Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів з дисципліни «Міжнародне право» для студентів 2 курсу



Скачати 318.16 Kb.
Дата конвертації23.10.2017
Розмір318.16 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

Додаток І

до п.п. 3.12



(Ф __- ___)
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий Юридичний інститут

Кафедра конституційного і адміністративного права

 

  



Методичні рекомендації

з організації самостійної роботи студентів

з дисципліни «Міжнародне право»

 

для студентів 2 курсу



 

Напрям підготовки: 6.030401 «Правознавство»


  

  Укладач к. юр. наук, доцент О. Радзівілл,

професор кафедри конституційного і

адміністративного права

Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри конституційного і

адміністративного права

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри Пивовар Ю.І.

 

 


Продовження Додатку І

ТЕМА 1. Предмет і система міжнародного права

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Предмет міжнародного публічного права.

  2. «Право народів» (jus gentium) і сучасне міжнародне право.

  3. Міжнародне публічне й міжнародне приватне право, їх співвідношення.

  4. Система міжнародного права в міжнародній нормативній системі.

  5. Структурні елементи системи міжнародного права.

  6. Загальна структура дисципліни «міжнародне право».


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  4. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  5. Рез. Генеральної Асамблеї ООН, від 17.11. 1989 року. (44/23): Десятиріччя міжнародного права ООН


Методичні рекомендації

При підготовці до заняття слід з’ясувати специфіку сучасного міжнародного права як правової системи, що формується на основі добровільного волевиявлення держав взяти на себе ті чи інші міжнародні зобов’язання, які і складають основу сучасного міжнародного правопорядку.

Хоч становлення міжнародного права ще не завершено, воно має тривалу передісторію – у формі «права народів» (jus gentium), яка включає як тривалу практику регулювання недержавних міжнародних відносин, так і окремі приклади регулювання міждержавних відносин в давні часи. Слід усвідомити зв'язок зрілості міжнародного права з набуттям зрілості інститутом держави. Цей процес лише з нового часу набув загальноісторичного характеру – з формуванням ідеї громадянського суспільства, держави-нації, що захищає інтереси всього населення і суверенної рівності таких держав. Але й донині ці ідеї – ще на шляху до своєї реалізації. Лише з прийняттям Статуту ООН кодифікується юридична основа міжнародного права – принцип суверенної рівності держав, а міжнародне право отримує чіткий критерій для забезпечення своєї системної єдності за рахунок статті 103 Статуту ООН.

Слід звернути увагу на відмінності міжнародного права й національного права як двох найбільш розвинених правових систем, безпосередньо пов’язаних з проявом суверенітету держав: в міжнародному праві це узгодження воль суверенів, в національному – це воля одного суверена. Але в обох випадках сучасне розуміння суверенітету виходить з того, що єдиним його джерелом є народ, в інтересах якого держава діє як в національному, так і в міжнародному правопорядках.

За результатами самостійної роботи проводиться опитування, заслуховування доповідей і їх обговорення.

Питання для самоконтролю


  1. Походження терміну «міжнародне право».

  2. Регулювання міждержавних відносин як предмет класичного міжнародного права.

  3. «Право народів» (jus gentium) і сучасне міжнародне право.

  4. Концепція «загального міжнародного права», роль кодифікованого міжнародного права в сучасному міжнародному правопорядку.

  5. Міжнародне публічне й міжнародне приватне право, співвідношення міжнародного й національного права.

  6. Концепція «третього правопорядку» (транснаціональне право, нове jus gentium, нове lex mercatoria), проблемність визнання особи в якості головного суб’єкта міжнародного права.

  7. Система міжнародного права в міжнародній нормативній системі.

  8. Міжнародне право як відкрита динамічна концептуальна деонтологічна система.

  9. Динаміка «руху норм» між неправовими і правовими системами, між національними правовими системами і системою міжнародного права

  10. Структурні елементи системи міжнародного права.

  11. Правова норма як елементарна структурна одиниця правової системи.

  12. Інститути міжнародного права. Галузі і підгалузі міжнародного права.

  13. Загальна структура дисципліни міжнародного права.



ТЕМА 2. Норми міжнародного права і їх джерела. Статут ООН

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Визначте головні особливості правової норми, її відмінності від інших соціальних норм.

  2. Норми міжнародного права, їх класифікація.

  3. Поняття про джерела норм міжнародного права. Статутне й доктринальне визначення джерел МП. Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН про джерела, до яких звертаються судді.

  4. Договірний спосіб утворення норм, переваги кодифікованого міжнародного права. Кодифікаційна діяльність держав і міжнародних установ.

  5. Стаття 103 Статуту ООН про верховенство норм Статуту на іншими договірними нормами.

  6. «Стихійні» способи утворення норм міжнародного права.

  7. Довільні способи нормоутворення в міжнародному праві



Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  4. Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН

  5. Положення про Комісію з міжнародного права, від 21.11. 1947 року


Методичні рекомендації

Підготовка має на меті усвідомлення особливостей норм міжнародного права: правовий їх характер визначається тим, що держави визнають їх обов’язковість для себе за спільною згодою. Обов’язковість як ознака юридичної норми в міжнародному праві тримається на добровільно взятих зобов’язаннях держав, зафіксованих в міжнародних договорах чи на їх мовчазній згоді визнавати звичай за правову норму. Стосовно диспозитивних норм, слід виходити з того що вони, як юридичні норми також є обов’язковими, але в тому сенсі, що коли її обрано за спільною згодою, то її мають дотримуватися.

В лекції розглядаються джерела міжнародного права (як форми існування його норм) у вузькому сенсі. В доктрині часто використовується перелік джерел міжнародного права, кодифікований в статті 38 Статуту МС ООН: але суворо кажучи це ті джерела, до яких звертаються судді МС ООН при винесенні судових рішень. В сучасному міжнародному праві часто говориться не про джерела, а про способи утворення його норм. Наведений в лекції перелік способів нормоутворення запропонований французькими юристами-міжнародниками Н.К. Дінем, П. Дайє і А. Пелле: слід зазначити що такий підхід не є загальновизнаним, хоч, на нашу думку, цілком вдалий.

Слід усвідомити особливе значення в якості джерела міжнародного права Статуту ООН. Стаття 103, яка забезпечує перевагу норм Статуту над іншими договірними нормами, робить цей договір своєрідною Конституцією Міжнародного права. Тому для опрацювання його змісту відводиться спеціальне практичне заняття.



За результатами самостійної роботи проводиться заслуховування доповідей і їх обговорення.

Питання для самоконтролю

  1. Головні особливості правової норми, її відмінності від інших соціальних норм.

  2. Специфіка нормотворчості в міжнародному праві: «узгодження воль» суверенних держав – як основна форма нормотворчості в міжнародному праві.

  3. Норми міжнародного права, їх класифікація.

  4. Формування імперативних норм міжнародного права (jus cogens):

  5. Загальновизнаність норми (erga omnes) – як передумова імперативності.

  6. Способи утворення і джерела норм міжнародного права.

  7. Статутне й доктринальне визначення джерел МП.

  8. Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН про джерела, до яких звертаються судді.

  9. Договірний спосіб утворення норм, переваги кодифікованого міжнародного права.

  10. Кодифікаційна діяльність держав і міжнародних установ.

  11. Позадоговірні («стихійний» і «довільний») способи нормоутворення.

  12. «Стихійні» способи утворення норм міжнародного права.

  13. Справедливість – як мета стихійної нормотворчості, природне право як «філософія справедливості», англійське «право справедливості» і його вплив на міжнародне право.

  14. Міжнародно-правовий звичай: матеріальна і психологічна його складові,

  15. Opinion juris – як критерій «юридичності» звичаєвої міжнародної норми.

  16. Звичаєве походження загальних принципів права.

  17. Довільні способи нормоутворення: довільність форми і відсутність критеріїв юридичності таких норм (м’яке право), їх політична важливість і можливість подальшої юридизації через загальне визнання.

  18. Односторонні і багатосторонні недоговірні акти держав,

  19. Односторонні акти міжнародних організацій.

  20. Статут ООН – як кодифікована основа сучасного міжнародного правопорядку.

  21. Зв'язок юрисдикції держави і інституту імплементації міжнародно-правових норм.

  22. Розвиток поглядів на співвідношення міжнародного й національного права.

  23. Способи імплементації норм міжнародного права в національні правові системи.

  24. Статут Міжнародного суду ООН як невід’ємна складова Статуту ООН.


ТЕМА 3. Основні принципи міжнародного права

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Поняття «загальні принципи права», відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН.

  2. Принципи Статуту ООН і критерій їх вищої юридичної сили

  3. Динаміка формування системи основних принципів міжнародного права

  4. Джерела кодифікації основних принципів МП

  5. Логічна «парність» десяти основних принципів МП


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник/ В.Г.Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній; За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.

  4. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  5. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26.06.1945 року

  6. Декларація про принципи міжнародного права з дружній відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24.10. 1970 р.

  7. Заключний акт Наради з Безпеки і Співробітництва в Європі 01.08 1975 р.


Методичні рекомендації

Рекомендується усвідомити динаміку фундаментальних принципів міжнародного права: до прийняття Статуту ООН це були ті з загальних принципів права, які застосовувалися до міждержавних відносин.

З прийняттям Статуту ООН і Статуту МС ООН було вказано дві категорії фундаментальних принципів в якості джерел міжнародних відносин: в ст. 38 Статуту МС ООН – загальні принципи, визнані цивілізованими націями, у випадках коли вони можуть бути застосовані до міждержавних відносин, а в статтях 1і 2 Статуту ООН спеціально визначені принципи відносин між націями (державами), причому як націями – членами ООН, так і націями – не членами.

Вперше принципи Статуту ООН було визначено як «Основні принципи міжнародного права» в Декларації про принципи 1970 року, де в загальних положеннях (п.3) ООН «заявляє, що принципи Статуту, втілені в Декларації, являють собою основні принципи міжнародного права і тому закликає всі держави керуватися цими принципами в своїй міжнародній діяльності і розвивати свої взаємовідносини на основі суворого дотримання цих принципів».



Зверніть також увагу на логічну парність основних принципів міжнародного права як вони викладені в табличці (див текст лекції 3), а також в темах рефератів. В кожній «парі» другий принцип ніби конкретизує чи реалізує положення першого.
Питання для самоконтролю

  1. Загальна характеристика принципів права як джерела МП.

  2. Поняття «загальні принципи права», відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН.

  3. Принципи Ст. 2 Статуту ООН, каузальність деяких її положень

  4. Принципи Ст. 1, що згодом увійшли до основних принципів міжнародного права.

  5. Зміст принципів Статуту ООН в Декларації про принципи 1970 р., інші новели цього акту.

  6. Роль у формуванні основних принципів МП Заключного (Гельсінського) акту НБСЄ 1975 р.

  7. «Логічна парність» десяти основних принципів міжнародного права.

  8. Розкрийте зміст принципів суверенної рівності держав і невтручання держав у внутрішні справи одна одної.

  9. Розкрийте зміст принципів сумлінного виконання міжнародних зобов’язань і співробітництва.

  10. Розкрийте зміст принципів мирного вирішення спорів і незастосування сили й погрози силою.

  11. Розкрийте зміст принципів територіальної цілісності держави і непорушності держаних кордонів.

  12. Розкрийте зміст принципів поваги до прав людини і рівноправ’я та права на самовизначення народів.


ТЕМА 4. Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Суверенітет і його зовнішній і внутрішній аспекти

  2. Міжнародна правосуб’єктність держави і форми її визнання

  3. Юрисдикція і імунітет як внутрішні аспекти суверенітету

  4. Історичність форм держави

  5. Складові елементи держави

  6. Інститут визнання держав і урядів

  7. Правонаступництво держав


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник/ В.Г.Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній; За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.

  3. Конвенція про статус біженців, від 28.07. 1951р.

  4. Конвенція про статус апатридів, від 28.09.1954 р.

  5. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права,від 16.12.1966 р.

  6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 16.12.1966 р.

  7. 15. Угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям, від 24.09.1993 р.

  8. 16. Про громадянство України. Закон України від 18.01.2001 № 2235-III

  9. Віденська конвенція «Про правонаступництво держав стосовно договорів», від 23.08. 1978 р.

  10. Віденська конвенція «Про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів», від 08.04.1983 р.


Методичні рекомендації

Рекомендується почати вивчення теми з усвідомлення принципу суверенної ревності держав – як юридичної основі сучасних міжнародних відносин. Суверенітет держав має зовнішній аспект, який повністю втілюється в категорії «міжнародна правосуб’єктність держав», яку слід характеризувати як суверенну, первинну і рівну для всіх держав як для суверенів, наділених вищою владою (для порівняння міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій, що засновуються державами є функціональною, похідною, і унікальною для кожної такої організації).

Юрисдикція держави є внутрішнім аспектом суверенітету: втілюється у повноваженні встановлювати закони, забезпечувати їх виконання і судити (зв’язок з трьома гілками влади): юрисдикція поширюється на осіб (населення), об’єкти (територія і інші і речові права) і юридичні акти, які не повинні суперечити її законам. Юрисдикція держави на її території є абсолютною (за винятком осіб, речей і юридичних актів, що офіційно представляють іншу державу, тобто наділені імунітетом). Юридичний зв’язок держави з особами речами чи юридичними актами зберігається в окремих випадках тоді коли вони опиняються за межами території держави (екстериторіальна юрисдикція): імунітет є найбільш повним втіленням екстериторіальної юрисдикції.

Декларативна теорія визнання виходить з того, що суверенітет держави не залежить від її визнання іншими державами. Конститутивна теорія визнання виходить з того, що міжнародна правосуб’єктність держави не може бути реалізована без її визнання іншими державами. Обидві теорії не суперечать а доповнюють одна одну. Їх удавана суперечність знімається, якщо усвідомити, що необхідною і достатньою умовою визнання є встановлення дипломатичних зносин, а будь-які заяви інших держав з приводу визнання (які можуть розглядатися як порушення міжнародної ввічливості з точки зору декларативної теорії) не є необхідними.


Питання для самоконтролю

  1. Що означає, на Вашу думку, поняття «зрілість» інститутів держави і права?

  2. Які стадії розвитку регіональних цивілізацій Ви знаєте, і які форми держави для них притаманні?

  3. Охарактеризуйте значення для міжнародного права принципу суверенної рівності держав

  4. Визначте основні складові елементи держави

  5. Які особливості міжнародної правосуб’єктності унітарних і федеративних держав?

  6. Визначте основні риси інституту населення в міжнародному праві

  7. Які галузі міжнародного права регулюють відносини держави і особи?

  8. Охарактеризуйте інститут визнання у міжнародному праві

  9. Дайте порівняльну характеристику декларативної й конститутивної теорії визнання, які відомі «доктрини» ілюструють ці теорії?

  10. Дайте характеристику категорії «державний суверенітет»

  11. Міжнародна правосуб’єктність держави, як аспект її суверенітету

  12. Порівняйте міжнародну правосуб’єктність держави й міжнародної організації

  13. Дайте визначення й основні характеристики юрисдикції держави

  14. Назвіть основні теорії співвідношення міжнародного й національного права

  15. Охарактеризуйте процес імплементації норм міжнародного права в національне право.

  16. Назвіть основні способи імплементації міжнародного права в національне

  17. Дайте характеристику інституту правонаступництва в міжнародному праві

  18. Правові джерела, що регулюють правонаступництво держав

ТЕМА 5. Інститут території в міжнародному праві


Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Територія як правова категорія.

  2. Загальні і спеціальні режими території

  3. Загальні режими: національний, міжнародний, змішаний

  4. Спеціальні режими міжнародної безпеки і міжнародного співробітництва

  5. Державна територія

  6. Території з міжнародним правовим режимом

  7. Території зі змішаним правовим режимом.


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  3. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  4. Конвенція ООН з морського права, від 10.12. 1982 р. і Угода про застосування Частини XI Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 року, від 29.07. 1994 р

  5. Договір про Антарктику, 01.12. 1959 р. і Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику, від 04.10. 1991 р.

  6. Договір про принципи діяльності держав з дослідження й використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 27.01.1967 р.


Методичні рекомендації

По-перше, рекомендується пам’ятати, що юридична характеристика території включає всі природні стихії, врегульовані міжнародно-правовими нормами.

По-друге, що загальної теорії щодо інституту території, в якій би узгодилися всі суперечності, ще не створено. Різні напрямки діяльності держав в національній і зовнішній політиці призвели до створення різних комплексів норм і принципів, що регулюють ті чи інші питання, пов’язані з інститутом території. Особливе значення для розвитку інституту території має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка найбільш детально розробила класифікацію і правові режими морських просторів. Важливим напрямком для справи миру і міжнародної безпеки є встановлення демілітаризованих, нейтральних і, особливо, без’ядерних територій. Значний прорив було також зроблено в космічному праві в період державного розвитку космонавтики, але комерціалізація космічної діяльності призводить до ігнорування принципів освоєння космосу, встановлених комічним правом як галуззю міжнародного публічного права.

Окремо слід зазначити питання правового регулювання просторів під державною юрисдикцією: державної території і морських просторів зі змішаним режимом. Проблемними залишаються питання делімітації і демаркації державних кордонів, визначення з сусідніми державами меж виключної морської економічної зони і континентального шельфу України та ефективне використання ресурсів виключних морських економічних зон держав які видають ліцензії на вилов біоресурсів та інші види діяльності в їх економічних зонах.



Питання для самоконтролю

  1. Дайте визначення і характеристику інститут території у МП:

  2. Чим відрізняються поняття правовий статус і правовий режим території?

  3. Загальні і спеціальні міжнародно-правові режими території

  4. Правова основа демілітаризованих і нейтральних територій

  5. Правова основа створення і функціонування без’ядерних зон

  6. Загальна характеристика морських просторів держав у міжнародному праві

  7. Правовий режим державної території. Способи зміни державної території

  8. Правові режими «простору спільного користування» і «об’єктів спільної спадщини людства»

  9. Міжнародно-правовий режим відкритого моря

  10. Міжнародно-правовий режим Району Світового Океану

  11. Правовий статус і режим космічного простору та небесних тіл

  12. Особливості правового статусу геостаціонарної орбіти

  13. Міжнародно-правовий статус Антарктики

  14. Міжнародно-правовий режим континентального шельфу

  15. Міжнародно-правовий режим виключної морської економічної зони

  16. Міжнародно-правовий статус Арктики

  17. Правовий режим міжнародних рік, каналів і проток


ТЕМА 6. Право зовнішніх зносин

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Предмет права зовнішніх зносин

  2. Джерела права зовнішніх зносин

  3. Внутрішні органи зовнішніх зносин держави

  4. Правовий статус дипломатичних представництв

  5. Правовий статус консульських установ

  6. Правовий статус спеціальних місій

  7. Правовий статус представництв держав при міжнародних організаціях


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник/ В.Г.Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній; За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.

  3. Віденська конвенція про дипломатичні зносини, від 18.04. 1961 р.

  4. Віденська конвенція про дипломатичні зносини і факультативні протоколи, від 24.04. 1963 р.

  5. 39. Конвенція про спеціальні місії і факультативний протокол, від 08.12.1969 р. 38. Віденська конвенція про представництва держав у їх зносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, від 14.03.1975 р.

  6. Конвенція про привілеї й імунітети ООН, від 13.02. 1946 р.

  7. Конвенція про привілеї й імунітети спеціалізованих установ, прийнята ГА ООН 21.11. 1947 р.

  8. Консульський статут України. Введений в дію Указом Президента України від 2 квітня 1994 року

  9. Про дипломатичну службу. Закон України від 21 вересня 2001 року


Методичні рекомендації

Поняття «зовнішні зносини», тісно пов’язане з такими поняттями як «зовнішні функції держави» і «зовнішня політика держави». Зовнішні функції держави, реалізуються через її зовнішню політику, офіційним оформленням якої є зовнішні зносини. З розвитком інституту держави і розширенням зовнішніх функцій сучасних держав, розширюється і право зовнішніх зносин – як в обсязі, так і в напрямках регулювання. Тривалий час право зовнішніх зносин діяло як право спеціальних місій, згодом оформилося право посольств (дипломатичне право) і консульське право, після другої світової війни до цих напрямів додалося право представництв держав при міжнародних організаціях. Отже поняття «дипломатичні зносини» використовуються в широкому і вузькому сенсі. В широкому сенсі (наприклад в законі України про дипломатичні зносини 2001 р.) – під ними розуміється весь обсяг зовнішніх зносин. У вузькому сенсі, дипломатичне право це лише право дипломатичних представництв (посольств).


Питання для самоконтролю

  1. Визначте предмет права зовнішніх зносин

  2. Які джерела права зовнішніх зносин Ви знаєте?

  3. Назвіть внутрішні органи зовнішніх зносин держави

  4. Охарактеризуйте правовий статус Міністерства зовнішніх зносин України

  5. Які основні напрями регулювання має право зовнішніх зносин?

  6. Охарактеризуйте правовий статус дипломатичних представництв

  7. Які класи і ранги дипломатів Ви знаєте?

  8. Дайте характеристику інституту дипломатичних привілеїв та імунітетів

  9. Які характерні особливості консульських установ ви можете виділити?

  10. Дайте порівняльну характеристику агреману й екзекватури

  11. Які нотаріальні та інші юридично значимі дії вчиняє консул?

  12. Визначте основні відмінності в статусі консула й почесного консула

  13. Дайте загальну характеристику праву спеціальних місій

  14. Охарактеризуйте основні особливості дипломатичного права міжнародних організацій



ТЕМА 7. Право міжнародних договорів
Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Предмет і джерела права міжнародних договорів

  2. Види міжнародних договорів та їх елементи

  3. Процедура укладання міжнародних договорів

  4. Дія договорів, їхнє застосування й тлумачення

  5. Недійсність, призупинення й припинення дії міжнародних договорів


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів, 23.05. 1969 р.

  5. Про міжнародні договори України. Закон України від 4 листопада 1991 року /ред. 29.06.2004


Методичні рекомендації

Перед підготовкою до теми слід усвідомити чим міжнародний договір як джерело міжнародного права відрізняється від інших джерел і чому кодифікація як систематичний процес укладання міжнародних договорів є однією з найважливіших завдань держав як первинних суб’єктів міжнародного права.

При цьому важливо розуміти, що укладання міжнародного договору є вільним волевиявленням держав, що стають його сторонами, і що лише офіційне надання згоди на обов’язковість є підставою виникнення зобов’язань держави з виконання його положень і дотримання його «духу і букви». Остаточне оформлення таких зобов’язань починається з набуття договором чинності.

Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. є основним документом в праві міжнародних договорів, головний принцип якого «Pacta sunt servanda» винесено в назву статті 26 конвенції: «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись». На цьому принципі будується і все міжнародне право, оскільки воно не має інших засобів забезпечення виконання спільно прийнятих державами рішень.

Слід також поміркувати, чим договір в міжнародному публічному праві відрізняється від договору в приватно-правових відносинах. Наслідками міждержавних домовленостей, включаючи й такі де сторонами є міжнародні організації, є їх імплементація в національні законодавства держав членів, наслідком же приватноправового договору (контракту) є лише виникнення зобов’язань до його сторін – фізичних чи юридичних осіб.

Належним чином слід також оцінити підстави, з яких договір може бути визнаний не чинним чи недійсним для всіх чи окремих його сторін: ці підстави вичерпно викладено в статтях 46-53 Віденської конвенції 1969 р.


Питання для самоконтролю

  1. Визначте особливості міжнародного договору як джерела міжнародного права

  2. Які назви міжнародних договорів Ви знаєте?

  3. Які класифікації міжнародних договорів Ви знаєте?

  4. Які міжнародні договори регулюють право міжнародних договорів?

  5. Охарактеризуйте значення Віденської конвенції з права міжнародних договорів 1969 року

  6. Які статті Віденської конвенції з права міжнародних договорів 1969 року стосуються норм jus cogens і яким чином?

  7. Який загальноправовий принцип застосовано в якості назви статті у Віденській конвенції з права міжнародних договорів 1969 року?

  8. Чи можуть створювати міжнародні договори зобов’язання для третіх країн?

  9. Дайте коротку характеристику кожному етапу укладення міжнародних договорів

  10. Охарактеризуйте способи надання державою згоди на обов’язковість для неї положень міжнародного договору

  11. Які особливості має так процедура надання державою згоди на обов’язковість для неї положень договору як ратифікація.

  12. Визначте основні джерела і положення національного права з регулювання питань укладання міжнародних договорів Україною



ТЕМА 8. Право міжнародних організацій

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Загальна характеристика інститутів міжнародного співробітництва

  2. Предмет і зміст права міжнародних організацій.

  3. Основні характеристики міжнародної правосуб’єктності МО

  4. Роль ООН в універсалізації міжнародного права і міжнародного правопорядку

  5. Система ООН


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Правила процедури скликання міжнародних конференцій держав. Прийняті ГА ООН 03.12. 1949 р. 733

  4. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26.06.1945 року

  5. Статут Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). (Лондон 16.11. 1945 р.)

  6. Статут Міжнародного союзу електрозв’язку, від 22.12. 1992 р.

  7. Маракеська угода про заснування Світової Організації Торгівлі, від 15.04.1994 р.


Методичні рекомендації

Рекомендується усвідомити, що інститути як соціальне явище відзначається певною усталеністю і очікуваністю з боку суспільства. Інституціалізація міжнародних відносин так само забезпечує усталеність і очікуваність міжнародного правопорядку і реалізується через діяльність міжнародних конференцій, які скликаються періодично, і діяльність постійно діючих міжнародних установ. Основу міжнародного правопорядку складають міжурядові міжнародні організації, тобто установи, які офіційно засновані державами як первинними суверенними суб’єктами міжнародного права.

На міжнародні міжурядові організації державами перекладено основний тягар забезпечення виконання системних домовленостей, які держави уклали на рівні універсального міжнародного права і окремих його галузей, включаючи і конкретизацію таких домовленостей через розробку проектів спеціальних договорів, які надалі пропонуються для затвердження державам-членам організацій і видання інших нормативних актів у відповідних сферах.

Міжнародна правосуб’єктність міжурядових міжнародних організацій є похідною і функціонально, і для кожної організації обумовленою метою її створення. Для виконання своїх функцій міжнародні організації утворюють вищі, виконавчі та інші необхідні органи: зазвичай у вищих органах організацій представлені всі держави члени, а у виконавчих членство постійно піддається ротації.



Слід також усвідомити, що з прийняттям Статуту ООН було створено не лише умови для системної єдності міжнародного права, але і для формування єдиного міжнародного правопорядку, який забезпечують інституціалізовані форми міждержавного співробітництва – міжнародні конференції і міжнародні установи, діяльність яких, так чи інакше, координується з діяльністю ООН і ніяким чином не може суперечити Статуту ООН.

Питання для самоконтролю

  1. Визначте предмет і основні напрями регулювання права міжнародних організацій

  2. Які інституціолізовані форми міждержавного співробітництва Ви знаєте?

  3. Охарактеризуйте правосуб’єктність міжнародної міжурядової організації

  4. Які функції виконують МО ?

  5. Які органи мають МО?

  6. Які міжнародні договори стосуються права міжнародних міжурядових організацій?

  7. Чи в доктрині міжнародного права неурядові міжнародні організації вважаються суб’єктами міжнародного публічного права ?

  8. Назвіть основні характеристики міжнародної правосуб’єктності МО

  9. Назвіть головні органи ООН, яка їхня спільна особливість відрізняє їх від допоміжних органів ООН?

  10. Які Ви знаєте офіційні і робочі мови ООН, чим вони відрізняються

  11. Визначте основні особливості й функції Генеральної Асамблеї ООН

  12. Визначте основні особливості й функції Ради Безпеки ООН?

  13. В чому особливість прийняття Радою Безпеки ООН рішень «непроцедурного характеру»?

  14. Дайте коротку характеристику діяльності ЕКОСОР

  15. Охарактеризуйте, відповідно до Статуту, діяльність Міжнародного Суду ООН

  16. Що таке допоміжні органи ООН, і які з них ви знаєте?

  17. Які міжнародні спеціалізовані установи системи ООН Вам відомі?

  18. Які особливості має правовий статус МАГАТЕ і СОТ ?


ТЕМА 9. Мирне врегулювання спорів між державами.

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Зміст принципу мирного врегулювання міжнародних спорів

  2. Механізм врегулювання міжнародних спорів у системі ООН.

  3. Дипломатичні (політичні) засоби розв’язання міжнародних спорів

  4. Юридичні засоби розв’язання міжнародних спорів

  5. Інституційне забезпечення мирного врегулювання спорів.

  6. Примусові засоби забезпечення миру й безпеки в системі ООН.


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  3. Конвенція про мирне врегулювання міжнародних конфліктів від 05 (18) жовтня 1907 р.

  4. Статут Міжнародного Суду ООН від 26.06.1945 р.

  5. Манільська декларація про мирне врегулювання міжнародних спорів від 15.11. 1982 р.


Методичні рекомендації

Рекомендується усвідомити, що сучасне міжнародне право зобов’язує держави й інших суб’єктів МП вирішувати спори таким чином, щоб не піддавати загрозі мир, міжнародну безпеку й справедливість. Отже юридичний зміст принципу мирного врегулювання спорів полягає в імперативному обов’язку кожної держави вирішувати свої міжнародні спори виключно мирними засобами.

Це, зокрема, означає наступне: на держави – сторони спору покладається обов’язок досягти згоди, використовуючи всі можливі засоби мирного врегулювання спорів, перш за все наведені у ст. 33 Статуту ООН, чи будь-якими іншими засобами на свій вибір; в цьому процесі діє принцип вільного вибору засобів врегулювання, що означає, по-перше саму можливість обирати будь-який засіб, що не суперечить цілям і принципам Статуту ООН, а по-друге, що жодна із сторін не може нав’язувати іншій стороні механізм урегулювання конфлікту (якщо такий механізм вже прямо не передбачено попередніми домовленостями); здійснюючи заходи з мирного врегулювання конфлікту, держави повинні утримуватися від будь-яких дій, що можуть загострити конфлікт між ними; держави не мають права залишати свої міжнародні спори нерозв’язаними: врегулювання міжнародного спору вимагає швидких дій і необхідність продовжувати пошук засобів врегулювання, якщо попередній узгоджений спосіб не приніс позитивних результатів.

«Швидкі дії» розуміються як суворе дотримання взаємоузгоджених термінів врегулювання, передбачених в попередніх чи наступних домовленостях, яке й вимагає застосувати будь-які способи врегулювання для завершення ситуації у визначені сторонами терміни. При неможливості врегулювати спір вказаними в ст. 33 засобами, держава передає його в Раду Безпеки (п. 1. ст. 37 Статуту ООН). Рада безпеки, відповідно до ст. 34, уповноважена розслідувати будь-який спір чи ситуацію, яка може призвести до міжнародних зіткнень чи викликати спір – з метою визначити можливу загрозу миру і безпеці при продовженні такої ситуації чи спору. У п.2. ст. 33 зазначено, що Рада безпеки «коли вважає це необхідним», вимагає від сторін розв’язання спору за допомогою засобів, вказаних в п.1 ст. 33, або прямо рекомендувати належну процедуру, враховуючи процедури, що вже були застосовані але не призвели до врегулювання спору. Як загальне правило, в таких ситуація РБ ООН рекомендує передавати спір до МС ООН (ст. 36).


Питання для самоконтролю

  1. Розвиток принципу мирного врегулювання міжнародних спорів у доктрині й джерелах міжнародного права

  2. Які міжнародні акти, що містять принцип і засоби мирного вирішення спорів, Ви знаєте?

  3. Зміст принципу мирного врегулювання міжнародних спорів

  4. Критерій юридичності в кваліфікації міжнародного спору і вибору механізмів його розв’язання

  5. Механізми врегулювання міжнародних спорів як невід’ємна частина міжнародних договорів

  6. Механізм врегулювання міжнародних спорів у системі ООН.

  7. Інституційне забезпечення мирного врегулювання спорів.

  8. Примусові засоби забезпечення миру й безпеки в системі ООН.

  9. Які політичні (дипломатичні) засоби розв’язання міжнародних спорів Ви можете назвати?

  10. Які юридичні засоби розв’язання міжнародних спорів Ви можете назвати?

  11. Які універсальні й регіональні установи з розв’язання міжнародних спорів Ви знаєте?

  12. Регіональні механізми мирного розв’язання міжнародних спорів

  13. Діяльність міжнародних арбітражів

  14. Діяльність Міжнародного трибуналу з морського права


ТЕМА 10. Інститут відповідальності у міжнародному праві

Питання (завдання) для самостійної роботи

  1. Визначення обсягу й змісту міжнародної відповідальності.

  2. Міжнародно-протиправні діяння держав і відповідальність за них

  3. «Статті про відповідальність держав» 12 грудня 2001 року

  4. Види і форми міжнародної відповідальності.

  5. Умови застосування контрзаходів

  6. Відповідальність держав за правомірну діяльність

  7. Міжнародна відповідальність держав і кримінальна відповідальність фізичних осіб за найтяжчі протиправні діяння (міжнародні злочини)

Методичні рекомендації

Для кращого розуміння теми рекомендується усвідомити соціологічну природу двох основних способів відповідальності – реститутивну і каральну (репресивну). Перша має на меті усунути шкоду, завдану правопорушенням. Друга – спрямована на завдання порушнику шкоди, навіть страждань. Для сучасного міжнародного права є характерним підхід, що відповідальність держави як суверена, що представляє інтереси всього населення, може бути лише реститутивною; додатково держава, якщо вона щиро бажає залагодити конфлікт, повинна принести вибачення чи іншим чином забезпечити моральне задоволення потерпілої сторони.

Особливістю міжнародного права є те, що держава-порушниця не може понести кримінальну відповідальність. У випадку вчинення в рамка політики держави дій, які кваліфікуються як міжнародні злочини, міжнародна відповідальність держави, за якою стоїть все її населення, обмежується реституцією компенсацією і сатисфакцією, кримінальну ж відповідальність за міжнародні злочини несуть конкретні фізичні особи, які керували державою під час вчинення злочинних дій і вчиняли такі дії.

Це не заперечує застосування примусових заходів до держави-порушниці, які однак вважаються позаправовими діями, хоча повинні застосовуватися відповідально до міжнародного права і на основі офіційних рішень, які і є правовою підставою для їх застосування. Такі заходи передбачені розділом VІІ Статуту ООН, де вони здійснюються на основі рішень РБ ООН, а також Статтями про міжнародну відповідальність 2001 р. – як контрзаходи.



Питання для самоконтролю

  1. Відмінність між реститутивною й репресивною відповідальністю.

  2. Назвіть перелік суб’єктів міжнародної відповідальності, визначених міжнародними угодами й рішеннями міжнародних трибуналів

  3. Які міжнародні акти, що стосуються відповідальності держав за правомірні діяння, Ви знаєте?

  4. Чим, на Вашу думку, розрізняються поняття: «міжнародна відповідальність» і «міжнародно-правова відповідальність»?

  5. Критерій юридичності в інституті міжнародної відповідальності

  6. Зв'язок поняття «міжнародна відповідальність» з поняттями «контрзаходи» і «санкції».

  7. Як класифікуються в доктрині і міжнародно-правових актах види міжнародних правопорушень держав?

  8. Розвиток кодифікації міжнародних злочинів

  9. Охарактеризуйте Статті про міжнародну відповідальність держав за протиправні діяння, прийняті рез. ГА ООН 56\689 від 12 грудня 2001 року

  10. Які форми міжнародної відповідальності Ви знаєте?

  11. Які види міжнародної відповідальності Ви знаєте?

  12. Охарактеризуйте мету і умови застосування контрзаходів

  13. Назвіть вимоги які ставлять до держави «Статті про відповідальність» 2001 року у випадках коли йдеться про серйозні міжнародні правопорушення

  14. Перелік протиправних дій, вчинених фіз. чи юр. особами, що розглядаються в «Статтях» як дії, вчинені державою

  15. Назвіть умови, за яких держава – деліквент звільняється від міжнародної відповідальності.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка