Методичні рекомендації щодо проведення тбд перелік основних документів з цз в дцз 23 9



Сторінка5/9
Дата конвертації14.01.2018
Розмір2.19 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Індивідуальний перев'язувальний пакет



Індивідуальний перев'язувальний пакет: 1 - загальний вигляд; 2 - в розгорнутому вигляді, зовнішня сторона пов'язки (пунктиром позначена кольорова нитка; стрілки вказують переміщення рухомого компресу-подушечки).


Індивідуальний перев'язувальний пакет (ІПП) - засіб надання першої медичної допомоги при пораненнях і опіках. У бойовій обстановці ІПП є на спорядженні кожного бійця. У воєнний і мирний час запас ІПП потрібно мати в санітарних сумках, на постах та пунктах медичної допомоги. Вміст ІПП стерильно, складається з бинта (10 см X 5 см) і двох ватно-марлевих компресів-подушечок розміром 18 X 16 див. Одна з них наглухо пришита до бинту біля вільного кінця його, Іншу можна пересувати вздовж бинта (рис.). Все це компактно складене і загорнуте в пергаментний папір, в складку якої зовні вкладена безпечна шпилька. Згорток укладений у зовнішню оболонку з прогумованої тканини, герметичну і непромокальну, стійко зберігає стерильність вмісту. На оболонці надрукована коротка інструкція і дата виготовлення ІПП.
Спосіб застосування: розірвати оболонку по надрізу кромки, отримати паперовий згорток, вийняти шпильку, розгорнути папір. Взяти лівою рукою вільний кінець бинта, правою - його скатку і розвести руки так, щоб подушечки розвернулися і розправилися. Стосуватися подушечок тільки з боку, зазначеної кольоровою ниткою, накласти їх іншою стороною на рану (або опік) одну на іншу (в два шари) або поруч (в один шар), якщо рана велика. При наскрізної рани один отвір закрити нерухомої подушечкою, інше - рухомий, перемістивши її по бинту; прибинтувати подушечки, закріпити бинт шпилькою. ІПП з пошкодженої зовнішньою оболонкою для накладання асептичної пов'язки непридатний.
Евакуація - організоване виведення чи вивезення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження населення, якщо виникає загроза життю або здоров'ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає загроза їх пошкодженню або знищенню.

Залежно від масштабів надзвичайної ситуації евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому та об'єктовому рівні.

Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі її види:

- обов'язкова;

- загальна і часткова;

- тимчасова і безповоротна.

Рішення про проведення евакуації приймають:

- на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

- на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

- на місцевому рівні - місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;

- на об'єктовому рівні - керівники суб'єктів господарювання.

У невідкладних випадках керівник робіт із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а у разі його відсутності керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.

Обов'язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:

- аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

- катастрофічного затоплення місцевості;

- масових лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних і гідрогеологічних явищ і процесів;

- збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:

- можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

- катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.

Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком, станом здоров'я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів до збереження свого життя або здоров'я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Під час часткової евакуації в першу чергу виводяться учні, студенти, діти дитячих садків, хворі з лікувальних закладів разом з обслуговуючим персоналом, вчителями та вихователями.

Не зайняте у сфері виробництва та обслуговування населення, пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб похилого віку разом з обслуговуючим персоналом та членами їх сімей.

Евакуація населення проводиться способом, який передбачає вивезення основної частини населення із зон НС техногенного та природного характеру усіма видами транспорту, а у разі його відсутності та недостатності, а також відсутність транспортних шляхів – організують виведення населення пішим ходом по заздалегідь розробленим маршрутам

Проведення евакуації забезпечується шляхом:

- утворення регіональних, місцевих та об'єктових органів з евакуації;

- планування евакуації;

- визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

- організації оповіщення керівників суб'єктів господарювання і населення про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- життєзабезпечення евакуйованого населення у місцях їх безпечного розміщення;

- навчання населення діям під час проведення евакуації.

За рішенням органів, зазначених у частині четвертій цієї статті (крім керівників суб'єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у примусовому порядку транспортні засоби суб'єктів господарювання, а у разі безпосередньої загрози життю або здоров'ю населення - усі наявні транспортні засоби суб'єктів господарювання та громадян.

Суб'єкту господарювання і громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсується вартість надання послуг і розміри фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть нанести їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

Порядок проведення евакуації визначається Кабінетом Міністрів України.

Для планування, підготовки та проведення евакуації , приймання та розміщення населення створюють евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні евакуаційні пункти та приймальні евакуаційні пункти.

Збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) –призначені для збору і реєстрації населення , яке підлягає евакуації, формування піших та транспортних колон та ешелонів кожний ЗЕП має свій номер і за кожним з них закріпляється певна кількість об’єктів.

Проміжні пункти евакуації (ППЕ) – розробляються на межах зон радіоактивного або хімічного зараження.

Приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) – розгортаються на кінцевих пунктах евакуації населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до місць розміщення.

Евакуйовані повинні мати при собі – паспорт, свідоцтво про народження, військовий квиток, документи про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, гроші та цінності, продукти харчування на 3 доби, постільну білизну, необхідний одяг, взуття, загальною вагою не більше 50 кг на кожного члена сім’ї. Дітям дошкільного віку вкласти у кишеню або пришпилити до одягу записку, де зазначається прізвище, ім’я та по-батькові, домашня адреса, а також ім’я та по-батькові матері та батька.

Тема 1.2. Правила поведінки працівників під час НС природного характеру

До надзвичайних ситуацій природного характеру відносяться: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі в природних екосистемах, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.



Правила поведінки при НС природного характеру

Правила поведінки в умовах небезпеки землетрусу:

При землетрусі Грунт відчутно коливається відносно недовгий час — тільки декілька секунд, найдовше — хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коли­вання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам'ятаючи, що найбільш небезпечні є предмети, які падають.

Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це отво­ри капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучим .колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам'ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.

Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас зас­тав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце.

Перебуваючи всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу. * Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, які падають.

Перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати по­далі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись в машині до припинення поштовхів.

Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі пер­шу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її по­требує. Важливо подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.

Під час повені: При сигналі оповіщення про загрозу повені і евакуацію невідкладно , у встановленому порядку виходьте (виїжджайте) з небезпечної зони можливого катастрофічного затоплення в призначений безпечний район або піднесені ділянки місцевості, захопивши із собою документи, цінності, необхідні речі і дводобовий запас продуктів харчування, що не псуються. У кінцевому пункті евакуації зареєструйтеся. Перед виходом з будинку виключіть електрику і газ, погасіть вогонь в опалювальних печах, закріпіть всі плавучі предмети, що знаходяться поза будинком, або розмістіть їх в підсобних приміщеннях. Якщо дозволяє час, коштовні домашні речі перемістіть на верхні поверхи або на горище житлового будинку. Закрийте вікна і двері, при необхідності і наявності часу забийте зовні дошками (щитами) вікна і двері перших поверхів. При відсутності організованої евакуації, до прибуття допомоги або спаду води, знаходьтесь на верхніх поверхах або дахах будинків, на деревах або інших предметах , що знаходяться на узвишші. Самостійно вибиратися з затопленого району рекомендується тільки при наявності серйозних причин, як необхідності надання медичної допомоги потерпілим, якщо продовжується підйом рівня води, при загрозі затоплення верхніх поверхів (горища). При цьому необхідно мати надійний плавальний засіб і знати напрямок руху .

При ожеледі: Пересувайтеся обережно , не поспішаючи, наступаючи на всю підошву. При цьому ноги повинні бути злегка розслаблені в колінах, руки вільні. Якщо ви посковзнулися, сядьте, щоб зменшити висоту падіння. У момент падіння постарайтесь згрупуватися, і перекотившись, пом’якшити удар об землю. Ожеледь часто супроводжується обмерзанням. В цьому випадку особливу увагу звертайте на дроти ліній електропередач та бурульки на дахах будівель. Не ходіть біля краю проїжджої частини дороги. Це небезпечно завжди, а на слизьких шляхах особливо. Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та в ожеледицю . пам’ятайте, що в ожеледицю збільшується гальмовий шлях машин, і падіння перед автомобілем, що рухається, призводить , як мінімум, до каліцтва, а можливо, і до загибелі

Під час сильної завірюхи : Лише у винятковому випадку виходьте з будівлі. Забороняється виходити поодинці. Повідомляйте членів сім’ї або сусідів, куди Ви йдете і коли повернетеся. В автомобілі можна їхати тільки по великих дорогах і шосе. При виході з машини не відходьте від неї за межі видимості. Якщо Ви втратили орієнтацію, пересуваючись пішки зовні населеного пункту, зайдіть в перший будинок, що попався, уточніть місце Вашого знаходження і, по можливості , дочекайтеся закінчення завірюхи.

Якщо Вас покидають сили, шукайте укриття і залишайтесь в ньому.



Під час урагану (бурі, смерчу): Якщо ураган (буря, смерч) застав Вас у будинку, відійдіть від вікон і займіть безпечне місце у стін внутрішніх приміщень, у коридорі, у ванних кімнатах, туалеті, коморах, у міцних шафах, під столами. Погасіть огонь у печах, відключіть електроенергію, закрийте крани на газових мережах. У темний час доби використайте ліхтарі, лампи.; увімкніть радіоприймач для отримання інформації від керівництва ЦО і НС, комісії з надзвичайних ситуацій; по можливості перебувайте у заглибленому укритті. Якщо ураган (буря, смерч) застали Вас на вулицях населеного пункту тримайтеся якнайдалі від легких будівель, будинків, мостів, естакад, ліній електропередач, щогл, дерев. Намагайтесь швидше укритися в підвалах, льохах, ПРУ, що маються в населених пунктах. Не заходьте в ушкоджені будинки, тому ,що вони можуть обрушитися при нових поривах вітру.

При надходженні сигналу про наближення смерчу необхідно негайно спуститися в укриття, підвал дома або льох. Якщо смерч застає Вас на відкритій місцевості, укривайтесь на дні дорожнього кювету, у ямах, ровах, вузьких ярах, щільно притискаючись до землі, закривши голову одягом або гілками.



Під час грози : блискавка небезпечна тоді, коли наслідком за спалахом іде гуркіт грому. У цьому випадку терміново вживіть заходи по забезпеченню безпеки.

Якщо ви знаходитесь в сільській місцевості, закрийте вікна, двері, димоходи і вентиляційні отвори. Не розтоплюйте піч, оскільки високотемпературні гази, що виходять із труби мають низький опір. Не розмовляйте по телефону.

Під час ударів блискавки не підходьте близько до електропроводки, блискавковідводу, водостокам з дахів, антенам, не стійте поруч з вікном, по можливості виключити телевізор, радіо й інші електропобутові прилади. Якщо ви в лісі, то укрийтеся на низькорослій ділянці лісу. Не вкривайтесь поблизу високих дерев, особливо сосон, дубів, тополь.

При перебуванні у водоймі вийдіть із води, відійдіть від берега; спустіться з піднесеного місця в низину.

Металеві предмети ( мотоцикл, велосипед, льодоруб і т. д. ) покладіть у бік, відійдіть від них на 20-30 м. Якщо гроза застала вас в автомобілі, не залишайте його, при цьому закрийте вікна й опустіть антену.

Причинами виникнення пожеж в природних екосистемах є необережне поводження з вогнем дітей та дорослих, спалювання сміття поблизу житлових будинків і на території, прилеглій до лісових масивів, іскри з вихлопних труб автотранспорту, блискавки, самозаймання промасленого обтирального матеріалу, ефект фокусування сонячних променів на склі та консервних бляшанках, залишених людьми на природі.

Причиною 90% пожеж в природних екосистемах є діяльність людини. Тому, відпочиваючи на природі, дотримуйтесь таких правил:

- не кидайте сірників, що горять і недопалків;

- не розводьте багаття та не спалюйте сміття в пожежонебезпечні періоди;

- розпалюйте вогнище тільки на очищеному до шару ґрунту майданчику;

- покидаючи місце відпочинку, загасіть вогнище водою або закидайте землею до повного припинення горіння або тління;

- не залишайте в лісі промаслений і просочений бензином обтиральний матеріал;

- не залишайте склотару, розбите скло та консервні бляшанки в місцях відпочинку (фокусуючи сонячні промені вони можуть стати джерелом пожежі);

- пожежу, що починається, загасіть водою, гілками листяних дерев або закидайте землею.

Якщо ви опинилися в осередку пожежі в лісі:

- не панікуйте та не тікайте від полум’я, що швидко наближається, у протилежний від вогню бік, а перетніть смугу вогню проти вітру, закривши голову й обличчя одягом;

- з небезпечної зони, до якої наближається полум’я, виходьте швидко, перпендикулярно до напрямку розповсюдження вогню;

- якщо втекти від пожежі неможливо, то вийдіть на відкриту місцевість, ввійдіть у водойму або накрийтеся мокрим одягом і дихайте повітрям, що знаходиться низько над поверхнею землі (воно менш задимлене), рот і ніс при цьому прикривайте одягом чи шматком будь-якої тканини;

- гасити полум’я невеликих низових пожеж можна, забиваючи його гілками листяних порід дерев, заливаючи водою, закидаючи вологою землею та затоптуючи ногами. Будьте обережні в місцях горіння високих дерев – вони можуть впасти та травмувати вас;

- під час гасіння пожежі не відходьте далеко від доріг та просік, не випускайте з уваги інших учасників гасіння пожежі, підтримуйте з ними зв'язок за допомогою голосу;

- особливо будьте обережні у місцях торф’яних пожеж. Враховуючи, що там можуть утворюватися глибокі вирви, пересувайтеся, по можливості, перевіряючи палицею глибину вигорілого шару;

- вийшовши з осередку пожежі, повідомте місцеву адміністрацію та пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.
При пожежі в лісу: Якщо ви виявилися поблизу вогнища пожежі в лісі й у вас немає можливості самотужки справитися з її локалізацією, негайно попередьте всіх людей, що поблизу знаходяться, про необхідність виходу з небезпечної зони.

Організуйте їхній вихід на дорогу, широку галявину, до берега ріки або водойми, у поле. Виходьте з небезпечної зони швидко, перпендикулярно до напрямку вогню. Якщо неможливо піти від пожежі, ввійдіть у водойму або накрийтеся мокрим одягом. Вийшовши на відкритий простір або галявину, дихайте повітрям біля землі – там менше диму, рот і ніс при цьому прикрийте ватно-марлевою пов’язкою або ганчіркою.

Полум’я невеликих низових пожеж можна збивати. Захльостуючи його гілками листяних порід , заливаючи водою, закидаючи вологим ґрунтом, затоптуючи ногами. При гасінні пожежі дійте обачно, не ідіть далеко від доріг і просік, не випускайте з уваги інших учасників, підтримуйте з ними зоровий і звуковий зв’язок.

Пожежа в домі: Пам’ятайте , що на пожежу потрібно реагувати швидко і не піддаватися паніці. При загоранні у квартирі:

- залийте осередок пожежі водою, або накрийте ковдрою (килимом);

- пересуватися в задимленому приміщенні повзучи або пригнувшись, закривши носа і рота мокрою ганчіркою

- палаючі електропобутові прилади гасіть тільки відключивши їх від мережі ;

- у випадку загорання жиру на сковорідці накрийте її великою тарілкою, але не ганчіркою.

Якщо вогонь не можна ліквідувати в найкоротший час, виключіть електричний струм, перекрийте газ, терміново викликайте пожежників, виведіть із небезпечної зони дітей, престарілих, і тільки потім розпочинайте гасити вогонь своїми силами.

Ні в якому разі не відкривайте вікна, тому що з надходженням кисню вогонь спалахне сильніше.

При загоранні одежі на людині негайно поваліть палаючого , облийте його водою або накрийте ковдрою, курткою чи пальтом .


Тема 1.3. Безпека працівників під час радіаційних аварій і радіаційного забруднення місцевості. Режими радіаційного захисту.
Ядерні установки та джерела іонізуючого випромінювання- це споруди та комплекси з ядерными реакторами, у т.ч. атомні станції, плав-заходи, космічні і повітряні судна, полігони, пристрої з ядерними зарядами для використання у мірних цілях і інш.


Радіація та її вплив на людину.  Для нас ця тема особливо актуальна тим, що на Україні працює чотири атомних електростанції(Рівенська,Хмельницька, Південноукраїнська та Запоріжська, Чернобильска законсервована), є родовища уранової руди, а також вже відбулася аварія в 1986 році на Чорнобильській атомній електростанції.

В нормальному робочому стані атомні електростанції наносять екології країни не більшу шкоду, ніж теплові або гідроелектростанції. Тим більше, що запаси вуглеводневої сировини у нас на Україні дуже не значний.  Тому зазначену сировину необхідно купувати, а уранова руда у нас своя, але її необхідно збагачувати за кордоном. Вугілля також, подібно більшості інших природних матеріалів, містить незначні кількості первинних радіонуклідів. Останні після спалювання вугілля попадають у навколишнє середовище, де можуть служити джерелом опромінення людей. Тобто теплові електростанції також є джерелами радіоактивного випромінювання У нас на Україні знаходяться поклади уранової руди. Підприємства по видобутку та переробці уранової руди знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать до виробничого об’єднання “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”. Недоліком у розробці покладів уранової руди є її дорожнеча – поклади  знаходяться глибоко під землею.



Іонізуюче випромінювання (радіоактивність) – це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Воно має місце при розпаді ядер деяких природних елементів (уран, радій, торій і т. п.), штучних радіоактивних ізотопів.

З точки зору фізики, це потоки елементарних частинок, які швидко рухаються. Їх хвилеподібне електромагнітне випромінювання, маючи велику енергію, здатне спричиняти іонізацію навколишнього середовища (повітря, матеріалів, живої тканини), тобто утворення позитивно і негативно заряджених атомів і молекул (іонів), які змінюють фізико-хімічні властивості речовини.

До видів іонізуючого випромінювання належать:

- альфа-частинки (ядра гелію), які рухаються зі швидкістю 20 000км/с, мають велику питому іонізацію і малу проникливість (в повітрі 9-11см, рідких і твердих середовищах – 0,099 мм). Одяг захищає людину від цих променів, але небезпечним є попадання цього випромінювання всередину людини;

- бета-частинки – рухаються з швидкістю світла (300 000 км/с). Вони мають меншу здатність до іонізації, але більш проникливі (в повітрі – 20 м, воді і тілі людини – 3 см, металі – 1 см). Одяг поглинає до 50% цих променів. Небезпечним є безпосереднє попадання цих часточок на шкіру, в очі й всередину організму;

- нейтронне випромінювання – це потік нейтронів з швидкістю20 000 км/с, що легко проникають в живу тканину і захоплюються ядрами атомів, руйнуючи їх. Добрими захисними матеріалами від них є поліетилен, парафін, вода;

- гамма-випромінювання – це електромагнітні промені з довжиною хвилі 10-8-10-11 см, які утворюються при альфа- і бета-розпаді атомів. Випромінювання відбувається окремими порціями (квантами) і розповсюджується зі швидкістю світла. Іонізуюча здатність його менша, ніж в α- і β-частках, але значно більша проникливість (в повітрі – сотні метрів, уводі – 23 см, сталі – 3 см, дереві – 30 см, бетоні – 19 см). Добре захищають від цих променів екрани з тяжких металів (свинець);

- рентгенівське випромінювання – електромагнітні промені, але поза ядерного походження, які володіють високою проникливою здатністю (довжина від 5 до 0,004 нм).

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел. Це опромінення з космосу та від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корікорі.Космічні промені можуть досягати поверхні землі або взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов’язаного із застосуванням штучних джерел радіації.

Інші особливості дії іонізуючої енергії на організм людини полягають у тому, що вона не проявляє впливу на органи чуття, її дози можуть кумулюватись і накопичуватися в організмі (кумулятивні ефекти) і діяти не тільки на даний живий організм, але і на його нащадків (генетичний ефект).

Радіаційне опромінення може бути зовнішнім і внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. Ззовні може викликати ураження людини рентгенівське, гамма- та нейтронне випромінювання.

А якщо ж іонізуючі частинки знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють в середину організму через шлунково-кишковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.



Особливості радіаційного впливу на людину

Радіаційне випромінювання може спричиняти ураження окремих ділянок шкіри, тіла, органів або загальне захворювання – променеву хворобу, яка може виникати у гострій (за короткий проміжок опромінення великими дозами) чи хронічній формі (при систематичному опроміненні дозами, які перевищують допустимий рівень). Вражаючий ефект залежить від виду опромінення, тривалості дії, індивідуальних особливостей людини тощо.Внаслідок дії радіації може спостерігатися: соматичний ефект – ушкодження різних органів тіла; соматико-стохастичний ефект – пухлини органів, тканин, злоякісні пухлини; генетичний ефект – мутації хромосом і генів, порушення спадковості.Для уникнення небезпечних генетичних ефектів впливу іонізуючого випромінювання існує кілька правил безпеки: до безпосередньої роботі з джерелами іонізуючого випромінювання допускаються особи не молодше 18 років; до 30-літнього віку накопичена доза не повинна перевищувати 12-кратну ; для жінок до 40 років доза опромінення в тазовій ділянці не повинна переважати 1 бер за будь-які два місяці

 Види і одиниці вимірювання доз опромінення

Біологічну дію  іонізуючого випромінювання умовно можна  розділить  на:  первинні фізико-хімічні процеси, що виникають в молекулах живих клітин та порушення функцій організму як наслідок первинних процесів – біологічний.Первинним фізичним актом взаємодії іонізуючого випромінювання з біологічним об'єктом є іонізація. Саме через іонізацію відбувається передача енергії об'єкту. Не можливо прямо виміряти іонізацію об’єкта. Тому найкращим способом вимірювання енергії є доза опромінення.



Доза випромінювання– це кількість енергії іонізуючого випромінювання, поглиненої одиницею маси середовища, що опромінюється. Розрізняють експозиційну, поглинену й еквівалентну дози випромінювання. нювання.

Поглинена доза випромінювання визначається як енергія, поглинена одиницею маси речовини, що опромінюється. За одиницю поглиненої дози випромінювання приймається джоуль на кілограм (Дж/кг).У системі СІ поглинена доза виміряється в греях (Гр). 1Гр – це така поглинена доза, при якій 1 кг речовини, що опромінюється, поглинає 1 Дж енергії, тобто 1 Гр = 1 Дж/кг. Поглинена доза залежить від матеріалу, що опромінюється..

Для оцінки біологічного впливу іонізуючого випромінювання використовується еквівалентна доза  Dекв. Вона залежить від коефіцієнта  відносної  біологічної   ефективності  даного  виду  випромінювання η.Одиницею вимірювання еквівалентної дози в системі СІ використовується зіверт (Зв), названий на честь одного з перших дослідників по радіаційній безпеці.   1Зв = 100 бер =1 Гр× η ·

Несистемною одиницею експозиційної дози рентгенівського і гамма-випромінювань є рентген. Рентген – це доза гамма-випромінювання, під дією якої в 1см3 сухого повітря при нормальних умовах (t =0°C і тиску 760 мм рт. ст.) створюються іони, що в одиниці об’єму несуть одну електростатичну одиницю  електрики одного знака.

Дія іонізуючого випромінювання на організм не відчутна людиною. Тому це небезпечно. Дозиметричні прилади є як би додатковим “органом почуттів”, призначеним для сприйняття іонізуючого випромінювання.У результаті впливу іонізуючого випромінювання порушується нормальний плин біохімічних процесів і обмін в організмі.

Орієнтовні дози і можливі наслідки опромінення:


  • 4500 м3в – важкий ступінь променевої хвороби (помирає 50% опромінених).

  • 1000 м3в – нижній рівень розвитку легкого ступеня променевої хвороби.

  • 750 мЗв – незначна короткочасна зміна складу крові.

  • 200-300 мЗв – опромінення під час рентгенографії шлунка (місцеве).

  • 2-3 мЗв – опромінення при рентгенографії зубів.

  • 2-3 мЗв  – флюорографія легень.

  • 1-2 мЗв – фонове опромінення за рік.

  • 0,1 мЗв – перегляд одного футбольного матчу(0,05 мЗв – телевізор і монітор за 1 годину)

  • 01-1 мЗв – польоти на літаку в залежності від висоти та тривалості перельоту

Основна  частина населення отримує опромінення за рахунок природних джерел радіації. У цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. Але радіоактивні речовини можуть виявитися й у їжі, і у воді, і в повітрі і потрапити всередину організму разом з їжею, чи через органи дихання. Такий спосіб опромінення називається внутрішнім. Попадання твердих часток у дихальні органи залежить від розміру часток. Частки розміром менше 0,1 мкм при вході разом з повітрям попадають у легені, а при видиху видаляються. У легенях залишається тільки невелика частина. Великі частки розміром більше 5 мкм майже усі затримуються носовою порожниною.

У середньому дві третини ефективної еквівалентної дози опромінення, що людина одержує від природних джерел радіації, випромінювання яке надходить від радіоактивних речовин, які потрапили в організм із їжею, водою і повітрям. Невелика частина цієї дози приходиться на радіоактивні ізотопи типу вуглецю-14 і тритію, що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. У середньому людина одержує близько 180 мкЗв у рік за рахунок калію-40, що засвоюється організмом разом з нерадіоактивними ізотопами калію, необхідними для життєдіяльності організму.

Найбільш вагомим із усіх природних джерел радіації є важкий газ (у 7,5 разів важче повітря) - радон. Основну частину дози опромінення від радону людина одержує, знаходячись у закритому, не провітрюваному приміщенні. Концентрація радону в закритих приміщеннях у середньому у вісім разів вище, ніж у зовнішнім атмосфернім повітрі.

Радон концентрується в повітрі усередині приміщень лише тоді, коли вони в достатній мірі ізольовані від зовнішнього середовища. Надходячи усередину приміщення тим чи іншим шляхом (просочуючись через фундамент і підлогу, чи ґрунт, вивільняючись з матеріалів, використовуваних у конструкції будинку), радон накопичується в ньому. У результаті в приміщенні можуть виникати досить високі рівні радіації. Тому необхідно провітрювати приміщення, не залежно від того знаходиться це приміщення в підвальному приміщенні чи ні.

Найважливіші біологічні реакції організму людини на вплив іонізуючого випромінювання умовно розділені на дві групи. До першої відноситься променева хвороба, до другої – віддалені наслідки, що у свою чергу розділяються на соматичні (вплив на тіло і кісти) і генетичні ефекти.

Променева хвороба. У випадку однократного опромінення людини значною дозою радіації на короткий термін ефект від опромінення спостерігається вже в першу добу, а ступінь хвороби залежить від величини поглиненої дози. При дозах опромінення більш 1 Зв  можливий розвиток  променевої хвороби, тяжкість проходження якої залежить від дози опромінення. Дози однократного опромінення 6-10 Зв при відсутності медичної допомоги вважаються в 100 %  випадків смертельними.

Віддалені наслідки. До віддалених наслідків соматичного характеру відносяться різноманітні біологічні ефекти, серед яких найбільш істотними є лейкемія, злоякісні утворення, катаракта кристалика ока і скорочення тривалості життя.

Лейкемія – відносно рідке захворювання.  Імовірність виникнення лейкемії складає 1-2 випадків на рік на 1 млн. населення при опроміненні всієї популяції дозою 0,01 Зв..

Поглинена доза випромінювання, що викликає уразку окремих частин тіла, а потім смерть, перевищує смертельну поглинену дозу опромінення всього тіла. При абсолютній смертельній дозі, що дорівнює для людини 10 Зв на все тіло,  в 1 см3 тканини утворюється одна  іонізована молекула на 10 мільйонів молекул.

Ступінь чутливості різних тканин до опромінення неоднакова. Якщо розглядати тканини органів у порядку зменшення їхньої чутливості до дії опромінювання, то одержимо наступну послідовність: лімфатична тканина, лімфатичні вузли, селезінка, кістковий мозок, зародкові клітини. Велика чутливість кровотворних органів до радіації лежить в основі визначення характеру променевої хвороби.

Важливим фактором при впливі іонізуючого випромінювання на організм є час опромінення. Зі збільшенням потужності дози вражаюча дія випромінювання зростає. Чим більш дробове випромінювання за часом, тим менше його вражаюча дія.

Зовнішнє опромінення альфа- і бета-випромінюваннями менш небезпечно, тому що альфа- і бета-частинки мають невелику величину пробігу в тканині і не досягають кровотворних і інших органів.

Чим молодша людина, тим вища її чутливість до опромінення, особливо висока вона в дітей. Доросла людина у віці 25 років і більше найбільш стійка до опромінення.

При попаданні радіоактивних речовин всередину організму, вражаючу дію роблять в основному альфа-джерела, а потім бета- і гама-джерела, тобто в зворотній зовнішньому опроміненню послідовності. Слід альфа-частинки, що має високу густину іонізації, руйнує слизову оболонку, що є слабким захистом внутрішніх органів у порівнянні з зовнішнім покривом.

Ступінь небезпеки залежить також від швидкості виведення речовини з організму. Якщо радіонукліди, що потрапили усередину організму однотипні з елементами, що споживаються людиною, то вони затримуються на тривалий час в організмі, заміщуючи не радіоактивні елементи (натрій, хлор, калій і інші).



Друге учбове питання :»Побутові дозиметричні прилади,їх призначення та особливості використання»



Для виявлення та вимірювання радіоактивних випромінювань, радіоактивного забруднення різноманітних предметів, місцевості, продуктів харчування, фуражу, води застосовуються прилади радіаційної розвідки; для вимірювання поглинених доз опромінення- прилади дозиметричного контролю.За призначенням прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю діляться на групи (індикатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри).

Індикатори - найпростіші прилади радіаційної розвідки. За допомогою цих приладів вирішується завдання виявлення випромінення та орієнтовної оцінки потужності дози, головним чином Р- та у-випромінювання. За допомогою індикаторів можна встановити: збільшується чи зменшується потужність дози. До цієї групи відноситься прилад Д11-64, а з побутових СИМ-01, СИМ-03 та інші.

Рентгенометри - призначені для визначення потужності дози рентгенівського або у-випромінювання, їх діапазон виміру від сотих долей рентгена до декількох сот рентгенів на годину. До цієї групи відносяться прилади ДП-5В, ІМД-1Р, ІМД-1С, ККТ-2, “Кактус” та інші. Із побутових приладів можна використовувати “Прип’ять”, “Белла”, “Сосна”, “Синтекс” та інші.

Радіометри (вимірювачі радіоактивності) - призначені для визначення ступеня радіоактивного забруднення поверхонь обладнання, техніки, одягу, взуття, об’ємів повітря, продуктів харчування, фуражу головним чином альфа та бета частинками. За допомогою радіометрів можливе вимірювання невеликих рівнів гама-випромінювань. До них відносяться Ч установка ДП-100, «БЕТА».

Дозиметри призначені для визначення сумарної дози опромінення, яку отримує особовий склад формувань за час перебування в районі дії, головним чином, у-випромінення. Комплекти індивідуальних дозиметрів: ДК-02, ДП-22В, ДП-24, ІД-1,ІД-11,ІД-02 та інші.
Дозиметричні прилади класифікуються:за призначенням;за видом вимірюваного випромінювання;за методом виміру.
За призначенням дозиметричні прилади розділяють на наступні групи:індикатори-сигналізатори ІВ для виявлення і грубої оцінки потужності дози (ДП-64);вимірники потужності (ДП-5, ДП-5А(Б,В), ИДМ-21, ДП-3Б, "Прип’ять" та ін.)вимірники доз опромінення (ИД-1, ИД-11, ДП-22(В), ДП-24, ДК-02 та ін.);дозиметри для виміру сумарної дози опромінення.
Основними приладами радіаційної розвідки, що стоять на забезпеченні невоєнізованих формувань і штабів ЦО, є вимірники потужності дози ДП-5В і його аналоги ДП-5Б, ДП-5А, а також ИМД-1, МКС-У. Вони дозволяють визначити потужність доз ІВ в точці розташування сприймаючого пристрою й оцінити ступінь радіоактивного зараження місцевості, ІВ повітря, води, продуктів, одягу й ін. Ці прилади показали високу надійність при проведенні радіаційної розвідки в зоні Чорнобильської катастрофи. У даний час промисловістю випускаються вимірники потужності дози ИМД-1 з діапазоном виміру 0,01 мр/год÷999 Р/год і ИДМ-21 з діапазоном виміру 1÷10000 Р/год. У ИМД-21 можуть установлюватися граничні значення включення звукової і світлової сигналізації 1, 5, 10, 50, 100 Р/год, а детектор може бути вилучений від пульта керування за допомогою кабелю на відстань до 200 м, що дозволяє забезпечити надійний захист оператора при високих рівнях радіації. Останнім часом освоєний випуск цілої серії побутових дозиметричних приладів, таких як "Белла-1", "Юпітер", "Круїз", "Пошук-2", "Сосна", "Прип’ять", "Ладога", ДКС-0,4 та і

Третье учбове питання :»Режими радіаційного захисту,Санітарна обробка працівників. Дезактивація приміщень, обладнання, техніки, виробничої території тощо».

Режим радіаційного захисту населення означає порядок дії людей, що опинилися в зоні радіоактивного зараження, а також порядок застосування засобів захисту для зменшення можливих доз опромінення. Для захисту населення передбачено три типових режиму радіаційного захисту: № 1 - застосовується для населених пунктів, в яких населення проживає в основному в дерев'яних будинках (з коефіцієнтом послаблення радіації в 2-3 рази); № 2 - передбачений для населених пунктів, де жителі проживають в кам'яних одноповерхових будинках, що забезпечують ослаблення радіації в 10 разів; № 3 - передбачений для населених пунктів, де населення проживає в багатоповерхових кам'яних будинках, що забезпечують ослаблення радіації в 20-30 разів.

При цьому необхідно пам'ятати, що підвали житлових будинків суттєво знижують рівень проникаючої радіації (від 7 разів на дерев'яних одноповерхових будинках до 400 разів в багатоповерхових кам'яних).

Будь-який з цих трьох режимів передбачає трьохетапний порядок поведінки в зоні ураження: а) перший етап - це період часу, протягом якого треба постійно перебувати у сховище; б) другий етап - включає час, протягом якого треба знаходиться по черзі у сховище, і в своєму будинку (квартирі);в) третій етап - це час перебування тільки в своєму будинку (квартирі) з короткочасним виходом на вулицю (не більше ніж на 1 годину).

Тривалість кожного етапу залежить від ступеня захисту людей від радіації, яку забезпечують притулок і житлове приміщення, а також від рівня радіації в районі зараження і часу його спаду.Рівень радіації можна орієнтовно оцінити, виходячи з того, що вже через 7 годин після ядерного вибуху рівень радіації зменшується в 10 разів, через добу - в 45 разів, через дві доби - у 100 разів, а через два тижні - в 1000 разів.Тривалість перебування в укриттях визначається органами управління ЦЗ міста (району) у залежності від радіаційної обстановки.



Санітарна обробка працівників

Санитарная обработка — комплекс мероприятий по ликвидации заражения личного состава формирований и населения радиоактивными, отравляющими веществами или бактериальными средствами — составная часть специальной обработки. Своевременно и качественно проведенная санитарная обработка: обеззараживание поверхности тела и наружных слизистых оболочек, одежды и обуви значительно снижают возможность поражения людей, находившихся в зонах заражения, и во многом предотвращают распространение инфекции за пределы зоны бактериологического (биологического) заражения. Подразделяется она на частичную и полную.

Полная санитарная обработка — обеззараживание тела человека дезинфицирующей рецептурой, обмывка людей со сменой белья и одежды, дезинфекция (дезинсекция) снятой одежды. Цель обработки — полное обеззараживание от радиоактивных, отравляющих веществ и бактериальных средств одежды, обуви, средств индивидуальной защиты, поверхности тела и слизистых оболочек. Полной санитарной обработке подлежат личный состав формирований, рабочие, служащие и эвакуированное население после выхода из очагов поражения (зон заражения). При этом производится обеззараживание от радиоактивных, отравляющих и бактериальных средств Полная санитарная обработка осуществляется на пунктах специальной обработки людей и в стационарных учреждениях системы бытового обслуживания населения, расположенных за пределами очага чрезвычайного события.

Санитарная обработка — комплекс мероприятий по ликвидации заражения личного состава формирований и населения РВ, ОВ или бактериологическими средствами. Санитарная обработка личного состава формирований и населения проводится в санитарно-обмывочных пунктах, создаваемых на базе бань, санпропускников, душевых, а также на специальных обмывочных площадках.


Дезактівація
У разі необхідності потрібно організувати знезаражування території, будівель, складів, овочесховищ і продукції.

Дезактивація — це видалення РР з поверхнірізних об'єктів, а також із продуктів харчування, фуражу, сировини і води. Для визначення необхідності в дезактивації проводять дозиметричний контроль радіоактивного забруднення. Дезактивацію можна проводити часткову або повну.

При дезактивації приміщень РР змивають сильним струменем води. Спочатку з даху, а потім зі стін, дверей і вікон. Струмінь води спрямовують на поверхню під кутом ЗО—40°. Змиті радіоактивні забруднення мають бути поховані.Всередині виробничих приміщень видаляють пил зі стелі і стін струменем води або вологим обтиранням пилу зверху вниз.

Обладнання приміщень і предмети догляду за тваринами (годівниці, відра та ін.) промивають водою за допомогою щіток. Для більш повної дезактивізації застосовують господарське мило, соду або поверхнево-активні речовини (ОП-7, ОП-10) 3 %-ї концентрації. Якщо холодна вода з миючими засобами не знижує рівня радіоактивної забрудненості, то дезактивізацію потрібно проводити гарячими розчинами.

Техніку дезактивують такими способами: обмітанням віниками, мітлами, щітками; змиванням РР струменем води; обтиранням тампонами із ганчір'я, клоччя, щітками, змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами; змиванням РР дезактивуючими розчинами з одночасною обробкою забруднених поверхонь щітками дегазаційних компонентів; очищенням забруднених поверхонь, вузлів і агрегатів миючими засобами

Для зниження температури замерзання дезактивуючих розчинів їх готують на основі аміачної води зі вмістом аміаку 20—25 %.Як часткову дезактивацію у польових умовах за відсутності води застосовують обмітання, яке знижує забрудненість РР у 2—4 рази.

Дезактивуючи металеві, гумові, пластмасові, цегляні, бетонні й асфальтові поверхні, ефективним є змивання струменем води під тиском близько 20 кПа з відстані 2—3 м. При такій обробці радіоактивність техніки знижується в 10—20 разів. Якщо ж додати у воду 0,15—0,3 % миючих засобів (СФ-2У, "Вихрь", "Новость" та ін.), ефективність дезактивації збільшується і забрудненість зменшується у 20—50 разів.

Внутрішні поверхні техніки (кабін, капотів, важкодоступні місця), інструмент, інвентар та інші невеликі за розміром предмети дезактивують обтиранням тампонами, щітками, змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами. Забрудненість РР зменшується у 8—10 разів.

Змивання РР дезактивуючими розчинами з одночасною обробкою забруднених поверхонь щітками дезактивуючих приладів і компонентів — надійний, ефективний спосіб, який зменшує забрудненість у 50—80 разів.

Дезактивацію техніки починають з верхньої точки і поступово обмивають зверху вниз. Дуже замаслені й забруднені місця обов'язково протирають щітками або тампонами. Водяні й масляні радіатори, повітроочисні фільтри знімають і протирають розчинниками. Окремі деталі та інструмент дезактивують у невеликих ваннах (піддонах) засобами дезактивації. Пористі матеріали краще дезактивувати за допомогою пилососів.

Дезактивація одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту, проводиться вибиванням і витрушуванням, миттям або протиранням (прогумованих і шкіряних виробів) водними розчинами миючих засобів або водою, а також прання з спеціальними режимами з використанням речовин для дезактивації.

Дезактивація бавовняного, вовняного одягу і взуття проводиться витрушуванням і вибиванням, а також чищенням щітками. Якщо цими способами ступінь забруднення одягу понизити до допустимих величин неможливо, то він підлягає дезактивації шляхом прання за відповідною технологією.

Дезактивацію території підприємств здійснюють глибоким переорюванням, засипанням і асфальтуванням (ступінь забрудненості знижується у 2 рази на кожних 13 см ґрунту); бетонуванням (ступінь забрудненості знижується у 2 рази на 9,5 см бетону); зрізуванням шару забрудненого ґрунту 3—5 см (повна дезактивація).

Дороги з твердим покриттям миють водою під тиском 300— 500 кПа (3—5 атм) у розрахунку 3 л води на 1 м2 поверхні.Ґрунтові дороги переорюють або знімають верхній шар скрепером.

Для дезактивації сільськогосподарської продукції використовують такі способи: самознезаражування, зняття верхнього забрудненого шару, обмивання водою, технологічна переробка.Для самознезаражування сільськогосподарську продукцію можна залишити і зберігати доти, доки радіоактивність цієї продукції не знизиться до допустимих норм у результаті природного розпаду радіоізотопів.

Забруднення продукції рослинництва і тваринництва може бути поверхневим внаслідок прилипання радіоактивних частинок і структурним — при всмоктувані радіонуклідів через поверхню листя і надходження її з ґрунту через кореневу систему. Структурне забруднення продукції тваринництва відбувається при годівлі тварин кормами, що містять РР, а також при надходженні з водою і повітрям.

При вмісті РР у сільськогосподарській продукції понад допустимі норми проводять дезактивацію. Є три способи дезактивації: механічне видалення РР, технологічна переробка продукції і зниження вмісту РР у продовольстві і кормах шляхом розбавлення чистою продукцією.

Зерно, фрукти, овочі дезактивують промиванням водою. Із зерна, огірків, кавунів, яблук, слив, груш радіоактивний пил змивається добре. Погано піддаються дезактивації цим способом картопля, малина, суниці, полуниці. Очищення картоплі, качанів кукурудзи, гороху, люпину, бобів, сої знижує забрудненість РР у десятки разів.

Промивання нарізних овочів, фруктів, грибів 0,1 %-м розчином соляної кислоти з наступним промиванням водою знижує вміст цезію-137 на 98 %.

При поверхневому забрудненні радіоактивним пилом зерна, а також скирт сіна і соломи знімають верхній забруднений шар зерна на глибину 10—15 см, сіна і соломи — 20—30 см і складають окремо для зберігання, а решту після радіометричного контролю використовують як корм для худоби.

Коренеплоди (буряки, моркву, турнепс) і картоплю дезактивують 2—3-разовим промиванням у проточній воді, при цьому видаляється до 80 % радіоактивних речовин. З качанів капусти необхідно зняти верхні листки. Перед обмиванням картоплю і коренеплоди висипають на решето або нещільний щит над ямою, куди стікає вода. Яму потім засипають землею.

При забрудненні короткоживучими радіоізотопами йоду, молібдену, ніобію та ін. м'ясо можна заморозити і тримати в холодильниках до зменшення радіоактивності за рахунок природного розпаду РР. У разі такого забруднення можна м'ясо посолити і залишити на зберігання. На 50 % у м'язах і на 25 % у кістках зменшується вміст короткоживучих ізотопів, якщо м'ясо варити після кипіння не менше 10 хв, після чого воду злити, залити

Воду можна дезактивувати відстоюванням, фільтруванням і перегонкою. Невелику кількість води можна дезактивувати відстоюванням. Для цього в місткість із водою необхідно добавити природних іонітів — глину, чорнозем і ретельно перемішати. Дати відстоятися і злити верхній чистий шар води, забрудненість якого РР на 50—70 % менша. Відстоювання можна поєднати з фільтруванням. Пропускання води крізь шар піску, тирси, подрібненого вугілля, бо навіть шар землі очищає її від РР на 85—90 %. Найкращий спосіб дезактивації води — перегонка, але це можливо при невеликій кількості води.

Після дезактивації вода підлягає дезометричному контролю



Тема 1.4. Правила поведінки працівників при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин.

При хімічній аварії: при сигналі «Увага всім» увімкніть радіоприймач і телевізор для одержання достовірної інформації про аварію і рекомендацій, щодо подальших дій.

Закрийте вікна, виключіть електропобутові прилади і газ. Надягніть гумові чоботи, плащ, візьміть документи, необхідні теплі речі, запас продуктів, що не псуються, сповістіть сусідів і швидко але без паніки виходьте з зони можливого зараження в напрямку вказаному в інформаційному повідомленні , а при його відсутності в напрямку перпендикулярному напрямові вітру. Для захисту органів дихання використовуйте протигаз , а при його відсутності – ватно – марлеву пов’язку або підручні вироби з тканини, змочені у воді, 2-5% розчином харчової соди (для захисту від хлору), 2% розчином лимонної або оцтової кислоти (для захисту від аміаку).

При неможливості залишити зону зараження щільно закрийте двері, вікна, вентиляційні отвори і димоходи. Наявні в них щілини заклейте папером або скетчем. Не ховайтесь на перших поверхах будинків, у підвалах.

Основні небезпечні хімічні речовини, що використовуються в виробництві

Хлор – газ жовто-зеленого кольору з різким удушливим запахом. У 2.5 рази важче повітря, добре розчиняється у воді tкип =34.60 С, стислість -1.56 г/см3.

Характер дії – подразнює дихальні шляхи, може викликати набряк легень.

Уражаюча концентрація - - 0.01 мг/л при = 1 год. Смертельна концентрація 0.1-0.2 мг/л при = 1 год. Ознака ураження – різкий біль у грудях, паління і різь в очах, сльозоточіння, нестерпний сухий кашель, набряк легень. При високих концентраціях – потерпілий задихається, обличчя синіє, він кидається утрачає свідомість.

Заходи першої допомоги: Свіже повітря. Дати зволожений кисень. При відсутності дихання зробити штучне дихання. Спокій , зігрівання. Слизисту і шкіру промити 2% розчином соди не менше 15 хвилин. Госпіталізувати.

Окис вуглецю. Безколірний газ, без запаху, отруйний, легше за повітря, не з’єднується з водою, не взаємодіє з розчинами кислот.

Характер дії – витискує кисень із крові; виявляє безпосередню токсичну дії на клітини порушуючи тканеве дихання. Смерть виникає від припинення дихання.

Ознаки ураження – спостерігається важкість і відчуття стиснення голови, сильний біль у лобовій частині на скронях, запаморочення, шум в вухах , почервоніння та паління шкіри обличчя, нудота та блювання.

Заходи першої допомоги – потерпілого швидко винести в лежачому стані на свіже повітря, надати тілу зручності, спокою, тепла, довготривалого дихання киснем. У легких випадках отруєння подати каву, міцний чай, дати понюхати нашатирного спирту.

Сірчаний ангідрид – безколірний газ з характерним різким запахом, розчинний у воді, спирті, ефірі, оцтові і сірчаній кислоті.

Характер дії – уражає слизову оболонку (зволожену), викликаючи сильні місцеві подразнення, розвивається спазма бронхів і збільшується опір дихальних шляхів, пригноблюють ся окисні процеси у головному мозку, печінці, селезінці, у м’язах.

Ознаки ураження: подразнення очей і носоглотки, блювання, мова і ковтання утруднюються. Смерть може настати від задухи, раптової зупинки кровообігу у легенях чи шоку, а також від набряку легень.

Заходи першої допомоги – потерпілого швидко винести на свіже повітря, шкіру та слизову промити водою або 1% розчином соди, не менше 15 хв. Очі, ніс промити проточною водою не менше 15 хв.

Аміак – безколірний газ із різким запахом. Розчинний у воді. Суміш з повітрям 4 : 3 – вибухонебезпечна. Перевозиться у зрідженому стані під тиском. При попаданні у атмосферу димить. Запах аміаку відчувається при концентрації більше ніж 0.5 мг/м3 .

Характер дії – небезпечний для очей, органів дихання, центральної нервової системи та шкіряних покриттів. Після впливу аміаку настає м’язова слабкість з підвищеною рефлекторною збудливістю, титанічними судорогами , зниженням слуху.

Ознаки ураження – сльозоточення і біль в очах, задуха, сильні приступи кашлю, біль у кишечнику, блювання, затримка сечі, біль у грудях, ікавка. Смертельною вважається – 250 мг/м3 , при експозиції 60 хвилин.

Заходи першої допомоги – винести потерпілого із зони зараження, очі і шкіру на протязі 10 хв промити водою. Змінити одяг. Розмістити у темному приміщенні. Накласти гірчичники в область горлянки. Молоко з «Боржомі» або содою. Зволожений кисень.

Дихлоретан безкольорова летюча рідина з характерним запахом. Важча за воду .У воді не розчинна. Пари важчі за повітря.

Характер дії – наркотик, що призводить до дистрофічних змін у печінці, нирках та інших органах. Викликає помутніння рогівки очей в результаті резорптивної дії. Небезпечний для дихання. Отруйний при попаданні в середину.

Ознаки ураження – головний біль, сонливість, солодкий присмак, нудота, іноді блювання. При сильному отруєнні загальна слабість , головокружіння, хворобливість у підложечній області, збільшення печінки, ознаки ураження нирок, помутніння пам’яті. Важке отруєння при прийомі усередину 20-50 мл.

Заходи першої допомоги - винести потерпілого на свіже повітря, спокій, дихання зволоженим киснем, при прийомі усередину – промити кишковий тракт, випити сольового проносного.

Діоксин - супутній та проміжний продукт виробництва хлорорганічних з’єднань.

Характер дії – виявляє токсичний вплив при інгаляції, через шкіру і при попаданні у шлунок. Місцевої дії не має. Прихований період дії від 10 діб до декількох тижнів.

Ознаки ураження – порушення обміну речовин зовнішнє проявляється у схудненні, різкому зменшенні споживання води. Виражена дегідратація, як правило, передує смерті. Характерним проявом гострої інтоксикації є вугре образні висипання на обличчі та шиї, які не піддаються терапії. Крім того розвивається гіперкератоз шкіри ступнів та долонь, руйнування нігтів, випадання волосся, вій.

Заходи першої допомоги – винести потерпілого на свіже повітря, промити шкіряний покров з милом. При прийомі усередину – викликати блювання – дати випити розчин кухонної солі.

Дегазація – це заходи спрямовані на знезаражування або видалення отруйних сильнодіючих ядучих речовин. Дегазацію можна проводити хімічним, фізичним і механічним способом.

При хімічному способі застосовуються нейтралізуючі або хімічні речовини, що руйнують ОР і СДЯР.

Фізичні способи дегазації передбачають випаровування , поглинання ОР і СДЯР різними матеріалами, руйнування вогнем і видалення небезпечних хімічних речовин рідинами, які їх розчиняють.

Механічні способи дегазації застосовують для зняття зараженого ґрунту , снігу, зерна на глибину проникнення ОР і СДЯР та ізоляції його.

Приміщення дегазують 10-20 % хлорно-вапняним розчином. Металеві предмети дегазують обпалюванням, кип’ятінням протягом 2 годин , дерев’яні – дегазують хлор вапняною кашкою або іншими розчинами з наступним промиванням чистою водою.

Дегазація одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту здійснюється кип’ятінням паро аміачною сумішшю, пранням і провітрюванням.
Тема 1.5. Вибухо- та пожежонебезпека на виробництві. Рекомендації щодо дій під час виникнення пожежі.

«Основні поняття вибухонебезпеки виробництва. Небезпечні фактори вибуху і захист від них. Правила поведінки при виявлені вибухонебезпечних предметів.»

1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ВИБУХОБЕЗПЕКИ

Вибух - надзвичайно швидка хімічна реакція, що супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.

Виділення енергії при вибуху є істотно більш швидким, ніж інші форми виділення енергії. Поняття вибуху пов'язане із сильною механічною дією, тобто з появою механічних сил, прикладених до середовища та окремих тіл, що оточують місце вибуху. Процес виділення чи передачі енергії поширюється зі швидкістю, що помітно перевищує швидкість розширення вибухових газів.- одного кілометра за секунду.

Хімічна природа вибуху і пожежі є однаковою. Але якщо в процесі пожежі людина може захищати своє життя, то при вибуху блискавичність цього процесу зводить можливість захисту до мінімуму. Вибух, як правило, є наслідком пожежі, хоча існує один різновид вибуху, який минає фазу пожежі - це так званий об'ємний вибух.

Об'ємний вибух виникає при наявності вибухонебезпечної концентрації пальних газів чи випарів легкозаймистих речовин у всьому об'ємі, що займають газ (випари) і джерела запалювання. Таке може відбутися при витоку газу в замкнутому просторі чи на відкритій місцевості у безвітряну погоду в балках, при тривалих випарах легкозаймистих речовин.

Розрізняють наступні види вибухів: спалах; детонація; об'ємний вибухгазопилові хмари у замкнутому і відкритому просторі; киплячих рідин, що виділяють пар.

Детонація - згоряння вибухової речовини зі швидкістю переміщення фронту полум'я з ударною хвилею, яка перевищує 2000-3000 м/с.

Вибух у замкнутому просторі - вибух, що відбувається усередині герметичної ємності ,й, насамперед, на промислових об'єктах.

До вибухонебезпечного устаткування та установок за цим видом вибухів відносять: установки, що працюють під тиском (газгольдер, ректифікаційна колона, балони зі стиснутим і зрідженим газом); компресорні установки; повітропроводи, аспираційні системи; газове устаткування;- парові казани..

Вибух на відкритому просторі - вибух, що відбувається під відкритим небом з порівняно невисоким піковим тиском. На відкритому просторі величина небезпечного надлишкового тиску лише в 1,5 рази перевищує нормальний атмосферний тиск.

Вибухові речовини - це речовини, що можуть вибухати під дією відкритого вогню чи мають більшу чутливість до ударів і струсів, ніж динітробензол.

Вибухові речовини широко використовуються у військовій справі, у геологорозвідувальних роботах, гірничорятувальних роботах, при розробці природних копалин відкритим шляхом, у будівництві, у меліоративних роботах

До вибухонебезпечних речовин відносяться: нітротолуоли,динітротолуоли,нітробензоли, нітрогліцерини, тринітроцелулоза, пікринова кислота, , пластит, амонід, гексоген, тетріл, гримуча ртуть, гримуче срібло і т.д. Найбільш розповсюдженою вибуховою речовиною є тротил (тринітротолуол). У зв'язку з його частим використанням силу вибуху різних вибухонебезпечних речовин порівнюють із силою вибуху тротилу.

НЕБЕЗПЕЧНІ ФАКТОРИ ВИБУХУ І ЗАХИСТ ВІД НИХ

Основна небезпечність вибуху полягає у великій руйнівній силі, що виявляється за дуже короткий проміжок часу. Як правило, фактори призводять до смерті всіх людей, які перебувають в епіцентрі вибуху й у небезпечній зоні. Вибух- комплекс небезпек, смертельних для незахищеної і ненавченої людини: ударна хвиля, шум; теплове випромінювання; газоподібні продукти вибуху; осколки і фрагменти будинку, ґрунту, що летять ; яскраве світло.

Способи і засоби захисту від ударної хвилі: захист відстанню; захист перешкодою; зменшення площі впливу ударної хвилі на людину.

Ударна хвиля становить велику небезпеку в обмеженому просторі Зі збільшенням відстані від епіцентру вибуху сила ударної хвилі зменшується. Наприклад, при вибуху парового казана, вода, що міститься у котлі у перегрітому стані, при падінні тиску до атмосферного, у випадку аварії, переходить у пари. У такому випадку з 1 м3 води утворюються 1700 м3 парів. Це призводить до вибуху котла, руйнування будинку і загибелі людей.

Способи і засоби захисту від теплового випромінювання:- захист відстанню;- індивідуальні засоби захисту.

Теплове випромінювання є результатом швидкого процесу горіння і зменшується залежно від відстані до епіцентру вибуху. Способи і засоби захисту від газоподібних продуктів вибуху індивідуальні засоби захисту; метеорологічні умови.

Газоподібні продукти вибуху становлять небезпеку в обмеженому просторі, коли їх концентрація перевищує граничне допустимі норми.. У газоподібні продукти вибуху можуть входити: чадний газ, фосген, оксиди азоту, піроксилін і т.д. Наявність атмосферних опадів та високої швидкості вітру знижують ступінь небезпечності цього вражаючого фактора.

Захисту від ураження осколками: захист відстанню; захист перешкодою;

зменшення площі впливу ударної хвилі на людину; індивідуальні засоби захисту.

Наступний вид небезпеки вибуху не становить смертельної загрози для людини, але може призвести до втрати чи погіршення зору. За рахунок різкого зростання яскравості людина може на деякий час засліпнути, а при потужному впливі яскравого світла відбуваються серйозні функціональні порушення зору.

У цілому несмертельний уражаючий вплив вибуху і його продуктів на людину може набувати таких форм: травми при падінні від ударної хвилі;- травми від осколків, відриви кінцівок; порушення слухового апарату (контузія);

опіки;- тимчасове чи постійне часткове або повне засліплення.

До заходів гарантування вибухобезпеки відносять:використання запобіжних конструкцій (легкоскидні конструкції, захисні приміщення, укриття); використання сигналізації про накопичення вибухонебезпечних газів і парів; локалізаці вибуху;- усунення джерел запалення і детонації; влаштування вогнеперешкод;.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка