Методичні рекомендації «Рослинні символи в обрядах І звичаях»



Скачати 476.85 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації14.02.2019
Розмір476.85 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4


Управління культури і туризму одеської облдержадміністрації

Одеський обласний центр української культури


Методичні рекомендації

«Рослинні символи в обрядах і звичаях»


ОДЕСА - 2011

Шановні колеги!


Пропонуємо вам методичні рекомендації «Рослинні символи в обрядах і звичаях». До них увійшло кілька обрядів, які здебільшого забуті і сьогодні майже не проводяться. Досить складно відтворити те чи інше обрядове дійство або звичай із збереженням його автентичності, тим більше, що багато окремих їх фрагментів просто не дійшли до наших днів. Саме тому цей матеріал є лише, так би мовити, стержнем обряду (звичаю), який за бажанням культосвітніх працівників можна наповнити піснями, іграми, розвагами. Їх ви знайдете у додатках цих методичних рекомендацій. Нажаль не до всїх пісень вдалось знайти ноти, та враховуючи творчий потенціал клубних працівників Одещини (за наявності текстів пісень) це не стане перешкодою до відродження обрядів у вашому селі чи місті.

Вступ

Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато

рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської

діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими

засобами.

Поряд з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому

комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я,

пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін

язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як

на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням

християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освячення в

церкві.


Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в

календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити

добробут сім'ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти

господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у

сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.
Похід по калину

Від першої Пречистої (28 серпня - Успіння Божої Матері) і аж по Другу Пречисту (21 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці) у кожній вкраїнській козацькій родині, де були дівчата на виданні, намагались вдосталь заготовити пурпурових калинових гілок - це була певна прикмета для сватів. Адже споконвіку так велося - коли під стріхою білої української хатини рясно висіли стиглі калинові кетяги – можна засилати сватів до цієї господи, бо тут мешкає дівчина на виданні…


Вже починаючи від свята Першої Пречистої і аж до Другої Пречистої, наші прабабусі, як були ще незаміжніми дівками, вбравшись у святковий одяг, гамірливим гуртом йшли до лісу чи на луг - «у похід по калину». Цей «калиновий похід» був піднесено урочистим та супроводжувався різними дійствами – іграми, піснями, жартами, хороводами. Натомість парубки участі у дівочих ігрищах по заготівлі калини не брали, лише підліткам, як дівчаткам так і хлопчикам, дозволялось супроводжувати дівочі гурти.
Дівчата, попередньо набравши з собою чимало смачної святкової їжі, прийшовши на луг чи до лісу, знаходили перший кущ калини – «первака». Співали та водили хороводи коло цього куща, проводили ігри. Потім сідали навколо калинового куща і всі разом полуднували, пригощаючи й дітей, що були з ними. За їжею загадували одна одній різноманітні загадки, під час ігор жартували, виконували співи любовного змісту зі згадуванням імен своїх потенційних наречених.
Пополуднавши, дівчата «нападали» на кущ калини з усіх сторін. З першої зламаної гілочки калини кожна клала по дві ягідки собі до рота, загадуючи при цьому заповітні слова про кохання та свого нареченого. А тоді, наламавши пучків, водили довкола куща калини хоровод з піснями, почергово піднімаючи та опускаючи кетяги з ягодами. Їх перекладали з однієї руки в іншу, притуляючи до щік. Вдосталь назбиравши «магічних кетягів» калини, весело збігалися до гурту і намагались розмалювати одна одну ягодами – щоб парубки любили.
Завершальним етапом цієї своєрідної дівоцької магії було прикрашання віночків та волосся свіжозірваними гронами калини. Додому поверталися з піснями:

Дала мене моя мати замуж,

Дала мене за Дунай бистрий,

Дала човник плисти,

Дала мені й веселечко:

Пливи доню, моє сердечко!

Дала мені калинову вітку:

Заткни, доню, за білу намітку,

Щоб калину да не поломити,

Ягідок да не подавити,

Свого роду не прогнівити…
На півдорозі, зробивши засідку, на них уже чатували парубки. Як тільки дівоцький гурт наближався, парубоцтво зненацька накидалося на нього, намагаючись відібрати зібрані пучечки. Дівки, захищаючись від такої наглої атаки, в свою чергу, намагались розмалювати їх стиглими ягодами. Парубки не залишалися в боргу, вони також смачно натирали калиновим соком дівочі щоки.
Отак, з жартами та піснями, молодіжне товариство входило до села, де їх зустрічали дорослі. Біля воріт хати кожна дівчина віддавала своїй матінці зібрану калину, а та в свою чергу промовляла: «Будь, доню і ти червоною та здоровою як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти, калино, будь гожою на коровай, гільце, квітки весільні та хрестильні. На здоров`я людям, на добро нашого двору…»
Кілька гілочок вносилось до хати й підвішувалось до образу Богородиці, а решту прилаштовували по під стріху хати - це було ознакою того, що в оселі є дівка на виданні.
Символіка обряду «ходіння по калину» між Першою та Другою Пречистими не є випадковою, адже від Першої Пречистої починались «розглядини». В цей період відбувалися «зговори», «оглядини», «заручини», що їх з нетерпінням чекали наші прабабусі, коли були ще дівками. Весілля ж справляли лише після Покрови (14 жовтня).
Не випадково в обіг увійшли крилаті афоризми наших прадідів: «Старости на Пречисту – в хаті речисто», або ж «Як прийде Пречиста – стане дівка речиста (говірка)». А ось як казали, коли нелюб засилав сватів: «Прийшла Пречиста – сватів несе нечиста».
Грона калини прикрашали весільний коровай. Ними оздоблювали вінець молодої. Їх присутність підтверджувала дівочу недоторканість і цнотливість.


Дівич-вечір (обряд плетіння весільного вінка)

Колись давно весілля починалося прощанням з дівоцтвом, тобто дівич-вечором. Відбувався він напередодні дня шлюбу. Основним у цьому особливому дійстві було плетіння вінка для молодої (чи молодят), подекуди виплітання “долі” (один чи два з’єднані між собою вінки, які підвішували над молодятами за столом). Мабуть, дотримуючись давніх традицій, у сучасному весіллі з’єднані між собою вінки змінили обручки.


Збірная днинонька субота.
Збирала Маруся подружок,
Посадила їх поза стіл,
Завдала вона їм роботу:
Зелений барвінок складати –
Рутяний вінок звивати.
Віночок з квітів, колосся та ягід здавна був символом Матері-Землі. У нашому, українському, повному віночку здебільшого було 12 рослин. Усі вони лікарські: ружа, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки, барвінок, мальви, півонії, часом ще й цвіт вишні та яблуні, вусики хмелю. Таке плетиво урочисто клали на голову дівчині, бажаючи їй бути квітучою, родючою і багатою, як свята Мати-Земля. Вважалося, що у вінку скрита чаклунська сила, тому він і біль знімає, і охороняє молоду від поганого ока, від злих сил, наділяє її особливою силою.
А дівчина, яка має на голові вінок, наділена чарами, якими може тяжко покарати напасника. Вінок був і окрасою, і оберегом, і “знахарем душі”, а також символом дівування, цноти, щастя, таїни продовження роду. Дівчина, яка втратила цноту та заміжня жінка втрачали право його носити.
Найулюбленіше в українців зілля для вінків – барвінок. Це вічнозелене хрещате зілля супроводжувало людину у всіх найважливіших моментах її життя. Воно і оберіг від злих духів (віночок з барвінку вішають над дверима і вікнами в оселі), і символ кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. А мовою квітів розцвілий барвінок означає освідчення. Відомий барвінок і як приворот-зілля. Кажуть, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними враз спалахне кохання.
Вінки на весілля плетуть саме з запашного барвінку, щоб отримати благословення далеких прародителів, бо вельми полюбляють те святе плетиво душі наших предків. Вважалося, що при виплітанні вінків добрі духи приносять любов і порозуміння для молодої пари.
Матері кажуть: “Благослови, Боже, весілля діждати, щоб вінок з барвінку доні закладати”. А ще: “Стелися барвінку, аби любов з любов’ю зустрілась”. Коли ж дівчина довго не йде заміж, то кажуть, що ще не зійшов її вінчик-барвінчик.
Якщо віночок з барвінку – це символ чистоти, незайманості та чесного дівування, то калина в ньому уособлює повноту жіночого життя. В ній і її дівочість, краса та любов, і заміжжя, радість та горе, і родинні почуття. Ходити по калину у символічній мові народних пісень значило – шукати милого, судженого. До весільних вінків у деяких регіонах України колись вплітали (чи пришивали) також різні квіти, зокрема дрібні троянди, волошки.
Із суботоньки на неділеньку
Розтворилося небо:
Видно хрести все золотії
І престоли святії.
А конець престолу Мати Христова
Плела віночки стоя:
Усе з шевлієчки та з полієчки,
Та з червоної рожі.
Але не тільки квітучі рослини мали таку честь. Траплявся там і часник, який споконвіку має славу охоронця від чарів та вроків, і взагалі проти злої сили.
Нажали барвін барвінковий.
Пречистая Діво Мати,
Просимо вас до хати
Віночок зачинати.
Нажали б
арвін барвінковий.
Ой дайте нам голку
Та й ниточку з шовку,
Та й часнику зубочок
Зачинати віночок.
Нажали б
арвін барвінковий.
Ой дали нам голку
Та й ниточку з шовку,
Та й часнику зубочок –
Вже почали віночок.
Наші предки вірили, що він оберігає людину від всякого лиха та пошестей, особливо ж від гадюк. У весільному ритуалі часник використовують не тільки для вінка, ще його вплітають до коси молодої перед вінчанням.
До віночків кріпили барвисті стрічки. Вони мали бути не коротшими за коси, бо оберігали волосся від злого ока. Кожен колір стрічки мав своє символічне значення: світло-коричневий – Матір-Земля, годувальниця; жовтий, золотистий – сонце, багатство; відтінки зеленого – краса молодості, достаток; голубий – вода, синій – небо, здоров’я; оранжевий – хліб, врожай; червоний – любов; фіолетовий – мудрість, розум; малиновий – душевність, щирість; рожевий – лагідність, злагода, добробут. Кольори розташовували у певному порядку (зліва на право): білий, малиновий, оранжевий, синій, світло-зелений, жовтий, світло-коричневий, жовтий, темно-зелений, голубий, фіолетовий, рожевий, білий. Наприкінці весілля молода роздаровувала свої стрічки дівчатам. Стрічок мусіло бути багато, щоб обов’язково всім вистачило.
Дівич-вечору передувало збирання барвінку. Дівчата йшли зранку в ліс збирати барвінок для вечірнього плетіння вінця.
В долину, дівчата, в долину
Та й по червону калину,
Та й по зелений барвінок
Молодій нашій на вінок.
На “вінок” (“вінкоплетення”) до молодої збирається здебільшого молодь, навіть та, яка не запрошена на весілля. Спочатку зібраний барвінок висипають на стіл і просять благословення у Бога та батьків для такої особливої роботи, співаючи наприклад таке:
Благослови, Боже, і ти, Божа Мати,
І отець, і мати, віночка увивати.
Потім всі сідають за стіл з розсипаним барвінком і мати нареченої благословляє молоду іконою Божої Матері:

«Благословляю, доню, на виплітання вінка, на гарну долю» і сама, починає виплітати вінок. Для цього вона бере пучечок (букетик) з трьох листочків-стеблин барвінку і зв’язує їх ниткою. До готового першого пучечка щільно прив’язує такий же наступний букетик барвінкового зілля. Після цього мати молодої подає почате старшій дружці або спеціально запрошеній на роль плетениці щасливій у шлюбі молодиці. Дівчата ж тим часом розбирають барвінок, вибираючи кращі листочки для вінка, складають їх на купку, з якої бере барвінок плетениця.


Щаслива Маруся в Бога,
Стояли ангели у порога,
Просили
дівчат, просили,
Щоб їй віночок ізвили.

Під час плетіння віночка дівчата та молодиці співають відповідні весільні пісні ( деякі з них наведені у додатку). На прощальному дівич-вечорі (при вінкоплетенні) співають пісень різного настрою, але здебільшого сумних, бо прощання, чи з кимось, чи з чимось, завжди оповите сумом.
В зеленім садочку листячко опало, –
Бо то дівування з тобою прощалось.
Летіла зозуля та й у сад ще верне,
А твоє дівоцтво ніхто не поверне.
Заховалось сонце, ой та за горою,
То вже дівування не буде з тобою.
А тая свекруха – не рідная мати,
Не пустить із нами в садок погуляти.
Не пустить із нами, молоду гуляти, –
То ж мусиш дівоцтво уже забувати.
Отак співають і плачуть, витирають сльози та, трохи помовчавши, беруться починати іншу пісню. Спів супроводжує дійство, служить своєрідним замовлянням, щоб віночок (доля для молодят) вдався гарним. Цікаво, що молода на весільних обрядах ніколи не співає. Від її імені, як правило, співає перша дружка:
Вийте, дівоньки, собі і мені.
Собі звийте з рути-м’яти,
Мені звийте з барвіночку. . .
Листки барвінку для весільного вінка, як вже згадувалось, складають по три: один найвищий, посередині, а два менших збоку. Такі “букетики” перев’язують ниткою, туго накладають один на один, і знову перев’язують. Коли плетиво сягнуло потрібної довжини, то два його кінці зшивають докупи, щоб отримати обруч. Так з’являється справжня барвінкова корона для нареченої. Потім на цю корону чіпляють калину, квітки і стрічки.
Вийся, віночку, гладко, як червонеє яблучко.
Тобі музики грают
ь і свашечки співають.
Скочила молода в городець,
За нею Іванко молодець.
Скочила молода на хвильку,
Нарізала запаску бервінку. . .
Коли віночок закінчений, його кладуть на рушник і запрошують батьків благословити те плетиво. При цьому співають:
Благословіте віночки
Для зятенька і для дочки.
А чи здатний чи не здатний,
Зато перший і остатний”. . .

Батьки благословляють вінки словами: “Хай Бог благословить, і я благословляю!”. По тому батьки кланяються і дякують дівчатам та плетениці за те, що прийшли, пошанували доньчине дівоцтво і виплели такий гарний вінок (долю). Молода співає:

Дівчата, дівчата,
І я нині з вами,
Останню вечерю
Вечеряю з вами.
Останню вечерю
Останній разочок,
Бо більше не вийду
В вишневий садочок.
Бо більше не вийду
У сад зелененький, Бо
за мною вийде
Мій муж молоденький

Після цього на всіх чекає гостина (вечеря) та музики з танцями, що тривають до пізньої ночі.



Завивання гільця

   Обряд приготування весільного гільця здійснювався лише неодруженою молоддю. Збираючись вдома у нареченого, дружби закликались до лісу по деревце:



До бору, дружечки, до бору,
Та рубайте сосну здорову.
Та несіть же її до дому,
Та ставте її на столі,

Та на гранчасті перебирчасті скатерці.

Парубки їхали в ліс вибирати та рубати дерево (з часом його замінила гілка – звідси і «гільце»); дівчата дерево (гільце) «наряджали».   Цей обряд супроводжувався ритуальними піснями. Спочатку виконувались твори, в яких закликали молодь вити гільце:



Летів горностай понад сад,
Пускав пірґячко на весь сад;
А підіте, дружечки збирайтесь,
Ганнусі гілячко звивайте.

Були тут і свої заборони: весільне деревце ще називали дівуванням, тому його мали право прикрашати лише незаміжні дівчата:



Не йдіте, да молодиці, до нас гільце вити, —
Ми зовґємо самі попід небесами
Та попід ґаночками,
З красними дівчатами, з чорними Галочками.

  Починаючи прикрашання весільного деревця, учасники обряду тричі просили благословення:

«Благослови, Боже!



Благослови, Боже, і отець, і мати,

Своєму дитяті гільце звивати

І другий раз у Божий час,

Благослови, Боже

І третій раз у Божий час,

Благослови, Боже!»
   Гільце прикрашали калиною, барвінком, рутою, іншими магічними рослинами; шишками та горіхами, згодом — стрічками; зробленими зірками та іншими паперовими прикрасами. Воно мало те ж значення, що і дерево, про яке співається в колядках, чи весняне «майське» деревце, чи купальське, у чому виявляється ґенетична єдність усієї обрядовості. Прикрашання весільного деревця супроводжувалось обрядовими піснями на зразок:

Ой у місті, місті бубни бґють,
А в нашім домі гільце вґють —
Із червоної калини,
Із хрещатого барвінку,
Із запашного васильку.

 А завершивши наряджати гільце, старша дружка його підіймала, і при цьому співали:



Старша дружечка, старша всіх,

А підняла гіллячко вище всіх;

Ой Палазю, серце, викупи своє гільце! 

  Старший дружба гільце викуповував і всі присутні сідали вечеряти. Гільце - це символ розквітлого молодого життя, символ дерева життя, воно святе, має магічну силу приносити щастя, відвертати зло, всяку зловорожу силу.


Водіння куста


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка