Методика викладання зарубіжної літератури



Сторінка1/16
Дата конвертації29.12.2017
Розмір2.93 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


группа 1

УДК 821.161 (1-87) (072)

ББК 83р 30


Орлова О. Теорія та методика художнього сприйняття літератури. Посібник / О. Орлова. – Полтава, 2012. – 300 с.

У посібнику висвітлено питання теорії та методики художнього сприйняття літератури. Розкрито психолого-педагогічне, методичне та літературознавче значення процесу сприйняття в системі літературної освіти учнів і студентів, у формуванні творчого читача з самостійним критичним мисленням, гуманістичним світоглядом, загальною культурою, естетичним смаком. Автором пропонується система роботи з поглиблення та активізації художнього сприйняття літературних творів світової літератури, розрахована на учнів старших класів і студентів.

Для студентів факультету філології та журналістики, вчителів світової літератури.

Рецензенти:



Куцевол О.В. – доктор педагогічних наук, професор кафедри методики філологічних дисциплін Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського;
Тітов І.Г. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Друкується за рішенням вченої ради Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, протокол № 3 від 29 вересня 2012 року.

ЗМІСТ
1. ЛЕКЦІЯ № 1. ВСТУП…………………………………………………………………….4
2. ЛЕКЦІЯ № 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ПРОЦЕСУ СПРИЙНЯТТЯ:

2.1. Категорія сприйняття в психології……………………………………………....9

2.2. Структура процесу сприйняття…………………………………………………12

2.3. Чуттєвість і предметність події сприйняття……………………………………14

2.5. Теорії психології сприйняття в історичному аспекті…………………………18
3. ЛЕКЦІЯ № 3. ПЕДАГОГІКА СПРИЙНЯТТЯ

3.1. Перцепція в навчальному процесі…………………………………………….. 27

3.2. Спроби використання перцептивної образності в педагогічній практиці

(ноосферна педагогіка)……………………………………………………………. 29

3.3. Напрями роботи з активізації перцепції навчальної інформації………….... 32
4. ЛЕКЦІЯ № 4. СПРИЙНЯТТЯ В МЕТОДИЦІ ВИКЛАДАННЯ ЛІТЕРАТУРИ:

4.1. Сприйняття літератури в шкільній практиці: історія питання………………. 38

4.2. Методисти про розвиток читацького сприйняття у вивченні літератури…... 43
5. ЛЕКЦІЯ № 5. СПРИЙНЯТТЯ ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА:

5.1. Діалогічність художнього сприйняття………………………………………… 51

5.2. Механізми читацького сприйняття……………………………………………. 54

5.3. Закони художнього сприйняття……………………………………………….. 60


6. ЛЕКЦІЯ № 6. ЧИТАЧ У СТРУКРУРІ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ:

6.1. Типологія читача. Образ читача в художньому тексті…………………….. 66

6.2. Погляди О. Потебні, Л. Виготського, М. Бахтіна на проблему читача…… 77

6.3. Школа рецептивної естетики………………………………………………… 88


7. ЛЕКЦІЯ № 7. ФОРМИ ВТІЛЕННЯ АВТОРСЬКОГО СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ:

7.1. Читацьке сприйняття автору твору та автора у творі………………………. 101

7.2. Оповідач, розповідач, образ автора в структурі літературного твору…….. 106
8. ЛЕКЦІЯ № 8. МЕТОДИКА ХУДОЖНЬОГО СПРИЙНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРИ…… 112
9. ПРАКТИЧНІ РОЗРОБКИ З ПОГЛИБЛЕНОГО СПРИЙНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ:

9.1. Урок вивчення творчості О. Блока: “Музика крізь тіло”…………………… 121

9.2. Урок-пошук за повістю М. Булгакова “Собаче серце”……………………... 130

9.2. Асоціативний аналіз вірша Г. Гейне “Чому троянди немов неживі…”:

“З трояндою в руці…”…………………………………………………………………… 135

9.3. Написання асоціативного етюду “Вогненна пелюстка”…………………….. 140

9.4. Творча робота “Асоціативний аналіз ліричних творів………………………

(М. Лермонтов, А. Ахматова, О. Мандельштам, О. Кушнер)”………………….. 145

ЛЕКЦІЯ №1

ВСТУП


СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ СПРИЙНЯТТЯ
Сприйняття як чуттєвий акт пізнання світу є проблемою міждисциплінарною, адже існує на перетині психології, мистецтвознавства, філософії, літературознавства, педагогіки. У широкому розумінні сприйняття – це входженням людини в світ довкілля, яке відбувається протягом усього життя людини від першого подиху при народженні й до останніх хвилин земного життя. Людина сприймає все, що її оточує та саму себе безперервно в залежності від багатьох факторів: настрою, обставин, вольової настанови, емоційного та інтелектуального досвіду. Враження від сприйняття предметів, подій, людей, творів мистецтва залежить не стільки від видозмін об’єктів навколишнього світу, скільки від особливостей індивідуального сприйняття – апперцепції. Сприйняття як глобальне явище психологічного, інтелектуального та естетичного життя людини за значущістю урівнюють із самим життям. За словами російського вченого В. Барабанщикова, “у певному розумінні життя та сприйняття невід’ємні”.

Психологи досліджують процес сприйняття з точки зору механізмів перебігу, значення для чуттєвої та мисленнєвої діяльності людини, зв’язків з поведінкою та діяльністю людини. Протягом історичного розвитку психології пропонувалися різні, іноді взаємовиключні з огляду на структуру, функціонування, місце та значення в житті людини, теорії сприйняття. Психологічні теорії будувалися передовсім на функціональних особливостях елементів сприйняття, у якості яких виступали: асоціації (Аристотель), настанови-мотиви (Вюрцбургська школа О. Кюльпе, Н. Аха, К. Бюллера), нейрофізіологічна генетична сукупність (М. Сечєнов, С. Рубінштейн, Б. Ломов, М. Ланге), перцептивна дія (О. Леонтьєв, В. Зінченко), просторово-наочна цілісність – гештальти (М. Вертгеймер, В. Келер, К. Коффка), сенсорні стимули – паттерни (когнітивістика Г. Лідсея, Д. Нормана, Р. Солсо). Враховуючи широкий структурно-ситуативний спектр цього психологічного явища, сучасна психологічна наука визначає сприйняття як перцептивну подію надходження реципієнту інформації від органів чуття та її оброблення відповідно до апперцепції, мотивів, настанов.

Подія сприйняття має складну різнорівневу структурну будову, до якої належать чуттєві (сенсорні) відчуття, якості, виміри об’єкта та почуттєвий образ, який формується в результаті сприйняття. У структурі сприйняття виділяють три площини, які дозволяють розглянути процес з різних боків: перцептивна подія як цілісний фрагмент буття людини; апперцептивний комплекс як включення індивідуального досвіду, властивостей, здібностей того, хто сприймає; почуттєвий образ як головний ефект і результат сприйняття. Ця структура процесу сприйняття є універсальною, органічною для психолого-педагогічних і мистецтвознавчих дисциплін. Ігнорування будь-якої з площин структури призводить до неповноти загальної картини. Водночас для різних аспектів функціонування сприйняття важливими стають відповідні структурні рівні. Особливо актуальною для педагогічного використання є апперцептивний комплекс, натомість механізм створення та функціонування образності сприйняття є головним у вивченні мистецтва, зокрема художньої літератури.

Зв’язок чуттєвих відчуттів з процесом сприйняття полягає у тому, що з усього багатства сенсорних сигналів людина обирає лише ті, що їй потрібні на даний момент. Сприйняття виконує функцію відбору чуттєвої інформації. Окрім того, для розпізнання оточуючих реалій на етапі сприйняття відбувається ряд операцій, які людина робить миттєво й автоматично. Це стосується порівняння нових вражень зі старими, що зберігаються в пам’яті, впізнання їх, зіставлення з уявними еталонами, класифікація перцептивних образів, їхня інтерпретація. Сучасними психологами винайдений механізм таких швидкісних змін моментів сприйняття, який полягає у мультиплікативністі, тобто у багаторазовому повторенні-скануванні отриманої чуттєвої інформації. Художнє сприйняття, на відміну від психологічного, зорієнтоване не на упізнання, а на бачення, коли враження від художнього твору викликають почуття новизни та “одивнення”. Автор твору мистецтва намагається змусити свого читача, глядача, слухача не стільки упізнати враження, скільки зупинитися на них, поглянути по-новому й пережити їх, наче перший раз у житті.

Сучасна педагогічна наука ще не виробила єдиного підходу до визначення процесу сприйняття, існують лише окремі спроби використання психологічного механізму рецепції в сучасній освіті. Педагогіку сприйняття слід вважати частиною педагогічної психології П. Каптерєва, Е. Торндайка, Л. Виготського та експериментальної психології. Велике значення у становленні педагогічної психології зіграли дослідження особливостей навчення (Дж. Вотсон, Е. Толмен, К. Халл), розвитку дитячого мовлення (Ж. Піаже, Л. Виготський, П. Блонський), а також спеціальні педагогічні системи (Вальдофська школа, школи М. Монтессорі тощо). У ХХ столітті на розвиток педагогічної психології вплинули психологічні освітні теорії, зокрема ідея програмованого навчання (Б. Скіннер, Дж. Вотсон), теорія алгоритмів (Л. Ланд), теорія розвивального навчання (Д. Ельконін, В. Давидов), суггестопедія (Г. Лозанов, Г. Китайгородська, А. Петровський, Л. Карпенко). До практичних результатів у використанні апперцепції та асоціативних образів наблизилася антропологічна педагогіка (К. Ушинський, Б. Бім-Бад) та окремі вчені (Р. Арнхейм, Е. Толле).

Сприйняття в педагогічній діяльності передбачає використання чуттєво-образного потенціалу, який доповнює аналітично-мисленнєву діяльність. Для педагогічного практики важливим є розвиток темпу, ритму, сили образних уявлень, яке досягається за допомогою спеціальних вправ, тренінгів, творчих завдань на розвиток чуттів, перцептивних образів та асоціативного мислення. Педагогікою сприйняття враховується також домінування одних чуттєвих каналів над іншими, адже саме за допомогою органів чуття інформація надходить до реципієнта, і канал її надходження визначає стратегію навчання.

Педагогіка сприйняття передовсім актуальна в методиках гуманітарних дисциплін, зокрема літератури, де чуттєво-образне сприйняття є головним шляхом опанування мови мистецтва. Сприйняття мистецького твору здебільшого потрактовується як реакція читача, глядача, слухача на створений автором художній світ – його образи, сюжетні події, авторську присутність, особливості композиції та мовних засобів увиразнення. Історія викладання літератури в навчальних закладах свідчить про увагу методистів до сприйняття творів мистецтва, про пошук шляхів активізації чуттєво-емоційної реакції учнів на унікальний авторський світ. Відомі методисти-словесники минулого та сучасності (В. Острогорський, В. Голубков, М. Кудряшов, О. Никифорова, М. Корст, Н. Молдавська, В. Маранцман, О. Богданова, Л. Мірошниченко, О. Пронкевич) розглядають учнівське сприйняття літературних творів як важливу складову навчальної практики. Традиційно процес сприйняття вважається актом первісного емоційного пізнання художнього тексту й протиставляється аналітичній роботі. Творче сприйняття не відміняє аналіз літературного твору, а спрямовує його в чуттєво-емоційне русло, залежно від індивідуальних особливостей читача.

Проблеми сприйняття літератури досліджувалися видатними літературознавцями О. Потебнею, Л. Виготським, М. Бахтіним, В. Шкловським, Ю. Лотманом. Досі залишається актуальною теорія М. Бахтіна, за якою естетична діяльність читача в процесі сприйняття компонентів художнього твору проходить наступні етапи: етап вживання – етичного пізнання; етап естетичної події – зустрічі автора та читача; етап осягнення форми твору, як авторського задуму. Вчений наголошував на важливості зустрічі читача із автором, яке власне й формує повноцінне художнє сприйняття. Сприйняття твору мистецтва, зокрема літературної творчості, поділяється на два глобальних аспекти: механізми формування й втілення авторської моделі сприйняття реального світу та осягнення її читачем. Реципієнт-читач літературного твору поринає в реальність чужого сприйняття, де має оцінити авторське художнє бачення світу та прийняти або заперечити його. Автор твору робить усе, щоб читач уявив створений ним художній світ, тобто сприйняв його чуттєво. Авторське сприйняття світу проявляється на усіх рівнях літературного твору: чуттєвою основою переживань, авторською емоційністю, логікою відбору та розташуванням художнього матеріалу, ракурсом бачення. Механізм “одивнення” звичайних, буденних речей і дій допомагає авторові в руйнації стереотипів сприйняття, у фіксації авторського ракурсу бачення й взагалі авторській присутності в творі, яка проявляється в кожному елементі твору і безпосередньо в образі автора. Читацьке сприйняття є основним шляхом осягнення емоційно-чуттєвого потенціалу художнього тексту.

Сприйняття твору мистецтва має спільні з психологічним процесом сприйняття риси – подібність структури процесу сприйняття (подія, апперцепція, перцептивний образ) та механізмів перебігу (участь органів чуття, настанови, асоціативність). Суттєві відмінності художнього сприйняття пов’язані зі специфікою мистецтва – умовністю, багатозначністю, образністю. Власне, сприйняття літературного твору (що здійснюється в процесі читання) відбувається як процес, під час якого конкретизується зміст літературного твору за рахунок читацького досвіду, асоціативного мислення й уяви. У художньому творі читача цікавить не стільки процес пізнання світу, скільки процес сприйняття його іншою людиною – автором. Художнє сприйняття, як і психологічне, починається із чуттєвої реакції на події, героїв, розповідача, авторську свідомість. Літературознавці заперечують наявність у літературній творчості повноцінних чуттєвих образів, які викликають чуттєву реакцію. Йдеться про зорові, слухові, дотикові, смакові образні фрагменти (”алярми“), завдання яких викликати певний чуттєвий настрій читача. Емоції як чуттєва реакція читача на твір скеровані автором-творцем на зіткнення протилежних емоцій – естетичний катарсис, очищення (Л. Виготський). Читацька рецепція будується не на окремих уявних образах або картинах, йдеться про рухливі картини, створені з фрагментів-кадрів, які постійно змінюються, доповнюються одна одною, копіюються. Це своєрідна кінокартина, де автором сценарію виступає письменник, а режисером – читач, бо саме він виконує конкретні втілення генерального плану – уявляє героїв, декорації, інтер’єри, ландшафти, сцени, фінали.

Представники школи рецептивної естетики узагальнили досвід філософського та літературознавчого дослідження художнього сприйняття та запропонували нові підходи для його оцінювання. Основні відкриття вчених цього теоретичного напряму спрямовані на дослідження читача, який здатен не тільки споживати літературні тексти, а й брати участь у творчому процесі. Школа рецептивної естетики не розробляла спеціальних методичних шляхів і рекомендацій для розвитку читацької рецепції, проте дослідження в цій царині окреслили шляхи її поглиблення. Так, врахування читацьких очікувань – аналог психологічних настанов, суттєво впливає на перебіг і результат художнього сприйняття.

Для формування художнього сприйняття важливим є розвиток чуттєвих уявлень. Увага до індивідуального образного бачення, вміння зафіксувати власні зорові, слухові, тактильні, смакові уявлення є підґрунтям художнього сприйняття. Аналіз власних асоціацій на предмет, явище та абстрактне поняття, порівняння їх з авторськими асоціаціями, розкодування поетичних асоціацій – усі ці види робіт спрямовані на розвиток та активізацію художнього сприйняття читача. Вищим етапом формування художнього сприйняття, услід за М. Бахтіним, визначаємо “зустріч автора та читача”. Естетична подія цієї зустрічі свідчить про цілісність сприйняття, коли усі окремі елементи художнього твору складаються в загальну картину авторського світосприйняття, яке відчув читач. Для того, щоб ця зустріч відбулася, слід вчити знаходженню “слідів” автора в тексті. Недаремно, Г. Гессе один з типів читачів порівняв із мисливцем, що іде за автором, відшукуючи в тексті сліди його безпосередньої присутності.

Враховуючи відмінності механізмів перебігу психологічного та художнього сприйняття, слід визначити етапи та рівні художнього сприйняття:

– занурення в чуттєву стихію твору, його “живу реальність”, розвиток читацьких асоціативних уявлень, настроїв, емоцій, почуттів, звукових і зорових уявлень;

– усвідомлення авторських настанов-орієнтирів, закладених у структуру художнього твору, осмислення головної естетичної події – зустрічі із автором;

– формування читацьких асоціацій, художньої образності.

– осягнення літературної форми як вираження ставлення автора-творця і сприймаючого до змісту.

За цим алгоритмом формування та розвитку художнього сприйняття розроблені практичні матеріали роботи з художніми творами – поезією О. Блока, Г. Гейне, А. Ахматової, повістю М. Гоголя, оповіданням А Чехова.

Отже, крокуємо від психологічної події сприйняття до її естетичного аналога – події художнього сприйняття мистецтва. Це шлях, яким повинна пройти кожна культурна людина у своєму сприйнятті життя та естетичних цінностей мистецтва. Структура події сприйняття та її функціональні аспекти відбиті в опорній сигнальній схемі (рис. 1), де вміщений зміст курсу “Теорія та методика художнього сприйняття літературного твору”. Спільними для усіх розгалужень сприйняття є психологічна основа та структурні елементи: подія сприйняття, апперцептивний комплекс, перцептивний образ, пов’язаний із продукуючим образність ядром. Кожний аспект сприйняття – психологічний, педагогічний, філософський, методично-історичний, літературознавчий, художній – позначені як функціональні частини процесу сприйняття та як розділи навчального курсу з ключовими моментами кожного з аспектів цього складного та загадкового процесу, якій вартий зрівняння з самим життям.


Питання для самоконтролю


  1. Перелічите елементи процесу сприйняття, які були покладену в основу різних психологічних теорій рецепції.

  2. Схарактеризуйте складові структури сприйняття. Чи є ці структурні рівні спільними для різних функціональних аспектів процесу сприйняття?

  3. Поміркуйте над визначенням психологічного сприйняття “як упізнання” та художнього “як бачення”. Яких знань вам не вистачає, щоб пояснити цю відмінність.

  4. Пригадайте алгоритм формування та розвитку художнього сприйняття. Які з визначених етапів художнього сприйняття ви особисто переживали, а на які не звертали увагу?

  5. Назвіть основні аспекти функціонування процесу сприйняття. Поясніть причини такої багатофункціональності процесу.


Теми для дискусій

  1. Для чого потрібен розвиток психологічного та художнього сприйняття?

  2. Чи не перебільшують вчені значення процесу сприйняття, коли урівнюють його значення із життям?

  3. Які аспекти сприйняття слід уважати вродженими, а які – набутими?

Теми для студентських проектів та презентацій

  1. Опорна сигнальна схема “Структура та функціональні аспекти сприйняття” (власні варіанти).

Структура та функціональні аспекти сприйняття (рис. 1)

ЛЕКЦІЯ №2

ПСИХОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ПРОЦЕСУ СПРИЙНЯТТЯ
У певному розумінні життя та сприйняття невід’ємні.

В. Барабанщиков
2.1. Категорія сприйняття в психології
Поняттям “сприйняття” активно послуговуються психолого-педагогічні, філософські науки, мистецтвознавство, якщо виникає потреба окреслити процес чуттєвого пізнання людиною світу. Сприйняттям називають цілісний психічний процес пізнання речі, явища, події, іншої людини, твору мистецтва, коли формується не стільки остаточна оцінка, скільки образний еквівалент об’єкта сприймання та відбувається його певна інтерпретація. Звертаючись до психологічного ґрунту процесу сприйняття, слід віднайти відповіді на питання, що безпосередньо пов’язані зі сприйняттям мистецтва слова: які особливості індивідуального сприйняття світу фіксує літературний твір, як відбувається сприйняття словесного тексту читачами, які психологічні відкриття пояснюють механізми сприйняття мистецтва, чи можливо керувати цим процесом, вивчаючи літературні твори.

Для того, щоб краще зрозуміти сучасні потрактування, звернемося до довідникового видання ХІХ століття –“Енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Ефрона” (1890-1907 р.р.), який і досі залишається ґрунтовним довідниковим джерелом, що витримало перевірку часом. У статті, яку написав відомий російський релігійний філософ В. Соловйов, сприйняття не поділяється на філософське та психологічне. Автор починає з екскурсу в історію філософії, згадуючи Г. Лейбниця, який під сприйняттям розумів “смутне мислення”, та Д. Юма й І. Канта, котрі ототожнювали цей процес із чуттєвими відчуттями. У визначення сприйняття автор статті вкладає філософське розуміння: “впізнання того, що дається у відчуттях”. У цьому впізнанні, на думку вченого, слід розрізняти три ступені, які пов’язані з психологічними процесами. По-перше, пригадування якості аналогічних відчуттів від сприйняття даного предмета. По-друге, впізнання предмета в процесі згадування попередніх відчуттів. По-третє, введення предмета й усіх пов’язаних з ним почуттів у власний загальний досвід. В. Соловйов ілюструє ці етапи сприйняттям апельсину, коли спочатку людина фіксує лише помаранчевий колір, потім пригадує форму, тактильність, смак і запах. І нарешті – відновлює в пам’яті події, як апельсин потрапив до неї, де був покладений тощо. Учений робить висновок, що без проходження всіх стадій сприйняття буде окремим почуттєвим враженням, бо “є складним і поступовим процесом, окремих моментів якого ми не усвідомлюємо” [26, с. 281-282].

У “Великому психологічному словнику” (укладачі Б. Мещеряков, В. Зинченко, 1983 р.), виданий за радянські часи, визначення сприйняття подається відповідно до наукових перспектив того часу:

“1. Суб’єктивний образ предмета, явища чи процесу, що безпосередньо впливає на аналізатор або систему аналізаторів (вживаються також терміни “образ сприйняття”, “перцептивний образ”);

2. Складний психофізіологічний процес формування перцептивного образу. Іноді терміном сприйняття позначається система дій, спрямованих на ознайомлення з предметом, що впливає на органи чуття, тобто почуттєво-дослідна діяльність спостереження” [5, с.].

Автори словника у першому визначенні сприйняття як еквівалента перцептивного образу урівняли значення усього процесу з його результатом. У другому визначенні сприйняття потрактовується як складний процес формування образу. Підкреслюється також різниця між відчуттями – безпосереднім почуттєвим відбитком окремих властивостей предмета (явища, процесу), та сприйняттям, яке віддзеркалює сукупність цих властивостей, їхній чуттєвий синтез. Розрізняються види сприйняття в залежності від провідних аналізаторів (зорове, слухове, смакове, нюхове, тактильне, кінестетичне), окремо підкреслюється участь мовлення в процесі сприйняття, яке створює додаткові можливості для абстрагування та узагальнення. Автори статті виділяють основні ознаки сприйняття: предметність, цілісність, константність, категоріальність, вибірковість, залежність від індивідуально-психологічних відмінностей людей (потреб, нахилів, інтересів, мотивів, емоційного стану), сукупність яких формують апперцепцію. Виділяються певні фази процесу сприйняття: від загального неподільного до диференційованого цілісного образу, адекватного оригіналу. У поведінці та діяльності людини сприйняття визначається як необхідна умова орієнтування у довкіллі. Окремими статтями у словнику пояснюється сприйняття часу, простору, людини людиною, складних звуків та усного мовлення.

У багатьох довідниках пізнішого часу, зокрема й електронних, містяться схожі визначення з додатковою термінологією когнітивної психології та гештальтпсихології. Так, “Глосарій психологічних термінів” за редакцією Н. Губіна (2002 р.) містить визначення сприйняття як процесу формування за допомогою активних дій суб’єктивного образу цілісного предмета, безпосередньо діючого на аналізатори [16]. Вказується, що на відміну від відчуттів, сприйняття передає не окремі властивості, а сукупність його інваріантних якостей. У глосарії основними властивостями процесу сприйняття зазначаються предметність, цілісність, константність, категоріальність та апперцепція.

У сучасних американських та західноєвропейських роботах акцент у визначеннях сприйняття робиться на інформативне розуміння процесу пізнання, частиною якого уважається сприйняття. Глосарій Д. Мацумото до книги “Психологія й культура” (2003 р.) тлумачить сприйняття як процес збирання інформації про світ за допомогою чуттів. У глосарії до книги “Психологія спілкування” американські вчені Р. Вердербер та К. Вердербер (2003 р.) пов’язують сприйняття зі спілкуванням, називаючи процесом “вибіркового відбиття інформації та надання їй певного значення” [6].




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка