Методичні рекомендації для студентів при підготовки до практичного заняття



Сторінка2/4
Дата конвертації23.10.2017
Розмір0.67 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4

Лікування. Перервана позаматкова вагітність підлягає швидкому оперативному лікуванню. Проводять видалення патологічно зміненої труби. При перерваній позаматковій вагітності оперативне втручання повинно початися не пізніше як через 30-40 хв. після встановлення діагнозу. У зв’язку з частим розвитком гіповолемічного шоку – переливання крові, протишокові заходи. Під час операції можлива реінфузія автокрові.

Консервативні операції при трубній вагітності

Показання – повторна трубна вагітність у бездітної жінки репродуктивного віку при наполегливому бажанні зберегти маткову трубу. Протипоказаннями є масивна крововтрата, значний розрив труби, “стара” трубна вагітність, що перервалась.

Види операцій:


  • при локалізації плідного яйця в ампулярному відділі можливе обережне його витискування – штучний трубний аборт;

  • при розташуванні плідного яйця в інтерстиціальному відділі проводять висікання ділянки маткової труби і відновлення її прохідності або ж сальпінготомію.

Показання до проведення лапароскопії в жінок із позаматковою вагітністю:

  • діагностика позаматкової вагітності;

  • лікування позаматкової вагітності при локалізації плідного яйця в істмічному або ампулярному відділах маткової труби і діаметрі ураження маткової труби не більше 5 см;

  • обсяг лікування – сальпінготомія, сальпінгектомія, інтраовулярне уведення метотриксату.

При малому терміні яєчникової вагітності проводять резекцію яєчника, рідко оваріектомію. При вагітності, що розвивається в додатковому розі матки, затискачі накладають на перегородку, яка з’єднує тіло і ріг, останній відсікають і тканину, що залишилась, лігують.

У 40-50% жінок з приводу позаматкової вагітності часто виникає неплідність, повторна ектопічна вагітність, запальний процес. Проведення реабілітаційних заходів є патогенетично обгрунтованим. Після операції хворим необхідно призначити комплекс лікувальних заходів, направлених на профілактику спайок з 4-5-го дня після операції проводять гідротубації (новокаїн, гідрокортизон, протеолітичні ферменти). Гідротубації проводять щоденно (15 процедур на курс лікування) у комбінації з ультразвуком. Через 2 місяці після операції призначають індуктотермію, імуностимулятори, протеолітичні ферменти і повторюють курс гідротубації, через 3-4 місяці курс лікування повторюють, після чого проводять грязелікування і лікування озокеритом.



Шийкова вагітність – розповсюдженість 0,1%. Її виникнення може бути зумовлене неповноцінністю слизової оболонки матки або ж зниженою здатністю плідного яйця до нідації.

Характерним є бочкоподібна форма шийки матки, ексцентричне розташування зовнішнього вічка, нерідко тіло матки менше за розмірами, ніж шийка. Кров’янисті виділення з’являються рано і тривають довго.



Лікування: при профузній кровотечі з причини шийкової вагітності показано проведення екстирпації матки, при прогресуванні – лікування метотрексатом інтраовуляторно або ж 50 мг/м2 однократно в/м.

Серед причин внутрішньочеревних кровотеч 0,5-3% випадків припадає на апоплексію яєчника.

Щодо терапії позаматкової вагітності, то тепер можна вважати загальноприйнятим положення, згідно з яким всяка розпізнана позаматкова трубна вагітність підлягає оперативному втручанню, яке полягає у видаленні труби шляхом розтину черева з наступним перев’язуванням судин, що йдуть до неї, та перитонізацію кукси, яка залишилась, круглою зв’язкою.

Під час операції з приводу порушеною позаматкової вагітності все має бути готове для переливання крові, яке може виявитися потрібним, поки хвора лежить на операційному столі.

В післяопераційному періоді хвору треба покласти в тепле ліжко без подушки, з піднятим трохи ножним кінцем ліжка, обкласти грілками, хвора має бути під безперервним наглядом сестри. Якщо під час операції втрата крові не поповнена, переливання крові продовжують після закінчення операції.
Перекрут ніжки пухлини яєчника

Одним з порівняно частих і грізних ускладнень рухомих пухлин є перекрут їхньої ніжки.

Субсерозні фіброматозні вузли, що сидять на ніжці, перекручуються дуже рідко. Набагато частіше це трапляється з придатковими пухлинами, зокрема з кістами яєчників, які мають довгу ніжку.

Пухлини, що мають довгу ніжку, перекручуються частіше, ніж пухлини з короткою і широкою ніжкою. Сприяти перекручуванню ніжки можуть кишкова перистальтика, нерівномірний ріст пухлини, зміни внутрішньочеревного тиску, травми і вагітність. Перекручування може статись або раптово, причому всі явища в таких випадках розвиваються надзвичайно бурхливо, або ж воно відбувається поступово, очевидно, внаслідок того, що в цих випадках немає ні різкого порушення кровообігу, ні порушення живлення пухлини.

Ознаки гострого перекручування ніжки досить характерні. Раптом з’являються різкі наростаючі болі, які часто супроводжуються нудотою і блюванням. Живіт стає напруженим, з’являється метеоризм (здуття), внаслідок затримки випорожнення та скупчення газів. Пульс стає частим і малим. Все вище перелічене є результатом подразнення очеревини, а вся картина нагадує шок, подібно до того, як це спостерігається наприклад, при защемленій грижі, нирковій коліці тощо. Гостре перекручування ніжки завжди супроводжується збільшенням пухлини внаслідок венозного застою, який утворюється при здавлені вен, що проходять у ніжці пухлини. При цьому часто відбуваються крововиливи у товщу пухлини, внаслідок розриву дрібних капілярів. Іноді подібні крововиливи бувають такі великі, що супроводжуються ознаками внутрішньої кровотечі: непритомний стан, загальна блідість, занепад пульсу, похолодіння кінцівок тощо.

Якщо перекручування триває, то здавлюються не тільки вени, а й артерії, що приводять кров і внаслідок припинення надходження артеріальної крові пухлина омертвіває, може зазнати нагноєння, гнійного розпаду (внаслідок потрапляння мікробів з кишечника) і призвести до смертельного перитоніту, якщо не буде своєчасно надано оперативну допомогу.

Діагноз перекручування пухлини ставлять на підставі наведених вище симптомів. При внутрішньому дослідженні звичайно вдається промацати пухлину, яка виходить з малого тазу, хоч при гострому перекручуванні дані дослідження можуть бути дуже невираженими внаслідок різкої болючості живота.

У гострих випадках, поки не сталось нагноєння і омертвління пухлини, температура у хворих звичайно нормальна або субфебрильна. Велике значення мають анамнестичні дані, особливо якщо хвора знала раніше про наявність у неї пухлини. Іноді хворі вказують, що пухлина, яку вони самі раніше промацували, раптом відразу виросла у зв’язку з розвитком згаданих вище симптомів.

Алгоритм дії лікаря.

У хворої збирають анамнез: встановлюють чи виявляють раніш пухлини, при яких обставинах з’явились болі, проводять об’єктивне і мануальне дослідження, диференційний діагноз.

Гострий апендицит і апендикулярний інфільтрат.

Поверхня інфільтрату нерівна, поверхня кісти гладка, контури інфільтрату нечіткі, але округлої форми. Гострий апендицит спочатку характеризується незначним підвищенням температури, не дуже сильними болями, а перекрути перекрути починається з більш різкої болі, температура тіла не підвищується. При апендициті з самого початку визначається невеликий лейкоцитоз з підвищенням температури, паличкоядерних форм, а при перекруті немає такої картини до початку появи симптомів подразнення очеревини.

Проводиться диференційний діагноз з позаматковою вагітністю.

При позаматковій вагітності спостерігається затримка місячних, є ознаки вагітності. При вагінальному дослідженні: збільшення додатків, заднє склепіння нависає і болюче, при пункції заднього склепіння отримують кров, яка не згортається.

При розриві капсули пухлини частіше спостерігається темна кров або вміст кісти яєчника.

При гістологічному дослідженні ендометрію визначається децидуальна тканина, частина хоріону, а при перекруті ніжки пухлини – відповідне до фази менструального циклу. При кульдо- чи лапароскопії виявляється збільшена, багряно-ціанотична маткова труба, а при перекруті – кіста яєчника. УЗД: при позаматковій вагітності виявляється збільшена матка, в позаматковому просторі з’являються множинні, аморфні, ехо(-) утворення без чітких контурів, що свідчить про накопичення крові в ділянці додатків, і визначається утворення овальної форми (плідне яйце).

При перекруті ніжки пухлини яєчника – чітке ехо(-) утворення.

Лікування перекрученої кісти може бути тільки оперативним і результат операції буде тим кращим, чим раніше вона зроблена.

Розрізняють анатомічну і хірургічну ніжку кістоми яєчника.

Анатомічна ніжка: підвішуюча та власна зв’язка яєчника, мезооварит, кровоносні і лімфатичні судини, нерви.

Хірургічна ніжка: анатомічна ніжка та пере розтягнута маткова труба.

Під час операції ніжку кістоми не розкручують з метою попередження тромбоемболії судин ніжки.



Апоплексія яєчника

Апоплексія яєчника – це патологічний крововилив у тканину яєчника та кровотеча з нього в черевну порожнину. Апоплексія яєчника складає 0,3% серед усіх хворих з гінекологічними захворюваннями.

Розрив або апоплексія яєчника складає за даними В.А. Соляні на (1984) 0,8-3,1% усіх жінок, які направляються в стаціонар з діагнозом гострий апендицит. За даними А.П. Доценко, В.Н. Шкіра (1983) помилки на операціях з приводу апендициту за рахунок недіагностованої апоплексії яєчника коливаються від 3 до 34%.

Апоплексія яєчника може бути у дівчаток, дівчат та жінок. Наступає в любий день менструального циклу, але частіше в середині циклу та перед менструацією, іноді без причини. В деяких випадках виявляються сприяючі захворюванню фактори: бурхливий статевий акт, травма живота, неправильне розташування матки, психічне потрясіння, хронічний апендицит.

Апоплексія правого яєчника зустрічається частіше, ніж лівого, що пояснюється більш сильним кровопостачанням правого яєчника.

Виділяють анемічну, больову та змішану форми.

У клінічній картині анемічної форми переважають симптоми інтраперитонеальної кровотечі. Початок захворювання може бути пов’язаний із травмою, фізичним навантаженням, статевими зносинами, але може починатися без видимої причини. Гострий інтенсивний біль у животі з’являються в другій половині або в середині циклу. У третини жінок нападу передує відчуття дискомфорту в черевній порожнині, який триває 1-2 тижні. Біль може локалізуватися над лоном, у правій або лівій здухвинних ділянках. Нерідко біль іррадіює у відхідник, зовнішні статеві органи, крижі; може спостерігатися френікус-симптом.

Поряд з больовим нападом супутньо спостерігають слабість, запаморочення, нудоту, інколи блювання, холодний піт. При огляді привертають увагу блідість шкіри та слизових, тахікардія при нормальній температурі тіла. Залежно від величини крововтрати знижується артеріальний тиск. Живіт залишається м’яким, може бути дещо вздутим. Напруження м’язів черевної стінки відсутнє. Пальпація живота виявляє загальну болючість понизу або в одній із здухвинних ділянок. Симптоми подразнення очеревини виражені по-різному. Перкусія живота може виявляти в черевній порожнині наявність вільної рідини. Огляд у дзеркалах: нормального кольору або бліда слизова оболонка піхви і екзоцервікса, геморагічні виділення з цервікального каналу відсутні. При бімануальному дослідженні (досить болючому), визначають нормальних розмірів матку, інколи збільшений кулеподібний болючий яєчник. При значній кровотечі – нависання заднього і/або бокового склепіння піхви. У клінічному аналізі крові – картина анемії, біла кров змінюється різко.

Больова форма апоплексії спостерігається у випадках крововиливу в тканину фолікула або жовтого тіла без кровотечі або з невеликою кровотечею в черевну порожнину. Захворювання починається гостро з нападу болей понизу живота, який супроводжуються нудотою і блюванням на фоні нормальної температури тіла. Ознаки внутрішньої кровотечі відсутні: шкіра і слизові звичайного кольору, частота пульсу і величина АТ у межах норми. Язик вологий, без нашарувань. Живіт м’який, але може бути деяке напруження м’язів черевної стінки в здухвинних ділянках. Пальпація живота болюча в нижніх відділах, частіше справа, там же визначаються помірно виражені симптоми подразнення очеревини. Вільної рідини в черевній порожнині немає. Кров’янисті виділення із статевих шляхів відсутні. При внутрішньому гінекологічному дослідженні визначають нормальних розмірів матку, зміщення якої викликає біль і дещо збільшений округлий болючий яєчник. Склепіння піхви залишаються високими. Патологічні виділення з піхви відсутні. Клінічний аналіз крові не виявляє значних відхилень від норми, інколи визначається помірний лейкоцитоз без вираженого зсуву нейтрофілів.

Діагностика. Діагноз апоплексії ставлять на підставі анамнезу, об’єктивного дослідження: перкусія та пальпація живота, вагінальне дослідження. Слід зазначити, що типових симптомів апоплексії яєчника немає.

Допоміжні методи дослідження: пункція черевної порожнини через заднє склепіння піхви, кульдоскопія, лапароскопія.

Диференціальну діагностику слід проводити з такими захворюваннями, як позаматкова вагітність, гострий апендицит, перекрут ніжки кісти яєчника, сальпінгоофорит та ін.

Анемічна форма апоплекії має велику схожість із клінікою порушеної позаматкової вагітності. Відсутність затримки менструацій та інших суб’єктивних та об’єктивних ознак вагітності схиляє важелі на користь апоплексії, але доведеність їх досить відносна. Допомагає диференційній діагностиці визначення хоріонічного гонадотропіну і лапароскопія, але їх проведення не обов’язкове, оскільки наявність внутрішньої кровотечі спонукає до екстреної лапаротомії, під час якої і встановлюється заключний діагноз.

Картина больової форми нагадує клініку гострого апендициту, який трапляється частіше апоплексії яєчника, тому хвору можуть направити до хірургічного стаціонару. При апендициті відсутній зв’язок з фазами менструального циклу. Біль починається з епігастральної ділянки, потім мігрує в праву здухвинну. Нудота і блювання носять більш стійкий характер. Підвищується температура тіла. З’являється різка болючість у точці Мак-Бурнея і інші сиптоми апендициту. Напруження м’язів передньої черевної стінки правої здухвинної ділянки значно виражене. Тут же визначаються чіткі симптоми подразнення очеревини. Внутрішнє гінекологічне дослідження не виявляє патології матки та придатків. Клінічний аналіз крові досить показовий: лейкоцитоз, нейтрофільоз із зсувом формули вліво. У сумнівних випадках можна провести пункцію черевної порожнини через заднє склепіння. При апоплексії отримують кров або серозно-геморагічну рідину.

Апендицит потребує безумовного хірургічного лікування, а при апоплексії – можлива консервативна терапія. У незрозумілих випадках діагноз може бути встановлений за допомогою лапароскопії, а за відсутності такої можливості раціональніше схилитися на користь апендициту і точний діагноз встановити під час лапаротомії.



Невідкладна допомога. У випадках розвитку масивної внутрішньої кровотечі розпочинають боротьбу з проявами геморагічного шоку: пункція або катетеризація вени і струминна інфузія поліглюкіну, реополіглюкіну, желатинолю, альбуміну або 5% розчину глюкози і 0,9% розчину хлориду натрію. Усунення больового синдрому внутрішньовенним введенням анальгетиків (1-2 мл 1% розчину морфіну гідрохлориду, 1-2 мл 1-2% розчину промедолу, 2-4 мл 50% розчину анальгіну). При падінні артеріального тиску – глюкокортикоїди (гідрокортизон 1000-15000 мг, преднізолон 200-300 мг, дексаметазон 30-40 мг), дофамін 2 мкг/(кг.хв). Зігріти хвору, термінова госпіталізація каретою швидкої допомоги до гінекологічного стаціонару.

А.А. Вербунко в залежності від клініки розділяє хворих на три групи:

- в І групу входять хворі з легкою формою апоплексії. Вони скаржаться на приступ раптової болі внизу живота, який продовжується від 30 хвилин до 3-4 годин. Характер болю може бути різним: постійним, приступоподібним, колючим, відмічається нудота, болючість при пальпації під лоном та в паху, перитоніальні явища та шок відсутні;

- ІІ група – хворі з апоплексією середньої тяжкості. У цих хворих мають місце сильні болі внизу живота, загальна слабкість, блідість шкірних покривів, нудота,блювота, може бути запаморочення, шок І ступеня, нерідко виражені перитоніальні явища;

- в ІІІ групу входять хворі з тяжкою формою апоплексії. У хворих постійні сильні болі внизу живота, які віддають в задній прохід, крижі, пахвину, ногу. Спостерігається нудота, блювота, здуття живота, шок ІІ-ІІІ ступеня, колапс. Шкіра бліда, покрита холодним потом, кінцівки холодні, температура знижена, пульс частий, слабкого наповнення, виражені перитоніальні явища, френікус симптом, анемія, притуплення перкуторного звуку в нижніх та бокових відділах, може бути парез кишківника та затримка сечовиділення.

Піхвове обстеження допомагає встановити гінекологічну природу захворювання: матка частіше нормальних розмірів, щільна. Додатки можуть бути кістозно збільшенні, болючі, заднє склепіння нависає. Зміщення матки в бік викликає сильний біль.

Велике значення мають допоміжні методи дослідження: пункція через заднє склепіння, лапароскопія, кульдоскопія. Під час пункції отримують серозно-кров’янистий (розрив кісти) або кров’янистий пунктат.

Диференціювати захворювання потрібно від позаматкової вагітності та гострого апендициту.

Хворих І групи А.А. Вербунко пропонує лікувати консервативно: суворий ліжкой режим, холод на низ живота, свічки з беладоною, анальгетики. Після стихання приступу призначають теплі спринцювання (39-45ºС) з додаванням йоду, тампони з димексідом, електрофорез з СаСІ2, діатермія.

Хворим ІІ та ІІІ груп необхідне оперативне лікування з приводу гострого живота. Розтин черевної стінки продольний нижньосерединий. Об’єм операції: якщо в яєчнику велика гематома, а тканина майже повністю зруйнована крововиливами, яєчник видаляють. При наявності кровотечі із судин розриву яєчника, виконують ушивання розриву або клиновидну резекцію яєчника. Ранєву поверхню ушивають вузловатими або непреривними швами за допомогою тонкої кетгутової нитки та круглою або атравматичною голкою. Нитки затягують обережно та повільно, тому що яєчникова тканина легко прорізається. При своєчасному розпізнаванні апоплексії яєчника та правильному лікуванні прогноз благоприємний.


Вагітність та гострі хірургічні захворювання черевної порожнини

Вагітність не захищає від гострих хірургічних та інфекційних захворювань. Виникнення їх у вагітних можливе так само, як у невагітних.

Більшість гострих хірургічних та інфекційних захворювань при вагітності має важчий перебіг, ніж у невагітних жінок. Усі інфекції, особливо гострі та деякі гострі хірургічні захворювання становлять небезпеку для внутрішньоутробного плода.

Нерідко бувають загибель плода і передчасне переривання вагітності. Особливо часто передчасне переривання вагітності спостерігається при гострих інфекційних та хірургічних захворюваннях черевної порожнини: висипному і черевному тифі, важкому грипі, гострій дизентерії, хворобі Боткіна, апендициті, кишковій непрохідності, панкреатиті, холециститі, жовчно-кам’яній хворобі. Загибель плода і передчасні пологи виникають у зв’язку з інтоксикацією організму матері і плода, підвищенням температури тіла, порушенням функцій найважливіших органів вагітної. Причиною переривання вагітності можуть бути крововиливи в плаценту і дистрофічні зміни в ній, які часто виникають при деяких гострих хірургічних захворюваннях. При зазначених змінах у плаценті багато збудників інфекційних та деяких гострих хірургічних захворювань дістає можливість проникнути з крові матері до плода і викликати його зараження.



Апендицит. Під час вагітності може виникнути гострий апендицит або загостритись хронічний. Апендицит є тяжким ускладненням вагітності. Небезпека апендициту при вагітності полягає в можливості виникнення перитоніту.

В другій половині вагітності сліпа кишка і червоподібний відросток підіймаються зростаючою маткою вгору. Переміщення червоподібного відростка погіршує умови для відмежування запального інфільтрату при гострому апендициті і сприяє порушенню злук при хронічному процесі. Апендицит може спричинити до мимовільного переривання вагітності, прогноз для вагітної жінки гірший, ніж для невагітної.

Лікування апендициту при вагітності хірургічне. Операцію треба робити відразу ж після встановлення діагнозу. Тому вагітну при наявності ознак апендициту (болі в правій половині живота, м’язовий захист, симптом Щоткіна-Блюмберга, нудота та ін.) необхідно терміново направити в лікарню.

Гостра кишкова непрохідність є однією з найбільш гострих хірургічних захворювань черевної порожнини, яка супроводжується високою післяопераційною летальністю (15-20%).

Гостра кишкова непрохідність становить 2-3% від кількості всіх гострих хірургічних захворювань.

Непрохідність кишок ділиться на механічну і динамічну. Найбільш небезпечною, що вимагає термінового оперативного втручання, є гостра механічна непрохідність. Розрізняють гостру странгуляційну та гостру обтураційну механічну кишкову непрохідність та суміжні форми.

Динамічна кишкова непрохідність відмічається у 4-10% хворих гострою кишковою непрохідністю. Розрізняють спастичну і паралітичну форми динамічної кишкової непрохідності.

Для спастичної форми динамічної кишкової непрохідності, на відміну від механічної, не характерні важкі порушення загального стану хворих, серцево-судинної діяльності, відсутність здуття живота, посилена перистальтика, симптому подразнення очеревини. Велике значення має рентгенологічне дослідження. При спастичній формі кишкової непрохідності відсутні чаші Клойбера, які характерні для механічних форм гострої кишкової непрохідності.

Лікування спастичної форми динамічної кишкової непрохідності консервативне. Хворим призначають двобічну крижову блокаду 0,25% розчином новокаїну, введення 1 мл 0,1% розчину атропіну, тепло на передню черевну стінку, теплі ванни.

Паралітична форма динамічної кишкової непрохідності характеризується рівномірним здуттям черевної порожнини, яка супроводжується періодичною блювотою шлунковим, а потім кишковим вмістом. Хворі скаржаться на поширений біль та здуття живота, затримку стула і газів. Стан хворих погіршується поступово через наростання парезу кишок.

При прогресуванні захворювання, розвитку перитоніту відмічається напруження м’язів передньої черевної стінки, позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга та зростання симптомів кишкової непрохідності.

Паралітична форма динамічної кишкової непрохідності розвивається після переїдання та вживання погано засвоюваної їжі, при пошкодженні органів черевної порожнини та за очеревинного простору, при порушенні кровопостачання кишок та особливо часто після операцій на органах черевної порожнини та перитоніті.

Лікування паралітичної динамічної кишкової непрохідності повинно бути направлено на ліквідацію основного захворювання. Необхідно перш за все виключити гострі хірургічні захворювання і пошкодження органів черевної порожнини (гострий апендицит, внутрішнє защемлення, перфорація виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, гострий панкреатит, тромбування мезентеріальних судин та ін.), які потребують негайного хірургічного втручання.

При наявності симптомів перитоніту показано термінове оперативне втручання. При наявності гангрени кишок проводять резекцію в межах здорових тканин. У більш важких хворих може бути проведена резекція змертвілої кишкової петлі з накладанням калової фістули.

Странгуляційна кишкова непрохідність. Завороти складають, за даними різних авторів, від 10 до 50% всіх випадків кишкової непрохідності. Частіше всього відмічаються завороти тонкої кишки та ободової, сигмоподібної кишок, значно рідше – сліпої та поперекової ободової кишок і дуже рідко шлунка, селезінки, жовчного міхура та ін.

Заворот тонкої кишки протікає важко з вираженою клінічною картиною гострої кишкової непрохідності. Стан хворих важкий та прогресивно погіршується внаслідок шоку, різкого зневоднення та інтоксикації організму. Обличчя виснажене, губи ціанотичні. Характерні важкі порушення серцево-судинної діяльності – прискорення пульсу, зниження артеріального тиску, приглушення тонів серця.

Хворі скаржаться на посилену переймоподібний біль та здуття живота, повторну блювоту на початку з’їденою їжею, а потім кишковим вмістом. Слід підкреслити, що при заворотах тонкої кишки у хворих може бути стул і відродження газів, особливо при високій локалізації непрохідності, що може призвести до діагностичних помилок та затримці операції.

Температура тіла, як правило нормальна, рідко буває субфебриьлною, у важких випадках – пониженою.

При обстеженні крові визначається лейкоцитоз (15-20х109/л), згущення крові, гіпохлоремія. Діурез порушений, визначається олігурія, в важких випадках внаслідок різкої дегідратації організму – анурія. Аналіз сечі без змін.

Велике значення для діагностики заворотів тонкої кишки має рентгенологічне обстеження черевної порожнини, під час якого визначаються багаточисельні горизонтальні рівні речовини в тонкій кишці – чаші Клойбера.

Заворот сліпої кишки визначається у 5% всіх заворотів кишок. Розрізняють 2 форми заворотів сліпої кишки: ізольований заворот та навколо власної осі брижі.

У випадку розвитку гангрени сліпої кишки з’являються симптоми перитоніту. Необхідно підкреслити, що при цих формах завороту сліпої кишки також може бути повторний стул та відходження газів. При пальцевому дослідженні пряма кишка пуста, зіяє.

При рентгенологічному обстеженні черевної порожнини видно багато- чисельні чаші Клойбера, при контрасній іригоскопії сліпа кишка не наповнюється.

Заворот ободової сигмоподібної кишки є найбільш частою формою заворотів товстої кишки і займає в середньому 15-20% від усіх випадків гострої кишкової непрохідності.

Заворот ободової сигмоподібної кишки може бути на 180-540º. Описані випадки після консервативного втручання розправлення завороту кишки.

Переважно характерним для заворотів ободової сигмоподібної кишки є затримка газів і відсутність випорожнень. При спробі провести очисну клізму введена рідина швидко витікає назад і різки посилюються болі у черевній порожнині. Має значення кількість введеної рідини. Слід відмітити, що надмірне введення води небезпечно, так як може призвести до перфорації кишки і погіршити стан хворого.

При обстеженні крові у цих хворих може бути визначено помірний лейкоцитоз, кількість хлоридів нормальна. Аналізи сечі без змін.

Заворот поперечної ободової кишки відноситься до рідкісних форм завороту товстої кишки. Клініка завороту поперечної ободової кишки характеризується симптомами гостро наступившої товсто-кишкової странгуляційної непрохідності. Хворі скаржаться на сильну біль у черевній порожнині над пупком, де відмічаються розмежований метеоризм і біль при пальпації. Повторюється блювота, має місце затримка випорожнень, газів.

Слід підкреслити, що при цих формах заворотів, на відміну від завороту ободової сигмоподібної кишки може бути однократний стул з нижніх відділів товстої кишки.

Велике значення має контрастне рентгенологічне обстеження товстої кишки. При іригоскопії визначається порушення прохідності в місці поперечної ободової кишки. Іригоскопія повинна проводитися після ретельного вивільнення нижніх відділів товстої кишки від вмістимого за допомогою очисної та сифонної клізм.



Вузлоутворення відноситься до рідких форм гострої кишкової непрохідності (2-5%). В вузлоутвореннях в 90% випадків приймають участь петлі тонкої та ободової сигмоподібної кишок.

Вузлоутворення є однією з найбільш тяжких форм гострої странгуляційної механічної кишкової непрохідності. У зв’язку з включенням до вузлоутворення значних частин кишок відзначається тяжкий перебіг захворювання з наявним и симптомами шоку, інтоксикації та зневоднення організму.

При об’єктивному обстеженні спостерігається блідість шкіряних покровів, нерідко синюшність слизових оболонок. На початку захворювання визначається брадикардія рефлекторного характеру, потім прискорення пульсу та гіпотонія. Язик сухий. Живіт нерівномірно здутий, при пальпації визначається біль, а при розвитку гангрени кишок – напруга м’язів передньої черевної стінки та позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга.

При обстеженні прямої кишки визначається різке зіяння, при розвитку гангренозних змін – виділення крові. Випорожнення відсутні, відходження газів припиняється.

В результаті зневоднення організму відмічається олігурія, у тяжких хворих – анурія. При обстеженні сечі відмічається наявність білка, одиночних лейкоцитів та циліндрів. При обстеженні крові знаходять зростаючий лейкоцитоз та виражену гіпохлоремію.

Стискання внутрішніх гриж відмічається в 1-2% хворих гострою кишковою непрохідністю.

Защемлення внутрішніх гриж, за даними Д.П. Чухрієнко (1985), частіше всього буває у внутрішньому кільці пахового та стегнового каналів, під зв’язкою Трейтца, в кільці хробакоподібного відгалуження.

У 95% хворих стискається петля тонкої кишки, у одиничних випадках – поперечно-ободова, ободово-сигмоподібна, сліпа кишки та шлунок.

Хворі скаржаться на гострий переймоподібний біль в черевній порожнині, блювоту, яка повторюється. Відмічається здуття живота, порушення відходження газів та випорожнень. Стан хворих швидко погіршується у зв’язку з розвитком інтоксикації та перитоніту. Діагноз внутрішнього стискання, за виключенням стискання стегнової та пахової гриж, звичайно, встановлюють під час термінової лапаротомії.

Лікування гострої странгуляційної механічної кишкової непрохідності – оперативне.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка