Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів з дисципліни «Кримінальне право» для студентів 030401 «Правознаство»



Сторінка1/13
Дата конвертації23.06.2019
Розмір2.75 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Національний авіаційний університет

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра кримінального права і процесу

 

 



  

Методичні рекомендації

з організації самостійної роботи студентів

з дисципліни «Кримінальне право»

 

для студентів __6.030401 «Правознаство»___



(шифр та назва напряму (спеціальності) підготовки

 

 



 

 

  Укладач(і) _____________



(науковий ступінь, вчене звання, П.І.Б. викладача)
Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри________



ЗМІСТ
Модуль № 1 "Поняття кримінального права; кримінальна відповідальність; поняття злочину, його види, класифікація злочинів; склад злочину; кваліфікація злочинів".

Тема 1. Поняття предмет, завдання і система кримінального права. Наука кримінального права.

Тема 2. Закон про кримінальну відповідальність.

Тема 3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі.

Тема 4. Кримінальна відповідальність та її підстави.

Тема 5. Злочин і його види.

Тема 6. Склад злочину та його характеристика.

Тема 7. Кваліфікація злочинів.


Модуль № 2 "Характеристика елементів складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона; стадії вчинення злочинів; співучасть у злочині".

Тема 1. Об’єкт злочину.

Тема 2. Поняття і значення об‘єктивної сторони злочину.

Тема 3. Характеристика обов‘язкових ознак об‘єктивної сторони злочину.

Тема 4. Характеристика факультативних ознак об‘єктивної сторони злочину.

Тема 5 Суб’єкт злочину.

Тема 6. Поняття і значення суб‘єктивної сторони злочину. Вина та її форми.

Тема 7. Факультативні ознаки суб‘єктивної сторони злочину. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності.

Тема 8. Поняття стадій вчинення злочину та їх види.

Тема 9. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

Тема 10. Співучасть у злочині. Поняття, ознаки та форми співучасті.

Тема 11. Співучасть у злочині. Види співучасників, їх відповідальність та причетність до злочину.



Модуль № 3 "Множинність злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; покарання".

Тема 1. Поняття множинності злочинів. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів.

Тема 2. Множинність злочинів: повторність, сукупність, рецидив.

Тема 3. Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння. Необхідна оборона.

Тема 4. Обставини, що виключають злочинність діяння: затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний та психічний примус.

Тема 5. Обставини, що виключають злочинність діяння: виконання наказу або розпорядження, діяння пов‘язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Тема 6. Звільнення від кримінальної відповідальності.

Тема 7. Поняття і мета покарання. Система покарань.

Тема 8. Види покарань.
Модуль № 4 "Призначення та звільнення від покарання; судимість; примусові заходи медичного характеру та примусове лікування; особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх; основні положення Загальної частини кримінального законодавства зарубіжних країн".

Тема 1. Принципи, загальні засади призначення покарання та обставини, які пом‘якшують і обтяжують покарання.

Тема 2. Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті, призначення більш м‘якого покарання, ніж передбачено законом, призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків та правила складання покарань і зарахування строку ув‘язнення.

Тема 3. Поняття і види звільнення від покарання та його відбування. Безумовні види звільнення від покарання.

Тема 4. Характеристика умовних видів звільнення від покарання.

Тема 5. Судимість. Погашення і зняття судимості.

Тема 6. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Тема 7. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Тема 8. Покарання неповнолітніх, особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування, погашення і зняття судимості.

Тема 9. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав.

Тема 10. Школи (основні напрямки) науки кримінального права.

Модуль № 5 "Наукові основи кримінально-правової кваліфікації; злочини проти: основ національної безпеки України; злочини життя та здоров'я особи; волі, честі і гідності особи; статевої свободи та статевої недоторканності; виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; власності".

Тема 1. Наукові основи кримінально-правової кваліфікації злочинів.

Тема 2. Злочини проти основ національної безпеки України.

Тема 3. Загальна характеристика злочинів проти життя та здоров'я особи. Злочини проти життя особи.

Тема 4. Злочини проти здоров’я особи.

Тема 5. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини, які вчиняються у сфері медичного обслуговування та інші злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини.

Тема 6. Злочини проти волі, честі і гідності особи.

Тема 7. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності.

Тема 8. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. Злочини проти виборчих і трудових прав і свобод людини і громадянина.

Тема 9. Злочини в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, злочини проти інших особистих прав і свобод людини і громадянина та злочини проти свободи совісті.

Тема 10. Загальна характеристика злочинів проти власності. Корисливі злочини проти власності: кримінально-правова характеристика.

Тема 11. Некорисливі злочини проти власності: кримінально-правова характеристика.


Модуль № 6 "Злочини у сфері господарської діяльності; злочини проти довкілля; злочини проти громадської безпеки ".

Тема 1. Злочини у сфері господарської діяльності: загальна характеристика. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України.

Тема 2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів.: кримінально-правова характеристика.

Тема 3. Злочини у сфері банкрутства, у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів, у сфері обслуговування споживачів та у сфері приватизації державного та комунального майна.

Тема 4. Злочини проти довкілля.

Тема 5. Злочини проти громадської безпеки: загальна характеристика.

Тема 6. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами. Злочини, пов’язані з порушенням різних правил, що забезпечують громадську безпеку.
Модуль № 7 "Курсова робота".
Модуль № 8 "Злочини проти: безпеки виробництва; безпеки руху та експлуатації транспорту; громадського порядку та моральності; злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення; злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку".

Тема 1. Злочини проти безпеки виробництва.

Тема 2. Злочини проти безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.

Тема 3. Злочини проти безпеки руху та експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту та інші злочини, що посягають на безпечну роботу транспорту.

Тема 4. Злочини проти громадського порядку та моральності: загальна характеристика. Злочини проти громадського порядку.

Тема 5. Злочини проти моральності.

Тема 6. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.

Тема 7. Кримінально-правова характеристика інших злочинів проти здоров’я населення.

Тема 8. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Тема 9. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Тема 10. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.
Модуль № 9 "Злочини у сфері службової діяльності; злочини проти: правосуддя; встановленого порядку несення військової служби (військові злочини); миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку".

Тема 1. Злочини у сфері службової діяльності.

Тема 2. Неправомірна вигода: кримінально-правова характеристика.

Тема 3. Злочини проти правосуддя. Злочини, які посягають на принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури та суду.

Тема 4. Злочини, які посягають на життя, здоров’я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства, злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі.

Тема 5. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і припиненню злочину та злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішенню) і призначеного ним покарання.

Тема 6. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Тема 7. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.







вступ
Важливою складовою підготовки у вищих навчальних закладах висококваліфікованих фахівців є самостійна робота студентів.

Мета самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни «Кримінальне право» полягає в тому, щоб шляхом вивчення окремих питань, які викладач не встигає розглянути на лекційних заняттях, додатково оволодіти теоретичними знаннями в галузі кримінального права та закріпити практичні навички для їх застосування в конкретних життєвих ситуаціях, дотримуватись правової культури під час практичного застосування норм кримінального законодавства.

Завдання цих методичних рекомендацій для самостійної підготовки з дисципліни – це вивчення законодавчих та інших нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини у сфері злочину й покарання, основних інститутів та понять кримінального права, набуття навичок застосування теоретичних знань на практиці.

Важливість самостійної роботи студентів з дисципліни в навчальному плані, системі професійної освіти визначається тим, що самостійна робота дозволить глибше оволодіти необхідними знаннями у сфері кримінального права, яке є фундаментальною юридичною наукою. Лише шляхом наполегливої самостійної роботи студенти зможуть поглибити правові знання, набути навички самостійного дослідження і вирішення складних питань у майбутній професійній діяльності незалежно від подальшої спеціалізації.

У результаті самостійного вивчення навчальної дисципліни студенти повинні знати: норми кримінального кодексу України; нормативно-правові акти кримінально-правового значення, які регулюють кримінально-правові відносини; суб’єкти кримінального права; матеріали судової практики; інститути кримінального права: злочину, покарання, осудності, вини, співучасті, давності, звільнення кримінальної відповідальності й покарання; вміти: самостійно працювати з правовими джерелами; вирішувати правові ситуації на практиці, кваліфікувати злочини; аналізувати нормативно-правові акти та правові явища, пов’язані з кримінально-правовими правовідносинами, здійснювати правильну кримінально-правову кваліфікацію.

МОДУЛЬ № 1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА; КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ; ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ, ЙОГО ВИДИ, КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ; СКЛАД ЗЛОЧИНУ; КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ.
Тема 1. Поняття предмет, завдання і система кримінального права. Наука кримінального права.
План:
1. Кримінальне право і політика держави у сфері протидії злочинності.

2. Наука кримінального права.


Методичні рекомендації
1. Кримінальне право взаємопов'язане з політикою (криміналь­ною або її ще називають антикримінальною, антикриміногенною політикою) держави і суспільних об'єднань у сфері боротьби зі злочинністю.

У сучасних умовах кримінальна політика виробляється як результат компромісу позицій (нерідко - діаметрально протилеж­них) усіх гілок влади, політичних партій, інших об'єднань грома­дян, науковців тощо щодо прийняття певних кримінальних за­конів, а також підзаконних актів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю.

Важливим завданням кримінальної політики є виховання гро­мадян України в дусі беззаперечного виконання своїх обов'язків перед суспільством і державою.

Однак слід мати на увазі, що можливості кримінальної політи­ки в боротьбі зі злочинністю не є безмежними. Справа в тому, що кримінальна відповідальність, покарання самі по собі не усувають причин злочинності. Тому в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями особлива увага повинна приділятися вжиттю заходів соціально-економічного, правового і культурно-виховного характеру.

Запобігання злочинам та іншим правопорушенням - стратегіч­ний напрям кримінальної політики.

Таким чином, кримінальна політика - це вироблена органами держави, партіями та іншими об'єднаннями громадян за участю наукових установ система відповідних правових, економічних і со­ціально-культурних заходів, які відображають стратегію і так­тику боротьби зі злочинністю, і на основі яких формується, змі­нюється і доповнюється кримінальне законодавство, визнача­ються його цілі, завдання, принципи, форми й порядок впливу на осіб, що вчинили злочини.

Кримінальна політика знаходить своє відображення у відповід­них законах та інших нормативно-правових актах, концепціях, програмах тощо. У найбільш концентрованому вигляді вона фоку­сується у кримінальному законі.
2. Наука кримінального права - це система наукових положень і поглядів щодо підстав і меж кримінальної відповідальності, а та­кож напрямів використання можливостей кримінального права в боротьбі зі злочинністю.

Вона досліджує соціальну обумовленість і сутність криміналь­ного закону, принципи його дії, ефективність застосування, шляхи удосконалення тощо. Таким чином, кримінальне право як галузь права й законодавства виступає для науки як предмет її вивчення. Водночас, наука кримінального права вивчає не тільки чинне кримінальне законодавство, а й його історію та перспективи роз­витку.

Наука кримінального права розробляє наукові рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства, правозастосовної практики, має своїм завданням вивчення зарубіжного досвіду законотворення у цій галузі та застосування на практиці.

Система наукових положень і знань про кримінальний закон перебуває у постійному розвитку завдяки проведенню новітніх досліджень із застосуванням притаманних науці кримінального права методів щодо вивчення кримінального законодавства, практики його застосування, статистичних даних про злочин­ність тощо.

Наука кримінального права використовує логіко-юридичний, соціологічний та історичний методи, а також метод системного аналізу та метод порівняльного правознавства.

За допомогою логіко-юридичного методу коментуються поло­ження кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину. Зна­чення цього методу обумовлюється тим, що правові норми є за суттю системою формалізованих понять, пов'язаних певною логі­кою, і розкрити їх зміст неможливо без використання логіко-юридичного аналізу. Широке використання цього методу в праві виробляє особливий стиль мислення юристів, коли будь-яке поняття розкладається на частини і кожній дається визначення, оцінка.



Метод системного аналізу передбачає вивчення криміналь­ного права і його інститутів як цілісної системи. Перш за все (вищий рівень системи) кримінальне право є однією з галузей законодавства, і вивчення того, що вони (галузі) мають загальне і що їх відрізняє, дає багато для розуміння природи кримінального права.

Другий рівень системності щодо кримінального права виявля­ється в тому, що воно складається, як уже вказувалося, із Загальної та Особливої частин. Вивчення їх взаємних зв'язків, впливу норм Загальної частини на процес застосування норм Особливої части­ни являє вияв системного методу.

Третій рівень: кожна з частин кримінального права, у свою чер­гу, складається з розділів, які також мають певну ієрархію, впли­вають одна на іншу.

Четвертий рівень: дослідження взаємозв'язку окремих норм як у межах одного розділу, так і норм, що розташовані в різних роз­ділах та різних частинах КК (Загальній та Особливій).

Метод системного аналізу слугує виявленню сутності криміна­льно-правової норми, а також допомагає виявити суперечності та прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропо­зиції щодо його змін і доповнень.

Метод порівняльного правознавства полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального пра­ва інших країн. Цей метод дає можливість, по-перше, краще ви­явити соціальну та правову природу українського права і, по-друге, запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду правотворення для удосконалення нашого законодавства.

Історичний метод передбачає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Наприклад, на території України після 1917 р. в різні періоди діяли кримінальні кодекси, що при­ймалися послідовно в 1922, 1927 і 1960 роках. Нині чинним є ко­декс 2001 р. Вивчення того, як у кожному із зазначених кодексів формулювався склад, наприклад, хуліганства, дозволяє виявити генезис сучасних формулювань елементів складу цього злочину, а відтак - їх сутність і значення для правильної кримінально-пра­вової оцінки діянь, що порушують громадський порядок.

Соціологічний метод передбачає проведення конкретно-соціологічних досліджень (анкетування, аналіз статистичних даних, ін­терв'ювання тощо) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів як соціальних явищ, їх видів, соціальної характеристики суб'єктів різних злочинів, ставлення громадян до тих чи інших злочинних діянь і заходів боротьби зі злочинністю. Соціологічний метод дає можливість оцінити ефективність кримінального закону, розробити пропозиції щодо його удосконалення.

Наука кримінального права відіграє важливу творчу роль у законодавчій і правозастосовній діяльності. Наукові рекомендації теорії кримінального права використовуються при підготовці про­ектів кримінальних законів.

Науці кримінального права належить важлива роль у науковому тлумаченні чинного кримінального законодавства. Велику увагу наука кримінального права приділяє вивченню й узагальненню слідчо-судової практики, виявленню типових помилок, а також прогалин та протиріч у чинному законодавстві. До складу Консуль­тативної ради при Верховному Суді України входить багато вче­них - фахівців у галузі кримінального права.

Наука кримінального права тісно пов'язана з іншими гума­нітарними науками, використовує їхні досягнення, а також зба­гачує їх своїми результатами.

Наука кримінального права є фундаментом для інших наук кримінального циклу - кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, кримінальної (судової) статистики, криміналістики. Водночас вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія - це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця і розробляє спеціальні заходи щодо запобігання вчиненню злочинів. Поняття, розроблені наукою кри­мінального права (поняття злочину, форми вини, вік відповідаль­ності, окремі види злочинів), широко використовуються в кримі­нології. У свою чергу, кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнт злочинності тощо запозичуються кримінальним правом.

Наука кримінального права широко використовує дані такої науки, як судова статистика. При вивченні проблеми осудності (неосудності, обмеженої осудності) використовуються дані судо­вої психіатрії, вини та її форм - дані психології, а при дослідженні вікових особливостей неповнолітніх, що вчинили злочини,- дані педагогіки. При вирішенні питань, які пов'язані із встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і суспільно небезпеч­ними наслідками у вигляді смерті чи тілесних ушкоджень, викори­стовуються дані судової медицини. Останнім часом спостерігаєть­ся проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, наука управлін­ня тощо.


Джерела: []; []; []; []; []; []; []; [].

Запитання для самоперевірки

1. Методи науки кримінального права.

2.З якими науками пов’язана наука кримінального права.



Тема 2. Закон про кримінальну відповідальність.



План:
1. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність.

Методичні рекомендації
1. При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з'ясуванні волі законодавця, усвідомлен­ні змісту закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому. Тлумачення закону полягає у знаходженні належного пра­вового рішення для конкретного випадку.

Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачен­ня на види, наука кримінального права розрізняє тлумачення зако­ну за суб'єктом, за обсягом та за способом (прийомом).

За суб'єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачен­ня, розрізняють тлумачення:

а) автентичне, яке дає орган, що прийняв закон. До прийняття Конституції 1996 р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України (див., наприклад, постанову Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. «Про застосування статей 154, 1556 КК України та статей 1602, 2081 Кодексу України про адміністративні право­порушення»). Зараз визначення окремих понять, термінів дається у примітках до самого закону, у зв'язку з чим автентичне тлумачен­ня Верховною Радою України не застосовується. Автентичне тлу­мачення мало загальнообов'язкову силу і являло собою по суті новий закон;

б) легальне (офіційне), яке дається органом, спеціально на те уповноваженим. Згідно із п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, у тому числі й кримінальних,
наділений Конституційний Суд України. Його роз'яснення є
обов'язковими до виконання на території України, остаточними і
не можуть бути оскаржені;

в) судове (казуальне). Воно має два різновиди:

1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи. Воно є обов'язковим тільки у тій справі, у зв'язку з якою воно здійснювалось. Якщо таке тлумачення виходить від Вищих судових органів (наприклад, судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України), то воно одночасно може бути зразком правильного застосування закону для
судів нижчих ланок при розгляді аналогічних справ;

2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової практики (наприклад, у постановах Пленуму Верховного Суду України). Воно має рекомендаційний характер. Воно впливає на практику судів при розгляді ними кримінальних справ відповідної категорії. Ним можуть користуватися й інші суб'єкти при застосуванні норм закону про кримінальну відповідальність;

ґ) доктринальне (наукове) - це роз’яснення чинного криміна­льного законодавства фахівцями у галузі кримінального права. Во­но дається у підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і практичних працівників на науково-практичних конфе­ренціях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє велику роль у розвитку науки кримінального права, при підготовці нових законів та застосуванні закону про криміна­льну відповідальність у слідчій та судовій практиці.

Тлумачення за обсягом - це визначення меж дії закону у спів­відношенні тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджу­ється його дія. За обсягом тлумачення може бути буквальним, обмежувальним і поширювальним.

При буквальному тлумаченні зміст кримінально-правової норми точно відповідає її текстуальному вираженню. Наприклад, у ст. 344 КК дається точний перелік осіб, втручання у діяльність яких тягне кримінальну відповідальність за цією нормою. Його розширення за рахунок інших державних діячів чи виключення з переліку хоча б одного з них є недопустимим. При буквальному тлумаченні зміст певної ознаки або всієї норми закону збігається з її словесним викладенням.

При обмежувальному тлумаченні закону надається більш вузь­кий (обмежувальний) зміст, ніж у тексті самого закону. Цей вид тлумачення застосовується у випадках, коли закон про криміналь­ну відповідальність недостатньо визначає якусь ознаку складу злочину. Наприклад, ст. 324 КК передбачає кримінальну відпові­дальність за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів. Зі змісту диспозиції цієї статті випливає, що кримінальну відповідальність за цей злочин можуть нести тільки особи, які на момент його вчинення досягли 18-річного віку, хоча ст. 22 КК та­кого виключення із загального положення про вік кримінальної відповідальності не називає. Стаття 343 КК передбачає відповідаль­ність за втручання в діяльність працівника правоохоронного орга­ну. Для тих, хто застосовує закон про кримінальну відповідаль­ність, очевидно, що такими не можуть бути технічні працівники прокуратури, органу внутрішніх справ тощо, які не наділені пов­новаженнями щодо здійснення правозастосовних чи правоохорон­них функцій (прибиральниці, водії тощо), оскільки вплив на них не може спричинити шкоду авторитету цих органів.

При поширювальному тлумаченні закону, що застосовується, надається більш широкий (але в рамках закону) зміст порівняно з буквальним його текстом. Наприклад, потерпілим від злочину, пе­редбаченого ст. 347 КК, закон називає працівника правоохоронного органу. Фактично ж ним може бути і працівник іншого відомства, наділений правозастосовними або правоохоронними функціями (наприклад, технічний інспектор праці). Поширювальним тлума­ченням треба вважати і розкриття змісту узагальнюючих термінів. Так, Пленум Верховного Суду України, говорячи про зґвалтування, яке спричинило особливо тяжкі наслідки, роз'яснив, що ними треба визнавати, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втра­ту нею будь-якого органу чи втрату органом його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне зніве­чення обличчя, переривання вагітності чи втрату репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування (див. постанову від 28 березня 2008 р. «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»).

При тлумаченні за обсягом межі закону не звужуються і не розширюються, а тільки повніше розкривається його зміст.



Теорія кримінального права знає чотири способи (прийоми) тлумачення кримінального закону: граматичне, логічне, система­тичне (системне) й історичне.

Граматичне тлумачення (його ще називають філологічним) по­лягає у з'ясуванні змісту закону шляхом етимологічного аналізу термінів і понять, що вживаються у ньому, та аналізу його тексту за допомогою правил граматики, синтаксису, орфографії та пунк­туації. Наприклад, вживання у санкції статті Особливої частини КК сполучника «або» між названими в ній видами покарання свідчить про те, що суд може застосувати до винного лише одне з них.

Логічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону на під­ставі правил логіки. Наприклад, згідно з п. 10 розділу II Прикінце­вих та перехідних положень КК 2001 р., дії осіб, які вчинили роз­крадання державного чи колективного майна у великих чи особливо великих розмірах, передбачені відповідними статтями КК 1960 р., необхідно перекваліфікувати, якщо будуть для цього підстави, на відповідні частини й статті КК 2001 р. Для вирішення цього пи­тання треба побудувати логічні силогізми. Припустимо, що в пе­ріод дії КК 1960 р., коли мінімальна заробітна плата становила 118 гривень, Ім'ярек викрав державного майна на суму 12 000 гри­вень, що перевищує 100 мінімальних заробітних плат. Відповідно до п. 2 примітки до ст. 81 КК 1960 р. крадіжка, якою завдано шко­ду на суму, що перевищує 100 мінімальних заробітних плат, вва­жалась вчиненою у великих розмірах. Значить, Ім'ярек вчинив крадіжку у великих розмірах (ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.). У новому КК категоризація розкрадання чужого майна залежить від кратності неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. 2 при­мітки до ст. 185 КК 2001 р., крадіжка на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян вважа­ється такою, що завдала значної шкоди потерпілому. Ім'ярек вчи­нив крадіжку на суму 12 000 гривень, що на момент притягнен­ня його до кримінальної відповідальності (січень 2004 року) в 195 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів грома­дян. Значить, Ім'ярек вчинив крадіжку, що завдала значної шкоди потерпілому (ч. З ст. 185 КК 2001 р.).

Систематичне (системне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону про кримінальну відповідальність шляхом порівнян­ня його з положеннями цього чи інших законів. Наприклад, для з'ясування змісту словосполучення «те саме діяння», передбачено­го у ч. 3 ст. 153 КК, треба звернутися до диспозиції ч. 1 цієї ж статті, в якій дається його опис. Для з'ясування значення слів «корисна модель», «промисловий зразок» тощо, які вживаються у ст. 177 КК, треба звернутися до законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на про­мислові зразки» відповідно. Для визначення того, хто є батьком, опікуном чи піклувальником, тобто особами, які можуть нести кримінальну відповідальність за злочин, передбачений ст. 166 КК, треба звернутися до відповідних норм сімейного законо­давства.

Історичне тлумачення зводиться до з'ясування соціальних передумов, що обумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, а також завдань, які ставить законодавець, приймаючи закон. Інколи ці обставини зазначаються у преамбу­лі закону.
Джерела: []; []; []; []; []; []; []; [].

Запитання для самоперевірки

1. Види тлумачення закону про кримінальну відповідальність.

2. Розкрийте один із видів тлумачення закону про кримінальну відповідальність.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка