Міжнародно-правове регулювання проведення операцій ООН по підтриманню миру (опм)



Сторінка4/7
Дата конвертації23.10.2017
Розмір0.91 Mb.
ТипРеферат
1   2   3   4   5   6   7

2.2 ОПМ в міжнародній юридичній нормативній системі


Сучасна міжнародна нормативна система є явищем складним та багатогранним, вивченню якого присвячено багато праць провідних фахівців з міжнародного права. Зокрема, дослідженням цієї проблеми займалися такі відомі вчені в галузі міжнародного права як Нерсесянц В.С., Алексеєв С.С., Тункін Г., Лукашук І.І., тощо.

Одна з основних проблем, яка виникає при визначенні поняття міжнародної нормативної системи – це вплив та роль “неправових” норм на неї. Деякі юристи сьогодні переконані, що неправові норми “певною мірою правові” і тому “їх слід розглядати як частину міжнародної юридичної системи”49. З іншого боку, юристи, які опираються на практику, спростовують входження неправових норм в систему міжнародного права. Ще Дж. Кунц констатував, що “практика держав у всі часи розглядала міжнародне право як право в юридичному сенсі і ретельно та чітко відрізняла їх від інших міжнародних нормативних систем”50. З огляду на цю обставину в даній роботі операції з підтримання миру будуть розглядатись виключно в рамках того сегменту міжнародної нормативної системи, який складається з норм міжнародного права.

В цілому можна стверджувати, що міжнародна юридична нормативна система, яка склалася після Другої світової війни, є абсолютно новим явищем важливого значення.51

Статут ООН започаткував історію міжнародної нормативної системи як системи норм, структурно організованої на базі загальних цілей та принципів. Її найбільшою особливістю стало те, що вона містила нормативну основу для створення механізму підтримання загального миру та безпеки, що було відображено і закріплене в Статуті ООН системи колективної безпеки. На жаль, через розглянуті вище причини ця система виявилась неефективною. У відповідь на потребу регулювання міжнародних конфліктів в практиці ООН з’явився такий вид миротворчої діяльності як операції з підтримання миру (ОПМ).

Операції по підтриманню миру можна по праву назвати винаходом, імпровізацією ООН. Запровадивши їх у життя, Організація Об’єднаних Націй вивела світову спільноту на якісно новий рівень міжнародної безпеки52. В період з 1948 по 1987 рік Об’єднаними Націями було проведене 13 ОПМ в різних частинах земної кулі. Близько 30-ті було засноване за останнє десятиліття. Які ж норми міжнародного права регулюють цей вид діяльності ООН?

Операції з підтримання миру не були прямо передбачені Статутом. Цю обставину можна інтерпретувати по різному. Може виникнути питання: чи не було запровадження ОПМ порушенням Статуту? Відповіддю буде однозначне “ні”. Генеральний Секретар Кофі Анан зазначав: “З моменту заснування “peacekeeping” (підтримання миру, англ.) було імпровізацією. Як на мене, то це одна з його найбільших переваг. Операції по підтриманню миру довели і доводять сьогодні, що ООН не статична та обмежена, а новаторська та динамічна організація”53.

Однак таке бачення проблеми потребує аргументації. Зробити це можна шляхом порівняльного аналізу природи ОПМ та норм, що їх регулюють.


Організація Об’єднаних Націй була створена насамперед для збереження і зміцнення міжнародного миру та безпеки. Статут ООН проголошує основною метою організації “підтримувати міжнародний мир і безпеку і застосовувати для цього ефективні колективні заходи щодо відвернення та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру” (п.1 ст.1 Статуту ООН). Будучи продекларованою метою діяльності Організації, це положення є також головною метою утвореною Статутом ООН нормативної системи.
Цілі утворюють вищий ешелон міжнародної нормативної системи. Їм підпорядковані всі інші норми міжнародного права, в тому числі й принципи54. Ілюстрацією такого порядку речей може бути стаття 2 Статуту ООН, в якій зазначається: “Для досягнення цілей, визначених в статті 1, Організація та її Члени діють у відповідності з наступними принципами…”.
Одною з головних рис міжнародного права є його постійний розвиток. Розглядаючи еволюцію міжнародного права, деякі фахівці вбачають першооснову цього процесу в змінах в природі та устрої світового співтовариства: “За останні півстоліття природа та устрій міжнародного суспільства зазнали фундаментальних перетворень, які, будучи ще далекими від завершення, вже зараз суттєво змінили субстанцію та устрій міжнародного права”55.

Цілі міжнародного права покликані задовольнити потреби суспільства на певному етапі його розвитку та залежать від конкретних соціально-історичних обставин. Під впливом факторів об’єктивного розвитку суспільства ці обставини можуть мінятися, однак потреби суспільства, в даному випадку потреба в міжнародному мирі та безпеці, залишаються незмінними. Ця обставина є головним аргументом того, що задля досягнення поставлених цілей міжнародно-правові засоби їх реалізації можуть, і, більше того, повинні розвиватись та вдосконалюватись. Саме ця риса міжнародної нормативної системи обумовила виникнення нового засобу колективного вирішення міжнародних конфліктів – операцій з підтримання миру.

Залишається без відповіді питання: яким же чином в міжнароду нормативну систему були введені операції по підтриманню миру, якщо їх запровадження не було передбачене Статутом ООН чи будь-яким іншим міжнародно-правовим актом?

Перший виклик системі колективної безпеки був кинутий арабо-ізраїльським конфліктом, який 1948 року переріс у військове протистояння між Палестиною та новоутвореною державою Ізраїль. З проведеного вище аналізу цього конфлікту бачимо, що перша операція з підтримання миру не мала відповідної міжнародно-правової основи і була створена внаслідок рішення Ради Безпеки. Як показала історія, миротворчі операції і надалі, за рідкими винятками, запроваджувались і запроваджуються резолюціями Ради Безпеки.

Статути міжнародних організацій, які складаються з норм договірного характеру, виходять з того, що кожен член буде добросовісно ставитися до виконання своїх зобов’язань, прагнути здійснення принципів та цілей статуту. А відтак, як зазначає професор Лукашук, виконання резолюцій органів міжнародних організацій розглядається як виконання зобов’язань по статуту56.

Унікальність положення Ради Безпеки ООН в системі органів міжнародних організацій, пов’язана з її відповідальністю за підтримання міжнародного миру та безпеки, обумовлює особливий характер та правову природу її рішень. Зокрема, РБ ООН може приймати не лише резолюції-рекомендації, але й резолюції-рішення, наділені юридично-обов’язковою силою. Яскравою ілюстрацією можуть бути дії Ради Безпеки при застосуванні санкцій до Ірану у відповідь на його агресію проти Кувейту 1990 року57. При прийнятті рішення РБ прямо посилалася на порушення Іраном статті 25 Статуту, як на підставу застосування санкцій58. Рада Безпеки, при регулюванні проведення миротворчих операцій, вдається до прийняття резолюцій обох видів. В статті 25 Статуту ООН зазначено: “Члени Організації погоджуються, відповідно до цього Статуту, підкорятись рішенням Ради Безпеки та виконувати їх”. В результаті зафіксованої в Статуті угоди рішенням РБ надана обов’язкова юридична сила. Зі змісту цієї статті витікає, властиво, юридична природа положень резолюцій Ради Безпеки ООН. Оскільки стаття25 є договірною нормою, а рішення Ради Безпеки можуть мати юридично-обов’язковий характер, то положення резолюцій можна кваліфікувати як міжнародно-правові норми у виконанні договірних норм Статуту ООН.

Про виключний характер резолюцій Ради Безпеки свідчить і та обставина, що згідно зі статтею 103 Статуту ООН у випадку, коли статутні зобов’язання членів Організації входять в протиріччя з їх зобов’язаннями з будь-якої міжнародної угоди, переважну силу мають зобов’язання зі Статуту. Виконання резолюцій Ради Безпеки є зобов’язанням зі Статуту і тому підпадає під дію статті 103. Це означає, що будучи нормами, похідними від договірних норм міжнародного права, положення резолюцій Ради Безпеки мають вищу від них юридичну силу.

Результатом нормотворчості сучасних міжнародних організацій може бути право “внутрішнє” та “зовнішнє”. Що стосується першої категорії, то до неї можна віднести ті норми "м’якого права" які покликані регулювати відносини між державами-членами всередині організації та між окремими її органами. Друга категорія норм покликана регулювати відносини, які складаються поза межами суб’єктивного кола міжнародної організації, вони в рекомендаційному порядку встановлюють певні моделі регулювання міжнародних правовідносин для всіх суб’єктів міжнародного права.

Регулюючи проведення миротворчих операцій Рада Безпеки приймає резолюції, положення яких є в одних випадках – нормами “внутрішнього м’якого права”, а в інших – похідними міжнародно-правовими нормами у виконанні договірних норм Статуту ООН. Прикладом першої категорії норм може бути положення резолюції, в якому Рада Безпеки вимагає, щоб Генеральний Секретар вжив всіх необхідних заходів для проведення 1-го етапу миротворчої операції в Ель Сальвадорі59. Прикладом норми другої категорії може бути наступне положення резолюції Ради Безпеки ООН: “Рада Безпеки категорично засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права, що мають місце в Сомалі, … та стверджує, що ті, хто вчиняє або віддає наказ вчиняти такі дії, будуть індивідуально притягнуті до відповідальності за свої діяння”60. Слід мати на увазі, що одна й та сама резолюція РБ ООН може містити норми обох категорій.

Заступник Генерального Секретаря ООН Петровський В.Ф. зазначав, що система ООН стає все більш диверсифікованою та приймає все більш активну участь в діяльності, яка охоплює широке коло нових сфер. Резолюції міжнародних організацій виконують ряд важливих функцій: вони часто заповняють прогалини між договірними актами та звичаєвим правом; як правило, вони приймаються у відповідь на існуючі політичні проблеми…”61. Така інтерпретація рішень органів міжнародних організацій виправдовує імпровізацію ООН у випадку з запровадженням ОПМ.

Резолюції Ради Безпеки ООН є не єдиними нормами, які визначають місце операцій по підтриманню миру в міжнародній нормативній системі. Миротворчі зусилля ООН охоплюють багато аспектів діяльності організації. За допомогою резолюцій РБ ООН засновує ОПМ, визначає обсяг їхнього мандату, вирішує питання тривалості та продовження повноважень конкретних миротворчих місій, санкціонує розміщення збройних формувань миротворців, визначає необхідність збільшення або зменшення військового контингенту у відповідності до ситуацій, що складаються.

Іншим видом актів Ради Безпеки є заяви голови РБ. Порівняно з резолюціями ці заяви несуть менше офіційне навантаження і носять виключно рекомендаційний характер. Цей міжнародно-правовий інструмент Голова Ради Безпеки використовує для того, щоб вже після запровадження конкретної ОПМ закликати конфліктуючі сторони до пошуку мирних засобів вирішення конфлікту, виразити позицію РБ щодо стану врегулювання конфлікту, підтвердити важливість досягнутих мирних угод (якщо в результаті діяльності миротворців такі є) та необхідність дотримання їх сторонами, тощо.

Окрім цих видів документів, які пов’язані з діяльністю Ради Безпеки, є ще так званий обмін листами між Генеральним Секретарем та Головою РБ. Положення цих актів покликані виконувати дві основні функції: призначення Спеціального Представника/Голови конкретної ОПМ або Воєначальника/ Головного військового спостерігача та визначення її особливого складу.

Стосовно юридичної природи положень останніх трьох розглянутих актів, є підстави вважати ці норми теж нормами “м’якого права”, виключно рекомендаційно-інформаційного характеру. Положення цього різновиду актів не є нормами міжнародного права, однак взаємодіють з ними в міжнародній нормативній системі. По своїй природі – це морально-політичні норми, які з одного боку покликані вплинути на поведінку сторін конфлікту в конкретній ситуації, а з іншого мають на меті координацію дій Ради Безпеки та інших органів ООН в процесі вирішення конфліктних ситуацій. Можна говорити про те, що це процесуальні норми “м’якого права”, тобто такі норми ООН, які спрямовані не назовні організації, а всередину. З огляду на це можна говорити про те, що це процесуальні норми “м’якого права”. На відміну від положень резолюцій РБ ООН, ці норми не забезпечені механізмом міжнародно-правової відповідальності.


Важливу роль у міжнародно-правовому регулюванні ОПМ відіграє діяльність Генеральної Асамблеї ООН. Головною сферою діяльності ГА є фінансовий аспект проведення миротворчих операцій. Правовою основою такої діяльності ГА є положення статті 11 п.2 Статуту ООН.

За допомогою резолюцій та інших актів Генеральна Асамблея визначає розмір бюджету кожної конкретної операції та інші пов’язані з цим видом діяльності витрати. Положення цих актів теж слід розглядати як рекомендаційно-інформативні норми “м’якого права”.

Вище розглянуті акти, а відтак норми, які в них містяться, регулюють проведення конкретних ОПМ Створюючи певного роду прецеденти для наступних операцій, вони в кожному конкретному випадку наповнюються іншим змістом, залежно від особливостей розглядуваного конфлікту. Довгий період часу місце ОПМ в міжнародній нормативній системі забезпечували тільки ці види норм.

Особливості операцій з підтримання миру, як засобу вирішення міжнародних конфліктів, неможливість через ідеологічні протиріччя між постійними членами РБ ООН реалізувати механізм колективної безпеки глави УІІ Статуту і обставина, що ОПМ не були передбачені Статутом ООН, призвели до ухвали Генеральною Асамблеєю ООН в листопаді 1950 року резолюції “Єдність на користь миру”. Положення цієї резолюції встановили механізм, за яким у випадку, коли Рада Безпеки в умовах порушення миру або акту агресії будн неспроможна діяти через відсутність єдності серед її постійних членів, ГА може вдатися до необхідних кроків. Вона уповноважена негайно розглянути це питання, щоб зробити рекомендації державам-членам стосовно колективних заходів, включно, у випадку порушення миру або акту агресії, використання збройних сил з метою підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки62.

Зрозуміло, що є підстави вважати цей акт неправомірним, оскільки за Статутом ООН Рада Безпеки є єдиним органом ООН уповноваженим вирішувати питання пов’язані з підтриманням міжнародного миру та безпеки63. Однак вона зробила значний внесок в процес закріплення операцій по підтриманню миру в міжнародній нормативній системі. Головне, вона стала індикатором об’єктивної необхідності подальшої інтенсифікації цього процесу.

1992 року Генеральний Секретар ООН Бутрос Бутрос Галі написав вже згадувану доповідь “Порядок денний для миру”. Доповідь присвячена всім аспектам миротворчої діяльності ООН. Глава У називається “Підтримання миру”. Вперше за всю історію ООН було дано офіційне визначення операцій по підтриманню миру та визначне місце серед засобів врегулювання міжнародних конфліктів64. Іншими словами, в міжнародну нормативну систему було введено норми, які стали основою для розуміння сутності і функцій ОПМ. Не зважаючи на те, що положення доповіді можна розглядати виключно як морально-політичні норми (які входять в міжнародну нормативну систему), вони відіграли важливу роль в подальшому розвитку міжнародно-правового феномену ОПМ, зокрема, його міжнародно-правовому регулюванні. Підтвердженням цього може бути факт посилання РБ на положення цієї доповіді в ряді резолюцій, об’єктом регулювання яких були операції по підтриманню миру65. Не виключено, що з часом саме на положеннях цієї доповіді буде створено систему імперативних норм міжнародного права, які будуть регулювати миротворчу діяльність ООН.

Ось така загальна характеристика місця операцій з підтримання миру ООН в міжнародній нормативній системі. Засновуючись в дусі цілей та принципів Статуту ООН, вони регулюються нормами “у виконання договірних норм міжнародного права” та нормами “м’якого права”, значна частина яких є внутріорганізаційними нормами ООН. Необхідність їх запровадження обумовлює тенденцію до створення універсальних імперативних норм міжнародного права в цій сфері. У зв’язку з цим, в доповіді Спеціального Комітету ГА по операціям з підтримання миру зазначалось, що необхідно поставити на порядок денний питання вироблення окремої декларації про операції ООН по підтриманню миру66.
2.3 Принципи проведення ОПМ. ОПМ та принципи міжнародного права

Щоби краще зрозуміти природу операцій ООН з підтримання миру та спробувати дати їх повніше визначення, слід зупинитися на розгляді основних принципів їх провадження.

Як вже було розглянуто вище, ОПМ були запроваджені шляхом прийняття резолюцій Ради Безпеки ООН. В результаті створились певні звичаєві норми, які були покликані регулювати цей вид діяльності ООН.

Проведення операцій по підтриманню миру з початку їх винайдення вимагало правового регулювання на двох основних рівнях. По-перше, це рівень забезпечення механізму імплементації кожної окремої операції, а по-друге, це рівень створення більш загальних засад проведення всіх миротворчих операцій. Перший рівень механізму ОПМ було забезпечено прийняттям Радою Безпеки та Генеральною Асамблеєю резолюцій стосовно окремих ОПМ з урахуванням об’єктивних особливостей ситуації, що склалася. Регулювання другого рівня спочатку наштовхнулось на складності, обумовлені неврегульованістю проведення ОПМ на момент їх винайдення ні в Статуті ООН, ні в інших джерелах міжнародного права. Знову і знову, відповідаючи на нові загрози міжнародному миру та безпеці запровадженням миротворчих місій, ООН створила звичаєві норми, які стали регулювати другий рівень механізму ОПМ. Іншими словами, за допомогою звичаєвих норм в практиці операцій по підтриманню миру з’явились принципи їх проведення.

Поява в даному випадку нових принципів в міжнародній нормативній системі не є явищем випадковим. Як зазначав професор Лукашук, принципи є явищем історичним. Вони виникають та розвиваються. Їх зміст визначається конкретними історичними обставинами. Не принципи породжують соціальні системи, а історичні умови викликають до життя конкретні принципи67.

З суб’єктивного боку принципи відображають рівень усвідомлення державами об’єктивних закономірностей системи міжнародних відносин. Важливо, що виникнення принципів обумовлено потребами не тільки міжнародних відносин, але міжнародної нормативної системи, для якої принципи разом з цілями є головним системотворним фактором. Завдяки їм чисельні і різноманітні норми зводяться до одного знаменника, координується їх дія. Принципи визначають засади взаємодії держав таким чином, щоб зробити можливим функціонування системи міжнародних відносин та міжнародного права. Особливу увагу слід звернути на те, що принципи здійснюють випереджаюче регулювання загального характеру при появі нових суб’єктів або, що в контексті даного дослідження особливо важливе, нової сфери співробітництва68.

Беручи до уваги вищенаведені характеристики міжнародно-правового принципу стає зрозумілим, що виникнення принципів ОПМ стало результатом еволюційного розвитку такої сфери міжнародно-правового регулювання, як засоби вирішення міжнародних конфліктів.

При розгляді принципів проведення ОПМ може виникнути думка, що такі з них, як принцип незастосування сили, є принципами міжнародного права, закріпленими в Статуті ООН. Однак, на відміну від них, принципи ОПМ по-перше, не закріплені в договірній формі, а по-друге, вони не мають такої характеристики як універсальність, тобто їх дія поширюється виключно на конкретну частину міжнародно-правових відносин. Це норми звичаєвого характеру, які є похідними від основних принципів міжнародного права, однак, які все ж можуть бути кваліфіковані як принципи, які відіграють важливу роль в функціонуванні міжнародного права. Вже згадуваний професор І. Лукашук називає цей різновид принципів “технічними” і вказує, що не маючи юридичної сили самі, вони дуже важливі для застосування принципів міжнародного права, переважно галузевих69.

Узагальнюючи принципи проведення ОПМ можна визначити як правила, що виникли із загальноприйнятої практики миротворчої діяльності ООН, яка містить в собі всі етапи функціонування ОПМ від заснування до припинення, та які визначають її основні засади. Як показує практика, цих принципів повинні дотримуватись всі задіяні в миротворчій діяльності суб’єкти міжнародного права, а також сторони конфлікту, який регулюється.
Є дві групи прниципів проведення операцій з підтримання миру: основні та допоміжні. На об’єктивність такої градації вказував Генеральний Секретар у своїх доповідях Раді Безпеки ООН. Він також додав, що аналіз проведених за останній час успішних та невдалих ОПМ виявляє закономірність, при якій проведення вдалих операцій майже завжди залежить від дотримання цих трьох основних принципів. До першої групи відносяться такі принципи, як:


  1. принцип згоди сторін;

  2. принцип незастосування сили контингентом ООН;

  3. принцип нейтральності та невтручання контингенту ООН у внутрішні справи сторін конфлікту.

До групи допоміжних принципів відносяться наступні принципи:

  1. принцип добровільної основи формування миротворчого контингенту ООН;

  2. принцип співпраці сторін конфлікту з силами ООН;

  3. похідним з другого в списку принцип є принцип, за яким сили ООН мають в своєму розпорядженні лише легку зброю, яку вони можуть використовувати для самооборони;

  4. принцип включення повноважень Ради Безпеки ООН;

  5. принцип виключного командування Генеральним Секретарем;

  6. принцип фінансування ОПМ Організацією Об’єднаних Націй;

  7. принцип спрямованості ОПМ на припинення бойових дій та на відтворення умов мирного розв’язання конфліктів.

Перша група принципів встановлює основні заходи запровадження та діяльності ОПМ. Другий з перерахованих принципів є прямою похідною від відповідного імперативного принципу міжнародного права, закріпленого Статутом ООН. Зокрема, стаття 1 Статуту говорить, що для досягнення цілей, визначених статтею 1, Організація Об’єднаних Націй та її члени діють відповідно до наступних принципів: п.4 – всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти будь-якої держави. Принцип невтручання у внутрішні справи закріплений в статті 2 п.7 Статуту, в якій вказане, що положення Статуту не дають Організації Об’єднаних Націй права на втручання в справи, які по суті входять у внутрішню компетенцію держави. Щодо першого принципу, то слід зазначити, що він не має безпосереднього аналогу в Статуті ООН, однак, його виконання є необхідною передумовою правомірності проведення ОПМ в цілому. Крім цього, в більшості випадків саме забезпечення цього принципу відіграє вирішальну роль в рівні ефективності конкретної ОПМ.

Принципи другої групи не менш важливі, однак, вони виникли вже у виконання основних принципів ОПМ. Судячи з їх змісту, можна зробити висновок, що це більше принципи процесуально-організаційного аспекту миротворчої діяльності ООН.



Принцип добровільної основи передбачає, що для того, щоб залучити військовий або цивільний персонал до участі в операції по підтриманню миру, держава-контрибутор повинна дати згоду на таку участь. Цей принцип виник як наслідок морального зобов’язання держав брати безпосередню участь у миротворчій діяльності ООН, оскільки за логікою Статуту відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки несуть всі члени Організації. З 1948 року 118 націй надавали військовий та цивільний персонал для операцій з підтримання миру в різний час, 78 держав беруть участь у миротворчих місіях нині. Участь держав у миротворчій діяльності, окрім всього, позитивно впливає на авторитет та імідж держави у міжнародних відносинах. Прямим доказом цього участь в конкретних ОПМ держав, які не є членами ООН. Швейцарія, наприклад, надає грошову підтримку миротворцям, виділяє медичні підрозділи, літаки та інше необхідне миротворцям обладнання. Така маленька острівна держава як Фіджі брала участь у майже всіх операціях по підтриманню миру, так саме як Канада.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка