Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації



Скачати 141.76 Kb.
Дата конвертації16.01.2018
Розмір141.76 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

Методичні рекомендації

щодо проведення державної підсумкової атестації

з української мови

в дев’ятому класі загальноосвітніх навчальних закладів
Загальні питання проведення державної підсумкової атестації

Державна підсумкова атестація з української мови за курс базової школи у дев’ятому класі традиційно проводиться у формі текстуального диктанту, який є основною формою перевірки орфографічної (тобто уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила і словникові слова, визначені для запам'ятовування) та пунктуаційної (тобто вміння використовувати розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації) грамотності учнів. Також перевірці під час державної підсумкової атестації підлягає вміння дев’ятикласників належним чином оформлювати роботу.

У 2007-2008 навчальному році текст для проведення державної підсумкової атестації буде визначено за збірником: Авраменко О.М., Федоренко В.Л. Українська мова. Збірник текстів для диктантів. Державна підсумкова атестація. 9 клас. – К.: Грамота, 2008. Цей збірник призначається для учнів усіх типів шкіл. Завдання за ним оголошується Міністерством освіти і науки України в день атестації по телебаченню та радіо.

У збірнику представлено зразки текстів різних функціональних стилів української мови, які знайомлять дев’ятикласників з історичним минулим, звичаями, традиціями, духовною культурою та мистецтвом, природою та відомими пам’ятками України, видатними постатями національної історії, культури, науки та їхніми досягненнями. Чимало пропонується зразків художнього стилю, які сприятимуть засвоєнню учнями самобутніх мовних засобів, які використовуються в ньому й мають виразне стилістичне забарвлення. Мають представленість у збірнику й тексти наукового стилю. Представлені в збірнику тексти достатньо насичені орфограмами та пунктограмами, опрацьованими учнями в курсі базової школи.

Дібрані тексти мають значний виховний та пізнавальний потенціал, вони забезпечують реалізацію культурологічного принципу навчання української мови в загальноосвітній школі та сприяють втіленню вимог відповідної змістової лінії чинної програми з предмета.

Збірник диктантів можна використовувати для проведення як контрольних робіт (вид мовленнєвої діяльності – письмо), так і державної підсумкової атестації.

Процедура проведення державної підсумкової атестації й перевірка учнівських робіт потребують детального коментування.
Час написання роботи й обсяг текстів для диктанту

Обсяг текстів для контрольних диктантів чітко визначено чинною програмою з української мови: у дев’ятому класі це має бути текст на 140-160 слів (на перший показник слід орієнтуватися на початку навчального року, на другий – у його кінці). Для написання контрольного диктанту відводиться 30-35 хвилин. Оскільки державна підсумкова атестація з української мови триває одну астрономічну годину (тобто шістдесят хвилин) і не є рядовою контрольною роботою, а підсумовує знання, уміння й навички школярів за дев’ять років їхнього навчання, тому тексти в збірнику для її проведення, як і в усі попередні роки, містять по 165-185 слів (як самостійних, так і службових).


Методика проведення державної підсумкової атестації

з української мови в дев’ятому класі

Методика проведення диктанту є традиційною, узвичаєною, виробленою у своїх головних рисах, проте проведення державної підсумкової атестації у формі диктанту має певні особливості.

Вид роботи й назву тексту вчитель записує на дошці. Спочатку вчитель читає весь текст, після чого не дає ніяких пояснень щодо його змісту, правописних особливостей та тлумачення значень використаних у ньому слів (з огляду на те, що тексти адаптовано для навчальних потреб, у них практично відсутня так звана авторська пунктуація, немає діалектизмів, застарілих слів, складної зі значеннєвого погляду, а тому малозрозумілої для учнів лексики тощо). Учитель може давати тільки коментарі формального характеру, як-от: розміщення заголовку, запис автора чи джерела тексту та ін.

Після прочитання всього тексту вчитель читає перше речення повністю, а учні тільки уважно слухають його. Далі це саме речення диктується для запису частинами, причому кожна частина, як правило, читається тільки один раз (частиною в цьому випадку слід вважати словосполучення з двох-п’яти слів або частину складного речення приблизно з тією ж кількістю слів). Учитель може повторно прочитати частину речення, якщо вона велика за обсягом, у ній змінено нормативний порядок слів або під дією певних зовнішніх чинників учні недочули якогось слова або словосполучення). Після того як учні запишуть усе речення, його слід прочитати повністю повторно, щоб атестовані мали змогу перевірити записане.

У такий спосіб диктується кожне речення тексту. Учитель обов’язково вказує місце поділу тексту на абзаци. Після запису всього тексту він читає його ще раз від початку до кінця, роблячи паузи між реченнями, дещо триваліші від звичайних, і надаючи цим самим змогу учням ретельно перевірити написане й усунути можливі помилки. Текст слід диктувати виразно, відповідно до норм літературної мови, з правильним наголошуванням слів та інтонуванням звукового потоку, у такому темпі, щоб учні встигали вільно його записувати.

Після повторного читання всього тексту диктанти збираються. Часу для додаткової перевірки виділяти не слід: сумніви щодо правописного оформлення роботи учні повинні вирішувати в процесі написання.


Оформлення роботи

Окремого коментування потребують надтекстові та післятекстові записи. У верхній лівій частині титульної сторінки подвійного аркуша (в лінію) неодмінно ставиться штамп загальноосвітнього навчального закладу; на ньому зазначається дата, наприклад: 03.06.08). Починають робити записи на сьомому рядку титульної сторінки:



Робота

на державну підсумкову атестацію

з української мови

за курс базової школи

учня (учениці) 9-А класу

(прізвище, ім’я та по батькові у формі родового відмінка)

Рекомендується записувати автора чи джерело після тексту в наступному рядку праворуч з великої літери, не ставлячи після запису крапку (тобто оформлення такого запису має бути таким, як і в збірникові диктантів; зразки наводяться нижче).

На другій сторінці на перших двох рядках записується вид роботи та назва тексту:

Диктант

Скіфська пектораль

Після заголовків крапка не ставиться. Кількість слів у тексті в кінці роботи не зазначається.

Учні виконують роботу кульковою ручкою з синім (або його відтінками) чорнилом.
Перевірка й оцінювання робіт

Диктант, як це і визначено чинною програмою з української мови, оцінюється однією оцінкою на підставі таких критеріїв:



  • орфографічні та пунктуаційні помилки обраховуються разом і оцінюються однаково;

  • помилки в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, вважаються однією помилкою; помилки на те саме правило, але в різних словах та різних реченнях вважаються різними помилками;

  • розрізняють грубі та негрубі помилки; до негрубих помилок відносять: винятки з усіх правил; написання великої літери в складних власних назвах; правопис прислівників, утворених від іменників з прийменниками; у випадках, що вимагають розрізнення не і нісполученнях на кшталт не хто інший, як....; не що інше, як...; ніхто інший не...; ніщо інше не...); заміна одного співвідносного розділового знака іншим); під час остаточного обрахунку помилок дві негрубі помилки вважаються однією грубою;

  • за наявності в диктанті більше п’яти виправлень оцінка знижується на один бал;

  • орфографічні та пунктуаційні помилки на правила, вивчення яких не передбачено шкільною програмою, виправляються, але не враховуються; також не враховуються помилки у відтворенні так званої авторської пунктуації.


Нормативи оцінювання робіт на державну підсумкову атестацію


Бали

Кількість помилок

1

15-16 і більше

2

13-14

3

11-12

4

9-10

5

7-8

6

5-6

7

4

8

3

9

1+1 (негруба)-2

10

1

11

1 (негруба)

12





Зразки текстів з нового збірника диктантів для проведення

державної підсумкової атестації
Відгомін минулого

В історії кожного народу є такі пам’ятні, прив’язані до певних географічних місць події, є такі визначні дати, які навічно вкарбовано в народну душу. Через них, через ті місця, події, дати, як через магічні кристали, висвічується нащадкам сива давнина, пізнається ними власна далека й близька історія. Звідти, з правічних часів і з недавніх століть, долинає відгомін життя й боротьби наших предків. Знані й невідомі давні події, що позначили шлях Київської Русі, немов глибинні живлющі джерела, напоїли, наснажили героїчним духом легенди й богатирські поеми-билини. Від них і нині свідомість сповнюється почуттям захоплення від донесених з давніх віків реальних картин буйної природи, краси рідної землі. А брали від неї все потрібне для свого існування: і хліб, і м’ясо, і рибу, і мед. Отже, ревно дбали, щоб їхньому роду не було переводу. І співали, прославляючи свою працю.

Коли ж наставала смутна пора, коли ворог налітав на отчий край, хоробрі русичі одягали чисті полотняні сорочки, підперізувалися широкими поясами, озброювалися мечами та списами й ставали окрай своєї матінки-землі з однією думкою: «Або слави здобути, або порубаними бути, але землю рідну на поталу ворогу не дати!»

181 слово За О. Засенком


Перед походом

Минуло тiльки два тижнi, а вже готовi до походу в море пiвсотнi добрих чайок.

Сулима передав Сiч наказному отамановi й одного ранку, забравши на чайки двi з половиною тисячi товариства, зiйшов на найбiльшу з них, щоб оглянути все вiйсько.

Велична й могутня була постать запорозького ватажка. На засмаглому обличчі вирізнялися великі блискучі очі. Срiбна булава, що блищала в його дужiй руцi, нагадувала всiм про велику владу запорозького кошового отамана.

Упевнившись, що все впорядковано добре, кошовий зняв шапку й перехрестився на схiд сонця. Там, за Днiпром, саме вставало сонечко й грало рожевим промiнням по рiвнiй, як скло, пеленi Днiпра, звеселяючи своїм сяйвом розлогi, укритi зеленими плавнями береги широкої рiчки.

Отаман перехрестився, i всi козаки поскидали шапки й почали хреститися, посилаючи рiднiй Українi своє останнє вiтання.

Одягнувши шапку, кошовий махнув булавою — i вмить сотнi весел, ударивши в прозорi хвилi рiчки, заблищали срiбною сльозою, а блискуча пелена Днiпра скаламутилася. Чайки рушили від Сiчi й розбiглись аж до плавнiв, укривши широкий Днiпро червоними козацькими жупанами.

163 слова За А. Кащенком


У морі

Поки почало свiтати, козаки були вже далеко за Очаковом.

З моря вставала рожева зоря, розмальовуючи його безкраю просторiнь привабливими кольорами, немов стелячи перед козацькими чайками рожевий килим. Згодом золоте сонце, не виникнувши ще з моря, послало свiй промiнь пiд небо на бiлi хмарки й затопило їх рожевим кольором із золотими розводами. Весело глянули тi хмарки в блакитне море, як у люстро, i не можна було пiзнати тепер, де море, а де небо. Нарештi з морської пелени виникло й саме сонечко. З пiвночi дихнув вiтерець i, понадимавши на чайках вiтрила, погнав їх туди, куди направляли керманичi, — на схiд сонця.

Щодалi хвиля бiльшала, проте козаки були байдужi до неї: не первина їм у море ходити. Вони запалили люльки та завели пiснi про Сагайдачного.

Отаманський байдак ішов посерединi, а на ньому з прапорiв було нап’ято гасло, щоб усi чайки купи трималися, щоб переднi не відпливали далеко та не кидали заднiх, бо пiд час походiв траплялося таке лихо, що розбурхане море порозкидає козацькi чайки так, що потiм отаман i не збере всiх. От i горнулися тепер усi чайки до отаманської, мов дiти до матерi.

182 слова За А. Кащенком


Перші українські книги

Першим українським книгам майже тисяча років! Що це за книги? Хто їх написав? До сьогодні їх дійшло небагато, а точніше — зовсім мало. Найвідоміші з них — «Повість минулих літ» Нестора Літописця, «Слово про Ігорів похід» невідомого автора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Давню історію нашого краю ми знаємо передусім завдяки «Повісті минулих літ» Нестора Літописця.

Нестор жив у другій половині ХІ — на початку ХІІ століття. Присвятив своє життя релігійній справі: до кінця своїх днів був ченцем Києво-Печерської лаври. Але прославився передусім як автор найдавнішого літописного зібрання «Повість минулих літ», що проливає світло на нашу історію, адже пам’яток, написаних майже тисячу років тому, дуже мало, а тим паче таких масштабних! «Повість минулих літ» вражає широтою охоплення історичних подій — від перших кроків людства після вигнання Адама і Єви з раю до бурхливих історичних подій початку ХІІ століття. Ця книга висвітлює історію східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідає про виникнення слов’янської писемності.

Усі згадані книги рукописні, а перша друкована книга в Україні з’явиться майже через півтисячоліття, і надрукує її славетний Іван Федоров.

177 слів З підручника
Десятинна церква

Першим цегляним храмом Київської Русі була Десятинна церква, споруджена князем Володимиром Великим наприкінці Х століття. Церкву присвятили Пресвятій Богородиці, а таку назву дали тому, що князь наказав віддавати десяту частину своїх прибутків на її будівництво, а потім і на забезпечення діяльності.

Церкву оздобили фресками й мозаїкою, мармуром і різьбою, розкішно інкрустували підлогу. За князеві кошти було придбано й храмове начиння: хрести, ікони, посуд тощо.

Десятинна церква відразу стала головним осередком релігійного життя в Київській Русі. Тут зберігалися мощі святого Климентія, який був одним із перших мучеників за віру. Знамените «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона теж уперше прозвучало в Десятинній. Згодом вона стала усипальницею князів: тут було поховано княгиню Ольгу й Володимира Великого.

Під час монгольської навали церкву було зруйновано. Її відбудова розпочалася в XVII столітті за наказом митрополита Петра Могили. Будівництво розтяглося на тривалий час і завершилося в середині XIX століття. Однак і цю церкву було зруйновано через сто років — у часи комуністичного наступу на релігію. Проте викоренити із сердець українців те, що вона уособлювала, жодна навала й жоден злочинний режим не змогли. А був цей храм уособленням непоборної духовної сили нашого народу.

187 слів За А. Багнюком


Скіфська пектораль

Золота пектораль затьмарила всі раніше відомі ювелірні прикраси. Її знайшов український археолог і поет Борис Мозолевський. Це сталося на початку сімдесятих років минулого століття. Яка ж вона, пектораль, що змусила весь світ заговорити про неї?

Місяцеподібна чоловіча нагрудна прикраса має три яруси, чітко відділені один від одного товстими витими канатиками. Вона складається із симетрично розташованих сцен та орнаментів.

Головним сюжетом твору є центральна сцена верхнього ярусу, де двоє чоловіків, розтягнувши на руках шкуру, готуються до якогось таїнства. З обох боків від центральної сцени, серед корів із телятами, овечок і кобилиць, зображено молодих скіфських слуг.

Майстер використав витончений орнамент. У середній частині пекторалі зображено великі квіти, оздоблені блакитною емаллю та скульптурними фігурками птахів.

На нижньому ярусі прикраси показано різні сцени з тваринами. У центрі композиції — три пари істот з головами орлів і тулубами левів, далі з двох боків — лев і левиця. Митець зобразив і погоню собаки за зайцем, і дві пари степових коників, що символізують давній світ і спокій.

Загалом пекторалі властиві невимушена врівноваженість, художня цілісність і досконалість композиції.

170 слів За М. Русяєвою


Маріїнський палац у Києві

Маріїнський палац у Києві — пам’ятка історії, містобудування й архітектури. Його споруджено в середині ХVІІІ століття.

Палац розташований у центрі столиці, звідки відкриваються безмежні простори Задніпров’я. Звідси близько до святинь Києво-Печерської лаври, куди на поклоніння періодично приїжджали члени дому Романових. Крім того, палац оточений чудовим парком, закладеним 1710 року Петром І і названим на його честь Царським. У його насадженнях тоді переважали плодові дерева й кущі, що було продовженням давньоруської традиції в садово-парковому мистецтві.

Палац споруджено за проектом російського архітектора Растреллі. Він прославився ще за життя як творець багатьох величних та оригінальних за своїм вирішенням споруд. Растреллі був улюбленим зодчим дочки Петра І — цариці Єлизавети. Саме на її замовлення будували цей палац й Андріївську церкву в Києві.

Архітектура палацу вражає багатством орнаментів, масок, ваз. Ще більшої виразності надає йому композиція — поєднання білого декору на інтенсивному бірюзовому тлі стін, що нагадує своєю пишністю палаци Петербурга.

Ця споруда є одним із найкращих прикладів поєднання палацової та паркової архітектури. Незважаючи на численні перебудови та зміни, пам’ятка зберегла первинні риси архітектури стилю бароко.

172 слова За О. Ламоновою
Парк «Софіївка»

Парк «Софіївка» — це поєднання штучних водоспадів, гірських вершин, каналів, ставків із фонтанами, павільйонів, скульптур і мармурових статуй античних богів і богинь, філософів і поетів. Цей парк — символ нев’янучого кохання, розкішний дарунок палко закоханого чоловіка своїй обраниці, створений заради й на славу цього почуття. Лише для неї, єдиної та неповторної красуні-дружини Софії, один із найбагатших магнатів ХVIII століття Фелікс Потоцький наказав створити у своєму маєтку казковий парк у романтичному стилі. Граф відродив сувору тишу тінистих алей англійського парку, наповнив природні композиції романтикою Парижа. Він створив у мініатюрі дивовижні ландшафти швейцарських Альп, витративши на будівництво парку вісім мільйонів золотих рублів, що на той час було фантастичною сумою.

Від входу в парк углиб комплексу веде головна алея, обсаджена каштанами й тополями.

Композиція парку складається з водної системи — озер, водоспадів і цілої мережі каналів, пов’язаних з архітектурним комплексом. Вода тут є гармонійним елементом загального пейзажу.

Кожен, хто потрапляє сюди, немов переноситься в іншу епоху. Тут особливе повітря — п’янке, сповнене коханням, ніжністю. «Софіївку» називають храмом природи, поемою з каменю, води, землі, архітектурних споруд і скульптур.

172 слова За О. Седаком


Шедевр із цементу

На вулиці Банковій у Києві на початку минулого століття за проектом одного з найвидатніших київських архітекторів Владислава Городецького було зведено дивовижний особняк. Згодом його визнали як найяскравішу пам’ятку декоративного модерну в Україні.

У цьому будинку Городецький зумів оживити важкий матеріал — бетон. Скульптури фасаду виконані виключно для реклами художніх можливостей цементу, який виробляла київська фабрика Ріхтера. Цемент у той час ще не мав такої популярності як будівельний матеріал, тому фабрикант запропонував Городецькому його безплатно задля реклами.

Архітектор оживив бетон зображеннями рослинності, динамікою життя міфічних тварин і людей, які, здається, узагалі не знають такого поняття, як смерть. Величезна кількість скульптур, викликаних з ірреального світу фантазією тридцятидев’ятирічного архітектора, дали споруді сучасну назву — «будинок з химерами». Найвизначнішим у ньому є скульптурне оформлення з істот тваринного наземного й підводного світу. Більшість істот мають спокійний і мирний вигляд: слони, носороги, косулі, ящірки, жаби завмерли, споглядаючи вулиці й будівлі. На п’єдесталі скульптури, що зображує смертельну боротьбу орла з пантерою, накреслено автограф майстра й дату створення композиції.

Тематика оздоблення особняка пов’язана із захопленням Городецького далекими подорожами й екзотичним полюванням у тропічних регіонах Америки й Азії.

180 слів За О. Седаком


Фантастичний світ Марії Примаченко

Марія Примаченко — майстер українського декоративного мистецтва. На ґрунті народного декоративного малярства вона створила власний фантастичний світ. Художниця малювала на ватмані, використовуючи акварель і гуаш, які надавали соковитості й щільності зображенням квітів, птахів, звірів, орнаментів, сценок із народного життя.

Справжнім шедевром у серії про тварин став «Гороховий звір». На картині зображений великий помаранчево-рожевий і трохи здивований звір. У нього великі вуха й грива, тулуб прикрашають червоні яблука, на чолі, переніссі й щоках — трикутники ластовиння. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями, обережно торкаються землі, на хвості — кулеподібний пензлик. Жовтогаряче тло створює враження, ніби картину наповнює сонячне світло. Та й самий звір зітканий із сонячного проміння й рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, у якому він живе, утворюють із синіми квітами ритмічний рослинний орнамент.

Ви тільки уявіть собі: коли народилася ця по-дитячому наївна істота, художниці було майже сімдесят років!

Нині твори Марії Примаченко експонуються в Парижі, Варшаві, Празі, Софії, Монреалі. Серія, за яку майстриня була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка, має назву «Людям на радість». Так можна сказати й про всю творчість художниці.

184 слова За М. Шинкарук




Олександр Авраменко, доцент кафедри методики вивчення української мови та літератури Київського міського педагогічного університету імені Б.Грінченка

Валерій Федоренко, головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка