035 км² та населенням близько 5,397 млн. осіб (перепис 2011 р.). Вона є унітарною державою та парламентською республікою з досить широкими повноваженнями президента. Є членом міжнародних організацій: СОТ, МВФ, ООН, НАТО, та ін.

Збройні сили Словаччини складаються з сухопутних військ і військово-повітряних сил, військ протиповітряної оборони, пограничних військ і військ цивільної оборони.

Військовий бюджет Словаччини в 2010 році складав 1,09 млрд. доларів США. За станом на 2011 рік, загальна чисельність збройних сил складала 16 530 чол., комплектування здійснювалося за призовом (термін служби за призовом – шість місяців), ще 20 тис. служили в національній гвардії.

Сухопутні війська: 7322 чол., включають штаб, дві механізовані бригади, окремий розвідувальний полк, один артилерійський дивізіон, один інженерний батальйон і один батальйон хімічного захисту. На озброєнні є 245 танків Т-72М, 383 БМП, 132 бронетранспортерів, 5340 гармат польової артилерії (у тому числі, 119 самохідних гаубиць, 46 самохідних гаубиць, 51 шт. буксируваних гаубиць Д- 30, 16 шт. гаубиць М- 200), 84 РСЗО, 12 шт. 120-мм мінометів, 425 ПУ ПТУР, 48 шт. ЗРК.

Військово-повітряні сили: 4190 чол., 22 винищувача МиГ- 29 (з них 12 модернізовані до стандартів НАТО), три Су-22М4, 15 шт. L - 39, 16 бойових вертольотів Ми-24, 14 шт. вертольотів Ми- 8 і Ми-17, шість Ми- 2.



Політика Словаччини щодо України. Основоположною лінією зовнішньої політики Уряду Словацької Республіки в її регіональному вимірі є політика добросусідських відносин на основі партнерства з Україною та іншими державами з метою сприяння економічному та соціальному розвитку, територіальної згуртованості та солідарності.

Виходячи із зовнішньополітичної частини Програми Уряду СР на період 2012-2016 рр., можна стверджувати, що словацька влада готова до співпраці з Україною у двох напрямках – двосторонньому (у рамках чого словацька сторона розвиватиме весь комплекс відносин з нашою державою як з своїм сусідом на Сході) та багатосторонньому (словацька сторона підтримуватиме європейську інтеграцію України у разі виконання нею відповідних критеріїв та умов членства в ЄС). Можна також прогнозувати, що головний наголос у рамках двосторонньої співпраці між Україною та Словаччиною словацька влада робитиме на економічній сфері (інвестиції, транспорт, енергетика, туризм тощо) та на реалізації конкретних проектів, що матимуть безпосередній позитивний вплив на економіку Словаччини в кризовий та посткризовий періоди (зокрема, таким проектом є обговорювана на протязі кількох років ширококолійна залізниця між Україною та Австрією територією Словацької Республіки).

Загалом логіка сучасної політики Словаччини щодо співробітництва а з Україною спрямована на підтримку поступового входження України до європейського простору. В цьому контексті ключове місце у відносинах між нашими державами завжди посідало торговельно-економічне співробітництво. Важливою складовою відносин є міжрегіональне співробітництво між Україною та Словаччиною, яке є водночас одним з основних векторів співпраці обох країн, що розвивається досить високими темпами. На сьогодні між двома країнами на міжрегіональному рівні укладено близько 50 угод про співпрацю на різних рівнях. Окрім того, укладено близько 30 документів про співпрацю між навчальними закладами.

Таким чином, можна констатувати, що наразі розвиток українсько-словацьких відносин продовжується в умовах напрацьованої стабільності та взаємодії.



Угорщина – країна у Центральній Європі із населенням 9982 000 осіб (перепис 2011 р.). Є унітарною державою, парламентською республікою. Угорщина є членом ООН, ОБСЄ, МВФ, НАТО, СОТ, ЄС та інших міжнародних організацій.

Угорська армія включає Сухопутні сили і Військово-повітряні сили Угорщини. Найбільш численний вид збройних сил – сухопутні війська. ВПС – другі за чисельністю. Крім того, є військово-морські підрозділи, що патрулюють Дунай.

Міністр оборони Угорщини оголосив про скорочення чисельності Збройних сил з 30 тисяч до 22 тисяч, заявивши, що Угорщини більше не потрібно зміцнювати збройні сили на межах держави, щоб готуватися дати відсіч передбачуваному супротивникові. Їх мета – протистояти конфліктам і проявам тероризму усередині країни.

Політика Угорщини щодо України. У другій половині XX ст. Угорщина відмовилась від насильницької ревізії кордонів із сусідніми державами. Після зміни суспільного ладу і формування народно-демократичного устрою в 90-ті роки відбулося становлення справді незалежного зовнішньополітичного курсу Угорщини. Його найсуттєвішими елементами є визнання недоторканості кордонів, рівноправність, інтеграція Угорщини до Європейського Союзу, й прагнення вступити до НАТО та зближення з ним, у подальшому захист прав угорських національних меншин лише міжнародно-правовими засобами.

Угорщина без жодних застережень визнала незалежність української держави, перша серед усіх сусідніх держав підписала з нею 6 грудня 1991 р. Договір про основи добросусідства та співробітництва — поки що єдиний договір такого значення між Угорщиною й сусідньою державою. Сторони визнали кордони обох держав непорушними, передбачили надання взаємодопомоги в разі агресії проти однієї з них третьої держави, зобов’язалися брати участь у захисті етнічних, культурних, мовних і релігійних прав та свобод національних меншин відповідно до міжнародних документів. Повноцінне угорсько-українське співробітництво зумовлене сприятливим становищем угорської національної меншини в Закарпатті, яке за оцінками угорських політиків, краще в порівнянні зі станом угорців у Румунії, Словаччині, Сербії.

Політичні діячі народно-демократичної Угорщини послідовно наголошують, що “за всяку ціну треба зберегти незалежність України та інших нових країн Європи. Угорщина не виграє від дестабілізації становища в жодній із сусідніх країн або коли СРСР відродиться і знову стане нашим сусідом”. Отже, політика Угорщини щодо України є конструктивною та добросусідською.

Республіка Молдова – держава у Східній Європі, столиця – місто Кишинів. На півночі, сході й півдні межує з Україною, на заході – з Румунією. Площа країни – 33 843 км². Молдова є унітарною парламентською республікою. Це записано в конституції країни, яку було прийнято 29 липня 1994 року з наступними змінами, внесеними 19 липня 1996 і 5 червня 2000 року. Також згідно з нею Молдова є нейтральною державою. На чолі держави є президент, якого обирає парламент.

Молдова входить до таких міжнародних організацій ОБСЄ (з 30 січня 1992 року), ООН (з 2 березня 1992 року), МВФ, СОТ, СНД.

У межах Молдови виділяється Придністровська Молдавська Республіка – не визнане державне утворення, незалежність якого проголошена 25 серпня 1991 року. Згідно із законодавством Молдови, Придністров’я має статус Автономного територіального утворення з особливим правовим статусом.

Збройні сили Молдови. Склад збройних сил: Сухопутні війська та Військово-повітряни сили.

Сухопутні війська налічують близько 3230 осіб і включають в себе три піхотні та одну артилерійську бригади, окремий інженерний батальйон, окремий полк зв’язку, окремий батальйон особливого призначення. Мають на озброєнні невелику кількість легкої бронетехніки і бронетранспортерів радянського виробництва. Танки відсутні.

Військово-повітряні сили Молдови обмежуються персоналом приблизно у 800 осіб та включають авіаційну бригаду. У складі ВПС знаходяться літаки Ан-2, Ан-26 і Ан-72, а також вертольоти Мі-8 і Мі-17. Винищувачі МіГ- 29 небоєготові і знаходяться на зберіганні.



Політика Молдови щодо України. Українсько-молдовські відносини базуються на низці міждержавних договорів, головними з-поміж яких є базовий Договір про дружбу та співробітництво Республіки Молдова і Україна від 23 жовтня 1992 р., Договір про взаємне визнання кордонів 1994 р., що трансфрмувався у Договір про державний кордон. Достатньо складним у суперечливим для обох країн стало вирішення територіальних питань, які критично оцінюються деякими фахівцями. Передавши Україні восьмикілометрову ділянку автошляху Одеса – Рені, Молдова натомість отримала від України ділянку землі на березі Дунаю в районі с.Джурджулешти, що перетворило її на морську державу й учасника низки міжнародних організацій на кшталт Дунайської комісії. Крім того, на отриманій від України в 2001 р. ділянці землі Молдова будує нафтотермінал, першу чергу якого вже збудовано. Отже, Молдова стала першою державою колишнього СРСР, з якою Україна врегулювала всі прикордонні питання. Ще одним “подарунком” України Молдові стали 130 об’єктів молдавської власності на території України (головним чином – пансіонати і будинки відпочинку).

Співпраця України й Молдови охоплює низку питань загальноєвропейського спрямування, а саме: запровадження спільного прикордонного та митного контролю, перспективи створення необхідної інфраструктури для здійснення такого контролю, процес демаркації українсько-молдовського державного кордону тощо.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   22


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка