Міністерство аграрної політики І продовольства України



Сторінка1/15
Дата конвертації22.12.2017
Розмір3 Mb.
ТипРішення
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15



Міністерство аграрної політики і продовольства України

Уманський національний університет садівництва

Банківське кредитування аграрного виробництва

Монографія

Умань – 2013

УДК 338.77.434

ББК 65.262.253.2

Б 56



Друкується за рішенням вченої ради Уманського національного університету садівництва ( протокол № 7 від 13 червня 2013 року )
Рецензенти

Академік УААН, д.е.н. Дем'яненко М.Я.,

Доктор економічних наук професор Гудзь О.Є.

Бечко П.К., Герасімова Т.П.

Банківське кредитування аграрного виробництва : монографія / Б 56

П.К.Бечко, Т.П.Герасімова.– Умань.: Видавничо – поліграфічний центр "Візаві" (Видавець "Сочінський)",2013.–189 с.
У монографії наведені результати комплексного дослідження банківського кредитування аграрного виробництва. Проведений аналіз теоретичних і методологічних засад банківського кредитування аграрного виробництва, економічної сутності кредиту, концепції розвитку кредитних відносин, принципи та функції банківського кредитування.

Проведено оцінку банківського кредитування аграрного виробництва, класифікації та методів банківського кредитування. Досліджено дієвість застосування механізму державної кредитної підтримки суб’єктів господарювання аграрного виробництва. Визначено пріоритетні напрями банківського кредитування шляхом мінімізації кредитних ризиків. Розроблені рекомендації щодо багаторівневої системи кредитування аграрного виробництва України

УДК 338.77.434

ББК 65.262.253.2




ISBN 978-966-304-019-6

ВСТУП
Безперервність процесу виробництва суб’єктів аграрного виробництва досягається за рахунок як власних, так і запозичених джерел. Банківські кредити є альтернативними власним джерелам фінансування операційної діяльності. Залучення кредитних ресурсів аграріями здійснюється з метою покриття різниці між загальною потребою у фінансових ресурсах та їх фактичними обсягами. Потреба в них зумовлена розривом в часі між витратами виробництва та надходженням виручки впродовж року внаслідок особливостей аграрного виробництва, зокрема його сезонності.

Кредитна система є найбільш важливою складовою зовнішнього фінансового забезпечення, оскільки стан та тенденції її розвитку суттєво впливають на діяльність аграріїв. Розвиток кредитування за сучасних умов стримується через високу ціну кредиту, відсутність гарантій щодо його повернення, невідпрацьовану практику страхування. Дослідженню теоретичних і практичних аспектів банківського кредитування присвячені роботи видатних вітчизняних та зарубіжних дослідників.

З розвитком ринкових відносин зростає роль кредиту та банків в економіці, що є основною із передумов дослідження теорії кредиту.

Проведені дослідження кредитних відносин свідчать, що розвиток кредиту зумовлює певні зміни в організації та функціонуванні суб’єктів господарювання. Встановлено, що з погляду економічної теорії, будь-яке економічно необґрунтоване втручання держави в роботу ринкового механізму, надання певних преференцій одним учасникам ринку та створення штучних обмежень для інших спотворюють дію ринкових законів, негативно впливають на економіку. Налагодження кредитних взаємовідносин банків з позичальниками можливе за умов теоретичного обґрунтування сутності кредиту та його ролі у відтворювальному процесу.

Наріжним каменем абсолютної більшості кредитних операцій сьогодення, є дослідження принципів кредитування, які виступають стержнем кредитних відносин, оскільки їх пізнання дає можливість розкрити роль та сутність кредиту. Дієвим методом прогнозування, видачі, використання та повернення кредитів є дотримання позичальниками принципів банківського кредитування. При укладанні кредитних договорів банки використовують їх з метою унеможливлення зростання ризиків від кредитних операцій. Відособлене від загальної теорії кредиту застосування принципів кредитування призводить до зниження ефективності банківських кредитів, зростання ризику їх неповернення.

Важливе значення у вирішенні проблемних питань банківського кредитування аграрного виробництва має удосконалення теоретичного і методичного базису та механізмів кредитування, адекватних сформованим економічним умовам.



Розділ 1

Теоретико-методологічні засади банківського кредитування аграрного виробництва


    1. . Економічна природа кредиту і концепція розвитку

кредитних відносин
Відсутність ефективного механізму кредитування, який би відповідав ринковим умовам із загостренням світової фінансової кризи призвів до ускладнення фінансового стану більшості суб’єктів господарювання вітчизняної економіки. Розвиток кредитування, в основному стримується через високу ціну кредиту, відсутність гарантій його повернення та надійних позичальників, невідпрацьовану практику страхування, недостатність теоретичного обґрунтування категорії кредиту здатної адекватно реагувати як з боку банків, так і позичальників на кризові явища в суспільстві. Вирішення вищезгаданих проблем можливе лише за умов поглибленого теоретичного дослідження природи та сутності кредиту відповідно до умов, що склалися не лише у вітчизняній, але і світовій економіці.

Вивченню багатоаспектних теоретичних і практичних питань кредиту присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Не дивлячись на тривале в історії економічної науки дослідження кредиту як економічної категорії, досі не вщухають дискусії щодо теоретичного трактування її сутності, що має важливе значення за ринкових умов господарювання. Аналіз наукових праць свідчить про відсутність єдиного підходу щодо економічної сутності категорії кредиту, як підґрунтя кредитних відносин. А це, безумовно, негативно впливає на організацію кредитування в цілому.

Кредит є геніальним відкриттям людства, завдяки якому позичальник спроможний нарощувати ресурси, необхідні для забезпечення безперебійного процесу виробництва. Виступаючи стержнем сучасної економіки та невід'ємним елементом економічного розвитку, кредит використовується як суб’єктами підприємницької діяльності, так і окремими громадянами.

При всій очевидності позитивного впливу кредиту, його дія на вітчизняних виробників оцінюється неоднозначно, оскільки окремі фахівці [65, с.161] залучення кредиту обґрунтовують нестачею матеріальних цінностей, необхідних для забезпечення процесу виробництва. Через платність кредиту, як основного принципу кредитування, на їх думку, підривається фінансовий стан позичальника, що призводить його до банкрутства. На думку інших фахівців кредит сприяє скороченню тривалості виробничого процесу та слугує основною передумовою розширеного відтворення і функціонування суб’єктів підприємницької діяльності за сучасних умов господарювання [65, с.161].

Кредит є неминучим атрибутом товарного виробництва. Адже його залучення спричинено не бідністю позичальника, а об'єктивністю процесу виробництва і обороту капіталу та недостатністю власних коштів, які недоцільно накопичувати про запас. Суспільство зацікавлене в тому, щоб, по-перше, уникнути омертвіння ресурсів, що вивільняються, а по-друге, щоб економіка безперервно розвивалася, створюючи передумови розширеного відтворення. Товарне виробництво є першоосновою виникнення кредитних відносин. За допомогою кредиту здійснюється придбання товарів та інших матеріальних цінностей, що сприяє забезпеченню безперебійності процесу виробництва. З огляду на це кредит, як економічну категорію, слід, перш за все, розглядати як певний вид суспільних відносин, що відображають рух вартості.

З розвитком ринкових відносин зростає роль кредиту та банків в економіці, внаслідок чого особливої актуальності набуває дослідження теорії кредиту. Сучасна політична економія теорію кредиту розділяє на дві взаємопов’язані теорії – натуралістичну та капіталоутворюючу, головна відмінність яких полягає у трактуванні ролі банківського кредиту в економіці. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії Рікардо Д., Сміт А., Міль Дж., Тюрбо А.. Згодом цю теорію підтримали та суттєво її доповнили Маркс К., Сей Ж., Маршалл А. За їх дослідженнями конкретною економічною основою на якій зароджуються і розвиваються кредитні відносини слугує процес виробництва і оборот капіталу. Тому при дослідженні натуралістичної сутності теорії кредиту ними за основу приймався процес виробництва та його особливості, а об’єктом кредитування слугували засоби виробництва та вартісна оцінка відтворення робочої сили.

Прихильники натуралістичної теорії кредиту вважали, що гроші, які позичаються, є технічним засобом перенесення реального капіталу від одного суб’єкта до іншого для їх подальшого використання, а банки лише виступають у ролі посередників, акумулюючи тимчасово вільні кошти з наступним розміщенням їх у вигляді кредиту. Характеризуючи сутність натуралістичної теорії кредиту Шумпетер І. та його сподвижник Кеннан на основі її глибокого аналізу дійшли висновку, що капітал, вкладений в банки, може бути використаним лише в розмірі, що дорівнює сумі вкладених депозитів. Їх дослідження зводилися до того, що вкладники є початковими кредиторами, а банкіри є лише посередниками, які акумулюють “ліквідний капітал” з безлічі дрібних фондів, щоб забезпечити торгівлю ним. При цьому банкіри нічого не додають до існуючої маси ліквідних засобів, а просто примушують наявний капітал “більше працювати” [184].

В ході проведеного дослідження Шумпетер І. спростовує думку щодо ролі банків як виключно фінансових посередників, які перерозподіляють наявні в економіці капітали аргументуючи це тим, що депозит, будучи юридично лише вимогою на певну кількість законних платіжних засобів може в певних межах виконувати ті ж функції, які притаманні безпосередньо цим же засобам [184]. За результатами дослідження встановлені переваги та суперечливі ідеї натуралістичної теорії кредиту. Рeзультати дослідження свідчать, що перeвагою даної теорії є надання пріоритeтності процесу виробництва дe виробляється сукупний продукт і створюється додана вартість. Роль кредиту полягає в забезпеченні безперeрвності процесу виробництва, що позитивно впливає на фінансові рeзультати діяльності позичальника, оскільки від маси отриманого прибутку залeжить розмір відсотку за крeдит.

Недоліком судження цієї теорії є те, що її прибічники недооцінювали роль і специфіку позичкового капіталу, не розглядали його як відособлену частку промислового капіталу в грошовій формі, не звертали уваги на здатність позичкових коштів до розширеного відтворення. До числа нeдоліків також можна віднeсти і те, що її прибічники нe повною мірою з’ясували, які існують відмінності між позичковим і рeальним капіталом. Крім того, ними не прийнято до уваги взаємозалежність розміру відсотку та співвідношення позичкового капіталу з попитом та пропозицією, а також впливом кон'юнктури ринку [11, с.9]. Банківські запозичeння суттєво впливають на процес виробництва, сприяють розширеному відтворенню та всебічному розвитку виробництва. Ці чинники були основною із передумов виникнення капіталоутворюючої теорії складовими якої є відтворювальна, експансіоністська та фондова теорії.

Основоположником капіталоутворюючої теорії кредиту був англійський економіст Ло Дж. Результати його дослідження свідчать, що між кредитом і грішми закладені ідентичні принципи, які виступають у вигляді капіталу, багатства, а в кінцевій меті є рушійною силою для забезпечення розширеного відтворення. Банки є лише творцями капіталу і тому їм слід більш активно розширювати кредитний вплив на виробництво, зокрема і за рахунок емісії грошей. Розмір банківського кредиту залежить від об’єктивних умов економіки, а не від самого банку, це є одним із недоліків капіталоутворюючої теорії.

Послідовниками капіталоутворюючої теорії на початку ХХ століття були такі відомі теоретики – економісти, як Шумпетер І. та Ганн А., які прийшли до висновку, що безперервне економічне зростання виробництва досягається шляхом залучення інфляційних кредитів. В подальшому ця теорія кредиту отримала назву експансіоністської. Шумпетер І. та Ганн А. перевагу надавали не сфері виробництва де створюється сукупний продукт, а сфері обігу. Основною їхньою помилкою є виправдання інфляції та кредитної експансії в країні [86, с.174].

Слід зазначити, що історично обидві теорії – натуралістична і капіталоутворююча розвивалися паралельно. Проте, обидві на перший погляд протилежні підходи щодо визначення категорії кредиту насправді фактично не суперечать одна одній, оскільки безсумнівним є факт, що за допомогою кредиту заощадження трансформуються в інвестиції, тобто кредит перерозподіляє грошові потоки в економіці і, в той же час, банкам притаманна функція капіталоутворення.

Саме таку “центристську” позицію займав Маркс К., підкреслюючи роль кредиту в процесі централізації і концентрації капіталу, тобто його перерозподільну функцію. За висловами Маркса К. кредит розвивається спочатку як допоміжний засіб накопичення, а в подальшому він акумулює на користь індивідуальних або асоційованих капіталістів грошові кошти окремих індивідів [104, c.640]. Маркс К. дійшов висновку щодо здатності банків створювати капітал. Одночасний приріст активів і пасивів банку при видачі кредиту із зарахуванням на рахунок клієнта в даному банку він називав процесом створення “уявних вкладів”, стверджуючи при цьому, що банки можуть створювати капітал. Таким чином, ми бачимо як банки створюють кредит і капітал: шляхом випуску власних банкнотів, шляхом видачі платіжних наказів, шляхом сплати дисконтними векселями [105, с.89].

Внаслідок проведених досліджень теорії кредиту не встановлено остаточної переваги натуралістичної теорії над капіталоутворюючою, хоча виявлені як позитивні, так і негативні їх сторони. Синтезуючи ідеї обох теорій, зокрема натуралістичної і капіталоутворюючої, сучасна економічна наука враховує як позитивні, так і негативні їх сторони, що дає змогу більш обґрунтовано підійти до питання дослідження теорії кредиту відповідно до ринкових умов.

Поворотну віху в теорії кредитних відносин знаменують праці Туган-Барановського М. за допомогою яких обґрунтовані економічні цикли в зв’язку з реальними, виробничими причинами, а саме, циклічністю оновлення основного капіталу. Дію механізму економічного циклу Туган-Барановський порівнює з роботою парової машини. Накопичення позичкового капіталу відграє роль пари в циліндрі коли тиск пари на поршень досягає певної сили, поршень починає рухатися і виштовхуватися до кінця циліндра, для пари відкривається вільний вихід і поршень повертається на попереднє місце. Подібно в промисловості діє накопичений позичковий капітал, коли він досягає певного підйому, а в подальшому рухається, тобто витрачається на елементи основного капіталу. За умови виснаження капіталу промисловість знову повертається на вихідну позицію [180, c.89].

Активна роль кредиту у взаємодії з реальним сектором знайшла віддзеркалення в кейнсіанської теорії державного регулювання економіки, яка слугує методологічною основою для державної грошово-кредитної політики, що впливає на рівень виробництва, зайнятості та інфляції в країні. Центральний банк, втілюючи політику “дорогих” або “дешевих” грошей, зменшує або збільшує грошову пропозицію, через яку і здійснюється вплив на реальний сектор.

Кейнсіанська модель “передавального механізму”, через який грошово-кредитна політика здійснює вплив на стан виробництва, рівень зайнятості і інфляцію, виглядає таким чином: зміна грошової пропозиції унаслідок політики центрального банку призводить на початку до зміни відсоткової ставки, а в подальшому і до зміни обсягів інвестицій, і лише тоді змінюється обсяг номінального валового внутрішнього продукту. За такої моделі проявляються слабкі ланки механізму, зокрема зниження відсоткової ставки не означає, що підприємці відчують бажання відразу скористатися кредитними ресурсами, інвестуючи їх в засоби виробництва за умови, коли це не відповідає їх настроям і очікуванням. У такому разі за допомогою грошово-кредитної політики неможливо досягти бажаних результатів і тому слід удатися до інструментів фінансової (фіскальної) політики, тобто до регулювання державних витрат і податків.

В дореволюційний період економічна думка колишнього СРСР розвивалася в загальному руслі світової економічної науки. У країні видавалися переклади творів західних економістів, а теорія кредиту знаходилася в центрі уваги радянських дослідників. У економічній літературі дореволюційного періоду питання теорії кредиту і його роль в економіці були представлені роботами Бунге М.Х, Кауфмана І.І., Вітте С.Ю, Ідельсона В.П. В цих роботах фундаментально досліджені питання сутності та цілі кредиту, механізму товарних та грошово-кредитних операцій, співвідношення кредиту і грошей, впливу кредиту на виробництво та спекуляцію, роль кредиту у формуванні оборотних засобів, способи використання кредиту та його організації, кредит як джерело нарощування багатства, відмінності короткострокового і довгострокового кредиту тощо [24; 92; 39; 85].

Однією з важливих проблем теорії кредиту, що була предметом дослідження та широкого обговорення в економічній літературі того періоду було визначення ролі кредиту в процесі нарощування капіталу в економіці. В дослідженнях, проведених Бунге М.Х. відзначалось, що роль кредиту оцінюється окремими авторами відповідно до їх власних суб'єктивних уявлень: “Дивлячись на те, чи переважає в наших дослідженнях жива фантазія, чи бере верх над останньою навколишня дійсність, кредит є чимось магічним, таким, що творить багатство з нічого, або неминучим злом і рушійною силою в економіці народів...”, а тому “...можна дійти висновку, що кредит є втіленою алхімією, оскільки при позиці виникають дві цінності: перша – залучений капітал, інша – видана розписка, оскільки ця розписка має цінність і може бути продана подібно до всякого іншого товару” [24, с.3].

На основі проведеного дослідження теорії кредиту Бунге М.Х. піддав критиці утопічні уявлення капіталоутворюючих властивостей кредиту, а натомість зробив висновок про те, що нічого не робиться само по собі; дерево, що росте, живиться із землі і повітря, а капітал збільшується за допомогою праці. На його думку, досліджуючи кредит, слід звільнитися від крайнощів як від сліпої віри в творчу силу кредиту, так і від скептицизму, заперечення користі кредиту, від оцінки кредиту як джерела криз в економіці [24, с.6-7]. Бунге М.Х. писав: “Марно стверджують, що кредит переміщає капітали з рук в руки, що він не створює нічого нового” ..рушійною силою кредиту є посилена діяльність всіх продуктивних сил “... кредит розвинений, поширений, вдало розмішений спонукає до заощаджень, до накопичення капіталу і утворення приватної власності” [24, с.144-154]. Вчений дійшов важливого теоретичного висновку, що кредит тісно пов’язаний з товарним і грошовим обігом, а разом з тим є одним із елементів мінової вартості і за своєю сутністю є її різновидом, в якій передається цінність або особиста послуга з довіри і майбутньої винагороди, а всі предмети такої вартості є предметом кредитних операцій [24, с.14-16].

В своїх дослідженнях, опублікованих в праці “Теорія кредиту” Бунге М.Х. визначив поняття сутності довіри в кредиті, яка виступає фундаментальною основою: довіра в кредиті ґрунтується на вимозі повернення, на безсумнівній винагороді в тій формі, в якій вона обіцяна [24, с.29]. Господарські підстави довіри в кредитних відносинах можуть полягати в продуктивності праці, надійності підприємства тощо. Причому довіра має не одну речову основу, вона опирається як на етичні якості позичальника, так і на бездоганний судовий і виконавчий порядок [24, с.19-26].

Відносно взаємозв’язку кредиту з кругообігом капіталу Бунге М.Х. висловив низку цінних зауважень відзначаючи, що якщо першим кроком кредитної операції є надання кредиту, то наступним – його реалізація, тобто використання за призначенням отриманих коштів. Реалізація кредиту, на його думку, підпорядкована одному закону: капітал для погашення кредиту повинен бути виручений, а іноді і відновлений господарською діяльністю (сировина, куплена за рахунок кредиту, окупається за рахунок виручки), причому кількість кредитних операцій і їх терміни залежать від швидкості господарських оборотів і виробництва [24, с.31].

Уявлення про ціну кредиту, про структуру відсоткової ставки, висловлені Бунге М.Х., повністю відповідають сучасним: винагорода, що виплачується кредиторові позичальником, складається з двох частин – це відсотки, величина яких залежить від попиту і пропозиції на позичковий капітал і премія, сплачена за страхування переданого капіталу, що оплачує ризик (залежить від надійності господарської гарантії). При цьому ціна кредиту значною мірою залежить від можливості передачі боргових зобов'язань третім особам, від прискорення обертання кредиту, оскільки чим легше передати вимоги, тим менший відсоток за його використання [24, с.34-43].

Цілі, мета кредиту, його зв’язок з грішми та грошовим обігом, виробництвом, спекуляцією, питання організації банківського кредиту були розглянуті Кауфманом І.І. в праці “Кредит, банки і грошовий обіг”, який був прибічником теорії кредиту, розробленої Бунге М.Х. і стверджував, що кредит збільшує багатство, сприяє пожвавленню, прискоренню та забезпеченню безперервності кругообігу капіталу та його нарощуванню [92, с.28].

Досліджуючи категорію кредиту, слід зупинитися на обґрунтуванні впливу кредиту на реальний сектор економіки, оскільки надмірне його залучення як джерела для виробничого процесу тривалий час вважали однією із фундаментальних причин кризи. Підтвердженням цієї гіпотези слугували дослідження Метью Кері. В 1816 р. ним були надруковані “Нариси банківської справи” в яких розглянуті практичні питання щодо торгової депресії. Автор при цьому розглядає економічну ситуацію, що склалася в ХІХ столітті по закінченню війни, коли зі зростанням обсягів промислової продукції широкого розвитку набуло збільшення торгових операцій. Банки, на його думку, які мали би стримувати стрімке зростання торгівельних операцій, навпаки шляхом вексельних розрахунків заохочували до їх надмірного поширення. Кері М. вважав, що політика банків повинна бути більш продуманою і лише в такому випадку “промисловість, торгівля, працелюбство зберегли б “рівномірний рух свого розвитку” без стрімких підйомів і крутих падінь” [180, с.9].

Роль кредиту у формуванні кризи підтримував Альберт Галлатин, який відмічав, що “…всі активні та підприємливі торгівельні країни неминуче схильні до торгових криз, оскільки сприятливі роки породжують надмірне розширення торгівельних операцій. Ці потрясіння, на його думку, будуть більш частішими та масштабнішими в міру посилення духу підприємництва, розширення частки кредиту чи зловживання ним” [180, с.12].

Прихильником такої ж теорії був Джон Мільс, який відмічав, що “… не підлягає сумніву та обставина, що періодично майже кожні десять років відбувається потужне та раптове зростання попиту на позичковому ринку, що супроводжується значною зміною руху кредиту і тимчасовою розрухою кредитної системи, оскільки сприятливі умови породжують оптимізм, безрозсудність та стагнацію” [180, с.15].

В 1879 р. Альфред Маршалл в книзі “Економіка промисловості” розглядає кризу, як явище, що пов’язане з необґрунтованим розширенням кредиту: “..єдиним ефективним заходом боротьби з безробіттям є постійне пристосування засобів до мети таким чином, щоб кредит міг функціонувати на міцній основі точних прогнозів, а необґрунтоване його залучення – головна причина економічного спаду – утримувалося би в рамках” [180, с.15].

Банківський кредит, як стверджував Сісмонді Ж.К.Л., заміщуючи банківськими білетами монети підсилює промислові кризи, поглинає при цьому величезну масу речових капіталів, замінюючи їх не речовими знаками, які дають право на отримання відсотків, зиску від виробництва та забезпечення нащадків доходами в майбутньому [24, с.260].

До середини XIX століття сформувалося уявлення, відповідно до якого криза являє собою явище, пов’язане переважно із грошовим обігом, банківським кредитом та державними фінансами. В 1866 р. Джевонс В.С. звернув увагу на реальні фактори, що призводять до коливання ділової активності процесу виробництва та його обсягів, основними з яких він вважав нарощування в окремі роки та спад в інші, врожаїв через кліматичні умови [180, с.13-14].

Роль кредиту у формуванні економічної кризи до кінця XIX століття була переглянута. Зокрема, у звіті Райта у (1886 р.) щодо промислових депресій у США було акцентовано увагу на реальні факти, пов'язані із інвестиційними можливостями. До числа заходів боротьби з депресіями було запропоновано прийняття законів, спрямованих на призупинення спекуляції та скорочення кредитування [180, с.16-19].

В економічній теорії існує точка зору, щодо виникнення фінансової кризи внаслідок монетарних причин. Так, Фішер І. стверджував, що по суті справи, економічний цикл відсутній, а існує лише коливання купівельної спроможності грошей, так званий – “танець долара”, а причиною спаду виробництва є процес утворення боргів, зі значною часткою неповернених, отриманих в момент зниження цін. Все це, на його думку, породжує депресії, що призводить до економічних криз [180, с.139].

Радянський період дослідження теорії кредиту характеризується, перш за все марксистсько-ленінською методологією досліджень, що базувалася на основі політичної економії: все, що не укладалося в її русло, підлягало нещадній критиці. В той час, як кейнсіанство і монетаризм стали провідними теоріями на Заході, і на їх основі економісти активно розробляли теорію грошово-кредитного регулювання, фінансова наука радянського періоду базувалася на відособленому процесі розвитку теорії кредиту, підвалиною якої була марксистська політична економія.

У радянський період теорія кредиту і практика кредитування знаходилися в центрі уваги дослідників, про що свідчить велика кількість публікацій з даної тематики. Якщо не враховувати ідеологічні моменти, які неминуче знаходили відображення в дослідженнях, здійснених на основі марксизму і специфіку адміністративно-командної економіки, можна відзначити, що дуже багато із досліджень авторів в царині теорії кредиту радянського періоду заслуговує на серйозну увагу і за ринкових умов господарювання, можливо, в набагато більшій мірі, ніж окремі напрацювання останніх років.

Підтвердженням вище сказаного слугують фундаментальні дослідження теорії кредиту за радянського періоду, зокрема публікації політико-економічного і теоретико-прикладного характеру, в яких на основі марксистської методології досліджувалися проблеми кредиту при соціалізмі в колишньому СРСР, країнах соціалістичної співдружності та капіталістичних країнах. Про це свідчать публікації досліджень теорії кредиту в журналі “Гроші і кредит”, жодний номер якого не виходив без наукових праць щодо теоретичних та практичних напрацювань з питань кредиту. Крім того, на його сторінках велися активні дискусії з цих питань. Кредит активно і вельми плідно вивчався широкими верствами дослідників за часів командно-адміністративної економіки. Саме в ті роки були винайдені методологічні підходи, які можуть і повинні використовуватися в сучасних дослідженнях. Дослідження теорії кредиту за часів адміністративно-директивної економіки зводилося до того, що основною функцією кредиту вважався перерозподіл вільних грошових коштів тимчасово не задіяних в кругообігу виробництва [173, с.61]. Про це свідчать і більш пізні дослідження. Зокрема, на думку Геращенка В., Сичева І., Болдирева Б., Лаврова В. основний зміст кредитних відносин полягає в акумуляції тимчасово вільних коштів з наступною їх передачею у тимчасове користування кредитним установам суб’єктами господарювання чи іншими особами на визначений строк на умовах їх поверненням та сплатою відсотків за їх використання [173, с.61].

В 60-80-ті роки минулого століття радянськими вченими були розглянуті найбільш численні та актуальні теоретичні і практичні питання довгострокового і короткострокового кредитування, особливості кредитування різних галузей економіки, банківського відсотка. Фінансові системи пострадянських країн багато в чому ідентичні, що обумовлює схожість методологічних підходів до дослідження теорії кредиту. З огляду на це вважаємо, що є сенс звернутись до наукових розробок російських вчених в даній сфері. Зокрема, російським вченим Лаврушиним О.І. в підручнику “Гроші, кредит і банки” за 1999 р. теорія кредиту була представлена, в основному, як узагальнення досягнень пострадянського періоду, сконцентрованих та узагальнених положень російської фінансової науки щодо методології дослідження кредиту. Автором представлений розгорнутий аналіз необхідності та сутності кредиту, його функцій і законів, форм і видів, відображена роль кредиту в розвитку економіки і його сфера поширення, розкритий механізм формування позичкового відсотка, а також проблема взаємодії кредиту і грошей [65, с.112].

Діалектика дослідження категорії кредиту свідчить, що окремі автори розглядають кредит лише з емісійних можливостей банку шляхом створення грошових ресурсів у вигляді фондів для кредитування суб’єктів підприємницької діяльності. Така теорія носить назву фондової. При цьому перерозподільча функція кредиту, на їх думку, не є основною. Їй відводиться другорядне значення, ставлячи не перше місце створення кредитного фонду для економічного обороту.

Прихильниками фондової концепції є Волков М., Воронова Л. та інші, які характеризують кредит як рух позичкового фонду [41, с.192]. Вивчення сутності кредиту при цьому розглядається за необхідності дослідження його найпростіших форм, зокрема звичайної кредитної угоди. За своїми властивостями ці форми мають бути достовірними для характеристики кредиту як цілісного економічного процесу. Перерозподіл тимчасово вільних коштів через кредитну систему і є однією із важливих форм розподілу, а в подальшому – руху вартості суспільного продукту. Керуючись перерозподільною функцією грошових коштів, банки, в свою чергу, створюють засоби кредитного обігу. За допомогою таких коштів вони в змозі нарощувати суму платіжних засобів дотримуючись при цьому встановлених розмірів залежно від наявності матеріально-речових факторів виробництва та маси грошей, необхідних для обороту.

Дотримання спадкоємності в розвитку теорії кредиту в умовах переходу до абсолютно протилежної системи організації економіки на перший погляд здається неможливим. Проте, слід відзначити, що при всій протилежності командної і ринкової економіки між ними існують і загальні риси, об’єктивно притаманні будь-якій економіці на відповідній стадії її розвитку. Вони визначаються, перш за все, закономірностями організації виробництва загалом і пов'язаними з ними закономірностями організації фінансів суб’єктів господарювання. І у командній, і в ринковій економіці активи підприємств діляться на основні та оборотні, характер їх участі в процесі виробництва, механізм їх окупності практично тотожний, ті ж самі причини виникнення потреби в короткострокових запозиченнях. Не зважаючи на те, що економічна система докорінно змінилася концептуальна характеристика кредиту, його закони та принципи залишилися колишніми, оскільки товарно-грошові відносини, хай і обмеженому вигляді, були притаманні адміністративно-командній економіці.

З розбудовою незалежної України вітчизняні дослідники теорії кредиту дослідження цієї проблеми здійснювали через призму кредитного механізму і ролі кредиту в становленні ринкової економіки. Українська фінансова наука розвивається своїм шляхом, проте ті надбання, що були отримані за часів директивної економіки, зокрема і в царині теорії кредиту, на наш погляд, слід зберегти, розвиваючи і доповнюючи їх новими категоріями, методами дослідження, способами практичного застосування відповідно до реалій ринкової економіки.

Поза сумнівом, більшість проблем кредитування, пов’язаних із специфікою соціалізму є неприйнятними відповідно до ринкових умов господарювання. Проте, загальні підходи щодо дослідження кредиту, закладені у вітчизняній економічній науці радянського періоду зберігають свою актуальність в ринковій економіці, потребують подальшого розвитку, зокрема за рахунок використання досягнень світової економічної науки. В основному це стосується методології дослідження категорії кредиту, оскільки за сучасних умов марксизм перестав бути єдиною теоретичною підвалиною конкретних економічних наук. Характерною рисою економічних досліджень на основі марксистської методології було надмірне загострення уваги до визначень, дефініцій, пошуку сутності, виявлення співвідношень між сутністю і явищем, формою і змістом, розроблення чисельних класифікацій.

За ринкових умов господарювання настав час критично осмислити вітчизняні досягнення в царині теорії кредиту, поєднавши їх з досягненнями світової економічної думки, знайти їм гідне застосування в умовах ринкової економіки. Необхідно розвивати теорію кредиту надалі, зберігаючи філософську глибину досліджень характерну для вітчизняної економічної науки з прийомами функціонального аналізу, вельми успішно розробленими на Заході. Особливо актуально для оновлення методологічної бази вітчизняної теорії кредиту є використання досягнень теорії грошово-кредитного регулювання і теорії фінансового посередництва.

Не менш важливою проблемою дослідження категорії кредиту, що суттєво впливає на її визначення, є тимчасова нестача власних коштів суб’єктів господарювання для забезпечення безперебійності процесу виробництва, яка покривається коштами фінансово-кредитної установи, наданими в тимчасове користування у вигляді кредиту при дотриманні ними певних умов. Як свідчить практичний досвід роботи фінансово-кредитних установ із суб’єктами підприємницької діяльності, обов’язковою умовою надання кредиту є наявність у комерційних банків відповідних ресурсів, які акумулюються за умови безперебійності виробництва в процесі створення суспільного продукту. Незалежно від умов та періоду виробництва суспільного продукту, вся вкладена в нього вартість залишається, як правило, в рамках розширеного відтворення, проходячи при цьому різні форми розподілу та перерозподілу вартості сукупного продукту.

Для плідних досліджень в царині теорії кредиту вельми корисний аналіз основних проблем, розроблених вітчизняними авторами. Не дивлячись на тривалість проведених ними досліджень сутності кредиту, досі відсутні єдині погляди щодо його трактування. Неоднозначність розуміння досліджуваної категорії зумовлене складністю та наявністю різноманітних підходів при її дослідженні за ринкових умов господарювання. Слід зазначити що в ринковій економіці, що розвивається еволюційним шляхом умови господарювання знаходять відбиток і у визначенні окремих дефініцій. У підтвердження цього Алексійчук В.М. стверджує, що “кредит, виступаючи однією із форм , що сприяє використанню фінансового капіталу виник на етапі, який за своєю сутністю відповідає умовам економічних взаємовідносин і його розвиток налічує декілька етапів. Виник він в умовах товарного виробництва і тому із самого початку мав ринковий характер” [3, с.57].

Окремі вітчизняні автори сутність кредиту досліджують через призму різного роду економічних відносин. На думку Луціва Б.Л. кредит – це „...економічні відносини між суб’єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, строковості та платності” [48, с.141]. Перерозподіл вартості є пріоритетною умовою при здійсненні дослідження теорії кредиту цим автором. Слід відмітити, що перерозподіл вартості є однією із суттєвих ознак кредиту, але надавати їй пріоритетне значення не доцільно, оскільки перерозподіл не має відношення ні до сфери виробництва, ні до сфери розподілу. Теоретично зведення сутності кредиту лише до перерозподілу суттєво впливає на його зміст, зменшуючи його роль у відтворювальному процесі .

Зокрема, Савлук М.І. вважає: “Кредит – це економічні відносини між державою юридичними і фізичними особами щодо перерозподілу вартості на умовах повернення та виплатою відсотків” [151, с.128]. Ширше визначення категорії кредиту пропонує Потійко Ю.: “Кредит є економічною категорією, що передбачає акумулювання тимчасово вільних коштів бюджету, централізованих державних позабюджетних фондів, господарюючих суб'єктів та населення, для подальшої їх видачі позичальникам на умовах повернення, платності, реального забезпечення, строковості та цільового використання” [124, с.47].

Досліджуючи теоретичні аспекти ролі та місця кредиту, Гудзь О.Є. дає наступне визначення кредиту “….кредит – це економічні відносини, що зумовлені акумуляцією тимчасово вільних коштів з використанням їх на умовах повернення та платності при взаємовідносинах , що виникають між кредитором і позичальником” [53, с.28]. Використовуючи залучені короткострокові банківські запозичення позичальники мають можливість наростити обсяги фінансових ресурсів для забезпечення виробничих потреб відповідно до особливостей їх виробничого процесу, приймаючи до уваги той факт, що кредит, насамперед є мобільним джерелом при формуванні фінансових ресурсів” [53, с.28].

Спільними рисами наведених вище визначень сутності кредиту є те, що дана категорія досліджується через призму економічних відносин, що виникають між учасниками кредитної угоди з врахуванням принципів кредитування. Проте, ці визначення не повною мірою враховують фактори що характеризують цільове використання кредиту.

У Фінансовому словнику-довіднику дане наступне трактування поняття “кредит” як “…форма передачі у тимчасове користування коштів у грошовій і грошово-натуральній формі на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру, що надається однією юридичною або фізичною особою – кредитором, іншій особі – позичальнику” [177, с.265-266]. Таке трактування кредиту уже не пов’язане будь-якими відносинами, проте, на наш погляд, потребує уточнення, оскільки кошти не можуть надаватися в натуральній формі. Замінивши це слово на „позичкову вартість” можна усунути неточність у трактуванні поняття кредиту.

Незважаючи на певні недоліки при трактуванні категорії кредиту, найбільш поширеним залишається підхід, який зводиться до „форми руху позичкового капіталу”, тобто грошового капіталу, який надається у вигляді кредиту на умовах повернення за відповідний відсоток Дана точка зору, як справедливо зазначив Дзюблюк О.В., не може адекватно відображати сутність кредиту з огляду на такі дві обставини: по-перше, ним невиправдано обмежуються форми функціонування кредитних відносин лише грошовою формою, що не відповідає дійсності, оскільки кредит може мати, як вже зазначалось, і товарний характер; по-друге, трактування кредиту як руху позичкового капіталу передбачає його виробниче використання, що не завжди відповідає цілям, на які видаються кредити, зокрема споживчі 69, с.22.

З огляду на об’єкт нашого дослідження, особливий інтерес викликає законодавче тлумачення сутності кредиту, наведене в Положенні НБУ “Про кредитування”, Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Законі України “Про банки і банківську діяльність” та “Податковому кодексі України”. Загальне визначення кредиту, але без уточнення його форми і виду дається в Положенні НБУ “Про кредитування” та Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Зокрема, в Положенні НБУ “Про кредитування” відзначається, що “…кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах “забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового використання” [137]. У наведеному визначенні кредиту акцент зроблено лише на банківський кредит, оскільки умови забезпеченості, строковості та цільового характеру використання притаманні не усім видам кредиту.

Визначення кредиту, що трактується Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” зводиться до того, що “…кредит – це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним чи фізичним особам на визначений термін і під відсоток” [77]. З набранням чинності Податкового кодексу України на 1 січня 2011 р. визначення кредиту набрало ознаки фінансового “…фінансовий кредит  кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент” [121, c.46]. Вищенаведеним визначенням проводиться паралель між сутністю кредиту з коштами, товарно-матeріальними цiнностями та виданими крeдитами, що забезпеченi цiнними папeрами, зокрема. У цьому ж визначенні мова йде ще й про товарний кредит. Крім того, об’єднано в єдине поняття такі різні економічні категорії, як фінанси і кредит, котрі загалом взаємопов’язані, але не тотожні.

Визначення терміну “банківський кредит” що наводиться в Законі України “Про банки і банківську діяльність” базується на сутності банківських кредитних операцій. Статтею 2 цього закону трактування кредиту зводиться до наступного: “Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження терміну погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату відсотків та інших зборів з такої суми” [73].

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” кредит не розглядається як грошові кошти чи матеріальні ресурси. В цьому законі сутність кредиту пов’язана із зобов’язаннями, що випливають із умов договорів відповідно до Цивільного кодексу України, зокрема його 4 та 151 статей, що дає підстави стверджувати, що кредит функціонує в рамках економічних відносин. Таким чином, у різних законах України є різні підходи до тлумачення суті однієї і тієї ж економічної категорії – кредиту, на котрому, зрештою, базуються усі кредитні відносини в країні, а це, безумовно, має негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

Держава з метою безперебійності кредитування підприємств економіки повинна здійснювати науково-обґрунтоване втручання у ринкові механізми шляхом прийняття відповідних законів в сфері кредитування, оподаткування, бюджетної політики, спрямованих на вдосконалення кредитних відносин, підтримки вітчизняних банківських установ. Це сприятиме зростанню виробництва виходу країни з фінансової кризи.

Ринкові умови господарювання в Україні поставили перед країною нові завдання щодо розвитку теорії кредиту на умовах оновлення методологічних основ дослідження. Поки що залишаються без уваги багато нових явищ у сфері кредитування країни – зміна ролі банківського кредиту, поява нових, що не застосовувалися в СРСР форм кредитування, позик шляхом емісії боргових цінних паперів, бюджетних і податкових кредитів. З’явилися нові проблеми кредитування, що притаманні виключно ринковим умовам господарювання: зокрема змінились форми і види ризиків при кредитуванні, запровадження вільного ціноутворення на кредитному ринку, вплив кредитної політики на економічну ефективність банків та позичальників і безліч інших проблем, які вимагають теоретичного дослідження та осмислення.

На нашу думку, розроблення методичних основ кредитування на основі оновленої методологічної бази має будуватися перш за все на базових принципах, зокрема дослідження кредиту в контексті загальної теорії ринку. Такий підхід дає змогу констатувати, що сфері кредитування притаманні загальні закони ринку, а поведінка кредиторів і позичальників, механізм ціноутворення цілком їм підпорядковані. Базові характеристики ринкової економіки – горизонтальні зв’язки між її учасниками, конкуренція, самоорганізація розповсюджуються і на кредитну сферу і повністю відносяться до кредитного ринку.

Дослідження кредитних відносин неможливе без уточнення категорії кредиту в широкому розумінні цього слова. Тому дослідження категорії кредиту за ринкових умов господарювання слід, на нашу думку, в першу чергу, розглядати відповідно до теорії позичкового фонду. Кредит виступає основною формою руху позичкових коштів, що надаються на умовах дотримання принципів кредитування, зокрема повернення, строковості, цільового призначення та платності. В процесі кругообігу виробництва важливе значення має забезпечення повернення позичальником суми отриманого кредиту та відсотків за його використання. Це потребує вивільнення із кругообігу певної суми коштів для забезпечення позичальником виконання умов кредитного договору та дотримання ним принципів банківського кредитування. Без одержання від позичальника доходу у вигляді відсотків у кредитора не виникає зацікавленість у наданні кредиту. Страхові компанії, поручителі та гаранти, які іменуються третьою особою, можуть повернути банку кредит, якщо позичальник тимчасово неплатоспроможний і не в змозі виконати умови кредитного договору. Порушення позичальником принципів банківського кредитування несвоєчасне повернення отриманих банківських запозичень призводить до того , що кредит за таких умов втрачає економічний зміст.

Категорія позичкового фонду давно використовувалася зарубіжними економістами. Зокрема, Джон Стюарт Мілль, автор теорії позичкових фондів писав: “Попит на кредит складається із попиту на інвестиції, попиту держави і попиту землевласників для невиробничого споживання; пропозиції фондів складаються із накопичень, банківських квитків та банківських депозитів” [23, с.182]. Вікселль К. також відмічав, що пропозиція позичкових фондів складається із накопичень в особистому підприємницькому секторі плюс банківський кредит(“неокласична теорія грошей, відсотку”) [23, с.594].

Слід відзначити, що в кейнсіанській та сучасній монетарній теорії категорія позичкових фондів не використовується, а основною характеристикою кредитного ринку є грошова пропозиція. На наш погляд, обидві названі категорії є тотожними, оскільки під позичковим фондом розуміють по суті ту ж грошову пропозицію. Автори, що використовують цю категорію, як правило, акцентують увагу на складовій грошової пропозиції та її джерелах.

Категорія позичкового фонду використовувалася та активно обговорювалася у вітчизняній теорії, економічній науці за часів командно-адміністративної економіки. В радянській економічній літературі двадцятирічної давнини досить широко обговорювалося питання щодо суті позичкового фонду. Існувала гіпотеза щодо існування окремих відособлених категорій – позичкового фонду і кредитних вкладень. Інша точка зору передбачала, що кредитний (позичковий) фонд як економічна категорія характеризує двоякий процес кредитних відносин: мобілізацію коштів і розміщення їх у вигляді кредиту [97, с.67-68]. Аналізуючи такі результати дослідження слід відзначити, що мова йшла про соціалістичну планову економіку в основі якої був закладений централізований розподіл кредитних ресурсів, застосування яких в умовах ринкової економіки є неможливим.

Визначення складу грошової пропозиції позичкового фонду необхідне для більш глибокого розуміння процесів, що відбуваються в кредитній системі. З цього приводу Пессель М.А. та Костеріна Т.М. справедливо відмічають, що “перелік елементів позичкового фонду значно ширший, ніж грошові кошти, що тимчасово вивільнені із процесу кругообігу капіталу”. На їх думку до складу ресурсів кредитного фонду слід включати: державний грошовий резерв, до складу якого входять ще не використані доходи державного бюджету; фонд грошових коштів, виділених спеціально бюджетом для розвитку кредитних відносин; тимчасово вивільнені в процесі кругообігу кошти – грошові резерви суб’єктів господарювання; грошові ресурси, які виступають у вигляді спеціальних фондів та грошові накопичення населення; емісія грошових платіжних засобів, що здійснюється у відповідності до потреби зростання обороту грошей [97, с.67-68].

В певній мірі ресурсами кредитного фонду є грошові кошти, що перебувають в розрахунках між вітчизняними банками та іншими кредитними установами. Вище перераховане дає підстави стверджувати, що перелік елементів позичкового фонду значно ширший за тимчасово вивільнені із процесу кругообігу капіталу грошові кошти. Із врахуванням проблеми бюджетного дефіциту, розміру державного боргу, що покривається за рахунок залучених кредитних ресурсів, зокрема іноземних або за рахунок інших фінансових запозичень, зокрема емісії державних цінних паперів, то значення позичкового фонду ще більш глибше [97, с.67-68].

В той же час, переважна частина гривневих і валютних накопичень домогосподарств, готівка підприємств тіньового сектору перебувають поза кредитною системою. З метою залучення в кредитний оборот цих ресурсів, які не працюють на реальну економіку країни, слід сформувати відповідну фіскальну податкову політику і одночасно створити стимули та гарантії вкладникам. Навіть обмеження на обіг грошових коштів, яке має місце при виплаті заробітної плати та пенсій через банки призводить до осідання грошей в банках, а натомість включає їх в процес “накопичення – інвестиції”.

Дослідження кредитних відносин відповідно до ринкових умов господарювання дає підстави стверджувати, що кредит є економічною категорією, яка характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу розподілу та перерозподілу вільних грошових коштів, що тимчасово вивільнилися в процесі виробництва в межах позичкового фонду (наявних кредитних ресурсів) та передачі їх в тимчасове користування за умов дотримання принципів кредитування.

Перерозподіл цих коштів, як правило, здійснюється в результаті двох взаємопов’язаних процесів. В першу чергу, шляхом їх акумуляції через кредитну систему та створення позичкового фонду як центральним банком в цілому, так і комерційними банками, зокрема.

Проведені дослідження кредитних відносин свідчить, що розвиток кредиту зумовлює значні зміни в організації та функціонуванні суб’єктів господарювання. З погляду економічної теорії, будь-яке економічно необґрунтоване втручання держави у роботу ринкового механізму, надання певних преференцій одним учасникам ринку та створення штучних обмежень для інших спотворюють дію ринкових законів та роблять менш ефективною економіку. За сучасних умов господарювання налагодження кредитних взаємовідносин банків з позичальниками можливе лише за умов теоретичного обґрунтування сутності кредиту та його ролі у відтворювальному процесі.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка