Методика викладання зарубіжної літератури



Сторінка3/16
Дата конвертації29.12.2017
Розмір2.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
2.5. Теорії психології сприйняття в історичному аспекті
У процитованому Л. Виготським вірші О. Мандельштама неможливо уявити конкретний зоровий образ, адже подвійний оксюморон (“черный лед” – “лед горит”) майже виключає наочну образність, різко ламаючи сталі уявлення. Плин авторських асоціацій у цих рядках об’єднаний темою Слова-ластівки, яке для поета – посланець потойбічного Стигійського дзвону та пушкінського Пророка. Низка авторських асоціаціативних образів породжує читацькі асоціації, глибина та яскравість яких залежить від того, наскільки читач знає твори Пушкіна та античну літературу. Аристотель уважав, що розум впливає на сприйняття об’єктів, підказуючи потрібні асоціації. Він першим увів поняття асоціанізму – зв’язку образів, думок, ідей за суміжністю, подібністю або контрастом. За сучасним потрактуванням, “асоціація – це зв’язок між психічними явищами, коли актуалізація (сприйняття, уявлення) одного з них викликає появу іншого” [20, с. 28]. Аристотель називав асоціації найменшими одиницями людської думки, які аналізують, перетворюють або змінюють мисленнєві події.

У ХІХ столітті ідея асоціативного керування уявленнями й думками, що відбуваються у свідомості людини, була розвинена англійцями Джоном та Джеймсом Міллями та надовго стала панівною науковою теорією. Вчені-асоціаністи розглядали процес мислення як плин образів і понять, кожне з яких народжене зв’язком із попереднім за суміжністю або часом перебігу. Уважаючи асоціації ключем до всіх людських феноменів і проблем, психологи експериментальним шляхом намагалися довести їх функцію в якості “атомів” свідомості. Сприйняття у таких експериментах набуло особливого статусу, бо саме ця почуттєва частина процесу пізнання визначала хід асоціацій, а відповідно – і сам процес мислення. Цілеспрямований характер мислення, за теорією асоціацій, досягався систематичним поєднанням асоціативного плину зі своєю протилежністю – персеверативною (стереотипне повторення) тенденцією. Ця ідея знайшла наукове продовження у дослідженнях Г. Еббінгауза, котрий вважав мислення боротьбою між нав’язливою ідеєю, аналогічної персеверативній тенденції, і виром ідей – асоціаціями.

Першими піддала критиці асоціативну теорію Вюрцбургська школа (О. Кюльпе, Н. Ах, К. Бюлер,), які експериментально довели, що процес пізнання передовсім спрямовує завдання – мотив. У пошуках нових законів, що керують сприйняттям і мисленням, вюрцбургці вийшли за межі моделі своїх попередників, яких цікавив лише образ як відповідь на певний подразник свідомості. Так, О. Кюльпе звернув увагу на підготовчий період мислення – сприйняття, коли реципієнт отримує інструкцію та настанову на рішення певного завдання. Перед сприйняттям подразника (це може бути і слово, на яке необхідно дати відповідь) отримана настанова регулює хід процесу, хоча самим реципієнтом до кінця не усвідомлюється. Якщо традиційно вважалося, що закони мислення – це закони логіки, що розгортаються за асоціаціями, то Вюрцбургська школа заперечила як логічний, так і суто асоціативний перебіг. Особлива будова процесу сприйняття та мислення пояснювалася тим, що асоціації підкоряються детермінуючим тенденціям, джерелом яких є певне завдання або настанова, поставлена перед реципієнтом.

Незважаючи на заперечення асоціанізму як головного принципу організації процесу мислення, включення асоціацій у перебіг сприйняття залишається актуальним. Саме асоціації дозволяють порівнювати, зіставляти, протиставляти відоме з невідомим, звичайне з парадоксальним у сприйнятті реалій навколишнього світу. Особливого значення асоціативне мислення набуває в процесі створення та сприйняття творів мистецтва, у природі яких закладений принцип образного та діалогічного зв’язку між автором-творцем і його глядачем, слухачем, читачем. Для мистецтва важливим є сприйняття-бачення, коли звичні речі набувають статусу незнайомих раніше, що дозволяє вимкнути “редукційний клапан”, зупинити увагу, збудити особливі відчуття від споглядання, здивувати читача. Авторські асоціації спрямовують асоціації реципієнта у потрібне йому русло, спонукають до розуміння та усвідомлення образної інформації. О. Потебня пов’язував асоціації з внутрішньою формою слова – образними уявленнями, а механізм появи асоціацій пояснював так: “Асоціацією, сполученням думок, називається такий зв’язок думок, відповідно до якого, якщо вам прийшло у голову А, то слідом приходить В, С, Д…Чим неминучіше з приводу А вам приходить у голову В, тим сильніше асоціації” [19, с. 104]. Сучасний український психолог Г. Костюк, досліджуючи процеси асоціативного сприйняття та мислення, дійшов наступного висновку: “Асоціації є відбитком просторового та часового зв’язку певних явищ об’єктивної дійсності. Утворення цих зв’язків є необхідною передумовою розуміння. Більше того, на перших етапах останнє має переважно асоціативний характер” [11, с. 211]. Якщо сприйняття є етапом чуттєвого пізнання, то асоціації слід уважати тим рухливим механізмом, який здатний створити поетичні світи й водночас пізнати їх силою власного уявлення.

Значний внесок у розвиток психології сприйняття зробила гештальтпсихологія ХХ століття, представлена дослідженнями німецьких вчених М. Вертгеймера, В. Келера, К. Коффки, К. Левіна, які спрямували психологічні розвідки процесу сприйняття та мислення у русло цілісності, виводячи структуру сприйняття та мислення не з суми окремих елементів, а з певного просторово-наочного утворення. М. Вертгеймер обґрунтував значення гештальту в процесі пізнання: “Існують зв’язки за якими те, що відбувається, не пояснюється елементами, існуючими нібито у вигляді окремих шматків, які згодом зв’язують, а навпаки, те, що відбувається в окремій частині цього цілого, визначається внутрішнім законом усього цілого” [7, с. 86]. Внесок гештальтпсихологів у психологію сприйняття полягав у відкритті фактів внутрішньої організованості сприйняття та мислення. Вчені вперше звернули увагу на переживання, які виникають при сприйнятті багатозначних стимулів, діючих на декілька чуттєвих аналізаторів. Це, наприклад, відбилося у таких класичних феноменах сприйняття, як взаємозв’язок фігури на тлі.

Гельштальтпсихологія акцентувала увагу на розрізненні світу, який сприймається у залежності від ситуації, від перцептивного завдання, від досвіду, особистісних якостей реципієнта та якостей самої речі. На процес сприйняття, довели гельштальтпсихологи, впливає його контекстуальне оточення. У кожній сенсорній модальності світ постає як такий, що складається з фігур, розташованих на певному тлі. Існує стійка послідовність етапів впізнання фрагментів зображення та водночас зміна порогів і тривалості окремих стадій: недиференційованого (аморфного сприйняття) або стадія виявлення; стадія виділення фрагментів, часткова їхня характеристика; стадія приблизної, оціночної характеристики; стадія ідентифікації. Як стверджують вчені, процес сприйняття першочергово залежить від співвідношення одномиттєвих (симультанних) та різномиттєвих (сукцесивних) дій (В. Бондарко, Ю. Шелепин, М. Вертгеймер, В. Глезер). Так, сприйняття складних фігур типу химер визначаються глядачами в залежності від сфокусованості погляду реципієнта, котрий одномиттєво може переключитися на той чи інший варіант багатозначної фігури, від чого результат споглядання буде прямо протилежний – лев, коза або дракон, а разом – міфічне породження союзу Тифона та Єхідни.

Відкриття гештальтпсихології мають безпосередній зв’язок із сприйняттям літературних творів, які у певному розумінні теж є гештальтами – цілісними структурними утвореннями, “де те, що відбувається в окремій частині цілого визначається внутрішнім законом усього цілого” [7, с. 86]. Майстерність читача полягає в умінні, сприймаючи частину як окремі образи, події, вчинки героїв, бачити ціле – ідею твору авторський задум, присутність автора. Це вміння можна розвивати, звертаючи увагу на обумовленість і не випадковість системи образів, композиційних і сюжетних ходів, тропів у художній тканині твору. Для розвитку нових методичних ідей можуть бути корисними результати психологічних експериментів з виявлення механізмів розпізнавання зорових гештальтів, побудованих на тренуванні зорової подвійної уваги – водночас бачити частину і ціле [12]. Сприйняття слід назвати цілісним, коли усі окремі елементи складаються в загальну картину та водночас можуть бути сприйнятими як самостійні змістові одиниці.

Подвійність ефекту сприйняття залежить від ракурсу бачення. Розрізняють оптичне та феноменальне поле зорового сприйняття, де феноменальність потрактовується як сукупність переживань конкретної людини від спостереження. Експериментальна методика цілісного сприйняття “Портрет” (рис. 3) побудована так, що оптичне поле картини складають сюжетні замальовки – пароплав, хвилі, чайки, а феноменальне – цілісне зображення обличчя людини. Експеримент, описаний у роботі психолога Є. Крупник [12], проводився з людьми різного віку та професій – творчих і не творчих. Кожному з учасників було запропоновано прокоментувати, що він бачать на малюнках, які демонструвалися. Результатом експерименту вважалася швидкість сприйняття феноменального поля – цілісного зображення, яке на перших малюнках можна відчути лише інтуїтивно. У процесі спостереження фіксувалося, з якого саме малюнку оптичне поле ставало цілісним гештальтом – феноменальним полем.

З циклу малюнків, кожен із яких має подвійне тлумачення (окрема сюжетна картинка й частина цілісної картини), подвійність зображення першими бачили люди творчих професій і діти віком 10-11 років. Цілісний гештальт-портрет глядачі цих категорій помічали вже з малюнків № 4 і № 5. Люди не творчих професій і діти молодших або старших груп розпізнавали гештальт тільки з малюнків №6, №7. Таким чином, експеримент доводів, що заняття творчістю сприяють цілісному баченню. Падіння здатності до образного бачення у дітей підліткового віку пов’зане з віковими особливостями. У цей період, вважає психолог Л. Виготський, “відбувається глибока перебудова уяви: із суб’єктивної вона переходить в об’єктивну” [8, с. 132]. Певні аналогії даної методики зорових ракурсів бачення слід провести зі сприйняттям літератури, коли досвідчений читач у сюжетних подіях і зображеннях предметного світу бачить приховану загальну картину-гештальт, де ці події та предмети набувають іншого, більш глибокого змісту.
Методика дослідження цілісного сприйняття “Портрет” (рис. 3)

Продовження психологічної теорії сприйняття знаходимо у межах генетичного підходу, розробленого російськими вченими М. Ланге та Б. Ломовим, котрі висунули гіпотезу організації почуттєвих даних у цілісні структури предметом сприйняття, а також у дослідженнях представників когнітивної психології – науки про мисленнєві процеси, де сприйняття розглядається як процес прийому та переробки почуттєвої інформації. Г. Ліндсей, Д. Норман, Р. Солсо у процесі сприйняття виділяють етап створення сенсорного зліпку стимулу та етап його ідентифікації, вважаючи, що перехід від одного почуттєвого образу до іншого викликаний потребою в новій інформації. Психологами-когнітивістами було введено поняття “паттерн” для позначення складних поєднань сенсорних стимулів, упізнання яких визначається як інформацією, що діє на органи чуття, так і знаннями, що зберігаються в іконічній (зоровій) та ехоїчній (слуховій) пам’яті.

Важливим для розуміння процесу сприйняття є психологічні відкриття симетрично-асиметричної структури людського мозку: “логіко-вербальний тип обумовлений діяльністю здебільшого лівої, а просторово-образний тип – правої півкулі” [2, с. 29]. Уявлення про подвійну природу людської свідомості вперше було висловлено в працях А. Ухтомського і знайшло широке підтвердження в подальших дослідженнях психологів. Учені відзначають, що особливості право- та лівопівкульного типу переробки інформації полягають в одномиттєвому охопленні всіх інформаційних зв’язків, завдяки чому реальність сприймається багатомірно та поліфонічно. Відкриття асиметричної природи людського мислення в певній мірі зняло питання про те, що вважати первинним у процесі сприйняття й мислення – думку чи слово. Якщо за формування цих субстанцій відповідають різні сфери, то процес може відбуватися взаємопов’язано та одномиттєво. Швидкість, з якої відбувається сполучення між думкою та словом, між появою думки та її словесним оформленням, не випадково набула метафоричного значення польоту. О. Мандельштам назвав думку без словесного вираження сліпою ластівкою:



Я слово позабыл, что я хотел сказать.

Слепая ласточка в чертог теней вернется,

На крыльях срезанных, с прозрачными играть.

В беспамятстве ночная песнь поется [15, с. 168].

Таким чином, точки зору на сприйняття як психологічне явище різняться вибором предмета дослідження, уявленнями про структуру процесу, механізмами перебігу та результатами. Попри явне протистояння асоціативної та гештальт-теорії, фізіологізму та когнітивізму ці теорії не антагоністичні. Як цілком слушно зазначає сучасний російський психолог, представник системно-генетичної теорії психології сприйняття В. Барабанщиков, “кожна з концепцій вивчає явище одного виміру (площини), дає, мовою математики, вироджене зображення процесу. Те, що зазвичай називають сприйняттям, має різні форми перебігу та виступає як складно побудована цілісність” [3, с. 37].

Розуміння процесу сприйняття, який безпосередньо відбувається в свідомості окремої людини й несе у собі відбиток його індивідуальності, відштовхується від глибокої суб’єктивності усього механізму відображення. В. Тюхтін назвав участь носія відображення актуальною, бо активне сприйняття виникає лише при активному відбитті [24, с.48]. Суб’єкт відбиття – це свого роду вузол, який стягує усі психічні процеси в одне ціле та інтроспективно (внутрішньо) їх спрямовує. Відчуття та сприйняття можна розглядати як фізіологічні процеси – функції органа, що вступив у взаємодію з подразниками, та як категорії гносеології, адже відчуття та сприйняття пов’язані з особистісним пізнанням людиною образної картини світу. Почуттєве враження включене до процесу пізнання для постійного живлення мислення свіжими враженнями та відчуттями. Знання психологічних законів і механізмів перебігу допомагає спрямовувати сприйняття, активізувати та розвивати його, зробити гнучким та ефективним, що особливо потрібно при вивченні культурних надбань людства, зокрема світової літератури.

Почуттєві можливості людини обмежені, адже існуючими органами чуття вона може сприймати лише вузький коридор між мікросвітом та макросвітом, або пристосовуватися до складних сприймань на тлі інших шумів або предметів. Можливо, що саме ця обмеженість сприяла створенню унікального механізму сприйняття, здатного приймати та перетворювати величезні обсяги зовнішньої інформацію на внутрішню. Сприйняття творів мистецтва спирається на власні закони, пов’язані із чуттєвістю, образним мисленням, словом та відкриваються лише тим, хто читає, мислить, співчуває, відчуває. Метафорично поет М. Гумільов у вірші “Шосте почуття” так спрогнозував народження нового органа, як нам здається – для сприйняття мистецтва:



Как некогда в разросшихся хвощах

Ревела от сознания бессилья

Тварь скользкая, почуя на плечах

Еще не появившиеся крылья.

Так век за веком – скоро ли, Господь?

Под скальпелем природы и искусства

Кричит наш дух, изнемогает плоть,

Рождая орган для шестого чувства…[10, с. 333].

Скальпель природи та мистецтва змінює духовну організацію людини, прокладаючи шлях від відчуттів психологічного сприйняття до узагальнень художнього мислення. Поет писав про зміни в природі людини, яка повинна навчитися отримувати духовну енергію мистецтва, так само як органи чуття – чуттєву інформацію.

Отже, сприйняття як психологічне явище слід розглядати у двох площинах: з огляду структури та функціональності процесу. До елементів структури умовно можна віднести сенсорну інформацію відчуттів, яка надходить реципієнту від органів чуття при сприйнятті об’єкта (його щільність, непрозорість, опірність, константність; виділення фігури на тлі), та образні уявлення об’єктів, які мають словесні найменування. Слід зазначити, що образні еквіваленти набувають глибокої суб’єктивності в залежності від набутого емоційного та інтелектуального досвіду реципієнта, що дає підстави говорити про апперцепцію та тенденцію інтеріоризації (внутрішнього спрямування) процесу сприйняття. Інтеріоризація результатів чуттєвого сприйняття відбувається не послідовно та лінійно, а складними образними утвореннями (гештальтами, паттернами), пов’язаними з пам’яттю, увагою, креативністю індивіда. Слід погодиться з психологами, котрі одиницею сприйняття визначають перецептивну подію, враховуючи широкий структурно-ситуативний спектр цього психологічного явища.

Процесуальні властивості сприйняття характеризуються особистісним характером процесу сприйняття. Апперцепція – це залежність сприйняття від особливостей характеру людини, від його минулого досвіду, завдань і мотивів діяльності. Для перебігу операцій сприйняття характерні активність і константність; асоціативність у формуванні образних утворень; контекстуальність – залежність від оточення перцептивної події; наявність копіювання – мультиплікативності відображення; чергування одномиттєвих і різномиттєвих переключень ракурсів сприймання.



Спілкування з художнім твором – складний психологічний процес, який відрізняється від сприйняття предметів реальності, пов’язаними з безпосереднім впливом фізичних подразників. Читач отримує закодовану символічну інформацію, яка здатна сприйматися одночасно малими й великими фрагментами. Власне, сприймання літературного твору (що здійснюється в процесі читання) відбувається як процес конкретизації змісту літературного твору за рахунок читацького досвіду, асоціативного мислення й уяви. Процес чуттєвого відображення набуває при цьому подвійної складності, тому що, по-перше, у художньому творі представлено зафіксований автором процес індивідуального сприйняття світу (знаходження, відображення та інтерпретації цілісних предметів та явищ); по-друге, читач теж опиняється в ситуації перцептивної події, сприймаючи відображений варіант чужого сприйняття. У художньому творі читача цікавить не стільки процес пізнання світу, скільки процес сприйняття його іншою людиною – автором. Таким чином, проблема сприйняття твору мистецтва та літературної творчості зокрема, поділяється на два глобальних аспекти: механізми формування та втілення авторської моделі сприйняття реального світу та осягнення її читачем. Реципієнт-читач літературного твору поринає в реальність чужого сприйняття, де повинен оцінити авторське художнє бачення світу та прийняти або заперечити його.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Алюшин А. Л. Скорость восприятия / А. Л. Алюшин, Е. Н. Князева // Вопросы философии. – 2004. – № 9. – С. 135-148.

  2. Аршавский В. В. Популяционные механизмы формирования полиморфизма межполушарной асимметрии мозга человека / В. В. Аршавский // Мир психологии. – 1999. – № 1. – С. 29-45.

  3. Барабанщиков В. А. Психология восприятия: Организация и развитие перцептивного процесса / В. А. Барабанщиков. – М.: Когито-центр; Высшая школа психологии, 2006. – 240 с.

  4. Бахтин М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве / М. Бахтин // Литературно-критические статьи; [сост. С. Бочаров и В. Кожинов]. – М.: Художественная литература, 1986. – 543 с.

  5. Большой психологический словарь; [сост Б. Мещеряков., В. Зинченко]. – М.: Олма-пресс, 2004. – 672 с.

  6. Вердербер Р, Вердербер К. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер. – СПб.: Прайм-Еврознак, 2003. – 320 с. – (Главный учебник).

  7. Вертгеймер М. О гештальтпсихологии / М. Вертгеймер // Хрестоматия по истории психологии; [под. ред. П. Я. Гальперина, А. Н. Ждан]. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – С. 70-106.

  8. Выготский Л. Психология искусства / Л. Выготский. – М.: Искусство, 1986. – 573 с.

  9. Кордуэлл М. Психология. А – Я: словарь-справочник / М. Кордуэлл; [пер. с англ. К. С. Ткаченко]. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – 440 с.

  10. Гумилев Н. Стихи. Поэмы; [сост. В. К. Лукницкая] / Н. Гумилев. – Тбилиси: Мерани, 1989. – 494 с.

  11. Костюк Г. С. Избранные психологические труды / Г. С. Костюк ― М.: Педагогика, 1988 – 304 с. – (Труды д. чл. и чл.-кор. АПН СССР).

  12. Крупник Е. П. Экспериментальное исследование механизмов целостного восприятия / Е. П. Крупник // Вопросы психологии. – 2003. – № 4. – С. 127-132.

  13. Леонтьев А. Н. Лекции по общей психологии / А. Н. Леонтьев. – М.: Смысл, 2001. – 531 с.

  14. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б. Ф. Ломов. – М.: Наука, 1984. – 444 с.

  15. Мандельштам О. Избранное: в 2-х т.; [сост., автор предисл. и коммент. П. М. Нерлер] / О. Мандельштам. – М.: СП Интерпринт, 1991. – Т.2. – 480 с.

  16. Национальная психологическая энциклопедия: глоссарий психологических терминов / под ред. Н. Губина; [Электронный ресурс] // URL: http: //vocabulary.ru/dictionary

  17. Оксфордский толковый словарь по психологии / [под ред. А. Ребера]; [Электронный ресурс] // http://vocabulary.ru/dictionary/487.

  18. Пальм Г. А. Загальна психологія: навч. пос. / Г. А. Пальм. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 256 с.

  19. Потебня А.А. Из записок по теории словесности. Поэзия и проза.Тропы и фигуры. Мышление поэтическое и мифическое / А.А. Потебня // Теоретическая поэтика / – М.: Высшая школа, 1990. – 344с. – (Классика литературоведческой науки).

  20. Психология. Словарь; [под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского.] – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 728 с.

  21. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и мир. / С. Л. Рубинштейн. – М. – СПб.: Питер, 2003. – 512 с. (Мастера психологии).

  22. Сеченов И. М. Впечатления и действительность / И. М. Сеченов // Избр. философ. и психол. труды. – М.: Госполитиздат, 1947. – 535 с.

  23. Солсо Р.-Л. Когнитивная психология; [под ред. В. П. Зинченко; пер. с англ]. – 2-е изд., исп. и доп. / Р.-Л. Солсо – М.: Тривола; Изд-во Либерия, 2002. – 660 с.

  24. Тюхтин В. С. Теория отражения в свете современной науки / В. С. Тюхтин – М.: Знание, 1971. – 48 с. (Философия).

  25. Хаксли О. Двери восприятия. Рай и ад: трактаты; [пер. с англ. М. Немцова] / О. Хаксли – М.: Изд-во Эксмо, 2004. – 224 с.

  26. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона: в 86-ти т.; [репр. воспр. изд.]. – СПб.: Фирма “ПОЛРАДИС”, АООТ “Иван Фёдоров”, 1993-1998. – Т. VII. – 494 с.

  27. Якобсон П. М. Психология художественного восприятия / П. М. Якобсон. – М.: Искусство, 1964. – 88 с.


Питання для самоконтролю


  1. Прокоментуйте визначення процесу сприйняття сучасними психологічними довідниковими виданнями.

  2. Перелічите структурні елементи процесу сприйняття, схарактеризуйте кожен з рівнів структури, його роль у сприйнятті реальних речей і художніх образів.

  3. Визначте основні характеристики апперцепції.

  4. Схарактеризуйте роль органів чуття в процесі сприйняття.

  5. Назвіть і схарактеризуйте основні теорії психології сприйняття. Визначте місце та значення художнього сприйняття в психологічних теоріях.

  6. Порівняйте спільні та відмінні риси психологічного та художнього сприйняття.

  7. Поміркуйте над визначенням психологічного сприйняття “як упізнання” та художнього “як бачення”. Проілюструйте свою відповідь прикладами з есеї О. Хакслі або І. Тургенєва.

  8. Поясніть значення методики дослідження цілісного сприйняття “Портрет”. Запропонуйте практичне застосування цієї методики.

  9. Поясніть явище мультиплікативності сприйняття. Наведіть приклади мультиплікативності індивідуального сприйняття.

  10. Поміркуйте, як поєднати вірш М. Гумільова “Шосте почуття” із теоріями психології сприйняття.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка