Методичні рекомендації Юридична відповідальність державних службовців та її види м. Комсомольськ



Скачати 466.16 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації23.10.2017
Розмір466.16 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3

tsign

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

КОМСОМОЛЬСЬКЕ МІСЬКЕ

УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ
Методичні рекомендації

Юридична відповідальність

державних службовців та її види

judges court gavel on a lawbook фото со стока - 8161394

м.Комсомольськ

2013 рік
Брошура підготовлена:
Опанасенко О.В. - начальник Комсомольського міського управління юстиції
Ковтонюк Я.В. – провідний спеціаліст Комсомольського міського управління юстиції

ПЛАН


Вступ

1.Поняття, принципи та види юридичної відповідальності державних службовців.


2.Дисциплінарна відповідальність державних службовців
3.Адміністративна відповідальність державних службовців
4.Конституційно-правова відповідальність державних службовців
5.Кримінальна відповідальність державних службовців
6.Матеріальна відповідальність державних службовців
7.Цивільна відповідальність державних службовців

Висновок
Список використаної літератури



Вступ

Дотримання законів як важливе політико-правове явище є критерієм правового життя суспільства. У найбільш загальному вигляді законність відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави.
   Поняття законності найчастіше визначається як неухильне виконання законів і прийнятих у відповідності з ними інших правових актів державними органами, їх посадовими особами, громадянами, недержавними органами і організаціями. Закони при цьому мають відповідати об'єктивним суспільним закономірностям, вимогам забезпечення прав і свобод людини і громадянина, грунтуватися на загальновизнаних цінностях демократичної, соціальної, правової держави. В юридичній літературі законність розглядається у різних аспектах. Як принцип державно-правового життя законність є основою діяльності держави, усіх її гілок влади. Вимога дотримання і виконання законів та інших правових актів стосується всіх суб'єктів права. Відповідно до частини другої

ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ефективна діяльність апарату державного управління неможлива без посилення відповідальності державних службовців за виконання покладених на них повноважень, дотримання дисципліни та законності. Нині відносини відповідальності державних службовців регулюються Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП) та Законом України “Про державну службу”, деякими іншими законодавчими та підзаконними актами.

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування до правопорушників заходів державного примусу каральної спрямованості, які приводять до понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карних та відновлюючих заходів до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому завдані йому збитки.

Нижче ми розглянемо які саме види юридичної відповідальності передбачені за вчинення правопорушень державними службовцями.



1.Поняття, принципи та види юридичної відповідальності державних службовців.

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.

Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні закономірні зв'язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними:



  • за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості);

  • за суспільні шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.

Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана “відповідальність без вини” — обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва тощо), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого). Ці правила визначають цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для оточення;

  • за юридично заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону;

  • за власні діяння правопорушника.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

1) законності —полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.

«Незнання законів не звільняє від відповідальності» (ст. 68 Конституції України);

2) обґрунтованості — виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини;

• встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності —полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права).

4) невідворотності — полягає в:

• неминучості настання відповідальності правопорушника;

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;

• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — цей принцип означає:

• можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності.

6) справедливості — виражається в наступних аспектах:

• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;

• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинна принижуватись людська гідність;

• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її;

• за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання.

«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України). (не можна двічі накладати штраф за один перехід вулиці на червоне світло світлофора). Але за одне правопорушення особа може бути притягнута до кількох різних видів юридичної відповідальності.


У цій же статті Конституції вказується, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Згідно з цим приписом особа може притягатися до юридичної відповідальності лише за свою власну поведінку, а за дії інших осіб вона відповідати не може. Однак слід зазначити, що за протиправну поведінку неповнолітніх до деяких видів юридичної відповідальності можуть притягуватись їх батьки чи опікуни.
Конституція України (ст. 62) закріплює принцип презумпції невинуватості. Відповідно до нього особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину в цьому не буде доведено у встановленому законом порядку перед судом, який і винесе цій особі обвинувальний вирок. При цьому особа не зобов'язана доводити свою невинуватість, хоча й має на це право. Обов'язок доводити вину особи покладається на державні органи, і, якщо вони не довели суду вину особи у вчиненні злочину, вона вважається невинуватою, не зважаючи на всі підозри та сумніви щодо цього. Обвинувачення не може будуватися на припущеннях, і всі сумніви, які слідство або суд не можуть однозначно й аргументовано розв'язати, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.
Держава зобов'язана відшкодовувати матеріальну й моральну шкоду особам, які засуджуються безпідставно, що підтверджується скасуванням вироку суду щодо них як безпідставного.
Конституція України (ст. 63) встановлює, що особа не буде нести відповідальності, якщо відмовиться давати свідчення (пояснення) щодо себе, своїх близьких родичів або членів сім'ї. Це положення підкреслює пріоритет загальнолюдських цінностей над інтересом розкриття конкретного правопорушення.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, ніхто не може нести відповідальність за конкретну дію чи бездіяльність, які в момент їх вчинення не були передбачені тим чи іншим законом як правопорушення.



  1. Види юридичної відповідальності
    В залежності від виду правопорушення виділяють такі види юридичної відповідальності:
    1. дисциплінарна;
    2.адміністративна;
    3.конституційно-правова;
    4.кримінальна;
    5.матеріальна;
    6.цивільна.
    За ступенем суспільної небезпеки всі правопорушення можна поділити на два види: злочини та проступки.
    Злочин - це передбачене Кримінальним кодексом України (далі - ККУ) суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочином не вважається дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству, державі.
    Проступок - це шкідливе винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене деліктоздатною особою. За вчинення державним службовцем злочину настає кримінальна відповідальність, за вчинення проступку державного службовця може бути притягнуто до адміністративної, конституційної, дисциплінарної, матеріальної та цивільно-правової відповідальності в залежності від виду проступку.

Розглянемо детальніше види юридичної відповідальності.





2.Дисциплінарна відповідальність державних службовців

Дисциплінарну відповідальність державних службовців слід визначити як сукупність адміністративно-правових відносин, що виникають у зв'язку з накладенням на державних службовців передбачених законодавством дисциплінарних стягнень за порушення ними службової дисципліни.
   Єдиного законодавчого акту або відповідного його розділу, який би системно врегульовував дисциплінарну відповідальність державних службовців, на яких поширюється дія Закону України “Про державну службу”, поки що (за винятком кількох норм зазначеного Закону) не існує. Однак аналіз чинного законодавства дає змогу окреслити характеристику цієї відповідальності.
   Зокрема, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком є протиправне порушення службовцем норм законодавства та покладених на нього повноважень.
   Дисциплінарне стягнення має за мету поновлювати порушені державно-службові відносини та уникати негативних наслідків вчинення правопорушення, виховання службовця в дусі дотримання законності, належного виконання службових повноважень, а також запобігання правопорушенням. У чинному законодавстві дисциплінарні стягнення, які накладаються на службовців, передбачені в КЗпП та Законі України “Про державну службу”:
   - догана;
   - попередження про неповну службову відповідальність;
   - затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду;
   - звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються службовою особою, органом, від якого залежить призначення (звільнення) державного службовця на посаду, або службовою особою чи органом,вищестоящим щодо вказаних осіб. Ці стягнення застосовуються не пізніше одного місяця з дня провини і мають термін давності шість місяців від дня вчинення проступку.


   Дисциплінарно-деліктна практика в органах виконавчої влади побудована на застосуванні заходів дисциплінарного впливу щодо службовців виключно на розсуд їх керівників. Причому межі цього розсуду сягають від такого незначного дисциплінарного стягнення, як зауваження, і до найсерйознішого — звільнення з посади. Нерідко при накладенні стягнення керівники органів припускаються необ'єктивності. 
   З огляду на це доцільно було б законодавчо запровадити такий перелік стягнень:
   - догана;
   - сувора догана;
   - затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу;
   - виключення з кадрового резерву на заміщення вищої посади;
   - попередження про неповну службову відповідність;
   - звільнення з посади.  

Дисциплінарне провадження має відповідні стадії:
   - порушення дисциплінарної справи;
   - її розслідування;
   - розгляд справи компетентною посадовою особою;
   - винесення рішення по справі та його виконання.
   Це — основні стадії. Є ще дві факультативні стадії — перегляд справи в порядку оскарження та прийняття відповідного рішення по ній.
   Чинним законодавством у деяких випадках передбачено проведення службового розслідування (ст. 11, 22 Закону України “Про державну службу”):
   - на вимогу самого державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;
   - у випадку невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.
   Загалом норми, що встановлюють порядок дисциплінарного провадження, мають за мету максимально захистити державного службовця від сваволі адміністрації, що має велике значення в боротьбі з можливими у таких випадках зловживаннями, у тому числі корупцією.
Дисциплінарна відповідальність у трудовому праві реалізується через:
- дисциплінарні стягнення;
- заходи дисциплінарного впливу (попередження про неповну службову відповідність; затримку до одного року у присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду).
Законність дисциплінарної відповідальності полягає в тому, що:
- дисциплінарна відповідальність застосовується тільки за дисциплінарні проступки;
- її можуть застосовувати лише органи та посадові особи, наділені дисциплінарною владою;
- дисциплінарні стягнення застосовуються з дотриманням строків давності та встановленого порядку накладання стягнень;
- за одне порушення трудової дисципліни може бути накладене тільки одне дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарна відповідальність має індивідуальний характер і дисциплінарне стягнення залежить від ступеня важкості вчиненого проступку, заподіяної шкоди, обставин, за яких стався проступок та попередньої роботи працівника.
Якщо протягом року від дня накладання стягнення службовець не буде підданий новій дисциплінарній санкції, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник виявив сумлінність у виконанні своїх посадових обов'язків, то йому дисциплінарне стягнення може бути зняте до кінця року.
Правові гарантії недопущення необґрунтованого притягнення до дисциплінарної відповідальності полягають в обов'язку власника або уповноваженого ним органу попередньо отримати від працівника пояснення у письмовій або усній формі, довести до відома працівника наказ чи розпорядження про накладання дисциплінарного стягнення під розписку в праві його оскаржити.
Розрізняють два види дисциплінарної відповідальності:
загальну, яку несуть працівники за невиконання або за неналежне виконання своїх посадових обов'язків, передбачених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (порядок притягнення державного службовця до загальної дисциплінарної відповідальності регламентується Кодексом законів про працю, ст. 147-152).
спеціальну, яка відрізняється колом посадових осіб, до яких дисциплінарна відповідальність застосовується і порядком оскарження.
Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, прокурорів, суддів, працівників митної служби настає згідно зі спеціальними статутами.
За особливо злісне порушення законодавства про працю, звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, невиконання рішення суду про його поновлення державний службовець несе кримінальну відповідальність, зокрема, позбавлення права на

перебування на певній посаді терміном до 3 років та виправні роботи на термін до 1 року.
3.Адміністративна відповідальність державних службовців

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, зміст якої полягає у примусовому, з додержанням встановленої процедури, застосуванні правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку, який скоєний правопорушником, заходів впливу.
Адміністративна відповідальність спеціального суб'єкту державного службовця настає за вчинення адміністративного правопорушення (проступку) - протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління (ст. 9).
Ознаки адміністративного правопорушення
Аналіз ст. 9 КУпАП дає можливість виділити ознаки адміністративного проступку (правопорушення).
По-перше, це виключно діяння, тобто дія чи бездіяльність, а думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають.
По-друге, до ознак адміністративного правопорушення належить його протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами відповідного діяння як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Сутність протиправності полягає в тому, що конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.
По-третє, важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність, яка передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, що мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним).

Необережна вина виявляється у формі самовпевненості чи недбалості.
По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна караність. Це означає, що за вчинення конкретного порушення адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання, що дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) діянь, які не спричинюють застосування адміністративних стягнень.
По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного правопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.
Державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягуються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб'єкти, тобто, якщо вони є посадовими особами. Відповідно до статті 14 КпАП, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов'язків.
Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, адміністративним і дисциплінарним проступком, що й зумовлює застосування, в багатьох випадках як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.
У випадку відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць

з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.
Окрім КУпАП, адміністративна відповідальність державних службовців визначається Законом «Про засади запобігання та боротьби із корупцією».

Підставами для притягнення державних службовців до адміністративної відповідальності відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь:
1) корупції, тобто діяльность осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка