Методичні рекомендації молодому педагогу. Шановні молоді колеги! Ви приступаєте до самостійної трудової діяльності. І як кожна нова справа, вона



Скачати 173.62 Kb.
Дата конвертації22.12.2017
Розмір173.62 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

Методичні рекомендації

молодому педагогу.
Шановні молоді колеги!

Ви приступаєте до самостійної трудової діяльності. І як кожна нова справа, вона відкриє для вас щось нове, непізнане. Обов’язково зустрінуться проблеми, але не пасуйте перед ними.



Запам’ятайте, що будь-які життєві труднощі тільки стимулюють людину до росту, до самовдосконалення. Вам у пригоді стануть наші поради.
Завдання, які необхідно реалізувати в процесі педагогічного становлення:

  • набуття практичних навичок, необхідних для педагогічної роботи по спеціальності;

  • формування вміння застосовувати теоретичні знання в конкретній практичній роботі;

  • набуття і вдосконалення педагогічних навичок виховної роботи з дітьми;

  • вивчення педагогічного досвіду і подальше удосконалення різноманітних форм і методів роботи для активізації пізнавальної діяльності учнів;

  • вивчення ділових якостей молодого спеціаліста з метою раціонального використання його в системі освіти.


Орієнтовний план роботи молодого педагога
Навчальна робота:


  • вивчити принципи перспективного і поточного планування навчально-виховного процесу в школі та взяти посильну участь у плануванні роботи школи;

  • планувати навчально-виховну роботу із свого предмету;

  • розробляти поурочні плани або щоденні плани виховної роботи і подавати їх на розгляд своєму керівнику;

  • планувати позакласну роботу у відповідності з планом виховної роботи школи;

  • у навчальній роботі використовувати різні методи, прийоми, форми і засоби, що активізують пізнавальну діяльність учнів;

  • організовувати і проводити позакласну роботу з предмету;

  • надавати індивідуальну допомогу учням із свого предмету;

  • брати активну участь в організації загальношкільних заходів із свого предмету.

  • вивчати особливості організації навчально-виховного процесу у школі-інтернаті,

  • вивчати методики роботи з дітьми з особливими потребами.


Методична робота:


  • брати активну участь в роботі шкільних, районних методичних об’єднань;

  • з допомогою керівника вибрати і розробити одну із методичних тем і написати реферат;

  • ознайомитись із технічними, комп̕ютерними, наочними засобами навчання в школі-інтернаті з метою подальшого ефективного використання їх у своїй роботі;

  • відвідати уроки досвідчених спеціалістів, взяти участь в їх аналізі;

  • підготувати та провести не менше двох відкритих уроків (вказати тему, дату проведення);

  • проводити аналіз знань учнів, використовуючи різні форми опитування та оформити їх результати згідно діючих вимог, норм оцінювання навчальних досягнень учнів;

  • систематично знайомитись з педагогічною та методичною літературою і брати участь в її обговоренні.


Робота класного керівника, вихователя


  • вивчити склад класу (документацію, сімейний стан) та індивідуальні особливості учнів;

  • скласти психолого-педагогічну характеристику класу і подати її своєму керівникові;

  • організовувати дитячий колектив;

  • проводити класні збори (батьківські, учнівські).


Орієнтовний план самоосвіти молодого вчителя.
1. Знайомство з інструктивно-нормативними документами.

2. Аналіз змісту навчальних програм, підручників, вимог до оцінювання знань і вмінь учнів по предмету.

3. Розробка поурочних планів, щоденних виховних планів роботи, при необхідності методичних матеріалів.

4. Робота по підвищенню свого науково-методичного рівня:



  • вибір індивідуальної науково-методичної теми;

  • опрацювання науково-методичної літератури;

  • психолого-педагогічної літератури;

  • довідкової літератури;

  • участь у роботі районного методичного об̕єднання;

  • шкільне методичне об̕єднання;

  • творча група;

  • вивчення педагогічного досвіду;

5.Спільне проведення з наставником уроків, виховних годин, організаційних моментів та позакласних заходів, їх обговорення.

6.Взаємовідвідування уроків, виховних годин, самопідготовок та позакласних заходів.

7. Визначення найбільтипових труднощів у забезпеченні навчально-виховного процесу, визначення «вузьких місць» у своїй науково-методичній підготовці та можливих шляхів їх ліквідації у майбутньому.

8.Звіт про виконану роботу по підвищенню свого професійного рівня.



Десять порад молодому вчителю


від Семена Богуславського, канд. пед. наук, директора московської школи № 1274 ім. В. В. Маяковського, заслуженого вчителя Росії, академіка Академії творчої педагогіки

Погано, коли на молодого вчителя дивляться тільки перспективно. Зазвичай згодом він стає більш умілим, самостійним, придбає навички, опанує прийоми, досягне майстерності. Але в той же час він може втратити ту безпосередність і чари молодості, риси, притаманні тільки молодому вчителю, що інколи наближають до нього учнів сильніше, іж мудрість літнього майстра. Моїм першим учням, напевно, було цікавіше зі мною, ніж нинішнім. У школі обов'язково мають бути молоді вчителі. Без них життя нудне, нецікаве, прісне.



Порада перша: не вважай школу місцем, не зовсім гідним застосування твоїх видатних здібностей, місцем, куди тебе як би заслали. Школа не має потреби у твоїй персоналії. Так, вона тебе чекає, і, можна сказати, з розкритими обіймами, вона хоче, щоб ти в ній був, але в неї є гідність. І ця гідність - діти. Тому не треба дивитись на школу спогорда, не треба робити їй послугу.

Так що відразу орієнтуйся на школу й саме з нею пов'язуй свої кар’єрні мрії. Тим більше, що хороший учитель краще посереднього поета чи актора. Справа не в тому, яка професія, а в тому, наскільки вона тобі підходить. А ось у цьому варто розібратись. Треба попрацювати з повною віддачею, треба викластись. І для цього треба вважати школу своєю справою, а не чужою, куди ти потрапив випадково. Розібратись - це значить зрозуміти, чи до душі тобі праця учителя. Ось ти й постарайся зрозуміти, твоя це справа чи дядька.

Але не варто поспішати з висновками.

Далі вникни в мою другу пораду. Знайди себе, свій образ. Учитель індивідуальний, інакше не може бути й мови про творчість. Це не виключає наслідування, особливо спочатку. Навпаки, придивляйся до майстрів. Бери на озброєння те, що тобі здається твоїм, що тобі до вподоби. Не треба розуміти творчість як винахід пороху. Педагогіка існує стільки, скільки існує світ. Прийоми та знахідки не вмирають із майстром, вони передаються його учням і послідовникам. Але кожний справжній учитель, навіть переймаючи, залишається собою. Як же розпізнати, що в тобі твоє, а що - чуже? Краще тебе самого цього ніхто не знає. Звичайно, треба прислухатись до думок, у тому числі і критичних. Але якщо в тебе не буде внутрішнього відчуття істини, ти будеш не вчитель, а «чого бажаєте?». Це інша крайність, на противагу зарозумілості.
І потім, хто сказав, що вчитель створює свій образ раз і назавжди?

Образ - не схема, а жива особа. У будь-якому випадку він має бути твоїм і він мусить бути живим, а не маскою.



Порада третя: не замикайся у своєму вчителюванні. Якщо вчитель - тільки вчитель, це нудно. Грай на гітарі, співай, пиши вірші, грай у волейбол, ходи в гори, збирай марки, бувай у театрі та на виставках. Розширюй коло друзів і знайомих. Спілкуйся з найрізноманітнішими людьми. Люби життя в різних його проявах. Ти повинен бути цікавим дітям, але цього не вийде, якщо ти зосередишся тільки на самому собі. Крім обов'язкової програми в тебе, як у майстра-фігуриста, повинна бути чудова довільна програма.
І знову ж, треба пам'ятати, що всі прояви особистості індивідуальні. Не треба штучно культивувати в собі якості, що тобі не притаманні. Універсальність не обов'язкова. Не треба писати віршів, якщо в тебе немає здібностей. А найголовніше тебе мусять цікавити люди. Не виключай спілкування зі свого життя. Інакше засохнеш, як зламана гілка. Захопленість, багатобічний інтерес потрібні вчителю не просто так, самі по собі, а у зв'язку з особливістю його професії. Не даремно про вчителя кажуть, що він

і швець, і жнець, і на дуді грець.



Тому моя четверта порада: пам'ятай про комплексний характер учительської праці. Усе має значення, усе потрібне: й ерудиція, і методика, і позакласна робота, і психологія спілкування, і любов до дітей, і дисципліна. Не треба це розділяти, це все взаємозалежне. І якщо ми говоримо про це окремо, те це чисто умовно. Поміть: будь-яка розповідь про школу, епізод, навіть анекдот має в собі комплекс учительських якостей. Інакше виходить безглуздо, смішно або навіть гірше того - непрофесійно.
Ти можеш заперечити, що тобі відомі вчителі, які добре знають свій предмет, але не володіють методикою, або такі, котрі тільки дають уроки, а після дзвінка їх як корова язиком злизала, або такі, в яких діти стоять на головах, а вони репетують на них

і ображаються. Так, я теж таких знаю. І раджу

тобі пам'ятати, щоб ти таким не був, що вони нещасливі, так само як і їхні учні.

Я би з радістю сформулював свою п'яту пораду так: будь щасливим. Правда, це більше схоже на побажання, ніж на пораду. Тоді я скажу так: будь оптимістом! Вір! Жахливо, коли вчитель не бачить нічого хорошого ані в сьогоденні, ані в майбутньому. Створюй плани, нехай іноді нездійсненні, але конструктивні.
У житті кожному буває важко й гірко, у кожного трапляється нещастя й горе. І вранці, буває, не хочеться вставати та йти до школи. І навіть діти часом так набридають... Але треба себе переборювати. Життя - це подолання важких і навіть критичних ситуацій.Так, ми іноді йдемо на різного роду компроміси, і це не суперечить тому, що я тільки що сказав. Це апеляція до розуму. Безкомпромісність - це впертість і невміння мислити перспективно. Але мета все одно повинна бути. І не тільки мета уроку, і не стільки мета уроку,

скільки мета всього твого вчителювання.


Діти не повинні бачити в тобі невдахи. Невдах не люблять. Навіть якщо щось не буде виходити, усіма силами руйнуй можливе враження, що в тебе не виходить узагалі. Усередині в тебе, дорогий мій, повинно бути все чітко й упевнено.

Шоста порада може видатись банальною: будь чесним і правдивим. «Подумаєш, - скажеш ти, - я сам це учням щодня кажу». І дарма. Щодня це казати не треба. Сказав один раз, і вистачить. Але так, щоб діти тобі повірили. Діти дуже високо цінують чесність. «Так нечесно», - це вкрай негативна оцінка. Хоча суцільно і всюди вони хитруни та брехуни. Скажу відверто:

я теж іноді брешу.

Не обманюю, а так... прибріхую для краси.

Порада сьома теж не нова: цінуй гумор у спілкуванні з учнями. Якщо ти сам, як кажуть, не виблискуєш дотепністю, цінуй гумор в інших. Не бійся смішного, не бійся бути смішним сам: бувають зовсім безневинні й необразливі смішні ситуації. Інша справа, якщо над тобою сміються постійно, якщо ти взагалі смішний - це все!..

Не треба дивитись на гумор, як на прийом. Усе, у тому числі й гумор, повинно бути природно й доречно. Деякі вчителі сердяться, коли діти сміються. Навіть виганяють їх із класу. І дарма. Будь-якою ситуацією на уроці, у тому числі і смішною, учитель має володіти. І якщо вчитель сказав: «Посміялися, і вистачить», клас повинен підкоритись. Треба пам'ятати й те, що сміх може боляче ранити. Він, як казав Маяковський, - грізна зброя. Тому треба знати межу, бути обережним і тактовним.



Порада восьма: будь природним, не прикидайся, не намагайся здаватись розумніше та краще, ніж ти є. Даремно: діти тебе все одно розкусять. Часто вчителя порівнюють з актором, і в цьому є свій резон. Але вже якщо ти граєш роль, нехай вона буде твоєю. Грай себе. І не перегравай! Подібність між учителем та актором полягає, можливо, у тому, що і той і інший виходять на аудиторію, на публіку. Якщо між акторами та глядацьким залом не встановлюється невидимий контакт, спектакль провалюється. Так і у класі. Деякі кричать і стукають кулаком по столу, а дітям не страшно. Інші говорять тихо й дивляться вбік, але якесь захоплення заворожує дітей, і вони не зводять з учителя очей.

Це феномен учительського гіпнозу, такого, щоб ти знав, тендітного, але солодкого.


Більше за все я не люблю, коли вчитель на уроці не говорить, а декламує чи виступає. Він - начебто вже й не він, а хтось інший, за його поняттями, краще того, яким він є насправді, а насправді - гірше, тому що штучніше. Він прикидається, і це всім зрозуміло. Тим часом романтики, захоплені вчителі не обов'язково говорять із пафосом. Справжніх крил, що підносять їх над повсякденністю, часом нікому не видно, і зовні людина виглядає зовсім звичайною. Але в цих людях є щось дитяче, вони й поводяться іноді майже як діти.

Порада дев'ята виникає з восьмої: не уявляй про себе більше того, що ти є насправді. Знай собі ціну й будь скромним, не втрачаючи гідності.

Не треба здаватись, треба бути. Не бійся марнославства і не слухай лицемірів і бездарних заздрісників. Але марнославство мусить бути всередині, демонструвати його непристойно. Марнославство, усе-таки, відіграє допоміжну роль як стимулятор справи. Головне - справа. Це - твоє кредо, запам'ятай! Ти ж завжди на очах, тим більше в дітей, які все бачать і все зауважують. Від їхнього уважного погляду не вислизає нічого! І ти не думай, що думкою дітей, їхнім ставленням можна зневажати. Тому що вони і є твої головні цінителі та судді, вони, а не начальство, і навіть не твої колеги та друзі.


Якщо не марнославство, то що ж повинно бути в основі твого життя та роботи? Твоя громадська позиція. І моя остання, десята порада: знайди її. Я кажу «знайди», але, можливо, вона в тебе вже є, ця позиція. Можливо... Але вона формується, стабілізується та кристалізується у справі. Міркувати про політику, про патріотизм, про інтернаціоналізм усі майстри. Але не поповнюй і так численні ряди «пікейних жилетів». Пам'ятай, що в тебе є діти, і ця позиція потрібна їм.
Громадська позиція насамперед - моральна. Запам'ятай: які би прекрасні підручники ми не видавали, які б чудові програми не складали, справжній провідник громадської ідеї - ти. І від тебе залежить, чи дійде ця ідея до розуму й серця учня в цілості та чистоті чи буде так хитромудро перекручена, що результат виявиться прямо протилежним.

І, нарешті, останнє: не сприймай ці поради як якусь подобу скрижалей чи безапеляційного проголошення непорушних істин. Я не оракул. Абсолютних правил, придатних на всі випадки життя, не знаю. Думай сам!

Поради від Девіда Льюїса педагогам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

1. Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки дітей.


2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.
3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скута загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висоти самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

Мова тіла вчителя на уроці

Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.


 Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації. 
 Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці.

Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учні заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти

туди, куди показує його погляд.
 Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.
 По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.
  А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
 Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.

Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.


 Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
  Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.
 Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр

вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.


 Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови.

Декілька способів сказати "Дуже добре "

Правильно!

Ти зараз на правильному шляху.
Пречудово!
У тебе це вийшло!

Ти правий!

Це видатний винахід.

Фантастика!

Здорово!

Це чудова робота.


Ти робиш це красиво!

Як ти багато зробив! Розумник!


Ти дійсно це покращив.
Прегарно!
Вітаю!

Тримати так!


Ти зробив це вчасно.

Мені подобається хід твоїх думок.


Я пишаюся тобою.

Дуже приємно вчити таких розумних дітей.


Велика тобі подяка.

Я нічого не бачила кращого.


Твоя робота принесла мені
багато радості
Молодчина!
Ол-райт — повний порядок!
Серйозний порив!
Ось цього я ще не бачила.

Ти неперевершений сьогодні.


Це вже успіх!

Це твоя перемога.


Тепер ти відчуваєш свої
можливості.

Ти справжній майстер.


Щиросердно рада за тебе.

Не можу виразити своє захоплення.


Грандіозно!

Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше.

Ти досягнеш успіху! Тримати так!
Ти зробив це вчасно.
Мені подобається хід твоїх думок.


Рекомендації по саморегуляції емоційно- вольової сфери

Саморегуляція – це запорука нормального функціонування, формування відповідальності за свої емоції.


При саморегуляції важливо оцінювати свій стан (рефлексія).Пропонуємо зразки декількох мисленнєвих вправ, оволодіння якими дає педагогу уяву про свідоме релаксування, а також дає змогу самостійно розширювати особистий арсенал саморегуляційних засобів (техніки Рейнуотер Дж.)
1. Внутрішній огляд. Сядьте зручно, зробіть декілька глибоких вдихів та видихів.Спробуйте перекрутити свій день на плівку навпаки. Згадувати необхідно без емоцій, ніби зі сторони. Пригадайте, що ви говорили та думали.

Не дозволяйте починати собі говорити "якщо б не я...". Якщо вам важко пригадувати без емоцій, спробуйте уявити свій день як день іншої людини, яку ви сприймаєте такою, яка вона є.


2. Мої бажання. Перерахуйте на папері свої бажання, запишіть всі, що прийдуть вам у голову. Коли у вашому списку набереться 20 пунктів, виберіть5-6 тих, які на вашу думку є головними. На чистому листку паперу намалюйте два кола, одне всередині іншого. Розмістіть всередині кола ці бажання, зобразивши їх схематично. Подумайте, яка частина вашого я прагне до цього - педагог, син, донька, матір...
3. Абсолютне здоров'я. Сядьте зручно, впродовж декількох хвилин відчуйте повне розслаблення.
Спробуйте пригадати моменти свого життя, коли ви відчували себе дуже щасливою людиною. Виберіть один з них і спробуйте оживити його. Все ваше тіло відчуває повне благополуччя, свідомо направте відчуття цього благополуччя у ті частини тіла, з якими у вас трапляються негаразди. Насолоджуйтесь відчуттям повного комфорту. Уявіть, що ви будете його відчувати завжди.
3. Актуалізація своїх можливостей. Розділіть аркуш на дві частини. В одній запишіть те, що викликає у вас напругу, в іншій - позитиві емоції. Зробіть ретельний огляд того, що спонукає до позитивних емоцій. Виділіть ті, які залежать від вас, подумайте, чи реальні вони, чи можете ви самі регулювати ці обставини. Проаналізуйте, які зусилля ви докладати для того, щоб зберегти та відновити свої позитивні емоції.

7 основних помилок у вихованні дитини з особливими потребами
1. Нерозуміння розвитку особистості – Дорослі думають, що дитина не хоче, а вона не може.
2. Неприйняття одних і надмірна увага до других – Дорослі не розуміють індивідуальних рис характаре.
3. Непослідовність у стосунках – Дорослі трансформують свою поведінку.
4. Афективність – Дорослі проявляють неконтрольовані емоції в режимі відкритого страху.
5. Недовіра – Дорослі відносяться підозріло, не вірять у можливості дитини.
6. Домінантність – Дорослі категоричні у судженнях, постійно контролюють, фізично карають.
7. Гіперсоціальність – Дорослі формальні, у відносинах, емоційно не контактують.

7 основних помилок у вихованні дитини з особливими потребами
1. Нерозуміння розвитку особистості – Дорослі думають, що дитина не хоче, а вона не може.
2. Неприйняття одних і надмірна увага до других – Дорослі не розуміють індивідуальних рис характаре.
3. Непослідовність у стосунках – Дорослі трансформують свою поведінку.
4. Афективність – Дорослі проявляють неконтрольовані емоції в режимі відкритого страху.
5. Недовіра – Дорослі відносяться підозріло, не вірять у можливості дитини.
6. Домінантність – Дорослі категоричні у судженнях, постійно контролюють, фізично карають.
7. Гіперсоціальність – Дорослі формальні, у відносинах, емоційно не контактують.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка