Ми працю любимо, що в творчість перейшла



Скачати 174.46 Kb.
Дата конвертації06.01.2018
Розмір174.46 Kb.

ТЕМА: «Царівна квітів» і її праматір.

МЕТА: Активізувати, розширити і поглибити знання учнів про троянду як неперехідного символу краси. Залучати учнів до гончарного мистецтва, традицій національного гончарства, організувати набір до гуртка художнього моделювання; розвивати у дітей відчуття форми предмета, вміння її правильно відтворювати під час ліплення троянди, розвивати художній смак, інтерес до народних промислів і ремесел, до культурної спадщини свого народу; виховувати почуття національної свідомості, повагу до народних умільців.

Педагогічні завдання:формування особистості вихованця в освітньому процесі.

Завдання формування знань: ознайомити з історією та етнографією побутового художнього керамічного виробництва, оснащенням і правилами безпеки.

Завдання засвоєння умінь і навичок: навчити прийомів роботи з інструментами та матеріалами, технології виготовлення побутових і художніх керамічних виробів.

Завдання розвитку спеціальних здібностей: розвивати у дітей відчуття форми предмета, вміння її правильно відтворювати під час роботи; розвивати фантазію, просторове уявлення, координацію рухів, охайність і вміння доводити справу до завершення.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне,

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.
Учитель: В цих мудрих поетичних рядках Максима Рильського знаходиться виразне художнє визначення троянди, як неперехідного символу краси. Що й казати, не знайдеться серед квітів популярнішої від неї. «Царівною квітів» назвала троянду давньогрецька поетеса Сафо , яка жила за кілька століть до нашої ери.

А вже пізніше, в мусульманському світі народилася ось така легенда.



Фольклористи: Царем квітів тоді ще був лотос. Та вже давненько викликав він невдоволення квітів. Отож зібрались вони всі разом та й пішли до Магомета просити, щоб замість сонного лотоса призначив їм нового царя. Вислухав їх Магомет та й проголосив царівною квітів троянду.

За індуською міфологією, Брахма, творець світу, який сперечався з Вишну про квіти, спершу також віддав перевагу лотосу, але, коли Вишну показав йому троянду, одразу ж визнав першість за цією квіткою. Індійські міфи оповідають також, що перша і незрівняна красуня Лакшим народилася з пелюсток троянд. У рожевій колисці побачив цю чарівницю охоронець Всесвіту Вишну, збудив її поцілунком – і стала вона його дружиною. Відтак Лакшим стала і богинею краси, а троянда – її супутницею, символом її таємниці.



Географи: Із сивої давнини троянди були поширені в різних місцевостях, улюблені і шановані в різних народах – насамперед в країнах Сходу – в Китаї, Середній Азії, Індії, Японії. Троянди вирощували ще древні єгиптяни. Квіти згадуються в древньоєгипетських папірусах за тринадцять віків до нашої ери, за часів володарювання Рамзеса II.

Історики: Довершеністю й витонченістю цих квіток захоплювалися Геродот, Овідій, Горацій. Особливого поширення набули троянди у давньоримській імперії. Тут для їх розведення виділяли землі, на яких раніше вирощували хлібні культури – така шана їм і настільки великий був попит на чарівні квіти. В Римі на честь троянд влаштовували спеціальне свято. В Ірані ця рослина вважалася священною. Тут створено національний епос «Гюль – наме» - книгу про троянди.

Біологи: Уже в пізніші часи знайшли ці квіти благодатний притулок і в Іспанії, де їх улесливо пестили в садах кордови і Гренади, біля них артистично упадали розчулені до сентиментальності французи. Ніжні почуття, загострене відчуття краси викликали троянди в Росії. Згадаймо класичне Івана Тургенєва « Как хороши, как свежи были розы в моём саду…»

І куди б не мандрувала «царівна квітів», де б не оселялася, скрізь і завжди у неї знаходилося багато шанувальників, які не тільки любляче доглядали рослину, але й займалися її селекцією. Тому-то й сортів троянди така велика сила – нині їх понад 10 тисяч. І кожна має свої, особливі, незамінні пахощі, кожна оповита символами.



Літературознавці: З вірша Максима Рильського «Таємниця осіннього листя» прочитаймо знову:

Останні троянди,

Білі троянди,

Вересневі троянди.

Вони одяглися

В ризи невинності,

В шати дівочої чистоти,

Вони крізь осінній туман

Ледве пригадують літо.

Образ «царівни квітів» знайдемо не раз у творчості поета в різних контекстах:

В цю пору нашого задумливого року

Троянди, гріючись на сонці нескупім,

Нам серце радують відродженням своїм.
Троянди поморозь іскристо-сиза вкрила:

Хоч бідні пуп’янки ще прагнуть розцвісти.


З-над річки лине пісня голосна,

А тут, біля гостинної веранди,

Іде безкровна, лагідна війна

Червоної та білої троянди.


А вірш Максима рильського «Шипшина» - це справжній гімн праматері «царівни квітів» - шипшині.

Шипшини кущ у мене під вікном

Цвіте блідо-рожевим скромним цвітом…

А друзі кажуть: нащо він тобі,

Цей кущ-дикун? Ти викорчуй його

І посади троянди тут культурні,

Як он на клумбі в тебе!-

Я ж на те

Відповідаю: всі оті культурні,

Французькі, поліантові чи чайні,

Гібридно-чайні, з назвами складними,

Все більше іноземними – усі

Праматір’ю своєю називають

Оцю звичайну, просту, польову,

Що люди вчені, мудрі та невдячні

Собачою назвали по-латині *

І такий осяжний висновок робить поет:

Що хочете кажіть, шановні друзі.

А я уперто на своїм стою,

Як присягу підношу голос я:

Шипшини й пісні не віддам нікому!
Літературні критики: Праматір троянди тут має алегоричний смисл, уособлює вірність рідному корінню, першооснові поетичної творчості. Справді, щедро уславляючи в віках троянду, чи завжди належно поціновували її праматір – шипшину, а не кожний, напевне, і нині здогадується, що вона такою є.

Б

іологи:
Так, нічим особливим не примітна шипшина з родини розовоцвітих, що росте у вибалках, на узліссях, при дорозі, на луках, і є давньою пращуркою окультуреної троянди. Вік її надто поважний. Зокрема на Близькому Сході знайдені

фрески з давнім орнаментом із шипшини.



Історики: Наші давні пращури – слов’яни пошановували цю рослину. Вона символізувала у них молодість, красу, ласку. Народні назви он які: рожа, ружа, шипшина, роза, рожина, шипчак.

Учитель: Та, мабуть, більше, ніж сортів рослини, в різних народів існує довкола троянди символів, легенд, переказів, казок, бувальщин, віршів, поем, пісень.

З давніх-давен з рослиною пов’язані різні високі й найшляхетніші людські почуття. Це і краса, і досконалість, і радість, любов, слава, гордість, мудрість. Квіти символізували ідеал молодості, краси. Вінками з них увінчували переможців, а на честь загиблих влаштовували свято троянд, букетами, як правило, бучно вшановували вельмож.



Народознавці: Символікою овіяні й окремі частини троянди. Її зелень – це радість, колючки – печаль, квітка – слава. Існують різні міфологічні версії і про походження цих частин, як і про барву пелюсток квітки.

У Стародавній Греції троянда присвячувалась Афродіті – богині краси. Пишні розарії цвіли довкола її храмів. Тут рослина була символом скороминущості людського життя. Бутон троянди – символ безконечності.


Фольклористи:

1-й учень: Чудова квітка, за міфом, з’явилася з білої морської піни, з якої виринала після купання прекрасна Венера (Афродіта). Інша легенда оповідає, що пелюстки троянди почервоніли від крапель крові з ніг Афродіти, коли розшукуючи убитого Адоніса, вона діткнулась колючок. А то ще й така версія є. Гуляючи в Едемському саду, Єва поцілувала троянду. Запишавшись з радощів чи гордості, квітка й почервоніла. Також грецький міф оповідає, ніби біла троянда перетворилася на червону ось за яких обставин. Якраз відзначали свято на честь бога кохання Ероса. От Ерос ненароком, кружляючи в танці, розлив амфору з нектаром, і біля троянди, де не цвіли, раптом стали такими яскраво-рубіновими, прийнявшись до того ж і незрівнянними пахощами божественного напою.

2-й учень: Символом кохання і краси вважалися чарівні квіти цієї рослини у древніх римлян. Своєрідну легенду створили вони і про походження червоних троянд. Ось вона.

Покровителька мисливства Діана приревнувала свого коханого Амура до дуже вродливої німфи Розас. Діана вирішила помститись красуні. Вона підстерегла німфу, схопила її і в люті кинула в колючі зарості, звідки нещасна Розас уже не могла вибратись. Геть зранена колючками, вона й померла тут, стікаючи кров’ю. довідавшись про трагедію, на місце злочину примчав Амур і став проливати гіркі невтішні сльози. І від сліз цих сталося диво: колючі зарості ожили і заяріли червоними, невимовно прекрасними квітами.



3-й учень: Ще за іншими переказами, Флора не знайшовши взаємності у своєму коханні до Амура, намислила створити квітку, яка сміється і плаче водночас, поєднує в собі смуток і радість. У східних культурах поширений був традиційний мотив любові солов’я до троянди. Іранські поетичні джерела зокрема розповідають, як зачарований неймовірною красою білої троянди соловей притиснув її до своїх грудей. І в цей момент гостра колючка рослини пронизала співунові серце, аж червона кров бризнула звідти, скропивши крапельками ніжні пелюстки. Ось чому, мовляв, зовнішній бік пелюсток білої троянди і має рожевий відтінок.

4-й учень: Поширена на Сході й легенда, де червоні квіти з вогню повстають. Щоб умертвити Заратуштру, його поклали на вогняну постіль. І раптом сталося диво: ураз перетворилась вона в постіль із троянд.

Біологи: Є цікаві і своєрідні міфологічні версії і про походження колючок. Одна з них. Саме тоді, коли Купідон вдихав пахощі троянди, його вкусила бджола. Розгнівавшись, Купідон вистрілив у кущ троянди стрілою, і вона перетворилася в колючку. Інший варіант – Вакх, переслідуючи німфу, опинився перед непереборною перепоною з терну і наказав їй стати огорожею з троянд. Але згодом, побачивши, що така огорожа не може стримати німфу, Вакх утворив на ній колючки.

Літературознавці: А байка Леоніда Глібова «Троянда» пояснює доцільність колючок як самозахист, як захист краси:

  • Не все ж колоть і Будякам,–

Троянда каже,– треба й нам,

Щоб Крученії Паничі боялись

І до Троянди не чіплялись.

Сунеться який біс–

Йому колючка в ніс,

Щоб не забувся,

Як слід Троянду шанувать,

А не знічев’я обвивать.


Історики: Змінювалися часи, інакшим ставав предметний доокіл, але незмінним об’єктом краси не переставала бути троянда, світ не перестава чудуватися її довершеною і неповторною красою. Хіба що сортів квітки усе більшало. І нові легенди, перекази, символи з’являлися. Рослина вже була символом сонця, зорі, дівочої цноти й непорочності, покровителькою кохання й краси. А в Німеччині, наприклад «царівна квітів» вважалася також символом меча і смертельної рани. Тут про неї створено багато легенд. У німецькій міфології, передусім у казках, троянда перебуває під захистом фей, гномів, карликів, – їм вона і належить. Шанована та улюблена троянда і в Англії. До речі, саме англійці вивели своєрідний сорт «царівни квітів», що на її кущах одночасно цвітуть червоні й білі квітки.

Народознавці: Символом, що глибоко зворушують, увійшла троянда в християнські вірування. Тут вона символізувала божественну любов, перемогу духа, мучеництво, милосердя, всепрощення. Вважалося, наприклад, що червона троянда – символ земного миру, материнства, мучеництва, смерті, захоплення, пристрасті, сором’язливості, Біла – духовність, чистота, дівоча невинність. Колючки – символ страждання. Червона і біла квітки – єдність. Вінок з троянди – це небесна радість, нагорода за доброчинність. Відома версія легенди, згідно з якою в червону троянду перетворився попіл спалених за християнську віру страдників. Багату і вражаючу символіку містить заключна частина «Божественної комедії» Данте. Там пелюстки квітки – це душі праведників.

Різні символи має троянда і в слов’янській міфології. Дуже часто з нею асоціюється спалах блискавки. Сербські перекази, наприклад, оповідають про дивний сад з казкових країв. А в саду тім росте своєрідна сто листова троянда. І листя на ній незвичайне, особливе: листки розмовляють поміж собою і співають дивних пісень. І якщо сьогодні хтось зірве листя троянди, то завтра на кущі з’являються ще дивніші, ще прекрасніші листки. Рослина і силою магічною володіє.



Фольклористи: В українському фольклорі троянда – це ружа, рожа. Так ще й праматір «царівни квітів» у нас називають. Але й інші квіти з родини мальвових рожами звуть. У природі і в художній творчості усі вони часто поряд.

Червона ружа горіла,

Під нею дівчина сиділа.

В решеті воду носила,

І червону ружу гасила.

1-й учень: Рожа – найпоетичніша квітка українських народних пісень, найкрасивіша серед усіх квітів, які подарували і якими тішить нас щедра природа.

Пісня «Скажи мені правду, моє серденя» оповідає:

«Скажи мені правду, моє серденя,

Котрая зелень найкраща процвіта:

Чи кратчастий барвінок, чи запашний василечок,

Чи повная рожа?» –

«Зелений барвінок сади устилає,

Запашний васильок три запахи має,

А над тую повну ружу, а над тую червоную

І в світі немає!»



2-й учень: І така картина: «Ішов милий гіронькою, мила під горою; зацвів милий роженькою, мила калиною».

І пісня є, в якій оповідається про момент перевтілення. На рожу перевтілюється хлопець, а дівчина – на калину. Але взагалі троянда в українському фольклорі символ жіночий, а з нею насамперед асоціюється образ вродливої дівчини.



Літературознавці: В Михайла Коцюбинського зустрічаємо такі описи: «Його кирпатий ніс цвів, як повная рожа», «Обсипана рожевим світлом, свіжа та гарна, Настя здавалася запашною трояндою». І віршовані рядки:

Хоч як би там пишно не розцвілась рожа –

Зів’яне і зсохне, як робак підточить.

Фольклористи: У веснянках з квіткою порівнюють дівочу вроду:

Ой ти весна, веснися.

А ти Грицю, женися!

Та вирви з ружі квіточку.

Та візьми Гандзю-дівочку!

Є ще такий виразний символ жіночої краси:

Наша пані гожа,

Як в городі рожа.

Нашої пані діти,

Як рожеві цвіти.

А в одній пісні дівчина, певна своєї краси й достойності, каже матері:

Ти думаєш, моя мати, що я не хороша,

А я, мати, так хороша, як повная рожа.

Рожа – символ краси, молодості, процвітання, оновлення в природі й у людських почуттях, задоволення, забав. Недаремно ж найчастіше і віншували квітку навесні. Отак про це в одній гаївці:

Вже весна воскресла,

А що ж ти нам принесла?

Принесла я вам рожу,

Весняную гожу.



Літературознавець: А в повісті Нечуя-Левицького «Микола Джеря» читаємо:

«Ненько моя, ластівочко, золоте насіннячко! Де ж тебе посію, моя матінко рідна? Чи в синьому небі, чи в зеленому лузі, чи в вишневому садочку? Чи зійдеш ти зіркою на небі, чи розів’єшся повною рожею в садочку? »;

«А ранком розгорювався, як золото на сонці. Небо червоніло, як рожі в садку».

Фольклористи: В різних місцевостях відомі й хороводні, ігрові пісні. Наприклад, в одній із них дівчина виступала в ролі дочки троянди. Під рожею і така пісенна картина розгортається:

А в долині рожа стояла,

Під рожою дівчина русу косу чесала,

К собі миленького бажала.



1-й учень: Тут рослина – символ розквітлих дівочих почуттів. За давніми звичаями українців – доглядати квіти на квітниках – і обов’язок, і честь кожної дівчини, щоб квітники у неї найпишніші були.

Як посію я рожу над водою,

Чи не піде дощик стороною,

Та на мою рожу червоную,

Та на мою мняту кудрявую,

Та на мою шипшину чорнявую.

У виплеканій дівчиною квітці відбиваються її заповітні мрії і сподівання вірної подружньої пари, надійного життєвого опертя і заступництва, убезпечити яке може тільки коханий:

Посію я рожу,

Покладу сторожу,

Батечка рідного.

Не добра сторожа –

Ощіпана рожа.


Посію я рожу,

Покладу сторожу,

Неньку рідненьку.

Не добра сторожа –

Ощіпана рожа.
Посію я рожу,

Покладу сторожу,

Братика рідного.

Не добра сторожа –

Ощіпана рожа.
Посію я рожу,

Покладу сторожу,

Миленького свого.

Не добра сторожа –

Ощіпана рожа.
2-й учень: Цвіт рожі майже завжди символізує і розквіт дівочих почуттів:

Ой мала я білу рожу,

Цвіла вдень і вночі,

Полюбила козаченька,

Його карі очі.
В іншій пісні і неймовірне наче діється:

Сію рожу по морозу, по снігові сходить,

Великеє закохання до біди доводить.
Інколи цвіт рослини – і невдала жіноча доля:

Ой зацвіла рожа край вікна,

Ой мала я мужа,

Ой мала я мужа,

Ой мала я мужа

Пияка.


Рожу, як і василька та чорнобривці, вплітали у вінки, що ними українські дівчата заквітчували свої голови. Ці прекрасні квіти широко використовувалися у весільних обрядах.

Літературознавець: Рожа розквітла символізує також здоров’я. як квіти в’януть, так і людина никне. Про це і в піснях, і в творах письменників. Наприклад, в Івана-Левицького читаємо.

«– Чого ти оце так змарніла? Колись як повна троянда, а тепер така стала, як рожа в’яла ».

У баладі «Закувала зозуленька в лузі на калині» дочка, зазнавши горя у невдалому заміжжі, хоче розказати про свою недолю матері, але не знає, як це зробити. І вона вириває рожу, кидає її в річку, щоб дати знак матері. Мати, побачивши рожу, одразу ж здогадується про доччине здоров’я:

Ой вирву я рожі квітку та із огороду,

Пущу її я на воду аж до свого роду:

«Пливи, пливи, моя квітко, попід берегами,

Запливеш ти, моя квітко, аж до меї мами ».

Пливла, пливла з рожі квітка, стала потопати,

Аж виходить рідна мати в Дунай воду брати.

Ой пізнала мати квітку свого дитяти,

Захотіла свою доню про все розпитати:


  • Невже ж бо ти, моя доню, три літа лежала,

Що так твоя з рожі квітка на воді зів’яла?

  • Не лежала, моя мамо, ні дня, ні години,

А попалась я у руки невірній дружині.

Нагаєчка дротяная з кілка не звисає.

Шовковая хустиночка з сліз не висихає,

Нагаєчка дротяная ще й шовком нашита,

А я, жінка молодая, сім раз на день бита.

3-й учень: Жодну рослину, мабуть, не оспівали так щедро поети різних часів і народів, як троянду. Досить згадати, що у древніх бібліотеках китайських імператорів було зареєстровано понад 500 книг про троянди.

«Золота троянда» – так називається відомий твір Костянтина Паустовського, в якому «царів квітів» є символом високої художньої майстерності митця. «Ельф з куща троянди», «Троянда з могили Гомера» – казки Г.Х. Андерсена.

Українська народна мудрість дає таке універсальне визначення троянді: «Дерево древ’янське, листя коханське, цвіт янгельський, а кігті диявольські». А то й таке, не менш вигадливе:

Червенію ся сама, не знає чого,

А свойом красотом приймую каждого,

В зеленій пурпурі ходжу,

Стріли в боку ношу,–

Та й одгадайте, панство, прошу



4-й учень: Ознаки й достойності прекрасної квітки, її сяяння в природному дооколі – в основі народних прислів’їв та приказок: «Буває, що і на полі рожа виростає», «Рожа і межи кропивою рожею зістане», «Рожа червона, та й блідне».

Літературознавці:

1-й учень: Фольклорні, пісенні мотиви нерідко в основі творів українських письменників, в яких оспівані «царівна квітів і її праматір – шипшина, рожа». Згадаймо відомі рядки Івана Франка:

Червона рожа, червона рожа

Над усі квіти гожа;

Не бачу рожі, не бачу рожі,

Лиш її личка гожі.

Із зачудуванням, ніжністю і співчуттям оспівувала ці квіти Леся Українка:

А соловейко троянді вродливій

Так любо співав,

Голосом дивним співець чарівливий

Садки розвивав.

Глибокі душевні почуття асоціюються з рослиною у вірші «Останні квіти». Такі тривожні, щемкі інтонації бринять тут:

Ох розкрились троянди червоні,

наче рани палкі, восени,

так жалібно тремтять і палають –

прагнуть щастя чи смерті вони?
Не осиплються тихо ті квіти,

не настане життя в них нове,

ні, ударить мороз до схід сонця

і приб’є поривання живе.


І зчорніють червоні троянди,

Наче в ранах запечена кров…

Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,

поки ще їх мороз не зборов.



2-й учень: Щоправда, з трояндами в Лесі Українки пов’язані й інші настрої, інші відчування:

Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу.

…Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

…Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і загубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…»



3-й учень: У вірші «Дві троянди» Бориса Грінченка рослина усоблює єдність краси й чистоти:

Дві троянди ті – рожеву

Пишну з білою сплітаю:

Се красу із чистотою

Я докупи ту єднаю.

В образному значенні пише про квітку Михайло Коцюбинський:

«На краї сірого неба родились рожеві хмарки, немов платочки троянди, і збирались докупи у велику вогняну квітку»;

«…а на те, щоб набути шматок шпалеру з червоними рожами під образи, пішли усі яйця, які збирались одне до одного».

Справді, образ чарівної квітки здавна прикрашає оселі, побут українців. Її зображення – в національних орнаментах, вишиванках.

4-й учень: В оповіданні «Данило Гурч» Марко Вовчок пише:

«… то калинова вітка витягнеться, й червоний кетяг ягід горить як жар, то колючка гайова рожа покаже дрібні листочки й пахучу квіточку».

В Ольги Кобилянської є лірична новела «Рожі»:

«Вона була повна поетичного почуття – рожа, до котрої усміхається полудень зі своїми різнобарвними метеликами…

Коло них стояла рожа біла.

Обтулена свіжими зеленими листками, вона тонула в собі, а проте чула, що живе. Ледве прочуваючи своє барвне окруження, сіяла невинністю і чистотою і пахла так чудово, що зелені листки здержали свій віддих і в нестямі пили її солодощі…»



5-й учень: У Павла Тичини:

Ви ніжно-стомлені,– троянди зломлені:

Ой, не цвісти вам знову, не цвісти.

Кричать ножі, серцями в серце встромлені:

О, зглянься хоч Ти!

А ще в поета з вірша «Про хліб шла дитина…»;

По хліб шла дитина – трояндно!

тікайте! Стріляють, ідуть,

Розкинуло ручки – трояндно…

6-й учень: Чудувався квіткою Олександр Олесь:

Квітнуть, дихають троянди,

Дивні без кінця…
Хочу я троянди, що цвіте в саду…

Скільки я для неї дивних слів знайду!

В хустках всміхаються личка жоржин,

В смушки сховались коралі шипшин.



7-й учень: У Володимира Свідзінського:

Ой мла, імла незаглиблена,

Лиш ввечері

Жаріє за далиною

Кривавою шипшиною.

Квіткою кохання називав троянду Володимир Сосюра. «Червоні троянди » – така назва однієї його поетичної книжки. І вірші:

Троянда в’яне й ронить пелюстки,

додолу ронить, як багряні сльози.


Рвав восени я шипшину,

Карії очі любив.

Вечір упав на коліна,

Руки простяг золоті.



Художники: Троянда манить творчу уяву і сучасних українських поетів. Чудові квіти малюють художники. Їх дарують коханим. Вони свідки найрізніших подій, співучасники подій, співучасники найскладніших людських почуттів. Навіть таких, як у вірші «Гейне» Максима Рильського:

Арлекін з трояндою в руці

Йде серед буйного карнавалу,

Щоки й чоло у смішній муці,

А в очах далекий відблиск жалю.

Керівник гуртка: Гончарство – один із найдавніших видів народного ремесла. Уже трипільські гончарні смаки засвідчують тонкий смак гончарів, їх високу майстерність.

(Діти розглядають зразки гончарних виробів)



Керівник гуртка: Сьогодні ви будете майстрами з Опішні. Ми з вами підготували урок про троянду, а зараз спробуйте виліпити троянду із глини.

( Перед початком роботи діти дивляться фрагмент діафільму «Народні художні промисли в Україні» )



Керівник гуртка: Візьмемо шматочок глини в свої теплі руки. Відчуваєте, як вона стає м’якою та теплою, податливою, немов живою? Можна її витягувати, вдавлювати, приплюскувати – вона легко піддається вам.

Ліпимо троянду. (На столах дітей лежать технологічні картки з послідовністю формування троянди. Керівник гуртка їм допомагає. Лунають ліричні українські пісні.)

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка