Методичні рекомендації до самостійної роботи слухачів підвищення кваліфікації /музейним працівникам



Скачати 194.47 Kb.
Дата конвертації25.06.2019
Розмір194.47 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СЛУХАЧІВ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

/музейним працівникам/

Олійник Ольга Володимирівна,

Обласний навчально-методичний центр

підвищення кваліфікації працівників

культосвітніх закладів Управління

культури і туризму Харківської

обласної державної адміністрації
Самостійна робота слухачів
Вступ

Самостійна робота слухачів є важливим елементом організації навчального процесу в Обласному навчально-методичному центрі підвищення кваліфікації працівників культосвітніх закладів (далі Центр).

На самостійну роботу для слухачів навчальною програмою відводиться 32 години, у т.ч. за окремими видами робіт:

Самостійна робота слухачів

Розрахунок годин, що відведено на самостійну роботу


Види робіт

Кількість годин

1. Робота з навчально-методичною літературою

10

2. Огляд сучасних методик з організації роботи з відвідувачами

10

3. Написання реферату

12

Всього

32

Головною метою самостійної роботи слухачів є формування його пізнавальної активності, засвоєння ним основних умінь та навичок роботи з навчальними матеріалами, поглиблення та розширення вже набутих знань, підвищення рівня організованості слухачів тощо.

Самостійна робота слухачів – це заочна форма навчання, яка складається з самостійного опрацювання наданих тем згідно з навчально-тематичним планом та подальшого написання реферату за вибраною темою.


  1. Робота з навчально-методичною літературою

Підбір джерел і літератури

Важливе значення для ефективного самостійного опрацювання матеріалу має вміння слухачів правильно використовувати методичні рекомендації до вивчення відповідної дисципліни або модулю.

Тематику написання реферату пропонує методист Центру. Разом з тим, слухач має право на самостійний вибір теми.

При виборі теми необхідне ознайомлення з основними джерелами, в першу чергу з новітніх, а також сумісних галузей, визначення методів опрацювання теми. Крім того, на основі вивчення питань виявляються сучасні для дослідження проблеми, а також складається програма написання реферату. Обрана тема має бути актуальною.

Ознайомлення з темою і усвідомлення аспектів її висвітлення відбувається в процесі пошуку, відбору та вивчення фахової літератури й передбачає визначення її актуальності, об'єкта і предмета, основних завдань роботи (дослідження), наукових методів, які будуть використовуватися, а також можливостей впровадження в практику результатів роботи (дослідження).

Найбільш трудомістким і творчим є пошук необхідної літератури. Він може бути виділений в окрему операцію лише умовно, оскільки триває весь час дослідження і написання реферату. Підсумковою пошуковою діяльністю є складання бібліографічного списку.

Метою інформаційного пошуку є якомога повніше виявлення літератури з певної проблеми, саме це є основою глибокого і ґрунтовного розкриття теми. Такий підхід покладено в основу суцільного методу ретроспективного бібліографічного пошуку. Позитивною його стороною є виявлення всього (наскільки можливо) обсягу документів, заснованого на використанні бібліографічних джерел. Але цей метод вимагає значних затрат часу.

Існує вибірковий метод ретроспективного бібліографічного пошуку, заснований на визначенні найбільш оперативних і повних за обсягом бібліографічних джерел.

Основою вибіркового методу є прикнижкова й пристатейна бібліографія. Для виявлення найважливіших праць з проблеми доцільним є використання на першому етапі вибіркового пошуку через бібліотечні каталоги та довідкові видання (енциклопедії, словники, довідники), використання електронного каталогу, баз даних, ІПС (інформаційно- пошукові системи), Internet. На другому етапі опрацьовується довідковий апарат виявлених монографій та статей.

Під час відбору фактів потрібно їхня повна фіксація. Вся сукупність виявлених фактів не обов'язково використовується в самій роботі. Відбір необхідних для використання фактів здійснюється при підготовці до написання реферату, відібрані факти повинні відповідати, наскільки це можливо, таким критеріям:

а) точність:

б) об'єктивність;

в) репрезентативність.

У ході опрацювання джерел літератури для виявлення необхідного матеріалу їх конспектують. Правильно складений конспект повинен коротко, стисло, але точно й повно, відображати концепцію автора, його систему аргументування, джерельну та історіографічну базу, структуру та висновки.




  1. Огляд сучасних методик з організації роботи з відвідувачами

Сьогодні на перший план виходять активні форми, напрями та методи роботи в музейних закладів. Музеї перетворюються на важливі осередки освіти та навчання, оскільки саме музеї забезпечують доступ до світової та національної культурної спадщини. Музеї не лише сховище музейних експонатів, а інституції, які надають широкий спектр різноманітних послуг, організовують цікаве дозвілля, допомагають органам влади реалізовувати культурні та соціальні програми.

Музеї проводять велику просвітницьку роботу: здійснюють багато планової і різноманітної діяльності з різним контингентом відвідувачів як у самому музеї, так і поза ним. Основними напрямками науково-освітньої роботи на сьогодні є:



  • екскурсії тематичні, оглядові, інтерактивні,

  • лекції,

  • робота клубів, кружків, студій,

  • конкурси (вікторини, олімпіади),

  • вечори (літературні та літературно-музикальні),

  • вечори-зустрічі,

  • музейні свята,

  • фестивалі,

  • музейні ігри,

  • виїзні дні музею,

  • майстер-класи тощо.

Разом з тим, цей перелік далеко не повний, це не усталені форми з часом деякі з них перестають бути актуальними, на зміну їм приходять нові, а традиційні форми змінюються і набувають зовсім іншого змісту.

Екскурсія як і раніше є невід’ємною та найбільш популярною формою науково-освітньої роботи у будь-якому музеї. В музеєзнавстві екскурсія визначається як «специфічна форма освітньої роботи з організованою групою відвідувачів, яка ґрунтується на зоровому сприйнятті експозиції, поєднаному з розповіддю про неї, екскурсія пояснює і доповнює експозицію». Але за нових умов змінюється методика проведення екскурсій. Зазвичай, екскурсії поділяються на оглядові, тематичні та спеціалізовані. Але, якою б не була екскурсія, слід пам’ятати, що відвідувач музею розраховує не на повторення відомої інформації, не на отримання загальноісторичних відомостей, а сподіваються знайти те, що «не можна отримати або побачити більш ніде», у тому числі інформацію, що міститься у музейному предметі. Важливо, також, правильно підібрати відомості, які екскурсовод має подати під час екскурсії. Адже надлишок інформації втомлює, а її брак може сприйматися як зневажання.

Актуальним питанням екскурсійної роботи є розробка методики спілкування з різними віковими аудиторіями. Адже екскурсії для дитячої аудиторії та для дорослих не можуть бути однакові. Якщо дорослі приходять до музею, як правило, цілеспрямовано, з метою отримати знання, вони зацікавлені у цьому відвідуванні, і готові слухати та сприймати великі пласти інформації, то в роботі з дитячою аудиторією слід ураховувати психологічні особливості дітей різного віку.

В екскурсійній роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку дуже ефективним є метод запитань та відповідей (евристичний метод), оскільки вони дуже схильні до спілкування. Тобто екскурсія з дітьми передбачає постійний, відкритий діалог. Кожне питання, що ставиться, має передбачати конкретну відповідь, на яку діти відповідають хором або по одному. Неважливо вірна відповідь чи помилкова, її можна виправити, але вона стимулює подальший розвиток бесіди. Перевагу слід надавати питанням не на перевірку знань, а тим, що потребують роботи уяви, звернення до власного життєвого досвіду, а головне тим, що спонукають до детального розгляду, відгадування сенсу та значення того, що бачить дитина.

У роботі із школярами середнього та старшого шкільного віку дуже ефективним є проблемний метод, коли створюється ситуація «завоювання», а не отримання знання. З аудиторією цього віку прямий діалог теж можливий, але головним чином тоді, коли одночасно використовується прийом завдань. Кожне питання, що ставиться, має передбачати конкретну відповідь, на яку діти відповідають хором або по одному. Неважливо вірна відповідь чи помилкова, її можна виправити, але вона стимулює подальший розвиток бесіди. Перевагу слід надавати питанням не на перевірку знань, а тим, що потребують роботи уяви, звернення до власного життєвого досвіду, а головне тим, що спонукають до детального розгляду, відгадування сенсу та значення того, що бачить дитина.

Однією з найпопулярніших форм інтерактивної роботи з відвідувачами є майстер-класи. Як форма зв’язку з суспільністю майстер-класи народилися поза музеями і був частиною рекламних компаній фірм-виробників, в основному технічних товарів для дому. У подальшому ця форма через успішність впливу на глядача стала затребуваною і у інших структурах, зацікавлених у пропаганді своєї діяльності.

В рамках музейної роботи майстер-класи мають певну своєрідність. Першими їх почали застосовувати етнографічні музеї, що включали у процес показу експозиційних комплексів ансамблевого акторів, які демонстрували як жили люди даної культури, як виготовлялися та використовувалися різні предмети у повсякденному житті цієї епохи. Таким чином, майстер-клас передбачає активне використання музейних предметів або їх копій, ознайомлення з методами їх створення, що дозволяє відвідувачу стати активним учасником заходу.

Дуже популярною формою музейної культурно-освітньої роботи з дитячою аудиторією останнім часом стали історичні або рольові ігри. Слід пам’ятати, що це не є екскурсія з ігровими елементами. Особливість цієї форми у тому, що вона будується на рольовій поведінці учасників, тобто учасники намагаються відтворити ту чи іншу історичну подію. У ході історичних ігор надається можливість поринути у минуле, отримати досвід безпосереднього прилучення до історичних реалій. Ця форма є затребуваною для музейної аудиторії але складною для виконання, оскільки потребує наявності цілого ряду умов, як то: спеціального простору, костюмів та інших атрибутів, акторських здібностей у виконавців.

Одним з останніх до музейних засобів роботи з відвідувачами долучися такий вид інтерактивної гри як «квест». Ця назва пішла від англійського слова «Quest», що означає пошук, предмет пошуку, пошук пригод, виконання лицарської обіцянки. У літературі поняття квест спочатку визначало один з засобів побудови сюжету – подорож персонажів до визначеної мети через подолання труднощів. Музейний квест – це також пошук певних предметів або інформації в експозиції, які дають можливість виконати завдання екскурсовода. Зараз це одна з найбільш затребуваних відвідувачем форм роботи.

Готуючись до квесту слід ураховувати декілька моментів. По-перше, щоб отримати максимальний ефект (у даному разі – максимальний обсяг інформації, який можуть отримати учасники гри) екскурсовод повинен підбирати питання або завдання таким чином, щоб між ними простежувався тематичний взаємозв’язок. По-друге, питання не повинні бути занадто простими, але й не можуть бути складними. Пошук відповідей повинен укладатися у межі часу, відведеного на цей захід.

Також, проводячи квест, слід пам’ятати, що це командна гра, однією з умов якої є вільне переміщення по експозиції у пошуках необхідної інформації. Дуже часто квести розраховані на дві або три команди, і тоді додається ще й елемент змагання. У разі неналежної підготовки учасників квесту , можуть скластися несприятливі умови (галас, біготня та штовханина) для інших відвідувачів музею. Тому перш ніж викладати умови гри, слід нагадати її учасникам правила поведінки у музеї.

Останнім часом все більш поширеним стає музейне свято – комплексна форма роботи з музейною аудиторією, яка об’єднує декілька форм музейної роботи: показ музейних експозицій, театралізована вистава з елементами рольових ігор, конкурсами, вікторинами, майстер класами. Музейні свята можуть бути присвячені урочистим датам, календарним святам, відкриттю виставок або експозицій, презентації друкованої продукції. Особливістю цієї форми є неформальна атмосфера святковості, ефект особистої причетності, співучасті у подіях, що відбуваються, завдяки театралізації, безпосереднього спілкування з персонажами свята. Взагалі, інтегральні форми культурно-освітньої роботи, отримують все більше поширення у сучасній музейній практиці.

До різновидів комплексної форми науково-освітньої роботи музеїв можна віднести також фестивалі.

Останнім часом все більше поширеними стають такі форми роботи, як гурток, студія, клуб, факультатив, лекторій – тобто клубні заходи. Все це по своїй суті є масовими формами роботи, які працюють за одними принципами з різними варіантами. Основні риси клубних заходів - чітка періодичність, регулярність, масовість, освітня та виховна роль. Всі ці форми призвані об’єднати однодумців. Принципова різниця між ними залежить від способу організації та об’єднання. Тематика цих гуртків та студій розробляється музеєм. виходячи з його уяви стосовно напрямків науково-освітньої діяльності та корегується у залежності від зацікавленості або її відсутності до цієї роботи. Хоча робота цих осередків можлива і поза музеєм, у рамках музеїв специфіка їх діяльності полягає у активній участі в роботі музейних спеціалістів: гуртки, студії, як правило, очолює співробітник музею, який виступає у ролі педагога, консультанта, методичного керівника. Якихось вікових обмежень для організації клубів та гуртків немає.

Основою роботи гуртків є музейні колекції та пов’язані з ними види музейної діяльності. У гуртках історичного або краєзнавчого профілю вивчаються історичні події на основі історичних джерел, експозиційних матеріалів та музейних колекцій. Також предметом вивчення можуть бути саме колекції: нумізматичні, археологічні або етнографічні. За результатами досліджень на засіданнях робляться повідомлення та доповіді. Члени гуртків, також, можуть брати участь в археологічних або етнографічних експедиціях музею, знайомитися з методикою та технікою археологічних досліджень.

Заняття у музейних гуртках, крім освітніх функцій, обов’язково мають містити елементи практичної роботи: замальовка музейних предметів або виготовлення моделей, малювання, ліплення, вишивання, розпис писанок тощо.

На відміну від гуртка клуб є самодіяльною суспільною організацією, члени якої об’єднані спільними інтересами. Учасники клубу встановлюють найбільш зручну для них форму організації. Це можуть бути, наприклад, клуби ветеранів, або, дуже поширених зараз, козацьких організацій, які беруть активну участь в патріотично-виховних заходах музеїв. Дуже корисною є співпраця музею з клубами колекціонерів – нумізматів, філателістів фалеристів тощо. При правильній організації роботи, з одного боку, музей надає можливість учасникам цих об’єднань вивчати музейні колекції, з іншого має можливість поповнювати колекції та отримувати необхідні консультації спеціалістів. Все частіше музеї співпрацюють з військо-історичними клубами або клубами історичних реконструкцій, залучаючи їх до проведення музейних свят, фестивалів інших заходів та освітніх програм.

У рамках роботи цих організацій можуть проводитися конкурси, вікторини, олімпіади. Все сприяє знайомству з музейними колекціями та закріпленню теоретичних знань через знайомство з музейними предметами та музейними експозиціями.

Разом з тим, актуальними залишаються і класичні форми роботи.

Однією з традиційних форм є лекція. Лекції можуть об’єднуватися у цикли – лекторії. Особливості музейної лекції – її тісний зв’язок із музейними колекціями. Якщо навіть не демонструються самі предмети, розповідь обов’язково супроводжується показом копій, дублікатів, фотографій, слайдів тощо. Сучасні технічні засоби дозволяють зробити музейну лекцію зовсім іншою, ніж було ще 10 років тому. Наявність цифрової фотоапаратури, комп’ютерної техніки, презентаційного обладнання дозволяють залучити до показу не тільки музейні предмети, а й документальні хроніки, спогади учасників подій, архівні документи тощо. В програму лекторіїв можна включити екскурсії по музейним експозиціям, бесіди із спеціалістами з тієї чи іншої тематики, круглі столи.

Невід’ємною частиною науково-освітньої роботи продовжують залишатися спільні заходи з громадськими та ветеранськими організаціями, творчими спілками, організаціями національних меншин регіону. Це може бути організація спільних виставок, різноманітних презентацій, круглих столів, семінарів, конференцій.



Додаткові послуги музеїв:

- проведення консультацій з питань збереження, дослідження, консервації та реставрації культурних цінностей в бібліотеках, музеях, архівах, спеціалізованих науково-дослідних установах, реставраційних, музейних, інших закладах культури.

- виготовлення та продаж у неспеціалізованих магазинах (кіосках, лотках), через електронні системи продажу видань про фонди і діяльність музеїв, картинних галерей, виставкових залів, заповідників, реставраційних та інших закладів культури, а також сувенірних виробів, значків, виробів народних промислів, декоративно-ужиткового, образотворчого мистецтва та фотомистецтва тощо.

- проведення фото-, відео- і кінозйомок приміщень та інтер’єрів музеїв та заповідників, територій та об’єктів музейних закладів, окремих експонатів, експозицій, музейних та архівних фондів, а також у приміщеннях та на території закладів культури за заявками юридичних та фізичних осіб.

- проведення наукової та мистецтвознавчої експертизи, у тому числі виїзної, дослідження, обстеження, атрибуція культурних цінностей (для юридичних та фізичних осіб) та тих, що в установленому порядку ввозяться або вивозяться через державний кордон, підготовка та надання історичних, мистецтвознавчих, аналітичних висновків, довідок та іншої інформації.

Музеї стають одними з головних чинників світової економічної стратегії в туристичній галузі, що примушує їх постійно розвивати систему створення нових програм і форм музейної діяльності, пошуку можливостей для створення додаткових ресурсів фінансування і залучення додаткових коштів до музею.

Обираючи найкращі для музею форми роботи, слід ураховувати зацікавленість своєї аудиторії (реальної та потенціальної), вивчати ці інтереси та потреби, забезпечувати зворотній зв'язок музей-відвідувач.
3. Написання реферату

Однією з форм контролю самостійної роботи знань слухачів Центру є реферати, які входять до системи організації і контролю навчального процесу Центра. Реферат – це самостійна робота, в якій на основі узагальнення теоретичного матеріалу та власного досвіду практичної діяльності визначаються наукові дослідження, сукупність яких можна класифікувати як теоретичне обґрунтування або методичне забезпечення актуальної проблеми.

Вибір теми реферату визначається проблемами, які відповідають тематиці навчально-тематичного плану для всіх категорій музейних працівників Харківської області та м. Харкова.

Для слухачів Центру важливим є також зв'язок теми та об'єкта дослідження з їхню професійною діяльністю. Теми повинні мати дослідницький характер, узгоджуватись з потребами практики та відображати сучасний стан науки й практики. Правильний, добре продуманий вибір теми та аспектів її висвітлення однією з головних умов успішного написання реферату.


Вимоги до оформлення реферату

Загальні вимоги

Основною метою написання рефератів є поповнення, заглиблення, систематизація та закріплення знань, вмінь, навичок, а також застосування

їх на практиці; аналіз та узагальнення передового досвіду культосвітнього закладу.

Потрібно виділити два основних етапи написання рефератів:



  1. підготовчий етап (до приїзду слухачів Центру) — підбір теми реферату, проведення пошуку та попереднього аналізу документів та літературних джерел за вибраною темою;

  2. етап розробки, оформленню та написання реферату.

Реферат повинен мати теоретичну та практичну цінність.

Тема роботи обирається слухачем самостійно із запропонованого переліку, виходячи з його фахових інтересів, проблематики курсу, що вивчаються та узгоджується з методистом Центру.

У роботі повинні бути збалансовано представлені теоретичні засади проблеми, що вивчається, шляхи практичної реалізації накреслених рішень та можливі наслідки їхнього практичного здійснення.

При висвітленні проблеми необхідно викладати матеріал логічно, послідовно, без граматичних та стилістичних помилок; чітко формулювати думки; узагальнювати результати досліджень у вигляді таблиць, схем, діаграм, безпосередньо пов'язаних зі змістом теми з огляду на те, щоб їхня загальна кількість не була надмірною.



Структура реферату

Реферат повинен включати:



  • титульний лист;

  • зміст;

  • вступ;

  • основну частину, що може складатися з декількох розділів (підрозділів);

  • висновки та пропозиції;

  • список використаних джерел.

Титульний лист оформляється за встановленою формою (Додаток 1).

Зміст містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів та підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків (у разі необхідності). Найменування у змісті повинні точно повторювати назви розділів та підрозділів у тексті роботи.

Вступ розкриває сутність теми, стан наукового вивчення та практичного вирішення обраної проблеми, її практичне значення, підстави й вихідні дані для розкриття теми. У вступі обґрунтовується актуальність теми, мета й завдання реферату.

Основна частина реферату може складатися з розділів та підрозділів. Зміст розділів основної частини має точно відповідати темі реферату і розкривати його зміст. Стиль викладення матеріалу основної частини характеризує вміння слухача стисло, логічно та аргументовано викладати матеріал відповідно до встановлених вимог.

У висновках дається узагальнена оцінка виконаної роботи та наводяться практичні рекомендації щодо удосконалення діяльності бібліотечних працівників.

Після заключної частини наводиться список використаних джерел.

Після списку використаних джерел при необхідності розміщуються додатки, що вміщують допоміжні нормативні, інформаційні та аналітичні матеріали, необхідні для повного розкриття основної частини самостійної роботи.

Правила оформлення реферату

Реферат може бути рукописним, надрукованим машинописним способом або за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210-297 мм). За необхідності допускається використання аркушу формату А3 (297-420 мм).

Текст роботи друкують, дотримуючись таких розмірів берегів:


  • верхній, лівий і ніжній — не менше 20 мм,

  • правий — не менше 10 мм.

Розмір шрифту — не менше 12 (стандарт 14).

Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту роботи і дорівнювати п'яти знакам.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і подальшим чи попереднім текстом має бути:


  • за комп'ютерним набором — не менше, ніж два рядки.

Набір тексту здійснюють через 1,5 міжрядкових інтервали. Скорочення слів і словосполучень повинні відповідати чинним стандартам.

Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Заголовки слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів роботи слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами (крім першої великої), не підкреслюючи, без крапки в кінці.

Сторінки реферату слід нумерувати арабськими цифрами без знака №, додержуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту реферату. Титульний аркуш (перша сторінка реферату) включають до загальної нумерації сторінок роботи, але на ньому номер сторінки не проставляють, на наступних сторінках номер сторінки поставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Ілюстрація (рисунки, графіки, схеми, діаграми) необхідно розмішувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у тексті. Ілюстрації нумерують арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, після чого вказується назва ілюстрації.

До списку літератури включають всі використані джерела, які розташовують за алфавітом у певній послідовності. Бібліографічний опис у списку використаної літератури повинен відповідати таким стандартам: ГОСТ 7.1-2006 “Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання” ( у ГОСТі 7.1-2006 розширився набір обов’язкових елементів бібліографічного опису) ; ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”; ГОСТ 7.12-93 “Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

Додаток № 1

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


Обласний навчально-методичний центр

підвищення кваліфікації працівників культосвітніх закладів

__________________________________________________________________________________________________________________________________

(тема реферату)

Реферат музейного працівника

(Назва закладу,

прізвище, ім’я, по батькові,



група)

Харків 2018 



ОРІЄНТОВАНА ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

для самостійної роботи слухачів навчально-тематичних семінарів з підвищення кваліфікації музейних працівників історичних та краєзнавчих музеїв Харківської області

  1. Музейна мережа, класифікація музеїв.

  2. Музей, як соціокультурний феномен: теорії виникнення, предмет, дослідження історії музейної справи з різними формами суспільної діяльності.

  3. Комплектування фондів. Джерела та напрямки. Організація роботи з комплектування, складання планів комплектування.

  4. Основні типи робіт у полі: їх характеристика. Супроводжуюча документація.

  5. Порядок обліку музейних предметів. Основні та допоміжні форми фондово-облікової документації.

  6. Допоміжні форми обліку. Застосування автоматизованих інформаційних систем у каталогізації музейних фондів.

  7. Музейна експозиція: поняття, класифікаційні ознаки, жанрова різноманітність.

  8. Методи та принципи побудови музейних експозицій.

  9. Цикл експозиційної роботи у музеї: складові частини. Послідовність, основні вимоги до побудови експозиції.

  10. Наукове проектування музейної експозиції: суть, етапи, відповідне документування.

  11. Поняття наукової концепції музейної експозиції. Структура наукової концепції.

  12. Тематична структура експозиції, тематико-експозиційний план, додаткові розробки: визначення, форма документів, основні вимоги до їх складання.

  13. Архітектурно-художнє проектування музейної експозиції. Суть. Відповідне документування. Технічне та робоче проектування експозиції.

  14. Монтаж музейної експозиції, введення до системи соціальних комунікацій, аналіз комунікативної ефективності експозиційного твору.

  15. Музейні екскурсії: поняття, класифікація, критерії формування екскурсійної тематики. Методика підготовки та проведення екскурсій.

  16. Музейні лекції: поняття, класифікація, критерії формування лекційної тематики. Методика підготовки та проведення лекцій.

  17. Музейні науково-теоретичні конференції та науково-практичні семінари: специфіка, методика, організація та проведення.

  18. Музейні свята та спеціалізовані музейні програми, як нові форми культурно-історичних комунікацій. Різновиди, методика організації та проведення, відповідна документація.

  19. Друковані видання та відеопродукція музеїв: специфика, різновиди, методика підготовки та виконання.

  20. Диференційний підхід до спілкування з музейною аудиторією: характеристика різних категорії відвідувачів та оптимальних умов, засобів і прийомів роботи з ними.

  21. Маркетинг та реклама в роботі сучасного музею.

  22. Умови зберігання музейних фондів. Сучасні вимоги та наявний стан.

  23. Консервація та реставрація музейних предметів.

  24. Експозиційне обладнання. Досвід музеїв світу.

  25. Музейна педагогіка. Використання принципів музейної педагогіки у власному досвіді.

  26. Використання новітніх технологій у питаннях обліку та збереження музейних фондів.

  27. Електронний облік музейних колекцій.

  28. Тенденції розвитку музеїв в умовах інформаційного суспільства.

  29. Інформаційні ресурси Інтернету. Критерії оцінки музейних віртуальних ресурсів і послуг.

Список літератури

1. ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”.

2. ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”

3. ГОСТ 7.1-2006 “Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”



4. ГОСТ 7.12-93 “Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

5. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними і комунальними закладами культури. - Кабінет міністрів України. Постанова від 12 грудня 2011 р. № 1271. Київ.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка