Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття



Сторінка1/2
Дата конвертації10.07.2018
Розмір0.61 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2



МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ


Затверджено”


на методичній нараді

кафедри госпітальної педіатрії №1




Завідувач кафедри професор_____________В.О.Кондратьєв


“______” _____________ 2014 р.



МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ




ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ




Навчальна дисципліна

Основи клінічної медицини

Модуль №

1

Змістовний модуль №

4

Тема заняття

Основні симптоми та синдроми захворювань ШКТ та гепато-біліарної системи. Методи клінічних досліджень.

Курс

II - й

Факультет

Клінічна фармація

Дніпропетровськ, 2014.


1. Актуальність теми: Захворювання шлунково-кишкового тракту – це велика група захворювань, при яких мають місто порушення травлення та всмоктування їжи, явища кишкової та шлункової диспепсії і являються досить поширеними серед інших захворювань. Багато з них перетворюються в хронічні з подальшою інвалідізацією, велика частка летальних випадків. Своєчасне виявлення й лікування цих захворювань попереджає розвиток важких ускладнень ( синдрому портальної гіпертензії, печінкової недостатності).

А. Студент повинен знати:

1. Опанувати поняття та їх трактування: симптоми та синдроми, їх класифікація.

2.Засвоїти основні симптоми та синдроми, які характерні для захворювань шлунково-кишкового тракту та гепато-біліарної системи.

3.Застосовувати загальні відомості про симптоми, синдроми і перебіг хвороб шлунково-кишкового тракту та гепато-біліарної системи конкретного пацієнта для встановлення клінічного діагнозу.

4.Знати методологію діагнозу захворювань згідно з МКХ 10.


Б. Студент повинен вміти:


1.Опанувати методи діагностики захворювань шлунково-кишкового тракту. та гепато-біліарної системи

2.Пояснювати (трактувати) методи клінічного обстеження хворих з захворюваннями шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та гепато-біліарної системи , практично застосовувати їх для обґрунтування діагнозу.

3.Опанувати основні підходи до терапії захворювань шлунково-кишкового тракту та гепато-біліарної системи.





  1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)


Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

1.Кафедра анатомії .
2. Кафедра патологічної анатомії.
3.Кафедра патологічної фізіології.

4.Кафедра фармакології.


5.Кафедра іноземних мов.

1.Знати анатомію ШКТ. та гепато-біліарної системи.

2.Пояснити патогенетичні механізми виникнення захворювань.

3.Пояснити патогенетичні механізми виникнення захворювань.
4.Використати засоби патогенетичної та симптоматичної терапії.

5. Використати латинську термінологію.





  1. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.


4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:


Термін

Визначення

1.Порушення апетиту

2.Відрижка

3.Печія
4.Закріп
5.Діарея
6.Метеоризм
7.Шлункова диспепсія

8. Кишкова диспепсія


9.Мальдігестія

10.Мальабсорбція

11.Шлунково-кишкова кровотеча

12.Гастрит

13.Пептична виразка шлунка та дванадцятипалої кишки

14.Коліт

15.Полігіповітаміноз
16. Больовий синдром

17. Астено-невротичний синдром

18. Анемічний синдром

19.Гепатит


20.Цироз печінки

21.Гепатолієнальний синдром


22.Синдром жовтяниці
23.Асцит
24.Синдром портальної гіпертензії

1. Зменшення апетиту ( анорексія), хворобливе його посилення ( булімія) або перекручення .

2.Мимовільне виділення повітря зі шлунка через рот.


3.Відчуття печіння за грудиною або в надчеревній області.

4.Порушення випорожнення кишок протягом більше ніж 48 год.

5.Розлад функції кишок, який проявляється частими рідкими випорожненнями.

6.Здуття живота.


7.Нудота, відчуття неприємної повноти в шлунку, відрижка, печія, зригування, нападоподібну слинотечу, порушення апетиту, відчуття неприємного смаку у роті, блювання.

8.Бурчання в животі, закрепи, пронос.


9. Недостатність травлення.

10. Недостатність всмоктування.

11. Кровотеча на різних рівнях травного тракту: зі стравоходу, шлунка, кишок.
12.Вогнищеве або дифузне запалення слизової оболонки шлунка з поступовим, але прогресивним розвитком атрофічних змін.

13. Це хронічне захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, яке перебігає циклічно, характеризується сезонністю, морфологічно — утворенням виразок слизової оболонки шлунка в період загострення.

14.Поліетіологічне захворювання, що характеризується запально-дистрофічними змінами слизової оболонки товстої кишки і порушенням її функції.

15.Сухість шкіри, ламкість нігтів, кровоточивість ясен.

16. Деталізують за такими ознаками: характер, локалізація, тривалість, іррадіація, ритм.

17.Виявляється в загальній слабкості, підвищеної дратівливості, зниженням пам'яті, інтересу до навколишнього. 


18.Гіпохромія еритроцитів, кольоровий показник крові 0,4- 0,7, знижений рівень заліза (норма – 17,9 мкмоль/л; у жінок цей показник може бути нижчим – 12 мкмоль/л).

19.Це дифузне запально-дистрофічне ураження печінки різної етіології.

20.Хронічне дифузне ураження печінки, яке характеризується порушенням нормальної часточкової архітектоніки внаслідок фіброзу й розвитком функціональноі недостатності печінки та портальної гіпертензії.

21.Збільшення печінки та селезінки, може бути різного ступеня.

22.Свербеж шкіри, жовтяничне її забарвлення, лабораторні ознаки холестазу.

23.Накопичення рідини в черевній порожнині.

24.Спленомегалія, асцит і розвиток колатерального кровообігу.



4.2. Теоретичні питання до заняття:

1.Що означає порушення апетиту.

2.Визначити поняття - відрижка.

3.Визначити поняття - печія.

4.Чим проявиться закріп.

5.Чим проявиться діарея.

6.Що означає – метеоризм.

7.Прояви шлункової та кишкової диспепсії.

8.Описати симптом мальдігестії.

9. Описати симптом мальабсорбції.

10.Як виявити шлунково-кишкову кровотечу.

11. Клінічна картина гострого гастриту.

12. Клінічна картина пептичної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.

13. Клініка і діагностика коліту.

14. Клініка і діагностика полігіповітамінозу.

15. Больовий синдром – прояви та діагностика.

16. Астено-невротичний синдром - прояви та діагностика.

17. Анемічний синдром при патології гепато-біліарної системи.

18. Клініка і діагностика гепатиту.

19. Клініка і діагностика цироза печінки.


4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

І. Зібрати анамнез життя та захворювання.

2. Послідовно провести огляд хворого.

3. Виявити симптоми захворювання.

4. Оцінити результати лабораторного обстеження хворого.

5. Оцінити результати інструментального обстеження хворого.

6. Висловити припущення щодо діагнозу.

7. Запропонувати лікарські засоби для терапії.

8. Оцінити ефективність лікарської терапії.


  1. Зміст теми:

Основними кліничними проявами захворювань органів травлень є біль, порушення апетиту, відрижка, печія, закреп, діарея, метеоризм; синдроми шлункової та кишкової диспепсії, зовнішньо секреторної недостатності підшлункової залози, недостатності травлення (мальдігестії) та всмоктування (мальабсорбції), шлунково-кишвокої кровотечі, полігіповітамінозу; больовий, астено-невротичний, анемічний синдром.

Болі ставляться до найбільш частим симптомів захворювань травної системи. Механізм їх виникненню не завжди однаковий. Болі, які з'являються у разі порушення моторної функції органів травлення (спазмі чи, навпаки, розтягненні), звуться висцеральними. Ці болю спостерігаються, наприклад, при кишкової кольці, печіночної кольці, неускладненою виразкової хвороби, відрізняються схваткообразним чи, навпаки, ниючим, дифузійною характером, поширюються (>иррадиируют) у різні ділянки тіла.

Тоді, як у патологічний процес втягується листок очеревини, покриваючий травні органи, наприклад при пробиття виразкову хворобу шлунка чи дванадцятипалої кишки, і починають дратуватися її нервові закінчення, з'являються перитонеальні болі, зазвичай чітко локалізовані, постійні, що носять гострий, ріжучий характер, і що супроводжуються напругою м'язів черевної стінки. При гастроезофагеальній рефлексній хворобі (закидання кислого шлункового вмісту в стравохід) біль локалізується у надчеревній ділянці, горлі, за ходом стравоходу або за грудниною. Він посилюється після переїдання,при низькому положенні голови (під час сну), зменшується в положенні стоячи та після прийняття лужної мінеральної води ( Поляна, Поляна-Купель). Біль супроводиться печією,кислою відрижкою.

Оцінюючи болю враховують їх характер, інтенсивність, локалізацію, наявність або відсутність поширення з місця їх виникненню (>иррадиации), тривалість, періодичність, зв'язок їх виникненню з прийомом їжі чи актом дефекації, фізичним навантаженням, зміною становища тіла; впливом геть їх зникнення різних лікарських засобів. Абдомінальний біль часто ниючий, пекучий, тиснучий характер.

Локалізація болю не завжди збігається з розташуванням ураженого органа. Наприклад, біль у надчеревній ділянці виникає при захворюванні шлунка, дванадцатіпалої кишки, підшлункової залози,біль у підчеревній ділянці- при захворюваннях сечового міхура, статевих органів,товстої кишки. З іншого боку, необхідно пам'ятати, що біль у животі можуть з'являтися як при захворюваннях органів травлення, а й за хворобах серця (інфаркті міокарда), органів дихання (крупозної пневмонії), неврологічних захворювань і ін., що може стати іноді причиною діагностичних помилок.

Велике діагностичне значення має іррадіація болю. Наприклад, іррадіація болю вгору від надчеревної ділянки спостерігається при патологічних явищах у стравоході, кардії, у верхній частині шлунка, грижах стравохідного отвору діафрагми. Іррадіація болю в праве підребер’я спостерігається при пептичній виразці малої кривини шлунка, виразці воротаря, дванадцятипалої кишки, при захворюваннях жовчовивідних шляхів, головки підшлункової залози. У ліве підребер’я іррадіює біль при ураженнях тіла і хвоста підшлункової залози, при пептичній виразці задньої стінки шлунка, при карциномі товстої кишки. У міжлопаткову ділянку поширюється біль при єзофагітах, виразках стравоходу. Під праву лопатку часто іррадіює біль при захворюваннях підшлункової залози,пептичній виразці задньої стінки цибулини дванадцятипалої кишки. При гінекологічних захворюваннях біль може іррадіювати в ділянку крижів. У пахвину ділянку іррадіює біль із нирок, сечоводів. Тривалість болю більше характеризує тип захворювання, ніж уражений орган. Ритмом болю називають появу або зникнення болю протягом дня. Для вісцерального болю характерна ритмічність, оскільки вона пов’язана з функціональною активністю ураженого органа. Жоден з органів травлення не функціонує безперестанку, тому біль, пов’язаний з ними, не може бути постійним. Ритм вісцерального болю буває правильним або неправильним. Біль з правильним ритмом має важливе діагностичне значення, наприклад при пептичній виразці, тоді як при дискенезії жовчовивідних шляхів, синдромі подразнення товстої кишки біль виникає коли завгодно- неправильний ритм.



Диспепсичні розлади. Крім болю, при захворюваннях органів травлення часто зустрічаються різні диспепсичні розлади, які поділяють на шлункові, кишкові, комбіновані. До шлункової диспепсії відносяться нудота, відчуття неприємної повноти в шлунку, відрижка, печія, зригування, нападоподібну слинотечу, порушення апетиту, відчуття неприємного смаку у роті, блювання.

Відрижка - мимовільне виділення повітря зі шлунка через рот. Відрижка досить часто є проявом розладів травлення, у тому числі й функціональної диспепсії.

Печія - відчуття печіння за грудиною або в надчеревній області. Раніше її пов’язували тільки з гіперацидним станом, а останніми роками стало відомо, що вона може спостерігатися навіть при ахлоргідрії. Причиною печії є дискінезія, неповне змикання кардії, через що в стравохід потрапляє шлунковий вміст, який подразнює його слизову оболонку, внаслідок чого й виникає гастроєзофагальна рефлексна хвороба.

Регургітаціявідрижка, при якій у ротову порожнину потрапляє невелика кількість шлункового вмісту (відрижка з присмаком). Залежно від кислотності шлункового вмісту відрижка буває кислою (при нормальній або підвищеній кислотності) або гіркою (при ахлоргідрії або при регургітації дуоденального вмісту в шлунок). Регургітація неперетравленою їжею спостерігається при гастрезофагальній рефлексній хворобі, деяких захворюваннях шлунка, кишок.

Нападоподібна слинотеча виявляється раптовим заповненням порожнини рота слиною без смаку і запаху. Часто цей симптом виникає при виразковій хворобі, раку стравоходу. Апетит (від лат. appetitus - прагнення, бажання) - відчуття, пов'язане з потребою в їжі, а також фізіологічний механізм, що регулює надходження в організм харчових речовин. Порушення апетиту є симптомом багатьох захворювань. Зменшення апетиту ( анорексія), хворобливе його посилення ( булімія) або перекручення спостерігаються при пухлинах мозку, багатьох нервово-психічних розладах, порушенні діяльності шлунково-кишкового тракту, авітамінозах, ендокринних хворобах. Нормалізація апетиту залежить як від лікування основного захворювання, так і від дотримання правильного режиму харчування.

Блювання - мимовільний викід шлункового вмісту через рот. Блювота зустрічається при різних захворюваннях: підвищенні внутрішньочерепного тиску ("центральна" блювота), отруєннях (гематогенно-токсіческая блювота), багатьох захворюваннях внутрішніх органів (при виразковій хворобі і пухлинах шлунка, хворобах жовчного міхура та підшлункової залози, нирковій коліці і ін ). За механізмом розвитку розрізняють центральне і перефірійне блювання. Центральне блювання виникає внаслідок подразнення блювотного центру, розташованого в довгастому мозку, фармакологічними (морфін), токсичними (уремія), механічними (підвищення внутрішньочерепного тиску) факторами. Перефірійне блювання виникає внаслідок надходження якого-небудь імпульсу в блювотний центр по блукаючому нерву, наприклад, при захворюваннях шлунка. Початок блювання супроводиться слабкістю, блідістю, потовіділенням, брадікардією, зниженням АТ. Блювання часто має захистне значення – звільнює шлунок від шкідливих речовин. При наявності блювоти уточнюють час її виникнення (вранці, відразу після прийому їжі, через кілька годин після їжі), об'єм блювотних мас, їх запах, колір, консистенцію, реакцію, характер залишків їжі, наявність патологічних домішок, зокрема жовчі, згустків крові і ін  Блювота як симптом має, не тільки важливе діагностичне значення. Часта і рясна (неприборкана) блювота приводить до розвитку в організмі важких порушень: обезводнення, електролітним зрушень, що супроводжується у свою чергу розладами серцевої діяльності, порушеннями функцій нирок і т.д. 
Проявами кишкової диспепсії є бурчання в животі, закрепи, пронос.

Закреп (обстипаційний синдром) – порушення випорожнення кишок протягом більше ніж 48 год. Залежно від етіології і патогенезу закрепи поділяють на аліментарні, неврогенні, гіподинамічні, запальні, проктологенні, механічні, медикаментозні тощо.

Пронос – розлад функції кишок, який проявляється частими рідкими випорожненнями. За походженням проноси поділяються на бактеріальні, паразитарні, вірусні, хронічні неспецифічні та ін. Під час проносів кількість калових масс становить понад 200г. а вміст у них води перевищує 80% (у нормі – близько 60%). Випорожнення бувають 2-20 разів за добу і більше.

Метеоризм (здуття живота). Метеоризм розвивається при вживанні в їжу продуктів, багатих на клітковину та дають при їх переварюванні велика кількість газів (капуста, чорний хліб і т. д.), при вираженій зовнішнесекреторной недостатності підшлункової залози, порушеннях складу кишкової мікрофлори (дісбактеріоз), кишкової непрохідності. 
При наявності метеоризму проводять обстеження хворих з метою встановлення його причини і вибору тактики лікування основного захворювання. 
Для боротьби з метеоризмом призначають дієту, яка передбачає виключення капусти, бобових, свіжого хліба, обмеження картоплі, борошняних страв, рафінованих вуглеводів. Хворим рекомендують прийом активованого вугілля або карболену (по 0,5-1,0 г 3-4 рази на день), при наявності показань -ферментних препаратів - фестала, дигестал та ін. Призначають вітрогінні трави (настій ромашки, кропу). При різко вираженому метеоризмі застосовують газовідвідну трубку. 

Шлунково-кишкові кровотечі.

Патологічний стан, виникаючий внаслідку порушення цілостності судин на різних рівнях травного тракту: зі стравоходу, шлунка, кишок. Причинами кровотеч переважно є пептичні, стресові чи медикаментозні виразки (стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки, тонкої і товстої кишок); поліпи шлунка, товстої кишки; телеангіектазії ( хвороба Ослера) стравоходу й шлунка; запальні процеси в шлунку (гастрити), кишках (дифузні коліти). Досить рідко шлунково-кишкові кровотечі виникають внаслідок тромбоцитопеній або тромбоцитопатій. За характером крововтрат розрізняють гострі та хронічні кровотечі. Реакція організму на крововтрату залежить від швидкості й ступеня крововтрати. Діагностика кровотечі з травного тракту грунтується головним чином на клінічних проявах. Тому необхідно виявити причину, встановити локалізацію кровотечі, ступінь крововтрати. При цьому основними є такі симптоми: криваве блювання, дьогтеподібні випорожнення, загальні прояви гострої крововтрати.

Досить часто спостерігається прихована шлунково-кишкова кровотеча, основним симптомом якої є анемія, при якій виникає гіпохромія еритроцитів, кольоровий показник крові 0,4- 0,7, знижується рівень заліза (норма – 17,9 мкмоль/л; у жінок цей показник може бути нижчим – 12 мкмоль/л). Для встановлення прихованої кровотечі з травного тракту кал передають на проведення реакції Грегерсена.

Астеновегетативний синдром: пов'язаний з порушенням дезінтоксикаційної функції печінки. Виявляється в загальній слабкості, швидкої стомлюваністі, втраті працездатності, підвищеної дратівливості, зниженням пам'яті, інтересу до навколишнього. 

Мальабсорбція: патологічний стан організму, за якого відзначають недостатній перехід крізь стінку кишкі з її порожнини до внутрішнього середовища одного чи кількох основних харчових компонентів внаслідок вродженого чи набутого зниження активності одного або кількох ферментів, необхідних для повноцінного всмоктування харчових сполук.

Мальдигестія: порушення перетравлювавання харчових речовин к шлунку і кишечнику- може бути пов’язане з розладами перетравлювавання в просвіті кишки (порожнинна мальдигестія ) чи мембранного травлення в щітковій облямівці слизової оболонки тонкої кишки (мембранна мальдигестія).
ГОСТРИЙ ПРОСТИЙ ГАСТРИТ

Гострий простий гастрит – це гостре запальне захворювання слизової оболонки шлунка. При гострому простому гастриті має місце безпосередня дія ушкоджу вальних факторів на слизову оболонку шлунка. Може бути екзо- або ендогенного походження. До екзогенних факторів належать: переїдання після тривалого утримання від їжі ( голодування); надмірне споживання гарячої або недоброякісної їжі; медикаментозне ушкодження слизової оболонки шлунка ( серцеві глікозиди, ацетилсаліцилова кислота, хінідин, сульфаніламідні препарати, антибіотики тощо); вживання харчових продуктів, інфікованих сальмонелами, стафілококами та іншими мікроорганізмами ( при цьому в процес, як правило, втягуються кишки- гострий гастоентероколіт). Гострі гастрити ендогенного походження виникають внаслідок інфекційних захворювань, при нирковій недостатності, захворюваннях органів травлення, при несприйнятливості деяких харчових продуктів тощо. Кліника характеризується вираженою симптоматикою. Захворювання розвивається через декілька годин після початку дії екзогенного фактора. У надчеревній ділянці відчувається важкість , нудота ,слинотеча, неприємний присмак у роті, головний біль, запаморочення. Виникають біль у животі, блювання (часте або безперервне). Спочатку в блювотних масах виявляються залишки їжі, а згодом- лише слиз із жовчю. Іноді блювотні маси рожево-червоного або бурого забарвлення через наявність домішок крові. У разі харчової токсикоінфекції до згаданих ознак приєднується пронос. Усе це призводить до зневоднення організму і втрати хлорідів, що, у свою чергу, спричинює судоми литкових та інших скелетних м’язів. Шкіра бліда, вкрита холодним потом. Температура тіла в більшості випадків нормальна, але коли гострий гастрит зумовлений харчовою токсикоінфекцією, підвищується до 38-39С.

У крові виявляється лейкоцитоз,збільшена ШОЕ. У сечі- білок і циліндри.

Лікування: при простому ендогенному гастриту лікують основне захворювання, наслідком якого є гастрит. При цьому хворому ліпше приймати іжу згідно з лікувальною дієтою за Певзнером.

ХРОНІЧНИЙ ГАСТРИТ

Хронічний гастрит — це клініко-анатомічне поняття. Характеризується вогнищевим або дифузним запаленням слизової оболонки шлунка з поступовим, але прогресивним розвитком атрофічних змін.

Нині хронічний гастрит у структурі захворюваності населення становить 34 %, тобто за поширеністю посідає друге місце після хронічного холециститу. Майже в половині випадків йому передує гострий гастрит. Серед інших причин розвитку хронічного гастриту мають значення такі чинники, як порушення режиму харчування, його якості, їда поспіхом, надмірне споживання копчених продуктів, маринадів, алкоголю, гарячих страв, куріння. З ендогенних чинників найважливіше значення має порушення функції нервової системи. Значні й тривалі психоемоційні перенапруження призводять до розладів секреторної та моторної функцій шлунка, трофічних змін слизової оболонки.

Особливістю патологічних змін при хронічному гастриті є дистрофічні й атрофічні процеси в поєднанні з порушенням регенерації шлункового епітелію та розвитком власне запальної реакції. Розрізняють хронічний неатрофічний гастрит, асоціований з Helicobacter pylori, та хронічний атрофічний гастрит.



Клініка. Найтиповішою клінічною ознакою хронічного гастриту є біль в надчерев’ї, іноді досить інтенсивний, виникає частіше після переїдання (що зумовлено розтягненням шлунка) або ж натще — “голодний” біль (як правило, через1,5—2,5 год після їди або вночі). Патологічне зниження маси тіла. Симптоми полігіповітаминозу (сухість шкіри, ламкість нігтів, кровоточивість слизових оболонок);

Хворих непокоять також шлункова диспепсія (відчуттям тяжкості й тисненням у надчеревній ділянці незабаром після їди, відрижка, нудота, зригування, зниження апетиту, рідше — печія та блювання). У деяких випадках – кишкова диспепсія (хворі скаржаться на закреп або пронос, здуття живота, болючі позиви до дефекації). Під час пальпації живота визначають локальну або дифузну болючість у надчеревній ділянці. Розвиток В12 – та фолієводефіцитної анемії.



Діагноз хронічного гастриту (як нозологічна форма) можливий лише за умови морфологічного підтвердження і з’ясування типу хронічного гастриту, діагностики хелікобактерної інфекції ( дихальний тест, лабораторні методи - ІФА, ПЛЦ), наявністі порушення секреторної та моторно-евакуаторної функції шлунка (проводять внутрішньошлункова рН-метрія, мікрозондова топографічна інтрагастральна рН-метрія за В.М. Чорнобровим).

Хронічний гастрит типу А частий серед осіб середнього й літнього віку, іноді в дітей (з раннім проявом аутоімунного процесу). Роль гастриту типу А в розвитку злоякісних новоутворень слизової оболонки шлунка, очевидно, перебільшена. Характеризується атрофією слизової оболонки шлунка за незначних змінв антральному його відділі.

Хронічний гастрит типу В — це поверхневий антральний гастрит; тіло шлунка в патологічний процес не залучається, антитіла до парієтальних клітин не виявляють. Гастрит типу В трапляється у 100 % випадків виразкової хвороби будь-якої локалізації.

Лікування хронічного гастриту.

Лікувальне харчування. У фазі загострення рекомендують дієту № І а (функціональне, механічне, термічне щадіння шлунка). Дієта № 1а містить 80 г білків, 80—100 г жирів, 200—300 г вуглеводів, 6 г солі, енергетична цінність її становить 2100—2200 ккал. їжу споживають через кожні 2—3 год. Через 2—3 дні переходять на дієту № І: супи з картоплі, моркви, молочні з вермішеллю; свіжий сир, кефір, несолоне вершкове масло; омлети, нежирне м’ясо (курятина, кролятина, телятина) відварене; каші, пудинги; білий черствий хліб, неміцний чай. Склад дієти № 1: білок — 100 г, жири ~ 100 г, вуглеводи — 400 г; енергетична цінність — 2600—2800 ккал. Поступово переходять на дієту № 2 (механічне щадіння зі збереженням хімічного стимулювання). Дозволяється: хліб білий черствий, молоко розведене, кефір, вершкове масло і олія, омлети, м’ясні й курячі бульйони, протертий борщ з капустою, парові котлети, сосиски, нежирне м’ясо, овочі, супи. Харчування 5—6 разів на добу. Хворому слід уникати жирних сортів м’яса, риби, смаженої картоплі, чіпсів, консервів, перцю, гірчиці, оцту. Після закінчення курсу лікування рекомендується дієта № 15 з певними обмеженнями.

Медікаментозна терапія: ерадікація Helicobacter pylori (антибактеріальна терапія), лікування дисбіозу (пробіотикі, прєбіотикі), антисекреторні препарати (інгібітори протонної помпи, Н2- гістаміноблокатори, М1-холінолітикі, корекція моторних порушень (прокінетики), гастроцитопротектори, антацидні препарати.

Збалансовані полівітамінні та мікроелементні комплекси — біовіталь, ундевіт, декамевіт, тріовіт, дуовіт, ревіт, юнікап, мультитабс — значно поліпшують перебіг обмінних процесів у слизовій оболонці шлунка і сприяють підвищенню функціональної активності її залоз.

Мінеральні води (діють протизапально, стимулюють шлункову секрецію в разі застосування за 30 хв до іди, гальмують — якщо пити за 1,5 год до іди, тоді включається гальмівний рефлекс на шлунок з дванадцятипалої кишки). Їх призначають по 150—200 мл у теплому вигляді (ЗО °С) 2—3 рази на добу на 3—4 тиж. Найбільш показані:моршинська мінеральна вода джерела “Боніфацій” (№ 1), моршинська мінеральна вода джерела № 6, миргородська мінеральна вода — по 150—200 мл 3 рази на добу за 20—30 хв до їди в теплому вигляді.

Реабілітація: індивідуально підібрані харчування, режим праці і відпочинку, фізична культура, відмова від тютюнокуріння та споживання алкоголю.

Санаторно-курортне лікування проводять у період ремісії, затухаючого загострення або нестійкої ремісії на курортах Трускавець, Моршин, у санаторіях Закарпатської та Сатанівської курортних зон, в Одесі (Куяльник).



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка