Методичні рекомендації щодо проведення тбд перелік основних документів з цз в дцз 23 9



Сторінка7/9
Дата конвертації14.01.2018
Розмір2.19 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Дезінфекція, дезінсекція та дератизація


Дезінфекція, або знезараження, - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на знищення збудників заразних захворювань в навколишньому середовищі людини. Для проведення дезінфекції застосовують розчини хлораміну, гідрохлориду кальцію (натрію), фенолу, крезолу, формальдегіду.

Приватними видами дезінфекції є дезінсекція - знищення комах і кліщів, членистоногих (комарі, кліщі, воші) - переносників інфекційних захворювань і дератизація - знищення гризунів, небезпечних в епідеміологічному відношенні.Розрізняють такі види дезінфекції:


а) профілактичну, яка проводиться незалежно від наявності заразних захворювань. У навчальних і дитячих дошкільних закладах (школах, басейнах, лазнях, душових, у місцях загального користування) проводиться вологе прибирання 0,5%-ним розчином освітленої хлорного вапна;

б) поточну, дія якої поширюється на весь період перебування інфекційного хворого в приміщенні (будинку, лікарні). Прибирання, замочування посуду, білизни, випорожнень виробляються розчином хлорного вапна більш високої концентрації (1, 3, 10%);

в) заключну, здійснювану після госпіталізації, одужання чи смерті хворого. Проводяться всі ті ж заходи, що і при поточній дезінфекції. Обробляються постільні приналежності в дезінфекційних камерах
Способи дезінфекції

1. Механічний: прання, прибирання, миття, вивіз сміття - все це зменшує до 50% мікробну забрудненість.


2. Фізичний: а) кип'ятіння посуду, білизни, води, іграшок, плювальниць; б) дія водяної пари в автоклавах, дезінфекційних камерах, прожарювання, пастеризація; в) дія ультрафіолетових променів (бактерицидні та кварцові лампи, сонячне світло).

Надійну дезінфекцію та дезінсекцію зараженого одягу, постільних та інших речей можна провести в спеціальних дезінфекційних камерах - пароповітряних або пароформалінових. Сутність камерної дезінфекції полягає в прогріванні вмісту камер гарячим повітрям (пором) до певної температури, а при необхідності посилення впливу пари - в додатковому введенні в камеру формальдегіду (формаліну).

3. Хімічний: застосування розчинів хлорвмісних препаратів.Серед хімічних речовин, що згубно діють на мікробну клітину, найбільш широко застосовуються такі дезінфікуючі засоби:
- хлорне вапно - застосовується для знезараження води, судин, приміщень, виділень хворих , туалетів та ін у вигляді Про ,7-0, 5%-ного, 2-3%-ного, 5-10%-ного водних розчинів і в сухому вигляді;
- водний розчин Сульфахлорантин;- 1%-ний розчин оргоксідіна біглюконат (гибитан);

- натрієва (калієва) вода;

- дихлорізоціанурової кислота (ДХЦК).

4. Біологічний метод використовують при очищенні стічних вод на полях зрошення.Дезінсекційні заходи умовно ділять на профілактичні та винищувальні. До профілактичних дезінсекційних заходів відносять утримання в чистоті жител і підсобних приміщень, оснащення віконних і дверних прорізів сітками, розчищення дрібних водойм і ариків і ін. Винищувальні дезінсекційні заходи проводять фізичними та хімічними засобами.


Способи дезінсекції.

1. Хімічний: застосування розчинів хлоро-, карбо-, метафосу.

2. Фізичний: використання сухожарових камер.

Для цих цілей, крім дезінфекційних камер та фізичних засобів, широко застосовуються отрути, звані інсектицидами, серед яких можна назвати гексахлоран (гексахлорциклогексан), карбофос, метилацетофоса, альфакрон (фосфотіоат), альцестін, інсорбцід-МП та ін


Способи дератизації. Для знищення гризунів - переносників збудників інфекційних захворювань людини і тварин використовують хімічний, механічний і біологічний методи.
1. Хімічний: використання отруєної отрутами приманки. Сутність хімічного методу полягає в отруєнні гризунів отруйними речовинами - ратицидів. Ефективними ратицидів є фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію, тіосемікарбазід, карбонат барію, фторацетамід та ін Газову дератизацію застосовують переважно для винищування гризунів на морських суднах, у залізничних вагонах, літаках і в польових умовах

2. Фізичний: вилов за допомогою капканів. Механічний спосіб полягає в застосуванні різних капканів, пасток, мишоловок, верше та ін

3. Біологічний: а) зараження інфекцією, небезпечної тільки для гризунів; б) вилов домашніми тваринам

ДЕЗІНФЕКТАНТИ або ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ ЗАСОБИ (лат. des — знищення, видалення + лат. infectіо — зараження) — речовини, які дозволяють позбутися патогенних мікроорганізмів або перетворити їх в інертні, особливо це стосується оброблення предметів з метою знищення або зменшення кількості хвороботворних організмів. З цією метою використовують розчини хімічних речовин (див. Дезінфекція), до яких висуваються такі основні вимоги: виражена ефективність по відношенню до різних видів мікроорганізмів; низька токсичність та алергенність для людини; екологічна нешкідливість; хороша розчинність у воді; нешкідливість по відношенню до об’єктів, які піддаються обробці; простота застосування; тривалість терміну зберігання без втрати активності та додаткові вимоги — можливість їх застосування без засобів захисту; наявність мийних властивостей; здатність до очищення та відбілювання. Факторами, що чинять вплив на антимікробну активність Д., є: досяжність бактерій — повинен бути контакт Д. з мікроорганізмами; температура — активність усіх Д. підвищується при підвищенні температури; концентрація — повинна бути не нижчою за рекомендовану; об’єм — при однаковій концентрації ефективність Д. тим вища, чим більший його об’єм; рН — деякі Д. чутливі до зміни рН, напр. речовини на основі глутарового альдегіду активні лише в лужному середовищі; час — за однакових умов грампозитивні бактерії гинуть швидше ніж грамнегативні. Серед Д. найшвидше діють спирт та хлор, ефективність яких досягається за 2 хв на чистій поверхні при безпосередньому контакті з бактеріями; інактивація Д.з. може відбуватися за умов наявності мил, мийних засобів, жорсткої води, пластмас. Сучасна класифікація Д. включає такі основні групи: Д., що містять галогени; Д., що містять кисень; поверхнево-активні речовини (ПАР); інші Д.з. (кислоти, альдегіди, спирти та ін.).

До галоїдів належать хлорактивні сполуки органічної (хлораміни, хлорпохідні ціа­нурової кислоти і гідантоїну) та неорганічної (гіпохлорити) природи, а також Д., що містять йод (йодинол, йодонат, бетадин) і бром (дибромантин, акватор). Бактерицидна дія галоїдів зумовлена високими окиснювальними властивостями та здатністю викликати денатурацію білка. Перевагами хлорактивних Д. є виражені мікробоцидні властивості, широкий спектр дії та низька вартість; їх недоліками є різкий неприємний запах, корозійна дія, нестабільність при зберіганні. До хлорактивних Д., використання яких дозволено на сьогодні в Україні, належать сульфохлорантин, хлорантоїн, комет, трихлорол, хлоргексидин, дезактин, хлорамін Б, Ас, доместос, неохлор та ін.

Серед Д., що містять кисень, у фармацевтичній практиці найбільш широко використовують перекис водню. Механізм антимікробної дії перекису водню зумовлений порушенням окисно-відновних процесів білків протоплазми та ферментативних систем мікробної клітини. Перекис водню має такі цінні властивості, як відсутність запаху і алергенної дії, швидке розкладання в оточуючому середовищі на нетоксичні речовини. Поряд з цим перекис водню малостабільний, чинить виражену місцево-подразнювальну дію і порівняно з іншими Д. має низьку бактерицидну активність. На основі перекису водню і четвертинних амонієвих сполук створені активні дезінфекційні препарати з поліпшеними фізико-хімічними властивостями: грилен, перамін, пемос-1.

Останнім часом, завдяки своїм властивостям, велику розповсюдженість отримали Д. з групи ПАР. Як самостійні Д. використовують катіонні та амфолітні ПАР; аніон­ні та неіоногенні застосовують як потенціювальні добавки у складі композиційних Д. Д. мають бактерицидні, фунгіцидні, вірулоцидні властивості та такі позитивні властивості, як хороша розчинність у воді, наявність мийної, протикорозійної та протистатичної дії, стабільність при зберіганні. До Д. належать дезефект, деконекс, корзолекс АФ, лізоформін, амфолан.

Високу антимікробну активність і широкий спектр дії мають сполуки на основі 5–6% надоцтової кислоти — дезоксони, які виявляють виражені бактерицидні, вірулоцидні, туберкулоцидні, фунгіцидні та спороцидні властивості. Дезоксони (дезоксон-0, дезоксон-4, делаксон, одоксон) мають один недолік — сильний запах оцту, що стримує їх широке застосування.

З групи альдегідів використовують формальдегід, глутаровий альдегід та Д. на їх основі. Застосування формальдегіду як окремого Д. на сьогодні обмежене у зв’язку з його подразнювальними та канцерогенними властивостями, глутаровий альдегід отримав більш широке розповсюдження і входить до складу таких Д., як дезоформ, лізоформін 3000, глутарал та ін.

Серед спиртів, які використовують як самостійні Д. та речовини, що підсилюють бактерицидну активність інших дезінфектантів, найбільш широко застосовують етиловий, пропіловий, ізопропіловий спирти. До сучасних Д. на основі спиртів належать композиційні препарати «Декосепт», «Деконекс», «Хоспідермін», «Лізетол», «Мікроцид», «Октенідерм», «Сагросепт» тощо.

ДЕЗІНФЕКТАНТИ або ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ ЗАСОБИ (лат. des — знищення, видалення + лат. infectіо — зараження) — речовини, які дозволяють позбутися патогенних мікроорганізмів або перетворити їх в інертні, особливо це стосується оброблення предметів з метою знищення або зменшення кількості хвороботворних організмів. З цією метою використовують розчини хімічних речовин (див. Дезінфекція), до яких висуваються такі основні вимоги: виражена ефективність по відношенню до різних видів мікроорганізмів; низька токсичність та алергенність для людини; екологічна нешкідливість; хороша розчинність у воді; нешкідливість по відношенню до об’єктів, які піддаються обробці; простота застосування; тривалість терміну зберігання без втрати активності та додаткові вимоги — можливість їх застосування без засобів захисту; наявність мийних властивостей; здатність до очищення та відбілювання. Факторами, що чинять вплив на антимікробну активність Д., є: досяжність бактерій — повинен бути контакт Д. з мікроорганізмами; температура — активність усіх Д. підвищується при підвищенні температури; концентрація — повинна бути не нижчою за рекомендовану; об’єм — при однаковій концентрації ефективність Д. тим вища, чим більший його об’єм; рН — деякі Д. чутливі до зміни рН, напр. речовини на основі глутарового альдегіду активні лише в лужному середовищі; час — за однакових умов грампозитивні бактерії гинуть швидше ніж грамнегативні. Серед Д. найшвидше діють спирт та хлор, ефективність яких досягається за 2 хв на чистій поверхні при безпосередньому контакті з бактеріями; інактивація Д.з. може відбуватися за умов наявності мил, мийних засобів, жорсткої води, пластмас. Сучасна класифікація Д. включає такі основні групи: Д., що містять галогени; Д., що містять кисень; поверхнево-активні речовини (ПАР); інші Д.з. (кислоти, альдегіди, спирти та ін.).

До галоїдів належать хлорактивні сполуки органічної (хлораміни, хлорпохідні ціа­нурової кислоти і гідантоїну) та неорганічної (гіпохлорити) природи, а також Д., що містять йод (йодинол, йодонат, бетадин) і бром (дибромантин, акватор). Бактерицидна дія галоїдів зумовлена високими окиснювальними властивостями та здатністю викликати денатурацію білка. Перевагами хлорактивних Д. є виражені мікробоцидні властивості, широкий спектр дії та низька вартість; їх недоліками є різкий неприємний запах, корозійна дія, нестабільність при зберіганні. До хлорактивних Д., використання яких дозволено на сьогодні в Україні, належать сульфохлорантин, хлорантоїн, комет, трихлорол, хлоргексидин, дезактин, хлорамін Б, Ас, доместос, неохлор та ін.

Серед Д., що містять кисень, у фармацевтичній практиці найбільш широко використовують перекис водню. Механізм антимікробної дії перекису водню зумовлений порушенням окисно-відновних процесів білків протоплазми та ферментативних систем мікробної клітини. Перекис водню має такі цінні властивості, як відсутність запаху і алергенної дії, швидке розкладання в оточуючому середовищі на нетоксичні речовини. Поряд з цим перекис водню малостабільний, чинить виражену місцево-подразнювальну дію і порівняно з іншими Д. має низьку бактерицидну активність. На основі перекису водню і четвертинних амонієвих сполук створені активні дезінфекційні препарати з поліпшеними фізико-хімічними властивостями: грилен, перамін, пемос-1.

Останнім часом, завдяки своїм властивостям, велику розповсюдженість отримали Д. з групи ПАР. Як самостійні Д. використовують катіонні та амфолітні ПАР; аніон­ні та неіоногенні застосовують як потенціювальні добавки у складі композиційних Д. Д. мають бактерицидні, фунгіцидні, вірулоцидні властивості та такі позитивні властивості, як хороша розчинність у воді, наявність мийної, протикорозійної та протистатичної дії, стабільність при зберіганні. До Д. належать дезефект, деконекс, корзолекс АФ, лізоформін, амфолан.Високу антимікробну активність і широкий спектр дії мають сполуки на основі 5–6% надоцтової кислоти — дезоксони, які виявляють виражені бактерицидні, вірулоцидні, туберкулоцидні, фунгіцидні та спороцидні властивості. Дезоксони (дезоксон-0, дезоксон-4, делаксон, одоксон) мають один недолік — сильний запах оцту, що стримує їх широке застосування.

З групи альдегідів використовують формальдегід, глутаровий альдегід та Д. на їх основі. Застосування формальдегіду як окремого Д. на сьогодні обмежене у зв’язку з його подразнювальними та канцерогенними властивостями, глутаровий альдегід отримав більш широке розповсюдження і входить до складу таких Д., як дезоформ, лізоформін 3000, глутарал та ін.

Серед спиртів, які використовують як самостійні Д. та речовини, що підсилюють бактерицидну активність інших дезінфектантів, найбільш широко застосовують етиловий, пропіловий, ізопропіловий спирти. До сучасних Д. на основі спиртів належать композиційні препарати «Декосепт», «Деконекс», «Хоспідермін», «Лізетол», «Мікроцид», «Октенідерм»,


Тема 1.7. Порядок і правила надання першої допомоги

при різних типах ушкоджень.
Надання першої невідкладної допомоги - це прості, корисні, а іноді і життєво необхідні знання.

Такий досвід допоможе вам надати першу невідкладну допомогу постраждалій людині прямо на місці події. Адже бувають у житті ситуації, коли знання про першу невідкладну допомогу застосовує людина, яка опинилася поруч, а то і сам постраждалий.

Вдумайся тільки, близько 90% загиблих осіб могли би залишитися живими, якби їм вчасно надали першу невідкладну допомогу відразу після нещастя.

Але не забувай також, що у разі неправильного і некваліфікованого надання першої невідкладної допомоги, ти можеш нашкодити людині. Перше, що необхідно зробити у разі надзвичайної ситуації - це викликати швидку допомогу або службу ДСНС



Первинний огляд потерпілого

Перш ніж приступити до надання першої медичної допомоги необхідно оцінити загальний стан потерпілого:


- встановити місце поранення (груди, живіт, голова, кінцівки),
- виявити характер ушкоджень (рана, перелом),
- визначити тяжкість загального стану (наявність або відсутність пульсу, свідомості, дихання, серцебиття, чи немає кровотечі;
Залежно від отриманих ушкоджень проводять черговість необхідних заходів з надання першої допомоги.
Пульс визначають у тих місцях тіла, де великі артерії лежать близько до його поверхні:

- на внутрішній стороні зап'ястя,


- на скронях,
- з боків шиї,
- у середній частині внутрішньої поверхні плеча,
- в середній третині внутрішньої сторони стегна

Якщо дихання у здорової людини становить 16-20 вдихів і видихів на 1 хв, то у людей, які отримали травму, воно може бути слабким і частим.

При значній кровотечі з рани швидко просочується кров'ю одяг в цьому місці, а значить швидко необхідно прим'яти заходів для зупинки кровотечі.

При пошкодженні голови можуть бути відкриті переломи кісток склепіння черепа з кровотечею або основи черепа без зовнішніх пошкоджень. Але в безпосередній близькості від основи черепа, в області довгастого мозку, розташовані життєво важливі центри, керуючі функціям кровообігу, дихання та іншими. Запідозрити ці тяжкі ушкодження можливо по кровотечі з вух, носа, рота.

При важкій травмі органів грудної клітини з'являються сильні болі в грудях, задишка, іноді кровохаркання, посиніння шкіри обличчя за утрудненого дихання, почастішання пульсу.
Закрита травма живота обумовлює різку болючість при доторканні до передньої черевної стінки. При цьому черевна стінка, як правило, сильно напружена і нерухома при диханні, можуть бути нудота і блювота.

При переломі хребта з'являється чітко обмежений болючий ділянку при обмацуванні тих чи інших хребців. Якщо зламаний хребець зміщається і тисне на що проходить всередині хребта спинний мозок, то може виникнути параліч кінцівок і втрата в них чутливості. При підозрі на перелом хребта, навіть за відсутності паралічу, не можна ставити хворого на ноги або садити, так як при підйомі «може настати зміщення хребців з миттєвим розвитком паралічу.

При переломах кісток тазу натиснення викликає різкий біль, особливо на обидві сторони бічних відділів тазу. При цьому потерпілий часто лежить з полуразведеннимі і напівзігнутими ногами і відірвати випрямлену ногу від землі не може (симптом прилип п'яти).

У літній час потерпілого можна роздягнути або роззути. При пошкодженні рук одяг знімають спочатку зі здорової руки, а потім з хворої, щоб заподіювати менше болю. Штани знімають одночасно з обох ніг. Взимку щоб уникнути переохолодження потерпілого не роздягають, одяг на пошкодженій ділянці для огляду рани розрізають або розривають.

При транспортуванні потерпілого слід забезпечити максимально можливий спокій травмованої частини тіла. Самостійне пересування протипоказано при пошкодженнях хребта, таза, грудної та черевної порожнин.

Для виклику екстреної медичної допомоги пропонують затвердити механізм передачі викликів за єдиним телефонним номером 103



Надання першої невідкладної допомоги: штучне дихання

1. Уклади потерпілого на тверду поверхню, на спину, максимально запрокинувши назад його голову.

2. Відкрий рот і при необхідності очисти ротову порожнину намотаною на палець носовою хусткою. Якщо запав язик, виверни його пальцем.

3. Однією рукою притримуй голову потерпілого в закинутому положенні, водночас закриваючи пальцями його ніс. Іншою рукою висунь вперед і вгору його нижню щелепу і відкрий йому рота.

4. Накривши рот потерпілого хусткою, зроби глибокий вдих, обхопи губами його рот і здійсни вдування, водночас контролюючи підйом грудної клітини.

Частота дихання має бути 12-15 разів на хвилину, тобто 1 вдування за 5 секунд. Продовжуй штучне дихання, навіть якщо у потерпілого з'явилися ознаки самостійного дихання. Число самостійних вдихів має бути 12-15 разів на хвилину.



Надання першої невідкладної допомоги: непрямий масаж серця

1. При раптовій зупинці серця слід якомога швидше почати непрямий масаж серця. Для цього потерпілого слід покласти на спину.

2. Стань високо, начебто нависаючи над потерпілим, щоб масаж серця ти робила не тільки руками, а всією вагою тіла. Розташуй свої долоні навхрест над нижньою лівою половиною його грудей, і починай виконувати ритмічні натискання.

3. Сила натискання рук має бути такою, щоб грудина потерпілого зміщувалася у напрямку до хребта на 4-6 см. Темп масажу має бути не менше 60 разів на хвилину, тобто не менше 1 разу на секунду.

4. Масаж серця чергують із штучним диханням, тобто 15 натисків руками чергують із двома енергійними вдуваннями повітря в рот. При цьому контролюй пульс і дихання.

5. Ознаки позитивного ефекту від непрямого масажу серця: з'являється пульсація сонних артерій, звужуються зіниці і з'являються самостійні вдихи.



Прийоми й способи припинення кровотечі

Розрізняють кілька видів кровотечі: капілярна, артеріальна і венозна. Капілярна кровотеча пов'язана з ушкодженням дрібних судин. Кров тече з усієї

поверхні рани, немов із губки. Така кровотеча ніколи не буває сильною. Зупинити капілярну кровотечу можна, наклавши тугу пов'язку безпосередньо на рану.

Артеріальну кровотечу можна відразу розпізнати за яскраво-червоним кольором крові. Вона викидається з рани пульсуючим струменем. Артеріальна кровотеча дуже небезпечна для життя, тому що в результаті поранений втрачає велику кількість крові за зовсім невеликий проміжок часу. Слід якнайшвидше зупинити кровотечу. Для цього потрібно притиснути пальцями артерію трохи вище місця поранення.

Слід однак зауважити, що притискати артерію рекомендується тільки протягом короткого часу, за який можна встигнути підготувати джгут або закрутку на кінцівки або стерильну тугу пов'язку на інші ділянки тіла.

Якщо артеріальна кровотеча відкрилася на гомілці, то слід притискати підколінну артерію. Роблять це двома руками. Великі пальці кладуть на передню поверхню колінного суглоба, а іншими пальцями намацують артерію в підколінній ямці й притискають її до кістки.

Коли артеріальна кровотеча починається із судини верхньої кінцівки, слід притискати плечову артерію до плечової кістки біля внутрішньої поверхні двоголового м'яза плеча чотирма пальцями руки. Наскільки це ефективно, перевіряють за пульсацією променевої артерії.

Якщо кровотеча почалася зі стегна, необхідно притискати стегнову артерію, що знаходиться у верхній частині стегна безпосередньо під паховою складкою.

Із шийної рани кровотечу можна зупинити, притиснувши сонну артерію на боці поранення нижче рани.

Найнадійнішим способом зупинки артеріальної кровотечі при пораненні кінцівок є накладення гумового, матер'яного джгута або закрутки, зробленої з підручних матеріалів — ременя, рушника тощо.

Під час накладення джгута (закрутки) слід дотримуватися таких правил:

джгут (закрутку) необхідно накладати якомога ближче до рани з того боку, який ближчий до тулуба;

джгут (закрутку) необхідно накладати поверх одягу (або поверх кількох шарів бинтів); накладений джгут (закрутку) повинно бути добре видно, його не можна закривати одягом або бинтом;

затягувати джгут (закрутку) треба до припинення кровотечі; надмірне затягування джгута (закрутки) посилює болісні відчуття і найчастіше травмує нервові стовбури; слабко затягнутий джгут (закрутка) збільшує кровотечу;

у холодну пору року кінцівку нижче джгута треба тепло закутати, але забороняється застосовувати штучне зігрівання;

джгут (закрутку) не можна тримати більше 1,5—2 годин, інакше може бути омертвіння кінцівки. Якщо після накладання джгута (закрутки) минуло 1,5— 2 години, то джгут потрібно плавно послабити, ушкоджену артерію в цей час притиснути пальцями вище рани, а потім знову накласти джгут, але трохи вище того місця, де він був накладений раніше;

під джгут (закрутку) обов'язково підкладають записку, у якій вказується час (година, хвилина) їхнього накладення.

Після того як був накладений джгут (скрутка), пораненого з артеріальною кровотечею необхідно негайно відправити до найближчого медичного пункту. У холодний період часу рекомендується на короткі проміжки щопівгодини послабляти джгут.

Зупинити кровотечу можна також шляхом максимального згинання кінцівок

Щоб зупинити кровотечу з ран кисті й передпліччя, необхідно покласти згорнутий з марлі, вати або тугого м'якого матеріалу валик у ліктьовий згин, зігнути руку в лікті й щільно прив'язати передпліччя до плеча.

Якщо ушкоджено плечову артерію, валик кладуть у пахвову ямку і зігнуту в лікті руку міцно прибинтовують до грудної клітки.

У випадку кровотечі в пахвовій ямці зігнуті в ліктях руки максимально відводять назад і лікті зв'язують. При цьому підключична артерія повинна бути притиснута ключицею до першого ребра. Однак при переломі кісток кінцівок цим прийомом користуватися не можна.

У випадку ушкодження дрібних артерій, а також при пораненні грудей, голови, живота, шиї й інших місць тіла артеріальну кровотечу можна зупинити накладанням стерильної тугої пов'язки. У цьому випадку на рану треба накласти кілька шарів стерильної марлі або бинта і щільно забинтувати.

Венозну кровотечу можна визначити за темно-червоним, вишневим кольором крові, що витікає з рани безперервним струменем, але повільно, без поштовхів. Це може бути сильна кровотеча. Щоб її зупинити, накладають стерильну тугу пов'язку і піднімають постраждалу частину тіла. Якщо ушкоджуються великі вени, на кінцівки накладають джгут.

При носовій кровотечі хворий повинен лежати або сидіти з розстебнутим коміром сорочки, без головного убору, голова повинна бути ледь закинута назад, до ніг потрібно прикласти грілку, на перенісся — холодні примочки.

Внутрішня кровотеча є наслідком сильних ударів. Ознаки такої кровотечі: різка блідість обличчя, слабість, прискорений пульс, задишка, запаморочення, сильна спрага і непритомний стан. Після виявлення цих ознак необхідно негайно викликати лікаря, а до його приходу забезпечити потерпілому повний спокій. Необхідно прикласти до місця травми пакет із льодом, тому шо холод звужує судини і сприяє припиненню кровотечі. Важливо не давати пити постраждалому без дозволу лікаря. Таких хворих слід транспортувати першими й з особливою обережністю



Правила й прийоми накладання пов'язок

Ранами називаються механічні порушення" цілості шкірних покривів або слизових оболонок. Існує кілька різновидів ран: різані, колоті, рублені, роздроблені, рвані, вогнепальні й інші.

Є рани поверхневі. При таких ранах ушкоджуються тільки верхні шари шкіри (садна). Рани можуть бути і глибокими. При цьому ушкоджуються не тільки всі шари шкіри, але й тканини, що лежать глибше (підшкірна клітковина, м'язи і т. д.).

Якщо рана проникає в грудну, черевну порожнину або в череп, вона зветься проникною. Більшість ран починає кровоточити через ушкодження кровоносних судин.

Якою ж має бути перша допомога при пораненні? Спочатку слід зупинити кровотечу, вберегти рану від забруднення, створити спокій ушкодженій кінцівці.

Накладанням пов'язки можна найефективніше захистити рану від забруднення й зараження мікробами. Як пов'язку використовують марлю й вату, що мають високу гігроскопічність. Сильну кровотечу можна зупинити за допомогою накладання тісної пов'язки або кровоспинного джгута (на кінцівки). Під час накладання пов'язки дотримуються таких правил:

1. Ніколи не слід промивати рану, тому що при цьому в неї можуть бути занесені мікроби.

2. При потраплянні в рану шматків дерева, обривків одягу, землі й т. п. витягати їх можна лише в тому випадку, якщо вони розташовані на поверхні рани.

3. Не можна торкатися поверхні рани (опікової поверхні) руками, тому що на шкірі рук знаходиться особливо багато мікробів

4. Перев'язку потрібно робити тільки чисто вимитими руками, протертими, якщо є можливість, одеколоном або спиртом.

5. Перев'язний матеріал, яким закривають рану, повинен бути стерильним. У випадку відсутності стерильного перев'язного матеріалу можна використовувати чисто випрану хустку або шматок тканини, переважно білого кольору, попередньо пропрасований гарячою праскою.

6. Перед накладанням пов'язки шкіру навколо рани необхідно протерти горілкою (спиртом, одеколоном), причому протирати слід в напрямку від рани, а потім змазати шкіру йодною настойкою.

Перед накладанням пов'язки на рану треба покласти марлеві серветки (одну або кілька, у залежності від величини рани), після чого рану бинтують. Бинтування звичайно роблять зліва направо, круговими ходами бинта. Бинт беруть правою рукою, його вільний кінець захоплюють великим і вказівним пальцями лівої руки.

Існують різні типи пов'язок.

Найпростішою пов'язкою е кругова, її накладають на зап'ястя, нижню частину гомілки, чоло і т. д. При цьому бинт кладеться так, щоб кожен наступний його оберт повністю закривав попередній.

Спіральну пов'язку (такі пов'язки застосовуються при бинтуванні кінцівок) починають накладати так само, як і кругову, роблячи на одному місці два-три оберти бинта для того, щоб закріпити його. Починати бинтувати потрібно з найтоншої частини кінцівки. Щоб бинт прилягав щільно, після одного-двох обертів його перевертають. Після закінчення бинтування бинт фіксують шпилькою або розрізають його кінець уздовж і зав'язують.

Існують і висівкоподібні пов'язки, які застосовуються при бинтуванні ділянки суглобів стопи, кисті. Називаються вони так тому, що при їхньому накладанні бинт немовби утворює цифру «8».

Колосоподібна пов'язка застосовується при пораненні плечового суглоба. А от косинкова накладається при пораненні голови, ліктьового суглоба й сідниці.

Пращеподібна пов'язка потрібна при пораненнях підборіддя, носа, потилиці й чола. Щоб її зробити, необхідно взяти шматок широкого бинта завдовжки близько 1 м і з кожного кінця розрізати уздовж, середню частину залишаючи цілою. Якщо ж рана невелика, то, щоб її закрити, досить буде і наклейки.

Під час накладання пов'язки потерпілого слід посадити або укласти, тому що, навіть при невеликих ушкодженнях, під впливом нервового збудження, болю може трапитися короткочасна втрата свідомості — непритомність.

Існують деякі особливості накладання пов'язок при проникних пораненнях живота й грудей. Наприклад, при проникному пораненні живота з рани можуть випадати нутрощі, найчастіше петлі кишечника. Вправляти їх у черевну порожнину в жодному разі не можна — це може зробити тільки хірург під час операції. Подібну рану слід закрити стерильною марлевою серветкою і забинтувати живіт. Це потрібно зробити не занадто туго, щоб органи не були здавлені.

При проникному пораненні грудної клітки при кожному вдиху повітря зі

свистом заходить в рану, а при видиханні — із шумом виходить крізь неї Таку рану необхідно закрити якнайшвидше. Для цього на рану кладуть кілька шарів марлі, товстий шар вати і накривають її шматком клейонки, компресного паперу, прогумованою оболонкою індивідуального пакета або яким-небудь іншим матеріалом, що не пропускає повітря, після чого туго забинтовують

Надання першої допомоги при переломах,

У результаті сильного удару або падіння можуть трапитися переломи кісток. Бувають закриті переломи. Це такий стан, коли кістка зламана, однак цілість шкіри на місці перелому не порушена. Є й відкриті переломи, коли в ділянці перелому є рана. Під час надання першої допомоги слід забезпечити нерухомість місця перелому. Це зменшить біль і допоможе запобігти подальшому зміщенню кісткових уламків. Цього можна досягти за допомогою накладення іммобілізувальної, тобто фіксувальної, пов'язки.

З цією метою використовують стандартні шини. Але найчастіше на місці події їх немає, тому людина, яка надає першу допомогу, повинна швидко зорієнтуватися й використати для шин підручний матеріал: ціпки, тростини, лижі, парасольки, підходящі за розміром дошки, шматки фанери, лінійки, пучки очерету і т. п.

Спочатку необхідно забезпечити нерухомість принаймні двох суглобів: одного вище перелому, іншого — нижче місця перелому.

Під час накладання шин слід керуватися такими правилами: <· ушкоджену кінцівку не можна витягати;

якщо в місці перелому є відкрита рана і спостерігається сильна кровотеча, то спочатку накладають джгут вище рани й перелому, потім пов'язку на рану, а після цього — шини з двох боків кінцівки;

обидві шини повинні захоплювати суглоби, розташовані вище й нижче місця перелому;

шина перед накладанням повинна бути обгорнена ватою або м'якою тканиною.

Якщо перелом закритий, то необхідну допомогу слід надавати дуже обережно. Інакше можна викликати додаткові ушкодження в результаті зміщення уламків кісток

Накладати шину треба таким чином, щоб вона щільно прилягала до зламаної кінцівки. При переломі кісток передпліччя руку потрібно зігнути в ліктьовому і суглобі під прямим кутом так, щоб долоня була повернена до груді її клітки. Далі накласти шину, щоб пальці рук охоплювали один її кінець, а другий заходив f за ліктьовий суглоб. У такому положенні необхідно шину закріпити бинтом або іншим матеріалом, а руку підвісити на косинці.

Коли зламана плечова кістка, передпліччя потрібно зігнути під прямим ку-ком у ліктьовому суглобі. На зламану кістку плеча накласти по можливості дві шини: одну — із зовнішнього боку плеча так, щоб один її кінець був вищий за плечовий суглоб, другий трохи нижчий за ліктьовий суглоб, а іншу — від пахвової емки до ліктьового суглоба. Потім обидві шини прибинтовують до плеча, а зігнуте передпліччя підвішують на ремені, косинці і т. п. При переломі стегна для накладання шинної пов'язки потрібно мати дві великі шини. Одну з них накладають уздовж зовнішньої поверхні ушкодженої кінцівки. При цьому довжина шини повинна бути такою, щоб один Гі кінець знаходився під пахвою, а інший ледь виступав за стопу. Другу шину накладають уздовж внутрішньої поверхні ноги з таким розрахунком, щоб один кінець її сягав ділянки промежини, а інший — трохи виступав за край стопи (підошви). У такому положенні шини прибинтовуються. При цьому широким бинтом, поясним ременем або рушником верхню частину зовнішньої шини прикріплюють до тулуба.

Перша допомога при переломі гомілки аналогічна до допомоги при переломі стегна.

Якщо зламано ключицю, слід насамперед підвісити руку на косинці, потім зшити два ватно-марлевих кільця, надягти їх потерпілому на руки і підсунути до плечових суглобів, плечі постраждалого максимально відвести назад, а кільця ззаду, над лопатками, зв'язати.

Якщо поламані кістки таза, пораненого необхідно покласти на спину, зігнути нога в колінах і покласти під ділянку колінних суглобів згорнуте пальто, подушку і т. п., щоб зменшити напруженість м'язів живота.

Якщо ушкоджено хребет, то потерпілого кладуть на тверду поверхню {дошку, фанеру, двері тощо) — на спину або живіт, у залежності від того, у якому положенні він знаходиться. Піднімати постраждалого потрібно дуже обережно, покликавши на допомогу трьох-чотирьох осіб. Слід уникати при підніманні будь-яких струсів і згинів хребта.

Якщо ушкоджені ребра, на грудну клітку накладають тугу кругову пов'язку.

При переломах щелепи треба прикрити рот, потім зафіксувати щелепу праіце-подібною пов'язкою.

Надання першої невідкладної допомоги: зупинка кровотечі

1. Підніми поранену кінцівку потерпілого.

2. Закрий рану, що кровоточить, перев'язочним матеріалом (тканиною, серветками) і перев'яжи бинтом.

3. Якщо кровотеча дуже сильна і її не виходить зупинити бинтової пов'язкою, сильно здави кровоносні судини навколо рани пальцями, джгутом або закруткою вище рани на 10-15 см при артеріальній кровотечі або нижче рани при венозній кровотечі або зігни кінцівку в суглобі.

4. На місце кровотечі наклади холодний компрес.
Надання першої невідкладної допомоги: якщо в очі потрапив газ

1. При хімічному опіку слизових оболонок агресивними речовинами слід використовувати велику кількість проточної води, хоча повністю змити цю речовину водою вдається рідко. Тому після промивання уражене місце оброби відповідними нейтралізуючими розчинами у вигляді примочок.

2. Якщо в око потрапили тверді шматочки хімічної речовини, спершу видали їх вологим тампоном, щоб при промиванні очей вони не поранили слизову оболонку і не викликали додаткової травми.

3. При попаданні рідкої кислоти, пари або газів в очі промий їх великою кількістю води, направляючи струмінь в очі протягом 3-5 хвилин. Якщо в око потрапила кислота, її нейтралізують розчином питної соди з розрахунку 0,5 ч. ложки на 1 склянку води. Якщо в око потрапила луговина - промий очі 1%-ним розчином борної кислоти.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка