Методично-інформаційна довідка



Скачати 458.95 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації10.01.2018
Розмір458.95 Kb.
ТипДовідка
  1   2   3

logo3.jpg

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ, НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ

ТА РЕЛІГІЙ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА

Ювенальна юстиція:

за чи проти?

jovenal

Київ 2013

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ, НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙlogo3.jpg

ТА РЕЛІГІЙ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА

Ювенальна юстиція:

за чи проти?

Методично-інформаційна довідка

Київ 2013

ББК 67.7

Юв 14


Ювенальна юстиція: за чи проти?: методично-інформаційна довідка. – [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обл. біб-ка для юнацтва. – К., 2013. – 24 с.

Довідка містить інформацію про ювенальну юстицію як в світі, так і в Україні, про наслідки, які несе з собою така правова сила.

Розрахована на широке коло читачів.

Укладач: Н. Я. Патенок

Відповідальний за випуск: Г. Й. Сорока

© Укладач : Н.Я. Патенок, 2013

© Київська обласна бібліотека для юнацтва, 2013
Дитина – це маленька людина, особистість, яка виховується суспільством і виростає у оточенні в першу чергу дорослих людей. Тобто будь-який негативний з точки зору дорослої людини вчинок дитини – це результат впливу оточення, суспільства в цілому. І тому причина має бути саме у суспільстві. А у тому разі, коли вчинок негативний це означає, що оточення було негативне, чи супутніми були негативні процеси. І якщо більшість злочинів, правопорушень вчиняється дітьми, які виховувалися у сім‘ях де тільки один із батьків бере участь у вихованні, це свідчить або про відсутність часу на виховання і спілкування з дитиною або небажання займатися вихованням дитини. Тобто роль сім‘ї була і залишається головною у вихованні здорового, освіченого, законослухняного покоління. І у цьому випадку суспільство більше уваги повинно приділяти таким сім‘ям.

Що таке злочин вчинений дитиною – це в першу чергу результат відсутності позитивного впливу сім‘ї, школи, суспільства, або в загалі, їх негативний вплив. Це можуть бути і розмови у сім‘ї про неймовірну силу грошей і їх владу над усім і грубе ставлення батьків один до одного і постійний перегляд фільмів, які пропагують силу, уседозволеність. Це може бути і вплив однолітків у школі, які схильні до правопорушень, які вихваляються один перед іншими негативними вчинками.


Більш відомими прикладами, що призводять до правопорушень і злочинів є брак грошей у сім‘ї, постійне недоїдання, що призводить до того, що дитина починає красти гроші щоб купити собі їжу. Спочатку вона це робить у однолітків, однокласників, у тих з ким навчається у одній школі, залізши до роздягальні, гаманців, кишені, потім у крамниці і робить це до тих пір, поки її не помічають на місці вчинення злочину.

І як повинно діяти суспільство, коли дитина скоює злочин? Кожна дитина – це цілий світ, зі своєї душею, таємницями, бажаннями і, відповідно у кожної дитини свій шлях до вчинення злочину і тому суспільство дуже обережно повинно підходити до кожної. Порушуючи кримінальну справу та притягуючи до кримінальної відповідальності суспільство тим самим зразу зараховує її до іншої групи людей - до вигнанців на яких завжди буде висіти клеймо злочинця. Вихід є? Так, стати на бік дитини, подивитися на світ її очима, зрозуміти, чого їй бракує – і намагатися допомогти. Діти – це окрема, самостійна частина суспільства, якій притаманні особливі правила поведінки, своєрідні життєві стереотипи, що забезпечують їх розвиток і становлення та перетворення в дорослу (основну) частину суспільства.

 Унаслідок свого становища і періодичності діти потребують особливого підходу та соціального захисту з позицій таких суспільних наук, як психологія, педагогіка, соціологія, право.

 Постає питання: чи можна говорити про правову і кримінологічну культуру суспільства, коли в Україні, як і у всьому світі, неповнолітні (особи до 18 років) визнаються не повністю зрілими, недостатньо розвиненими, такими, що потребують сторонньої опіки та піклування, і водночас для них передбачено у встановлених законом випадках кримінальну відповідальність (у тому числі позбавлення волі) з 14-тирічного віку.

  У міжнародних стандартах у тій чи іншій формі висловлюється думка, що для того, щоб країна відповідала сучасним вимогам, необхідна певна система судочинства стосовно неповнолітніх. Зокрема, в п.3 ст. 40 Конвенції про права дитини (1989) закріплено: "...держави-учасники прагнуть сприяти у встановленні законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, обвинувачуються або визнаються винними в його порушенні". Ці Правила ООН рекомендують необхідність створення "системи правосуддя щодо неповнолітніх".

 У сучасній світовій практиці боротьби із злочинністю неповнолітніх існує декілька правових систем здійснення правосуддя щодо неповнолітніх правопорушників і всі вони охоплюються поняттям "ювенальна юстиція".

Отже, що ж таке ювенальна юстиція насправді? Перш за все визначимося термінологічно.

Обидва слова мають латинське походження, як це й прийнято у правознавчій термінології. Юстиція - це сукупність державних органів, що здійснюють правосуддя. Ювенальний - молодий, юний. У найпростішому варіанті «ювенальна юстиція» – це судова система та процесуальні дії, які застосовуються у роботі зі справами про правопорушення неповнолітніх.

На відміну від звичайного кримінального судочинства ювенальна юстиція має виховну, а не каральну спрямованість. Кримінальна юстиція для дорослих має на меті виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів. Неповнолітній же правопорушник розглядається як особа, яку ще можна перевиховати, якій треба дати другий шанс для адаптації до життя у суспільстві. Ювенальна юстиція враховує той факт, що нерідко у конфлікт з законом потрапляє дитина, яка опинилась у складній життєвій ситуації. Таку ситуацію може спричинити сирітство або відсутність батьківського піклування, безпритульність, жорстоке поводження або експлуатація з боку дорослих тощо. Саме тому ювенальна юстиція має співпрацювати з соціальними службами, сім'ями, школами, громадськими організаціями, що опікуються дітьми, а її значення та діяльність виходять за межі суто юридично-судових установ.

Сучасна ювенальна юстиція - це система державних органів та інституцій громадянського суспільства, яка здійснює:



  • правосуддя щодо дітей, які вчинили правопорушення;

  • профілактику та попередження правопорушень дітей;

  • профілактику та попередження правопорушень проти дітей;

  • захист прав дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації.

Розрізняють ювенальну юстицію в широкому і вузькому розумінні: у вузькому – це спеціалізована гілка судової системи; в широкому – це сукупність правових механізмів, призначених для забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, що реалізуються системою державних і не державних органів, установ і організацій.

В основу ювенальної юстиції лягає прийнята ООН «Конвенція про права дитини».

Для отримання траншів МВФ уряд України підписав низку Європейських угод, в які входить і зобов’язання про впровадження ювенальної юстиції. Тим не менш, концепція реформ з Указу Президента України В. Януковича «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» цілком співвідноситься з поняттям ювенальної юстиції.

Ювенальна юстиція в експериментальному режимі діє в Україні – незважаючи на те, що законодавча база все ще не готова. Канадський уряд нібито проводить пілотний проект в Полтавській області.



Історичний шлях ювенальної юстиції.

 Аналіз історичного шляху "ювенальної юстиції" допоможе зрозуміти її сутність, основні завдання і принципи.

 Історичне минуле кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників можна вважати жорстоким і несправедливим. В юриспруденції аж до середини ХІХ ст. не існувало правового поняття "дитина" та не виділялись у окрему демографічну групу діти-правопорушники (злочинці). Загалом, якщо говорити про особливий правовий захист дітей і підлітків, то до нього людство йшло дуже повільно і свій шлях у цьому напрямі розпочало лише на початку ХХ ст.

 Перші спроби захистити неповнолітнього від несправедливо жорстокої кари виникли ще в римському праві, зокрема в Дигестах Юстиніана зазначалось, що захист осіб у віці до 25 років стосовно угод майнового характеру здійснюють їхні опікуни. Проте, якщо неповнолітній умисно вчинить злочин, тоді допомога йому не надавалась.

 Закон ХІІ таблиць, у якому вперше було сформульовано принцип "прощення покарання" щодо неповнолітніх, встановлював дві умови: 1) коли особа не розуміла характер злочинного діяння; 2) коли сам злочинний акт не був доведений до кінця. Таких осіб ще називали "зменшеними дорослими".

 У збірнику німецьких законів "Швабському зерцалі" ХІІ ст. та в кримінально-судовому положенні короля Карла V, яке мало назву "Кароліна", згадується про злочинців, які "по малолітству попередньо позбавлені розсудливості". В такому випадку закон вимагав звернутися за порадою до "досвідчених людей", тобто експертів. Отже, закон встановлював заборону на застосування смертної кари щодо осіб у віці до 14 років, однак у ньому містилися певні застереження, які допускали застосування смертної кари щодо неповнолітніх злочинців. Зокрема, у ст. СL – XIV "Кароліни" зазначалося, що, якщо злодій за віком наближається до 14 років вчинив крадіжку, яка визнавалася значною або була вчинена за обтяжуючих обставин (поєднана з насильством чи вчинена в третє), тоді застосовувався принцип – "злий умисел заміняє недостатній вік" і до неповнолітнього застосовувалось покарання у вигляді смертної кари.

 Такий підхід часто застосовувався не тільки в Німеччині, але й в Англії, роблячи недієвим принцип "прощення покарання", коли мова йшла про неповнолітніх.

 Друга половина ХІХ ст. характеризується першими спробами поліпшити долю дітей та підлітків, які опинилися в полі зору правосуддя. У США створено перший реформаторій для дітей, який забезпечував окреме утримання в тюрмах дорослих і неповнолітніх; введено режим пробації (виховний нагляд), який в результаті став одним з поширених методів поводження з неповнолітніми правопорушниками.

Однак це були окремі спроби, які кардинально ситуації не змінювали. Необхідний був особливий імпульс для створення спеціальної системи правосуддя для неповнолітніх, і ним став значний зріст злочинності неповнолітніх у Європі в кінці ХІХ ст. Засоби боротьби із злочинністю, які в цей час велися, не давали бажаних результатів, більше того – провокували нові злочини. Саме на цьому етапі, 2 липня 1899 р. в Чикаго (штат Іллінойс, США) було створено перший спеціальний суд у справах неповнолітніх. За прикладом США й інші країни створили національні суди для неповнолітніх. Однак при створенні спеціалізованих судів у різних країнах сформувався неоднаковий підхід щодо такого виду юрисдикції. Досить чітко окреслились два варіанти: 

1) автономний суд для неповнолітніх, що не пов’язаний із загальним судом (США, Канада, Англія, Бельгія, Франція, Греція (варіант), Нідерланди, Росія, Польща, Венгрія, Єгипет, Японія (варіант), Австралія, Нова Зеландія (варіант), кантони французької Швейцарії); 

2) загальний суд, який набув функції розгляду справ щодо неповнолітніх (Німеччина, Австрія, Іспанія, Португалія, кантони німецької Швейцарії).

 Щоб зрозуміти різносторонній підхід до створення такої системи, доцільно проаналізувати національний досвід тих країн, де суди для неповнолітніх функціонували найефективніше. 

 США. Правова система цієї країни закріпила три основні вимоги до ювенальної юстиції. Передусім – це спеціалізація судочинства, яка передбачала наявність автономних приміщень для розгляду і вирішення справ щодо неповнолітніх; спеціалізованого судді та ізоляцію неповнолітніх від дорослих у місцях попереднього затримання. Судовий процес був спрощеним і проходив у вигляді співбесіди судді із підсудним за "закритими дверима".

 Важливою особливістю американського суду для неповнолітніх було те, що керівництво установами опікунського нагляду за неповнолітніми здійснював суддя (до цього часу це була громадська посада).

 Це своєю чергою сформулювало поняття "делінквент" ("правопорушник"), яке в своїй основі об’єднало поняття "дитина-злочинець" та "дитина групи ризику".

 Ще однією особливістю діяльності "дитячого" суду в США була широка співпраця суду із населенням судового округу. Існувала велика кількість благодійних організацій, жіночих клубів, товариств захисту дітей від жорстокого поводження. Особливістю цієї співпраці було передусім те, що суди для неповнолітніх використовували інформацію, зібрану цими товариствами, щодо умов життя дітей-правопорушників, і навіть давали відповідні доручення вказаним організаціям, а жіночі клуби, своєю чергою, використовувались для організації нагляду за дітьми, які залишились на волі.

 Отже, у США була сформована така структура "ювенальної юстиції": створення спеціальних законів щодо неповнолітніх – виділення місця для спеціальних суддів – виникнення посади опікуна – широке залучення громадськості. Враховуючи вищенаведене, характерними для цієї структури були такі принципи:


  • індивідуальний підхід до дитини;

  • спеціальна процедура судового розгляду справ про обвинувачення неповнолітніх;

  • наголос на допомогу неповнолітнім, а не їх покарання;

  • реалізація обраних заходів для неповнолітнього державним опікуном і громадськістю;

  • обговорення з опікунами і батьками призначення виховних та лікувальних заходів.

 

 Англія. Система судів у справах неповнолітніх у цій країні була створена в 1909 р. на основі закону "Хартія дітей". Однак ще до того, у 1905 р. був створений перший суд в Бірмінгемі, який започатковував такі правила:



  • засідання суду проводили за годину до відкриття загальних судів;

  • розподіляли неповнолітніх підсудних на категорії залежно від ступеня тяжкості вчиненого ним злочину;

  • обов’язкова присутність батьків та інших близьких людей в судовому засіданні;

  • окремо розглядали справи щодо кожного неповнолітнього підсудного (навіть у випадку співучасті);

  • створювали при суді корпусу чиновників пробації, у функції яких входило вивчення особистостей і влаштування дітей-правопорушників;

  • здійснювався судом контроль за виконанням опікунського нагляду за цими дітьми.

 Враховуючи консерватизм судочинства Англії, дані правила були на цей час досить революційними, але в судову практику впроваджувались вони з постійними змінами.

 

 Франція. Ювенальна юстиція в цій країні з’явилася набагато пізніше, ніж в інших європейських країнах і потребувала немалих зусиль. У Франції у всі часи значне місце посідав суд присяжних, і тому тільки в цій країні з самого початку було передбачено, крім створення одноособового судді, ще й трибуналу у справах неповнолітніх, а згодом і створення суду присяжних у справах неповнолітніх.



 Під юрисдикцію "дитячих" судів підпадали неповнолітні у віці від 12 до 18 років, до яких застосовувався "принцип розуміння", окрім того, вводилось "друге досьє", головне призначення якого полягало в акумуляції соціально-психологічної характеристики самого неповнолітнього і його діяння. Попри це, допускалась можливість розгляду справи щодо неповнолітнього в загальному суді за таких умов:

  • неповнолітній діяв з розумінням;

  • здійснив тяжкий злочин, передбачений законом;

  • здійснив його у співучасті з дорослим злочинцем, де організатором був дорослий.

 Лише наявність цих трьох умов у сукупності була підставою для розгляду справи в загальному суді.

 Водночас із створенням спеціальних судів у Франції формуються спеціальні опікунські ради, які займають неповнолітніми, що не підпадали під юрисдикцію суду, тобто дітьми у віці до 12 років. Саме ці ради згодом стали базою для створення сімейних судів.

 

Німеччина. На відміну від США, Англії і Франції німецький суд для неповнолітніх не був автономним. У складі загального суду одному із членів на рік надавались подвійні повноваження. Перше – розгляд усіх справ щодо неповнолітніх у віці від 12 до 18 років, підсудних дільничним і шеффенським судам. Цей суддя вів попереднє слідство і називався слідчим суддею. Друге – це опікунське провадження щодо малолітніх, функції яких брали на себе члени спілок піклування дітьми. За дорученням суду вони надавали інформацію про умови життя неповнолітніх підсудних, а за рішенням суду брали на себе обов’язок піклування підлітками, що залишились на волі. Іншими словами, суддя поєднував у своїх руках каральні та опікунські функції.

 Крім того, гласність у німецькому суді не була обмежена, але його засідання проходили в спеціальному приміщенні, окремо від інших відділень загального суду.

 

 Україна. В 1917 р. у таких містах України, як Київ, Харків, Одеса, які тоді входили до складу Росії, були створені спеціальні суди для неповнолітніх. Функції судді такого суду виконував мировий суддя, до компетенції якого входили як справи про злочини неповнолітніх, так і дорослих підмовників. Суддя цього суду здійснював судовий нагляд за роботою установ, що брали на себе турботу про малолітніх правопорушників.



 Основними характерними особливостями такого суду було:

  • одноособовий розгляд справи мировим суддею, що обирався із населення певного судового округу;

  • спеціальна професійна підготовка судді (знання дитячої психології, при цьому перевага надавалась лікарям і педагогам);

  • широка предметна підсудність;

  • відсутність формальної судової процедури (у тому числі формального обвинувального висновку);

  • спрощений судовий розгляд, який полягав у бесіді судді із підлітком за участю його піклувальника;

  • застосування опікунського нагляду як засобу впливу;

  • оскарження рішень суду в особливий відділ з’їзду мирових суддів.

Таке вивчення зародження ювенальної юстиції у правових системах деяких країн дає можливість дійти висновку, що з моменту її становлення не було створено єдиної моделі спеціального судочинства щодо неповнолітніх. Від самого початку виникнення ювенальна юстиція видозмінювалась залежно від національного законодавства кожної країни.

Серед науковців та практиків сьогодні досить жваво обговорюється необхідність створення системи правосуддя для неповнолітніх в Україні. Крім того, на державному рівні розроблено проект "Формування системи ювенальної юстиції в українському судочинстві" та на початку лютого 2004 р. у Верховному Суді України відбулася робоча зустріч координаційної групи з цього питання. В ній взяли участь речники ЮНІСЕФ в Україні, Всеукраїнського Комітету Захисту Дітей, Міністерства юстиції України, Державного Департаменту України з виконання покарань Державного Комітету України з питань сім’ї та молоді. Робочою групою з представників Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Всеукраїнської Фундації «Захист Прав Дітей», Українського Центру Порозуміння у співробітництві з міжнародними експертами було розроблено Концепцію створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні. 



Указана Концепція ювенальної юстиції України відобразила прогресивні тенденції розвитку ювенальної юстиції у світі, а також міжнародні стандарти у сфері провадження (правосуддя) у справах неповнолітніх зокрема, і захисту прав неповнолітніх в цілому. Відповідно до Концепції: «В Україні створення спеціалізованої системи, що захищала б права дитини, є вкрай необхідним заходом. Досвід свідчить, що соціальна реабілітація дітей, котрі вступили у конфлікт із законом, є ефективним соціальним механізмом, який дає змогу відновити фізичний, психологічний та соціальний статус дитини при значній економії коштів на це». 

Необхідним згідно Концепції є: створення системи ювенальних судів (ювенальний суд як центральний елемент ювенальної юстиції розглядає справи про: злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі й за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків стосовно дитини; усі правопорушення, від яких постраждалою стороною є дитина; цивільні справи, де стороною є дитина); гуманізація ювенального судочинства; особливий підхід до неповнолітніх під час досудового слідства (надання переваги мірам запобіжного заходу, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою, тощо); розвиток альтернативних заходів кримінального переслідування (таких, як програми відновного правосуддя); розвиток та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим в процесі здійснення правосуддя; розвиток і впровадження програм відновного правосуддя в ювенальну юстицію. У більшості судів України сьогодні вже запроваджено спеціалізацію з розгляду справ щодо неповнолітніх. Суддів орієнтують на те, щоб вони вивчали не лише правову тематику стосовно цієї вікової категорії, а й вікову психологію та педагогіку.

 Побутує думка, що Україні не варто перебирати досвід США – країни, яка відсвяткувала 100-літній ювілей судів у справах неповнолітніх їхньою ліквідацією. Проте не можна стверджувати, що досвід діяльності судів у справах неповнолітніх є лише негативним. Залишається актуальною мета ювенальної юстиції – максимально забезпечити "поблажливу" неформальну процедуру судового розгляду, що враховує індивідуальні і вікові особливості дитини, та реалізувати гнучку систему кримінально-правових заходів впливу на неповнолітнього.

 Як свідчить історичний досвід США, домінування одного із завдань, у даному випадку – реабілітаційного, призводить до розчарування суспільства в цій системі, яка не тільки залишає поза увагою традиційні завдання правосуддя, але й не забезпечує захист суспільства від протиправної поведінки молоді.

 У сучасних умовах при створенні в Україні ювенальної юстиції важливо акцентувати увагу не лише на призначенні покарання неповнолітньому правопорушнику, але й його соціальній реабілітації в суспільстві та профілактиці вчинення нових правопорушень "дітьми групи ризику".



Яким же чином ювенальна система просувається

в нашому суспільстві?

Над Україною справді нависла небезпека, адже, попри те, що ювенальна юстиція не була схвалена Верховною Радою України, вона все таки запроваджується.

Створення ювенальної юстиції в Україні було передбачено в проекті Закону «Про загальнодержавну програму «Національний план дій по реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року, який розроблено на виконання Указу Президента України від 11.07.2005 р. №1086 «Про першочергові заходи по захисту прав дітей».

Деякі українські політики, педагоги, психологи, журналісти, відхилили конспірологічне марення ліберальних маргіналів про необхідність дати чиновникам необмежені права по втручанню в приватне життя мільйонів сімей для нібито «захисту» нормальних дітей від нормальних батьків шляхом масової здачі їх в сирітські притулки.

Завдяки православній громадськості Києва, яка інформувала депутатів Верховної Ради про трагічні наслідки, що може викликати прийняття законопроекту про введення ювеанльної юстиції, депутати відхилили "Концепцію створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні".

Тим не меньше, активно впроваджуються базові законодавчі акти, які надають можливість створити систему ювенальних органів державної влади і надають їм відповідні повноваження. При ретельному аналізі з’ясовується, що у нас перероблено під ювенальні технології усе законодавство, що стосується дітей. Протягом 2001 р. Верховна Рада України ухвалила закони: від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства», від 21 червня 2001 р. № 2558-ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», від 15 листопада 2001 р. № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї», а ще в 1995 р. прийнято Закон від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», в якому передбачено створення при судах інституту судових вихователів, положення про який затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України.

Протягом 2004 р. Пленум Верховного Суду України прийняв дві постанови: від 27 лютого 2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» та від 16 квітня № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Нині в судах України практикується спеціалізація суддів, які розглядають справи про злочини неповнолітніх, і це є вагомим кроком до запровадження ювенальної юстиції.

13 січня 2005 р. прийнято Закон № 2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в якому визначено правові, організаційні, соціальні засади і гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і який є складовою законодавства про охорону дитинства.

20 листопада 2012 року увійшов до сили новий Кримінально-процесуальний Кодекс, в якому вводяться поняття спеціалізованих (ювенальних) судів та слідчих для неповнолітніх, а також такі ювенальні технології як «медіація» і «пробація». Таким чином, ювенальна юстиція на законодавчому рівні прийнята майже повністю.

Паралельно міністерствами розсилаються інструкції для соціальних працівників, педагогів, (наприклад, “Методичні рекомендації для роботи педагогічних працівників з питань попередження насильства над дітьми”), в яких дані інструкції для відстеження випадків “порушення прав дітей” і їх вилучення з сімей. Постійно розширюється кількість ювенальних структур — кримінальна міліція для неповнолітніх, різні соціальні служби, кризові центри, служби медіації, sos-містечка для дітей, яких відібрали від батьків, тощо.

Але окрім законодавства потрібні ще виконавці. Влітку 2012 вийшло розпорядження Віце-прем'єр-міністра С. Тігіпка про прийняття на роботу 12000 соціальних працівників, які вже сьогодні ходять по домівках і збирають відомості про сім'ї. У народі їх назвали «соцполіцаями», тому що вони вишукують проблеми, випитують умови проживання, доходи та іншу конфіденційну інформацію, на основі якої потім можна пред'явити претензії сім'ї. У жовтні 2012 на Форумі сім'ї С. Тігіпко заявив, що планується збільшити кількість соцпрацівників майже до 46000 , аби вони «досліджували кожну родину».

Наші чиновники в загальній масі ще не мислять західними категоріями — ще не всі готові відбирати дітей і тероризувати батьків. Тому серед українських чиновників проводяться масові семінари і тренінги, які організовують добре профінансовані міжнародні фонди. На цих тренінгах людей усіма можливими методами обробляють ювенальною ідеологією: "права дитини над усе, батьків треба контролювати, дітей не можна карати". Потім такі чиновники ходять по сім’ях і випитують у дітей: «А чи не кривдять тебе батьки?» і «А чи не хочеш ти поговорити з психологом?». І якщо не дай Бог, дитина скаже щось зайве, то проблеми цій сім’ї гарантовані.

Але вилучення дитини у батьків — це не найстрашніше, нормальні батьки у нас завжди відвоюють свою дитину. Найнебезпечніше інше — це обробка самої дитини цією аморальною ідеологією: знищення поваги до батьків, руйнування довіри усередині сім’ї, настроювання проти батьків, коли дитина спекулює своїми правами. Така дитина, хоч і знаходиться в сім’ї, але вона вже чужа людина, яка може у будь-який момент зрадити, наскаржитися, подати до суду на маму і тата. Наприклад, в США 9-ти літній хлопчик  заявляє своїй бабусі: «Якщо ти зараз же не вибачишся переді мною, я подзвоню в поліцію, і ти сидітимеш у в’язниці!». Схожі приклади, на жаль, все частіше з’являються і в Україні.

Ще одним найважливішим руйнівним постулатом ювенальної юстиції є безкарність дітей і підлітків. Підліток, знаючи, що залишиться безкарним, може собі дозволити будь-які “розваги”. Наприклад, в деяких країнах Європи за вбивство перехожого підліток може відбутися пів роком дитячого ізолятора, більш схожого на санаторій. Таким чином, повсюдні молодіжні погроми у Франції, Англії та інших країнах — це результат багаторічної роботи ювенальної юстиції. Якщо ці норми все-таки будуть прийняті на Україні, то нас теж чекає стрімкий зліт підліткової злочинності і інших соціальних проблем.

Отже, ключові моменти Ювенальної юстиції:



  • ювенальна юстиція є нікому непідзвітною структурою: ні судово-виконавчій системі, ні уряду, ні Президенту країни. Це означає, що навіть Голова держави у виняткових випадках не має права призупинити чи оскаржити рішення ювенальних судів;

  • закони і дії ювенальної юстиції носять абсолютно суб´єктивний характер: працівники цієї системи наділені необмеженими повноваженнями у прийнятті рішень щодо вилучення дитини з сім´ї та позбавлення батьківських прав. Відсутні виразні та однозначні формулювання в законі про те, які можуть бути підстави для подібних дій;

  • ювенальна юстиція направлена на підрив батьківського авторитету у дітей, знищення традиційного сімейного укладу і моральних цінностей;

  • ювенальна юстиція, під приводом захисту прав дитини, відбирає саме головне її право, без якого інші права взагалі не мають ніякого значення – право на маму, батька і сім´ю. Ювенальна юстиція ставить остаточну крапку в цьому питанні, залишивши нас останньої опори, яка у нас є - сім´ї, а значіть, поставить під удар саму основу суспільства;

В цілому ювенальна юстиція яскраво виражає в собі всі сучасні тенденції сімейного розвитку: ослаблення сімейних зв’язків, розподіл дітонародження і материнства, звільнення жінки від сім’ї і, як кінцева мета, одержавлення дітей.

Тож, замість того, щоб вводити систему ювенальної юстиції, як реакцію на дитячу злочинність, краще було б піти шляхом профілактики:



  • відкрити масово спортивні секції, гуртки, будинки творчості, ізостудії і т.д.;

  • проводити в школах і ВНЗ роботу, засновану на вихованні моральних цінностей, патріотизму, духовності;

  • захистити дітей від потоку низькопробної кіно- і телепродукції, яка пропагує насильство, розпусту, пияцтво, принципи суспільства споживання, де за основу беруться гроші, бездушність і продажність.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка