Методичні рекомендації для студентів з підготовки до семінарських занять з курсу «Соціологія праці»



Сторінка7/8
Дата конвертації10.07.2018
Розмір1.15 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8

Термінологічний словник


Адаптація – пристосування організму до умов оточуючого середовища.

Адаптація соціальна – вид взаємодії людини із соціальним середовищем, в ході якого відбувається узгодження вимог та очікувань обох взаємодіючих сторін.

Адаптація трудова – це соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, у якому й особистість, і трудове середовище здійснюють активний вплив одне на одного і виступають як адаптивно-адаптуючі системи. Приходячи на роботу, людина активно включається в систему професійних і соціально-психологічних відносин конкретної трудової організації, засвоює нові для неї соціальні ролі, цінності, норми, погоджує свою індивідуальну позицію з цілями й задачами трудового колективу, тим самим підкоряючи свою поведінку службовим розпорядженням даного підприємства чи установи.

Анкетування – метод збору первинної інформації, що полягає у письмовій фіксації відповідей респондента у заздалегідь сформовані запитання, що внесені до анкети.

Антагонізм – комплекс негативних установок, оцінок, що може призвести до дій, направлених на підкорення, знищення супротивника.

Боротьба – форма конфлікту в якій супротивники намагаються довести свою вищість шляхом примусу.

Бюрократія – адміністративна система організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

Відчуження – це відносини між соціальним суб'єктом і його певною соціальною функцією, які складаються в результаті розриву їх вічної (первозданної) єдності, що призводить до збіднення суті суб'єкта і зміни (переродження, перекручування, спотворення) суті самої функції, а також сам процес розриву цієї єдності.

Дезорганізація – сукупність соціальних процесів, які призводять до того, що в рамках певної спільноти дії, які відходять від норми та оцінюються негативно, перевищують допустимий оптимум і погрожують усталеній течії процесів колективного життя.

Держава – це суверенна політично-територіальна організація суспільства, що має владу, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист та узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів, спираючись (у разі необхідності) на легальний примус.

Експеримент – це метод отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки соціального об'єкта в результаті дії на нього деяких контролюємих та керованих факторів (змінних).

Засоби праці – це те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці. До них відносять машини, механізми, інструменти, пристрої і інші знаряддя праці, а також будинки та споруди, що створюють необхідні умови для ефективного використання цих знарядь.

Заробітчанство  тенденція до територіального переміщення працездатних осіб з метою працевлаштування на певний термін та заробітків.

Згуртованість трудового колективу – це єдність поведінки членів колективу, що ґрунтується на спільності інтересів, цінностей, норм поведінки

Зміст праці – це поняття, що виражає розподіл функцій на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, які обумовлені технікою, технологією, організацією виробництва і професійною майстерністю працівника через їх співвідношення і взаємозв'язок.

Змістовність праці – це поняття, що характеризує її насиченість елементами творчості, розумової діяльності, різноманітністю виконуваних функцій, самостійністю трудових дій і відповідальністю за них працівника.

Змагання – комплекс дій, направлених на те, щоб довести свою вищість.

Звичай – встановлений спосіб поведінки з яким група пов’язує певні моральні оцінки, порушення якого викликає негативні санкції.

Звичка – встановлений спосіб поведінки в певних ситуаціях, що не зустрічає негативної реакції групи.

Індивід – (від латинського individ – неподільний, кінцевий). Розуміється як окрема конкретна людина, як одиничний представник людського роду та його першооснова.

Індивідуальність – 1. Сукупність рис характеру та психічного складу, що визначає своєрідність людини та її відмінність від інших; 2. Окрема особистість як носій унікальної сукупності якостей та характеристик.

Інституціалізація – 1. процес визначення та закріплення соціальних норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби; 2. заміна спонтанної поведінки на передбачувану, яка очікується і регулюється. Ознаки: а) оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною; б) зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною; в) поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність; г) виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на моральні та правові.

Інтерв'ю – метод збору первинної соціологічної інформації, який заключається у тому, що спеціально навчений інтерв'юер задає запитання (як правило, у безпосередній бесіді) респондентові згідно програмою дослідження.

Інтереси – це реальні причини дій, що формуються в соціальних груп, індивідів у зв'язку з їх відмінностями за станом і роллю в суспільному житті.

Кваліфікація – це відповідний рівень професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, умінь і навичок, необхідних для виконання ним роботи певного змісту.

Керівництво трудовим колективом – це цілеспрямований вплив осіб, що наділені

функціями та компетенцією керівників, на колективи та індивідів, метою якого є постійне (безперервне) забезпечення оптимального функціонування певної системи в цілому.



Контент-аналіз – це техніка виведення висновків, що здійснюється завдяки систематичному та об'єктивному виявленню характеристик тексту, що відповідають задачам дослідження.

Мотив трудової діяльності – це внутрішня реакція людини на трудову ситуацію, що сформувалася на основі установок і ціннісних орієнтацій під впливом зовнішніх дій, стимулів.

Мотивація трудової діяльності – це процес формування внутрішніх спонукальних сил трудової поведінки.

Клас – велика соціальна група людей які володіють або не володіють засобами виробництва; соціальна група займає певне місце в системі суспільного розподілу праці й має характерний специфічний засіб отримання прибутку (нищий, середній, вищий).

Конфлікт – соціальний процес у якому індивід чи група прагнуть досягти власної мети шляхом усунення, знищення або підкорення собі іншої людини чи групи, що прагнуть до реалізації схожої мети.

Культура – сукупність матеріальних та духовних цінностей, що є виразником певного рівня історичного розвитку даного суспільства та людства в цілому.

Культура матеріальна – перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Сюди включається також необхідний і достатній набір технологій для збереження і розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.

Культура духовна – продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура – це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Культура організації (колективу) – результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.

Культура особистості – визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».

Культура суспільства – це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.

Людина – найвища сходинка розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Подвійна істота – природна та суспільна.

Макросоціологія – рівень соціологічного аналізу цілих суспільств, соціальних структур та систем, фундаментальних соціальних закономірностей та процесів. Базові поняття рівня – суспільство, соціальна система, влада та ін.

Метод – 1) спосіб досягнення мети, що використовується свідомо та послідовно; 2) спосіб пізнання та дослідження явищ природи і суспільного життя з метою побудови та обґрунтування системи знання.

Методологія – (від грец. methodos – дослідження та logos – вчення, слово) – 1) наука про метод; 2) система найбільш загальних принципів, положень та методів, що складають основу для даної науки; 3) сукупність прийомів дослідження, що використовуються в даній науці.

Міграція трудова – процес переміщення  працездатної особи  з метою працевлаштування на певний термін.

Мігрант трудовий – особа, яка на тимчасовий термін виїжджає займатися, займається (або займалася) оплачуваною діяльністю до іноземної країни.

Мікросоціологія – рівень соціального аналізу, який базується на вивченні безпосередніх міжособистісних взаємодій повсякденного рівня, на відносинах в групі. Базові поняття рівня – соціальна група, групова динаміка, лідерство та ін.

Мобільність внутрішньогрупова – процес висхідної або низхідної мобільності стосовно стратифікаційної ієрархії, без переміщення в іншу соціальну спільноту.

Мобільність міжгрупова – процес переміщення із однієї соціальної спільноти в іншу, що характеризується висхідною або низхідною мобільністю стосовно стратифікаційної ієрархії.

Молодь – це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні і т. ін. властивості, які характеризують її соціальне дозрівання як здійснення самовияву її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей.

Найманий працівник – це людина, що уклала трудовий договір (контракт) з представником підприємства, громадської організації чи держави.

Об’єкт науки – це все, на що спрямована діяльність дослідника, що протистоїть йому у якості об'єктивної реальності. Саме тому різні науки можуть мати один об'єкт свого дослідження. Наприклад, соціальна реальність – об'єкт дослідження суспільних та гуманітарних наук, фізична реальність – об'єкт дослідження природознавчих та технічних наук. Проте маючи один об'єкт дослідження науки неодмінно відрізнятимуться одна від одної власним предметом.

Організація – способи управління людьми і різними засобами діяльності, способи координації функцій, гармонізації устремлінь, направлення їх результатів на досягнення певної мети сукупністю людей, що виконують власні задачі.

Організації роботодавців – це об'єднання роботодавців, що діють як добровільні громадські організації. Об'єднавшись в професійні асоціації, підприємці прагнуть в своїх відносинах з профспілками проводити погоджену політику з питань оплати і умов праці, зайнятості, соціальних гарантій тощо.

Особа – відносно стала соціальна система соціально значущих, унікальних індивідуальних рис, що характеризують індивіда, формуються в процесі соціалізації та постають продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії.

Особистість – 1) Окрема людина як індивідуальність, як суб'єкт відносин та свідомої діяльності, в процесі якої він створює, відтворює та змінює соціальну реальність; 2) Відносно стала система соціально значущих та унікальних індивідуальних рис, що характеризують індивіда, формуючись в процесі соціалізації та постаючи продуктом індивідуального досвіду й соціальної взаємодії; 3) Індивід, що володіє видатними якостями, чинить вплив на маси та перебіг історії; 4) Індивід, що знаходиться у центрі суспільної уваги через соціальну позицію, що ним займається, та через виконання соціальної та професійної ролі.

Предмет науки – відтворення реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення найбільш значущих з наукової та практичної точки зору закономірних зв`язків та відносин даної реальності.

Потреба – це об'єктивно обумовлена для людини необхідність в засобах для існування, і в діяльності з їх придбання.

Праця - це доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей. Праця є основою і неодмінною умова життєдіяльності людей. Впливаючи на оточуючу природне середовище, змінюючи та пристосовуючи його до своїх потреб, люди не тільки забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства.

Предмети праці – це все те, на що спрямована праця, що зазнає змін для набуття корисних властивостей і задоволення тим самим людських потреб.

Праця проста – це праця, яка для свого виконання не потребує певної кваліфікації,

тобто вона є некваліфікованою працею.



Праця репродуктивна (рутинна) – це праця, що передбачає усталений повтор функцій, їхню стійкість, практично незмінність, тобто її особливістю є повторюваність (шаблонність) прийомів для досягнення результату. Якщо творчість характеризується отриманням чогось якісно нового, чого ніколи раніше не існувало, то репродуктивна діяльність зводиться до отримання «стандартного» результату.

Праця розумова – це аналітико-узагальнююча інтелектуальна діяльність, продуктом якої є інформація, оформлена певним чином (текст, розрахунок, креслення, повідомлення, розпорядження тощо). Вона поєднує інформаційні, логічні, узагальнюючі та творчі елементи, характеризується відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами виробництва і забезпечує потреби виробництва в знаннях, організації та управлінні.

Праця складна – це праця працівника, який має певну кваліфікацію, тобто кваліфікована праця. Вона пов'язана з додатковими витратами на навчання, придбання практичних навичок і формування кваліфікації працівника.

Праця творча – це праця, передбачає постійний пошук нових ідей, розробку прогресивних технологій, використання раціональних методів і способів праці, активне варіювання функцій, своєрідність і неповторність просування до бажаного результату, виробництво нових зразків продукції, які, у свою чергу, породжують нові потреби людини.

Праця фізична – це праця, що пов'язана з використанням мускульних зусиль людини і спрямована на зміну матеріально-речовинного середовища. Вона характеризується безпосередньою взаємодією людини із засобами праці, прямим включенням її до технологічного процесу, виконавськими функціями в трудовому процесі. Ці ознаки взаємопов'язані і лише в поєднанні характеризують фізичну працю як соціальний процес.

Профспілка – це добровільна, незалежна від роботодавця, держави і політичних партій асоціація найманих працівників для захисту їх економічних інтересів (підвищення оплати праці, поліпшення умов роботи, вирішення проблем зайнятості), перш за все, у відносинах з роботодавцем. Профспілка представляє працівників перед роботодавцем та іншими суспільними інститутами, насамперед – державою.

Прогрес – розвиток, який проходить в системі наближує її до певного ідеалу, що оцінюється позитивно.

Рабовласництво – історична форма соціальної групи, в якій одна людина виступає власністю іншої, коли нищій прошарок позбавлений будь-яких прав і свобод (раби, рабовласники).

Регрес – зміни, які проходять в системі призводять до зникнення або збідніння складових елементів, або відносини, що існують між ними.

Референтна група – реальна або умовна соціальна спільнота, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном, на норми якої індивід орієнтується у своїй поведінці, самооцінці.

Роботодавець – це людина, що наймає для виконання роботи одного або декількох

працівників. Роботодавець може бути власником засобів виробництва або його представником. Наприклад, як роботодавець виступає керівник державного підприємства, який, у свою чергу, є найманим працівником по відношенню до держави.



Розвиток – зміни, які проходять в системі призводять до диференціації та збагачення її складових елементів або існуючих між ними відносин.

Санкції – реакція групи на поведінку індивіда в соціально важливих ситуаціях.

Середній клас – професійна група неручної праці розташована між вищим та робітничим класами.

Система – сукупність або група взаємопов’язаних елементів, в якій зміна одного впливає на інші або на всі останні елементи (наприклад, сонячна система).

Система соціальна – вище або процес, що складається з якісно визначеної сукупності елементів, які знаходяться у взаємних зв’язках та відносинах й складають єдине ціле, здатне при взаємодії з зовнішніми умовами змінювати свою структуру.

Сім'я – інституціоналізована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відповідальності батьків за здоров'я дітей, їхню соціалізацію та виховання.

Соціалізація – 1) Процес становлення особистості, засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що властиві даному суспільству, соціальній групі; 2) Процес формування головних параметрів особистості, на основі навчання, виховання та засвоєння соціальних ролей, в результаті чого людина перетворюється на члена сучасного їй суспільства.

Суспільні відносини – це субстрат самого суспільства, тобто той будівничий матеріал, з якого історичний процес виліплює певні суспільні форми: соціальну структуру, інститути, типи культури та цивілізації.

Соціальні відносини – відносини між групами людей та індивідами, що займають певне положення у суспільстві, мають відповідний статус і виконують соціальні ролі.

Соціально-трудові відносини це різноманіття соціальних відносин, що складаються в процесі і з приводу трудової діяльності між її учасниками.

Соціальна група – сукупність індивідів, об'єднана будь-якою спільною ознакою: спільним просторовим чи часовим буттям, діяльністю, економічними, демографічними, психологічними та іншими характеристиками.

Соціальна група вторинна – група людей, в якій соціальні контакти носять однобокий, утилітарний, безособовий характер, всі контакти функціональні (політична партія).

Соціальна група первинна – група людей, кожен член якої бачить інших членів групи як особистостей. Механізм досягнення мети групи – соціальні контакти, що надають інтимний, особистісний, загальний характер внутрішньогрупової взаємодії (сім’я, дружня компанія).

Соціальна мобільність – переміщення індивідів, груп в суспільстві між різними позиціями в ієрархії(ях) соціальної стратифікації.

Соціальна мобільність вертикальна – переміщення із однієї страти (прошарку, класу, касти) в іншу. Пов’язана зі зміною соціального статусу. В залежності від напрямку переміщення: висхідна (соціальний підйом), низхідна мобільність (соц. спуск).

Соціальна мобільність горизонтальна – перехід індивіда із однієї соціальної групи в іншу, розташовану на одному й тому ж рівні. Різновид горизонтальної мобільності – географічна.

Соціальна організація – об'єднання людей, що сумісно реалізують цілі програми та діючих на основі певних норм та правил.

Соціальна роль – це очікувана типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом. Соціальні ролі людини можуть закріплюватися формально (через посередництво закону або іншого правового акту) або носити неформальний характер (наприклад, моральні норми поведінки в тому чи іншому суспільстві).

Соціальна спільнота – сукупність індивідів, що характеризується відносною цілісністю, та виступає як самостійний суб'єкт історичної та соціальної дії та поведінки й виконує ту чи іншу сумісну діяльність.

Соціальна стратифікація – ієрархічно організовані структури соціальної нерівності, що існують в будь-якому суспільстві.

Соціальна структура – 1) сукупність усіх статусів, що існують в даний історичний момент в даному суспільстві; 2) анатомічний скелет суспільства (стійкий взаємозв’язок елементів в соціальній системі).

Соціальна структура організації – раціональне взаємовідношення функціональних підсистем, рівнів управління, індивідів, соціальних груп, які забезпечують досягнення організацією її мети.

Соціальне – це сукупність будь-яких властивостей і особливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне партнерство – це така система відносин між найманими працівниками і

власниками засобів виробництва або роботодавцями, за якої визнаються розбіжності інтересів даних соціальних груп, що вникають об'єктивно, і право кожної з них захищати їх шляхом пошуку компромісів, взаєморозуміння і співпраці.



Соціальний інститут – форма організації та регулювання суспільного життя, що історично склалася та забезпечує виконання життєво важливих для суспільства функцій, включає в себе сукупність норм, ролей, приписів, зразків поведінки, спеціальних закладів та систему контролю.

Соціальний контроль – особливий механізм підтримання суспільного порядку за допомогою використання власних повноважень і містить у собі такі поняття як соціальні норми, санкції, влада.

Соціальний процес – 1) Послідовна зміна станів соціальної системи та її підсистем, будь-якого соціального об'єкта; 2) Будь-яка повторювана модель соціальної взаємодії, що піддається ідентифікації: конфлікт, кооперація, конференція, диференціація тощо.

Соціальна поведінка – це похідна компонента соціального середовища, яка відбивається в суб’єктивних характеристиках і актах осіб, що діють, а також є результатом суб’єктивної детермінації людської активності.

Соціальний статус – це позиція індивіда, соціальної групи або соціальної організації в соціальній системі.

Соціальний статус інтегральний – відображення співвідношення різних форм та сторін життєдіяльності особистості еталонним та базовим зразкам поведінки, які домінують у суспільстві, та яким відповідають найбільш масові, типові очікування (експектації).

Соціальний статус маргінальний – фіксує об’єктивно встановленні протиріччя в способах поведінки, які визначаються: по-перше, різнобарв’ям статусно-рольових й функціональних характеристик особистості; по-друге, проміжним станом переходу одного статусу в інший. Може бути гармонізованим або деструктивним. Може виникати в двох випадках: по-перше, при зміні темпорального статусу; по-друге, при зміні соціально-професійного, економічного або політичного статусу.

Соціальний статус набутий – статус, який здобувається завдяки зусиллям особистості (наприклад, освіта, професія, сімейний стан та ін.).

Соціальний статус приписуваний (природній) – статус, який нав'язується особистості суспільством та не залежить від її зусиль (наприклад, національна належність, місце народження, стать та ін.).

Соціальний статус професійно-посадовий. У цьому статусі фіксується виробничо-технологічне та соціально-економічне положення особистості (за умов стаціонарного включення в систему трудових відносин), яке характеризується визначеним набором функціонально-рольових приписів, об’єктивно сформованих вимогами робочого місця, у відповідності з якими робітник здійснює ті чи інші форми трудової поведінки. Є основою інтегрального статусу особистості.

Соціальний статус соціально-психологічний (соціометричний) В ньому відображається значення та роль конкретної особистості як реального партнера, в системі міжгрупових та міжособистісних комунікацій.

Соціальний статус темпоральний – функціонально залежний стан особистості, її відношення до минулого досвіду та майбутнім перспективам.

Соціальні змінипроцес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціальні кола – вільні союзи засновані на контактах, позбавлені стійких відносин між членами кіл.

Соціальні кола дружні – соціальні спільноти, що виникли з метою обміну інформацією виключно з індивідів пов’язаних дружніми стосунками.

Соціальні кола контактні – соціальні спільноти людей, що постійно зустрічаються на вулиці, в транспорті чи на спортивних змаганнях.

Соціальні кола професійні – соціальні спільноти, члени яких збираються для обміну інформацією виключно за професійною ознакою (наприклад, зустрічі на симпозіумах вчених, артистів, інженерів).

Соціальні норми – це історично обумовлені суспільним буттям вимоги до діяльності і відносин індивідів, класів, соціальних груп, що виражають суспільну необхідність організації діяльності і відносин у відповідності з об’єктивними умовами.

Соціально-демографічна структура – результат накладання демографічних структур (статтєвої, вікової, сімейної та ін.) на соціальну.

Соціально-класова структура – найважливіший зріз соціальної структури суспільства, в основі якого лежить класовий поділ суспільства.

Соціально-професіональна структура – соціальна форма професійного розподілу праці, яка розглядається з точки зору її матеріально-речового змісту. Регламентує процеси між соціально-професійними прошарками, які існують на основі конкретних соціальних спільнот, що об’єднують професійні та економічні аспекти.

Соціально-територіальна структура – один з аспектів соціальної структури, який розглядається як результат взаємодії двох зрізів суспільства: соціально-класового та територіального (при цьому одиницями соціально-класової структури є класи та прошарки, а територіальної – спільноти різного типу).

Соціологія – наука, що вивчає соціальну дійсність, поведінку індивідів та їх груп, формування, функціонування, розвиток та зміни соціальних спільнот, соціальних інститутів, суспільних систем та їх структур; а також взаємозв'язок між суб'єктами соціального життя у межах соціального простору.

Соціологія праці – спеціальна соціологічна теорія, зміст якої – закони і категорії, котрі визначають працю як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства. В соціології праці розкривається специфіка суспільного характеру праці. Вона вивчає закономірності формування, розвитку і функціонування різних соціальних утворень (систем, спільнот, інститутів) і пов'язаних з ними явищ і процесів у сфері праці.

Соціометричне опитування (від лат. societas – суспільство та грец. metreo – виміряю) – 1. Метод дослідження малих груп, колективів, організацій за допомогою опису системи міжособистісних відносин між їх членами; 2. За Дж. Морено – це набір прикладних методик вивчення структури та динаміки «неформальних» взаємозв'язків між індивідами; вивчення структури групи та соц. дистанції між членами групи з точки зору їх особистісних уподобань.

Соціум – це велика стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей у якихось суттєвих відносинах і, виходячи з цього, єдністю культури.

Спостереження – 1. безпосереднє сприйняття предметів та явищ; 2. метод збору первинної інформації шляхом безпосередньої реєстрації дослідником подій, явищ та процесів, що відбуваються у певних умовах.

Стан – соціальна група, що володіє закріпленим звичаєм або юридичним законом, правами та обов’язками які передаються через спадщину (духовенство, дворянство селянство).

Страта – соціальний прошарок людей, що мають схожі об’єктивні показники по чотирьом шкалам стратифікації (прибуток, влада, освіта, престиж), розміщені на одній стратифікаційній сходинці.

Ставлення до праці – це соціально зумовлений, відносно стійкий стан пізнавальної, емоційної та поведінкової готовності особи реагувати на всю сукупність елементів процесу праці.

Стимул – це об'єктивна, тобто зовнішня по відношенню до людини, дія, яка повинні спонукати її до певної трудової поведінки, викликати її трудову активність.

Стимулювання – це цілеспрямований вплив на людину або групу людей з метою

підтримки певних характеристик їхньої трудової поведінки, насамперед, міри трудової активності.



Суперництво – процес, що виникає на ґрунті протилежності інтересів, або на ґрунті прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів якими групи чи індивіди прагнуть задовольнити власні інтереси.

Суспільство (у вузькому розумінні) – сукупність людей, що проживають історично тривалий час на одній і тій же території, що створили власну культуру та політичну систему управління.

Суспільство (у широкому розумінні) – це світове співтовариство або світова система, під якою мається на увазі усе людство як ціле.

Традиції – це елементи соціальної і культурної спадщини, що склались історично і передаються від покоління до покоління та зберігаються в певному суспільстві протягом тривалого часу.

Трудова поведінка – це комплекс певних послідовних учинків і дій людини, які спрямовані на перетворення предметів праці з метою досягнення відповідного результату і поєднують працівника із трудовим процесом. Це свідомо регульований комплекс дій і вчинків працівника, пов'язаних із співпадінням професійних можливостей і інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничим процесом.

Трудова діяльність – це жорстко фіксована в часі і просторі доцільна низка операцій і функцій, що здійснюються людьми, об'єднаними в трудові організації.

Трудова організація – це організаційно закріплена сукупність людей, що діють за єдиним планом для досягнення значущої для всіх членів організації мети і для створення певного суспільно необхідного продукту або надання послуг. Трудові організації історично виникають з метою задоволення суспільних і особистих потреб людей на основі суспільного поділу праці.

Трудова ситуація – це комплекс умов, в яких протікає трудовий процес.

Трудовий колектив – це об'єднання працівників, що здійснюють спільну трудову діяльність на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності.

Установка – це загальна орієнтація людини на певний соціальний об'єкт, що передує дії і виражає схильність діяти певним чином щодо даного об'єкту.

Фокус-група – це метод отримання інформації, що використовується по відношенню до штучно створеної групи людей, носіїв досліджуваних факторів. Даний метод зводиться до проведення модератором групового інтерв'ю у формі дискусії по заздалегідь підготовленому сценарію пропонованих питань із фіксацією перебігу подій на аудіо-, відеотехніку.

Характер праці – це поняття, що виражає соціально-економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодія людини з суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він відображає соціально-економічний статус працівників, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника.

Цінності – це уявлення суб'єкта (суспільства, соціальної групи, індивіда) про головні та важливі цілі життя, а також про основні засоби досягнення цих цілей. Це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Вони становлять основу моральних принципів.

Ціннісні орієнтації – це спрямованість особистості на ті чи інші цінності матеріальної або духовної культури суспільства.

Цивілізація – 1) форма існування істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної і духовної культури; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка