Міжнародно-правове регулювання проведення операцій ООН по підтриманню миру (опм)



Сторінка6/7
Дата конвертації23.10.2017
Розмір0.91 Mb.
ТипРеферат
1   2   3   4   5   6   7
дев’ятьма членами Ради, однак, визнає право вето за п’ятьма постійними членами, не дозволяє Раді Безпеки стати інструментом захисту інтересів певних зацікавлених груп держав.

Рада Безпеки є єдиним органом ООН, повноважним приймати рішення про проведення ОПМ, а також здійснювати керівництво ними. Вона причетна до регулювання конкретною миротворчою операцією на всіх її етапах. Аналіз конкретних етапів проведення ОПМ буде проведено нижче.

До сфери виключних повноважень РБ відносяться такі аспекти миротворчої діяльності ООН, як:



  • визначення існування загрози миру;

  • заснування операцій з підтримання миру;

  • визначення обсягу мандату кожної конкретної ОПМ;

  • встановлення тривалості ОПМ;

  • вирішення питання про продовження строку мандату миротворців;

  • санкціонування застосування сили контингентом ООН;

  • припинення операцій.

При прийнятті рішення про проведення нової операції з підтримання миру, Рада Безпеки особливу увагу приділяє розгляду та ретельному вивченню наступних питань:

  1. чи існує ситуація, розвиток якої може загрожувати або призведе до загрози міжнародному миру та безпеці;

  2. си існують відповідні регіональні або субрегіональні організації, які готові та можуть допомогти у вирішенні ситуації;

  3. чи встановлено припинення вогню між сторонами конфлікту і чи є в них намір продовжувати мирний процес та досягти вирішення конфлікту мирними політичними засобами;

  4. чи визначено конкретні політичні цілі сторін щодо врегулювання конфлікту і чи можна їх відобразити в мандаті;

  5. чи є можливість сформулювати повноосяжний мандат майбутньої операції;

  6. си в ході проведення операції буде можливість забезпечити належний захист та безпеку персоналу миротворчої операції і чи є можливість заручитися конкретними гарантіями сторін спірної ситуації щодо цього76.

Крім Ради Безпеки інституційний механізм ОПМ містить в собі й інші органи, які безпосередньо підвищують ефективність цього виду діяльності організації. Насамперед, тут слід сказати про те, що хоча рішення про визнання загрози миру є виключною компетенцією РБ ООН, інші органи, а також окремі держави мають право подавати на розгляд РБ доповіді з проханням розглянути ту чи іншу ситуацію, яка може створювати загрозу миру.


Важливу роль у здійсненні ОПМ відіграє Генеральна Асамблея ООН (ГА). За Статутом ООН ГА повноважна проводити наступну діяльність щодо проблем міжнародного миру та безпеки:

  1. обговорювати будь-які питання, що відносяться до підтримання міжнародного миру та безпеки (ст.11 п.2);

  2. звертати увагу Ради Безпеки на ситуації, які могли б загрожувати міжнародному миру та безпеці (ст.11 п.3);

  3. рекомендувати мирні засоби вирішення спору (ст.14).

Окрім цього, як вже згадувалось, на Генеральну Асамблею покладена відповідальність за вирішення фінансового аспекту проведення ОПМ.

На основі резолюції “Єдність заради миру”, прийнятої ГА у листопаді 1950 року, були скликані дев’ять надзвичайних спеціальних сесій Генеральної Асамблеї у зв’язку з конфліктами. Крім того, 5 з 16 спеціальних сесій Генеральної Асамблеї також були присвячені конфліктам або ситуаціям, що могли загрожувати міжнародному миру та безпеці.

Отже, миротворчих діях ООН Генеральна Асамблея іноді відігравала вирішальну роль. Деякі фахівці інтерпретують це як порушення Статуту ООН. Однак, ст.29 Статуту передбачає, що Рада Безпеки може створювати такі допоміжні органи, які вона визнає необхідними для виконання своїх фцнкцій. Саме на основі цієї статті діяла Генеральна Асамблея. Крім цього, за Статутом вона може обговорювати будь-які питання щодо міжнародного миру та безпеки і робити відповідні рекомендації Раді Безпеки. Але, і ця функція ГА носить дещо обмежений, вторинний характер порівняно з Радою Безпеки: Генеральна Асамблея не може робити рекомендацій щодо будь-якого конфлікту, якщо він розглядається Радою Безпеки (ст.12 Статуту).
Важливими функціями в сфері проведення ОПМ наділений Генеральний секретар ООН. Генеральний секретар – свого роду адміністратор, відповідальний за виконання прийнятих Радою Безпеки рішень77. Таке бачення посади Генерального секретаря було закріплене в ст.97 Статуту ООН: “Генеральний секретар є головною адміністративною посадовою особою Організації”. Як зазначав в “Додатку до порядку денного для миру” Бутрос Бутрос Галі, роль Генерального секретаря в проведенні операцій з підтримання миру полягає в тому, що на нього покладений обов’язок здійснювати адміністративне управління та командувати цими операціями78. Ст.99 Статуту уповноважила Генерального секретаря на самостійні дії, надаючи йому право доводити до відома РБ ООН про будь-які фактори, котрі на його думку, можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці. Практика показала, що навіть такі, на перший погляд, незначні функції, дають змогу Генеральному секретарю робити істотний внесок у миротворчі зусилля ООН.

Якщо уважно простежити за структурою резолюцій Ради Безпеки, то можна помітити, що в першій частині даються юридичні підстави прийняття даної резолюції. Зокрема, після переліку резолюцій РБ та ГА, які Рада бере до уваги при прийнятті резолюції, майже завжди йде посилання на заяву, доповідь, або рекомендації Генерального секретаря щодо розглядуваної проблеми: “…беручи до уваги доповідь Генерального секретаря від 18 березня 1998 року (S/1998/249)…”79.


Особливим суб’єктом миротворчої діяльності виступають держави. У більш загальному сенсі вони є суб’єктами цього виду діяльності ООН вже тому, що вони є Членами Організації. В ст.1 п.1 Статуту ООН держави-члени визначили, що першочерговою метою діяльності Організації є підтримання міжнародного миру та безпеки, а далі, в ст.25 вони беруть на себе зобов’язання виконувати рішення Ради Безпеки, на яку вони покладають основну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки.

Для того, щоби забезпечити якомога ефективніший механізм комплектування миротворчих операцій та забезпечення їх необхідними ресурсами, врамках ООН діє Система Угод Стендбай (з англ. United Nations Standby Arrangements System).

Ця система складається з умовних зобов’язань (з англ. conditional pledge) держав-членів надавати відповідні ресурси у визначений термін та на визначених умовах для операцій ООН з підтримання миру. Всі ці ресурси можуть бути використані виключно для проведення миротворчих операцій.

Систему угод Стендбай утворюють попередні домовленості між окремими державами-членами та ООН, які умовно називаються угодами Стендбай. Такі угоди переважно укладаються у формі “Меморандумів взаєморозуміння” (МВ), в яких деталізуються види ресурсів, строк їх надання та умови праці персоналу. До МВ додається документ “Звіт внесків” (з англ. Summary of Contributions), в якому викладені технічні дані та вимоги до ресурсів.

В списку типових видів ресурсів знаходяться наступні80:


  • військові частини та підрозділи;

  • фахівці для виконання специфічних складних функцій;

  • матеріальне обладнання;

  • засоби сфери обслуговування.

Як показала практика, система угод Стендбай знайшла підтримку серед держав-членів та була дійсно позитивом у вдосконаленні інституційного механізму проведення ОПМ. З моменту створення системи 1994 року 80 держав-членів виявили бажання брати участь в цій системі, 59 надали список їх потенційних ресурсних внесків, а 20 підписали Меморандум Взаєморозуміння щодо участі в системі угод Стендбай. Слід, однак, мати на увазі, що система угод Стендбай базується на встановленому принципі, згідно якого за державами-членами залишається невід’ємне право відповісти “НІ” на запит Генерального секретаря надати ресурси для як-небудь конкретної миротворчої операції. На цю обставину було звернено увагу в документі відділу ООН з угод Стендбай “Щорічний Бріфінг перед державами-членами щодо стану системи Стендбай”81.

Участь держав у миротворчій діяльності має і внутрідержавний аспект. Держави, як правило, забезпечують національно-правові засади участі їх військового та цивільного персоналу у миротворчих операціях. Так, наприклад, Верховною Радою України 23 квітня 1999 року був прийнятий Закон України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”. Цей закон визначає правові, організаційні та фінансові засади участі України в міжнародних миротворчих операціях, а також направлення Україною військового та цивільного персоналу, організації його підготовки та забезпечення для участі в діяльності з підтримання чи відновлення міжнародного миру та безпеки. Очевидно, що з метою упорядкування процесу участі в миротворчих операціях інші держави теж відповідним чином регулюють ці питання на національно-правовому рівні.

Положення Статуту є переважно імперативними нормами і тому держави повинні дотримуватись взятих на себе при підписанні Статуту зобов’язань. Однак, ніде в Статуті не вказане, що вони зобов’язані брати участь в заходах, пов’язаних з підтриманням миру. Вони вдаються до такої діяльності добровільно. З одного боку, це обумовлене їх моральним обов’язком діяти відповідно до цілей та принципів Статуту ООН, а з іншого, участь у миротворчій діяльності значно піднімає міжнародний авторитет окремих держав, на що вказувалось у попередніх частинах роботи82.
3.2 ОПМ: ВІД ПЛАНУВАННЯ ДО РОЗГОРТАННЯ

При дослідженні проблеми миротворчих операцій ООН в сучасній літературі вже з’являються такі поняття, як менеджмент операцій з підтримання миру83. По суті, під цим менеджментом розуміється керівництво та управління ОПМ на різних її етапах.

Кожна миротворча операція провадиться в три етапи, кожен з яких, в свою чергу, поділяється на маленькі проміжні фази.

Трьома основними етапами проведення сучасних операцій з підтримання миру є етап ініціації, етап імплементації ОПМ, етап згортання контингенту ООН. Кожен з цих етапів вимагає конкретного нормативного регулювання Радою Безпеки.

Перший етап складається з наступних фаз:


  1. визначення Радою Безпеки наявності ситуації, розвиток якої може загрожувати міжнародному миру та безпеці і яка вимагає заснування миротворчої місії;

  2. планування місії. Ця фаза дуже складна і визначальна для подальшого успіху будь-якої миротворчої операції.

  3. прийняття Радою Безпеки відповідного рішення про початок операції з підтримання миру.

Відповідно до ст.34 Статуту ООН Рада Безпеки уповноважена розглянути будь-який спір або ситуацію, котра загрожує міжнародним конфліктом, з’ясувати, чи може продовження цього конфлікту стати на перешкоді міжнародному миру та безпеці. Відповідно, РБ ООН може констатувати наявність одного з наступних спорів:

  1. спір, який не загрожує миру;

  2. спір, нерозв’язання якого може загрожувати підтриманню миру;

  3. загроза миру;

  4. порушення миру;

  5. акт агресії.

Серед перерахованих трьох фаз найскладнішою є фаза планування миротворчої операції. Вона проходить в три етапи:

а) вироблення мандату, яке містить в собі аналіз ситуації, що склалася, створення концепції операції, огляд необхідних та можливих матеріально-технічних засобів проведення ОПМ, необхідний обсяг мандату майбутньої ОПМ;

б) формування бюджету ОПМ, яке закінчується схваленням його Генеральною Асамблеєю;

в) оперативне планування, під яким слід розуміти визначення структури миротворчого контингенту, конкретних задач миротворців, визначення схеми формування миротворчого контингенту;

г) вироблення остаточного варіанту мандату з урахуванням пропозицій Генерального секретаря ООН.
Характерною особливістю другого етапу проведення ОПМ є неможливість визначення періоду його тривалості. Він складається з наступних фаз:


  1. розгортання контингенту ООН в районі конфлікту;

  2. безпосереднє проведення операції відповідно до наданого мандату;

  3. виконання функцій, які покладаються на миротворців резолюціями РБ ООН, прийнятими додатково вже під час другого етапу проведення миротворчої операції;

  4. виконання першочергових цілей місії та її фактичне завершення.

Третій етап проведення ОПМ складається з двох фаз: фаза прийняття резолюції про припинення миротворчої операції та фаза фактичного згортання контингенту ООН.

3.3 ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО ОПМ

Процес прийняття Радою Безпеки рішень щодо запровадження ОПМ є складним та багатоступеневим. Основні засади процесу прийняття рішень Радою Безпеки викладені в документі під назвою “Тимчасові правила процедури Ради Безпеки”.

Після того, як до відома Ради Безпеки було доведене одним з повноважних на це суб’єктів84 інформацію про виникнення ситуації, розвиток якої може загрожувати міжнародному миру та безпеці, Голова Ради Безпеки скликає засідання РБ. Питання до розгляду фіксуються в попередньому порядку денному засідання, який складається Генеральним секретарем та затверджується Головою РБ. Існуюча процедура черговості розміщення питань в порядку денному дозволяє членам Ради Безпеки маніпулювати визначенням нагальності конкретної ситуації для можливості контролю за ступенем дослідженості конкретних аспектів проблеми.

Оскільки операції з підтримання миру розглядаються як заходи на підставі неіснуючої глави УІ з половиною, то, як показує практика, вже на цій стадії врегулювання конфлікту можливе створення ОПМ, наприклад, з метою допомоги Генеральному секретарю здійснювати добрі послуги у врегулюванні конфлікту85. Більш того, миротворчі операції часто створюються тоді, коли дипломатичними зусиллями вже досягнуто певних успіхів, зокрема, підписання угоди про припинення вогню. В даному випадку початковий мандат включає в себе виключно функції спостереження.

Хочеться ще раз зазначити, що важко категорично визначити оптимально наближену приналежність ОПМ до заходів глави УІ або УІІ. Є дуже вагомий аргумент, який ставить ОПМ ближче до глави УІІ, аніж до мирних заходів: рішення Ради Безпеки на основі положень глави УІ щодо мирного врегулювання конфліктів мають характер рекомендацій, тобто не обов’язкові. Водночас і рішення про проведення ОПМ, і рішення про застосування інструментарію глави УІІ обов’язкові.

Рішення Ради Безпеки про заснування миротворчої операції вважається прийнятим, коли з а нього проголосували 9 із 15 членів РБ, при чому необхідно, щоб співпадали голоси всіх 5 постійних членів Ради, що сформульоване в п.3 ст.27 Статуту ООН. Мова йде про право вето, яке в минулому було основною перешкодою при прийнятті рішення про проведення миротворчої операції. В період о 1990 року право вето застосовувалося 279 разів86. Звичайно, це паралізовувало Раду Безпеки та миротворчу діяльність в цілому. З іншого боку, така система прийняття рішень сприяла запобіганню хаосу в міжнародних відносинах та стимулювала розвиток нових колективних засобів вирішення міжнародних конфліктів, таких як операції ООН з підтримання миру та миротворчі операції регіональних організацій безпеки.
3.4 МОДЕЛІ СУЧАСНИХ ОПМ

Сучасне бачення операцій з підтримання миру в його співвідношенні з новими вимірами конфліктів сучасності та системи міжнародних відносин в цілому не дозволяє розуміти під цим видом діяльності ООН якийсь обмежений перелік заходів миротворчого контингенту ООН щодо врегулювання конфлікту. ОПМ, які виникли як місії спостереження з обмеженим мандатом та нездатністю подекуди захиститися від нападів сторін конфлікту, є комплексними та інтегрованими заходами з підтримання міжнародного миру та безпеки. Сучасні миротворчі операції є багатофункціональними та багатонаціональними (англ. multinational and multifunctional).

ОПМ можуть приймати різні форми залежно від потреб, що витікають з конкретних ситуацій. Вже згадуваний В. Моравецький виділяє дві основні моделі ОПМ, взявши за критерій застосування воєнної сили. З одного боку, він виділяє ОПМ, які проводяться внаслідок санкцій Ради Безпеки і полягають в застосуванні сили а з іншого він розглядає мирні засоби вирішення спорів як окремі моделі ОПМ87. Він також вказує на умовний характер відмежування операцій по підтриманню миру, які базуються виключно на використанні специфічних методів впливу на міжнародні конфлікти. В зв’язку з цим він вказує, що ОПМ часто важко відрізнити від інших операцій ОПМ, коли мова йде про наявність в них воєнних елементів, наприклад, від збройних санкцій або від діяльності військових спостерігачів. Бачимо, що автор сам собі суперечить, бо при визначенні різних моделей ОПМ він вказує, що перша з них є санкцією Ради Безпеки із застосуванням сили.

Операції з підтримання миру передбачають введення міжнародного контингенту ООН на деяку територію з метою прямої протидії загостренню конфлікту, який загрожує миру. Це означає, що різним моделям ОПМ притаманна така загальна характеристика, як безпосередня присутність миротворчого контингенту ООН в районі конфлікту.

Існує багато критеріїв, зв якими можна розрізняти операції з підтримання миру. Серед них найважливішими є: мета проведення, засоби, які ООН виділяє на їх проведення, особовий склад контингенту миротворчих сил, який здійснює такі операції, обсяг мандату миротворців, стадія конфлікту, на якій починається миротворча операція, характер конфлікту, що регулюється, тривалість ОПМ, тощо88.

В доповіді, підготованій 1995 року Відділом Служби Внутрішнього Нагляду та затвердженій Генеральним секретарем, зазначається, що Рада Безпеки ООН за останні роки видавала мандати на проведення наступних моделей операцій з підтримання миру89:



  • ОПМ, спрямовані на створення безпечного середовища для доставки продовольства та гуманітарної допомоги;

  • ОПМ для підтримання гуманітарного доступу;

  • ОПМ з метою запобігання актам геноциду та приведення до відповідальності винуватців;

  • ОПМ, що здійснюють моніторинг дотримання прав людини та нагляд за проведенням виборів;

  • ОПМ для створення зон безпеки та нагляду за їх дотриманням;

  • ОПМ по захисту прав людини.

Підводячи підсумок розглянутих в цій главі аспектів, можна стверджувати, що нині операції ООН з підтримання миру є інституціоналізованим видом діяльності Організації Об’єднаних Націй в сфері підтримання міжнародного миру та безпеки. Не будучи врегульованими в Статуті ООН, миротворчі операції запроваджуються за конкретним алгоритмом, за кожну конкретну ділянку якого несе відповідальність конкретний суб’єкт миротворчої діяльності ООН. Розвиваючись з порівняно примітивного рівня, ОПМ сьогодні є складними багатонаціональними та багатофункціональними заходами ООН з підтримання миру, що дозволяє їм адекватно пристосовуватись до змін в міжнародній політиці та міжнародному праві.




Висновки
Історія розвитку цивілізації завжди супроводжується процесами, обумовленими природними законами. Людині властиво, з одного боку, прагнення мирного розвитку та співіснування з іншими членами суспільства, а з іншого, вона часто готова пожертвувати цими цінностями заради задоволення власних потреб. Цей умовний алгоритм можна по аналогії застосувати і до держав, які в своїх взаємовідносинах теж часто намагаються реалізувати власні інтереси насильним та неправомірним шляхом. Результат завжди залишається незмінним – людські жертви та непомірні руйнування цивілізаційних здобутків.

З огляду на це можна стверджувати об’єктивність розвитку міжнародної правосвідомості, що у всі історичні періоди спонукала держави шукати адекватні шляхи вирішення проблем міжнародного миру та безпеки. Особливості цивілізаційного прогресу в 20 столітті, пов’язані, насамперед, з глобалізацією та фрагментацією системи міжнародних відносин, обумовили можливість створення універсальної міжнародної організації ООН, на яку було покладене головну відповідальність за дотримання міжнародного миру. В рамках здійснення цієї функції Статут ООН створив систему колективної безпеки, яка передбачалася як система колективних дій та заходів держав-членів з підтримання міжнародного миру та безпеки. Через ідеологічне протистояння між Радянським Союзом та США, яке, насамперед, проявилося в паралізації Ради Безпеки ООН шляхом упередженого використання цими наддержавами права вето, ця система виявилася неефективною і ніколи не була втілена в життя в тому вигляді, в якому вона була передбачена Статутом ООН. Такий стан речей не міг задовольнити інтереси міжнародної спільноти, на тіл якої знову виникали рани міжнародних конфліктів. Альтернативною формою реалізації механізму колективної безпеки стало проведення за рішеннями Ради Безпеки ООН операцій по підтриманню миру.

За період “холодної війни” було проведено в три рази меншу кількість миротворчих операцій, ніж за останнє десятиліття. Це дає підстави стверджувати, що умовно історію операцій ООН з підтримання миру можна поділити на два періоди, що, в свою чергу, обумовлює поділ самих миротворчих операцій на два типи: традиційні та багатонаціональні миротворчі операції другого покоління.

Операції ООН з підтримання миру проводяться відповідно до основних принципів міжнародного права. Крім того, нині вже можна говорити про існування спеціальних принципів проведення ОПМ, які діляться на дві групи: основні та допоміжні.




Основні принципи

Допоміжні принципи

  1. принцип згоди сторін;

  2. принцип незастосування сили контингентом ООН;

  3. принцип нейтральності та невтручання контингенту

  1. принцип добровільної основи формування миротворчого контингенту ООН;

  2. принцип співпраці сторін конфлікту з силами ООН;

  3. похідним з другого в списку принципу є принцип, за яким сили ООН мають в своєму розпорядженні лише легку зброю, яку вони можуть використовувати для самооборони;

  4. принцип виключності повноважень Ради Безпеки ООН;

  5. принцип виключного командування Генеральним Секретарем;

  6. принцип фінансування ОПМ Організацією Об’єднаних Націй:

  7. принцип спрямованості ОПМ на припинення бойових дій та на відтворення умов мирного розв’язання конфліктів.

Слід мати на увазі, що принципи проведення ОПМ знаходяться в органічному зв’язку з основними принципами міжнародного права. Цей зв’язок є наслідком такої риси сучасного міжнародного права як наявність різних видів зв’язку між елементами системи міжнародного права, зокрема, генетичних.

Проблематичність місця операцій з підтримання миру в міжнародній нормативній системі обумовлена неврегульованістю їх положеннями Статуту Організації Об’єднаних Націй. Засновані в дусі цілей та принципів Статуту ООН, вони регулюються нормами “у виконання договірних норм міжнародного права” та нормами “м’якого права”, значна частина яких є внутріорганізаційними нормами ООН.

Проаналізувавши основні характерні риси ОПМ, було введене комплексне поняття цього міжнародно-правового феномену. Операції ООН по підтриманню миру – це не врегульовані Статутом ООН, але створені відповідно до духу та цілей Статуту та з урахуванням об’єктивних реалій міжнародного життя міри та заходи ООН, з залученням міжнародного військового та цивільного контингенту, метою яких є врегулювання міжнародного конфлікту на трьох основних стадіях його ескалації, основними принципами запровадження яких є принципи згоди сторін, незастосування сили та невтручання у внутрішні справи.

По мірі запровадження операцій з підтримання миру об’єктивно формувався і їх інституційний механізм. Головною ланкою в ньому є Рада Безпеки ООН, на яку покладене головну відповідальність за дотримання міжнародного миру та безпеки. РБ вирішує основні питання щодо ОПМ. Зокрема, вона визначає наявність ситуації, при якій необхідно заснувати ОПМ, встановлює їх мандат, строки, кількість необхідного військового та цивільного персоналу, вирішує питання про продовження та припинення миротворчої операції.

Другий рівень інституційного механізму ОПМ представляють Генеральна Асамблея та Секретаріат ООН на чолі з Генеральним секретарем. До повноважень ГА в цій сфері слід, насамперед, аспекти фінансування миротворчих місій. На практиці були випадки перевищення Генеральною Асамблеєю своїх повноважень, що не знайшло підтримки міжнародного співтовариства, а тому і не дістало подальшого розвитку.

Генеральний секретар виконує функції Верховного Головнокомандуючого миротворчим контингентом. Він здійснює загально-політичне управління проведенням операцій з підтримання миру. Результати його діяльності мають важливе значення для ефективності прийняття адекватних рішень Радою Безпеки ООН.

Розглядаючи окремі держави в контексті інституційного мехханізму ОПМ стає зрозуміло, що вони, будучи членами ООН, беруть опосередковану участь в процесі управління миротворчими операціями, а з іншого боку, надаючи персонал та матеріально-технічні ресурси для їх проведення, виступають безпосередніми учасниками миротворчої діяльності.

Слід ще раз наголосити, що сучасному інституційному механізму ОПМ вже відоме таке поняття як



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка