Методичні рекомендації до практичних занять з курсу «Історія української культури»



Сторінка1/4
Дата конвертації27.10.2017
Розмір0.65 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4


КУЛЬТУРА ПОДІЛЛЯ

Методичні рекомендації до практичних занять з

курсу «Історія української культури» для студентів всіх бакалаврських напрямків

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

КУЛЬТУРА ПОДІЛЛЯ

Методичні рекомендації до практичних занять з курсу «Історія

української культури» для студентів всіх бакалаврських напрямків

Вінниця


ВНТУ
2014

Рекомендовано до друку Методичною радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України (протокол №3 від 24.10.2013 р.)

Рецензенти:

Т. І. Сідлецька, кандидат мистецтвознавства, доцент

А. Б. Пономаренко, кандидат історичних наук, доцент

Методичні вказівки «Культура Поділля» з дисципліни «Історія

української культури» / Уклад.: О. В. Зінько, О. М. Ярмоленко. – Вінниця : ВНТУ, 2014. – 42 с.

У методичних вказівках розглядається тема «Культура Поділля», в якій містяться варіанти контрольних питань, тестів для творчих завдань. Для полегшення вивчення дисципліни наводиться список використаної літератури.




ЗМІСТ



  1. Вступ……………………………………………………………………

  2. Історія розвитку подільського краю.....................................................

  3. Відомі люди рідного краю....................................................................

  4. Визначні місця Поділля........................................................................

  5. Подільська вишивка..............................................................................

  6. Звичаєве право. Звичаї та обряди.........................................................

  7. Література……………………………………………………………..

ВСТУП

Методичні рекомендації розраховані для використання викладачами та студентами при вивченні курсу «Історія української культури», мають на меті дати уявлення про культуру подільського краю.

Сьогодні громадянам України необхідно пізнати і зрозуміти велич народно-традиційної культури, її гуманізм, добробут, доброзичливість, щиру гостинність для сприяння утвердження української державності. Важливим для формування гармонійної особи молодої людини та розкриттю її природних здібностей є вивчення тем, пов’язаних з українською звичаєвістю, традиціями, народним етикетом. Національна культура в усьому її багатстві завжди була незмінним засобом виховання, фундаментом духовного розвитку особистості, адже у культурі зосереджені ті гуманітарні цінності, які ніколи не старіють.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОДІЛЬСЬКОГО КРАЮ
На Поділлі люди жили з давніх давен. З археології відомо, що в цьому регіоні існували середньодністровські стоянки палеоліту Лука Врублевецька та ін. (Ашельська культура), Яруга і Суботівка (Могилів-Подільський район), Сокіл (Кам’янець-Подільський район), Касперівці, Більче-Золото (Молодовська культура, Мустьєрська культура). Також представлені Солютрейська культура, Оріньяцька культура, Мадленська культура, Анетівська культура. У мезоліті – Кукрецька культура.

В неоліті існували Буго-Дністровська Культура 6500–4750 рр. до н. е., культура лінійно-стрічкової кераміки 5500–4900 роках до н. е., Лендельська культура (середина IV – середина III тисячоріч до Р.Х.). Справжній демографічний вибух почався з появою аріїв (генетична ru:гаплогруппа R1a (Y-ДНК)), які прибули в Балкан біля 4000 р. до н. е. і створили поселення трипільської культури.

Історія досліджень трипільської культури на Вінниччині розпочалась в кінці XIX – на початку XX ст. у 1901 році Ю. Й. Сіцінський опублікував карту археологічних пам’яток Поділля, де певна кількість зазначених поселень, зважаючи на віднайдений рухомий матеріал і зіставляючи їх зі сучасною картою, належала до періоду Трипілля. На початку XX ст. на деяких поселеннях були проведені перші археологічні розкопки. Вивченням пам’ятків трипільської культури на Вінниччині в різний час займалися М. Ф. Біляшівський, С. С. Гамченко, С. М. Бібіков, Т. С. Пассек, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, О. В. Цвек, А. Г. Корнів-Піотровський, В. А. Косаківський, С. О. Гусєв. Більше 150 трипільських поселень було відкрито завдяки археологічним розвідкам, які проводив впродовж 1950–1980-х років П. І. Хавлюк, історик, археолог, доцент Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського (далі ВДПУ). Понад 30 років присвятив вивченню трипільських пам’яток на Поділлі І. І. Заєць – директор Вінницького обласного краєзнавчого музею (далі ВОКМ) у 1963–1977 роках, професор, викладач ВДПУ.

Нині на території Вінницької області виявлено 381 поселення періоду Трипілля, датовано IV–III тис. до н. е. Однак, розкопки незначного обсягу проводились лише на 33 пам’ятках, а систематичні археологічні дослідження велися на 3 поселеннях.

Найбільшу кількість пам’яток (59) виявлено на території Немирівського району. Перші археологічні розвідки на теренах району проводив у 1909–1913 роках С. С. Гамченко. У 1940–1950-х роках розвідувальні роботи на деяких поселеннях велись Південно-Подільською археологічною експедицією під керівництвом М. І. Артамонова. З середини 1950-х років тривало обстеження трипільських пам’яток археологічною експедицією під керівництвом П. І. Хавлюка. Стаціонарні розкопки проводились лише на поселенні поблизу Немирова, яке розташоване на одному з пагорбів відомого скіфського городища. Археологічні дослідження пам’ятки у різні роки проводились С. С. Гамченком (1909 р.,), М. І. Артамоновим (1946–1947 рр.), С. О. Гусєвим (1990–1991 рр.), в результаті яких виявлено 20 жител (розкопано 2 житла). Знахідки з розкопок зберігаються у фондах Ермітажу (Санкт-Петербург, Росія) та Інституті археології Національної Академії наук України (далі ІА НАНУ).

28 поселень виявлено на території Іллінецького району, 26 з яких були відкриті у 1950–1980 роках в результаті розвідувальних робіт експедиції Вінницького державного педінституту ім. Островського (далі ВДПІ) під керівництвом П. І. Хавлюка. Стаціонарні польові дослідження проводились на 4 поселеннях, серед яких найбільш відомим є Борисівка, відкрите у 1904–1905 роках академіком М. Б. Біляшівським. У 1925 році на пам’ятці були проведені перші археологічні розкопки, де на площі 250 м2 було відкрито 5 землянок. Поселення досліджувалось Т. С. Пассек у 1948 році та експедицією Вінницького краєзнавчого музею під керівництвом І. І. Зайця у 1969 та 1976 роках. Невеликі охоронні розкопки проводились експедицією ВДПІ на поселеннях поблизу с. Сороки (1963 р.) та с. Уланівка (1972 р.), в результаті яких на кожному з них розкопано по кілька жител-напівземлянок. Неодноразові розвідувальні роботи велись на поселенні Вербівка І. У 1954 році експедицією ВДПІ тут були проведені незначні розкопки. Частина матеріалу з досліджених пам’яток зберігається у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею (далі ВОКМ) та Вінницького державного педагогічного університету (далі ВДПУ).

З 26 поселень, відкритих на території Літинського району, часткові розкопки проводились на 3-х пам’ятках. Більшість поселень були виявлені в результаті цілеспрямованих археологічних розвідок, які проводили впродовж 1980-х років П. І. Хавлюк та В. Д. Гопак. Обстеження деяких поселень на початку 1990-х років проводив С. О. Гусєв. Тоді ж були проведені невеликі стаціонарні роботи на пам’ятках поблизу с. Білозірки (розкопано залишки 1 житла і господарчої ями), с. Сосни (досліджено 2 землянки) та с. Городища. Матеріали з досліджених пам’яток зберігаються у фондах ВОКМ та Літинського краєзнавчого музею.

23 поселення виявлено на теренах Вінницького району. Дві пам’ятки відкрито на території м. Вінниці – в районі психоневрологічної лікарні ім. Ющенка та на Замковій горі. Перші археологічні розвідки в районі проводились у другій половині 1940-х років Південно-Подільською археологічною експедицією під керівництвом М. І. Артамонова. Систематичні розвідки на теренах району, проведені впродовж 1950–1980-х років П. І. Хавлюком, були доповнені дослідженнями В. Д. Гопака, І. І. Зайця та місцевих краєзнавців. Поселення в районі лікарні ім. Ющенка (м. Вінниця) було відкрито у 1942 році офіцером німецької армії К. Раддатцом. Віднайдений на пам’ятці матеріал не зберігся. Археологічні розкопки проводились у 1975 році на поселенні Цвіжин (експедиція під керівництвом І. І. Зайця), в результаті яких досліджено 1 житло-напівземлянку. Незначні розкопки проводились у Вінниці на поселенні трипільської культури під час дослідження Замкової гори експедицією ІА НАНУ під керівництвом Л. І. Виногродської (2004–2005 рр.). більшість матеріалу з досліджених пам’яток зберігається в фондах ВОКМ.

Археологічна карта Гайсинського району нараховує 24 поселення періоду Трипілля, майже всі відкриті в результаті археологічних розвідок, проведених у 1950–1960-х роках П. І. Хавлюком. У 1950-х роках обстеження в районі вела експедиція під керівництвом В. М. Даниленка. Незначні стаціонарні роботи проводились на 2 поселеннях – Рахни Собові, досліджені у 1970 році експедицією під керівництвом П. І. Хавлюка (розкопано 1 житло-землянку), та Харпачка, де невеликі дослідження у 1963 році велись експедицією ІА АН УРСР під керівництвом М. Л. Макаревича. Матеріали з пам’яток зберігаються у фондах ІА НАНУ та ВОКМ.

23 поселення зафіксовано на території Могилів-Подільського району. Археологічні обстеження району в різні часи велись Південно-Подільською експедицією Ленінградського відділення ІА АН СРСР під керівництвом М. І. Артамонова (1946–1948 рр.), Середньо-Дністровською експедицією під керівництвом С. М. Бібікова (кін. 1960-х–поч. 1970-х рр.), Дністровською експедицією під керівництвом В. Г. Збеновича (поч.-сер. 1970-х років). Стаціонарні розкопки проводились на 4 пам’ятках, серед яких – два поселення поблизу с. Бернашівки, відкриті й обстежені впродовж 1969–1970 років археологічною експедицією під керівництвом С. М. Бібікова. Одне з селищ вважається найбільш раннім трипільським поселенням на території України і датується поч. – першої пол. IV тисячоліття до н. е. Стаціонарні роботи на пам’ятці проводились у 1972–1975 роках В. Г. Збеновичем, під час яких було розкопано 6 жител. Незначна кількість матеріалу з розкопок зберігається у фондах ВОКМ. Друге поселення досліджувалось експедицією Кам’янець-Подільського педаго-гічного інституту під керівництвом І. С. Винокура (1978 р., 1987 р.) та експедицією ІА НАНУ під керівництвом О. Корнів-Піотровського (1991). Матеріали з розкопок зберігаються у фондах Кам’янець-Подільського педагогічного інституту та ІА НАНУ. Незначні археологічні дослідження проводились у 1948–1949 роках М. І. Артамоновим на поселенні Нижній Ольчедаїв (матеріали у фондах Ермітажу) та у 1985 році В. Г. Збеновичем на поселенні Липчани ІІ, де було розкопано 1 житло.

21 пам’яток періоду Трипілля нараховує археологічна карта Тиврівського району. Більшість поселень були відкриті впродовж 1981–1988-х років в результаті археологічних розвідок П. І. Хавлюка. На двох пам’ятках проводились цілеспрямовані широкомасштабні археологічні роботи. Це поселення Ворошилівка, відкрите у 1947 році Верхньобузькою археологічною експедицією під керівництвом Д. І. Березовця та повторно обстежене у 1948 році Південно-Подільською археологічною експедицією під керівництвом М. І. Артамонова. У 1975 році експедицією ВОКМ під керівництвом І. І. Зайця були розпочаті систематичні розкопки поселення, які тривали до початку 1990-х років. На поселенні Кліщів, відкритому у 1958 році П. І. Хавлюком, систематичні розкопки проводились у 1969–1982 роках під керівництвом І. І. Зайця, в результаті яких досліджено 16 жител. Більшість матеріалу з розкопок експонується у ВОКМ.

У 1970-х роках археологічною експедицією під керівництвом І. І. Зайця велись незначні стаціонарні роботи на пам’ятці поблизу м. Тростянця, в результаті яких досліджено 3 житла. Часткові розкопки були проведені на поселенні трипільської культури біля Селища. Пам’ятка відкрита у 1946 році М. І. Артамоновим, повторно обстежена у 1947 році археологічною експедицією під керівництвом Д. І. Березовця. У 2007 році, під час дослідження оборонної башти XVI–XVIII ст. експедицією ІА НАНУ під керівництвом Л. І. Виногродської, на трипільському поселенні були проведені стаціонарні археологічні роботи.

На теренах Ямпільського району на сьогодні відомо 19 пам’яток періоду Трипілля. Частина поселень була відкрита впродовж 1995–2000 років у результаті археологічних розвідок М. В. Потупчика. Розвідувальні роботи в районі в різні часи проводили також М. І. Артамонов (1953 р.) і І. С. Винокур (1987 р.). Стаціонарні дослідження велись на поселенні трипільської культури на території Державного історико-культурного заповідника «Буша» (с. Буша). Перші розкопки були проведені у 2005 році експедицією ІА НАН України під керівництвом С. Н. Рижова, у 2007 році археологічні польові дослідження продовжила експедиція ВДПУ під керівництвом В. А. Косаківського. Матеріал з розкопок зберігається в музеї заповідника.

На території Шаргородщини нараховується 18 поселень доби енеоліту, більшість з яких відкриті археологічними розвідниками П. І. Хавлюка у другій половині 1980-х років. Розвідувальні роботи на теренах району проводили також І. І. Заєць (1975 р.), М. Є. Левада (1997 р.), С. О. Гусєв (1999 р.). Жодна пам’ятка не розкопувалась.

Археологічна карта Жмеринського району нараховує 15 поселень періоду Трипілля. Археологічні пошукові роботи тут впродовж 1970–1980 років проводили І. І. Заєць, П. І. Хавлюк, М. В. Потупчик, М. Є. Левада. Розкопки незначного обсягу велись у 1976 році на поселенні біля с. Біликівці (експедиція ВОКМ під керівництвом І. І. Зайця), під час яких досліджено 1 заглиблене житло. Матеріал з розкопок зберігається у фондах ВОКМ.

14 трипільських поселень виявлено на території Крижопільського району. Археологічні розвідки на більшості пам’ятках проводили В. Т. Загоруйко (1993 р.), М. В. Потупчик і М. Є. Левада (1996 р.).

Серед дослідників Тульчинського району – М. І. Артамонов (1947–1948 рр.), П. І. Хавлюк (1956–1982 рр.), працівники Тульчинського краєзнавчого музею. На теренах району виявлено 12 пам’яток періоду Трипілля, проте археологічні розкопки проводились лише на одному поселенні поблизу с. Печери. Пам’ятка відкрита у другій половині 1930-х років місцевим краєзнавцем Ф. Д. Петрунею. У 1947–1948 роках незначні дослідження тут проводились Південно-Подільською археологічною експедицією під керівництвом М. І. Артамонова (розкопано 1 житло). Знахідки зберігаються у фондах Ермітажу та Одеського археологічного музею.

Археологічну карту Вінниччини доповнюють 10 трипільських поселень, відкритих на теренах Чечельницького району. Археологічні розкопки в районі проводив С. С. Гамченко (1903–1909 рр.), М. Л. Макаревич (1928 р.), І. Ч. Зборовський (1929 р.), В. О. Косаківський (1977–2001 рр.) та місцеві краєзнавці. Незначні розкопки проводились на 4 поселеннях, серед яких – пам’ятка біля смт. Чечельника. Поселення відкрите у 1983 році В. А. Косаківським і досліджуване ним впродовж 10 років. У 1990–1991 роках були проведені розкопки 1 житла.

У 1928 році стаціонарні роботи незначного обсягу проводились М. Л. Макаревичем на поселенні Білий Камінь та Рогізка (обидві пам’ятки відкриті у 1909 році С. С. Гамченком). Матеріал з розкопок зберігається в Національному історичному музеї України (м. Київ). Археологічні польові дослідження велися також на поселенні поблизу с. Луги, відкритому у середині 1980-х років місцевим краєзнавцем. У 1987 році тут були проведені розкопки одного наземного житла. У 2001 році поселення досліджував В. А. Косаківський. Знахідки зберігаються в сільському музеї с. Луги.

На території Томашпільського району нараховується 11 трипільських поселень, однак розкопки проводились на 2 пам’ятках поблизу с. Стіна (Стіна І та Стіна ІV). Поселення Стіна І відкрите у 1929 році С. С. Гамченком. У 1958 році експедицією ІА АН УРСР під керівництвом М. Л. Макаревича тут були проведені стаціонарні археологічні роботи. У тому ж році досліджено 2 наземних житла на поселенні Стіна ІV. Частина матеріалу знаходиться в фондах Національного історичного музею України.

По 9 поселень доби енеоліту виявлено на теренах Барського, Калинівського, Муровано-Куриловецького та Хмільницького районів. Розвідувальні роботи на території Барського району проводились впродовж 1960–1990-х років П. І. Хавлюком, В. Д. Гопаком, І. І. Зайцем, С. М. Рижовим, Б. В. Магомедовим, Б. І. Лобаєм. Археологічні розкопки велись на 2 пам’ятках, серед яких – Ялтушків, одне з найбільших трипільських поселень у Придністров’ї. Відкрита пам’ятка у 1966 році В. Д. Гпаком, досліджувалась С. М. Рижовим, В. О. Шумовою у 1978, 1983 та 1993 роках, в результаті чого розкопано 2 наземних житла. Матеріали зберігаються у фондах ВОКМ та Вінницького обласного художнього музею. Археологічні роботи проводились на поселенні поблизу с. Ходаки (розкопано 1 наземну будівлю). Пам’ятка відкрита і досліджена у 1982 році Вінницьким загоном Лісостепової експедиції за участю Б. В. Магомедова, С. М. Рижова, Б. І. Лобая.

Розвідувальні роботи на теренах Хмільницького району велись у 1947–1950-х роках Верхньобузькою археологічною експедицією ІА АН УРСР під керівництвом О. Ф. Лагодовської та впродовж 1980-х років експедицією ВДПІ під керівництвом П. І. Хавлюка і С. О. Гусєва. Стаціонарні роботи проходили на поселенні Сандраки (ур. «Пагурок»), відкритому у 1947 році і дослідженому впродовж 1949–1950 роках експедицією ІА АН УРСР під керівництвом О. Ф. Лагодовської. Розкопки велись на прощі 120 м2, на якій досліджено 1 житлово-господарчий комплекс і 5 господарських ям.

Стільки ж поселень відкрито на території Бершадського району. Більшість пам’яток були виявлені С. С. Гамченком впродовж 1909–1913 років. У першій половині 1960-х років розвідки проводив В. Д. Гопак та експедиція ІА АН УРСР під керівництвом В. М. Даниленка. Розкопки незначного обсягу були проведені В. М. Даниленком у 1960–1961 роках на поселенні Чернятка, в результаті яких розкопано площу понад 300 м2.

6 поселень виявлено на Тростянецькому районі, де у 1959–1966 роках розвідки проводив П. І. Хавлюк. Розкопки проводились на 2 пам’ятках. У 1978 році стаціонарні польові роботи під керівництвом І. І. Зайця проводились на поселенні поблизу Ладижина – досліджено 1 наземне житло. У 1988–1989 роках експедицією під керівництвом О. В. Цвек проводились археологічні дослідження поселення поблизу с. Тростянчика – розкопано 2 будівлі, у тому числі гончарну майстерню з піччю для випалу кераміки.

По 5 енеолітичних поселень відкрито на теренах Погребищенського і Чернівецького районів, де розвідувальні роботи велися Т. Мовчанівським (1927 р.), П. І. Хавлюком (кінець 1980-х років), М. Є. Левадою (1997 р.). Невеликі археологічні дослідження проводились експедицією Бердичівського музею під керівництвом Т. Мовчанівського на поселенні Плисків Погребищенського району. Частина знахідок зберігається у фондах Національного музею історії України.

З ІХ ст. до н. е. край населяли носії чорноліської культури та черняхівської (бл. IV ст. н. е.), яку дослідники ототожнюють з гунами. Геродот (бл. 484–425 рр. до н. е.) писав про те, що Поділля населяють сармати, тому наша країна на європейських картах фігурує під назвою Сарматія Європейська.

З початку ІІІ ст. активізуються християнські місіонери, створюється Скіфська єпархія. Оскільки рідною мовою проповідників була грецька, вони називали місцевий народ скіфи-орачі, хоча в історичних документах того часу він фігурує вже під назвою анти (Пеньківська культура) (див. Прабатьківщина слов’ян).

З VI ст. тут знаходиться князівство уличів, потім Болохівська земля.

Подільська земля мала підданство Святославу Ігоревичу, а далі його нащадкам. Кордони Русі подільської були до Чорного моря.

В сер. ХІІ ст. Поділля належало до Червоної (галицької) Русі.

Іпатіївський літопис повідомляє, що в 1240 р. боярин Доброслав Судич захопив Пониззя із Бакотою. Також згадуються в літописах міста Ушиця (біля смт. Ушиця), Калюс.

Активний розвиток краю, будівництво укріплених замків почалися після завоювання Ольгердом найпізніше 1362 р., в результаті якого земля увійшла до складу Великого князівства Литовсько-Руського (ВКЛ) з центром у м. Вільна (Вільнюс). Первісним осередком майбутнього центру Поділля стала фортеця Клепідава (Петрадава, навколо якого пізніше сформувалося місто Кам’янець-Подільський).

У Галицько-Волинському літописі ця територія відома під назвою «Пониззя».

Уперше назва «Поділля» вживається у документах ХІV століття. Історики та етнографи поділяють Поділля на Східне і Західне. До 1340-х років землі Поділля перебували під контролем перекопських татарських ханів. Територія була поділена на тьми, на яких сиділи отамани (вільні від сплати податків), що платили данину перекопським ханам.

У першій половині XIV ст. формується Подільське князівство на чолі з князями Коріатовичами. 1362 року Великий Литовський князь Ольгерд, разом з братами Коріатовичами, іншими литовсько-руськими князями, вирушив походом проти татарських ханів: Кочубея, Котлубея, Димітра Солтана і Бекера і одержав перемогу у битві біля річки Синюхи в степу (на межі теперішнього Поділля). Забрав у них Торговицю, Білу Церкву, Звенигород. Всі країни руські з Поділлям надав Коріатовичам. А пізніше Брацлав, Вінницю, Меджибіж, Хмільник, Теребовлю.

З кінця XIV століття – у складі Литовсько-Руської держави.

1393 року Великий князь Вітовт пішов на Поділля походом. Федір Коріатович покликав на допомогу угорських князів.

Вітовт, захопивши Поділля, поділив його на 2 частини. Західну частину (Кам’янець, Смотрич, Скалу, Бакоту, Червоноград та ін.) продав Ягайлові, а той уже від себе призначив управителем – воєводу Івана Спитка Мельштинського, а Брацлав, Кременець, Соколець, Вінниця, Хмільник відійшли до ВКЛ, намісником був П. Гаштольд.

1394 рік став початком «сорокалітньої війни» (1394–1434 рр.) між Литвою та Польщею за Поділля, в якій найпослідовнішим супротивником Польщі виступав брат Ягайла литовський князь Свидригайло.

У середині XV століття автономія Східного Поділля була скасована і в 1566 році утворено Брацлавське воєводство, що включало Брацлавський, Вінницький і Звенигородський повіти. Адміністративним центром до 1598 року був Брацлав, згодом – Вінниця.

Після Люблінської унії 1569 року територія Східного і Західного Поділля перебувала у складі Речі Посполитої. Ці землі зазнавали великих руйнувань і спустошень внаслідок набігів орд кримських і османських феодалів Чорним і Кучманським шляхами. Лише у другій половині XV століття на Поділлі було вчинено 33 напади, а у XVI столітті – 35. Протягом XV–XVI ст. на Поділлі відбувалися національно-визвольні повстання, серед яких найбільш масштабнішими були рухи під проводом Мухи, Северина Наливайка та ін.

У ході національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648–1657 рр. на Поділлі поширився полково-сотенний устрій. На Східному Поділлі утворено Могилівський, Брацлавський (22 сотні), і Кальницький (пізніше Вінницький: 19 сотень) полки. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Поділля залишилося у складі Речі Посполитої.

У XVIII столітті на Поділлі відбуваються ряд виступів українського населення, повстання Палія 1702–1704 рр., шириться гайдамацький рух,

який переріс у Коліївщину, а також Барська конференція (1768–1772 рр.).

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої частину Західного Поділля було приєднано до Австрії. 1772 року – Червоногородський повіт по р. Збруч приєднаний до Австрії. У 1793 році Східне і решта Західного Поділля у складі земель Правобережної України захопила Російська імперія. На цих землях створено Подільське (7 повітів) і Брацлавське (9 повітів) намісництва. Царським указом від 12 грудня 1796 року вони були об’єднані у Подільську губернію (1797 р.) з центром у Кам’янці.

Під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Поділля стало тереном бойових дій армій країн Антанти і Четверного Союзу, внаслідок чого господарство і населення краю зазнало колосальних втрат.

У період Української Народної Республіки, згідно з законом про адміністративно-територіальний поділ України, ухваленого Українською Центральною Радою 6 березня 1918 року, до складу Подільської землі увійшли Кам’янецький, Проскурівський, Ушицький, Летичівський, більша частина Могилівського і Староконстантинівського повітів (центр – м. Кам’янець), а до Брацлавщини – Вінницький, Брацлавський, частина Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільського повітів (центр – м. Вінниця).

У 1917–1921 рр. на землях Поділля відбувалися бої Армії Української Народної Республіки і Української Галицької Армії з військами чужоземних окупантів – більшовиками, денікінцями та польською армією. 1919 року у Вінниці і Кам’янці-Подільському деякий час перебував уряд Української Народної Республіки.

Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917– 1921 рр. частина земель Поділля увійшла до складу УРСР. На територіальній основі Східного і Західного Поділля існувала Подільська губернія (скасована постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р.). 1932 р. було створено Вінницьку, а 22 вересня 1937 р. – Житомирську області УРСР.

Частина Західного Поділля по р. Збруч у 1921–1939 рр. входила до складу Польщі.

Після Другої світової війни 1939–1941 рр. вся територія Поділля увійшла до складу областей УРСР.

Сьогодні площа Поділля становить близько 61 тис. км2, чисельність населення – близько 4,6 млн. чол.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка