Микола Воротиленко: Заповіт Петра Першого Хронологія злочинів Москви



Сторінка1/8
Дата конвертації29.08.2018
Розмір1.04 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Микола Воротиленко:»Заповіт Петра Першого» Хронологія злочинів Москви

Час публікації: 8 вересень 2007 г., 21:07


ХРОНОЛОГІЯ ЗЛОЧИНІВ МОСКВИ

1093 р.              Київський літопис «Временник» писав: «Наш північний сусід  Суздальщина є значно небезпечніший ворог, ніж половці».

1169 р.               Володимиро-Суздальский князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ. Літописець писав: « Суздальці так страшно зруйнували Київ, що татари не мали вже, що руйнувати 1240 року. Тобто, це була перша війна майбутньої Московії проти Києва. (И грабиша за два дни весь град, Подолье, и гору, и манастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицю и не бысть помилования никому же). У Києві на той час було 400 церков, і він був багатшим за тодішній Лондон та Париж. Андрій Боголюбський украв з Вишгородського монастиря (під Києвом) чудотворний образ Божої Матері, привезений колись із столиці Візантії -Царгорода. Пізніше москвини переіменували її на «Владимирскую Богоматерь». Багато істориків ввачають 1169 рік, роком народження Московії.

1482 р.                Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських зе-мель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.

1500 р.               Московське князівство приєднює до сeбе Чернігівську та Сіверську землі.

16 ст.                  Московське царство, розпочинаючи Лівонську війну, обгрунтовує необхідність повернення земель, які входили до складу Київської Русі, у тому числі й українських. Заклики повернення «отчих земель», відновлення по-зицій православ‘я на територіях, що належать «іновірним».

16 ст. -кінець Поява в Москві теорій «Москва — Третій Рим» та «Москва — Новий Київ», які лягли в основу імперських претензій щодо українських земель.

16–18 століттях  По всій Україні працювали десятки великих та тисячі маленьких гут, ливарень, гуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чимбарень, ткалень, кузнів, зброярень, гончарень. Під кінець 18 століття Московщина знищила всі великі і середнього розміру українські мануфактури всілякими заборонами, надмірними по-датками, переведенням цих виробництв до Московії, а часто і відкритим грабунком та спаленням, таким чином руйнуючи промисловість та торгівлю в Україні. Майстрів вивезли силоміць до Московщини і примусили їх там навчати москвинів.

1626–1628 рр.     Заборона в Московській державі українсько-білоруської книжності, у т.ч. й антиуніатської. Зокрема творів Ст.Зизанія і К.Транквіліона-Ставровецького. Була засуджена вся писемна традиція Київської митрополії.

1626 р.                Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозво-лила надрукувати, але з умовою його перек-ладу на московську мову. Наказ Синоду ми-трополитові України позбирати з усіх цер-ков України книги старого українського дру-ку, а замість них завести московські видання.

1626 p.                Цензура творів Лаврентія Зизанія в Москві.

1627 р.                Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку  і спалити, було суворо заборонено будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено «Учительське євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.

1652 р. 1.10        Земський Собор ухвалив рішення про приєд-нання України до Московії.

1654 р.                Наказ царя Олексія Михайловича українцям: «разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах, пострегите.»

8(18).01.1654 р. Переяславська угода з Московією. Прийняття «протекції» московського царя. Русь-Україна та Московія зобов'язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога — Польщі.

Переяславська рада (військова), скликана гетьманом Б.Хмельницьким, в якій взяло участь московське посольство на чолі з В.Бутурліним. Було ухвалено прийняття протекторату московського царя. Більшість істориків вважає, що це був військовий союз проти Польщі. Рішення Переяславської ради мали декларативний характер, не було укладено жодної письмової угоди. Але характерно, що це був союз народа руського (українців) з народом московським.

Переяславська рада не мала всенародного характеру; на ній були присутні близько 300 осіб. Присяжний список складав не більше 200 осіб. Царське посольство В.Бутурліна протягом півроку після Ради складало т.зв. «статейний список», до якого було включено 127338 осіб, які «присягнули цареві». Цей список не мав жодного відношення до Перея-славської Ради, зате був представлений Мос-кві як «воля» козацького народу. Так оприч-ники Московського царя сфальсифікували декларацію Переяславської Ради.

З висоти сьогоднішнього дня ми розуміємо, що Б.Хмельницький зробив рокову помилку, але чи мав він інший вибір? До того ж ще небуло тих злочинів про які ми знаємо тепер, не було кріпосного права, голодоморів, виселення мільонів, не було тисяч різних заборон. А була здавалося б єдина віра. Все починалось майже з чистого листа. У нашому повсякденно-му житті, як і житті держави, є добрі періоди, але не об-ходиться і без поганих, а інколи і трагічнмх. За таких обс-тавин ми шукаємо підтримки у знайомих, друзів і т.д. Так само і на державному рівні правителі шукають підтримку, здавалось би, у тих, кому вони довіряють. І стає прикро, ко-ли сторона, якій довіряли, зраджує. Як показала історія, і це розкрив у своєму заповіті Петро І, правителі Московії завжди тримали «камінь за пазухою» та використовували ситуацію в своїх імперських цілях.

До чого це призвело в наступні 350 років:

21–27.03.1654 р. Московський цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердила т.зв. «Статті Богдана Хмельницького» (Березневі статті), які зафіксували умови українсько-московського, фактичного, Чигиринсько-московського договору. Оригінали цих документів не збереглися. Українські списки після поразки І.Виговського були вивезені за межі Гетьманщини, московські примірники було знищено вже в 60-х рр. XVIIIст.

У «Березневих статтях» було відкинуто прин-ципові вимоги Б.Хмельницького: визнання незалежності української православної церкви, утверджено данину царській казні. Об-межувалися дипломатичні зносини козацької держави.



Б.Хмельницький за свого життя не допускав самочинства і сваволі опричників Московсь-кого царя. Після його смерті (1657 р.) Москва розпочала наступ на суверенітет козацької України.

1654р.                Майже відразу після договору Б.Хмельницького з Московією, остання почала забороняти простим, але ще вільним людям носити яскравий одяг та шкіряні сап'янові чоботи, бо це могло негативно впливати на закріпачених московських «холопьев».

1654–1708 pp.      Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків проти старшин.

1655                    Московська армія, рухаючись на Львів, випалила по дорозі села й міста на відстані 50–60 кілометрів від основного маршруту. «Брати визволителі прийшли» 

1656 p.                Зрада Москви. Коли Польща, здавалось, була остаточно розгромлена, московити, боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віденський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде «оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество» і вимагає припинити військові дії.

1659 р.                Після смерти Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І.Виговський вщент розбиває москалів. В міжусобній боротьбі І.Виговський зазнає невдач, чим негайно скористались москалі. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. «Князь Баратинський, по дорозі на Київ повісив 3000 чоловік потім вирізавши в Україні коло п'ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому «высечь и выжечь» всіх українців на 150 верст коло Києва». (Є.Гуцало. Літ. Україна. 12.04.1990 р.). Упродовж кількох наступних років москалі винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.

1665 р.              Москва змушує гетьмана І.Брюховецького віддати усі міста Лівобережної України   під владу московських воєвод.

1667р.                Москва заборонила Україні продавати свої товари до інших країн, крім Московщини, але на своєму кордоні вона накладала на українські товари велике мито.

1667 р.                Розчленування Руси-України внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допом-гою українських військ майже всю Білорусію та Литву, москалі припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання поляків з Руси-України, заключили сепаратну Андрусівську угоду з Польщею й поділили Русь по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна до Польщі. Поділ було скріплено т.зв. «Вічним миром». Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы креп-кий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг ни-кому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смерт-ной казни» (В.Лизанчук, с.34,35).

1689 р.                Заборонено Київській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:»… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…». Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», визнали москалі в 1905 р. («Объ отме-не стеснений малорусскаго печатного слова»).

1672 р.                «Заказ крепкой, чтобы люди, польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе».

1672 р.               Позбавлення гетьманства та заслання у Сибір Д.Многогрішного з усією родиною та кількома «співучасниками». Головна причина арешту — дружні стосунки з ворогом Москви П.Дорошенком.

1672 р.              Арешт кошового Війська Запорізького І.Сірка. Арештованого відправлено до Москви, а звідти до м.Тобольська у Сибір.

1677 р.                Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '«не сходные с книгами московскими».

1683 р.               Український архітектор Й.Старченко побудував «трапезную палату» в Симоновім монастирі в Москві, де архімандритом був українець Г.Домецький. Уряд заслав Г.Домецького на північ за те, що він «Симонов монастирь пишно и бойко испестрил латинскими штуками и Киев паче мери хвалил».

1685 р.              Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України. Царський уряд спонукав гетьмана, щоб надалі православній церкві в Україні владу константинопольського патріарха ігнорувати, про все необхідне у церковних справах писати патріарху московському, а нововибраного митрополита, для архієпископського рукопокладення відправляти не в Константинополь, а до Москви.

1687 р.                Коломацькі статті, за якими Москва зобов'язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.  



1690 р.               Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Кіевскіе новыя книги»  Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Радивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают». наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо «.

1693 р.                Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

1693 р.                Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книжок українською мовою.

17–18 століттях   Москвою впроваджується економічна війна проти України в різних напрямках.  Щоб українські порти не збагачувалися, а лише московські, Московщина встановлює вивізне мито з азово-черноморських портів на 100% більше ніж з балтійських портів, а також тарифів на перевезення. Привезти готові вироби з Московщини до України було в два рази дешевше, ніж з України до Московщини. Московський уряд наклав великий податок на український цукор, в результаті увесь вивіз українського цукру опинився в московських руках.                           

1703–1720 pp.      Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.

1704 p.                Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

1708 р.               Адміністративна реформа в Росії. На території України утворено дві губернії, Київську та Азовську.

1708 p.                Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII.

1708 р.                Захоплення і зруйнування столиці Гетьманщини м.Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей. Церкви та місто пограбували, а потім спалили. «Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців», — доповідав французький посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991.С.59).

1709–1734рр.    Московщина збільшила податки в Україні               на 400%. Податок від «диму»(хати) у Московщині був 49коп. В Україні 1руб.25 коп.

1709 р.               Полтавська битва.  Початок «цивілізаційної місії Московії в 2-му тисячолітті»

1709р.                З церкви св. Василія (13 століття), Московщина зробила військовий склад.

1709 р.                Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі «…товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося — не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали», — писав свідок, кошовий Стефаненко.

1709 р.                Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили були забрані з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив відбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України» (І.Огієнко, «Українська культура»). «…Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», визнав піз-ніше князь М.Трубецькой.

1709 р.                Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

1709 р.                Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1713 р.                Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь-Русія-Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюрські племена, підміноють поняття, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як «Росія»).

1716 р.               Москва заборонила українцям їздити в   Європу по крам.    

                           



1718 р.              Москва заборонила вивозити до Європи український тютюн.

1718 p.                Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, «…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,… серед добробуту і тиші полум'ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались» («Історія Русів», ст.303–304, вид.1956 p.).

1720 р.               Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних. Наказ хана-царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было».

1720 р.              Заборона вивозити скляні вироби до Європи.

1720р. 20 грудня Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб «…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 р.                Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні.

1722–1727 рр.     Перша Малоросійська колегія. Штат складався з 6 російських офіцерів та прокурора. Колегія стягувала побори до царської казни, розквартировувала на Україні російські війська, контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії тощо.

29.04. 1722 р.     Лівобережна Україна із відомства Колегії закордонних справ була переведена під управління Сенату Росії, що мало на меті подальше обмеження самоврядування в Україні.

1722 р.               Заборона привозити в Україну західно-європейські вироби.

 

1723 р.               Заборона українцям продавати до Європи бурштин та поташ.



1724 p.               Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная», а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав. За те Київсько-Печерська лавра покаранa штрафом в 1000 крб.

25.04.1725 р.      Катерина І надіслала азовському генерал-губернатору Г.Чернишову інструкцію «Про управління губернією», в якій, зокрема, йшлося про ставлення до запорозьких козаків. Інструкція підтверджувала заборону торгівлі із козаками, не дозволяла «зрадникам» козакам перетинати кордони Російської імперії, з низовиками заборонялось вести листування, а порушників цих законів переслідувати будь-де «в землях императорского величества». За цим законом загарбання України Росією значно посилювалась.

1726 р.              Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.

1726 р.               Москва дає дозвіл Київсько-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що  б він був перекладений на великороську мову.

1728 р.               Так звані «Решительные пункты» застерігали новообраного гетьмана Д.Апостола, аби він управляв Україною через Генеральну військову канцелярію, раду генеральної старшини і царського резидента.

1729 р.                Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.

1734 р.               Цариця Анна наказувала губернаторові України князю А.Шаховському вживати всіх заходів, щоб женити москвинів в Україні з українками.

1734–1740 pp.      Друге скасування гетьманства й утворення Гетьманського Уряду під керівництвом мо-сковського намісника.

1735 p.                Придушення московськими військами анти-польського повстання Верлана на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.

1735 р.               Імператорським указом київському митро-политу «доручено» вилучити старопечатні книги і пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.

1736 р.                Правителем України Москва призначила кн. Барятинського. Його першими кроками стали арешти міської управи Києва та вивіз архіву до Петербурга бо «з часом кияни забудуть зміст і, не маючи грамот під рукою, не змо-жуть посилатись на свої вольності».

1735–1739 pp.      Біля ста тисяч українських козаків та селян були мобілізовані на московсько-турецьку війну. Загинуло 35 тис. українців. Україна власним коштом утримувала від 50 до 75 москальських полків, що коштувало Гетьман-щині 1,5 млн.рублів — в 10 разів більше за її річний бюджет.

1737 р.               Московський міністр Б.Волинський звітував цариці Анні «До мого приїзду в Україну я ні-коли не припускав, що вона так спльондро-вана, що так багато люду померло. Наша ар-мія забрала у тутешніх людей все зерно і всю худобу. Багато землі не засіяно, бо нема кому і чим. А треба ще стягнути з них 30 тисяч мір борошна та сіна».

 

1738 р.               Заборона українцям продавати до Європи коней. Тільки до Москви.

 

1740 р.               Заборона українцям продавати до Європи хутра. Тільки до Москви.

 

1740 р.               Московські агенти викрали в Гамбурзі небі-жа Гетьмана Мазепи Андрія   Войнаровсь-кого та вбили його.



1740 р.                Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Пе-реписи 1740–1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою.

1743 р.               Московщина забрала з українських храмів старі українські церковні книжки та попалила їх.

1748 р.                Наказ Московського Синоду, Київському митрополитові Самуїлу Милославському, щоб в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання вести російською мовою. В результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1749 р.               Заборона українцям продавати в Європу кожухи, вовну, овець. Тільки до Москви.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка